Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка27/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   42

Список використаної літератури

  1. Боголюбов А. Н. Математика и технические науки // Вопросы философии. – 1980. - №2. – С. 81-91

  2. Иванов В.М., Чешев В.В. Становление и развитие технических наук. Л.: Наука, 1977. – 264с.

  3. Казютинський В.В. Близится ли закат «Века Науки» // Эпистемология & философия науки. – 2009, Т. ХІХ. №1. – С. 136-155.

  4. Касавин И. Философия науки: несчастная дочь, счастливая падчерица? // Эпистемология&философия науки.2006, Т. ЫХ, №3. – С. 5-14.

  5. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. К.: ПАРАПАН, 2003. – 239с.

  6. Мамчур Е.А. Образы науки в современной культуре. – М. Канон, 2008. – 400с.

  7. Сачков Ю. В. Фундаментальные науки как стратегический курс развития // Вопр. философии. – 2007. – № 3. – 80-90с.

  8. Хорган Дж. Конец науки: Взгляд на ограниченность знания на закате Века Науки. – Спб, 2001. – 479 с.

Ніна Григорівна Діденко,

доктор наук з державного управління, професор,

декан факультету державного управління,

завідувач кафедри філософії і психології

Донецького державного університету управління,

м. Донецьк

ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

Актуальність теми, постановка проблеми. У зв’язку з підвищенням вимог до ефективності комунікативної діяльності державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування як чинника встановлення зв’язків між державою та інституціями суспільства актуалізується проблема залучення до сфери державного управління і місцевого самоврядування кваліфікованих працівників, які, окрім інших професійних якостей, повинні бути спроможними ефективно та швидко долати різні комунікативні бар'єри, налагоджувати ділові стосунки як з представниками вищих органів державної влади, так і з громадянами - основними споживачами державно-управлінських послуг. Таким чином, зростає значимість комунікативної складової діяльності органів державного управління, яка стає важливим елементом формування довіри й партнерських відносин між громадою та владою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій (Д.Белл, М.Кастельс, А.Турен, О.Тоффлер, Р.Дарендорф, Ф.Фукуяма Г.Інніс, Дж.Кін, Дж.Мейерович, Ю.Габермас, Г.Почепцов, В.Грачов, С.Дацюк та ін.) свідчить, що дослідження мережевих соціальних структур, соціальних комунікацій, масово-комунікаційних процесів є актуальною науковою проблемою, яка активно дискутується у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі. В контексті розвитку інформаційного суспільства та формування інноваційного інформаційно-комунікативного середовища розглядаються різні аспекти даної теми.



Мета статті – аналіз основних аспектів впливу комунікативної діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування на розвиток ефективних соціальних комунікацій та зв’язків з громадськістю, їх особливості та основні завдання, розробка практичних рекомендацій щодо формування комунікативної компетентності у сучасних державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу. У комунікативній взаємодії між представниками влади і громадянами важливо визнавати один одного активними соціальними суб’єктами, які демонструють свідомо-вольовий характер своїх дій і здатні впливати на зміну ситуації. При цьому в процесі комунікації акцентується перш за все здатність людей домовлятися про спільні дії, що дозволяє розглядати владні відносини не лише як подолання владними структурами опору громадян, але ініціюючи певні дії. Таким чином, в сучасному комунікативному процесі спостерігаємо перехід від примусового підкорення владі до відносно добровільного прийняття рішень, заснованих на переконаннях, адже в сучасному суспільстві все більше маємо справу з іманентними межами влади.

У суспільстві, де взаємодіють різні сегменти соціального простору, які мають специфічні механізми регуляції, комунікативна влада передбачає організацію такого простору, у якому суб’єкти комунікації обирають форми і рівні взаємної комунікації. Для цього необхідна наявність правового та інформаційного поля, мовна комунікація. Тобто, як зазначає П. Бурд’є, символічна влада є по суті такою невидимою владою, яка може здійснюватися лише за сприяння тих, хто не хоче знати, що підпадає під неї або сам її здійснює [1, с.88].

Н.Луман розглядає комунікативні засоби як інстанцію, що доповнює мову, тобто як код генералізованих символів, які управляють процесом передачі результатів селекції. На додаток до мови, яка в нормальних обставинах забезпечує інтерсуб'єктивність, комунікативні засоби мають, ще й функцію мотивації, оскільки вони сприяють сприйняттю чужих селективних досягнень і, в нормальних обставинах, роблять це сприйняття бажаним. Тому комунікативні засоби завжди можуть створюватися там, де спосіб відбору, здійснюваного одним з партнерів, одночасно служить для іншого мотиваційною структурою. Тоді символи цієї єдності селекції і мотивації беруть на себе функцію посередника і прояснюють зв'язок обох сторін, що може, в свою чергу, посилювати селективність і додатково її мотивувати [3, с.4].

Це дає можливість органам державного управління вирішувати завдання інтеграції окремих громадян в єдину і цілісну систему суспільства; більш глибокому усвідомленню ними свого статусу, функцій, які можуть при цьому або оптимізуватися, або змінюватися; створенню передумов для їх участі в прийнятті та здійсненні управлінських рішень.

З іншого боку, органам державного управління слід звертати увагу на формування свого іміджу серед громадян, який залежить від того, яку роль виконують органи державного управління в розвитку соціуму; як ставиться населення до даного державного органу на основі замірів громадської думки, аналізу ЗМІ; яким хотіли б бачити громадяни відповідний орган державної влади; наскільки ефективні діючі в суспільстві основні комунікативні канали, технології та засоби впливу на свідомість і психіку людей.

У процесі розробки і реалізації іміджу влади (позитивного іміджу), який ефективно проявляється, важливо досягати ідентичності влади. У цьому проявляється характерна риса інституціоналізації влади в інформаційному суспільстві, де вона вже виступає як «символічно генералізований засіб комунікації». Якщо при цьому соціальні комунікації між органами державного управління і громадянами не призводять до посилення ініціативності останніх, їх участі в «комунікативному розумі» (Ю.Габермас), виникає проблема соціального відчуження. Певною мірою причина такої ситуації полягає в тому, що влада сама часто створює ситуації невизначеності, в якій індивід не завжди може розібратися і де «приватне набуває відтінок загальності» (Ж.Бодрійяр). Тому влада може вдаватися до таких засобів як різний доступ до інформації про всі можливі альтернативи в ситуації невизначеності; маніпулювання комунікацією задля вибору тієї чи іншої альтернативи; вплив на форми, засоби та формати комунікації. О.Тоффлер пише про незліченні різноманітності обману (і самообману), які ховаються у величезній масі даних, відомостей і знань, які щодня провертає інтелектуальний урядовий млин, використовуючи для цього всілякі тактики: помилки, невизначеності, вичікувальну, крихт, приливної хвилі, напускання туману, великої брехні [4, с.329-330].

Таким чином, не можна не визнати, що комунікація пронизує структуру соціуму і влади в цілому, усіх її рівнів, виступаючи засобом соціального спілкування і обміну інформацією; засобом зв'язку між суб'єктами та об'єктами соціального спілкування та формування громадських комунікативно-інформаційних відносин і як засіб реалізації владою своєї головної функції - соціального діалогу з народом. В результаті, ефективність соціальних комунікацій стає одним з основних факторів стійкості влади, стабільності соціально-політичних відносин.

До основних проблем, які, на наш погляд, повинні вирішуватися з точки зору ефективності соціальних комунікацій, відносяться в першу чергу наступні:

1) проблема неадекватності громадської думки, коли громадяни вибирають певну позицію серед сформульованих думок і коли шляхом простого статистичного агрегування вироблених таким чином думок виробляють артефакт, яким є громадська думка [2, с.177];

2) проблема монополії думки професіоналів, проаналізована П.Бурдье, коли ми стикаємося з тим, що домінуючі особи нав'язують інституалізовані політичні інтереси, виставляючи під виглядом інтересів своїх довірителів інтереси довірених осіб. У такому випадку, як підкреслює П. Бурдьє, професіонали служать інтересам своїх прихильників в тій (і тільки в тій) мірі, в якій вони, служачи їм, служать також і собі [2, с.187, 196];

3) проблема складності соціальної комунікації щодо соціального часу і простору, коли, як вважає П.Штомпка, необхідно синхронізувати активність колективних дій, їх координацію, послідовність, своєчасність, вимірюваність і диференціацію [5, с.79-81].

Важливо розуміти, що поширення смислу комунікації в соціальному просторі з точки зору соціального часу має різну швидкість і сам смисл схильний до старіння. Тому органам державного управління і місцевого самоврядування важливо враховувати нові, більш актуальні смисли, які заволодівають увагою суспільства, і прогнозувати, як довго дані смисли будуть зберігати свою цінність для суспільства.

Однією з проблем комунікативної влади є суперечливість перетворень в соціально-політичній сфері, що відбуваються під впливом нових комунікаційних технологій. З одного боку, комунікативні технології сприяють розширенню «видимості», відкритості здійснення влади, з іншого - створюють потенційну можливість концентрації управління інформаційними потоками в руках досить вузького кола осіб, що ставлять перед собою завдання спрямованого впливу на масову свідомість або, якщо завгодно, маніпулювання ним у політичних цілях. В останньому випадку «видимість» влади може трансформуватися в «видимість демократії», коли добре організована меншість, що спирається на економічну, інформаційну владу і соціальні привілеї, здійснюється за формальною згодою більшості громадян.

Вважаємо, що основними завданнями органів державного управління при формуванні ефективних соціальних комунікацій є наступні:



  • ідентифікація потреб та інтересів громадян щодо держави і розуміння ними способів власної участі у вираженні та відстоюванні державних інтересів;

  • дослідження соціальної кон'юнктури і визначення відповідності пропонованих соціальних цілей цілям громадян, щоб визначити цілі соціальної політики;

  • розробка технологій, форм і способів ефективних соціальних комунікацій згідно з особливостями соціального часу і простору;

  • розподіл відповідальності за реалізацію соціальної політики і соціальних програм між різними групами при загальній координації з боку владних структур;

  • формування громадської думки як складової комунікативного процесу, що відображає сутність сенсу комунікації.

При вирішенні цих завдань слід звернути увагу на те, що в установах державного управління і місцевого самоврядування комунікаційні процеси характеризуються такими особливостями:

  • комунікації в більшості випадків носять характер обов’язків і процеси їх здійснення визначаються зовні, нормативними актами або розпорядженнями вищестоящих організацій (звіти, аналітичні записки, проведення громадських слухань тощо);

  • комунікаційні процеси часто виступають складовими елементами процедури надання ними управлінських, громадських, адміністративних послуг (наприклад, формування інформаційної електронної мережі);

  • налагоджені комунікаційні процеси зі зворотним зв’язком використовуються як засіб формування партнерських зв’язків між державними інституціями та громадськими організаціями для залучення ресурсів, спеціалістів, експертів;

  • підвищення ефективності комунікаційних процесів обмежується низьким рівнем їх технічної оснащеності та інформатизації основних технологічних процесів;

  • через налагодження комунікаційних процесів державні установи здійснюють оперативний контроль, за дієвістю свого впливу на вирішення суспільних проблем;

  • при формуванні комунікаційних процесів в державних організаціях використовуються єдині, нормативно закріплені підходи до стандартизації і уніфікації .

Отже, професійна комунікація державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування може розглядатися як система дій, спрямованих на вирішення професійних завдань у межах комунікації, яка регламентована державними документами та посадовими інструкціями у сфері державного управління та місцевого самоврядування.

Для формування особистих і професійних комунікативних якостей державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування в процесі безперервної освіти вважаємо необхідним:

забезпечення безперервного і цілісного комунікативного спілкування, комунікативної спрямованості різних дисциплін в професійній підготовці;

впровадження нових форм і методів навчання в практику професійної підготовки, наприклад, використання комунікативних ігор, тренінгів спілкування тощо;

запровадження інтерактивного навчання, яке формує уміння мислити неординарно, по-своєму бачити проблемну ситуацію, знаходити виходи з неї; обґрунтовувати свої позиції, свої цінності; розвиває уміння вислуховувати партнера по спілкуванню, уміння співпрацювати, вступати в партнерське спілкування, проявляючи при цьому толерантність, необхідний такт, доброзичливість; уміння вирішувати конфлікти та ін.;

розробка і впровадження в освітній процес дисциплін, які мають комунікативну спрямованість.

Що стосується практичних рекомендацій, які відносяться до формування комунікативної компетентності у сучасних державних службовців, слід виокремити такі як:

- застосування комплексної методики оцінки рівня готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності при доборі персоналу на державну службу;

- виокремлення в посадовій інструкції державного службовця розділу щодо професійно-комунікативної діяльності з чітким визначення вимог;

- запровадження в системі професійного навчання державних службовців моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, що дасть змогу підвищити рівень професіоналізму і професійної мобільності державних службовців.

Вдосконалення у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування професійної комунікації може здійснюватися через наступні етапи:

перший етап – інформаційно-лексичний, метою якого є формування знань щодо загальних основ професійної комунікації та розширення лексики професійної мови;

другий – діяльнісно-комунікативний, основна мета якого – оволодіння функціонально-значущими для державних службовців уміннями та навичками відповідно до професійних вимог;

третій – експресивно-креативний, який передбачає набуття практичних навичок щодо вирішення проблемних питань у сфері професійної діяльності та формування власного професійно-мовленнєвого іміджу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.



Висновки. Таким чином, для підготовки кваліфікованого державного службовця або посадової особи місцевого самоврядування важливо розвивати здібності до спілкування, уміння використовувати мовні засоби в різних соціальних ситуаціях спілкування з метою встановлення різного роду взаємодії, а також здатності оцінити і проаналізувати ситуацію спілкування, оцінити свій комунікативний потенціал і прийняти правильне рішення, оскільки для професійної діяльності державних службовців процес спілкування розуміється як соціальна і службова взаємодія діючих суб'єктів.

Список використаної літератури

  1. Бурдье Пьер. О символической власти / Бурдье Пьер. Социология социального пространства. - М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2007. - С 87-96 

  2. Бурдье П.Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. Ред. И предисл. Н.А.Шматко. /-М.: Socio-Logos,1993.-330 с.

  3. Луман Никлас. Власть / Пер. с нем. А. Ю. Антоновского. — М.: Праксис, 2001. — 256 с. — (Серия «Образ общества»).

  4. Тоффлер Э. Метаморфозы власти: Знание, богатство и сила на пороге ХХI века / Элвин Тоффлер; [Пер. с англ. В.В.Белокосков и др.]. - М.: АСТ, 2001- 669, [1] с.; 21 см.- (Phylosophy).- Библиогр.: с.579-611.

  5. Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. с англ. под ред. В.Я.Ядова.-М.:Аспект Пресс, 1996.-416 с.


Федір Павлович Власенко,

кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту обдарованої дитини

АПН України

Ольга В’ячеславівна Твердовська,

кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник ІОД АПН України, м. Київ.
ФІЛОСОФСЬКА ТА ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРИЗАЦІЯ

ПОНЯТЬ «БІЗНЕС» ТА «БІЗНЕСМЕН»
У межах філософсько-економічного знання особливу роль відіграє філософія бізнесу як особлива форма організації людської діяльності, що покликана розкривати переваги економічної свободи та ринкової конкуренції як засобів формування складного економічного порядку. В межах соціальної системи відсутність індивідуальної економічної свободи та застосування принципів раціонального конструктивізму, або ж консерватизму, значно знижує іманентну здатність до своєчасних відгуків на запити нових віх історії. Безперечно, суспільство є динамічною системою, що невпинно прогресує у своєму розвитку та ускладненні, формулює умови і засади реалізації діяльнісних векторів. Разом з тим, необхідною умовою бізнес-діяльності постає потреба віднайдення й використання ефективних ресурсів економічного розвитку, що складають підґрунтя будь-якої економічної системи. Однак слід зауважити, що в тенденсуючій системі соціальних детермінант рушійною силою завжди залишається ідея індивідуального економічного успіху. Адже саме індивідуальний успіх у досягненні окреслених цілей постає тим потужним орієнтиром, на який фокусуються необхідні діяльнісні сили людини.

Саме ідея індивідуального економічного успіху постає домінантною в межах філософії бізнесу як теорії ефективних стратегій отримання, розподілу, обміну і використання засобів соціально-економічної діяльності. Здобути прихильність мінливої фортуни, набути ефективності та процвітання у визначеній справі вбачають за мету переважна більшість економічно активних та амбіційних людей. Проте, розпочати власну справу і зробити її успішною – комплексне і складне завдання, адже, окрім ролі особистого талану, необхідно врахувати множину факторів. Деякі з них залежать безпосередньо від суб’єкта бізнес-діяльності, так звані суб’єктивні фактори, а інші – не залежать від волі діяча і є об’єктивними факторами досягнення успіху в бізнесі. До суб’єктивних факторів належить інтелектуальний та творчий потенціал, що може розкритися у бізнес-напрямках. Не останню роль відіграє компетентність, працьовитість, наполегливість, системність, зваженість та інші особисті якості при плануванні та реалізації визначеного бізнес-проекту. Важливим детермінуючим етапом є формулювання мети і спрямованості бізнес-діяльності, а також можливість оцінити реальність її реалізації, вчасність, цільову орієнтацію, адаптивність, наслідки та перспективи. Стійкий позитивний імідж компанії – перевага при укладенні контрактів, отримання кредитів, страхуванні ризиків, при взаємодії з органами різного рівня. До об’єктивних факторів досягнення економічного успіху відносяться особливості та динамізм соціальної реальності, які, обумовлюючи, стимулюють розвиток визначених напрямків бізнес-діяльності.

Соціальна реальність виконує регулятивну функцію по відношенню до бізнесу, адже як пред’являє свої очікування, запити та вимоги до діяльнісних агентів, так і усуває не конкурентоздатних, не співзвучних поступу конкретного суспільства. Слід пам’ятати, що успіх будь-якого заходу залежить не тільки від витрачених на нього духовних та матеріальних засобів, а і від аспекту вчасності, виправданості виникнення інноваційного утворення у визначеному місці й у конкретний термін. Саме тому бізнес визначається як моделювання дійсності в умовах економічної свободи та вільної конкуренції. Адже врахування суб’єктивних і об’єктивних факторів досягнення економічного успіху – це неперервний процес корегування та залучення ситуативних модуляцій до окресленого бізнес-вектору.

Бізнес модифікується, приймає різні форми, трансформується і еволюціонує, привертає до себе все нові покоління молодих людей. Дефініція бізнесу, як процедура визначення меж та надання строго фіксованого змісту поняттю, відображає його суттєві ознаки, властивості та характеристики з метою формулювання відмінностей від інших феноменів соціальної реальності. Бізнес (від староанглійського «bisig» – активний, зайнятий роботою, діловий; від англійських «busy» – зайнятий, «business» – справа) відіграє визначальну роль у сучасній економіці. Аналогічно до конструкції словотворення, термін «бізнес» в економічному контексті вживається у багатьох значеннях: він одночасно використовується для означення будь-якого виду діяльності та окремої спеціалізації, загальних принципів і технологічних особливостей ведення справи, виробництва матеріальних благ, їх обміну й реалізації, характеру та роду зайнятості людей тощо.

Однією з найактуальніших проблем у сучасній економічній та філософській науці є категоризація поняття «бізнес». Полісемантика даного поняття дає можливість тлумачити його значення від діла, роботи, виробництва через систему задоволення бажань та стиль життя людей до центральної магістралі соціально-економічної системи суспільства. Саме тому терміну «бізнес» західні економісти не дають чіткого однозначного визначення, адже наскільки широким є число видів, підвидів та різновидів людської діяльності, настільки широким повинно би було бути визначення бізнесу. Під бізнесом у широкому значенні розуміється структурна послідовність дій з виконання певного виду діяльності на всіх етапах життєвого циклу предмету діяльності – від створення концептуальної ідеї через проектування до реалізації і результату. В. Радаєв відмічає, що «бізнес – являє собою організаційну структуру, що складається з сукупності взаємопов’язаних підприємств в одній або декількох сферах діяльності» [1, с. 68]. З економічної точки зору бізнес постає як організація економічної діяльності на основі приватної власності з метою отримання прибутку. «Бізнес – підприємницька, комерційна чи будь-яка інша діяльність, що не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку та реалізацію власної мети. На приватній власності заснований бізнес, в якому власником і підприємцем є одна особа, що отримує всі доходи і відповідає за ведення справи» [2, с. 54].

Якщо у економічній галузі знань, здавалося б, немає суттєвих розходжень як між теоретиками, так і практиками щодо вимірів легалізації поняття бізнесу, то філософія, завдяки її специфічності як методологічного джерела категоризації мисленнєвих форм, зобов’язана зосередити увагу на наступних моментах.



  • По-перше, оскільки економічне знання саме по собі не є однорідним, то не може бути однозначного понятійного окреслення будь-якого явища, зокрема й бізнес-процесу.

  • По-друге, в наявних економічних визначеннях обмежується коло понять, які означують бізнес. І найчастіше у це коло входять тільки поняття «підприємництво» та «комерційна діяльність».

  • По-третє, хоча економічні тлумачення й припускають, що бізнес-процес включає в себе будь-яку діяльність, але обмежують її тільки відношенням до легітимності та наявності прибутку.

  • По-четверте, у найелементарнішій формі розуміння, на рівні буденної свідомості поняття бізнесу вульгаризується, ототожнюється із різного роду «економічним розбоєм», рекетом, рейдерством, ошукуванням партнерів у підприємницькій та комерційній діяльності, свавіллям тощо.

  • Отже, категоризація поняття бізнес на рівні сучасного розвитку системи економічного знання є можливою і дійсною у вимірі такого предметного поділу людської діяльності, яка пов’язана із наявністю чи можливостями отримання прибутку та існуванням способів його легалізації.

  • Така категоризація є обмеженою, тобто суто економічним тлумаченням бізнесу. Щодо високого рівня абстракції, зокрема соціально-філософського плану, потрібно зазначити наступне. В економічному категоріальному вимірі бізнесу відсутнє визначення того, хто є суб’єктом, а що є об’єктом бізнес-процесу, який соціальний зміст має характер суб’єктно-об’єктної взаємодії. Більше того, коли метою бізнес-діяльності визначається успішна конкурентоспроможність, прибуток та його легалізація, то виникає низка запитань щодо співвідношення такої діяльності із основними цінностями людського життя: свободою і щастям. І, найголовніше: у економічному категоріальному вимірі відсутнє витлумачення сутності бізнес-діяльності.

Філософське визначення бізнесу є наступним. Бізнес – це особливий прояв економічної діяльності, що відбувається в умовах ризикових відносин творця благ і користувача ними, спрямований на отримання прибутку виробником продукту і задоволення потреб споживача, означений рівнем моральності та визначений мірою легітимності стосунків суб’єкта і об’єкта в процесі реалізації єдності індивідуальної і соціальної свободи людини. Якщо бізнес є носієм визначених ідей, керується конкретною системою цінностей, то такий бізнес має довгострокову перспективу.

Ознаки бізнесу можна знайти ще за часів Античності, де класичним прикладом бізнес-активності були завоювання. Усяка війна або військовий похід так чи інакше мали економічне підґрунтя. Ведучи воєнні дії, будь-який завойовник переслідував економічні цілі. За допомогою військової сили він прагнув нав’язати сусідам свої інтереси, зайняти вигідну позицію, яка дозволила б йому в перспективі диктувати навколишнім або підлеглим країнам свої умови життя. Торгівля рабами – це типовий приклад такої системи ділових відносин, у якій поєднувалися економічний інтерес та особисті форми панування.

Сучасна система організації бізнесу ґрунтується на ринковій концепції. Це, насамперед, врахування ринкового попиту, вимог споживача до кількісних і якісних характеристик продукції. Ефективна бізнес-організація можлива лише в тому випадку, коли передумовою орієнтації виробництва і збуту продукції будуть вимоги ринку. Завданням є запропонувати клієнтові продукцію, що задовольняє його за вартістю, довговічністю, сервісом та якістю. Новинці практично завжди передує бізнес-ідея. Готовий продукт постає підсумком практичної реалізації ідеї, її втіленням у реальному житті. Однак, новий продукт може бути отриманий і після модифікації вже існуючого, якщо характеристики останнього дозволяють одержати зміни, які споживач може вважати досить значними. Такий продукт у результаті модифікації здобуває настільки нові, відмітні або просто інші якості, які для споживачів представляють колишній продукт як новий. Ще одним підсумком практичної реалізації бізнес-ідеї може бути створення нових умов в бізнес-організації, реалізація характерних змін технічного, технологічного, організаційного, правового, фінансового змісту та інших нововведень. Очевидно, що виробництво старого продукту в нових умовах може створити для конкретного бізнесу зовсім нові, конкуренто вигідні умови, що у свою чергу дає змогу істотно зміцнити позиції на ринку.

Разом з тим, споживач активно диктує свої вимоги до властивостей продукції, а виробник постійно до них пристосовується. Однак, сьогодні виробник намагається передбачити запити покупця, заздалегідь запропонувати інноваційний продукт, отримати першість у технологічних та змістовних рішеннях. В межах таких стратегій (а також в умовах жорсткої ринкової конкуренції) суб’єкти бізнес-діяльності випереджальними кроками створюють лінійки новинок, небувалі горизонти взаємодії виробника і споживача. «Вправно оперуючи іміджем, реклама, як гігантський тралом, захоплює тисячі і тисячі людських душ, щоб потім принести їх на вівтар великого бізнесу» [3, с. 131].

Однак, як справедливо зазначає В. Роделіус, в гонитві за економічною вигодою багато компаній одержують фіаско. «У пошуку нових підходів поширення товарів багато компаній намагаються вдосконалити свій товар чи створити новий із застосуванням сучасних технологій. Проте самі стають заручниками власних намагань. В бажанні виділитись серед конкурентів компанії впадають в крайнощі. Вони настільки захоплюються технологіями, вкладають невиправдано великі засоби в розробку, а потім і в розвиток свого товару на ринку, що забувають про споживача і в результаті намагаються нав’язати йому абсолютно непотрібний продукт» зауважує В. Роделіус у статті «Провальна новинка», де аналізує причини несприйняття ринком визначених товарів та послуг [4, с. 56-57].

В гонитві за економічним успіхом деякі виробники створюють незатребувані товари та послуги. Для уникнення таких прорахунків все більше компаній звертаються до аналізу переваг споживачів. «Світ змінюється занадто швидко, вимагає постійної адаптації до нових умов» [5, с. 91]. Аналіз ринку і потреб споживачів, моніторинг змін в їх перевагах й поведінці стали основними, стратегічно важливими процесами бізнесу, що визначають усю подальшу його діяльність щодо проектування продукту, його виробництва, доведення до споживача та одержання прибутку. Відбувається переоцінка людського фактору в економіці: зростає роль творчих кадрів – людей, що володіють знаннями і є носіями нововведень в сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури. Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З’являються нові суспільні пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих та інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей. Адже проблема постійно та невпинно зростаючих потреб людей включає в себе екологічний аспект. Справа в тому, що їх задоволення лежить в основі бурхливого розвитку виробничих сил, науково-технічного прогресу.

У результаті вироблення стратегічних альтернатив, формалізуються і уточнюються завдання бізнес-організації, деталізуються якісні та кількісні цільові параметри. Стратегічні цілі надалі ієрархізуються, визначаються першочергові, поточні та додаткові. Така конфігурація дозволяє вибудувати попередній план бізнес-процесу. Бізнес-процес – це структурована послідовність дій по виконанню певного виду діяльності на всіх етапах життєвого циклу предмету: від створення концептуальної ідеї через проектування до реалізації та результату. Всі бізнес-процеси існують для виконання функцій бізнесу і повинні відповідати встановленій ієрархії цілей та стратегій. В процесі реалізації бізнес-проекту бізнес-стратегії корегуються та вдосконалюються в залежності від множини ситуативностей. Врахування багатофакторності, вміння компетентно і вчасно орієнтуватись на ринку – запорука ефективності та результативності бізнесу. Бізнес постає як сфера екстерналізації та вільного акумулювання нового соціального знання, тобто як відкрита і гнучка система, що відіграє значну роль в процесі розвитку соціально-економічних систем.

Е. Тоффлер зазначає, що «більшість американських управлінців все ще мислять про організацію, як про «механізм», що його частини можна ущільнювати й послабляти, налагоджувати та змащувати. Це – пов’язана з бюрократією метафора. На противагу їй, чимало японців уже послуговуються «постбюрократичною» метафорою: для них корпорація є «живою істотою». Це, крім усього іншого, означає, що компанія народжується, дорослішає, старіє, вмирає та відроджується в новій формі. Японською мовою народження компанії зветься «соґйо», й чимало корпорацій кажуть, що наразі вони відчувають своє друге, третє чи «нове» «соґйо» [6, с. 229].

Автори монографії «Філософія управління» стверджують, що «суспільство ж в цілому або певна окрема його частина чи конкретна соціальна група, здійснюючи відповідний вплив на процеси формування та задоволення потреб особистості, отримують тим самим реальні можливості для управління її інтересами, цілями і поведінкою, для спрямування її життєвої орієнтації у тому чи іншому напрямку» [7, с. 77]. Разом з тим слід пам’ятати, що в конкретному суспільстві встановлюються визначені зразки споживацької продукції, усталені переваги та стандарти. Г. Арендт зазначає: «Проблема практичних стандартів, що притаманна самій діяльності виробництва, полягає у тому, що відношення між засобами виробництва та кінцевими результатами подібне до ланцюжка, кожний кінець якого може знову служити засобом у дещо іншому контексті. Інакше кажучи, у винятково утилітарному світі всі кінці прив’язуються до короткого тривання і перетворюються в засоби за допомогою певних наступних кінцевих результатів» [8, с. 117]. Отже пропонуючи інноваційний продукт на ринку необхідно визначити чи не суперечить він традиційним уявленням даного споживчого сегменту.

Визначальною рисою бізнесу також є здатність та готовність йти на особистий (або колективний) ризик заради проведення угоди на вигідних умовах. Слід зазначити, що ризик є характерною ознакою бізнес-діяльності, оскільки будь-який бізнес існує в умовах невизначеності й динамічності ринку, мінливих переваг та інтересів споживачів. Проте, ризик є виправданим тільки в тому випадку, коли бізнесмен бачить його визначений зміст, перспективу набуття конкретних переваг та успішності. Який вид діяльності не здійснював би бізнесмен він завжди ризикує, ризикує своїми фінансами, репутацією, ризикує внаслідок зовнішніх факторів, таких як неплатоспроможність контрагентів або макроекономічна нестабільність, політичні, державні ризики тощо. Такі умови вимагають від бізнесмена найповнішої реалізації, адже у своїх рішеннях слід покладатися не тільки на об’єктивні фактори, здоровий глузд і розрахунок, а й на власну інтуїцію.

Й. Гейзинга у книзі «Homo ludens» зазначає, що безліч галузей людської діяльності набули ігрових форм. Ігровий елемент властивий і бізнес-діяльності. «Цілком природно, що до ділової конкуренції на досить ранній стадії домішався певний ігровий елемент» [9, с. 226]. «Тут чисто ігровий елемент тимчасово бере гору над міркуваннями доцільності й корисності, адже експерти доводять нам, що менші одиниці – не такі велетенські кораблі, літаки тощо – кінець кінцем ефективніші. Бізнес стає грою. Цей процес заходить так далеко, що декотрі великі концерни зумисне культивують спортивний дух у робітничих колективах, аби підвищити продуктивність праці. Процес обертається навпаки: гра стає бізнесом» [9, с. 227].

Бізнес обов’язково пов’язаний з діловою активністю. Бізнесмен робить своє, споріднене діло, а не чуже, адже тільки в такому випадку зможе досягти найбільшого успіху. Бізнесмен – це людина, що реалізує власну справу; здійснює на свій ризик економічну діяльність, спрямовану на інтенсифікацію отримання зиску від користування власністю, продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку. Звичайно, отримання прибутку є основою бізнесу, адже відбувається забезпечення функціонування підприємства, матеріальних потреб бізнесмена та людей, що залучені до бізнесу. Але отримання прибутку в першу чергу є засобом, а не єдиною метою діяльності бізнесу.

Визначальними мотивами заснування власної справи є пошук індивідуальної свободи, самореалізації та набуття соціальної значущості. Бізнес – це індивідуальна свобода в умовах вільної конкуренції, а отже і власний ризик, власна відповідальність. Свобода як особливий спосіб детермінації духовної реальності постає у галузі бізнесу як визначення та реалізація того діяльнісного вектору, який, на думку суб’єкта бізнес-діяльності, є пріоритетним. Свобода насамперед є усвідомленням можливих меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного) і в цьому плані є усвідомленням необхідності.

Свобода бізнесу безпосередньо пов’язана із його відповідальністю, адже міра відповідності діяльності особи або групи людей повинна узгоджуватись з діючими суспільними нормами, правилами співжиття, правовим законам тощо. Відповідальність бізнесу виникає на основі соціальних норм і реалізується як через певні форми контролю (громадська думка, статут, закон), так і через усвідомлення суб’єктами духовно-практичної діяльності своєї суспільної ролі. Саме відповідальність сприяє дотриманню в суспільстві злагоди та балансу, а також довіри між суб’єктами економічної діяльності.

Потреба в самореалізації – вища в ієрархії потреб людини. У соціальній філософії самореалізація розглядається як реалізація сутнісних сил людини, ядром яких є здібності та потреби. Самореалізація у бізнесі постає як процес якнайповнішого виявлення і здійснення особою своїх можливостей, досягнення намічених цілей у вирішенні поставлених завдань, що дозволяє максимально повно реалізувати свій творчий потенціал. Самореалізація людини долає межі функціональної структурності економічного процесу, створює передумови для нових форм поєднання діяльності соціальних індивідів. У такому контексті самореалізація особи є головним імпульсом і мотивом, який долає задану розмірність економіки, сприяє еволюції всіх соціальних форм. Самореалізація як суб’єктивна орієнтація є особливим духовно-творчим процесом, забезпечує постійне наповнення економічної сфери людськими силами. Вона є своєрідним енергетично-творчим джерелом економічного процесу, розвитку людських здібностей, які забезпечують бізнес-діяльність людини.

У процесі самореалізації бізнесмен включений у суспільне ціле, його діяльність тісно пов’язана з іншими учасниками перетворювального акту. Обмін діяльністю між суб’єктами економіки є обов’язковою умовою бізнесу. При цьому кожен учасник обміну прагне реалізувати свої інтереси незалежно від того чи реалізуються при цьому інтереси контрагентів. Взаємодіючи з суспільством бізнесмен, по-перше, «входить» у цю реальність, приймає діючі норми і, по-друге, стає рушієм змін, збагачує своїм, тільки йому притаманним екзистенційним досвідом людську культуру. Як наслідок, результати економічної діяльності однієї людини набувають загальнолюдської значущості. Більше того, людина відчуває потребу в своїй значущості для суспільних перетворень. Визнання та включеність людини в суспільно-історичний процес є потужним стимулом процесу бізнес-діяльності.



Організація власного бізнесу вимагає від людини не просто керування принципами економічної доцільності, а й тим способом життя, що визначається бізнесом, компетентності, ініціативності, оптимізації сутнісних сил, реалізації сродної праці, володіння навичками ділового спілкування тощо. Прибуток не є поясненням або причиною тієї чи іншої бізнес-діяльності, а лише показником її ефективності та затребуваності. Бізнес-діяльність можлива тільки в межах суспільства. Безсумнівно, тільки суспільно-орієнтований бізнес буде затребуваний. Роль бізнесу в сучасному житті важко переоцінити. Бізнес означає здійснення нових комбінацій у виробництві, рух на нові ринки, пошук нових сфер раціоналізації й вигідного вкладення ресурсів, створення нових продуктів, використання обґрунтованого ризику, пошуку альтернатив тощо.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка