Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка29/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   42

НАРАТИВНИЙ ПІДХІД ЯК СПОСІБ ОСМИСЛЕННЯ ТА ТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Складність та кризовість процесів, що спостерігаються в економічній сфері, невизначеність та проблематичність подальшого розвитку фінансової цивілізації з пануючими орієнтирами на «інструментальну раціональність» та «економізм», відсутність духовного підґрунтя економічної діяльності актуалізують подальший пошук шляхів подолання цих проблем з залученням пізнавального потенціалу всього спектру соціогуманітарного знання. Філософії в цьому процесі належить особлива роль. Адже саме філософське осмислення економічних явищ та процесів дає можливість розглядати їх в єдності з іншими сферами суспільного буття, скласти з фрагментів цілісну картину суперечливих реалій сучасного цивілізаційного процесу, передбачити його можливі наслідки та перспективи.

З іншого боку, трансформації самого філософського знання носять так само суперечливий та невизначений щодо майбутнього характер, є предметом дискусій, як і зрушення в соціальній реальності, яка за його допомогою осмислюється.

Одним із таких неоднозначних зрушень в філософії є «наративний (лінгвістичний) поворот». Рамки статті не дозволяють розкрити всіх його аспектів та наслідків – починаючи від постулювання плюралістичності постмодерної раціональності, відмови від єдино вірних пояснювальних та методологічних схем – до принципової інтерпретативності та колажності сучасної культури. Зупинимося на перспективах, що відкриває «наративний поворот» в процесі осмислення економічної реальності.

Різні аспекти проблеми «наративного повороту» в філософії розроблялися у чисельних працях Р. Барта, П. Бурд’є, Ф.-Р. Анкерсміта, Б. Чарнявської, Г. Стросона, У. Фішера, М. Крейсворта, П. Рікера, Д. Карра, Ч. Тіллі, К. А. Натансона, Т. Сакая, Ю. Крістєвої та багатьох інших. В той же час, проблеми використання наративного підходу в економічній сфері, аналіз мовних засобів економічного дискурсу та їх впливу на економічну реальність лише починають розроблятися. Зокрема, їм присвячують роботи Д. Мак Клоскі, А. Кламер, Е. Тарім, М. Туревський, Д. Расков.

Поняття наративу є ключовим у представленому філософському напрямку. Воно походить від латинського «narrare» (мовленнєвий акт, вербальний виклад), і позначає спосіб буття розповідного («повідомляючого») тексту у його процесуальності [1, с. 656]. Наратив являє собою історично та культурно обумовлену інтерпретацію якогось аспекту реальності з певної позиції. Принциповою ознакою наративу є його відкритість до інтерпретацій з боку реципієнта – читача або слухача, який сам наділяє його смислом, виступаючи при цьому у ролі суб’єкта.

Ще однією рисою наративу є наявність певного раціонально побудованого сюжету (скрипту), в рамках якого може здійснюватися як його творення, так і поліфонічний процес інтерпретації та дискурсу відносно предмету обговорення. Наратив спрямовує увагу не стільки на події, що відбулися, скільки на їх організацію за допомогою сюжету, тобто, на структуру або форму висловлювань про події. Таким чином, наратив виявляється не просто описом реальності, а концептуальною схемою, за допомогою якої реальність представлена у дискурсі [1, с. 656].

Наратив в більшій мірі націлений на майбутнє, аніж на минуле. В тому сенсі, що його інтерпретація та наділення смислом створюють в свідомості суб’єкта певні установки та орієнтири на майбутнє ставлення до описуваних в наративі подій або явищ та впливають на його майбутню діяльність.

Розрізняють «метанаративи» та «мікронаративи». Перші («великі оповіді») являють собою масштабні теоретичні побудови, які були характерні для епохи Модерну та існували у вигляді ідеологій, універсальних пояснювальних схем, пізнавальних конструктів тощо. Другі («маленькі оповіді») актуалізувалися в сучасному постмодерному суспільству та пізнавальних стратегіях некласичних соціальних наук. Метанаративи дискредитували себе внаслідок їх репресивності по відношенню до людської свідомості та надмірної схематичності по відношенню до реальності. Цей процес був позначений постмодерністськими філософами, як «закат метанарацій» та вперше проаналізований у праці Ж.-Ф. Ліотара [2]. Натомість, мікронаративи являють свого роду «базу даних» індивідуальних оповідей про ті чи інші процеси або явища, з якої формується знання про реальність та, власне і сама реальність в тій мірі, в якій мікронаративи, сприйняті та інтерпретовані суб’єктом, впливають на його точку зору та стратегії поведінки в тій чи іншій сфері діяльності. Мікронаративи являють собою чисельні фрагменти досвіду та пам’яті, зафіксовані у текстах та коментарях. Саме мікронаративи, на нашу думку, мають потенціал щодо досліджень економічної реальності.

Прибічники наративного підходу (Ж. М. Адам, Ф. Джеймісон, Ж. Женетт, Ш. Римон-Кеннан, Дж. Принс та інші) наголошують на можливості та когнітивному потенціалі представлення усіх сфер людської діяльності у вигляді наративів, адже оповіді, на їхню думку, містяться не лише у літературних текстах та повсякденному мовленні, а й у науковому дискурсі [3, с. 3–4]. У наративній філософії та соціології науки вивчення умовностей оповідей слугує обґрунтуванням тези про риторичну природу наукових текстів, а сама наука розглядається як форма дискурсу, що місить лише певну міру відповідності реальності (Р. Рорті, Е. Гросс). Р. Харре зауважує, що наукове мовлення являє собою «оповідь об’єктивності про себе саму, без втручання людини» [Цит. за: 3, с. 4].

Щодо критики неможливості «схопити» об’єктивну реальність та досвід у наративах, ґрунтовну відповідь на неї дає Ф. Анкерсміт, вводячи у обіг концепт репрезентації. Останню він розуміє як посередника між об’єктивною реальністю (яка сама по собі сенсу не містить) та наративами про різні аспекти цієї реальності (які мають сенс, оскільки автор та реципієнт – читач привносять його в процесі створення/інтерпретації наратива). Концепт репрезентації дозволяє уникнути редукції реальності до розповіді про неї та провести кордон між науковими та ненауковими текстами.

Проблема застосування наративного підходу при дослідженні економічної сфери, звичайно, потребує ґрунтовних досліджень та перевірки часом. Можливість її позитивного розв’язання лежить в площині тлумачення та застосування такого поняття, як інтертекстуальність, що є одним з визначальних в наративній філософії. Воно позначає феномен такої взаємодії наявної множини текстів з семіотичним соціокультурним середовищем, в процесі якої розгортається безкінечний міжтекстовий полілог, а в результаті інтерпретації текстів відбувається породження все нових смислів [4]. Термін «інтертекстуальність» був введений Ю. Крістєвою в 60-ті роки ХХ століття в процесі аналізу концепції М. М. Бахтіна, який, в свою чергу, досліджував феномен діалогу одних текстів з іншими, як створеними в минулому, так і в теперішньому. Інтертекстуальність у Ю. Крістєвої тлумачиться дуже широко – уся соціокультурна реальність представлена у неї як глобальний інтертекст. Такий підхід є досить популярним в лінгвістичній наративній філософії, але навряд чи може бути продуктивним для осмислення економічної реальності.

Для застосування наративного підходу в процесі досліджень економічної сфери доцільнішим буде використовувати більш вузький підхід до розуміння інтертекстуальності, який вже знайшов широке застосування у прикладних дослідженнях соціогуманітарних наук, наприклад, в соціології та політології. Такий підхід пропонують, зокрема, дослідники М. Ріффатер та С. Хольтуіс. Представлена ними рецептивна концепція інтертекстуальності орієнтована на читача (рецептора) наявних текстів. Процес читання розглядається як процес інтерпретації, а сам читач виступає при цьому суб’єктом, який не лише відшукує діалогічні зв’язки одних текстів з іншими, а й наділяє їх новими смислами та здатний змінювати емпіричну реальність відповідно до цих смислів та власних інтерпретацій отриманого текстового матеріалу. Автор тексту, в свою чергу, може задавати текстам певну прагматичну спрямованість та очікувати від читача – інтерпретатора як її розпізнавання, так і розуміння (завдяки здатності останнього «розшифровувати» приховані смислові посили автора), а можливо - і певних, скерованих отриманою інформацією та її тлумаченням дій. Таким чином, інтертекстуальність виявляє свою інтенціональну природу [4]. А наратив, як елемент інтертекстуального простору, може слугувати засобом не лише опису та пояснення, а й перетворення емпіричної реальності. За думкою представників наративної філософії І. Брокмейєра та Р. Харре, наратив є не стільки способом репрезентації реальності, скільки «інструкцією» її конструювання та створення [1, с. 657]. Таке розуміння інтертекстуальності та наративного підходу виявляється, на нашу думку, перспективним як для осмислення, так і перетворення економічної реальності.

Поняття інтертекстуальності є дотичним до поняття інтерсуб’єктивності, яке сформувалося в рамках комунікативної практичної філософії, що по суті являє собою сучасну етичну теорію та є концептуальною базою створення нової інтерсуб’єктивної діалогічної духовності. Потенціал цього філософського напрямку використовується багатьма сучасними зарубіжними та вітчизняними дослідниками для обґрунтування необхідності та механізмів проникнення етики в усі сфери суспільного життя (в тому числі – в економіку), повернення їм людиновимірності на нових засадах, подолання відчуження індивіда в соціумі [5; 6; 7; 8].

Інтерсуб’єктивність позначається як «особлива спільність між пізнавальними суб’єктами, умова взаємодії та передачі знання (або – значущості досвіду пізнання) від одного до іншого» [9, с. 429]. Це поняття виходить із тези Е. Гуссерля про необхідність обґрунтування об’єктивності досвіду рефлексії з самої рефлексії, а не з опори на світ, що нібито існує «до» та «поза» його усвідомленням.

Центральною для концепції інтерсуб’єктивності є ідея взаємодії світів Я – Інший, що у своїй множинній сукупності створюють міжсуб’єктну інтенціональну спільність, де кожен спрямовує свою свідомість до Іншого, а трансцендентальним горизонтом є процес комунікації. Базисом інтерсуб’єктивності Е. Гуссерль пропонує вважати духовне утворення, що визначає актуальні напрямки мислення або дій учасників спільноти, і позначає його поняттям «життєвий світ». Поняття «інтерсуб’єктивність» та «життєвий світ» знайшли подальшу розробку та специфічні тлумачення у працях Ю. Габермаса, К.-О. Апеля, В. Гьосле, Г. Йонаса, В. Кульмана, П. Ульріха та інших. І хоча концепції цих дослідників не є ідентичними, кожен з них розробляє власний погляд на нову етику та духовність, але всі вони сходяться на думці, що нова інтерсуб’єктивна комунікативна етика повинна базуватися на принципах відкритості, рівноправного діалогу учасників комунікації, взаємної відповідальності, довіри та врахуванні інтересів Іншого.

Процес міжсуб’єктної взаємодії розгортається як в площині живого обміну думками, обговорення тих чи інших актуальних проблем, так і обміну текстами, наративами. Саме в такому розумінні інтертекстуальність може бути включена у простір інтерсуб’єктивності. Адже зафіксовані письмово висловлювання, думки, оповіді та розмірковування так само можуть слугувати базою міжсуб’єктної взаємодії учасників комунікативного процесу, результатом якого може бути консенсус з тих чи інших питань, вироблення суспільної дімки та позитивні зрушення у морально-етичних орієнтирах. Обмін наративами та процес їхньої інтерпретації можуть впливати й на реальний стан речей, трансформувати процеси та дії суб’єктів в тому числі й в економічній сфері.

Розглянемо цей процес на прикладі формування довіри до економічних суб’єктів та інститутів. Довіра постає не лише як один з основних принципів інтерсуб’єктивної духовності, а й як запорука подолання кризи в економічній сфері, підвищення прибутків, умова добробуту та процвітання будь-якої країни, формування громадянського суспільства та емансипації життєвого світу [10; 11].

Якщо визначати довіру, як «відношення до суб’єктів та інститутів, що виражає міру впевненості у відповідності їх поведінки уявленням про образ цієї поведінки, включеної через різноманітні форми сумісно-розділеної діяльності в процес досягнення мети, без актуалізації підстав відшкодування витрат та еквівалентності» [11, с. 42], то за допомогою наративного підходу можливим виявляється сформувати такий образ економічних суб’єктів та інститутів, який був би вартий довіри з боку суспільства, а отже, слугував гуманізації взаємовідносин в економічній сфері, сприяв підвищенню конкурентноздатності та прибутковості.

Цікавими у цьому плані є практичні рекомендації відомого американського бізнесмена, засновника Міжнародної академії лідерства у бізнесі та адміністрації М. Туревського. Він зазначає, що «… традиційна практика ділових оцінок та аудиту, націлена на опис економічних результатів, залишає за кадром їх глибинні джерела – ті якісні, «нематеріальні» характеристики людей та організацій, що стоять за цифрами: сильні сторони, позитивний досвід, цінності та прагнення» [12]. Ці «нематеріальні» активи, за його думкою, можуть бути виявлені та представлені шляхом складання бізнес-наративів – лаконічних оповідей, історій. Посилаючись на чисельні обговорення цього питання з провідними бізнесменами та вченими на Давоському Всесвітньому економічному форумі, Інвестиційному симпозіумі Гарвардського університету, конференціях по проблемам духовності в бізнесі, М. Туревський робить висновки про те, що в бізнесі «перемагає той, у кого краща історія», адже «ми формуємо слова, а слова формують нас». В кінцевому рахунку, «бізнес-наратив – свого роду словарний капітал – маленька відмінність у словах, яка породжує великі відмінності у житті людей та організацій» [12]. Створення позитивних та вартих довіри наративів у сфері економічної діяльності та їх розповсюдження дає реальні результати у вигляді зростання прибутків та успішності компаній, і фіксується у вигляді цифрових показників. Тобто, відбувається своєрідна «конвертація» нематеріального капіталу у економічні та фінансові активи, реальність твориться за допомогою наративів.

Створення наративів, завдяки яким формується довіра до економічних суб’єктів та інститутів, передбачає, перш за все, репрезентацію реальних досягнень та подій, які відбувалися в минулому і до яких мали відношення учасники – герої та автори наративу. При цьому, конкретний мікро-наратив завжди є неповторним, адже кожен учасник (окремий індивідуальний або колективний суб’єкт, фінансова установа або інституція) має свій варіант репрезентації реальності. Історії завжди є індивідуальними, а довіра до них залежить від здатності автора переконувати людей, впливати на їх почуття, що, в свою чергу, неможливо без щирості та відкритості автора до Іншого – свого реципієнта, того, хто буди читати або слухати історію.

Наратив на теоретичному рівні створюється, як певний сценарій (скрипт); на рівні практичному автори наповнюють цей скрипт конкретним змістом, а читачі та слухачі виступають суб’єктами – інтерпретаторами вже створеної історії.

Процес створення вартого довіри скрипту може бути представлений у вигляді етапів, які повинні пройти його автори – герої:


  • перш за все, усвідомлення себе як цінного для суспільства суб’єкта економічної діяльності, активної, творчої одиниці, здатної принести користь собі та суспільству, духовно зростати, змінюватись на краще самому та змінювати навколишній світ. Цей етап передбачає не стільки створення чогось нового, скільки здатність до самопізнання та рефлексії щодо своєї діяльності. Мова йде про «відкриття» свого серця, щира відповідь на питання: «Що доброго я зробив для Інших?» Якщо суб’єкт проходить цю стадію самоусвідомлення, він може перейти до наступної:

  • створення власного наративу, представлення свого вартого довіри образу в індивідуальній історії. М. Туревський пропонує такі кроки для змістового наповнення бізнес-наративу: збирання позитивних епізодів діяльності, та осмислення сильних якостей, що в них проявилися; поєднання окремих епізодів у життєстверджувальний наратив; виявлення цінності зафіксованого у наративі досвіду з точки зору різних цільових груп та аудиторій [12].

  • Завершальним етапом побудови наративу, на нашу думку, повинна стати перевірка достовірності репрезентації реальності у створеній оповіді. Адже, саме достовірність є умовою формування довіри до наративу та його автора/героя з боку реципієнтів.

Наративи економічної діяльності можуть охоплювати найрізноманітнішу тематику. Це можуть бути історії успіху та духовного зростання окремих особистостей – бізнесменів; розповіді про соціально-відповідальну діяльність компанії; описи турботи про навколишнє середовище, вибудовані у систематичну політику; історії про забезпечення сталого розвитку самої компанії та внесок у національну економіку; розповіді про інтеграцію до глобальної економіки; підтримка спортивних заходів, клубів; благодійницька діяльність; підвищення кваліфікації співробітників за рахунок інвестування у їхнє навчання тощо.

Той масив інформації, який представлений у вигляді чисельної сукупності наративів, впливає на ставлення до економічних суб’єктів та інститутів як з боку індивідуальних соціальних суб’єктів, так і суспільства в цілому. При цьому, це ставлення сформовано висловлюваннями про реальність. У цій ситуації важливим є те, що саме говорять про діяльність економічного суб’єкта, і які з цих «голосів» є найпереконливішими та аргументованішими щодо формування суспільної думки та впливу на потенційних клієнтів чи партнерів.

В такій ситуації постає питання: чи не є ця сукупність наративів полем для маніпуляції довірою? Відповідь криється в ступені достовірності наявної репрезентації реальності, переконливості аргументів учасників дискурсу та відкритості процесу обговорення. Фальсифікація очевидних фактів, звичайно, буде виявлена у ході обговорення. З іншого боку, на рівні репрезентації та тлумачення тих самих фактів деякі можливості для цілеспрямованого впливу на думки та оцінки реципієнтів можливі за допомогою мовних засобів.

Економічна сфера тісно пов’язана з політичною, а за умов розповсюдження інструментальної раціональності відбувається зрощування політики з економікою. На цей процес вказують відомі представники комунікативної практичної філософії, зокрема, німецький філософ Ю. Габермас [8]. У своїй теорії комунікативної дії він об’єднує політичну та економічну сферу за ознаками управляючих механізмів, якими є влада та гроші, та позначає ці сфери терміном «система» або «область стратегічної дії». Характерними рисами діяльності людини в цій області є схематичність та відсутність етичного підґрунтя, що породжує відчуження, втрату суб’єктних властивостей, та перетворює людину на функцію системи. «Системі» Ю. Габермас протиставляє «життєвий світ», який тлумачиться ним як «область комунікативної дії», інтерсуб’єктивний простір волевиявлення та взаємодії громадян, орієнтований на принципи комунікативної етики – взаємопорозуміння, відповідальність та довіру. «Життєвий світ» у Габермаса - це сфера громадянського суспільства.

«Система» протистоїть «життєвому світу», а в умовах розповсюдження «інструментального розуму» поглинає життєвий світ. Ю. Габермас пропонує вихід з цього кризового стану суспільства у вигляді переходу до деліберативної моделі демократії, де орієнтиром є процес емансипації життєвого світу з-під панування системи, пріоритет інтересів громадянського суспільства над імперативами політики та економіки. Необхідною умовою цього процесу філософ вважає формування нового рівня моральної свідомості, її розповсюдження в усі сфери діяльності суспільства.

На засадах нової моральної свідомості формується нова духовність, яку дослідники характеризують, як «інтерсуб’єктивну», «діалогічну» або «комунікативну» [5]. Її принципами є рівноправність учасників, орієнтація на врахування інтересів «Іншого», взаємоповага, відповідальність та довіра, а трансцендентальним горизонтом нової духовності є сам процес комунікації між суб’єктами.

Аналіз текстів – наративів, представлених в полі економічного дискурсу може бути корисним як щодо виявлення та викриття експансіоністських зазіхань системи щодо життєвого світу та спроб їх легалізації через наративи, так і коригування мовних засобів та структури наративних скриптів у позитивному щодо емансипації життєвого світу напрямку. Оскільки наративи формують економічну реальність, вони можуть слугувати як на користь її насичення духовим смислом, так і на шкоду. Завдання аналітика та критика економічних наративів в такій ситуації полягає у виявленні як мовних засобів, так і прихованих та явних інтенцій цих наративів, співвіднесення скриптів з критеріями відкритості, адекватної репрезентативності та засадами інтерсуб’єктивності.

Цікавим є приклад виявлення зрощування економічних та політичних інтересів та деструктивних в духовному відношенні інтенцій наративів про економічну кризу, представлений у статті українського журналіста Д. Литвина [13]. Аналізуючи масив публікацій з проблеми економічної кризи, представлений в українській пресі, він приходить до висновку, що мовними засобами, які використовуються в цих текстах, формуються світоглядні установки песимізму щодо майбутнього вітчизняної економіки, безперспективності боротьби з економічними проблемами, орієнтири на бідність, як нездоланний стан українського економічного суб’єкта. За його думкою, мовлення про економічну кризу та рецесію у термінах «стихійної лексики», де кризові процеси презентуються, як якесь природне лихо, стихія на зразок землетрусу або повені, репрезентують реальність у вигідному для політиків ключі – так, ніби ніхто з них не має провини за кризу, а отже, й не несе ніякої відповідальності. Така риторика не лише демонструє зрощування політичної сфери з економічною, а й ретранслює відсутність морально-етичної складової в діяльності українських політиків та економічної еліти. Д. Литвин вбачає у такій репрезентації кризових явищ економіки й куди більш масштабні наслідки – продукування песимістичного орієнтиру українського суспільства щодо свого майбутнього та неможливості бодай колись подолати бідність та зубожіння. «… Мовлення у термінах підміни політичного стихійним в економічній кризі якраз і стало провідником ще більшої бідності. Його застосування не дозволяє усвідомити характер проблем… політики і слідом за ними коментатори, журналісти старанно дегуманізують кризу, виводячи з-під удару саму гру центральних банків з ціною грошей, а також гру уряду з виборцями…» [13]. Українські наративи економічної кризи є прикладом поглинання системою життєвого світу, адже за такої риторики громадянське суспільство, як поле активної взаємодії, самоствердження, творчих зусиль та вільного самовиявлення громадян навіть не промовляється як можливе.

Виявлення та критика подібних економічних наративів, викриття через наративний аналіз експансіоністських зазіхань системи щодо життєвого світу, переорієнтація економічного дискурсу на інтерсуб’єктивні духовні засади відкритості, взаємовідповідальності та довіри – це ті перспективні завдання та можливості, які відкриває наративний підхід в економічній сфері.

Наративний підхід в економіці є перспективним і в дослідженнях факторів впливу на показники прибутків та динаміку розвитку тих чи інших секторів економіки та суб’єктів економічного процесу. Так, Е. Тарім, дослідник з Університету Ґетеборга, зосереджує увагу на аналізі ролі наративів та їх впливів на діяльність фондових ринків [14]. На прикладах він демонструє вплив мікронаративів ринкових агентів на глобальні стратегії продажів та обміну. Дослідник робить висновки, що в ситуаціях нестачі достовірної інформації внаслідок замовчувань або неможливості проаналізувати увесь масив наявної інформації, частих інституційних конфліктів та непередбачуваних випадків у сфері діяльності фондових ринків саме мікронаративи визначають подальші події та стратегії учасників. Ці наративи, які в їх сукупності являють собою колаж з експертних висновків, професійних та дилетантських точок зору, висловлених досвіду та пам’яті про розгортання аналогічних подій в минулому, уявлення про «правила гри», отримують владу над ходом подій в теперішньому та впливають на прийняття рішень та стратегії діяльності суб’єктів ринків в майбутньому, врешті, формують цифрові показники ринків.

Е. Тарім вважає наративний підхід не лише можливим, а й необхідним інструментом аналізу динаміки фондових ринків, адже створювані учасниками та зацікавленими суб’єктами ринків наративи та дискурс, що розгортається в процесі їх інтерпретації, є важливим фактором трансформації реальних показників цього сектору. Думки та міркування, висловлені у наративах та інтерпретовані суб’єктами – реципієнтами, перетворюються на сприйняття та впливають на прийняття рішень суб’єктами ринку, мобілізують та спрямовують їх діяльність в тому чи іншому напрямку. При цьому у наративах та дискурсі враховуються як індивідуальний та колективний досвід, отриманий в минулому в аналогічних ситуаціях, так і аналітичні висновки та позиції авторитетних учасників ринку – експертів, інвесторів, посередників. Підхід Е. Таріма дозволяє відійти від розуміння фондового ринку, як монолітного суб’єкта з чіткою логікою розвитку, показати складну структуру та багатофакторну обумовленість його тенденцій та показників, які у великій мірі залежать від переконань його учасників, що складаються в процесі наративізації реальності та дискурсу, тривалих попередніх обговорень та подальшого перетворення сформованих учасниками переконань на конкретні дії.

Отже, в якості висновків зазначимо, що наративний підхід є перспективним як в процесі аналізу тенденцій розвитку економічної сфери в різноманітних аспектах, так і для насичення економічної діяльності духовним смислом, введення в цю сферу етичної складової.

Наративний підхід, використаний Е. Тарімом в процесі аналізу діяльності фондових ринків, розкриває перспективи прикладних досліджень з застосуванням міждисциплінарного підходу в економічній сфері шляхом залученням здобутків наративної філософії та соціології.

Щодо застосування наративного підходу для привнесення в економічну діяльність духовно-етичних орієнтирів, то в цьому напрямку також відкриваються широкі перспективи. Ми показали, як за допомогою позитивних наративів може бути сформована така важлива складова нової інтерсуб’єктивної духовності в економічній сфері, як довіра. Наративи можуть сприяти й формуванню таких бажаних в рамках нової духовності принципів міжсуб’єктної взаємодії, як відповідальність, толерантність, турбота про Іншого тощо.



В той же час, наративи можуть стали засобом маніпуляції свідомістю за умови їх цілеспрямованого використання в області стратегічної дії, в процесі зрощування економічних інтересів з політичними. Викриття таких маніпуляцій відбувається в процесі відкритого дискурсу, до якого залучається найширше коло учасників з різноманітними переконаннями та позиціями.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка