Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка33/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   42

Список використаної літератури

  1. Кастельс М. Информационная епоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс; пер. с англ.. под. науч. ред. Шкаратана О. И. — М.: ГУ ВШЭ, 2000.

  2. Маклюэн М. Галактика Гутенберга. Сотворение человека печатной культуры. – К.: Ника-Центр, 2003.

  3. Меськов В.С., Мамченко А.А. Мир информации как тринитарная модель Универсума // Вопросы философии. – 2010. - № 5.

  4. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. – М.: "Сирин", 1990.

  5. Тоффлер Э. Третья волна. — М.: ООО "Фирма "Издатетьство ACT", 1999.



Світлана Віталіївна Майстренко,

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри філософії та суспільних наук

Черкаського інституту банківської справи

Університету банківської справи

Національного банку України,

м. Черкаси
СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ: РЕЛІГІЙНО-ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
На тлі незліченних природних катаклізмів: виверження вулканів, цунамі, астероїдні атаки, пожежі – явищ, які мають катастрофічні наслідки з численними людськими жертвами, людина здебільшого виступає як слабка істота, віддана на поталу долі. Водночас кризові явища в економічній площині виступають як результат людської діяльності з її нестримним прагненням до збагачення попри етичні канони, а іноді й здоровий глузд.

«Гроші – це корінь усього лихого» - доволі часто цим біблійним висловом стверджується розуміння сутності грошей як явища, яке несе в собі загрозу не лише матеріальної залежності, але й духовного спустошення, морального зубожіння як окремих представників роду людського, так і спільноти в цілому. Упродовж тривалого часу, а особливо у період становлення ринкової економіки, обстоювалася думка, що гроші та мораль є взаємовиключаючими елементами. Людська мораль, на думку Ф.Енгельса, стане можливою лише на такому етапі розвитку суспільства, коли класова протилежність, яка породжується грошима, буде не лише подолана, але й забута взагалі. Нині ж, в час економічної кризи, коли зазнали краху великі фінансові інститути, люди масово втрачають роботу, будинки, особисті заощадження, коли ріст цін на продукти харчування та товари першої необхідності викликає масштабні протести, призводить до знищення правлячих режимів, питання моралі розглядаються як другорядні, особливо малозначимі в очах бізнес-еліти. Прагнення до накопичення матеріальних благ, постійний страх їх втратити породжують залежність - так званий - грошовий синдром. За словами британського дослідника Роджера Хендсона, саме страх втрати грошових заощаджень викликає знервованість, безпричинний гнів, негативні думки. Відсутність грошей, як і їх надмірна кількість, для молодого покоління доволі часто стає однією з головних причин алкоголізму, депресії, і навіть суїциду.

Упродовж віків джерелом істини, ціннісним орієнтиром та етичною основою практичної поведінки було релігійне вчення. Таким для християнських церков було і залишається – Святе Письмо, Святий Переказ отців Церкви та вчительство Церкви (як правило, для католиків — ще й Папи). Однак у представників різних конфесій виникають різнотрактування біблійних основ, що призводить до породження химерних концепцій, спотворення сутності християнського вчення. Безперечним авторитетом для католиків є Письмо, Переказ займає друге місце, вчительство Церкви на третьому, але в реальному житті саме вчительство Церкви, а зокрема – вчительство Папи, стає критерієм істини. Для православних вчительство Церкви сьогодні прирівнюється до висловлювань Святих Отців Церкви про природу релігійних знань, цінностей та правил. Протестанти визнають за джерело істини лише Письмо, яке містить в собі перекази, традиції різних етносів, богословські тлумачення і активно намагаються створити сучасне вчення, що базується на беззаперечному потенціалі Письма [4]. Незважаючи на конфесійні розходження та амбіції лідерів сучасних християнських церков, уважне вивчення текстів Святого Письма спроможне дати відповідь на багато нагальних питань не лише пошукувача моральності, витонченого естета, але й кваліфікованого економіста, бізнесмена, пересічного громадянина. Біблія містить численні описи торговельних операцій та умов їх здійснення, правила добропорядного господарювання, поради успішного примноження матеріальних статків.

За Божим заповітом започаткували своє господарство перші ізраїльтяни, за прикладом інших народів: „І ізраїлеві сини вчинили за словом Мойсеєвим, і позичили від єгиптян посуд срібний і посуд золотий та шати” (2М.12:35-36). Родини поселенців-ізраїльтян в Ханаані отримали у власність частину землі, яка передавалася у спадок, а в разі зубожіння право викупу цієї землі належало родичам. Біблійною згадкою про здійснення перших торгових операцій є: здійснення купівлі Авраамом частини печери у Єфрона, сина Цохарового за „чотири сотні шекелів срібла купецької ваги” (1М.23:16); дозвіл брати викуп за землю (3М. 25:24). Згодом, оселившись на землях благодатних, ізраїльтяни розпочали активну торгівлю. У книзі пророка Єзекіїля детально розповідається з якими країнами вели торгівлю ізраїльські царі, як розплачувалися „сріблом, залізом, циною й оливом ... за крам твій” (Єзек. 27:12). Торговельні операції здійснювалися як серед іудеїв, так і з представниками інших релігій: Соломон купував у Кілікії коней, а в Єгипті вози, і те й інше продавав у Сирію (3 Цар 10:26-29); „Купці Шеви і Рами - покупці це твої – коштовним бальзамом і дорогим усіляким камінням та золотом давали за товар твій” (Єзек. 27:22). Досить вдала торгівля сприяла формуванню авторитету купців, їх визначальній ролі в суспільстві. „І була вага того золота, що приходило для Соломона в одному році, шість сотень шістдесят і шість таланів золота, окрім того що приходило від купців та торгівлі ходячих та від усіх царів Арабії та краєвих намісників.” (3 Цар.10:14-15). У Палестині до купців ставилися з великою повагою і навіть священики займалися торгівлею. Торговців називали „ханаянами”. За словами пророка Ісаї, „…купці були князі, торговці – знаменитості землі” (Іс. 23:8), вони ж були взірцем порядності та чесності.

Гроші, що постають як результат трудової діяльності, надбані чесною і сумлінною працею, можуть задовольнити багато людських бажань: «Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати» (Екл. 10:19). Гроші є джерелом зростання матеріальних статків (придбання будинків, садків та гаїв, лісів, худоби), слугують для задоволення потреб («…завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок – наложниць», «І всього, чого мої очі пожадали» (Екл. 2:4-10)). Вони ж виступають як закономірний наслідок зусиль фізичних та розумових («…моя мудрість стояла також при мені»), як винагорода за чесну та справедливу працю («…тішилось серце моє від усякого труду мого» (Екл.2:9-10)), («…кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом…» (Екл.5:18)). Турбота про примноження надбаного багатства постає як священний обов’язок кожного мирянина у відведеному для нього земному житті (Екл.5:18-19). Праця, як зобов’язання, яке покладено на людину Богом, є однією з основних мотивацій сумлінної та чесної діяльності людини в різних сферах, в тому числі й в економічній. Вона розглядається віруючими як частина Божого промислу, виконання заповідей: працюйте й дбайте один про одного.

Прагнення задовольнити щоденні потреби, збільшуючи повсякчас свої статки, призводить до певної залежності, яка штовхає людей до свідомого возвеличення грошей та влади, яку вони дають, до нівелювання загальнолюдських моральних принципів. «Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і нестачі ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі…» (Екл.6:2). Тому серед незмінних біблійних порад – правильне ставлення до грошей, визначення їх місця у системі ціннісних орієнтацій особистості. Гроші та статки не можуть принести ні абсолютної влади, ні задоволення всіх потреб («Хто срібло кохає, той не насититься сріблом» (Екл. 5:9)), ні душевного спокою, адже страх втратити надбане переважує отримані вигоди («Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають» (Екл.5:10)) «…ситість багатого спати йому не дає» (Екл.5:11). Майнові статки не дають і відчуття повної безпеки, не гарантують захисту від несподіваних втрат. Навпаки - заздрість та жадність, породжена нестримним прагненням до наживи, спонукає до порушення прав інших, утиску бідніших та нижчих за чином, змушує переступати через певні етичні норми, спотворюючи правду (Екл.5:7). Устремління надбати якомога більше матеріальних благ закономірно призводить до необхідності використовування фізичної сили та розумових здібностей інших осіб задля власного збагачення. Проте й споживання має свої обмеження: людина не може спожити більше ніж необхідно їй фізично. Апостол Павло у Першому посланні до Тимофія говорить: «А як маєш поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1Тим. 6:8).

Нестримне прагнення до багатства призводить до відлучення від віри, а жадність і любов до грошей прирівнюються до ідолопоклоніння. У зверненні Св. Апостола Павла до колосян є такі слова: «умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження» (Кол. 3:5). Гарний дім, машина, високооплачувана робота - буденні потреби, прагнення до задоволення яких є здоровим та цілком нормальним, більше того, саме бажання має позитивне значення. Воно спонукає людину прагнути більшого, реалізувати поставлені цілі. В Приповістях 16:26 говориться: «Людина трудяща працює для себе, бо до того примушує рот її». Бажання, які виходять за межі розумного, можуть стати шкідливими і навіть згубними. Стати жадним – це означає підпорядкувати себе бажанню, стати залежним від нього, стати його рабом, порушивши Божі заповіді, створити собі кумира (Еф.5:5), (Вх.20:3). Тому жадібність за біблійними канонами прирівнюється до відречення від Бога.

Упродовж багатьох століть сформувалися заповіді та моральні настанови церковних отців, які засуджували прагнення до наживи та збагачення: багатому не ввійти в царство Боже; блаженні бідні; якщо хочеш бути досконалим - піди продай маєток твій, роздай бідним - будеш мати благодать на небесах; якщо у вас є гроші - не давайте їх в ріст, та інші. У біблійних заповідях існує засудження нестримного прагнення до збагачення за будь-яку ціну, прагнення, яке перетворюється на мету життя, змушує чинити численні недостойні вчинки, нерозумні та шкідливі, призводить до страждань і навіть людських жертв: «Бо корінь усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:10); „Горе тим, що долучають доми до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю” (Іс. 5:8); „Срібла свого не даси на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї” (Лев. 25:36). Таким чином, не самі по собі гроші є злом, а устремління до їх накопичення, яке підмінює справжні ціннісні орієнтири в житті віруючої людини. За гроші неможливо купити щастя, любов рідних та друзів, як і любов до Бога: «Ліпша пожива яринна, і при тому любов, аніж тучний віл, та ненависть при тому» (Пр. 15:17). Гроші повинні слугувати людині лише засобом на шляху до більш важливих цінностей – сімейного щастя, дружби, відносин з Богом. Якщо навчитися правильно ними розпоряджатися, то можна отримати свободу вибору, дій.



Чимало порад міститься в Біблії щодо раціонального використання та накопичення коштів. Важливим чинником майбутнього благополуччя є уміння складати такий бюджет, який враховуватиме всі доходи та можливі видатки певної особи чи родини. «Думки пильного лиш на достаток ведуть…» (Пр.21:5). Контроль над витратами та розумне витрачання коштів дозволить не лише не відчувати матеріальних труднощів, але й допоможе в реалізації певної фінансової мети. Будь-яка велика справа потребує певних фінансових обрахунків, що передбачає проведення старанного обліку та аналізу всіх факторів, які впливатимуть на формування надходжень і витрат («Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, - чи має потрібне на виконання…» (Лк.14:28)). Слід не квапитися й зважувати всі можливі ризики, адже плани квапливого приводять до збитків (Пр.21:5). Матеріальному статку, економічному успіхові передує невпинна робота над собою, яка передбачає постійний розвиток та вдосконалення «…стережи добрий розум і розважність» (Пр.3:21), виважені підходи до вирішення проблем, мудрі рішення у скрутних ситуаціях «…мудрість зарадить йому!» (Екл.10:10). Проте життєва дорога повна несподіванок, і навіть тоді, коли, здавалося б, все ретельно продумано до найдрібніших деталей, коли чисті думки та наміри, кожного може спіткати лихо (Екл. 9:11-12). Тому з прадавніх часів ізраїльтяни знали важливість та необхідність робити заощадження. Щорічно вони повинні були відкладати десятину з усього що мали (харчами, напоями або грошима), яку згодом використовували для відзначення великих свят (5М.14:22-27). Заощадження, накопичені родиною, допоможуть не лише відзначити певні урочисті події, пережити скрутні часи, але й можуть слугувати доброчинним справам. Так звані «дари любові» - певні заощадження, які на заклик апостола Павла щотижня відкладали перші християни для того, щоб допомагати убогим одновірцям (1 Кор. 16:1-2). У Біблії стверджується думка, що гроші, незалежно від способу їх здобування, можуть і повинні слугувати добрим цілям, бо самі по собі не є вічними цінностями. Серед настанов Ісуса зустрічаємо такі слова: «Набувайте друзів собі від багатства неправедного» (Лк.16:9). У цьому контексті вчинення пожертви виступає як результат служіння справжньому Богу. Зокрема царські особи Давид та його син Соломон жертвували гроші та коштовності на будівництво Храму Господнього, а друга християнська заповідь закликає любити один одного та матеріально допомагати тим, хто цього потребує. Апостол Павло давав такі настанови: «беріть уділ в потребах святих, будьте гостинні…» (Рим. 12:13). Благочинна допомога є матеріальним виразом людської доброти – однієї з найвищих моральних чеснот, й розглядається як благословенне діяння. Отже, уміння правильно витрачати кошти, переборюючи спокусу марних витрат, та робити систематичні заощадження – запорука безбідного існування, яка у поєднанні з благочинністю, є реалізацією Божественних настанов: «Хто доброго ока, той прославлений буде, бо дає він убогому з хліба свого» (Пр.22:9).

Принципи добропорядного (а відтак – етичного) ведення господарства та здійснення фінансових операцій розроблені першими християнами й відображені в Біблійних настановах. Норми іудео-християнської моралі регулюють відносини сторін під час здійснення торговельних операцій: „Не будете чинити кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде вас” (Лев.19:35-36); „А коли продасте що своєму ближньому, або купите з руки свого ближнього, не обманюйте один одного”(Лев.25:14). Іудейські рабини встановлювали строгі правила для операцій з продажу й особливо ретельно перевіряли ваги: „Не буде в торбі твоїй подвійного каменя до ваги великого й малого”, „камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий” (Повт.25:13-16). У Біблії засуджується непорядна торгівля, для пророка Осії хананеянський торгівець є символом обманщика „хананеянин з неправильними вагами в руці любить ображати” (Ос. 12:7).

Біблійні настанови регламентують й відносини між позичальником та кредитором: рекомендовано уникати боргових зобов’язань без нагальної потреби, адже саме борг робить людину залежною, перетворюючи на «раба позичальника» (Пр.22:7); «Не будьте винні нікому нічого, крім того щоб любити один одного» (Рим.13:8). Надання позики у скрутний для особи час є благородною справою, тому за біблійною порадою слід допомагати тому, хто цього потребує, хто залишився без гроша: «Хто просить у тебе – то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайтесь від нього» (Мт.42). Крім того, серед іудеїв існував закон Мойсея, що забороняв брати відсотки зі своїх братів – інших євреїв. Згідно з біблійними канонами, лише євреї могли надавати гроші в позику під відсотки представникам інших національностей. Усім іншим церковне право це забороняло. Адепти процентів за кредитами були переконані, що в Біблії немає прямої заборони лихварства, а є тільки порада як діяти доброчинникам. В Євангелії від Луки щодо справедливості стягнень за кредити говориться: „не очікуй назад нічого” [3]. Ставши боржником необхідно твердо дотримуватися даної обіцянки, намагатися повернути вчасно взяті кошти, адже праведний «…присягає, для себе хоча б і на зло, - дотримує» (Пс.15:4). Коли людина має борг, який не здатна своєчасно сплатити, або необдумано стала поручителем, поклавши на себе обов’язок про виплату грошового зобов’язання, то слід, змирившись, наполегливо благати свого ближнього: «…не дай сну своїм очам, і дрімання повікам своїм…» (Пр. 6:1-5), домовляючись з кредитором про нові строки погашення. Необхідно проявити наполегливість, навіть тоді, коли перша спроба виявилася невдалою.

Сьогодні людина залучена до системи економічних відносин, змушена заробляти гроші, щоб забезпечити свої потреби та бажання, вирішити певні проблеми. Й нині є справедливими слова царя Соломона, який зазначав, що гроші дають захист, проте мудрість є ціннішою за гроші, адже допомагає зберегти життя того, хто нею володіє (Екл. 7:12). Біблія закликає християн мати виважені погляди на гроші та способи їх здобування, чинити мудро й відповідально, бо життя людини не залежить від того, що вона має (Лк.12:15).

В теорії економічних відносин одним із найскладніших було і залишається питання моралі, етичності ведення бізнесу. Як правило отримання прибутку, будучи кінцевою метою економічної дії, дозволяє реалізувати особисті устремління підприємця, вирішити свої проблеми та завдання, а не дбати про благополуччя спільноти, розвиток та процвітання країни, де реалізується бізнесова діяльність [1]. На сучасному етапі формування ринкової економіки в Україні відсутня національна ідея з означеного питання, тому прості біблійні настанови, сформовані упродовж віків мають стати орієнтиром для прийдешніх поколінь, етичним еталоном для здійснення раціональної економічної діяльності.

Список використаних джерел


  1. Бизнес и мораль. Пост 3 из серии “Как нас дурят” http://blog.liga.net/user/vzadorskiy/user/vzadorskiy/article/8198.aspx

  2. Біблія або книги святого письма Старого й Нового Заповіту: із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена - К.: Українське Біблійне Товариство, 1991.- 1375 с.

  3. Скоромович І.Г. Місце церкви в еволюції банківництва // Фінанси - 2004.- №1.- с.109-113.

  4. Чорноморець Ю. Ідеал Християнської України як вимога соціального вчення християнських Церков - Risu.org.ua

Ольга Михайлівна Максимович

кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри педагогіки ім. Б.Ступарика

Прикарпатського національного університету

ім. В. Стефаника

Володимир Остапович Стефанків

аспірант Державної установи

«Інститут економіки та прогнозування»,

м. Івано-Франківськ
РОЛЬ ОСВІТИ ЯК ЧИННИКА

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ
Економічне зростання є найважливішим фактором соціально-економічного прогресу держави, оскільки передбачає зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах. Академік В.Гейєць підкреслює: сьогодні загальновизнаною є думка, що тільки через знання можна створити і розвинути економіку, здатну бути конкурентоспроможною і забезпечувати сучасний рівень життя населення [9, с.11]. Як зазначає А.Колот, економіка знань – це економіка, основою якої є високопродуктивні, конкурентоспроможні робочі місця, на яких працюють висококваліфіковані, інноваційно орієнтовані працівники; у ній впроваджуються інформаційні, комунікаційні та інші сучасні прогресивні технології і виготовляється високотехнологічна, наукомістка та конкурентоспроможна продукція [4].

Тобто освіта є визначальним інноваційним чинником формування і підвищення конкурентоспроможності робочої сили і включає не лише рівень освіти, а й освітній потенціал та освітню компетентність, результатом сформованості якої є готовність до інноваційної діяльності, сприйняття змін, розвинений індивідуальний стиль діяльності та досконалий рівень розвитку культури. У порівнянні з іншими результатами освіти компетентність – це інтегрований результат освіти, який на відміну від навичок є усвідомленим, на відміну від уміння є здатним до перенесення та на відміну від знання існує у формі діяльності, а не інформації про неї [3].

Якісна освіта є основою прогресу суспільства, чинником прогресивних структурних зрушень в економіці держави, зміцнення її авторитету та конкурентоспроможності на світовій арені. Отже, освіта не наслідок соціально-економічного розвитку, а його чинник. Для прикладу, США у 1957р., усвідомивши відставання від СРСР у дослідженні космосу, прийшли до висновку про неефективність своєї системи освіти. Зрозумівши, що вирішальним фактором у соціально-економічному розвитку є знання, їх розширене відтворення, постійне вдосконалення системи підготовки кваліфікованих кадрів, галузь освіту та її інноватизацію зробили пріоритетною сферою.

Питання впливу освіти на розвиток економіки, забезпечення її зростання досліджувало багато науковців, зокрема, варто назвати: У.Петті, А.Сміта, А.Маршала, Д.Мілля, Ж.-Б.Сея, Ф.Ліста, Д.Богиню, Я.Буткевича, Р.Патора, В.Гейєця, О.Грішнову, С.Дятлова, В.Куценка й інших учених. Обґрунтування шляхів подальшого підвищення якості освіти у контексті забезпечення економічного зростання держави потребуватиме постійного вивчення, бо тільки особистість з високим рівнем освітнього потенціалу може стати повноцінним учасником державотворчих процесів у політичній, економічній і духовній сферах.

Є багато прикладів країн абсолютно або й відносно багатих природними ресурсами і населенням, які значно відстають у своєму розвитку й рівні життя. А країни з високим рівнем людського розвитку, де знання є однією з визначальних домінант, як правило, досягають значних успіхів. При цьому боротьба відбувається, насамперед, за подальше нагромадження знань, забезпечення їх безперервного трансферу в суспільстві й матеріалізації в техніці й технологіях [9, с.11]. Підтвердженням цього є економічні й соціальні досягнення країн, що не мають істотних запасів природних багатств, а також країн із зруйнованою в ході війн економікою (Тайвань, Південна Корея, Японія, Німеччина).

Тобто освіта є фундаментом людського розвитку і прогресу суспільства. Вона виступає гарантом індивідуального розвитку, плекає інтелектуальний, духовний та економічний потенціали суспільства. Зазначимо, що роль держави у сфері соціальних послуг у більшості розвинених країн вища, ніж у інших сферах економіки, а в освіті державний сектор займає панівну позицію, бо цій сфері діяльності належить чи не найголовніша роль у формуванні людського капіталу (ЛК), який нині є вирішальним у розвитку економіки, створенні ВВП. Зазначимо, що на відміну від розвинених країн, де 85–90% приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого становлять 2,5-3 трлн. дол. у рік, становить приблизно 0,05-0,1%.

У світі дві третини ВВП створюється завдяки ЛК, важливою складовою якого є освітній рівень, який є не лише чинником економічного зростання, забезпечення національної безпеки, соціальної мобільності й активності, соціального прогресу, цивілізованості суспільства, але й сприяє зниженню соціальної нерівності, бідності, безробіття, оскільки темпи науково-технічного прогресу, рівень організації виробництва, культури, продуктивності праці – все це похідні від людського капіталу [7].

Дослідження в області теорії і практичного використання знань про ЛК заохочувалися в США та інших розвинених країнах. Так, троє американських учених за дослідження в області ЛК одержали Нобелівські премії: в 1971р. першим удостоївся премії Саймон Кузнець, довівши: високий рівень і якість ЛК народу – необхідна умова розвитку країни. Очолюючи у Національному бюро економічних досліджень США програму досліджень національного доходу, виділив низку факторів, що впливають на його динаміку, а саме: зміна чисельності населення, його розподіл за віком і родом занять, технічний процес, політичні зміни в суспільстві, розвиток міжнародної торгівлі, міграція капіталів, але найважливішим серед них назвав інвестиції в ЛК (освіту, професійну підготовку), бо саме накопичення ЛК сприяє зниженню нерівності; в 1979р. премія вручена Теодору Шульцу за розробку теоретичних основ науки про ЛК; у 1992р. премію одержав Гарі Беккер, який довів, що інвестиції в здоров'я, освіту, культуру народу є найефективнішими вкладеннями з високою і довгостроковою віддачею. У результаті обліку ЛК при управлінні США стали світовим лідером, зосередивши 29% світового ЛК (95 трлн. дол.). За підрахунками Світового банку, у складі національного багатства США основні виробничі фонди становлять 19%, природні ресурси – 5%, а ЛК – 76% [6]. Частка ЛК у структурі світового багатства становить більше 66%, а в країнах «сімки» та ЄС – понад 75%. В Україні за період 2000-2005рр. у структурі національного багатства ЛК займав лише 47% і за ці роки його частка скоротилася приблизно на 8%. [2].

П.Ромер дослідив, що темпи економічного росту перебувають у прямій залежності від величини ЛК: країни з більшим накопиченим обсягом ЛК будуть мати більш високі темпи розвитку [13]. Т.Шульц, Е.Денісон і Дж.Кендрик зробили кількісну оцінку внеску освіти в економічний ріст, встановивши, що протягом ХХ в. нагромадження ЛК випереджало темпи нагромадження фізичного капіталу [8].

Таким чином у теорії ЛК системно об'єднано економічний ріст і такі різнопланові фактори як освіта, якість освітніх і медичних послуг, рівень заробітків, соціальна нерівність тощо, тобто акцент перемістився з матеріальних на людські складові розвитку. С. Кузнець зазначав: "Найбільшим капіталом країни є її люди з їх майстерністю, досвідом і мотивацією до корисної економічної діяльності" [12]. Проте для повної реалізації можливостей ЛК необхідно забезпечити належні умови, а саме, роль ЛК проявляється якнайкраще в умовах нормальної нерівності (тобто все економічно активне населення має можливість повністю реалізувати свій потенціал, а інша частина – забезпечена прийнятним рівнем життя) і не поширюється на надлишкову нерівність (показує, наскільки ситуація відхиляється від цих умов) [11]. В Україні можна говорити саме про надлишкову нерівність, бо розшарування суспільства призвело до появи великої частки бідних людей і – 10-12% забезпечених. Якщо в ЄС розрив у доходах 10% забезпечених і 10% бідних 6-кратний, то в Україні – 35-кратний (див. табл.1) [8].

Таблиця 1

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка