Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка39/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

Рис. 1. Крива можливостей «працездатності» просторових природогосподарських систем (ППГС)

Як відомо, обсяг вільної енергії F залежить від двох сил – інвестицій негентропії та обсягу ентропії TS, зумовленої біофізичною та соціоекономічною “роботою” у кожній ППГС. Що вищий рівень збереженої негентропії у ППГС, то вища її біофізична, а отже і економічна працездатність. Виробничі можливості щодо створення економічних благ у сфері економіки детерміновані біофізичними можливостями природного капіталу (Кn) кожної локальної території, що представляє її екологічну пропозицію[9].

Граничний продукт Кn – додаткова кількість виготовленої біомаси в результаті збільшення обсягу його впорядкованості.

Алгебраїчно це можна зобразити так:

МРКn = F(E; Tσ +1) – F(E; Tσ) (9)

Таким чином перша компонента правої сторони рівняння характеризує обсяг виробництва біомаси при Е одиницях внутрішньої енергії і Tσ +1 одиницях впорядкованості, а друга компонента при Е одиницях внутрішньої енергії і Tσ одиницях впорядкованості.

Таким чином максимально корисна “робота” природних підсистем завжди пов’язана з термодинамічними функціями вільної енергії F, обсяг якої просторово детермінований. Виробнича функція кожної локальної ППГС є похідною від термодинамічних функцій вільної енергії її природного капіталу. Саме збереження цієї енергії визначає працездатність природної підсистеми, а отже, і в підсумку працездатність ППГС.

На макроекономічному рівні це означатиме, що обсяг ВВП, створеного у національній економіці обумовлюється не лише суто економічними компонентами [9]:



Y = C + I + G + NX (10)

де С – споживання;



І – інвестиції;

G – державні закупки;

NX – чистий експорт,

але і біофізичними компонентами сукупної екологічної пропозиції ППГС:



Y1 = C1 + I1 - S1 (11)

де Y1 – екологічна пропозиція ППГС;



C1 – пропозиція внутрішньої енергії у процесі біофізичної та соціоекономічної роботи в ЕСС;

І1 – інвестиції негентропії (інформації), що надходить з енергією Сонця;

S1 – обсяг ентропії, що утворюється в зв’язку з виконанням в ППГС біофізичної та соціоекономічної роботи.

Водночас «витрати» на виробництво біомаси зростають, оскільки спостерігаються спадні тенденції щодо зниження якості енергії, що залишається на земній поверхні через втрати її у зв’язку з неадекватною господарською діяльністю (що приводить до втрати біорозмаїття тощо).

Е = С = Сбфек (12),

де Е – сукупні витрати ППГС;

Сбф – біофізичні «витрати» ППГС;

Сек – «витрати» пов’язані з господарської діяльності в ППГС.

Бісектриса ок складається з точки, де доходи дорівнюють витратам, а т.В – точка збалансованості.

В господарській підсистемі ППГС сукупний обсяг витрат залежить від того, як будуть поводитись економічні споживачі, який рівень витрат вони запланують при певному своєму доході.

Зростання сукупного попиту викличе зсув кривої Е. Якщо проаналізувати, від чого залежить сукупний обсяг витрат в економіці: (ф-ла 10), то видно, що головне місце тут належить С. Всі інші члени рівняння є вільними членами. Таким чином обсяг сукупних витрат в національній економіці залежить від функції споживання, яка в основному залежить від отриманого доходу:

С = α + в (У – Т) (13)

де в – гранична схильність до споживання (МРС).

У-Т – автономні інвестиції.

Таким чином, економічна наука мусить базуватися на принципі вдосконалення, а не знищення суспільства, враховуючи та досліджуючи феномен універсальної (абсолютної) доданої вартості, що має природне, а не соціальне походження. В цьому контексті першочерговим завданням економіки, що має стати життєзберігаючою за своєю сутністю, є забезпечення посередницької функції по перетворенню біоінформації, що надходить з Космосу до поверхні землі, в ефективну роботу. Тоді можна стверджувати, що ноосферна модель економіки є сформованою.



Список використаної літератури

  1. Гринів Л. С. Ноосферна функція в економіці: проблеми теоретичного моделювання та вимірювання // Збірник наукових праць Хмельницького кооперативного торгово-економічного інституту «Економічні науки», Х, 2011, №2, стор. 63-74.

  2. Report of the United Nations Conference on Sustainable Development (Rio de Janeiro, Brazil 20–22 June 2012).

  3. Екологічна Конституція Землі. Методологічні засади. Ч. 2 / за ред. Ю.Ю. Туниці. – Львів: РВВНЛТУ України, 2011 – 112 с.

  4. Гринів Л.С. Екологічно збалансована економіка: проблеми теорії. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 240 с.

  5. Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. – М.: Наука, 1965. – 324 с.

  6. Гринів Л.С. Розвиток фізичної економії: нові проблеми та моделі // Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України. – К.: КНЕУ, 2009. – С. 178–187.

  7. Hryniv L. Transdisciplinary approach to sustainability: new models and possibilities // Ecological economics and sustainable forest management / ed. by I.P. Soloviy and W.S. Keeton. – L.: UNFUP, 2009. – P. 85–96.

  8. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Кн. 2. – М.: Наука, 1977. – 191 с.

  9. Hryniv L. Physical (Negentropy) Function of Sustainable Economy. Problems of Evaluations // Environmental Accounting – Sustainable Development Indicators. – Prague. EMAN, 2009. – 115 p.

Олена Серафимівна Зотова,

кандидат економічних наук, академік-секретар Академії філософії господарства,член-кореспондент Академії гуманітарних наук, заступник директора Центру суспільних наук МДУ імені М. В. Ломоносова,

м. Москва, Російська Федерація

В. ВЕРНАДСЬКИЙ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ КОНТЕКСТАХ: ІДЕЇ УНІВЕРСАЛІЗМУ

(до круглого столу «Учення про ноосферу крізь призму філософії господарства та фінансознавства»)

Втрата сучасною людиною довіри до об'єктивних основ свого існування, а отже, і до загальнообов'язкових філософських принципів, які підтримували віру в непохитність буття, свого часу скерувала увагу мислителів XX ст. не лише на особистісні опори світу людини, але також у бік «у собі буття», універсуму – у спробі на новому рівні віднайти єдність людини та світу. З різних позицій і вихідних принципів філософія пробує осягнути Всесвіт як універсум, що незворотно універсалізується, головна ознака якого – здатність вміщувати в себе людську особистість.

Ця концепція цілісності буття оригінально розвинута близьким як для українців, так і для росіян Володимиром Вернадським. В основі його онтологічних поглядів лежить ідея про те, що еволюція Всесвіту зумовлена еволюцією життя на Землі і підпорядкована космічному принципу доцільності. Тобто еволюція здійснюється як реалізація заданої світові мети. Космічний принцип доцільності в живих істот виявляє себе як біологічна доцільність. Згідно з Вернадським, в організмі закладено програму дій і контактів із середовищем. Ця успадкована програма зреалізовує єдину мету – освоювати середовище. Процес освоєння є його впорядкуванням, яке здійснюється через пристосування організму до умов оточення. Отож, призначення життя – впорядкувати хаос середовища, а початкова мета життя – охопити собою всю планету, сформувати біосферу. З появою людства можливості біосфери вичерпуються, але подальша еволюція світу не припиняється. У процес еволюції включається людство, яке так само, як і життя, є планетарним явищем і геологічною силою. Людство, впливаючи на біосферу, по-своєму її впорядковує, створюючи нову геологічну оболонку – ноосферу.

Ноосфера створюється поступово. Початково наукова думка, технічні засоби порушують біогеохімічний колообіг. Але згодом, вдосконалюючи їх, людина, окультурюючи природу, створює новий етап колообігу – культурний. У часи, коли наукова думка була незначною порівняно з геологічними силами, людина відчувала себе частиною природи. Та сучасний рівень науки дасть змогу людині не порушувати біогеохімічний колообіг. Для цього людству потрібно визначити межі втручання розуму в природу. У загальній еволюції людська історія є природним процесом, а наука – це природне явище геологічного вияву людства, яке перетворює біосферу в ноосферу.

За Вернадським, у сучасному світі створюються такі передумови утворення ноосфери:


  1. Людство стало єдиним цілим, у якому інтереси всіх і кожного збігаються. Воно стало потужною геологічною силою, де всі та кожний характеризуються свободою думки й мають спільне завдання – перебудувати біосферу.

  2. Високий рівень зв’язку й обміну в економічному та інформаційному плані.

  3. Відкриття нових джерел енергії.

  4. Піднесення добробуту населення.

  5. Рівність усіх людей. Людство прямує до повної рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри та віросповідання.

  6. Виключення війни з життя суспільства. Отже, у новому стані життя на планеті – ноосфері – людство геологічно виявляє себе як думка, свідомість, розум.

Продовжуючи та розвиваючи до вихідні принципи В. Вернадського на західноєвропейському грунті, його французький сучасник П. Тейяр де Шарден ставить перед своєю філософією завдання побачити «однорідну та цілісну перспективу нашого загального досвіду», центром якої є людина у двох аспектах: як наслідок еволюції космічного цілого та як перспектива його подальшого розвитку, «центр конституювання універсуму». Людину він розглядає як серцевину еволюції універсуму.

Тейяр де Шарден констатує процес концентрації «тканини універсуму» в усе організованіших формах матерії. Матерія постає переповненою можливостями розвитку, виходу за свої межі. Він особливо наголошує на значенні еволюційного погляду на буття світу: «Що є еволюція – теорія, система, гіпотеза?... Ні, щось значно більше, ніж усе це: вона – головна умова, якій віднині мають підпорядковуватися та з якою узгоджуватися всі теорії, гіпотези, системи, якщо вони хочуть бути розумними та істинними. Світло, яке осяює всі факти, крива, в якій мають зімкнутися усі лінії, – ось що є еволюція» [1, c. 37]. На його думку, весь матеріальний світ підпорядкований у своїй еволюції біологічному законові «ускладнення» і розвивається по спіралі, що здіймається на все нові щаблі. Найпримітивнішою формою «тканини універсуму» є, за Тейяром, енергія. Він виходить із припущення, що будь-яка енергія має духовну природу. І виокремлює дві складові фундаментальної енергії: енергію тангенціальну – тобто таку, яка відповідає взаємодіям на рівні одного витка спіралі і яку звичайно має на увазі наука, та радіальну, яка веде до переходу на нові витки спіралі та до підвищення рівня організації. Початковий пункт цього руху він позначає точкою Альфа, розуміючи під нею сукупність елементарних матеріальних частинок та їхніх енергій. На протилежному кінці еволюційної спіралі він передбачає точку Омега – кінцевий стан розвитку людства «найвищий полюс тяжіння» для радіальних енергій. Під впливом точки Омега радіальні енергії спричинюють і здійснюють розвиток світу, який виявляється в підвищенні організації буття на таких рівнях: переджиття, життя, думка, наджиття. Вибудовуючи цю ієрархію організаційних рівнів буття, єдність людини і світу, Тейяр де Шарден прагне зрозуміти його, буття, в єдності основних принципів, притаманних усім рівням, – «відкрити у винятковому загальне». Винятковим феноменом, який, завдяки фундаментальній єдності світу, має повсюдне коріння та загальне значення, він вважає свідомість: «Свідомість виокремлюється наочно в людини, отже, виявна в цьому одиничному спалахові, вона має космічне поширення і як така оточена ореолом, що продовжує її в просторі і часі безмежно"[1, c.56].

У світлі цієї спорідненості неживої матерії з майбутнім життям, яке ще лише має виникнути з неї на спіралі еволюції, усю сферу неживої природи він називає переджиттям. У стані переджиття внутрішнє речей так само атомістичне, "зернисте", як і матерія. "Концентрація свідомості" змінюється пропорційно ускладненню відповідного їй матеріального утворення: духовна досконалість і матеріальний синтез– це лише дві взаємопов'язані сторони одного й того самого явища. На певному етапі еволюції геогенеза, тобто геохімічні та геотектонічні процеси, переходить у біогенезу, а вона, у свою чергу, править за психогенезу. Оскільки ці щаблі еволюції живляться однією енергією (психічною) і спрямовані до єдиної мети, соціальний феномен – кульмінація, а не послаблення біологічного феномена. Виникає ноосфера – "нове покриття, "мислячий пласт", що, зароджений у кінці третинного періоду, розгортається відтоді над світом рослин і тварин – поза біосферою і над нею" [1, c.149]. На щаблі ноосфери життя не може тривати інакше, як невпинно ускладнюючи свою структуру. Це ускладнення переводить буття на новий рівень. У майбутньому, стверджує мислитель, нас чекає не лише продовження життя, але "наджиття".

Сутність наджиття філософ убачає в гігантській психобіологічній операції оновлення Землі – творенні «надлюдства». Людство – це не абстрактна сутність або умовна назва, його можна визначити як результат мегасинтезу людських думок – дух. Майбутній стан людства він визначає як «органічну суперагрегацію душ». Філософ припускає, що тканина універсуму, ставши мислячою, не завершила ще свій цикл. Подальший зміст еволюції – це витворення з одиничних людських свідомостей, «зерняток думки», гармонізованої спільноти свідомостей, яка еквівалентна надсвідомості. Унаслідок цього процесу Земля «огортається цілісною мислячою оболонкою, яка утворює функціонально величезне зерно думки в космічному масштабі» [ c.199]. Відбувається «планетизація» людства, тобто його масове згуртування. Перед людством відкривається нова перспектива «психологічної експансії» – внутрішня тоталізація світу, витворення Духу Землі.

Те, що тоталізуючі тенденції в сучасному суспільстві ведуть не до гармонізації, а до самовідчуження буття людини (і що екзистенціалізм сприймає як загальний закон буття), Тейяр де Шарден вважає тимчасовими і природними труднощами величного планетарного руху – «знаком і ціною прогресу». Щоб стати повністю людиною, вона має незчисленно примножитися. Перш ніж організуватися, будь-яка множина стає жертвою примхливого випадку та ймовірності. Тому кожен із нас – раб хаотичного збурення людської маси. Одуховлене у своїх елементах, будь-ке поєднання свідомостей, поки воно не гармонізувалося, автоматично огортається покровом «неоматерії». Однак, вважає філософ, попри свою потворність, сучасний тоталітаризм деформує і приховує щось дуже важливе і прекрасне за своєю суттю, що реально існує в нашому світі.

З ретроспективи цих ідей філософського універсалізму в особливому ракурсі постає філософія господарства Ю. Осипова. Юрій Михайлович є багато в чому унікальним представником наукового напряму, і ця унікальність обумовлена декількома різними причинами. Перша – це певна відстороненість власне філософської думки від світоглядних проблем, які виникають у життєвому світі людини у зв'язку з її господарською, економічною діяльністю. Апеляції представників сучасного економічного знання до моральної філософії і їх дослідження в пограничних областях етики, соціальної філософії, політології по суті означають, що вони не отримують від професійної філософії переконливих відповідей на проблеми, які залишаються в компетенції саме філософії. Тим часом існує незадоволена соціальна потреба в русі філософського знання «назустріч» нормативним аспектам економічних досліджень.

Друга причина обумовлена проблемою соціального контороля над взаємодією і взаємопроникненням економічної і позаекономічної сфер соціального життя, яка украй загострюється утвердженням тієї форми економічного життя, яке Ю. Осипов назвав фінансомікою. Універсалізація регулятивної функції сучасних грошей приводить до того, що вони діють у всіх, у тому числі і позаекономічних сферах суспільного життя як альтернатива соціокультурним, морально-етичним, і навіть правовим нормам. Тому фетишизоване сприйняття економічних інтересів і механізмів як не лише сили об'єктивної, надлюдської, але і як сили, небезпечної для екзистенціальних основ людського буття, має свої підстави.

Чи означає це, що сучасна господарська діяльність виявилася «джином», якого людина випустила на свободу на власну біду? Куди веде людину її сучасна господарська діяльність, до яких цінностей і мотивацій, яких моделей поведінки, яких форм громадської організації – зрозуміти це неможливо без глибинного розуміння суті і закономірностей сучасної економіки. Найголовніше ж полягає в тому, що дуже багато хто і дуже легко визнають сьогодні поразку людини перед експансією економічного прагматизму, не зробивши серйозної спроби осмислити механізм вирішення конфлікту між моральними нормами і економічним принципом прибутку. Відповіддю на цю проблему постає «філософія господарства» в своєму прагненні здолати суто економічний підхід до оцінки ефективності господарської системи, визначити нове співвідношення моральної сфери і сфери економіки, не демонтуючи відмінність між цими двома сферами. Процес системної диференціації суспільства незворотний, ці сфери керуються власними, відмінними програмами: код економіки – «прибутки-збитки», а код етики – «добро-зло». Спроба просто накласти ці сфери одна на одну призводять до втрати економічної ефективності, про що свідчить досвід економіки адміністративного соціалізму, безпосередньо підпорядкованої квазіціннісним ідеологічним принципам «соціальної справедливості», «всебічного задоволення потреб людини».

Наш світ підійшов у своєму поступі до тієї межі, коли економічні механізми регуляції поведінки людини і ноосферні основи її буття не можуть далі існувати автономно, не «знаючи нічого одне про одного», їх вплив на людину має бути гармонізований. За зауваженням Д. Ландеса, «Макс Вебер мав слушність. Головна думка, яку можна винести з історії економіки, полягає в тому, що майже все в ній пояснюється культурою» [цит. за 6, 89]. І саме нам випало жити і робити власний вибір в такий час, коли вирішується питання, чи зможе людина підпорядкувати розумній і відповідальній волі логіку економічної інструментальної раціональності. Ставити ж питання про регуманізацію людини без врахування сучасних економічних процесів або навіть всупереч їм, розраховуючи лише на всепереможну силу духовних цінностей, утопічно і неефективно.

Звичайно, філософія господарства Ю. Осипова – не єдиний в сучасному світовому науковому мисленні підхід до осмислення цих проблем. Не лише у пострадянській, але і в західній економічній науці в центрі багатьох дискусій постають питання соціальної солідарності і справедливості, вони висуваються сьогодні у число провідних критеріїв економічної спроможності суспільства. Це призводить до певної дифузії економічних підходів і методів на поле досліджень, що належать до компетенції соціальної філософії, – Р. Масгрейв назвав таке явище «економічним імперіалізмом», маючи на увазі поширення методів економічної теорії за її межі, на суміжні суспільні науки і, зокрема, на філософію [7, 45].

З такими спробами в різних школах економічного знання ми зустрічаємося все частіше: це підходи, орієнтовані на реалізацію ідеалів загального блага, справедливості, щастя, гармонізацію взаємин економіки і культури. Суть цих зусиль намагаються виразити поняттями «фінансова аксіологія» [8], «фінансова антропологія» [там само], яку розглядають як підсистему ширшої сфери економічного знання – «економічної антропології» [там само] або «економічної аксіології» [9]. Їх відмінність від традиційної західної економічної науки новітнього часу, яка ігнорує філософські, політичні й етичні аспекти господарської діяльності, полягає у врахуванні таких вимірів виробництва, розподілу і вжитку благ, як вплив світоглядних позицій і соціально-політичних платформ, суб'єктивні мотивації економічної поведінки людей, морально-етичні імперативи.

Проте, незважаючи на спроби погодити принципи морального і економічного вибору, в сучасному західному економічному мисленні утверджується переконання в тому, що економічна ефективність і ноосферні, морально-етичні основи людського життя взаємно виключають один одного. І тоді прагнення до економічної успішності є реальною загрозою для смисложиттєвих основ буття людини і соціуму. Тому Дж. Бьюкенен формулює, значною мірою всупереч логіці економічної цілераціональності, висновок, який означає визнання залежності економічної ефективності від екзистенціальних основ людського буття: «Поки люди як громадяни не матимуть можливості довіряти один одному – як громадяни і як суб'єкти економічної діяльності, – ні економіка, ні держава не зможуть функціонувати ефективно. Повністю незалежно від інституційної трансформації, необхідної для забезпечення стимулів для оновлення, паралельно повинне початися певне відродження духу, певне відчуття загальної мети в суспільстві вільних у своєму виборі громадян» [7, 146].

Відродження духу. Ці слова, звернені до суб'єктів економічної діяльності, ми чуємо зовсім не від філософів, а від теоретиків економічної науки. «Агентом вольової організації в Росії треба б стати, користуючись активно постмодерновими механізмами, жрецями духу – зрозуміло, російського, тоді, видно, і з'явиться натхненна глибинним російським духом метамодернова Нова Росія!» [10, 12]. Ось що відрізняє Ю. Осипова від інших авторитетних теоретиків економічного знання, які намагаються осягнути сенс тектонічних зрушень, що відбуваються в світі (і в світі економічному в тому числі): прорив крізь бар'єр економічної інструментальної раціональності до осягнення трансцендентних, багато в чому ірраціональних рушійних сил цих процесів. «Вирішальні тяжіння і напруги, що проективно реалізовують історичне творення, рівним чином і руйнування, виникають під або над поверхнею, в усякому разі, за нею – в метасмислових трансцендентних вогнищах, де виварюються нікому із смертних невідомі й ледве ними уловлювані історичні алгоритми» [11, 5].

Як правило, західні економісти-теоретики звертаються до філософії в прагненні зрозуміти тенденції розвитку сучасного глобалізованого і тому абстрактного, знеособленого соціуму безвідносно до долі конкретної країни, народу, держави. Ю. Осипов йде іншим шляхом, яка сам він визначив як «осягнення Росії». Сам предмет його філософування виводить його за рамки, по-перше, позитивного наукового знання в сферу мислення ціннісного, суб'єктивного, нормативного: «Росіянин той, хто вірить – в Росію, в Святу Русь, хоча мало, зовсім мало щодо цого думає. Не національність тут, не народність. Таємниця тут! Росіянин не ставить підлі питання: вірити – не вірити, любити – не любити, чи гідна? Вірить, любить, і все!» [2, 329].

По-друге, це вихід з сфери дискурсивного мислення в поле вищих сенсів, які не вкладаються в рамки розсудку, розуму, логіки: «Росія – не об'єкт знання, та і не суб'єкт знання, тим більше вже знання наукового, інтелігентського. Росія – не знання, а відчуття! Росієзнавство можливе, але інше – нелогічне» [2, 330].

Ю.Осипов визначає сутність філософії господарства як філософію життя як діяльності й – понед те – діяння, бо у творенні беруть участь і Бог, і Природа, і Людина – причому Людина, яка творить неприродний, понадприродний світ [12, c. 19]. Тут і постає велика екзистенціально-інтелектуальна проблема: людина сотворила у світі багато такого, що поставило під питання саме своє існування у світі. Цю колізію намагається осмислити сучасна філософія господарства «під знаком не просто життя, а самого щонайреальнішого, хоча й вельми вже проблематичного спасіння» [12, с. 21].

Ю. Осипов стверджує: Росія, яка стоїть на краю «метафізичної катастрофи – загальносвітової, трансцендентної» [12, c. 569], все ж таки перебуває в «особливого роду розумово-душевній напрузі», що дає надію на прорив до софійного мислення, дорожчого за яке нічого не залишилося в нинішніх росіян [12, c. 585]. І тому «ніщо ще для Росії не вирішене», хоча «загроза для Росії виняткова». Звідси й місія сучасної філософії господарства: за умов «повної екзистенційної неможливості» [12, c. 581] утримати історичний час і останній, можливо, шанс «підхопити» софійну думку і «передати історичну естафету іншому світові, здатному заново утвердити людину» [12, c. 522].

1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка