Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка4/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Таблиця 4

Річні темпи зростання фінансової глибини глобального економічного простору.

Період

%

1990-1995

100,76

1995-2000

122,05

2000-2005

104,0404

2005-2006

108,98

2006-2007

104,44

2007-2008

82,18

2008-2009

115,21

2009-2010

100,0

Джерело: розраховано автором на основі даних McKinseyGlobalInstitute. Mappingglobalfinancialmarkets 2011. // Електронний ресурс. – Доступний з: www.mckinsey.com/Insights/MGI/Research/Financial_Markets/Mapping_global_capital_markets_2011[12]

Таблиця 5

Середні річні темпи зростання складових глобального фінансового капіталу.

 період

капіталізація ринку акцій

цінні папери державного боргу

облігації фінансових інститутів

облігації нефінансо-вих корпорацій

сек'юри-тизований борг

несек'юри-тизований борг

1999-2009

8,1

7,8

9,5

6,7

12,7

4,1

Джерело: на основі даних McKinseyGlobalInstitute. Mappingglobalfinancialmarkets 2011. // Електронний ресурс. – Доступний з: www.mckinsey.com/Insights/MGI/Research/Financial_Markets/Mapping_global_capital_markets_2011[12]

Сек’юритизація разом із бонусною системою оплати праці менеджерів банківських установ в умовах наявності в фінансовому просторі великих обсягів ліквідності корінним чином змінили банківську складову фінансового простору глобальної економіки. Прагнення максимального зростання обсягів реалізації фінансових послуг, від яких залежали бонуси менеджерів, за наявності великих обсягів ліквідності створювало хибні стимули. Банківські менеджери дуже часто реалізовували кредитно-інвестиційні вкладення, які приносили лише індивідуальну користь для самих менеджерів (корумповане кредитування), при цьому ризики від сумнівних кредитних операцій можна було приховати шляхом сек’юритизації. Бонусна система мотивацій наряду із необхідністю «приховування» ризиків призвела до розвитку складних фінансових інструментів, що масово реалізовувались для отримання бонусів і дуже часто - недосвідченим інвесторам. Фінансовий ринок перетворився на складну розгалужену систему взаємовідносин, побудованих на прагненні отримання максимальних прибутків операційної діяльності в умовах мінімізації ризиків та досягнення максимальної ліквідності фінансових операцій та фінансових інструментів.

С іншого боку, на фондовому ринку також розвивалися хибні мотивації операційної активності. В умовах значних бонусних мотивацій менеджери оперували для зростання капіталізації компанії, яка дуже часто за певних умов залежала не від реальних показників діяльності, а від стану фінансових ринків, або від корупційних домовленостей із рейтинговою компанією. Нарощування капіталізації компанії дуже часто було необхідним для максимально ефективного її продажу. Наявність великих обсягів ліквідності в глобальному фінансовому просторі означала, що навіть в умовах надвеликої ціни продажу компанії вона знайде свого покупця, таким чином капіталізацію компанії з ціллю її продажу можна було нарощувати до колосальних розмірів. Крім того, бонуси менеджерів з продажу також залежали від ціни продажу (читай: капіталізації), таким чином укорінювався вплив індивідуалістичних хибних мотивацій на тренди руху фінансових ринків.

Все це обумовлювало зростання доходів менеджерів компаній, в той же час через асиметричність та викривленість інформації спотворювало розподіл заощаджень в суспільстві, перешкоджало економічному розвитку в довгостроковій перспективі, сприяло зростанню нерівності. Навіть кризовий 2008 рік приніс банкірам з WallStreet бонуси в розмірі 18,4 млрд. долл. Причому бонуси виплачувались навіть в найскрутніших кризових умовах, іноді з використанням коштів держави, - найвідоміший актуальний приклад корупції бонусної системи пов'язаний із ірландським банком Allied Irish Bank, який з коштів державної підтримки (в розмірі 3,5 млрд. євро) 40 млн. євро направив на виплату бонусів топ-менеджерам [13]. Скажімо, в Росії в 2010 році бонуси топ-менеджерам банків склали: Сбербанк Россії -984,8 млн. рублів (по $2,3 млн. кожному топ-менеджеру); ВТБ - 756,9 млн. рублів (по $1,95 млн. кожному топ-менеджеру); Транскредитбанк - 507,2 млн. рублів; Банк Москви - 432,8 млн. рублі в(по $ 2,7 млн. ​​топ-менеджеру); Московський індустріальний банк - 405,6 млн. рублів; Банк "Санкт-Петербург" 262,8 млн. рублів; ВТБ Північно-Захід - 257,7 млн. рублів; МДМ банк - 255,5 млн. рублів [13]. Отже, великі обсяги ліквідності, що знаходились в глобальному фінансовому просторі, стимулювали поглиблення нерівності в суспільстві.

Прагнення зростання капіталізації компанії (в цілях продажу) та розвиток сек’юритизації активів в своїй основі мають єдину мотивацію – перевагу ліквідності4, - це головна ознака розвитку світової економіки в передкризове десятиріччя. Дійсно, максимальну ліквідність в передкризовий період можна було отримати, оперуючи лише на фінансових ринках, які таким чином зростали, мультиплікуючи значні обсяги фінансових ресурсів, при цьому реальний сектор економіки втрачав інвестиційні кошти. Таким чином, в умовах падіння процентних ставок та зростання обсягів фінансових активів в глобальному фінансовому просторі спекулятивні мотивації переваги ліквідності є домінуючим фактором, що перешкоджає ефективному розподілу ресурсів та зумовлює довгострокові фінансово-економічні дисбаланси, несумісні зі збалансованим довгостроковим економічним зростанням.

В Україні фінансові ринки розвинуті слабко. Це, з одного боку, є фактором, що стримує економічний розвиток, з іншого – в умовах кризи – це пом’якшує кризові наслідки. Пусковий механізм фінансово-економічної кризи в Україні був іншим. Він почався з кризи платіжного балансу, в основі якої лежав дефіцит торгівельного балансу, який покривався до певного часу фінансовим рахунком (значною мірою зовнішніми запозиченнями). Потім привів до девальваційного тиску на національну валюту, і, як наслідок, в умовах значного обсягу кредитів в іноземній валюті - до банківської кризи. Висновки щодо проведеного аналізу зв’язку розвитку фінансових ринків і економічного зростання стосовно України необхідно зробити з урахуванням її особливостей.



Вихід на посткризову траєкторію розвитку напряму пов'язаний із подоланням спекулятивних мотивацій операційної активності на фінансових ринках та створенням умов для повернення фінансових ресурсів в реальний сектор економіки. Усвідомлюючи, що процентна політика в цьому контексті має другорядне значення, необхідними заходами щодо збалансування розвитку фінансового та реального секторів економіки є створення закритих фінансових просторів. Найбільш активний розвиток реального сектору економіки України приходиться на період 1999-2004, коли зафіксувалися основні механізми взаємодії в системі фінансово-промислових груп (ФПГ), фінансово-інвестиційні потоки в яких були певним чином замкнені, підпорядковані цілям операційної активності ФПГ та обслуговувалися так званими «кишеньковими» банківськими установами. Інакше кажучи, циркуляція ліквідності в замкненому просторі підприємств ФПГ підтримувалася банківськими структурами тієї ж ФПГ; таким чином розвиток підприємств реального сектору підтримувався ефективним, прозорим для членів ФПГ кредитно-інвестиційним процесом, що забезпечували банки. Зміни в системі власності та певні трансформації ФПГ вплинули і на організацію циркуляції ліквідності, виникли дисбаланси та порушення циклів руху ліквідності. В той же час слід усвідомлювати, що для українського фінансово-інституційного простору замкнені кредитно-інвестиційні простори - це ефективний механізм забезпечення розвитку реального сектору економіки. Тому, скажімо, розвиток інфраструктурних проектів в економіці України також можна організовувати шляхом створення замкнених фінансових просторів, циркуляцію ліквідності в яких буде організовувати фінансовий інститут розвитку, що отримує рефінансування на пільгових умовах від центрального банку. Це також дасть можливість зробити фінансові потоки прозорими, підвищити рівень відповідальності (адже фінансовий простір буде замкненим) і спрямувати рефінансування на розвиток реального сектору економіки. Проте, такий підхід є дієвим в умовах виходу із кризи. Подальший розвиток вимагатиме коректив у стратегічних підходах у відповідності до змін реальної ситуації.

Список використаної літератури

  1. Ross Levine. Finance and growth: theory and evidence// Електронний ресурс. – Доступний з : www.ppge.ufrgs.br/.../levine-2004.pdf

  2. Global financial development report 2013. – р.15 // Офіційний сайт Світового банку // Електронний ресурс. – доступний з: http://siteresources.worldbank.org/EXTGLOBALFINREPORT/Resources/8816096-1346865433023/8827078-1346865457422/GDF_2013_Report.pdf

  3. Корнівська В.О. Сучасні тенденції розвитку глобального економіко-інституційного простору.// Науковий журнал «Економічна теорія» 2011-№ 3 – С.36-45

  4. Офіційний сайт Світового банку. – Електронний ресурс. – Доступний з:http://search.worldbank.org/data?qterm=deposit&language=EN

  5. Офіційний сайт Світового банку. – Електронний ресурс. – Доступний з:http://search.worldbank.org/data?qterm=lending+rate&language=EN&format=

  6. Офіційний сайт Світового банку. – Електронний ресурс. – Доступний з:http://search.worldbank.org/data?qterm=gross+capital&language=EN&format=

  7. Офіційний сайт Світового банку. – Електронний ресурс. – Доступний з:http://search.worldbank.org/data?qterm=unemployment&language=EN&format=

  8. Офіційний сайт Світового банку. – Електронний ресурс. – Доступний з:http://search.worldbank.org/data?qterm=consumption&language=EN&format=&os=10

  9. Thorsten Beck and Martin Brown. Which households use banks? // Conference on “Household Finance and Consumption”// Електронний ресурс. – Доступний з:http://www.ecb.europa.eu/events/conferences/html/joint_ecb_lux.en.html.

  10. Asli Demirguc-Kunt Leora Klapper Measuring Financial Inclusion The Global Findex Database // Електронний ресурс. – Доступний з:www.wds.worldbank.org/external/default/WDSContentServer/IW3P/IB/2012/04/19/000158349_20120419083611/Rendered/PDF/WPS6025.pdf

  11. Кругман П. Выход из кризиса есть! / Пол Кругман. – М.: Азбука Бизнес, Азбука-Аттикус, 2013. – 320 с.

  12. McKinsey Global Institute. Mapping global financial markets 2011. // Електронний ресурс. – Доступний з: www.mckinsey.com/Insights/MGI/Research/Financial_Markets/Mapping_global_capital_markets_2011

  13. Какие бонусы скрывают банкиры РФ и мира? - Електронний ресурс. – Доступний з: http://newsland.com/news/detail/id/637260/

Віктор Дмитрович Базилевич,

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

декан економічного факультету

Київського національного університету ім. Т. Шевченка,

член Президії Українського філософсько-економічного

наукового товариства, м. Київ
ФІЛОСОФСЬКО-ЕКОНОМІЧНЕ МИСЛЕННЯ:

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Людина сьогодні опинилася перед лицем нової епохи, яка вимагає свого осмислення. По мірі переходу від індустріального суспільства до інформаційного для творчості усе більше використовуватиметься "розумова потуга" (Дж.Нейсбит), що підвищує роль і значення мислення. Соціальна поляризація відділяє колишній спосіб мислення від того, що формується нині. Людина, що створила "прірву" між двома соціальними групами суспільства, що її можуть здолати лише окремі особистості за допомогою "великого стрибка" – людина, що створила таку "прірву", не може бути суб'єктом способу мислення, ґрунтованого на застосуванні "проміжних ланок" як одному з основних логічних принципів. Вирішення проблеми заповнення "прірви" між соціальними полюсами призведе до торжества нового способу мислення сучасної епохи в сучасному суспільстві [5, с. 396]. Ця ситуація спонукає розглянути проблему філософсько-економічного мислення, важливої умови подолання викликів сучасної економіки.

Економіка, ґрунтована на розподілі праці, являє собою, окрім інших визначень, організовану в масштабах суспільства діяльність, спрямовану на задоволення людської потреби в забезпеченні якості життя. Відповідно, в центрі економічної логіки мають знаходитися люди. Але на практиці, а також і в теорії сучасної економічної науки, те, що ми називаємо спеціальною економічною логікою, все частіше постає перед нами як дивна примусова логіка анонімно діючих правил, яка іноді входить у протиріччя з нашими інтуїтивними уявленнями про справедливу організацію спільного життя людей: одних вона робить безробітними, інших, які ще залишаються на ринку, тримає в постійно зростаючій напрузі. Вона так нестримно нагнітає зростання "продуктивності", або того, що ми сприймаємо як "продуктивність", і при цьому не робить нічого, щоб забезпечити людей необхідним для гідного життя навіть на національному рівні, не кажучи вже про глобальну перспективу. І вона ж заохочує незворотне економічне зростання, яке забезпечує частині людей найвищий рівень споживання, що вже давно перетворився з соціально-політичної в глобальну екологічну проблему. Схоже, що сучасна економічна логіка, тобто теорія, з погляду життєвої доцільності не так вже й досконала. Чого їй не вистачає, так це філософського виміру [6, с.8].

Сумнів в життєвій доцільності процесу, що динамічно розвивається незалежно від людини – процесу раціоналізації економіки – обумовлює потребу в нових засадничих орієнтирах для економічного прогресу, а саме у філософському осмисленні ринкової економіки.

Адже її реальний розвиток іде в напрямі усе більш радикального відокремлення "випущених на волю" сил "вільного" ринку, які охопили вже весь світ. Тому так запотребувана сьогодні нова інтердисциплінарна галузь знань – філософія економіки. У певному значенні філософія економіки покликана стати відповіддю на епохальний виклик часу. Йдеться про те, щоб уточнити і навіть дати нове визначення, життєздатне й перспективне, справді суперечливим стосункам між економічною логікою і етичним здоровим глуздом, між економізмом і антропологізмом, між прагматизмом і ціннісним відношенням до світу.

Виникає питання, чому для цього потрібна нова дисципліна, синтез філософії і економіки. Хіба ми говоримо не про споконвічні, докорінні питання тієї дисципліни, яка має потужні традиції, що колись не випадково виділилася з моральної філософії і аж до останнього століття абсолютно правильно визначалася як політична економія? В принципі, звичайно. Тільки ця дисципліна з часом проголосила себе вільною від усяких "цінностей", "чистою" економічною теорією, в аксіоматиці якої немає місця для етичних, філософських категорій. Представники цієї дисципліни, вважає швейцарський економіст П.Ульрих, майже з усіх точок зору "ворожої" конкретній життєвій доцільності, в якості громадян, зрозуміло, не налаштовані піклуватися про розвиток реально існуючої ринкової економіки, точно так само, як і інші їх мислячі сучасники. Проте в якості "компетентних" фахівців вони з парадигмальних причин навряд чи вже в змозі сказати щось виразне з приводу тієї прірви між анонімною, але часто дивним чином партійною, економічною логікою, з одного боку, і етичною логікою людяності з іншого, яка стає усе більш очевидною [6, с. 10]. Більше того: сьогоднішня мейнстримівська есоnomics у відомому сенсі є швидше частиною проблеми, ніж дієвим засобом її вирішення. Адже вона вибудовує лише однобічні функції, змодельовані в кабінетній тиші ринкової системи і, як правило, намагається нівелювати філософсько-економічні, етико-практичні проблеми суспільного господарства, повністю розчиняючи їх саме в "логіці системи". Там, де "гуманітарні потреби або громадські прагнення не можуть знайти відповідного застосування у рамках абстрактної функціональної логіки ринкової системи, або навіть принципово їй суперечать, "чиста" економічна теорія часто наводить аргументи – не особливо рефлексуючи з приводу власних нормативних положень – проти таких недвозначних домагань суспільства в його господарській практиці щодо людяності й життєвої доцільності"[6, с. 11].

Тому "завдання конкретизації" [3, с. 134] поступово опиняється в центрі суспільно-політичних і економіко-теоретичних дискусій. У традиційній економічній думці багато що підлягає уточненню. Передусім, необхідно точно роз'яснити й обґрунтувати засадничу відмінність між, з одного боку, горизонтом мислення економіки, що реально панує сьогодні, і, з іншого – філософсько-економічними аргументами. Абсолютно очевидно, що для цього потрібна інтенсивна полеміка між сучасною філософською та економічною думкою. "Чистій" економічній науці, як уже сказано, бракує безумовних етико-філософських категорій – унаслідок її парадигмальної обмеженості (науково цілком легітимної) категоріями економічної раціональності. Зі свого боку, сучасна філософія економіки після помітних успіхів, досягнутих останнім часом на шляху "конкретизації" її загальних положень, на щастя, має намір, нарешті, на правах "прикладної", "практичної філософії" втрутитися в актуальні суспільно-політичні дебати, що мають життєве практичне значення. Та все ж одного бажання "застосувати" філософію до господарської, економічної сфери як щось зовнішнє у стосунку до економічної логіки, або навіть як поправку до неї, недостатньо: ця логіка має власні норми – завдання в тому, щоб виявляти їх усередині економічного мислення і осмислювати у світлі філософських принципів.

Слід розуміти, де, згідно з економічною логікою, можуть ховатися ці нормативні моменти, як вони впливають на формування практичних програм в економічній політиці, і як при цьому в імпліцитній формі відбувається звернення до філософських питань господарювання. За цим загальним завданням фундаментального переосмислення економічної логіки з точки зору критики її нормативної основи необхідно розгледіти також специфічне завдання філософії економіки, яка виходить за межі "практичної філософії", з одного боку, і "нормативної" економічної теорії, з іншого [6, с. 12].

Ці міркування служать відправною точкою для концепції філософсько-економічного мислення. Введення цього спеціального позначення цілком виправдане і навіть напрошується, враховуючи, що пропонований підхід істотно відрізняється від вже представлених у філософсько-економічному дискурсі. Методологічно генеральну мету нової концепції філософії економіки можна визначити, відповідно до згаданої вимоги критичного переосмислення нормативної основи економічної теорії, як філософське осмислення орієнтації в політекономічному мисленні, яке не ігнорувало б нормативи, імпліцитно виражені в реальних господарських умовах. "Орієнтуватися в мисленні" [2, с. 386] – цей вираз І. Канта передбачає методично строгі дії, спрямовані на неупереджене і логічне обґрунтування будь-якої ідеї, її відповідності дійсності. При цьому йдеться про "здатність думати за самого себе, приймати незалежні рішення" [4, с. 51]. Саме цю незалежність власного філософсько-морального міркування, що орієнтується на самостійно обрані принципи, І. Кант позначив як автономію і визначив як засадничу здатність "мислячої істоти" [2, с. 374]. У цьому сенсі той, чиї слова продумані і зважені, хто "говорить за себе сам, тому що сам за себе подумав, а не повторив за кимось" [1, с. 10], є зрілою особою. Зрілість підтверджує лише той, хто не дозволяє собі скоростиглих суджень. Шлях рефлексії, що веде до оволодіння навичкою самостійно орієнтуватися в процесі мислення, І. Кант називає "просвітою", або "виходом людини зі стану власної незрілості" [2, с. 377]. Автономне, освічене мислення і відповідні слова можуть бути названі критичними в тому сенсі, що вони беззастережно виносять свої позиції на суд вимогливого аналізу їх аргументації. На філософію економіки сьогодні покладається завдання забезпечити можливість не просто некритично приймати задані в реальності обставини, а поставити питання про їх етичну обґрунтованість: реалізувати на практиці свободу самовизначення людини.

Нижче цього засадничого рівня вимог сучасної філософії не може опускатися і філософія економіки – і саме зважаючи на стан речей, що склався, при якому у сфері економіки йдеться вже про критичну рефлексію у рамках досить впливових і владних світоглядів і комплексів інтересів. У цьому відношенні філософія економіки завжди виступає ще й як беззастережна і усебічна критика ідеології. Саме тому що вона, як мінімум згідно з її філософськими концепціями й інтенціями, не зупиняється ні перед якими уявними або реальними законами мислення, вона є кращою противагою щодо всякого роду ідеологій. Тому вона розраховує систематично сприяти формуванню зрілої, відповідальної, економічно мислячої людини.

Зрозуміло, філософія економіки не пропонує в готовому виді безпосередніх практичних рішень конкретних проблем господарської поведінки або економіко-політичного устрою. Вона більшою мірою націлена на пояснення раціональної форми мислення в основних економічних, господарсько-етичних питаннях. Завдання систематичної розробки й передачі філософсько-економічних знань загалом і в цілому зводиться до головних ідей, засадничих для інтегративного принципу. По-перше, послідовне проведення філософсько-економічної "розумової лінії"; по-друге, критика "чистого" економічного розуму; аналітичний підхід до основних питань життєво-практичного раціонального господарювання; по-четверте, включення у філософсько-економічне мислення економіко-етичної типології, тобто вчення про "місце" моралі господарювання в сучасному суспільстві.

Філософія економіки, таким чином, прагне обгрунтувати розумну орієнтацію в економічній теорії і практиці, навіть якщо це йде усупереч певним звичкам мислення. Відповідно, нова предметність звернення до засадничих проблем економіки припускає, що усе звичне коло ідей економістів ретельно вивчене і саме філософсько-економічний підхід є критерієм життєздатної, раціонально доцільної економічної діяльності в кореляції з іншими сферами суспільного життя.

Список використаної літератури


  1. Adorno Th. Kritik / Adorno Th. Kleine Schriften zur Gesellschaft. – Frankfurt, 1971.

  2. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант – М.: Эксмо, 2006. – 736 с.

  3. Müller-Armack A. Genealogie der Sozialen Markt wirtshaft. Frühschriften und weiterfuhren de Konzepte. – Bern – Stuttgart, 1974.

  4. Oser F., Althof W. Moralische Selbs bestimmung. Modell der Entwicklung und Erziehung im Wertebereich. – Stuttgard, 1994.

  5. Оруджев З.М. Способ мышления эпохи: философия прошлого / З.М.Оруджев. – М.: Едиториал УРСС, 2009. – 400 с.

  6. Ульрих П. Критика экономизма./ П. Ульрих. – М.: Вузовская книга, 2004. – 120 с.

Сергій Вікторович Пролеєв,

доктор філософських наук, професор,

Президент Філософського фонду України,

головний редактор журналу „Філософська думка”;

провідний науковий співробітник

Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України;

професор кафедри філософії та релігієзнавства

Національного університету „Києво-Могилянська академія”,

м. Київ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка