Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка7/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   42

Німецькі дослідники Ганс-Петер Фрай і Карл Гаусер визначають ідентичність як процес саморефлексії індивіда, який осмислює різний досвід. Щоб забезпечити формування ідентичності, людина має вирішувати чотири основні проблеми: а) проблему реальності має своїм предметом взаємини внутрішніх та зовнішніх перспектив; б) проблему консистенції; в) проблему послідовності; г) проблему індивідуальності.


Гайнер Койп поділяє ідентичність на індивідуальну як самоінтерпретацію суверенного індивідуума, який шукає узгодження внутрішнього і зовнішнього світу. Під соціальною ідентичністю автор розуміє суму всіх ознак, які у порівнянні з характеристиками групи приписуються окремому індивіду. Розрізняють позитивну соціальну та негативну соціальну ідентичність, в залежності від того, чи особистість прагне відмежувати свою групу від іншої позитивно чи негативно. В контексті права ідентичність означає спів падіння певних даних, що відносяться до певного індивіда, з природною фізичною особою. Протиправне зловживання даними персональними даними іншої людини вважається крадіжкою ідентичності.

Ідентичність людини має когнітивні, мотиваційні та емоційні компоненти в результаті взаємодії яких виникає динаміка ідентичності. Отже, нині вважається, що ідентичність не є певним фіксованим явищем, а змінюється від ситуації до ситуації, в якій співрозмовники обмінюються намірами, бажаннями і потребами. Водночас ідентифікація може відбуватися під впливом виховання чи зовнішнього тиску. Джордж Герберт Мід вважає, що ідентичність виникає в процесі суспільних інтеракцій через мову. Ідентичність, на його думку, розвивається і виникає в ході процесів набуття досвіду та діяльності і є результатом ставлення людини до цих процесів та інших індивідів. Розвиток ідентичності людини, на думку Рольфа Ертера і Лео Монтади , базується на двох процесах - самопізнанні і самоформуванні.

Формування ідентичності у т.ч. індивідуальної залежить від соціальної взаємодії окремих індивідів з іншими людьми., що відбувається завдяки мові та іншим засобам комунікації як жести і міміка. Німецький соціолог Лотар Краппманн виходить з того, що ідентичність передається мовою. Тобто ідентичність виникає в процесі комунікації індивіда з іншими людьми в будь-якій ситуації. При цьому ідентичність особистості складається з окремих ідентифікацій і визначається належністю людини до різних соціальних груп і виступає важливим регулятором самосвідомості і соціальної поведінки індивіда.

З огляду на свої особливості соціальні групи потребують для своєї ідентичності різні суспільні цінності. Наприклад, трудова зайнятість та гармонійна сім’я мають особливе значення для одиноких людей та безробітних, які з огляду на свою складну соціально-психологічну ситуацію потребують відповідної допомоги з метою стабілізації їх ідентичності. Серйозною психічною проблемою є втрата належності до таких важливих груп як сім’я, народ, нація, друзі, неформальна група. Відсутність ідентифікації з цими групами зумовлює фізичну і психічну ізоляцію. Людина втрачає свою ідентичність, якщо вона так змінюється або піддається зовнішньому впливу, що стираються суттєві критерії її ідентичності.

У процесі суспільного та індивідуального розвитку змінюється привабливість певних явищ, які визначають ідентичність. Певна ідентичність деякий час може вважатися ідеалом, а потім втрачати свою значимість. Людина може з часом значною мірою позбутися нав’язаних їй раніше ідентичностей. Так, наприклад, громадяни України поступово втрачають радянську ідентичність, тобто все менше ототожнюють себе з історією, культурою, цінностями колишнього СРСР. При цьому йдеться про певну емансипацію, яку не можна кваліфікувати як ізоляцію. Скажімо, свого часу набуття Україною та іншими колишніми радянськими республіками державного суверенітету трактувався противниками цього процесу як автаркія. Водночас і тепер не припиняються спроби стримати процес національної ідентифікації нашої країни та її населення з європейськими і особливо євроатлантичними цінностями та прагненнями.

Кожен громадянин України як і взагалі кожна людина має своє сприйняття своєї та інших країн і їх спосіб життя, розглядаючи дані суб’єкти через призму певних інтересів та потреб, особисту безпеку тощо. Адже люди, які мешкають в одному соціально-економічному та політичному просторі, потребують спільних для всього суспільства цінностей, установок, правил і норм поведінки. Така сукупність ідей визначає зміст і спрямованість суспільної свідомості та філософсько-політичної думки, цілісний образ, що індивід формує про себе і який усвідомлює. На основі такої парадигми формується національна ідентичність народу і його держави. Поняття «національна ідентичність» виникло у другій половині минулого століття і особливого впливу набуло в 60-ті та 70-ті роки.



У цьому зв’язку російський дослідник Гаджієв К.С. пише, що кожен великий народ, який створив свою національну державу, формує власну національну ідею, головним призначенням якої є визначення національно-державної ідентичності. На думку автора, ідентичність формується на основі відповідної національної парадигми, що є своєрідним перетином національно- історичної, соціально-психологічної, соціокультурної та інших сфер. Гаджієв К.С. вважає, що національна ідентичність включає такі компоненти як світогляд, національну самосвідомість і менталітет, національний характер, історична пам’ять, національні традиції, національно-культурні та етнічні особливості, звичаї, міфи, моральні імперативи тощо. Важливе місце у змісті національної ідентичності займають міфи, привабливі факти з історії країни, ідеали та національно-державні символи (герб, прапор, емблеми тощо), що відображають єдність та велич країни, а також допомагають краще усвідомити свою національну ідентичність.

Суттєвою характеристикою ідентичності є спільна культура, яка, однак, сама по собі вважається недостатнім фактором формування національної ідентичності. Культурна ідентичність охоплює клімат, географію, освіту, культуру, мистецтво, мову, релігію тощо і не може існувати поза межами певного простору. Культурну ідентичність розглядають також як почуття належності індивіда або соціальної групи до певного культурного колективу – суспільства, культурного cередовища або субкультури. Ідентичність означає також культурну відмінність від інших індивідів або груп. При цьому закрита культура намагається обмежити культурну ідентичність і тим самим поступається відкритій культурі, оскільки зумовлює обмін з іншими культурами.


З огляду на процеси глобалізації виникає проблема збереження в майбутньому національної культурної ідентичності чи заміни її якоюсь
гібридною ідентичністю. В епоху глобалізації значно розширюються можливості культурних контактів в результаті ділової співпраці, туризму та академічних обмінів. Оскільки в наш час національно-державна ідентичність поступається наднаціональній ідентичності. Адже в Європі питання ідентичності набули загальноєвропейського виміру, існує спільна валюта, розробляється європейська Конституція, формується Європейський простір вищої освіти. Утім, за загальним переконанням, існуватиме фрагментарна культурна ідентичність. Адже очевидно пройде чимало часу доки кожен європеєць ототожнюватиме себе перед усім з європейською культурою та іншими цінностями. Отже, культурна ідентичність виникає з дискурсивної конструкції «власного», викликаної протиставленням «іншому».
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка