Книга розміщена на сайті



Сторінка11/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   51

ДЕ ГОРІЛКА - ТАМ І ДИЯВОЛ


Лишень би радіти сімейним щастям на однім болехівськім обійсті: зведена нова оселя, донечка іде в перший клас, вже має букварик. Братчик, молодший на два роки, просить маму, щоб і для нього купила портфель, бо теж хоче з сестричкою ходити до школи.

Молоденька мама з дитячим личком, яка рано взяла на себе тягар дружини і матері, потішає синочка, а сама з тривогою в серці позирає у вікно. Чи й нині чоловік прийде п'яний?

Та він не прийшов, а влетів наче сатана, і, замість ласки та привітань, із запіненого рота полились брутальні слова й погрози:

-Я нині покінчу з вами, виродки. І з тобою, сяка-така, щоб ви не дивилися на мене, як на диявола. Ви на колінах маєте мене зустрічати, з усмішкою, а ви?

І люцифер в людській подобі забіг до комори, схопив рушницю і старався чимскоріше заладувати її. З тремтячих рук випадали гільзи, але він з усіх сил старався здійснити наказ диявола -знищити усю сім'ю і себе самого. Коли він вдруге нагнувся, щоб підняти патрон, який випав з тремтячих рук, жінка з діточками встигла вибігти на вулицю. Та сатанинський постріл наздогнав її на сусідськім подвір'ї, повалив на землю.

- Мамо! Мамцю! Не вмирай, - останнє, що почула від своїх ангелят.

Насилу підіймає голову, з якої у різні боки фонтаном б'є кров.

-Діти мої!.. Сироти мої!.. Діточки, втікайте, бо тато і вас-так і не докінчила своєї мови, бо другим пострілом впритул диявол у людській подобі вбив жінку.

Третій постріл пролунав уже в хаті. Диявол довершував своє "весілля". Коли збіглися сусіди, уздріли синочка з простріленим наскрізь вушком, а на долівці, стікаючи кров'ю, лежав батько­кат. Але таким був збіг обставин: мав жити людям на свідоцтво, бо якраз у той час в Івано-Франківській обласній лікарні були німецькі спеціалісти-нейрохірурги, які врятували йому життя. Суд засудив убивцю до семи років ув'язнення.

Зі сльозами в очах спостерігають сусіди, як братчик з сестричкою прогулюються по вулиці, тримаючись за руки. Але недитячі посмішки. Чому змушені ці квіти, які лише почали розквітати, замість життєдайної водички, вже тепер пити отруту? Хто винен? Відповідь одна - диявол і його слуги. Нащо нам Бог дав розум? А з нашіптування диявола ми стаємо гірше звірів.

От ще один факт. В однім селі на Долинщині тато в нетверезому стані збезчестив неповнолітню донечку. Хоч встидно, але і гріх мовчати.

А ці різні поминки, проводи до війська. Замість молитви -дикі пісні. Замість "вічная пам'ять"-сороміцькі коломийки.

...Так в роздумах наближався священик до св. храму у селі Липа По закінченні Святої Літургії у переповненій церкві почав науку про те велике зло, що приносив і приносить алкоголь.

"Робітнича газета" за 1985 рік описала про велику суспільну подію в Ірландії. Святкували 25-у річницю, як в державі не скоєно ні одного злочину і не було жодного розлучення. Вас, звичайно, зацікавлять причини. Відповім: людська свідомість, церква, віра в Бога...

А в нас... Не зле було б відвести на цвинтарях місце, де би ховали п'яниць, але без священика. Це місце мало би бути пам'яткою і суворою пересторогою для всіх. Чому без священика? Бо де горілка - там диявол.

Згадується час, коли одної неділі із поважних причин священик не був на парафії, бо мав похорони у селі Ілемня на Рожнятівщині. Побожна громада прямувала гірськими стежками і дорогою до святого храму. Золоте весняне сонечко пестило своїх дітей теплом і радістю. Пахощі гірських квітів, щебетання птахів, легенький подих вітру і дзвінке "ку-ку" додавали сили тим спрацьованим людям, які підіймались крутою стежиною до святого храму.

Над селом з'явилася невелика хмарка, яка своєю тінню не вкрила навіть і третини села. Раптом прогуркотів перший весняний грім, а неймовірно сліпуча блискавка простяглася від хмари аж до хати, а потім з гуркотом піднялася на другий край хмари, на мить приголомшивши людей.

- Гей, люди, та то блискавка ударила в хату, а ми стоїмо!

Першими до хати прибігли діти, а за ними різнокольоровою вервичкою подалися всі люди. Та невдовзі вони були приголомшені дитячим сміхом і зрозуміли, що нічого страшного не сталося. Перед хатою на траві, паруючи, лежала накривка з самогонного апарата-бідона. Через створені вікна і двері клубами виходила пара і смердючий дух браги. Посеред хати в бразі, повертаючись з боку на бік, з широко відкритими очима і ротом, який беззвучно щось плямкав, сидів "грішник".

- І сміх, і гріх, - промовив хтось з гурту, дивлячись, як за руки витягали з браги того, що хотів заховатися від людей, та не сховався від Бога.

Чи й нині п'ють як раніше, тяжко сказати. Але вже на похоронах співають "Вічная пам'ять", а по закінченні поминок не чути веселеньких пісень. Люди опам'ятовуються, усвідомлюючи, до чого може привести диявольське зілля.

Але чи не занадто повільно?


"ЩО ВИ ЗРОБИЛИ З МОЄЮ ТРОЯНДОЮ?!"


Давно відкурликали своє тужливе "кру-кру..." останні журавлі, відлітаючи на південь, і тепер зрідка запізніла зграя диких гусей низько неслася по зоряному небу, порушуючи спокій осінніх ночей, щоб десь там, за селом, опуститися на рідну гладь ставка, який весело сміявся до місяця. А ранком, коли густий туман покривав поле, уся зграя насичувалася сходами озимої пшениці. Лише вожак з пишно піднятою головою пильно стежив. Один його поклик ~ і вся зграя здіймалася в небо, щоб там вишикуватися у ключ.

...Осінь того року на Тернопільщині направду була золотою. Але води запам'ятали 1970-й, коли буряки возили до Йорданських свят, тому з усіх сил старалися, щоб скоріше впоратися із солодкими коренями. Змучені цілоденною напруженою працею, водії важкою ходою заходили до їдальні, щоб повечеряти.

Разом з водіями в їдальню зайшов літній механік колони. В очі йому впало те, що серед гурту "веселих" водіїв, незважаючи на пізню нічну пору, кокетуючи, сновигала вродлива дівчина Нерозважні сивоголові чоловіки, які залишили вдома власних дітей, старших за це дівчисько, кидали в її сторони компліменти.

То було рік тому.

А тепер на обочині дороги, яка з'єднувала село із зерновим током та бригадою, в щасливій і радісній задумі стояв той же механік автоколони, яка вже третій рік поспіль була відряджена на збирання цукрових буряків. По дорозі в село з немовлятком у візочку поверталась щаслива мама. Вона час від часу зупинялася і на прощання махала йому рукою, а він у відповідь кивав їй головою. І мимоволі пригадалися Шевченкові рядки:

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Згадався її хибний шлях. Так, тепер у неї котяться сльози вдячности і радости, а, може, й сорому за колишні гріхи. Тепер вона мати і любляча дружина...

Діти, діти... Що з вас зробила дика, атеїстична, безбожна комуністична держава? Ні страху перед Богом, ні встиду перед людьми!.. Та чому дивуватись? Раз нема Бога-нема й гріха... Все дозволено.

Механік тяжко зітхнув.

- Що, приїхала тата шукати? - голос водія Василя Мариняка вивів із задуми механіка. - Надіюсь, що не вас, - додав скептично.

- Ви не дуже помилилися, Василю, мене, якраз мене. І так мені сказала: "Ви все залишитеся моїм найдорожчим татом. На знак подяки я назвала синочка в честь вашого імені".

- Нічого не розумію, - стиснув плечима Василь.

- Пам'ятаєте, як вона майже цілий тиждень ходила напідпитку і кожного вечора зникала з нашими водіями. Жаль мені стало цієї дитини, їй було всього сімнадцять. В голові роїлися думки: як врятувати її? Одного вечора, коли дівчина повернулася у їдальню зі своїм черговим залицяльником, я нахилився до неї і шепнув на вухо, що маю сказати їй щось приємне, щоб вийшла, я буду чекати у кабіні машини.

Хвилин через п'ять з'явилася Ксеня (я її так назвав через карпатську вроду). Хоч розмову я заздалегідь спланував, але дуже хвилювався. Допомогла троянда, яку дівчина тримала в руках.

- Знаєш, про що я з тобою хочу поговорити? У мене є два сини, я маю їх фото. Може, будеш моєю невісткою? Ти мені дуже подобаєшся своєю вродою, а фото я тобі завтра покажу.

Вона відразу дала згоду. В розмові цілковито довірилася мені, і тому власноручно записала адресу своїх родичів у моєму блокноті. Заховавши блокнот у кишеню, я взяв троянду з її рук і почав м'яти квітку з усіх боків, поки вона не перетворилася на грудку, подібну до ганчірки. Уздрівши, як я безжалісно мну квітку, дівчина ледь не заплакала:

- Що ви зробили з моєю трояндою? Мені хлопці привезли аж з Підволочиська. Тепер вже студінь, всі квіти померзли, а я хотіла прикрасити свою кімнату.

- Що я зробив? Те ж саме, що ти робиш зі своєю вродою і дівочою честю. Слухай мене уважно. Завтра я відішлю листа твоїм батькам, щоб приїхали подивитися на твоїх залицяльників, з якими ти кожного вечора проводиш час у гріхах і пиятиці. Ти не задумувалася, яка з тебе буде жінка?

Ці слова вибили з її голови весь хміль. Дівчина почала цілувати мені руки, через сльози благаючи, щоб не писав родичам.

З того часу дівчина не появлялася. Веселі татусі-кандидати дивувалися з її відсутності, видумували різні хвороби, полошачи один одного. Правду знав лише механік.

Згодом дівчина сподобалася одному керівникові, який одружився з нею. Щаслива мати з синочком Васильком, хоч з соромом у очах, але з радістю на серці, прийшла з надією зустріти того, хто направив її на щасливий шлях. І тепер, ще вродливіша, сяяла красою троянди. Опускаючи час від часу очі, дякувала своєму рятівникові.

Ще більш щасливим почувався наставник, бо спасенна була ще одна душа.


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка