Книга розміщена на сайті



Сторінка14/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   51

...І МАМА ВТІШИЛАСЯ


1983 року, у свято Покрови Пресвятої Богородиці, я поїхав до свого учителя і наставника отця Андрія-Романа Кияка, щоб скласти іспити, позаяк підпільно навчався на греко-католицького священика. Прибувши до Горохолина на Богородчанщині, я нікого не застав вдома. З тягарем у душі повертався назад додому, в Долину.

На півдорозі до автобусної зупинки я здибав отця, який ішов з дружиною. Утомлені, але зворушені й щасливі, розповідали, що повертаються із Зарваниці. Хоч була пізня пора і дуже густий туман, я пішов на квартиру о. Андрія-Романа, де успішно склав іспити і дістав нове завдання. У час захоплюючої розповіді про те, як шість священиків Української Греко-Католицької Церкви відправляли Святу Літургію на каменях і пеньках і як щасливо провадила їх Пречиста Діва Марія аж додому, я не зауважив, як настав вечір. Доїхав я додому аж коло дванадцятої години ночі.

Вдома застав стривожену, в сльозах свою жінку, її стареньку маму, сестру Марію з донькою Ромою та її трирічним синочком Миколкою. Всі були заплакані і схвильовані. І мені стало їх жаль, що завдав їм прикрості. Найбільше було жаль дружини, яка знала, куди я їду, а всі інші лише здогадувалися. Щоб заспокоїти всіх, я взяв на руки маленького Миколку і запитав, чи він так само забанував за мною.

Дуже заїкаючись, Миколка сказав: "Я мо-мо-мо-мо-молився за вуйця".

І лиш тепер я згадав, що о. Роман дав мені у пляшечці від очних крапель чудодійну водичку із Зарваниці. З великою Вірою й Надією я всіх запросив до кімнати і порадив, щоб усі відмовляли молитву "Богородице Діво" і "Під твою милість". Перед молитвою я три рази по крапельці дав напитись Миколці чудодійної води, хрестячи його. По триразовім "Богородице.."і "Під Твою милість" ми відмовили молитву "Згадай, всемилостива Діво Маріє". Тоді, взявши Миколку на руки, запитав його, "Як ти називаєшся?" Ця дитинка, яка ще десять хвилин тому багато разів вимовляла "Ко-ко-ко_ка", голосно і твердо промовила: "Микола".

Усі присутні з радості остовпіли, а потім заплакали і почали наново молитись - із щирої подяки.

Отак Пречиста Діва Марія заплатила за Віру у її поміч, покров і заступництво. Плакав з радості і я. Нині Микола Білецький живе у м. Долина і вчиться в школі.

СИЛА МОЛИТВИ І КАРА ЗА НЕВДЯЧНІСТЬ


Дотлівала уже друга свічка, а Марія все ще клячала перед образом Пречистої Діви Марії і, обливаючись сльозами, молилася, надіючись на її допомогу. Благала за здоров'я свого чоловіка Михайла, якому завтра, а, вірніше, вже нині (бо надворі сірів досвіток) мають відрізати в обласній лікарні ногу. Уже не пам'ятала, скільки разів відмовила молитов до всіх святих, щоб вислухали її благання і врятували чоловіка. Бо професор у лікарні сказав: "Або мученицька й затяжна смерть, або негайно відрізати ногу. Спасіння немає. Ракова гангрена".

Вона від страшної думки про смерть дорогої людини дала згоду на операцію, надіючись, що хоч цим врятує його. А тепер, коли уявляла його відрізану посинілу ногу, на душі ставало страшно, а тіло вкривав холодний піт.

"Якби я могла дістати чудодійної водиці для мого Михайлика від Люрдської Божої Матері, я б обмила його ніженьку й оздоровила його", - крізь сльози шепотіла Марія.

Дивлячись мокрими від сліз очима на образ Божої Матері, Марія уже вкотре змовляла: "Пречиста Діво Маріє, вірую у Твою доброту і заступництво. Змилуйся над моїм чоловіком. Він ще такий молодий..."

Встала, перехрестилася у дверях і заквапилася на станцію, щоб встигнути на поїзд до обласного центру.

Як вийшла з подвір'я, то здибалась зі старенькою, згорбленою жіночкою, яка першою заговорила до неї.

- Перепрошую, молодице, ви, може, Марією називаєтеся?

- Так, а що? - відповіла та з тривогою в голосі.

- Ви їдете в лікарню до чоловіка?

-Так... Та говоріть же скорше, що сталося? (А в голові вже роїлися найстрашніші думки).

- Я принесла вам водичку від Люрдської Божої Матері, яку ви просили. От... Прошу,-старенька простягнула їй пляшчину, наповнену чудодійною водою.

-О Боже! О Пречиста Діво Маріє! - заголосила Марія.- Хто вас послав до мене? Хто ви і як називаєтеся?

-Я Иосафата, сестра-монахиня. Вночі я привезла цю водичку зі Львова, що її передали наші підпільні сестрички з Люрду. Мені явилася уві сні Матір Божа і попросила принести цю воду для оздоровлення твого хворого чоловіка.

- Звідки ви мене знаєте?

- Я тебе не знаю, але Матір Божа знає про твоє горе, -відповіла монахиня.

- Марія ревно цілувала втомлені руки старої монахині, обливаючи їх слізьми вдячності й радості, і заквапилася на поїзд.

Дорога до Івано-Франківська здавалася Марії вічністю. А коли приїхала, то з вокзалу до лікарні летіла на крилах.

У лікарняній палаті Марія уздріла свого втомленого від безсонної ночі чоловіка, який, заклавши руки за голову, лежав, дивлячись непорушно на стелю.

- Михайлику, - заговорила скоромовкою Марія, я привезла для тебе Люрдську водичку. Зараз я промию твою ногу і ти будеш здоровий.

- Яку ще воду? - в розпачі промовив чоловік. - Мені вже ніщо не допоможе. Через годину... - і по його щоках потекли сльози.

Не слухаючи чоловіка, Марія скоренько заходилась обмивати недужу Михайлову ногу. Як лише перші краплі чудодійної води торкнулися його ноги, Михайло міцно заснув.

Промивши ногу, Марія сіла коло чоловіка, дістала вервичку і почала щиро молитися.

Як довго молилася - не знає. Спам'яталася, коли її молитву перервав професор, який разом з асистентами й студентами-практикантами зайшли до палати.

- Як самопочуття, настрій? - звично запитав професор. Але уздрівши, що Михайло міцно спить ("перед боєм", -пожартувавши), наказав розбудити його.

Михайло, прокинувшись зі сну, інстинктивно, як рядовий перед генералом, відкинув ковдру, вмить зіскочив обома ногами на підлогу, став перед професором.

- Що з вами, чоловіче? - здивовано запитав професор і, подумавши, що він це зробив "із гарячки", схопивши за плечі, поклав його на ліжко. Оглянувши ще вчора вражену тяжкою недугою ногу, спантеличений професор довго то підіймав, то опускав окуляри і не міг нічого зрозуміти.

- Скажіть мені, чоловіче, що сталося з вашою ногою? У вас же цілком здорова нога!?

Здивований не менше від професора, Михайло так само нічого не розумів, але за його наказом то проходився по палаті, то присідав, то вставав, не відчуваючи ніякого болю, чим ще більше дивував професора і себе. Не добившись від Михайла нічого, професор звернувся за поясненням до Марії.

- Може, ви скажете, що все це означає?

- Пане професор, я обмила його ногу Люрдською водицею від Чудодійної Божої Матері з Люрду, що у Франції. І от..., - останні слова Марії перемішалися зі сльозами радості.

Один із студентів-практикантів скептично хихикнув на пояснення Марії, за що був "нагороджений" грізним поглядом професора, від якого з'їжився і потупився в підлогу.

- На все воля Божа, - відповів професор і разом зі своєю свитою вийшов із палати...

Через тиждень, переконавшись, що Михайлова нога дійсно здорова, виписав його додому.

Повернувшись додому, повний здоров'я, Михайло скоро забув про своє чудодійне виздоровлення і навіть не подякував за це в молитвах ні Господу Богу, ні Матері Божій. А всі благання його дружини Марії навернутися до Бога впирались у його вперту байдужість.

Майже рік Михайло жив на своє задоволення, дбаючи більше про тіло, аніж про свою душу, аж поки знову не прийшла біда. Тяжка недуга відновилася, і вже не допомогли ні його запізнілі молитви, ні Люрдська вода. Ногу відітнули...

А Марія, як і колись, продовжує щиро молитись не стільки за себе, як за всіх скривджених і знедолених, бо сама була свідком доброти і чудодійної сили Пречистої Діви Марії.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка