Книга розміщена на сайті



Сторінка15/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   51

МОЛИТВА ВРЯТУВАЛА НЕВІСТКУ


По закінченні Святої Літургії священик вийшов із храму і спрагло вдихнув спекотне серпневе повітря, дякуючи в думках Господеві за Його благодать.

- Змучилися, отче?-співчутливо запитав паламар. Ходімо, поснідаємо.

- Перепрошую, отче. Потрібна Ваша допомога, - підійшла літня жінка. - Я хотіла б з вами порадитися, коли дозволите. А потім Вас відвезе додому мій син.

По стурбованім лиці жінки священик зрозумів, що в людини горе. Очі, повні сліз, зрадили її вдавану посмішку. Жінка пошепки почала розповідати, що її невістка під час пологів втратила розум: не визнає дитину, відмовляється годувати немовля, ні з ким не хоче говорити.

- Знаю, отче, що Ви дуже змучилися, але щиро благаю: поїдьте з моїм сином. Коли не маєте сили відправити Святу Літургію, то хоч прочитайте молитву над нею, бо вона, бідна, майже не спить. Лікарі кажуть, що таких випадків є багато, особливо після перших пологів. Але я вірю, вірю, що лише Господь Бог і Пречиста Діва Марія через Святу Літургію і ваші молитви поможуть їй.

Її щирі слова: "Вірю, вірю" окрилили священика, розвіявши втому і голод. Перепросивши паламаря, перевіривши, чи є з собою все необхідне, священик вирушив до слабої.

Непривітно зустріла його мати породіллі. Окропивши кімнату свяченою водою, священик відправив Святу Літургію за здоров'я і Божу опіку нещасної жінки.

У час Святої Літургії мама породіллі вийшла з кімнати, щоб не слухати "неправославного" священика. Заклопотаний, з опущеними очима, зітхаючи і молячись, стояв тато доньки. Сумний, але з надією в серці і вірою у Божу поміч, прислуговував священикові чоловік породіллі.

По Святій Літургії священик попросив слабу, щоб вона дивилася у святу чашу, а він, накривши її голову єпітрахилем, відмовив молитву над слабими і несплячими. Невдовзі мама вперше підійшла до дитини і взяла її на руки. З очей молодого тата котилися сльози радості й надії.

Спостерігаючи людську неміч і невдячність, священик звів очі на образи Ісуса Христа й страждаючої Діви Марії і з жалем подумав: "За кого Ти розп'явся, Христе Боже? Тут Тебе наново розпинають і ділять".

Цілу дорогу молився на вервичці. А коли виходив з машини, сказав молодому татові, щоб завтра заїхав, бо треба зрання знову відправити Святу Літургію і молитву.

А потім була і третя відправа, по якій усміхнена і радісна молода мати свідомо подивилася на всіх присутніх у кімнаті, на маму, яка вперше, стоячи на порозі, слухала Святу Літургію, поцілувала немовля і пішла спати. Вона проспала майже півтори доби. Пробудилася весела і жвава, ніби нічого й не було.

І по нинішній день вона не знає про те лихо, що з нею було (їй про це ніхто не говорить), лише її свекруха при зустрічі зі священиком дякує Богові за ласку і ту велику віру, що врятувала невістку, рятує і допомагає тим, хто щиро вірить.

А ми, бідні, замість молитви до Господа Бога і великих благань до Пречистої Діви Марії, квапимося чомусь до баби Степаниди (най спочиває з Богом) і "екстрасенса" Люби, які грабують нас, обдурюючи талісманами. Але цих "віруючих" чомусь ніхто не здибав у храмі, щоб вони дякували Богові.


МОЛІТЬСЯ, ДІТИ, І ВІРТЕ...


- Олечко, дитинко моя, чого ти мене повернула із щасливої дороги? Мені так легко було. Я уже йшла до вічності, до Бога.. А ти термосила мене, розтирала руки й ноги. Чого ти так ридала наді мнов? Видиш, як я мучусі третій день через тебе? А де Рузі і Марійка? Скажи, най прийдуть з діточками й помолитьсі, аби Бог забрав мою душу. Кілько мож' грішити на цій земли? Мені вже вісімдесіть два.

Звістка про скору кончину Емілії Стецевич в момент облетіла село Гериню, що під Гошівською Ясною Горою.

- Молітьсі за мене, - благала Емілія людей, які приходили прощатися з нею. - Я своє віджила. А ви чого, діти, плачете? Рузю, Марійко, Олюню, прийшла моя пора.. Молітьсі..

Знали діти, що прийшла пора, та згадався їм 1948 рік. Тоді її, тяжко слабу, несли люди на Гошівську Ясну Гору до Пречистої Діви Марії, перед образом Якої Емілія хотіла востаннє помолитися. Одинадцятирічна Оля, обливаючись сльозами, підтримувала їй голову, яка безсило хилилася в різні сторони, а мама ледве чутно благала:

- Молітьсі за мене, і Пречиста Діва змилуєсі наді мною. Занесли її, бідолашну, до св. храму і поставили перед образом Чудотворної Матері Божої. Мама піднесла голову і впевненим сильним голосом промовила:

- Вірую, Матінко моя, що Ти простиш мені мої гріхи й провини і ради моїх діточок повернеш мені здоровлі.

Підтримувана людьми, доторкнулася Емілія устами до Чудотворного образу, і в той же момент, випроставшись, стала на зболілі паралізовані ноги. Руками, якими не могла кивнути, трималася тепер за образ і шептала: "Я вірила, я вірила! Дякую Тобі, Царице неба і землі, дякую і вам, люди, і вам, діточки".

Потім обвела поглядом всіх присутніх з нею у храмі, які зачаровано дивилися на неї, й промовила:

- Молітьсі і вірте, й віра вас спасе!

А потім зі своїми діточками ще довго молилася до Чудотворного образу.

Додому мама прийшла своїми ногами і прожила від того чудного дня ще сорок два роки. І всі ці роки Емілія, незважаючи на переслідування і гоніння Христово(і Церкви, коли партійні вандали-атеїсти разом з місцевими запроданцями перетворювали святий храм на Ясній Горі на склад мінеральних добрив, а монаші келії-спочатку у дитячий будинок, а пізніше - в дім розпусти для калуських хіміків, разом зі своїми діточками, а пізніше - із онуками кожної неділі й у свята йшла запалити свічечку й подякувати Пречистій Діві Марії за своє чудодійне виздоровлення. І постійно вона просила своїх доньок і внуків:

- Молітьсі і вірте, ще прийде чис, коли вільно будемо молитисі у святім храмі.

І от той час настав, а мама йде з життя...

Але ні! З життя йде тільки виснажене тяжкою земною працею тіло, а пройнята глибокою вірою до Бога її душа переходить у щасливу вічність...


МАТІНКО БОЖА, ЗМИЛУЙСЯ НАДІ МНОЮ!


-І тепер, як видите, отче, я жива і здорова... Матінка Божа оздоровила, - так закінчила свою розповідь Анна Лесів із села Лужки Болехівського деканату.

Більше місяця пролежала Анна в Долинській районній лікарні. Медики змінювали ліки, та, замість видужання, стан здоров'я слабої з кожним днем погіршувався.

її відправили в обласну лікарню, але поліпшення не було.

У лютому 1967 року приїхали всі Аннині діти і благали лікаря врятувати маму. А її стан був майже безнадійним, бо ноги не те, що опухли, а й посиніли: хвороба нирок.

Щоб заспокоїти Анну, яка з жалем дивилася на своїх дітей, котрі, ридаючи, благали про поміч, лікар "потішив" дітей, що дасть ліки і їх мама видужає. Попросив дітей залишити маму і йти за ним, мовляв, випише ще один рецепт закордонних ліків. Вийшовши в коридор, сказав до дітей:

-Діти, будьте мужні: медицина тут безсила, лише Бог може врятувати вашу маму. Майже цілком відмовили нирки. Не плачте. Візьміть маму додому, щоб менше мали клопоту по смерті, їй залишилося жити два-три дні.

Через втворені двері чула тяжко слаба Анна не лише співчутливі слова лікаря, але й хлипання своїх дітей.

Того ж дня забрали маму додому. Цілу дорогу молилася Анна до Матінки Божої за своїх добрих дітей, стримуючи сльози, які підступали до очей, стискаючи горло.

І лише вночі, коли змучені діти поснули, вона дала волю сльозам. Цілу ніч молилася Анна на вервичці до Матері Божої за оздоровлення. Не через страх перед смертю, а за своїх діточок.

Вранці, коли всі діти розійшлися з хати (старші - щоб уже труну замовити, а молодші - до рідних, щоб поділитися горем, про яке сказав лікар), Анна промовила до найменшої дитини, яка на печі бавилася з котиком:

- Скажи усім, що я поїхала до Гошева, на Ясну Гору, до Чудотворної Матері Божої.

Перемагаючи біль, з двома палицями, Анна дійшла до автобусної зупинки...

Та не допомогли й палиці. Нестерпний біль у всьому тілі примусив Анну стати на перших кроках під горою. Клякнувши на снігу, вона щиро молилася до Матері Божої і Святого Духа. Не пам'ятає Анна, скільки часу підіймалася на гору, бо лізла на ліктях і колінах. Спам'яталася лише перед відкритими дверима святого храму.

Якась сила відірвала її від землі, поставила на рівні, уже не тремтячі ноги. Пропав біль у всьому тілі. Натиснула цілим тілом на двері, щоб увійти до храму, і, о, лишенько! уздріла величезну купу мінерального добрива. На хвилю стала, потім розплакалася. Піднявши руку до Матері Божої, в сльозах благала: "Матінко Божа, Заступнице, Покровителько і Утішителько усіх знедолених, вірую в Твою силу і ласку. Змилуйся наді мною, не ради мене грішної, а ради моїх діточок, прости мені мої гріхи, оздорови моє тіло і душу, а я очищу Твій святий храм".

Знайшла покинуті порвані мішки, кусень дроту і дощинку, прив'язала до ще недавно зболілих стегон мішок і взялася за очищення храму...

Коли мішком вимітала останні порошини, які залишилися від семи тонн міндобрива, уже темніло. Втома брала своє. Анна замкнула двері і у притворі сіла на мішку, щоб трошки спочити і обсохнути від поту.

Пробудилася аж вдосвіта. Не відчувала холоду, ні болю у тілі, лише дуже хотілося їсти. Пройшлася ще раз по храму і підібрала все, що було розкидане, потім відмовила усі щоденні молитви. Поцілувавши стіни і двері храму, заквапилася уже здоровими ногами до автобусної зупинки, щоб добратися додому у с Лужки.

У рідному селі на зупинці уздріла плачучих дітей, які збиралися їхати автобусом на Ясну Гору, що домовлялися, як забрати мертву маму. Не вірили своїм очам: з автобуса не йшла, а бігла їх добра матуся, щось з радістю кричала, але крізь сльози діти і односельці лише одне виразно чули: "Віра спасла, Мати Божа змилувалася над вами і наді мною".

Про своє чудодійне оздоровлення Анна часто розповідає людям, коли приходить чи приїжджає до святого храму на Ясній Горі, незважаючи на похилий вік.

А деякі з горе-віруючих сект називають Пречисту Діву, Матір Божу - просто жінкою...


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка