Книга розміщена на сайті



Сторінка25/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   51

ЧИ ПРОСТИТЬ БОГ?


"Я знав, що буду Богом тяжко покараний... Знав з першого дня, коли я розібрав, та навіть не розібрав, а по-татарськи зруйнував старовинну церковцю у селі Рахиня", - мовив Михайло, задихаючись не стільки від тілесного болю, як від болю душі та страхом перед страшним і правдивим судом. Все його тіло час від часу здригалось, обличчя то червоніло до фіолетового кольору, як стіна, то викривлювалося і набирало нелюдського вигляду. Після кожного вимовленого слова Михайло намагався проковтнути якусь тверду грудку, що застрягла у його горлі і не давала йому ні говорити, ні дихати.

- То що ж тебе, друже, змусило піти на такий гріх? - спокійним голосом запитав співбесідник.

- Що?.. - протяжне перепитав чоловік. Довго хитаючи головою, відповів: "Страх перед тюрмою. Мені загрожувало три роки ув'язнення за крадіжку заготовлених деталей із заводу, а я тільки що оженився, народився синочок. Тоді в слідчий ізолятор прийшли "друзі" і запропонували волю і повний спокій, коли я піду з подібними до мене в село Рахиню розібрати старовинну церковцю. Роздумувати не було часу. Мені поставили коротке і конкретне питання: "Так, чи ні?" І я погодився.

Для сміливості нас усіх добре почастували кого горілкою, кого вином, а пива було стільки, скільки хто хотів.

Ні благання бабусь, ні плач жінок, ні прокльони чоловіків тоді на нас не діяли. Оковита взяла верх. Запам'яталися слова старенької бабусі: "Дитино, хоч дзвіничку запиши нам, щоб ми мали де молитися". І коли я відвернувся від неї, то вона таким благальним голосом промовила до мене, що аж серце защеміло: "Сину, спам'ятайся, ти ж хрещений; від мене можеш відвернутися, але від Бога не сховаєшся. Він все видить. І тебе мама в якійсь церкві хрестила...".

Михайло тяжко зітхнув. Його очі заблищали і тяжкі сльози каяття одна за одною покотились на спітніле обличчя.

"Якби ця бабуся так промовила до мене на початку, я, напевно, і пальцем не торкнувся б святого храму, та що ж... пізно...

Вкрай знервований, я самовільно залишив село і поїхав власним авто додому. Тепер я найбільше переживав, щоб хтось не впізнав мене і не сказав моїй мамі, яка була дуже побожною і богобоязливою. Вона б не витримала цього встиду. Вона ж щонеділі і в свята спішила на Ясну Гору у Гошів, щоб поцілувати замкнуті двері і годинами молитись під храмом...

І ось як диявол "подякував" за службу йому. Лише я виїхав із села, на схилі між Рахинею і залізничним полотном перед с. Новичка невідомо звідки на дорозі появився кривоногий хлопець у червоних штанах, червоній шапці з великим, довгим кутасом і почав танцювати. Мені захотілося зігнати злість і заспокоїти нерви на ньому. На якусь хвилю я забув про матір і про все те, що тільки-но сталося. Додавши газу, я обігнав його і хотів швиденько вийти з машини, щоб добре його провчити. Та чомусь вперше заїло у дверях замок, і я ніяк не міг відкрити їх. А коли нарешті відкрив, вийшовши з машини, я кинувся у різні боки - в рів, у льон, в кукурудзу, але зловмисник щез безслідно. Спересердя я грубо вилаявся і сів у машину. Тільки машина знову набрала швидкості, як той кривоногий хлопець у червоному одязі знову вискочив з рову і почав танцювати на дорозі. Я, додавши газу, обігнав його і різко повернув, щоб перегородити йому дорогу. Від швидкості і різкого повороту машина на рівній дорозі перекинулася разів п'ять. Обірвався двигун, вирвалися і поламалися дверцята, а я залишився живий і майже неушкоджений.

В розпачі вирішив, що покінчу з ним і ніхто знати не буде. Однак пошуки і біганина виявилися даремні. Зловмисник ніби під землю провалився. Вкрай знервований і змучений від пошуків та біганини, я вийшов на середину дороги, дивлячись у різні боки з надією побачити винуватця мого лиха, і покінчити з ним. В цю мить хтось засміявся так голосно і різко, що я увесь здригнувся. А коли повернувся в той бік, звідки чувся сміх, то побачив, як, кружляючи по полі, нісся вихор, збираючи на своєму шляху все сміття.

Мене огорнув страх. Лише тепер до мене дійшло, яким тяжким є гріх воювати з Богом. З того часу я кожного дня чекав Божої кари".

Біди впали і на сім'ю, голова якої повалив церкву. Спочатку від нервового потрясіння, не дійшовши кілька метрів додому, померла від серцевого нападу його дружина, котрій повідомили про діяння її чоловіка. Потім хвороба почала підточувати і самого Михайла, який відзначався міцним здоров'ям і фізичною силою: через кілька років він помер від хвороби серця.

Особливо великий страх охопив мене, коли я дізнався, що руйнівникові святого храму в с Вишків Остапові шість разів обрізали ноги... Він ще прожив років сім і... не знати, до кого відійшов, бо під кінець своїх днів щиро каявся.

Скільки ще грішних справ творилося довкола.. Знімаючи історичний пам'ятний хрест в с. Наді'їв, встановлений громадою Січових Стрільців на честь 25-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка, спокушений на більшовицькі блага чоловік загинув від святого хреста, який полетів просто на нього. А Зеньо з Осмолоди, який так само зі страху перед тюрмою дав згоду розібрати в Підлютому резиденцію митрополита А. Шептицького... Знімаючи хрест, він зійшов з розуму і досі ходить поміж люди, а у просвітлені хвилини розповідає, за що дістав таку кару. Він пригадує, що як лише став знімати хрест, то почав свистати в пальці, співати, сміятися і плакати та кликати нечисту силу.

А Настуня, випивши "оковитої", хизуючись своїм "героїзмом", виносила образи з Довжанської церкви. На докори людей: "Тобі нема що робити?", з веселим сміхом відповідала: "А ви не можете кудись інде дивитися?". Тепер вона дивиться на свої руки, бо взимку і влітку ходить в рукавицях.

І я, мій побратиме, лежачи на цьому смертному ложі, все передумав. Ох, даремні наші інститути й університети, коли нема розуму.

Пригадую страшну трагедію, як батько, зруйнувавши храми, з "друзями" в лісі біля с Тростянець спалювали образи, церковні хрести та хоругви. Вони хотіли насміятися з Бога, що, мовляв, ми їмо шашлики, запиваючи оковитою та свіжим пивом, і ніякої кари з неба нема. Але кара не затрималась: син власною машиною вбив свою маму...".

Михайло спокійно і врівноважено дивився на образ, що висів на протилежній стіні, і, ніби з собою розмовляючи, продовжував спогади: "Не знаю, можливо, то Божий палець, що дуже часто мені трапляються люди, які розповідали такі історії. Пам'ятаю, під час Всеукраїнської вервиці, яка відбулася на Ясній Горі, жіночка з Мостиського району, що на Львівщині, розповіла, яку 1964 р. польські комуністи оголосили: "Хто зголоситься розібрати цегляну церкву, може забрати матеріали на свої потреби. Це було в Кальварії Пославській у Польщі. І от знаходиться один "герой", який будує собі хату з тієї цегли. За рік з його родини померло десятеро осіб, а сам господар закінчив життя самогубством.

Так, часто я чув про ту кару Господню за війну проти Бога, і страх все більше огортав мене, але такої душевної муки я не уявляв. Жаль, скоро помру, бо чую, що сили мене покидають з кожним днем і не зможу хоч якусь частку дати на відбудову церковці, котру власноручно зруйнував.

Мені вже все одно. Моє життя закінчується. Але мучить совість: чи не покарає Господь наш рід до сьомого покоління?".


1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка