Книга розміщена на сайті



Сторінка33/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   51

ПРОЗРІННЯ (ПАМ'ЯТІ О. ЗЕНОВІЯ КИСЕЛЕВСЬКОГО)


- Відійдіть від мене, а то я покличу людей на допомогу, -старечим, але грізним голосом, чітко вимовляючи кожне слово, промовив отець Зеновій Киселевський. - У мене посвідчення, що я законно звільнений з ув'язнення. Чи вам захотілось моєї смерті?! Ви добре знаєте і переконались, що за Христа і правду я ніколи не боявся мук. Терпіти і вмерти за Бога - це насолода для мене. Я незмінний: яким я був, таким і залишусь до смерті. Можете мені вирвати пальці, руки, ноги, язик чи інші члени мого тіла, але Бога не вирвете, бо Він - в моєму серці навіки!!!

Останні слова настільки вплинули на слідчого, який вів останню справу отця Киселевського, що той затремтів цілим тілом і з очей покотились сльози. - Отєц.., мученик святой, -навпівпошепки промовив, - прості мне, за всьо прості... І ти должен простіть мне, бо ти святой.., ти настоящій свящєнік. Ти обязан і должєн мєня вислушать.

Отець Зеновій пильно дивився в очі свого небажаного співрозмовника, який раз у раз кліпав очима і витирав неслухняні сльози. Слідчий старався опанувати себе, але тіло не слухалось, особливо підборіддя. Ні, це не артистизм, це відчай, навіть -горе. Це не ті очі, що два з половиною роки тому, ні разу не кліпнувши, намагались просвердлити не тільки тіло отця, а й душу. За п'ять ув'язнень отець навчився на тільки пізнавати людей, а й читати їхні думки. За любов до Бога і України його судили поляки, німці, а "визволителі" найбільше-тричі. У розмові з священиками-підпільниками часто говорив: "Кого Бог любить, тому дає терпіння, але стільки, скільки той може витримати".

- Отєц святой, твойо послєднєє слово на суде мєня вкорнє ізменіло. Ти у мєня послєдній. Ти должен мєня вислушать і не отказать в моєй просьбє. У мєня троє дєтєй і все не крєщьониє. Ти мне снілся і я третій день тєбя дожідаю. Во сне какая-то сіла мне говоріла, чтоби встрєтіл тєбя.

За час короткої зустрічі і розмови безліч "чому?" роїлося у думках о. Киселевського. Адже він мав сидіти п'ять років, а випустили через два з половиною. Кому потрібний старенький священик, який постійно молиться? Пробували кидати між кримінальних злочинців, так він з них робив справжніх людей, які готові були не тільки тюремний пайок, а навіть своє життя віддати за нього. Та й тут отець не сидів, склавши руки. Десятки в'язнів охрестив, з поміж них - навіть єврея, сотні навернув на праведний шлях життя, любові до Бога. Більшість в'язнів вважали за велике щастя поспілкуватись з цим святим - як вони його називали. Та не тільки в'язні, а й табірне начальство. І ось тепер приніс йому миро для хрещення, Святу Літургію Івана Золотоустого і вино. Це й викликало безліч думок. "Але від хрещення я не маю права відмовитись. А якщо захочуть знищити - знищать, й поки я додому доїду. Боже, хай буде воля твоя. Йду..."

- Тут мене ждіть, на оцій лавочці. Через годину я прийду, -наказним голосом промовив отець.

На велику радість, зустрів отець метку і геройську жінку з Тарновиці. Він їй все міг довірити. Тому попросив, для певності, щоб вона прослідкувала за його колишнім "опікуном". Дійсно, за весь час з лавочки він не підвівся і ніхто до нього не підходив.

- Я готовий - їдемо.

Майор з радості аж посміхнувся.

Таксі їхало в напрямку тюрми. В одну мить пригадались тортури на останньому слідстві. Бити не били, бо один необачний удар міг обірвати його життя. Зате стамескою кололи корені зубів, щоб завдати сильного болю.

Таксі доїжджало до тюрми.

- Боже! Хай буде воля твоя, - вголос вимовив о. Зеновій. Від несподіванки майор оглянувся. Але, не зменшуючи швидкості, машина залишила тюрму позаду.

- Остановітєсь. Мне здесь... Ви, батя, тоже здєсь сходіте?

- Так, так, я теж тут...

По дорозі слідчий давав останні настанови і поради.

- Мєдлєнно ідіте прямо. Вам навстрєчу вийдєт женщіна, одета...

...-Прошу діти, взяти собі аркуш паперу і ручку. Перш, ніж вас охрестити, ви повинні знати молитву "Вірую", - сказав отець Зеновій. Прошу писати те, що я вам буду диктувати. І ви дасте мені слово, що в найкоротшому часі вивчите цю молитву напам'ять.

- Батюшка, - втрутилась у розмову мати дітей, - оні виучілі наізусть все єжеднєвниє молітви два года тому і постоянно молятся все. Ето ваше послєднєє слово на суде ізмєніло мужа, а муж ізмєніл всєх нас. Спасібо вам, большоє спасібо.

Тепер у отця Зеновія заблищали сльози на очах. Це були сьози радості. Щоденні молитви на вервичці за навернення грішників даремно не пропали. Знайшлись три заблукані овечки, а може і п'ять. В старечих, змучених грудях по-юнацьки забилось серце і тепла кров зігріла усе тіло. Господь Бог вислухав молитви о. Зеновія.

-Отєц святой, умоляю, єслі можна, скореє совєршітє обряд. Почєму?.. Самі понімаєтє...

... З Івано-Франківського автовокзалу о. Зеновій вирушив до Тлумача в таксі, яке заказав "покаянник".

- Пане добродію, - звернувся отець до водія, - якщо ваша ласка, вкінці Тисмениці звернемо направо на польову дорогу. Дорога гарна і на шість кілометрів ближче.

- Ще так мене ніхто не називав, як ви. Хоч ви можете бути моїм батьком... Раз направо, хай буде направо.

Швиденько проминули надорожнянський ліс. Ось і таке дороге та миле серцю село Надорожна. Скільки спогадів пов'язано з ним. В цьому лісі, і на цвинтарі, і в хатах правилась Свята Літургія, акафісти, молебні, маївки. Тут він хоронив людей і давав шлюби. Але, як кажуть, в селі не без болота: знайшлась заблукана овечка, яка продала його. І вмить згадались навколишні села: Тарновиця, Королівка, Грушка, Тарасівка-Яцівка... Та хіба всіх згадаєш? Де просили, туди і їхав чи йшов.

Не ждав ніякої винагороди, не шукав слави, все робив для Бога і людей. Як траплялася якась копійчина, то роздавав калікам і сестричкам-монахиням. Дбав тільки про скарби на небі. Вже десятки років ходив у потертому плащику. Завжди носив з собою таку ж стару парасольку, бо часто в дорозі погода мінялась. З молитвою на устах, з вервичкою в руках, з Богом у серці. А ще поряд з ним завжди була Пречиста Діва Марія, яка вела його за руку, - саме так часто говорив отець тим, хто хотів його провести, або жалів його.

- На одну хвилинку зупиніться, - попросив водія. - Катерино, це я. Скажіть рідним (так називав отець своїх підпільників-парафіян), що в неділю прийду в гості...

- Ой, це ви вуйцю, - від несподіванки радісно скрикнула Катерина.

Отець Зеновій приложив до уст палец і вона все зрозуміла.

Уже у хаті отець розв'язав бандероль, у якій були молитовник і релігійні книжки, конфісковані при обшуку в день арешту. Найбільше його багатство знову повернулось до нього.

Але що це? У Святому Письмі - товстий конверт. Він відкрив його. Це були гроші, причому їх було багато. Між ними священик побачив записку: "Отец, знаю что вы за крещение не берете денег. Прошу роздать бедным й таким отцам, как вы. Помолитесь за прощенне грехов й по возможности отправте Св. Литургию. Ви меня збудили со сна до новой жизни".

Просьбу о. Зеновій на другий же день виконав.

Страднику Божий, душе праведна, хоч у сні завітай з того світу до тих, хто одягнув на себе єпитрахиль і нагадай їм, яку відповідальність вони взяли на себе. Нагадай їм, що вони - не заробітчани, а намісники Христа і слуги Божі. Бо дехто забув слова Спасителя: "Візьми свій хрест і йди за мною". Щоб не руйнували той міцний фундамент, який був закладений муками, кров'ю, сльозами і потом в тюремних камерах, сибірських снігах і болотах. І хай на тім фундаменті будують міцну твердиню, ім'я якій - Церква Христова.


1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка