Книга розміщена на сайті



Сторінка38/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   51

КАРА ЗА ГРІХ


- А я ще і ще повторюю... я не буду робити Вам аборту. Питаєте, чому і яка причина? Тому, що Ваша вагітність становить уже п'ять місяців, і я живої беззахисної і невинної дитини не вбиватиму. Це по-перше, а по-друге: я боюся гріха.

- То ви комуніст і вірите в гріх, у Бога?.. А чому ви не бажаєте зрозуміти, що у мене двоє дітей, одна кімната і невеличка кухонька, і заробітна плата 13О крб.? Це наше спільне рішення з чоловіком. А до Вас я звернулася, як до старшого лікаря... Невже мені йти до гінеколога, який тільки-но вийшов зі студентської парти?

- Лікар докурював другу цигарку "Казбека" біля відчиненого вікна, вірніше не докурював, а доїдав, бо після кожної глибокої затяжки відкушував кусочок трубки і випльовував за вікно.

Знервованою ходою пройшов кабінетом вдруге, вп'яте і зупинився напроти крісла, на якому сиділа пацієнтка. На його обличчі грали мускули, час від часу він кусав свої губи. Пронизливий погляд лікаря зустрівся з очима не менш схвильованої пацієнтки.

-Добре... хоч за свою лікарську практику впродовж 22 років я не зробив жодного аборту, не вбив жодної беззахисної дитини, однак спільно з вами зроблю це.

Юлія Степанівна з радості аж піднялась з крісла. На обличчі, спотвореному гримасою, засяла усмішка надії.

- Дякую, докторе. Я вірила і знала, що ви зрозумієте і послухаєте мене.

-Так, я Вас послухаю, тільки не зараз.

-Без проблем. Коли назначите: завтра чи післязавтра.

- Не завтра і не післязавтра. Щоб мене не мучила совість і я сам не горів у пеклі, то ми з вами домовимось.

-І далі пекло... що ви за фанат?

- Прошу не перебивати. Дозвольте закінчити свою думку. Шановна Юліє Степанівно, а зробімо так.

Через неповних п'ять місяців ви народите дитятко, прийдете до мене в кабінет, і ми разом з вами уб'ємо вашу дитину.

Після цих слів пацієнтка зірвалася з крісла з такою швидкістю, немов би її вразив електричний струм. Ціле її тіло тремтіло, аж очі вийшли з орбіт, кулаки стиснулися з такою силою, що пальці аж посиніли, уста то відкривались, то закривались, у грудях усе перевернулося, а серце билося з такою швидкістю і силою, що аж здіймало шовкову блузочку на грудях. Вона підшукувала найдошкульніші слова, щоб принизити і допекти лікареві, на якого покладала всю надію.

- Я... Я... думала, що ви.., а ви.., а ви... безжалісний, бездушний не-е-е.., - і, не доказавши слова, гримнула дверима й вийшла з кабінету.

Грішний задум Юлія таки здійснила, хоч в іншій лікарні, але "на зло", як вона думала, цьому лікарю-фанатику.

Як утішилася грішниця-жінка, коли з'явився новий метод убивства плоду - вакуумний. Юлія Степанівна була готова зі своєї невеличкої платні виділити частину грошей на нагороду. Навіть хотіла від імені жінок написати в комісію по присудженню нагород, щоб винахідникові вручили, якщо не Нобелівську, то хоча б Державну премію. Відтоді, поки не згасла молодість, вона не знала, скільки абортів зробила: чи 25, чи 50.

Недарма в народі кажуть, що час - найбільший скарб. Немов за вітром відлетіли роки, молодість, солодкі любощі. Швидко промайнули весни і літа її життя, осінь спричинила зморшки не тільки на обличчі, а й на руках. Зимові вітри навіяли сніги на скроні й голову. Оженився син, вийшла заміж дочка, живуть у достатку: машини, квартири, вишукані меблі, модний одяг, вибаглива їжа і напитки. Люди збоку заздрять. На перший погляд-повне щастя. Однак це-тільки ззовні. А насправді?! Майже щодня, якщо не сварки і прокльони, то докори та взаємозвинувачення. Син живе у шлюбі вже десятий рік, а дочка-сьомий, а Бог не благословляє діточками. Об'їздили світил медицини, усі стверджують, що вони - цілковито здорові. Відвідали і екстрасенсів, і травників, і цілителів, за порадою бабусь на схід сонця на Івана Купала качались у росі, купалися у відварі зозулиного цвіту, у народі цю дивоквітку називають ще "люби мене - не покинь", -усе даремно. Бог не благословив діточками.

І ось сусіди запросили на хрестини дочку з чоловіком, сина з невісткою та маму. Після "Многая літа", за щастя, здоров'я і добру долю маленького Тарасика підняли келихи. Юлія налила повний келих не шампанського, а оковитої, і махом осушила його. Даремно старалась угамувати душевний біль. Душа ще більше кричала, здавалося, що ось-ось розірвуться груди і вискочить серце. Очі наповнилися слізьми. Вона вибігла з хати. Куди йти, як вгамувати біль? Зупинила машину, виїхала за місто. Не знаючи для чого пішла по квітучих травах, луках, не зауважуючи Богом даної краси: співу жайворонка і різного птаства, голубого неба, на якому, мов білі лебеді, пливли одинокі хмаринки. Усе йшла і йшла, поки не втомилась, і безсила впала на землю. Отут Юлія дала волю сльозам. Сповідалася сама перед собою і невидимим, але всюдисущим Богом за вбивства своїх дітей.

Це через її гріхи Бог не благословляє дітей потомством. Як би їй хотілося повернути час назад. Вона віддала б усе, щоб діти були щасливі, а внуки називали її бабусею. Тільки тепер Юлія зрозуміла, що це - кара за гріх, та ще боялась кари на справедливому Суді після смерті.


ВИШИВАНИЙ РУШНИК НА ПАМ'ЯТКУ


Спостерігаючи за знедоленими людьми, а особливо молодими дівчатами і юнаками, тим більше за невинними діточками, які через чародійства і ворожбитства переносили страшні душевні і тілесні муки (діагноз яких не могла і не може встановити медицина), священик не стільки жалів ці нещасні жертви, як тих, хто спричинився до терпіння через ворожбитство і чарування.

З допомогою глибокої віри і молитви вони виздоровіють, хоч може не з першого разу, а ті, нещасні, які заключили союз з дияволом, уже на цій землі терплять страшні муки, бо маючи більше 90 років не можуть не те, що померти, а навіть сконати. І самі не живуть, і нікому не дають жити, особливо ночами. Все свідоме життя займались ворожбою і чаруванням, а на старості щомісяця кличуть священиків, монахів, щоб молились за них, бо не можуть в мирі відійти з цього світу.

Та дармна. За зло, зроблене людям, тим більше діточкам, хоч трохи мусять тут потерпіти, а після смерті - на вічні муки. Кому служили, до того і підуть.

Спостереження за знедоленими переконали, що найбільше ворожбитство і чарування відбувається в гірських районах Косівщини, Сколівщини і Турківщини. Там не тільки зло роблять чужим, а й рідним дітям, не говорячи вже про чоловіків, жінок і родичів. Ось сьогодні дівчинка Мар'яна з Турківського району в подяку за чудодійне видужання принесла священикові цілий плетений кошик карпатських білих грибочків, покритих вишиваним рушником. І коли священик намагався винагородити дитину за такий щедрий дар, вона розридалася.

- Отче, ви собі не уявляєте, яка я тепер щаслива, коли розчісую свої коси. Я кожного дня молюся за Вас. А шість місяців тому, на моїй голові не було і третини волосся, одні лише купочки. Я була посміховиськом для дітей. І якби не віра у Бога і любов, яку мені прищепила моя бабуся, я готова була на найстрашніше.., а тепер, дякуючи Господу Богу, Пречистій Діві Марії, всім святим і Вам, я найщасливіша від усіх. Тому прошу від щирого серця прийняти від мене цей рушничок, який я сама спеціально вишила для Вас, щоб ви, дивлячись на нього, пам'ятали, що Вам подарувала та, яка все життя буде молитись за Вас. А тепер прошу Вашого благословення.

Після благословення священик радісній дитині подарував образок Пречистої Діви Марії Неустанної Помочі і Ангела Хоронителя. По-батьківськи пригорнув та поцілував дитину у пишну голівку, яка віддавала запахом смерек і карпатських квітів і трав.

Вже далеко відійшла Мар'яна, все ще оглядаючись і махаючи рукою, а священик все ще стояв біля воріт церкви, благословляючи п'ятнадцятилітню юнку на щасливу дорогу і життя, любуючись її довгими і товстими косами, які звисали до самого стану. Ця дівоча краса сьогодні є рідкістю. Згадалась мовчазлива дівчинка з запалими худими щічками, карими очима, які глибоко ховались у голові, а на обличчі появився мох. Як щастя змінило цю дитину. Тепер вона життєрадісна, балакуча, весела, навіть дещо кокетлива. Її дитяче тіло почало формуватись у юнку. Із уст мимоволі вирвалось у священика: "Люди, люди, не робіть іншому те, що вам не миле. Бо за все треба відповісти перед Богом. Будь щаслива, дитино! Служи лише одному панові - Богу!

2005р.

1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка