Книга розміщена на сайті



Сторінка39/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   51

ЩАСТЯ, ЯКЕ ПРИЙШЛО НЕСПОДІВАНО


"Було мені, моя рідна мати, тих брів не давати, було мені, моя рідна мати, щастя долю дати", - завжди, коли доспівувала до цих слів, Яринка з очима, повними сліз, а якщо не було нікого поруч, давала волю своїм почуттям, виливаючи увесь свій біль. Про її горе ніхто не знав, тільки мама, яка теж у відсутності дочки падала перед образом Пречистої Діви Марії і в гарячій молитві з щирими сльозами надії благала про чудо для своєї донечки. У своїх 19-ть років Яринка відвідала усі знамениті світила медицини приймала ліки, які тільки приписували, купалась у трав'яних відварах, які давали травники-знахарі. На Івана-Купала за порадою травників не тільки ходила по холодній росі, а й качалась по лугових квітах, роздівшись, як мати на світ народила, і все надаремно.

Часто подруги і друзі допитувались, а іноді і докоряли Яринці за її замкнутість і самітність. Її краса не одному поклонникові тривожила серце, та даремно, вона відказувала всім.

Жіночі язики говорили, що вона готується в монахині. І дійсно думка про монастир часто засідала у її серце, але кому вона потрібна з своєю недугою. Єдине місце, куди з радістю спішила Яринка це був Святий Храм. І не тільки Служба Божа.

- Яка б не була пильна робота або погода на дворі, вона завжди спішила впродовж цілого місяця травня на молебень до Матінки Божої, який вислуховувала на колінах. Вірила в те, що колись Та, Яка є усім потіха, радість і любов, пристановище, покров і заступниця змилується над нею. Так воно і сталося.

- Яринко, мені приснився сон, щоб ми сьогодні пішли до священика на молитву. На обличчі донечки засяяла радісна усмішка. Це рум'яне личко, з необскубаними чорними бровами, з-під яких світились волошково-голубі очі аж пашіло українською дівочою вродою. Ямочки на щічках і підборідді, малинові уста-усе пасувало цій усмішці...

- Отче духовний, у нас горе. Я... та Яринка.

За спиною мами з опущеною головою стояла карпатська красуня. З очей, наповнених слізьми, іскрилась надія на видужання.

- Отче, у нас єдина надія на Бога і вас. З самого дитинства у моєї донечки "нетримання мочі", особливо вночі. Одне спасіння "памперси".

-Донечко, не на мене надійся, а на Бога, бо в Нього все можливе для тих, хто щиро вірить. І священик так щиро молився, що й у нього на очах блищали сльози. Через три дії Яринка поспішала до Святого Храму, щоб найняти подячну Службу Божу за чудодійне і повне видужання.

- Отче, я хочу жити. І мені тепер веселий світ. Я не находжу слів подяки Господу Богу і вам. Для мене зовсім інакше світить сонце. Усе мені любе і миле. Моє видужання - це нове народження - радісно зізнавалася Яринка священикові.

Не менше радів і священик, дякуючи Господу Богу, Пречистій Діві Марії і всім святим. Згадалось Йому, як під час реколекцій мама-киянка з восьмирічним синочком дякувала за чудодійне видужання від такої самої хвороби. Від винагороди відмовився, зате порекомендував заїхати у Гошівський монастир Отців Василіян і купити там молитовники, катехизм та разом з синочком і всією сім'єю молитись кожного дня, розповідаючи іншим про силу молитви. І таким чином заохотити всіх до віри і молитви.

І все ж таки через два тижні щаслива мама принесла 50 грн. на подячну Службу Божу.

Купуючи молитовник, вона у монастирі розказала всім присутнім людям про Боже чудо. А через день, жінка з с. Гошева привела п'ятнадцятирічну донечку з такою ж хворобою. Завдяки своїй вірі і ця дитина була зцілена.

Не тому радів священик, що люди йому дякували, а тому, що його молитву вислуховує Господь Бог, Пречиста Діва Марія і всі святі.

Не пам'ятає, скільки людей навернув через оздоровлення до св. Церкви. Однак це найбільша його радість.

Травень 2006 р.

У БОГА ВСЕ МОЖЛИВЕ


-Христос Воскрес, отче! Промовила тендітна з рожевими щічками дівчинка. Підбігла до священика, взяла його зморщену старечу руку своїми ангельськими рученятами, притиснула її до своїх уст, покриваючи поцілунками.

- Дякую, ангелятко, за повагу. А звідки ти мене знаєш, що називаєш ім'я моє, дитинко?..

Священик пильно вдивлявся в усміхнене обличчя і щирі дитячі оченята, але ніяк не міг згадати, де бачив оці пронизливі очі.

-Чия ти, дитинко?

- А ви, отченьку, мене так і не згадали? - якось особливо по-дитячому, хитаючи головою в різні сторони, запитала дівчинка.

-Я, Мартуся, що з бабусею до Вас приїжджали на молитву.

- Боже! У Тебе все можливе, - вихопилося з серця священика. Звівши очі до Неба, радіючи більше за дитину, священик підхопив дівчинку на руки, притиснув до грудей і цілував у рожеві щічки, чоло і руки. Старечі очі наповнились сльозами радості. Багато людей різного віку, які разом з дітьми відпочивали на розважальному майданчику біля Івано-Франківської ратуші -музею, звернули увагу на старечу сльозу, яка, як велика срібла горошина, котилась по щоці. Священик ще раз підняв очі до Неба, дякуючи Богу за вислухані молитви.

-Ти з ким бавишся, Мартусю? Може сама прийшла?

- Ні, отченьку, зі мною моя бабуся.

Тоді за спиною священика озвався знайомий голос. Священик з дівчинкою на руках повернувся в сторону знайомого голосу і з радістю промовив: "Я Вам казав, у Бога все можливе, тільки щиро моліться і вірте."

І знову зустрілись три погляди, тільки тепер з сльозами радості, а не смутку і безнадії.

І пригадалось отцеві, як чотири місяці тому, тамуючи сльози, щоб не вразити дитяче серце і душу, майже пошепки благала бабуся:

- Отче, ще залишилась одна надія на Вас, бо ми вже лікувались в Німеччині, Болгарії, а тепер пропонують на Кубу.

- Мої любі, не на мене надійтесь, а на Бога, я є тільки зброєю в Його руках. Хоч священик здогадався про горе відвідувачів, але для впевненості запитав: "Що вас привело до мене?"

-У моєї внучки, Мартусі, анемія...

Священик так щиро молився, що аж плакав над долею безвинної дитини.

Після шестиразового відвідування і молитви над дитиною, яка дивилась в чашу, батьки зауважили, що щічки з кожним днем все більше покривались рум'янцем.

їхня надія оправдалась. І Івано-франківська, і київська лабораторії підтвердили, що кров у дитини зовсім здорова. Неймовірне чудо ще більше навернуло всю сім'ю до Бога. В подяку за отриману ласку, не тільки в неділю, але й кожного дня, якщо не до роботи, то після роботи спішать батьки до Катедри, щоб подякувати Господу Богу, Пречистій Діві Мари і всім святим. А Мартуся з бабусею по-декілька раз відвідують Святий Храм.

2006р.

1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка