Книга розміщена на сайті



Сторінка41/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   51

БОГ ВИСЛУХАВ МОЛИТВИ МАТЕРІ


Вже сьомий рік несла тяжкий хрест уся сім'я, та найтяжчий був він для дев'ятнадцятилітньої донечки Віри та її матері Надії.

Ось і сьогодні зв'язана і прив'язана до ліжка Віра кричала, ридаючи нелюдським голосом від нестерпного болю голови, благаючи рідних укоротити її життя. В кімнаті, крім залізного ліжка, нічого не було. Після того, як дочка перекусила собі вени на руці від нестерпного болю, бажаючи кінчити життя самогубством, з кімнати все забрали. Нелюдський крик продовжувався іноді годинами, а то й цілими днями і ночами, поки зовсім обезсилена Віра западала у сплячку і спала добу, а то й дві, відходячи від мук. Як стоптана трава піднімається, так поверталось й здоров'я. А за стіною, на матраці, який лежав на підлозі, ще гірші душевні муки переносила мама. Від горя і сліз, і душевних мук у своїх сорок п'ять мати зовсім посивіла. В дочки боліла голова, а у мами все: і серце, і найбільше душа. Безсонними ночами, іноді затуляючи вуха, щоб не чути страшного крику вона передумувала все. Більше всього дратувало те, що здавалось з дрібниці настала така недуга. У дванадцять років захворіла дочка на свинку і, о горе, - за три дні гостре запалення мозку - менінгіт. Найкращі світила медицини Львова, Києва при сучаснім обладнанні та ліках не можуть не те, що вилікувати, а навіть зупинити болі при критичних приступах.

Одна єдина надія на Бога і Його Милосердя тримали на світі Надію.

У розпачі, дивлячись на страшні муки дитини, іноді миттєво закрадалась думка, яку зразу старалась загасити молитвою, краще смерть ніж таке терпіння, і тут же благала вже вголос: "Боже, прости, бо... бо вона, ще не жила, краще хай я помру. О ні, ні! На кого, вона залишиться, хто її догляне, хто буде піклуватися нею. Боже прости!... Хай буде Воля Твоя!" І знову молитви до Юди-Тадея, акафісти до Божого Милосердя, Матері Божої і всіх святих. А вервицю з рук майже не випускала. Сьомий рік страждань. Сьомий рік ніхто не бачив радісної усмішки на устах цієї колись веселої, жартівливої і завжди усміхненої жінки. Вже й північ минула, вже на горизонті появилися перші промені, сповіщаючи, що народжується новий Божий день, а приступ не покидав дочку.

І... в одну мить тиша. Що це? Невже, о ні, тільки не це, тільки не смерть... мама рвучно відкриває двері, механічно включає світло. Уся мокра від болю дочка миттєво заснула. Так, вона жива.

І перевтомлена мати безсило опускається на своє ложе і миттєво засипає. Сон... який дивний, який віщий сон?

- Я хочу, щоб моя дочка була здорова - раз, вдруге і втретє на повний голос закричала мама, та з такою силою, що чоловік, який спав у сусідній кімнаті розбудився.

-Надю!.. Надю!.. Надійко-о-о!.., що з тобою, розбудись... Що тобі приснилось, що ти так кричиш, чого ти плачеш?..

-Якщо мій сон здійсниться, я буду найщасливішою мамою і жінкою на світі, ще схлипуючи, але посміхаючись промовила жінка.

-Так розказуй швидше, що наснилось, - просив чоловік?

- Ні, не пора ще розказувати, колись... пізніше. Дай Боже, щоб сон здійснився, - піднявши очі до Неба вже усміхненими устами і очами, повними сліз, благала мама. Пройшов тиждень, місяць, рік, ось уже другий доходить до кінця, а приступів недуги немає. Куди ходить, молиться мама, не випускаючи вервички з рук, дякуючи Богу. Кожної неділі і свята всією сім'єю спішать до церкви, сповіді і причастя. Цілий травень і червень щоденно ідуть на молебень до Матінки Божої і Серця Ісусового. Наслідуючи приклад побожної сім'ї, спішать і сусіди та знайомі у Святий Храм.

- Мамцю, татку.., сестричко, - чомусь крізь сльози промовила Віра, - знаєте, що сьогодні за день?...

- Так, - за всіх відповіла мама. - У Тебе день народження, тобі 21 рік.

- А це тобі від нас подарунок, - простягнув батько золотий годинник.

- А від мене і всієї нашої сім'ї прийми цю статуйку, разом з чудодійною водичкою від Люрдської Матінки Божої, - урочисто цілуючи фігурку, піднесла сестричка Люба.

З такою набожністю прийняла Віра статуйку, перехрестилась і поцілувала. В хаті запанувала тиша. Немов по команді всі клякнули і голосно почали молитись.

- То може в честь такого свята "мамця", - так називав Андрій свою дружину в присутності дітей, - відкриє нам секрет свого сну, який два роки тому їй приснився.

- Ще не настав той час, - знову ж таки через сльози радості відповіла мама.

- Татку, мамцю, - личко Віри зацвіло рум'янцем, вона то піднімала то опускала очі, то відкривала, то закривала уста, в грудях так билось серце, що кожен удар відбивався на її білосніжній блузочці. - В честь мого свята маю велику просьбу. На мить Віра замовкла, її підборіддя дрібно тремтіло, з очей покотились сльози, чим ще більше прикрасили її вродливе обличчя.

-Донечко, ми завжди до твоїх послуг, якщо це в наших силах.

- Сьогодні на день народження прийде до мене дуже дорога мені людина. Прошу Вашого благословення... Я виходжу заміж. Настала велика тиша, яку порушило мамине схлипування.

Батько підійшов до мами, своєю хусточкою витер з її обличчя сльози, пригорнув до грудей і теж крізь сльози промовив.

- Ну чого ти?... дочка чекає нашого рішення .

- Раз тобі ця людина мила і дорога, хай Бог благословить і ми благословляємо...

Наближався день весілля, а мама у вільний час, куди ходила молилась і через силу вгамовувала сльози.

- Страх перед тим, що дочка почне нове супруже життя, навіював сумнів, чи не відновиться страшна недуга.

Побожно, згідно християнських звичаїв і обрядів, відбулося весілля, де не змовкали патріотичні, любовні, жартівливі пісні. Веселились всі, тільки скриваючись від молодят, гостей, а найбільше сватів, щоб не дай Бог не подумали чогось лихого, плакала мама у страсі за майбутнє здоров'я дочки...

У тривозі і радості, мов сон, проминуло ще півроку, і донечка Віра у якої не було секретів перед мамою, поділилась радістю.

- Мамцю, привітай мене. Я теж буду мамою. Як народиться донечка, я назву її твоїм ім'ям, а як синочок ім'ям чоловіка, тобто його батька. І знову сльози радості та переживань, тільки постійні молитви і щомісячні Служби Божі заспокоювали маму і додавали надії та впевненості у Божій опіці і Милосерді над дочкою і її потомством.

Під час пологів правилась Свята Літургія, аж у трьох церквах. Господь Бог і Пресвята Діва Марія вислухали молитви всіх рідних, а особливо мами. Після переймів щаслива мати через сорок хвилин привела на світ потомка і продовжувача роду людського, синочка Володимира. І тільки тепер, на хрестинах, щаслива бабуся відкрила тайну того щасливого сну.

Втомлена муками донечки Наді, бідна Матір з вервичкою в руках заснула. І сниться їй сон, що в їхнім домі розсувається стеля і покрівля. Вона бачить, як миттєво розсуваються густі чорні хмари і на місці їх появляється сонце, але разів десять більше за звичайне, і опускається все нижче і нижче.

0 диво!... Що це таке, чому воно мене не осліплює і не пече? І мама продовжує щиро молитись на вервичці. І миттєво пролунав могутній голос разом із промінням сонця: "Що ти бажаєш?"

- Щоб моя дитина виздоровіла

Сонце опустилось ще нижче і стало вдвічі більшим, так що тільки по краях видно голубе-голубе небо і знову ще сильніший голос: "Що ти ще хочеш, Надіє?"

- Більше нічого, хочу щоб моя донечка видужала, уже крізь сльози з усієї сили кричить Надія в сторону сонця.

Сонце опустилось ще нижче, повільно закрило отвір у стелі і даху, і голубизна неба окрилася у його сяйві. І втретє могутній невидимий голос з потойбіччя питає: "Що ти ще для себе бажаєш?"

-Тільки, щоб моя донечка видужала, - з усієї сили, давши волю сльозам, кричить мати-страдниця. О!... Як жаль, чоловік перервав сон.

І ще три роки в душевній тривозі, в молитві і надії на Боже Милосердя і поміч жила побожна мама. І тільки сьогодні щаслива і радісна посмішка осяяла її обличчя, бо вона зрозуміла, що Бог вислухав її молитви.



- Просіть і дасться Вам, стукайте і відчинять, вірте і Ваша віра вас спасе, - закінчила свій сон щаслива мама. Пройшли роки, щаслива бабуся бавить уже внучку Яринку, але як у тривозі, так і в радості звертається до Бога, дякуючи за всі ласки.

Всією сім'єю кожної неділі і свята, а по можливості і в будній день всі спішать до Святого Храму, несучи свої радості, прикрощі, просьби, горе, бо переконались, що без Бога немає життя ні тут, ні у вічності. Тому бабуся Надя кожного місяця наймає Служби Божі в подяку за таке велике чудо.

Наслідуючи приклад цієї побожної сім'ї, усі сусіди і, навіть колись байдужі до віри односельчани, все кидають і спішать до Ісуса, утаєнного у Найсвятіших Тайнах. Цим життєвим прикладом бабуся Надя навернула уже не одну байдужу і сумнівну родину до Бога.

Тож молімося до нашого Творця і Спасителя, і Він нас вислухає, поможе, спасе не тільки сім'ї, а й Україну і цілий світ.



24.07.2004 р.Б.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка