Книга розміщена на сайті



Сторінка43/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   51

"...ВІН МІЙ"


- Богдане, зрозумій мене, я так жити більше не те, що не хочу - не можу. Бачиш, за якийсь гріх Бог не дав нам плоду. Взяли Дмитрика за свою дитину. Подивися, що з ним сталось! Перший, другий і третій клас він вчився на відмінно. А тепер що?.. У навчанні - останній, постійно замкнутий, ні з ким не спілкується, майже постійно плаче, боїться сам у хаті бути. Це все твоя "заслуга". І я вже на людину не схожа..., - Надія старалася бути стриманою, спокійною, хоч все тіло, зокрема, підборіддя, тремтіло, як натягнута струна.

- Прости мені, так більше жити неможливо. За яку провину і за які гріхи ми з дитиною мусимо спати одіті, а вночі тікати через вікно, бо додому йде божевілля - п'яний чоловік і батько. Я більше не збираюся з Дмитриком спати по чужих стайнях і стодолах.

Богдан сидів на табуретці і мовчки вислуховував докори, обхопивши голову руками.

- А що, я вас з хати виганяю? - не підводячи голови, пробурмотів нарешті він. - Спіть, чого втікаєте?

- Спіть..., - хитаючи головою, з болем у серці повторила Надія. - Як спати, коли ти з сокирою йдеш до хати, спиш з ножем під подушкою. Який може бути сон?! Коли тверезий - людина як людина, хоч до рани прикладай. А вип'єш - гірше диявола. Бо від нечистого рятує знак святого хреста на собі, а від тебе -ніщо. Лише дурієш ще гірше.

Надія стихла, але відразу й продовжила:

- Я довго чекала цієї нагоди. Вибирай одне з двох: або горілка, або сім'я... Я даю заяву на розлучення. Раз переживу сором, аніж маю кожного дня відбувати такий страх. У тебе тільки подоба людська, а більше нічого немає: ні совісті, ні сорому, та й душа уже пропала...

- Ну, то давай, - Богдан підняв до неї неголене обличчя. Вона побачила червоні запалені вії, коричневі звисаючі мішки і фіолетове (від алкоголю) обличчя.

- А що буде з тобою? Де ти дінешся? - у її голосі з'явилися співчутливі нотки. -Тобі лише тридцять п'ять, а виглядаєш на діда. Невже горілка забрала у тебе розум? Подивись, що робить це диявольське зілля з іншими! Люди з вищою освітою стали останніми жебраками. Втратили сім'ї, батьків передчасно в могили загнали, діти з переляку неповноцінними стали. Тільки цього року скільки молодих людей пішло у могилу! І все через горілку!

Довго Надія перевиховувала чоловіка. Були і сльози, і благання, і погрози, і ласка. Не стільки серце боліло за свою долю і змарновану молодість, як за безвинного Дмитрика. Мами зовсім не знав, бо знайшли залишеного біля смітника. Виховувався у дитячому будинку. Тож скільки радості було у тих голубих, наче небо, оченятах, коли Богдан і Надія назвали його своїм синочком! А що тепер?

- Одне з двох вибирай: або ти знову ідеш на молитву до священика, або розходимось назавжди.

З цими словами Надія лягла у ліжко. Скільки вона спала - не знає. Прокинулась від різкого стуку у вікно. Надія схопилась з ліжка, на ходу вдяглася у халат і з ліхтариком підійшла до дверей. На її запитання не відізвався ніхто. Вона відкрила двері, обійшла довкола хати, пильно вдивляючись у темряву і прислухаючись. Тихо. "Напевне, у мене вже нерви здають", - подумала жінка і попленталась у хату.

Але як тільки вона зняла халат і вже готова була лягти у ліжко, як знову почувся стук (тепер уже сильніший) у вікно. Серце Надії забилось ще сильніше і вона голосно скрикнула:

-Хто там?

- Відчепись від нього, не рухай його, нікуди його не посилай, бо він мій!

Голос був хриплий, басовитий, і долинав десь від вікна. Надію охопив страх. Вона повела рукою по столі, натрапила на ліхтар і ввімкнула його. Жінка спрямувала промінь світла на вікно, але як не придивлялась, так нікого і не побачила. Переборюючи страх, ще раз вибігла на вулицю, освітлюючи все довкола. Нікого. Ніч і цілковита тиша панували довкола.

Вона зайшла до хати, ввімкнула світло. Годинник показував рівно дванадцяту годину ночі...

До ранку не заснула. Відмовляла повсякденні молитви, вервички, зверталася до святих.

Богдан не повірив словам дружини, але ранком все-таки пішов до священика, відбув Св. Сповідь і прийняв Найсвятіші Тайни.

Той невідомий нічний голос зробив свою справу. Боїться Богдан потрапити до пекла, от і спішить тепер кожної неділі до Святого Храму. Боже, допоможи йому!


ПОШИЛИСЬ У ДУРНІ


Дві неділі парторг разом з правлінням колгоспу складали плани, як відвернути людей від Церкви. Вони і в минулі роки немало сушили собі над цим голову, та цього року ситуація незвичайна: 1 травня і Великдень співпали. Що тільки не робили партійці у попередні роки: знімали трудодні, штрафували, висміювали у районній газеті, у колгоспних "Будяках" та "Колючках"... Не допомагало. Комсомольці разом з молоддю та всією громадою водили біля церкви гаївки. А тут ще й інша "прикрість": завідуючий складом комуніст Іван Нечипорук перед самими святами поховав свого батька разом із священиком...

Актив вирішив зробити відкриті партійні збори. А щоб заохотити людей, за колгоспний рахунок запросили духовий оркестр та артистів з філармонії. Скрізь по селі порозвішували афіші, а колгоспний "брехунець" вранці та ввечері інформував про безплатний концерт. Та навіть не зважаючи на це, людей до клубу довелося заганяти силою і погрозами. Заледве приміщення заповнили наполовину. Зважаючи на присутність представника з району, парторг вирішив всю злість зігнати на завідуючому складом, хоч спершу його думали пожаліти, адже був інвалідом з дитинства.

-Товариші комуністи і колгоспники! Сьогодні у нас на порядку денному справа комуніста, завідуючого складом Івана Нечипорука. Щоб винести справедливе рішення, просимо товариша Івана щиросердечно розказати про все. Прошу, -парторг вказав рукою на трибуну.

Іван підвівся з місця і підійшов до трибуни.

-Дорога моя родино, - почав він, - дорогі мої односельчани, товариші комуністи.

Іван повільно обвів очима зал, потім глянув на президію... Якось кумедно позіхнув, навіть не прикриваючи рот рукою, загадково усміхнувся і продовжив:

- Коли мене приймали в партію, то казали, аби я чесно жив і все правдиво виконував. Тому брехати я не можу. Та хоч би й хотів, то не вдасться, бо ви все виділи, адже були на похороні. Мене звинувачують, що я похоронив батька з священиком. То неправда. Батька опустили в яму і закидали землею, а я сам видів, і думаю, що ви всі виділи, як священик з цвинтаря стежкою пішов додому поза городи, бо туди йому ближче. А де він дівся -я не знаю. Але точно знаю, що з батьком я його не похоронив.

А щоби доказати, що я говорю правду, я готовий хоч зараз піти до нього і привести сюди, щоб ви переконалися, що я говорю правду. Думаю, що він мене послухає.

Іван відійшов від трибуни, і не сходами зійшов вниз, а просто стрибнув зі сцени і подався до виходу. Зал зайшовся реготом, люди почали аплодувати.

- Стой! Остановите его! - кричав представник райкому.

- Іване, вернись! - горланив парторг.

Завскладом вийняв папіросу і, очевидно, для того, щоби й собі не засміятися, вклав її в уста і вийшов з клубу.

... Пройшли роки. Люди в селі ще й досі зі сміхом згадують ту історію, як Іван пошив партію в дурні.

Напевне, пройде ще не одне десятиліття, а люди будуть згадувати комуністичний режим. Хай ти - найчесніший, найрозумніший, ти все одно був ніхто і ніщо, якщо не вліз у те сміття, болото. І, навпаки, хай би людина була не просто дурна, а навіть напівбожевільна, п'яниця і розпусник (не кажучи вже про злодія, бо вони майже всі були злодіями), якщо така вступила у партію, то вона автоматично здобувала владу, і прості люди змушені були з нею рахуватися.

На шляху очищення від того гною мине ще не одне покоління. Те сміття треба буде вимітати десятками, а може й сотнями років, поки всі не повірять у правду, а правда - це Бог.

1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка