Книга розміщена на сайті



Сторінка48/51
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

СЛЬОЗИ РАДОСТІ


- Всечесний отче, остання і єдина надія на Вас і Господа Бога, бо вже всі світила медицини ми відвідали, навіть, Боже, прости, знаю, що гріх, побували у ворожбитів і екстрасенсів, бо потопаючий хапається за соломинку, та все даремно. Горе в нас, вірніше в моєї Настусі. Її вже двадцятий минув. Багато молодих людей пропонують їй свою руку і серце, а через недугу вона змушена всім відмовити. За чиїсь гріхи Бог покарав її. Допоможіть нам... Настусю, розкажи сама, не встидайся.

Поряд з мамою з опущеною головою стояла вродлива у повному розумінні і станом, і обличчям дівчина, з довгою косою, яка ще більше прикрашала її Богом дану красу. По рум'яному обличчю котились одна за другою сльози, легенько тремтіло підборіддя, з сорому і переживання Настуся кусала свої губи, щоразу витираючи сльози такою голубою хусточкою, як її очі.

- Не на мене надійся, а на Бога, я є тільки зброєю в Його руках і майте велику віру, тоді Бог Вам допоможе. Слухаю тебе, донечко. Настуся ще нижче опустила голову і затремтіла всім тілом.

- Отче, від колиски і по сьогоднішній день у неї "нетримання мочі", особливо вночі.

Згадалось священикові, як два роки тому під час реколекцій у Вигодівці мама з Києва благала помолитись за 12-ти літнього сина з такою ж недугою. Одна-єдина молитва за "несплячих і недужих" зцілила Артема з Києва. Замість винагородження священик порадив поїхати в Гошівський монастир і купити молитовник, щоб кожного дня відмовляти повсякденні молитви всією сім'єю.

Через місяць одержав листа і переказ на 50 гривень з проханням відправити подячну Службу Божу. Артем повністю видужав. В подяку за Божу ласку і поміч не тільки відмовляли молитви, а й вивчили всі напам'ять. Або другий випадок. Шістнадцятилітня Тетяна з села "Г" прийшла з своєю бабусею, благаючи про молитву. Один-єдиний раз помолився священик над Тетяною, яка дивилась у чашу, і Бог змилосердився над нею. Через півроку зустрів священик щасливу дитину у Гошівському монастирі, яка з радістю повідомила, що кожної неділі відвідує Святий Храм і залучила ще п'ятеро дівчат, а як є можливість, то й буднього дня спішать на Ясну Гору. В подяку за видужання донечки батьки найняли 12-ть Служб Божих за опущені душі в Чистилищі.

- Клякай, дитино, дивися в чашу та вір, і Бог оздоровить тебе. "Хай тобі станеться по твоїй вірі", - так нас повчав наш Лікар і Спаситель.

Через тиждень Настуся знову завітала у Святий Храм уже без мами, щоб найняти подячну Службу Божу. І знову сльози, але сльози радості. На священика дивились голубі, як волошки, великі, усміхнені очі, такі ж усміхнені малинові уста.

- Всечесний отче, тепер я хочу жити. Дякую, Господу Богу, Пречистій Діві Марії, Юді-Тадею і Вам.

ПОКУТА З НЕБА


Ця історія з налоговим грішником-п'яницею може декому здаватись фантазією або байкою, але це є достеменна правда.

- Отче духовний, звати мене Андрієм. Живу я дванадцять, або тринадцять кілометрів від вашої парохії. За наказом голосу із Неба я прийшов до Вас, щоб від щирого серця висповідатись від усіх гріхів. Я маю кожного дня приїжджати до вашого храму причащатися і раз у тиждень сповідатись до того часу, коли буде знята з мене ця покута.

- Сину, я тебе висповідаю, але чому ти будеш їздити щодня, ти можеш причащатись у своєму храмі.

І священик подумав, що можливо в цього молодого чоловіка щось з психікою негаразд.

- Отче духовний, щоб часом ви не подумали, що я не зовсім..., я не сам приїхав, а з жінкою. А чому іменно до Вас, бо мені голос сказав не тільки Ваше ім'я, а й прізвище. Це покута за мої гріхи, бо я дуже тяжко образив Бога своїми гріхами. І ще голос наказав мені, щоб я про цей сон і сновидіння розказував всім, але впершу чергу своїй дружині, яку я так тяжко зневажав.

А було все це так. Я подружився з компанією таких п'яниць, як я сам, і кожного дня в нас були п'янки. З роботи вигнали. Мама, жінка і троє діточок були для мене ніщо. І щоб найти причину для випивки, я часто створював сімейні скандали, ображаючи найбруднішими словами всіх. І коли мама і жінка плакали разом з дітьми, це ще гірше дратувало мене, тому я переходив в істерику. Щоб залякати своїх "ворогів" - маму, жінку і дітей, - я лягав спати з ножем під подушкою, або з сокирою під ліжком.

Та ще найгіршим моїм ворогом була моя тітка-монахиня, яка часто мені говорила, що за моє навернення до Бога і Церкви наймає Служби Божі. Ці слова найбільше мене дратували. І щоб виявити до них всю ненависть, я зовсім перестав ходити до церкви і відмовився від усіх домашніх робіт. Сам не молився і дітям забороняв.

І от три дні тому, коли я прокинувся від чергового похмілля, побачив, що жінка з діточками і мама, а також тітка-монахиня зібралися у хаті. Як вияснилось, всі чекали, коли я прокинуся. Першою порушила спокій жінка.

- Вирішуй, Андрію!... Або я і діти, або горілка. Більше мучитись і терпіти я не можу і не буду. Якщо ти зараз підеш знову на п'янку, то, повернувшись, мене вже не застанеш. Я теж людина і ціну собі знаю... Щоб я цілими днями робила і в полі, і вдома, а потім ще боялась лягати спати, бо чоловік спить з ножем під подушкою, або з сокирою під ліжком, щоб діти зі страху стали заїками і каліками, цього більше не буде. Бачиш документ?... Вирішуй... Або ти чоловік і батько, або я їду за кордон... І то...

В розмову хотіли втрутитись мама і тітка-монахиня, та Мар'яна заперечила.

-Досить! Я вирішала сама постояти за себе і дітей. Сама буду будувати своє щастя. Сьогодні вирішиться моє і твоє майбуття...

- Андрію, - заговорила тітка, - ти чув про трагедію, яка сталась два дні тому у селі Кропивник? Якщо не чув, то ось послухай або прочитай. Твій "брат" у білій гарячці сокирою вбив свою жінку, а сам кинувся у криницю і залишилось двоє сиріт дітей - п'ять і три рочки.

- Який брат? - з обуренням викрикнув Андрій.

- "Брат" по алкоголю, який теж спав з ножем і сокирою.

І тут тітка привела істинні приклади, як батьки ґвалтують своїх дочок, виганяють рідних батьків з дому, кінчають життя самогубством, як діти стають каліками від страху і нервових стресів, як вчені люди з дипломами інститутів і академій стають останніми жебраками через алкоголь, і що взагалі 85% всіх нещасть через горілку. Бо де горілка, там диявол; пригадала про переповнені тюрми і психіатричні лікарні молодими людьми.

- Андрію, не тебе я звинувачую, а в першу чергу нашу владу, яка до цього вас довела і вам допомагає. Їх треба судити, а не тих молодих людей, яких скалічила в'язниця через алкоголь. Невже ти є тварина в людській подобі?... Бог дав тобі розум, пам'ять, а ти тільки користуєшся свобідною волею. Пам'ятай, Андрійку, є Бог і диявол, є пекло і рай, і є вічне потойбічне життя.

-А тепер не спіши, подумай, де буде твоя душа?.. Як Мар'яна твоя поїде, діти не пропадуть. Я ними заопікуюся. Протри очі... подивись на Мар'яну, на кого вона подібна, скелет, а не жінка. Ні стану, ні грудей. Чи вона подібна на жінку, чи жебрачку-рабиню. Я що мала сказати, сказала. З усією любов'ю і повагою до тебе, хочу сказати, сьогодні дійсно вирішується твоя доля, яка в твоїй волі та розумі.

Поїхала тітка-монахиня, пішла спати заплакана мама, хоч цілу ніч не закрила очей, поснули стривожені діти, тільки Мар'яна, хоч уже північ минула наставляла чоловіка на правильний шлях життя. Сьогоднішня ніч має вирішити долю сім'ї. Рішуча наполегливість Мар'яни, яка переборола страх, заради дітей і сімейного щастя, розчулила упертого налогового п'яницю і довела до сліз покаяння.

- Все, що я мала сказати, я сказала, а тепер наше щастя і щастя наших дітей у твоїм розумі і силі волі. Я йду спати, а ти або спи, або думай! Ця ніч рішає нашу долю. Я дуже бажаю, щоб наші діти мали батька.

Довго в задумі, витираючи сльози каяття, ще сидів Андрій. Сон переміг. Не знає чого, сокиру і ніж покропив свяченою водою і викинув просто за поріг. Страх огорнув його. Тільки притулив голову до подушки, зразу заснув. Дивний і спасительний приснився йому сон...

Чує голос і, ніби в тумані, бачить "друзів-собутильників", які не те, що кличуть, а вимагають, щоб йшов до них у ресторан, але, о горе, чому їх розділяє така колись чиста річка Бубнищанка, а тепер переповнена чорним бушуючим болотом. Андрій розбігається, щоб перестрибнути її, та невідомий сильний, але спокійний голос зупиняє його і наказує повернутися назад.

На мить зупинився. Біжить угору проти течії, шукаючи вищого місця, щоб перескочити і наздогнати "друзів", які вже входять в ресторан. Але і тут замість прозорої карпатської води тече брудна, аж жовта каламуть. І знову ж той невидимий голос: "Вернись, зупинись! Іди вверх проти течії у село". Увесь втомлений, мокрий від поту, спішить по стежині назустріч уже чистому потоку. Збоку стежки стоїть перекошена стара, престара хатинка і також стара, худа бабуся стоїть на порозі і рукою манить його.

- Не йди, - той же голос наказує йому. Андрій підкоряється. Важко втомлений підходить під високу стіну-скелю, якої ніколи не бачив біля свого села. Хоч як не страшно і важко пробує лізти на скелю і знову ж той голос: "Обійди справа, там легше і швидше пройдеш". І дійсно зробив декілька десятків кроків і вийшов на рівну, квітучу поляну, якої ніколи не бачив.

Перед очима відкрилось все село, навіть звідси невидиме. Церква на горі, рідна хата, біля хати дружина і діти, мама і тітка, всі по святковому одягнуті, веселі і життєрадісні. І знову ж невидимий голос: "Дякую, що послухав мене".

-Хто ти, що говориш до мене? - оглядаючись на всі сторони спитав Андрій.

- Твій Спаситель, - промовляє невидимий голос.

- А чому Ти не дозволив мені перестрибнути болото?

- Якщо б ти не послухав Мене, ти мав би там померти.

- А стара хатина з бабусею?

- Це смерть, яку ти обминув.

- А оця стіна-скеля?

- За твою слухняність Я тебе пожалів, звільнив від тяжкого життя і тернистої дороги. Тепер іди додому і до Церкви. Ти довго будеш жити за свою покору, дочекаєшся внуків, будеш щасливий. Молись за свою тітку, вона тебе цією дорогою вивела через молитву.

- Чи можу розповісти кому-небудь про свою подорож, як я вийшов на цю поляну.

- Розповідай всім, але в першу чергу своїй жінці. Сьогодні ж іди до такого-то священика. І голос вказав ім'я, прізвище і парохію, тому-то я з жінкою прийшов до Вас. Більше двох місяців день у день приходив у Святий Храм каянник, щодня причащався і щотижня сповідався. Хто хоче переконатись у спасаючому сні зайдіть до Андрія, який проживає у с. Бубнище. Про сон спасіння він з радістю розповість Вам.


1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка