Книгу складають фантастичні повісті та оповідання, що свого часу друкувалися в журналі «наука-фантастика»



Сторінка4/14
Дата конвертації20.02.2016
Розмір2.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ЧАСТИНА ДРУГА


 

Тіні від дерев наповзали на дорогу, несучи з собою приємну прохолоду, однак це не компенсувало той психологічний тягар, що навалився на Арсея. Водночас стало зароджуватись відчуття легкої фізичної втоми, та все ж кращого рішення, аніж рухатись далі в напрямку Ольдегора, тернієць не бачив. Далеко попереду з’явилась темна цятка, котра поступово росла та перетворювалася на колону автомобілів. Очолював групу великий чорний лімузин, без сумніву один із тих, що стояли сьогодні на апалінській площі за почесною трибуною. Біля його піднятого капота зібралась невеличка юрба, яка радилася, сварилась, приймала рішення та копирсалась у двигуні. — Гей, брате, ти щось тямиш у техніці? — гукнув до Арсея кремезний підтягнутий блондин середніх років, що стояв трохи осторонь. — Допоможи цим йолопам полагодити мого автомобіля! Арсей підійшов до машини і зазирнув під капот. Його попередники мали достатньо часу, щоб оглянути всю механічну та електричну частини, залишилось перевірити лише електронний блок. Він підняв захисну панель і, зосередившись, почав обмацувати невеличкі деталі та мікросхеми. — Здається, оця штуковина пробита. Треба її замінити. На обличчях паліденців відбилися серйозні сумніви, однак двоє з них кинулись до своїх автомашин, і через хвилину захеканий переможець короткого змагання вручив Арсею необхідну деталь. Повеселілий водій лімузина довго тряс Арсею руку. — Ну спасибі, брате, виручив ти мене! Чим же тобі віддячити? Може, підвезти? Сідай, сідай! А куди ти прямуєш? — В Ольдегор, — відповів Арсей, зачиняючи дверцята. Блондин витріщився на нього, потім ляснув себе долонею по коліну і зареготав: — Ну ти даєш! Ти що, вирішив добратися до нього пішки? — Та чому, — усміхнувся Арсей, — я завжди розраховую на водіїв, котрі нічого не тямлять у власних автомобілях. Паліденець на кілька секунд завмер з розкритим ротом та піднятою рукою, потім з силою опустив її на плече Арсея і знову зайшовся реготом: — А якщо серйозно? — з усмішкою поглянув він на тернійця. — Це тебе так цікавить? — Мене дуже цікавить усе, що хоч трохи виходить за рамки буденного життя, — багатозначно відказав блондин, нахиляючись до Арсея. — Мене, до речі, звати Лукаром, — промовив блондин, пересміявшись, — а тебе? — Арсеєм. — Арсеєм? Хм-м, — протягнув Лукар. — Доволі рідкісне ім’я на палідені. Арсей… У ньому вчувається щось тернійське. Ти часом не тернофіл? — Керівник місцевої організації — відказав Арсей якомога спокійніше. — Заспокойся, я пожартував. Тобі ще до тернофіла ой як далеко. Той швидше власного язика відкусить, аніж говоритиме незнайомій людині такі речі, як ти… Арсею, ти зможеш повести автомобіль? — Давай, спробую, — відповів тернієць таки тоном, що Лукар аж пирснув. Арсею ніколи раніше не доводилося мати справу з паліденською технікою, однак він мав великий досвід керування найрізноманітнішими транспортними засобами. Щоправда, кілька перших поворотів та різкий підйом лімузин пройшов досить-таки незграбно, але невдовзі тернієць почав відчувати автомобіль так, наче їздив на ньому все життя, і став обережно нарощувати швидкість. — Арсею, у мене просто немає слів! — описав свої почуття Лукар, захоплено дивлячись на тернійця. — Ти просто автомобільний бог! А, я, уяви собі, вже кілька днів шукаю такого водія! Все, вирішено, я беру тебе! Арсей здивовано повернув голову до паліденця і зміряв його недовірливим поглядом. — А хто ж тоді ти, вибач за цікавість? — запитав він. — Якщо тебе цікавить моє звання, — нарешті промовив Лукар, відвеселившись, — то я підполковник планетарної безпеки, я якщо посада, то ти маєш справу з начальником відділу по боротьбі з тернофільством регіонального управління. Арсей голосно набрав повні груди повітря і повільно видихнув його. Підполковник говорив про призначення Арсея особистим водієм як про вирішену справу, а сам щасливець напружено міркував над тим, як уникнути пастки, до якої він мчав на розкішному чорному лімузині. А, може, це єдиний шанс? — Так куди нам, брате підполковнику? — запитав він, відчувши у животі неприємний холодок.  



 

— Я ж тобі сказав, в управління планетарної безпеки, — не вдоволено пробурчав Лукар. — До речі, можеш звертатись до мене просто «шеф». — Мушу признатися, що я дуже погано знаю Ольдегор, — надав голосу винуватого тону Арсей. — Ти що, серйозно не знаєш, де наше управління? — протягнув підполковник, недовірливо дивлячись на тернійця. — Бульвар Чесності 2, — і, помітивши кислу міну на обличчі свого водія, неохоче додав: — Повертай праворуч. Хвилин через десять вони зупинились біля масивної п’ятиповерхової споруди, від якої віяло чимось моторошним. Лукар виліз з автомобіля і махнув рукою до Арсея: — Ходімо зі мною! В густіючих сутінках навколо управління раптом спалахнули десятки ліхтарів, і Арсей враз відчув себе голим та беззахисним. Проминувши пост із двох лейтенантів, котрі хвацько козирнули підполковнику, на що той лише мляво махнув рукою, вони піднялися на другий поверх і рушили по довжелезному коридору. Дійшовши до повороту, Лукар прочинив крайні двері і жестом наказав Арсею ввійти до кімнати. Це була, очевидно, приймальна, оскільки в ній стояв стандартний бюрократичний набір меблів, а біля вікна виднілися ще одні двері, з-за яких долинали веселі збуджені голоси. — Давай сюди свого паспорта і чекай мене тут, — наказав Лукар і вимогливо простягнув руку. Від такої несподіванки Арсей на якусь мить заціпенів, потім зобразив на обличчі розкаяння і пробурмотів: — Ви знаєте, шеф, я забув його вдома. Лукар аж розкрив рота від здивування, потім повільно похитав головою і сказав; — Ну, чоловіче, від тебе не знаєш, чого чекати. Ніяк не вирішу, чи захоплюватись твоєю сміливістю, чи посадити в підвал за неповагу до законів. Ну гаразд, якщо вже так, то я просто зроблю запит в Апаліни. Ти хоч адресу свою пам’ятаєш? — Аякже, можете записати, — повільний вдих, щоб хоч трохи подумати, — вулиця Слави, чотирнадцять, квартира вісім. — Таких речей я ніколи не записую, затям собі, — усміхнувся Лукар і швидко вийшов за двері. «Це кінець!», — похолодило всередині. Ноги наче прикипіли до підлоги, а руки намертво вчепились у спинку крісла. Ситуація склалась цілковито безвихідна: без документів чи супроводу його звідси не випустять, вікно виходить у внутрішній дворик, шансів утекти — жодних. Залишалося тільки чекати. А за стіною веселощі були в самому розпалі. Невеликий чоловічий хор затягнув у десяток голосів жалісливу пісню про нещасливе офіцерське кохання. Чийсь голос загорлав: «Увага, увага! Давайте кинемо жереб, хто сьогодні питиме подвійну порцію за здоров’я нашого дорогого полковника…», і тут зовнішні двері відчинилися, впускаючи до кімнати Лукара. — Ось що, Арсею, — почав він звичайним голосом, — відповідь з Апалін прийде завтра, а ти поки що поїдеш ночувати до нашого готелю. — Але я маю тут родичів, — спробував заперечити Арсей, проте Лукар лише відмахнувся і попрямував до внутрішньої кімнати. Компанія вибухнула привітальним ревом, потім почулося розчароване гудіння, і назад підполковник вийшов у супроводі здорованя з простим круглим обличчям. — Куди його, в одиночку? — допитувався той, оглядаючи тернійця. — Скажеш, щоб помістили в «люкс». — Так ви що мене, в тюрму? — вразився Арсей. Лукар зареготав. — Заспокойся, хлопче! Нам би кожному жити в таких умовах, як там! Ну бувай, завтра продовжимо розмову. Він красномовно махнув рукою, і Арсею залишилось лише покірно поплентатись за своїм проводирем. — А ти звідки, з самих Апалін? — для годиться поцікавився здоровань. — Ага, — лаконічно відказав Арсей, обмірковуючи план своїх дій. Здасться, все завершувалось досить вдало, адже, за відомостями Демина, такі співробітники, як цей, повинні бути незахищеними. Хоча, хто знає… Пройшовши мимо поста, який тепер і не глянув у їх бік, вони вийшли на вечірню вулицю і сіли у великий темний пікап із заґратованими віконцями. — Нам далеко їхати? — Ні, потерпи, скоро будемо на місці, — відповів той, не повертаючи голови. — А ти не хотів би змінити маршрут? На цей раз здоровань зреагував активніше, видавши якийсь незрозумілий звук та перевівши на тернійця здивовано-глузливий погляд. В ту ж мить його згасли і вже без жодного виразу повернулись назад до дороги. — Давай на вулицю Справедливості, — наказав Арсей і полегшено відкинувся на сидіння. Хвилин через десять автомобіль, завернувши за ріг, зупинився, і Арсей крізь бокове скло побачив на будинку табличку з надписом «вулиця Справедливості». — Спасибі, друже, — сказав він і вибрався назовні. Пікап різко стрибнув уперед і через мить сховався у темряві погано освітленої вулиці. Вранці водій з’явився до Лукара і з винуватим виглядом розповів його, що пасажир підступно обманув його, підсунувши отруйну цигарку, та зник у невідомому напрямку, У пам’яті бідолахи на залишиться жодного сліду від справжніх подій цього вечора. Ось будинок номер двадцять три, вузькі сходи. На порозі з’явився невисокий чорнявий молодик у спортивному костюмі і кинув на терніця запитливий погляд. — Добрий, вечір, Юліне. Вам привіт від Демина, вашого земляка з Рідан, — Арсей простяг господарю руку.  

* * *

 

— Ну Юліне, не тягни, — сказав Арсей, напружено застигши у кріслі, — я бачу, ти щось маєш. — З тобою неможливо працювати, Арсею, — усміхнувся паліденець, — у мене таке відчуття, що мої слова зайві, оскільки ти вже й так усе знаєш. Тернієць лише заперечливо хитнув головою, зберігаючи свій зосереджений вигляд, і це було ще одним свідченням його стану. — Не турбуйся, я нічого не збираюсь приховувати, — вів далі Юлін, — просто не хотілося б тебе спровокувати. До мене дійшла інформація, що капсула з вашого корабля знаходиться в лабораторії планетарної кримінології регіонального управління. Але ці відомості доволі-таки сумнівні… — Я повинен використати кожен шанс, — промовив Арсей. — Ти розумієш, джерелом інформації є чоловік, якому ми останнім часом не дуже довіряємо. Все необхідно ретельно перевірити, перш ніж починати щось робити. — І скільки на це піде часу? — не приховуючи скептицизму, поцікавився Арсей. — На жаль, на моєму рівні перевірку зробити неможливо, — зітхнув Юлін, — треба звертатись до Феліса, а він буде лише через кілька днів. — Кілька днів — це величезний терміні — зірвався з крісла Арсей. Тернофіл продовжував сидіти на стільці біля столу і дивитись на свого гостя поглядом, у якому легко читалося непохитне заперечення. — Ми не можемо почати планування операції, не встановивши хоча б того, що дійсно капсулу привозили до лабораторії. Я не кажу вже про самого Ореса… — Юліне, ти розумієш, що його кожної хвилини можуть забрати звідти? — Арсей намагався говорити спокійно, але обличчя видавало крайнє напруження. — Тоді наші шанси на успіх стануть мізерними! — Вони стануть абсолютно нульовими, якщо ми провалимось через погану організацію справи, і тоді доведеться рахувати інші шанси, щодо наших голів. У мене немає можливості забезпечити проникнення в лабораторію, для цього також потрібен Феліс… Арсей опустився назад у крісло і, заплющивши очі, кілька хвилин просидів нерухомо. Нарешті підняв на Юліна рішучий погляд і промовив: — Я зважив усе і… вирішив діяти сам. Якщо можна, допоможи мені консультаціями з деяких питань. Паліденець різко тріпнув головою, випустив з рук годинника, який з металевим брязкотом упав на підлогу, і підвівся. — Арсею… зрозумій правильно, я… — в його голосі почувся відчай. — Не роби з мене останньої нікчеми, адже я справді не можу сам нічого зробити, оскільки працюю на надто низькому рівні… Я ніколи собі не пробачу, якщо ти потрапиш їм до рук… — Юліне, даруй Мені, я зовсім не хотів тебе образити, — Арсей підійшов до тернофіла і легенько обійняв його за плечі. — Просто я не маю права чекати стільки часу. Паліденець мовчав, опустивши голову. — Ти згоджуєшся мені допомогти? — Арсею, ти навіть не уявляєш собі, що таке та лабораторія! Це кілька великих корпусів, кожен у три-чотири поверхи, сотні кімнат, плюс охорона, спеціальні кодовані перепустки та турнікети на прохідних! Арсей усміхнувся. — Друже мій, все ж таки я — тернієць… Юлін ще трохи поборовся із собою. — Гаразд, — нарешті промовив він. — Сідай біля мене, я тобі намалюю схему лабораторії. Через півгодини тернієць вже достатньо добре уявляв собі розміщення корпусів, відділів та служб, систему входу та виходу. Кожна будівля мала центральну прохідну, де чергував вахтер, і кілька робочих, які перекривали доступ до окремих підрозділів. Всюди були встановлені автоматичні турнікети, що спрацьовували після обробки кодів на жетонах-перепустках. — Послухай, Юліне, ти можеш мені що-небудь розповісти про психозахист? — несподівано поцікавився Арсей. — Все, що я знаю, — це металева пластинка, яка кріпиться за головою, — розвів руками тернофіл. — Якщо ти звернув увагу, ніхто із співробітників планетарної безпеки та народної гвардії не носить коротких зачісок, хоча захищені з них не всі, а лише офіцери та деякі оперативні працівники. Арсею раптом вчулося щось знайоме у тій пластинці. Однак він тут же відкинув цю думку, оскільки сам не належав до фахівців з таких питань. — А від кого ж вони захищаються? — Він тернійців, звичайно, — посміхнувся Юлін, — ти ж не станеш стверджувати, що це робиться даремно. А також від усіляких мутантів, у яких психічні особливості виробляються самовільно, та особливо небезпечних злочинців, котрі зуміли десь роздобути спеціальні тернійські методики самонавчання і не злякалися смертної кари… — Що ж, у мене, здається, все, — в голосі Арсея чомусь просковзнули винуваті нотки. — Спасибі, Юліне. — Ну а тепер, якщо можна, ознайом мене зі своїм планом, — попросив паліденець трохи докірливим тоном. — Що тобі сказати? План простий: пробратись на територію лабораторії, де-небудь дочекатись ночі і провести розшуки. — Тоді найперше запитання: як ти збираєшся пройти через головний вхід повз офіцера безпеки? — Я ще не знаю цього, — похитав головою Арсей. — Зорієнтуюсь на місці, — і він рішуче підвівся зі стільця. — Я йду з тобою, — промовив Юлін. Вони мовчки вийшли на вулицю, ледве впхалися до автобуса, через кілька зупинок пересіли в тролейбус і незабаром вже стояли біля височезної стіни лабораторії. Метрів через двісті — прохідна, — кивнув головою в потрібному напрямку Юлін. — Спасибі, друже, — вдячно відказав Арсей, — іди готуй ще одне місце, бо, можливо, я повернусь не один. — Зачекай, а як же одежа? — похопився раптом паліденець. — Викрутимось, — махнув рукою Арсей. Головна прохідна знаходилась на півсотні метрів углиб від зовнішньої стіни, і щоб оглянути її, не викликаючи підозри, Арсей змушений був перейти на протилежний бік вулиці та заглибитись у скверик, де із задоволенням знайшов лавку, прикриту від дороги густим кущем. За весь час спостереження через прохідну в обох напрямках пройшло всього лише кільканадцять чоловік, і крізь скляні двері тернієць виразно бачив, як вахтер прискіпливо вивчає документи тих, хто хоті» пройти на територію лабораторії, та видає їм перепустки і, що було дуже дивно, так само прискіпливо перевіряє людей, котрі виходили в місто. Офіцер знаходився неподалік і ке втручався в дії вахтера, однак нікуди не відлучався. Арсей уже підвівся з лавки, і тут його раптом осяяло. Повернувшись на вулицю та випросивши в одинокого перехожого монетку, він бігцем кинувся розшукувати справний автомат. І коли в трубці почувся знайомий голос, із грудей тернійця вирвалось полегшене зітхання. — Де мне, це я, — квапливо промовив він. — Скажи мені, чи є у тебе телефон чоловіка, до якого я зібрався в гості? — Не пам’ятаю, — невпевнено відказав термофіл, — але хлопці десь неодмінно повинні мати. Якщо ти кілька хвилин зачекаєш… — Ні-ні, — обірвав його Арсей, — у мене всього лиш одна монета, і невідомо, чи вдасться роздобути ще. Послухай, я маю до тебе велике прохання: розшукай той телефон і через півгодини, рівно в п’ятнадцять хвилин на п’яту, подзвони нашому приятелю та займи його розмовою хвилинку-другу. У домовлений час Арсей наближався до прохідної і з кожним кроком відчував, як усе швидше та швидше б’ється серце. Поблизу більше нікого не було, і на перешкоді стояв один-єдиний чоловік з невеличкою металевою пластинкою психозахисту. До дверей залишалося ще метрів п’ять, коли раптом у приміщенні задзвонив телефон. Офіцер зняв трубку лінивим жестом, але раптом зірвався на ноги та виструнчився, повернувшись убік і стоячи тепер майже спиною до проходу. Арсей зрозумів, що ця ефектна вистава — справа Юлінових рук, і кинувся вперед ледь не бігцем. Вахтер зміряв його здивовано-підозрілим поглядом, але раптом невловимо змінився на обличчі, миттю поліз до сейфа і дістав звідти пластинку червоного кольору. — Я вас дуже уважно слухаю, брате полковнику, але тут страшенного погано чути, — кричав у цей час капітан, відключившись від усього на світі. Опинившись у дворі, Арсей швидко попрямував до найближчого від прохідної корпусу технічних служб. Черговий вахтер, зиркнувши на колір його жетона, тут же підхопився зі стільця, розплився в улесливій посмішці і чомусь закивав головою. В коридорі Арсею зустрілись два молодики, на сходах — ще кілька чоловік, але ніхто не звернув на нього особливої уваги. Третій поверх, четвертий, довкола заспокійлива тиша, на підвіконнях помітний пил, відразу видно, що сюди, до архівів, навідуються доволі рідко. Звернув праворуч, ще кільканадцять кроків, огидний скрип давно не змащуваних дверей, крайня зліва кабінка, клацання защіпки. Здається, есе. Невдовзі за стіною почулися перші приглушені кроки, до них приєднались інші, і не вельми потужна звукова хвиля прокотилась по коридору. Згодом тиша ще кілька разів порушувалась запізнілими працівниками, аж поки знову не запанувала над усім четвертим поверхом. Десь у підсвідомості зародилося щось неспокійне, нетерпляче і заштрикало німим проханням: «Давай, починай швидше!», однак йому успішно протистояло спокійно-розважливе: «Зачекай, ще не прийшов час». У коридорі почулося човгання, що поволі наближалося, потім двері неприємно зарипіли, і прокурений чоловічий голос здивовано хмикнув та промовив щось нерозбірливе. Скрипуча мелодія пролунала у зворотному порядку, і незабаром усе стихло. Слабенькі косі промінчики прожекторів, що долітали знадвору, легенько окреслювали контури предметів, але якщо заплющити очі, то наставала справжнісінька пітьма. У ній можна було розчинити і ноги, і руки, і решту тіла, і сходину з перегородкою — все, що хвилину тому ще здавалося незаперечним, безсумнівним, єдино існуючим у даній частині простору. Натомість виникала інша реальність: об’ємні, живі, тілесні шуми, фони, звуки, сигнали. Арсей повільно підвівся, наче боячись загубити сигнал, і, ударом ноги відчинивши кабінку, рушив до виходу. Двері черговий раз проспівали свою гидку пісню та ще й голосно гримнули, але тернієць вже ке звертав на це уваги. Він раптом втратив самовладання і кинувся бігти вздовж коридора, однак, відчувши, як джерело сигналів опускається кудись донизу, зупинився. «В цьому корпусі, але нижче, на другому або третьому поверсі, — швидко отямився та повернув назад до сходів. — Але чому тут, де розміщені технічні служби?» За тією думкою клубочився цілий рій інших, готових кричати, ридати, проклинати, але зараз вони були абсолютно зайвими, і Арсей просто заблокував їх. Третій поверх виявився також порожнім, і з поведінки джерела сигналів стало остаточно зрозуміло: біомаяк разом з мертвим тілом Ореса знаходиться на другому поверсі. Арсей прискорив біг і через півхвилини вже стояв, важко дихаючи, перед нічим не примітними зовні дверима зі скромним номером на невеличкій флуоресцентній пластинці. Трохи збоку на стіні виднілась продовгувата панель з двома рядами кнопок. «Потрібно відшукати код», — промайнуло в голові, і чисто механічно Арсей взявся за клямку, однак всупереч здоровому глузду двері клацнули та м’яко подалися вперед. Це сталося так несподівано, що тіло на якусь хвилю просто-таки закам’яніло. Нарешті Арсей обережно переступив через поріг і, причиниши за собою двері, обвів кімнату уважним поглядом. Побачене змусило його знову вражено завмерти. Проміння прожектора, відбите стінками внутрішнього дворика, освітлювало невеличке приміщення з двома столами, канцелярською шафою та сейфом. Зрозуміло, що Ореса тут не було і не могло бути, але сигнали все ж таки йшли звідси! Оціпеніння раптом спало, і Арсей двома стрибками опинився біля столу, що стояв під вікном. На світлій лакованій поверхні лежали Оресів хронометр та крихітний металевий циліндрих, якого хто-небудь інший при такому освітленні міг просто не помітити. Від думок, які ще хвилину тому роїлись у глибинах свідомості, не залишилося й сліду, а в голові у божевільному хороводі закружляли два запитання: «Як ці прокляті недоумки зуміли витягнути маяк?! Що сталося з Оресом?!». Вони відлунювали в вухах за такою силою, що Арсей не відразу зрозумів, чому це раптом його різонуло відчуття смертельної небезпеки. Він ледве встиг відняти руки від обличчя, коли щось сухо клацнуло, і кімнату залила хвиля нестерпно пекучого світла. — Арсею, кого я бачу? — почувся знайомий насмішкуватий голос. — Як же це ти так заблукав? Ми, здається, домовлялись про зустріч зовсім не тут. Тернієць зумів нарешті розклепити повіки і побачив біля дверей сяючого задоволеною посмішкою Лукара. Той стояв, притулившись спиною до одвірка, і легенько поводив з боку в бік пістолетом. Арсей похитнувся, зробив мимовільний крок до паліденця, і раптом йому в обличчя вдарила потужна паралізуюча хвиля. «Авантюра, все це було авантюрою…» — ще встиг подумати і знепритомнів.

Доволі швидко прийшовши до тями, Арсей відчув, що його тіло, перехоплене біля колін та під руками, висить у повітрі, не торкаючись підлоги, і рівномірно похитується в такт якомусь гупанню. Обережно розімкнувши повіки та скосивши очі, він побачив невиразні обриси пропливаючих повз нього дверей і зрозумів, що його кудись несуть. В голові шуміло, у роті та носі відчувалося щось неймовірно гидке, а тіло просто-таки задерев’яніло, що дозволяло носіям поводитися з ним, як із звичайною колодою. Почало поволі світлішати, збоку пропливла блідо-синя лампа, потім ноги опустилися донизу, і стало зрозуміло, що ці двоє переносять його до підвалу. Арсей знову заплющив очі, щоб не виявляти передчасно свого опритомнення, і тільки прислухався: спочатку до нього долинуло металеве ляскання, потім почувся короткий діалог: «Куди?» — «Давайте в шосту», за ним дзенькіт ключів і нарешті важке рипіння масивних дверей. Невеличка подорож закінчилась, і через мить Арсей відчув, що його тіло більше нічим не підтримується. Голова інстинктивно сіпнулася вгору, і тут же короткий політ був зупинений холодною бетонною підлогою. — Ти дивись, це падло вже головою смикає, — здивовано проказав чоловічий голос, який перед тим запитував «Куди?». — А я думав, що він і до ранку не отямиться. Ах ти ж сволото тернофільська! Останні слова прозвучали у такому тоні, що Арсей інстинктивно заблокувався. І недаремно, бо тут же в лівому боці з’явилось неприємне відчуття, спричинене ударом. Однак тернійські прийоми були зараз надто великою розкішшю, і в голові миттю зародилась безжалісна думка-наказ: «Не можна, розкривайся! Для них ти повинен залишатись паліденцем!» — Ну, брате, ти явно розучився бити, — засміявся другий голос, і Арсей, зусиллям волі знявши контроль, голосно скрикнув від різкого болю в животі. Перший люто процідив крізь зуби щось нерозбірливе, і на тернійця посипався град безладних ударів. Ще деякий час Арсей намагався триматись, лише глухо стогнучи, але швидко здався і знову заблокував больові відчуття. Правда, його мучитель продовжував шаленіти, терзаючи нечутливе тіло, і заспокоївся тільки тоді, коли напарник насмішкувато промовив: — Та кинь ти, він уже давно відрубився. Після цього екзекуція припинилась, почулися кроки, грюкіт важких дверей, потім ще якісь невиразні звуки, і нарешті все стихло. Арсей спробував розплющити очі, але підняти вдалось лише праву повіку. Слабенька лампа мляво освітлювала голі кам’яні стіни, низьку стелю, голе пружинисте ліжко та унітаз, а трохи збоку — невеличкого низького столика з двома табуретками. Вдовільнившись оглядом свого нового помешкання. Арсей сконцентрував увагу на собі і став поволі розгальмовувати сигнальну систему. «Професіонали працювали», — подумки хмикнув він, зробивши з перших відчуттів висновок, що справді серйозних пошкоджень немає, і одним рішучим зусиллям повністю зняв контроль. Відразу ж у тіло з усіх боків впилися десятки розпечених ножів, видавивши зойк, а в голові забилося панічне: «Блокуй, блокуй!!!» Однак тривале блокування було небезпечним для організму і могло завершитись гангреною або сепсисом, отож залишалося тільки змиритися з постійним ниючим болем. До того ж незабаром виявилось, що він доволі стерпний, особливо коли просто лежати, не роблячи різких рухів. Арсей навіть став розмірковувати, чи не краще перебратися на ліжко, коли за дверима несподівано почувся шум, і довелось завмерти на холодній бетонній підлозі, заплющивши очі. В замку клацнуло, двері зарипіли і до камери хтось увійшов. Наблизившись до Арсея, він зупинився, невдоволено побурчав, і в ніс тернійцю раптом вдарило щось різке та нестерпне, Тіло конвульсивно здригнулося, викликавши цим хвилю гострого болю, і Арсей, глухо застогнав та розплющив єдине працездатне око. Перед ним навпочіпки сидів Лукар з невеличким балончиком в руці. На ньому була форма підполковника, а з правого боку на ремені висіла кобура бластера. — От тварюки, — співчутливо промовив паліденець, хитаючи головою, — що вони з тобою зробили! Отакі дві сволоти можуть зганьбити всю планетарну безпеку! Ну нічого, це їм так не минеться. Ти можеш підвестись? Арсей почав стогнучи підійматися, і через хвилину вже стояв, похитуючись у різні боки. Лукар присунув табуретку до стіни і жестом запросив тернійця присісти, а сам вмостився біля столу. — Пробач, Арсею, що я тебе турбую серед ночі, — сказав він цілком товариським тоном, неначе просто заскочив до приятеля в гості. — Відверто кажучи, я зовсім не розраховував, що тернофіли клюнуть на таку просту наживку, ще й досі не можу відійти від подиву. Але що сталось, того вже не зміниш. Арсей лише глибоко зітхнув, від чого в груди наче хто ввігнав кілька цвяхів. — Ти знаєш, я вже давно займаюсь тернофілами, — вів далі Лукар, — але ніколи не думав, що їхня організація становить таку серйозну небезпеку. Ну, різні там розмови, книги, листівки, відозви, — все це дитячі забавки, нездатні завдати особливої шкоди нашому суспільству, яке… — Лукаре, — обірвав його Арсей, — ти що, надумав полицемірити переді мною? Підполковник уважно поглянув на тернійця, потім усміхнувся і різко змінив тему: — От не розумію я, хоч убий, — розвів руками він, — навіщо вам знадобився той тернієць, в коматозному стані, майже мертвий? Для урочистого поховання чи що? — А де він зараз? — несподівано вихопилося в Арсея майже проти його власної волі. Лукар зареготав. — Ну ви тільки погляньте на цього дивака! — вигукнув він, трохи вгамувавшись. — Сам у такій ситуації, що час вінок замовляти, а ще продовжує думати про своє завдання! — Сказав би відразу, що не знаєш, — буркнув Арсей, відвертаючись. — Ти помиляєшся, брате мій, — промовив Лукар з ноткою поблажливості в голосі, — хоч це і досить сувора таємниця, але я вже теж не хлопчик для доручень. Твій тернієць… Він зробив ефектну паузу, і Арсей весь аж завмер, переставши навіть дихати. — … на науковій базі в Теркосі, — докінчив Лукар. Підполковник дивився на Арсея трохи насмішкувато, але його вигляд не зміг обманути тернійця: він зрозумів, він відчув усім своїм єством, що це-правда! — Ну як, ти задоволений, що вивідав у мене секретні відомості? — засміявся Лукар, по-своєму витлумачивши стан тернійця. — А те пер послухай уважно, що я тобі скажу. Не подумай тільки, що я здатен по простоті душевній вибовкати планетарну таємницю, в цьому невеличкому спектаклі криється звичайний прагматичний розрахунок. Тепер, коли ти знаєш те, чого не повинен знати, маєш перед собою тільки два шляхи: або співробітництво з нашою службою, або могила. Навіть якби тобі вдалося якось проскочити між зобами у нашого правосуддя, я ніколи не допущу того, щоб носій секретної інформації вирвався з-під моєї опіки. — Ризикуєш, — хитнув головою Арсей, несподівано зауважуючи, що, всупереч усьому, відчуває до Лукара якусь незбагненну симпатію. — Ризикую, — погодився той, — але ж я розумію, що ти непростий функціонер, а справжня фігура. А з часом та з моєю допомогою зможеш піднятися ще вище, якщо, звичайно, вибереш перший із названих мною варіантів. Альтернатива, нагадаю, одна — смерть, морок, небуття. Отож?.. — Мені треба подумати, — сумно відказав Арсей. — Даю тобі десять хвилин. Лукар підійшов до ліжка і сів на скрипучі пружини, спершись спиною на бильце. Арсей відвернувся до стіни, нахилився вперед і сховав обличчя у долонях. Так минуло хвилин двадцять, протягом яких паліденець кілька разів кидав погляд на годинника і промовисто зітхав. Нарешті він звівся на ноги, підійшов до Арсея і запитав: — Ну то що? — Боюсь, Лукаре, ти мене не за того приймаєш, — почулось у відповідь. — Ах, ти так! — несподівано скипів паліденець. — Ану встань! Арсей почав неквапливо підводитись, і в цьому русі вже було щось нове, ось тільки що саме — Лукар ніяк не міг збагнути. Він схопив свого в’язня за плечі, різко крутнув його і раптом опинився віч-на-віч і з сильним, рішучим, готовим до боротьби тернійцем, на обличчі якого не залишилося жодного сліду від побоїв. — А-а-а… — вирвалось з вуст паліденця. Рука сама потяглась до кобури, однак було вже пізно. Арсей кинувся на супротивника, збиваючи того з ніг, і ще у падінні відчув під пальцями тоненьку металеву пластинку. Вже на підлозі ошелешений Лукар зрозумів усе і розкрив рота для безсилого розпачливого окрику, але раптом немов би дві гострі крижані бурульки увіткнулися йому в очі, пронизуючи наскрізь і тіло, і душу, наповнюючи свідомість безмірним тоскним холодом. Відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, Лукар зібрав останні сили і різко відштовхнув тернійця. Той, очевидно, вже не чекав опору, бо легко відлетів до стіни і, вдарившись об неї головою, залишився лежати на підлозі. Паліденець, майже не контролюючи себе, вихопив бластера, обома руками навів його на нерухоме тіло і натиснув на спуск. Розпечений плазмовий потік прошив Арсея наскрізь, і він засіпався у передсмертних конвульсіях, а Лукар не відпускав пальців доти, аж поки від тернійця не залишився тільки попіл. Тоді схопив якусь ганчірку, гарячково позмітав усе докупи, кинув до унітаза і кілька разів спустив воду. В голові несподівано залунало нав’язливе: «А тепер спати, спати, спати», і Лукар, впавши просто на бетон, відразу поринув у важке, без сновидінь, забуття. Арсей витягнув сплячого паліденця на ліжко, востаннє поглянув йому в обличчя і рушив до дверей. Все вийшло настільки вдало, що годі було й сподіватись на краще, і тільки одне запитання ніяк не знаходило для себе відповіді: «Чому він так легковажно відкинув версію, що я — другий тернієць із потерпілого корабля?» Арсей стояв біля вікна і мовчки дивився у степ, на який поволі спадали сутінки. За якихось десять кілометрів звідси знаходились надсекретні корпуси Фізичного сектора, однак потрапити туди бодай на короткий час так і не вдалось. Із глибин пам’яті раптом виринуло втомлене обличчя Феліса і його глухуватий голос: «Є надзвичайно тривожні відомості проте, що у Фізичному секторі Теркоса розробляється якась диявольська зброя. Арсею, ми дуже сподіваємось на вашу допомогу в цій справі. Якщо інформація підтвердиться, то це означатиме, що світ стоїть на порозі першої космічної війни. Теперішнє керівництво Палідена не зупиниться ні перед чим, особливо в умовах, коли інші цивілізації абсолютно не готові до такого повороту подій. Нас усіх чекатиме щось жахливе, але ми хоч знатимемо, проти чого треба боротись». «А як же ваша організація?» — запитав тоді Арсей. «Ті тернофіли, яких ми зуміли підготувати до роботи у Фізичному секторі, безслідно там позникали»… Пробач, Фелісе, пробач, зробити що-небудь у цій справі такі не вдалось, проте вже навіть звідси можна зробити висновок, що у фізиків відбувається щось дуже серйозне. А ось те головне, заради чого він і прибув у Біологічний сектор бази, схоже, наближається до щасливої розв’язки. За допомогою місцевих тернофілів був розроблений детальний план визволення Ореса, де передбачались найменші дрібниці, і тепер Арсей з посмішкою згадував свою Ольдегорську авантюру. За вікном вже зовсім стемніло, і цифри на годиннику невідворотно наближали початок проведення операції. У точно визначений час Арсей стояв під дверима п’ятої лабораторії і ніяк не міг стримати шаленого калатання серця. Вхід було розблоковано, двері легко відкотилися вбік, і тернієць, переступивши поріг, опинився у широкому коридорі. По ньому необхідно пройти кільканадцять кроків вперед і повернути у треті двері ліворуч. Слабеньке світло сигнальної лампи освітлює невеличку кімнатку, стіл з терміналом, якийсь складний пристрій і там, під стіною, високе лікарське ліжко-стіл. На ньому із заплющеними очима лежить Орес, і його спокійне рівномірне дихання змушує радісно завмерти на місці. Через мить заціпеніння спадає, Арсей щодуху кидається до розшуканого в цьому страшному світі друга з майже непереборним бажанням схопити, затрясти, розбудити, і лише в останню мить опановує себе та зупиняється. Повільно проводить долонями над химерним плетивом дротів і, переконавшись, що вся сигналізація відключена, знімає з голови сплячого тонкий металевий обруч. Однак Орес продовжує лежати, навіть не ворухнувшись, і Арсей, схилившись над ним, виявляє на скронях тонесенькі металеві пластинки складної форми. Якийсь час уважно вивчає спосіб їх закріплення і, не виявивши нічого небезпечного, різко висмикує. Орес легенько стогне, але його очі заплющені. Тоді Арсей кладе товаришу долоні на чоло і так завмирає. По всьому тілу Ореса пробігає якась хвиля, обличчя оживає, і ось нарешті повіки здригаються та починають повільно підніматися вгору… — Що за чортівня? — виразно промовив Орес і, поривчасто сівши, нерозуміючим поглядом втупився в Арсея. Потім підніс руку до голови, ледь скривився, наче щось пригадавши, і непевним голосом запитав: — Послухай, Арсею, ми що… живі? Той стояв мовчки, не в змозі що-небудь сказати. Орес зіскочив з ліжка, схопив товариша за плечі і легенько труснув. — Що з тобою? — Друже мій, — повільно вимовив Арсей, — востаннє ми з тобою бачились рівно тридцять п’ять днів тому. Сили знову повертаються до нього, і він хапає Ореса в обійми. Той не опирався, але й не підтримував пориву товариша, явно нічого не розуміючи. Нарешті запаси емоцій у Арсея вичерпались, і він коротко прояснив суті справи. Орес вражено помовчав, усвідомлюючи почуте, потім недовірливо похитав головою і запитав: — А як же ти мене розшукав? — Це довга історія, — відмахнувся Арсей, — розповім коли-небудь іншим разом. Не пізніше ніж через п’ять хвилин ми повинні залишити це приміщення, — він узяв зі столу принесений із собою пакунок і подав товаришу: — Давай швидше… Орес квапливо одягнув на себе таку ж уніформу технічного працівника, як і в Арсея, і вони удвох вийшли в коридор та попрямували до ліфта. — Послухай, Арсею, а як же наш катер? — раптом стривоженим голосом поцікавився Орес. — Я не займався спеціально його перевіркою, але, судячи з усього, він у цілком нормальному стані, — відказав Арсей. — Але чому ж тоді?.. — Не знаю, Оресе, не знаю… Вони підійшли до ліфта, і Арсей натиснув кнопку виклику. Двері миттєво розійшлись, тернійці зробили крок вперед, але раптом немов наштовхнулись на якусь невидиму перешкоду. Перед ними стояв середнього зросту чоловік, ще не старий, але вже з помітною сивиною у волоссі, і, схоже, зовсім не збирався впускати їх до кабіни. На мить в голові Арсея майнула думка ще раз скористатися психічною зброєю, однак він тут же зрозумів нездійсненність свого наміру: щось невловиме виказувало у незнайомці ще одного представника Терни. Чоловік заблокував двері ліфта, посміхнувся і сказав: — Привіт, хлопці. Орес розгублено глипнув на Арсея, чекаючи його реакції, а в пам’яті ніби прорвало якийсь шлюз: перед очима промайнув рідний університет, згадались юнацьке захоплення психічними проблемами, кілька наукових статей із замисленим обличчям на першій сторінці, планетарна конференція і фраза про пластинки за вухами, яка чомусь викликала сміх у залі. Все ще не вірячи до кінця у власну здогадку, він подивився просто у вічі незнайомцю і промовив: — Добрий вечір, Аліане. Слова Арсея вдарили чоловіка, неначе струмом. Він миттю втратив свій впевнений вигляд, відразу постарішав, згорбився, і на його чолі з’явилася довга глибока зморшка. — Що вдієш, — сказав він, тяжко зітхаючи і прихиляючись до бічної стінки, — на Терні я був надто відомою людиною… Орес дивився на нього вражено і водночас із недовірою. — Ви… ви той самий Аліан, котрий загинув у космічній катастрофі? — Той самий, — відповів тернієць, опустивши погляд. Запало напружене мовчання. — Вибачте, Аліане, — нарешті промовив Арсей, заздалегідь передчуваючи, як безглуздо звучатимуть його слова, — вибачте, але ми поспішаємо. — Хлопці, хлопці, — тихо відказав Аліан, — ваш план був чудовим, але ви не могли передбачити, що, крім кількох паліденських сигналізаційних систем, в Оресовому ложі встановлена одна тернійська, відома лише мені та керівництву бази. Отож усі виходи з Теркоса вже блоковані, а через двадцять хвилин сюди прибудуть спецзагони народної гвардії. Він помітив реакцію Ореса на свої слова і сумно похитав головою: — Не дивись, Оресе, на мене з такою ненавистю, все ж я врятував тобі життя. Коли капсулу привезли до Ольдегора, ти був майже мертвим навіть за тернійськими поняттями. Твої нутрощі перетворились у справжнісінький вінегрет, і я майже півдоби простояв біля операційного столу. Якби ти не потрапив до мене, до зараз був би вже далеким від наших турбот, бо Арсей нічим не зміг би тобі допомогти. — А хто ж тоді стільки часу тримав Ореса непритомним? — наливаючись раптовою люттю, процідив Арсей. — Такою була жорстка умова паліденців. Звичайно, я розумів, що Орес їм потрібен для якихось майбутніх експериментів, і зробив би усе, щоб не допустити цього, але відмовитись одразу-це означало б просто його смерть. — Ну що ж, спасибі вам за доброту та безкорисливість, — саркастично промовив Орес. Аліан відповів йому довгим поглядом, у якому не відчувалося ні образи, ні докору. — Я вчинив би так незалежно від обставин, — сказав він, — але, признаюсь, то таки був особливий випадок. Коли Оресова капсула впала на поле біля Рідан, Кларет вперше випробував свою установку, і я підсвідомо відчував, що ці події взаємопов’язані. — Кларет? — вражено перепитав Арсей, не встигаючи осмислювати все почуте. — Він теж тут, на Палідені?! — Так, його загибель була також інсценована, — відповів Аліан. — Зараз він працює у Фізичному секторі. — А що то за установка? — продовжував допитуватись Арсей, відчуваючи, як тіло вкривається холодним потом. — Я не фізик, і, відверто кажучи, маю доволі приблизні уявлення про Кларетові дослідження. Суть їх, здається, полягає в тому, що при анігіляції речовини та антиречовини різної молекулярної структури виникають надзвичайно потужні потоки електронів, протонів чи нейтронів або їхніх античастинок. Якщо навчитися ними керувати, то наука отримає інструмент неймовірної сили… — Який інструмент, Аліане?! — вигукнув Арсей, безпорадно розводячи руками. — Ви готуєте для паліденського керівництва жахливу, диявольську зброю! Невже цього не розуміє Кларет? Невже цього не розумієте ви?! — Кларет завжди був лише вченим… — знизав плечима Аліан, але його обірвав холод ний голос Ореса: — Убивця, божевільний убивця… — Ні, Кларет завжди був лише вченим! — несподівано закричав Аліан, червоніючи та судомно стискаючи кулаки. — І я теж! Я ніколи не ліз ні в яку політику, ні в які брудні справи! Я просто мріяв зробити технічний психозахист для хворих, недорозвинутих, немічних — тих, хто може стати жертвою психічної агресії! Для цього мені потрібно було провести якусь сотню-другу абсолютно нешкідливих експериментів на добровольцях, всього лише двісті експериментів заради такої благородної мети! Чому Вища наукова Рада Терни заборонила мені їх проводити, кваліфікувавши як аморальні?! Чому Кларету не дозволили проводити свої роботи на Терні?! Чому?!! Аліан замовк і стояв весь червоний, напружений, зі стиснутими кулаками, немов би апелюючи до Вищого суду. — Я не знаю, чи правильно повелися з вами, — сухо промовив Арсей, мимоволі згадуючи свої власні аморальні дії, — але щодо Кларета у мене немає жодних сумнівів. І ви теж це зрозумієте, коли перші нейтронні потоки вдарять по Терні. Десь далеко зародився усе наростаючий гул, і Арсей повернувся до Ореса: — Нам час іти. У дворі є всюдихід, спробуємо таки прорватись. — Зачекайте, — раптом сказав Аліан. Він вийшов з кабіни ліфта, дістав із кишені блискучу кодовану пластинку і простягнув її Арсею. — Ти знаєш, як дістатись до ангарів? У першому боксі — мій ракетоплан. Це все, що я можу для вас зробити. Арсей до останньої миті вірив, що Аліан недаремно чекав їх у ліфті, і його душу враз заполонила складна суміш вдячності та співчуття. — А як же ви? — поцікавився він, беручи ключа. — Я залишаюсь, — відповів Аліан і зробив крок убік. Орес мовчки потиснув йому руку і зайшов до кабіни, а Арсей, несподівано щось пригадавши, зупинився. — Аліане, це ви сказали їм, що Орес був на катері один? — запитав він. Той здивовано підняв брови, але тут же опустив їх назад і коротко кивнув. — Ви тоді вже знали про мене? — Знав. — Навіщо було так ризикувати? — Не знаю, все вийшло саме собою… — Спасибі вам, — прощально сказав Арсей і простягнув руку. Коротка перевірка всіх систем катера показала, що вони перебувають у робочому стані і проблем з польотом не буде. Тепер, коли стала відома суть Кларетової роботи і час проведення ним випробувань, тернійці вже уявляли, що трапилося у той фатальний день. Потужний позитронний потік миттю вивів з ладу всі комунікаційні канали, включаючи основний, дублюючий та три резервних, і цим просто відсік корабельний мозок разом з терміналом управління від ходової частини та всіх периферійних систем, котрі самі по собі залишились практично неушкодженими. Регенераційному контуру вдалося відновити зв’язок лише тоді, коли до поверхні планети залишалося не більше кількасот метрів, і спускова система ціною неймовірних перевантажень все-таки посадила катер на Паліден. Що ж стосується відстрілу Оресової капсули, то зараз йому самому було соромно згадувати, що під час падіння він перебував у майже шоковому стані і так стиснув бильця свого крісла, що намертво заклинив кнопку катапультування. Поспіхом стартувавши з поверхні Палідена, Арсей вивів катер на стаціонарну орбіту і завісив його над Теркосом. Невиразна лінія, що розділяла нічну темряву та світлу царину дня, вже давно відступила на захід від наукової бази, а в пілотському відсіку досі панувала гнітюча тиша. — Що будемо робити? — нарешті порушив мовчання Орес. — Я бачу лише один вихід, — похмуро озвався Арсей, — чи, може, ти придумав щось інше? — Та що тут особливого придумаєш, — скрушно зітхнув Орес, — єдине — стрімголов мчати на Терну і відразу кидатись у Вищу планетарну Раду. — І чого ти від неї доб’єшся? — гірко усміхнувся Арсей. — Дипломатичної ноти з виразом рішучого протесту? Та вона навіть цього не зробить, оскільки не матиме жодного переконливого доказу. Зрозумій, ми з тобою стали володарями справді жахливої інформації, але найстрашніше полягає в тому, що ніхто, крім нас, не зможе нею правильно скористатись. Без перебільшень, у наших руках — доля всіх цивілізацій Системи. Вони знову замовкли, намагаючись усвідомити ту неймовірну відповідальність, що лягала на їхні плечі, однак це було вже вище людських сил. — Слухай, Арсею, — знову заговорив Орес, — а може, ми просто драматизуємо ситуацію? Чому ти так упевнений, що паліденське керівництво обов’язково скористається Кларетовою установкою як зброєю? — Я провів на Палідені більше місяця і не маю ні найменших сумнівів у цьому, — відповів Арсей тоном, що свідчив про його глибоку переконаність у своїй правоті. — Відсутність сумнівів — ще не доказ, — вперся Орес, — а ми збираємось позбавити життя тисячі ні в чому невинних людей. Арсей змінився на обличчі, заскреготів зубами і стиснув кулаки так, що вони аж побіліли. — Вірно, тисячі, — процідив він, ледве стримуючись, щоб не зірватись на крик, — але на другій шальці терезів мільярди, ти розумієш, мільярди! Мені теж не хочеться помирати, я люблю життя не менше за тебе, але… не можна, не можна інакше! — Даремно ти так, Арсею, — докірливо промовив Орес, — не треба звинувачувати мене у малодушності. Просто… Коли я згадую останню Всепаліденську війну, то цілком розумію стан наших предків, які спрямовували свої ракетоплани на скупчення ворожої техніки: перед ними були вороги, котрих вони люто ненавиділи. А зараз під нами-всього лише мирні наукові містечка, де поряд із творцями установки мешкають зовсім непричетні до неї чоловіки, жінки і навіть діти… Арсей закрив обличчя долонями і тихо застогнав, а Орес відвернувся і втупився поглядом у боковий ілюмінатор. Так пройшло кілька довгих хвилин. Нарешті Арсей опустив руки і безбарвним голосом проказав: — Я відшукав один варіант, котрий розв’яже усі проблеми. Ми злітаємо до Спостережного Кільця, і ти залишишся на якій-небудь станції для зв’язку з Терною, а я повернусь назад. Дійсно, навіщо ж гинути обом, коли із завданням успішно справиться й один. Сподіваюсь, що за день вони ніяк не встигнуть евакуювати установку, навіть якщо це відразу спаде їм на думку. Обличчя Ореса враз налилось кров’ю, він рвучко зірвався на ноги і схилився до Арсея, готовий вибухнути образою, обуренням та люттю, але раптово охолов і повернувся назад у запасне крісло. — Арсею, Арсею, — тихо промовив він, — хіба ж ми перший рік літаємо разом? Може, я й справді наплів тут… зайвого, але чи ж заслужив на таке?.. Арсей схопив Ореса за плечі. — Пробач мені, друже, пробач, — заговорив він так, неначе хто тримав його рукою за горло, — клянусь, це остання незаслужена образа, котру я тобі завдаю. Несподівано на центральному ілюмінаторі спалахнуло щось надзвичайно яскраве і на кілька секунд засліпило тернійців, хоча вони навіть не дивилися в той бік. — Що це таке? — вражено прошепотів Орес. Разом вони припали до ілюмінатора. Просто перед ними, на тому місці, де ще хвилину тому стояли корпуси Фізичного сектора наукової бази Теркос, повільно розпливалась невеличка руда пляма. — Що це? — повторив Орес, невідомо кому адресуючи своє запитання. Арсей раптом усе зрозумів і коротко пояснив товаришу: — Анігіляція. Орес кивнув головою, і вони обидва, відчувши, як раптово страшний тягар звалився з їхніх плечей, прикипіли поглядами до плями, що поволі змінювала свою форму та забарвлення. — Хтось із них виявився справжнім тернійцем, — через хвилю озвався Орес, відкидаючись на спинку крісла та заплющуючи очі. — Мабуть обидва, — додав Арсей, також відчувши раптову слабкість. — Але чому ж саме тернійцями, просто справжніми людьми… — Ну що, тепер можна додому? Арсей відповів: — Тепер можна… З цими словами він опустив руки на клавіатуру, і планета братерства, хитнувшись, попливла донизу і через хвилю зникла в ілюмінаторі, залишивши по собі тільки легке щемливе, але й радісне відчуття…  

Олександр Левченко
ВІКНО
Фантастичне оповідання

 

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка