Книжкова Муза



Скачати 83.07 Kb.
Дата конвертації26.02.2016
Розмір83.07 Kb.
Свято книги

Ведуча: Доброго дня вам, шановні гості! Вітаємо всіх, хто сьогодні прийшов на наше свято Книги. Сьогодні ми постараємося викликати у вас почуття поваги і шанобливого ставлення до книги, викликати потребу користуватися бібліотекою, прищепипити знання та вміння бережливого поводження з книгою.

Книжкова Муза:
Ми зачекались на вас, гості дорогі,
А Ви - і хлібороби – трударі,
І вдома чудові поварі,
І співаки, і режисери,
Читці, ведучі, актори сцени,
Порадники і душ аптекарі,
А одним словом – бібліотекарі!
Кланяємось низько, на свято вас просим,
Від щирого серця хліб – сіль вам підносим.

Ведуча: Ми також приєднуємось до цих віншувань . Тож, бажаємо вам гарного настрою, щирих посмішок і приємних хвилин спілкування з читачами А прологом свята хай буде музичне вітання .

Звучить пісня (6-А, пісня з книжками)

Ведучий :

Так, я книгар. Не лікар, не аптекар,


Не інженер, не вчитель, не банкір…
Я більше: Я Книгар! Бібліотекар!
На заздрість всім, всьому наперекір!
Бо посудіть: Хіба ще є багатство,
Таке неоціненне, як моє?
Ніяке товариство, жодне братство
Такого скарбу в банку не зіб'є!

Учень:

Бібліотека – книжковий дім

Тут книги розумні спокійно живуть

У тихій величній світлиці.

А двері широкі відкриті ведуть

До знань золотої скарбниці.



Учень:

Книжка – добрий, мудрий друг,

Книжка знає все навкруг –

Що, до чого, звідки, як

І про що писав Маршак.

З нею знаєш сто країн

І сягнеш морських глибин,

Долетиш за мить одну

В міжпланетну далину.

Друг твій, книжка, відповість,

Скільки літ живуть кити, -

З неї все узнаєш ти.



Учень:

У книги люди , наче бджоли в соти,

Знесли духовний, чародійний мед.

Сліпцеві очі ним потри, і вмент,

Побачить сонце й голубі висоти,

Відчує мислі найстрімкіший лет!

Збагне людські страждання і турботи,

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов’язки чорних лент!

Благословенна та ясна година,

Коли Буквар дере до рук дитина

Коли читає «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «Огромнії сонети»

Підносять дух, коли говорять Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.
Ведуча: Не міліє могутня ріка і сучасної української літератури, мов старечий Дніпро-Славутич, що живиться дрібними струмочками та потічками. Тож, згадаймо нині і наших місцевих майстрів слова, що трудяться пером для слави України. Їм ми завдячуємо за неоцінений внесок у розвиток і духовність нації. Це наші малі „корифеї”, відомі імена: В.Вітт,

В.Полянчук, Любов Бенедишин, О Семеняка, І. Сірко, Л. Рибак та інші.


Пісня (Брецко)

Ведуча: Сьогодні на цім святі нас чекають багато сюрпризів. Як же без них? Один із них уже нагадує про себе. Це одвічно сварливі баби Параска і Палажка, яким не терпиться за лаштунками. Ну, ніяк вони свої особисті конфлікти не владнають без стороннього ока. Прийдеться вислухати.

Імпровізована сценка баби Палажки та баби Параски

Палажка: Парасю, дивись (показує пальцем) якась таблиці з палицею стирчит. Шей шосе там пише. А-ну, най лінзи свої протру (протирає очі) : Великі Мости ! Йой! Та це ми дійшли з тобов аж до Великих Мостів? Та за це місто слава ходит аж поза Бугом! А то з ким би то сі тут поріднити! Йой, як я була ше молодов, то дєді дуже ні хотіли тут віддати.

Параска: Йо-йо-йой... То твої дєді хотіли це зіллі (показує на куму) ше й суда спровадити? Та ти дивисі, які тут файні люди, а ти?

Палажка: А я шо - не файна? Та за мнов аж із-за Львова сі допитували... 

Параска: Та певно, як уже сі допитали, та як ті уздріли - то позаслабали.

Палажка: Не гніви Бога, Парасю. Сама знаєш, шо я малов впала з припічка, і того мій ніс задерсі. А так - я дуже файна, навіть ніц сі не постаріла.

Параска : Певно шо так. Ти тепер-ка як Женька Азаріна: два хлопи коло тебе повмирали, а третий з роботи загнувсі...

Палажка: Та не відволікай мене брехнями своїми. Дивисі (показує на зал), які то на Великих Мостах люди файні, добрі, привітні, культурні. Справді, як не з нашого села.

Параска: Мені відци хоть би свашечку, хоч кумочку, або хоч би храмових розвести собі... і то би було добре. Пройшла би сі по гостинци з таков храмовов, то всі би питалисі: „А відки, Парасю твої гості?”. „Зі Великих Мостів” – би м говорила.

Палажка: Що файне, то файне селище. А чула с, кумасю, який там є розкішний палац?

Параска: Палац? Як там колис москалі казали - бракосочітанія?

Палажка: Та якого ше сочітанія, та щей з браком? Є в місті дуже пречудова резиденція - шкільна бібліотека називається. Ну як палац, ну як казка.

Параска: Там шо, справді так файно?

Палажка: Аякже. А ти шо, там не була? Ой, проґавила ти свої молоді роки. Шо там за книжок: з малюнками, з картами, фотографіями? А яка там обслуга... В момент твої забаганки виконають!

Параска: Всьо шо захочу?

Палажка: Всьо шо хоч. Там же Інтернет буде!

Параска: А то хто такий: їх начальник?

Палажка: Ну й село… Інтернет - це така мудра махіна, яка тобі всьо шо хоч знайде.

Параска: А... то це міліція!

Палажка: Але й ти тупа... Це шафа, в якої розуму більше, як у цілої роти академіків.

Параска: Шо, і каваліра може той Інтернет найти?

Палажка: Певно шо може. А в тебе шо, лиш такі запити?

Параска: Та ні, але ж я інтересуюся. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.

Палажка: Хоч зараз. Саме туди я йду. Бачиш, квіти несу. Там у них нині свято.

Параска: Яке ще?

Палажка: Свято книги святкують, так би мовити. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.

Параска: А кавалєри там будуть?

Палажка: Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.

Параска: Ну то, зачекай, най прихорошуся(дивиться в дзеркало, малює губи).
Ведуча: Велике спасибі нашим неперевершеним артистам Палажці та Парасці.
В історії черпаємо мудрість, в поезії – політ думки і дотепність,у математики – принциповість і точність, у філософії – мораль й серйозність, у логіки і риторики – вміння сперечатися. І всі ці знання об’єднує одне прекрасне поняття ім’я якому – Книга.

Пісня:

Сценка-мініатюра з книгою, Знайком, Незнайком.

З палацу виходить Книжкова царівна


Книга: Я – книга. Я незрадливий товариш у час самотності і чудовий знайомий в чужій країні. Якщо ви гніваєтесь, я не ображаюсь. Якщо чинете несправедливо, я не підвищую голосу. Я сховаю таємниці краще землі і рознесу їх швидше вітру. А коли я проповідую, то змушую слухати, коли розважаю, то моє задоволення надовго, коли хочу зворушити, то викличу сльозу, а якщо і вдарю – то спричиняю душевний біль. Я можу подружитися з запеклими непослушниками чи навіть із забіяками. Тільки, щоб вони мене поважали і цінували. Навіть всевідомий Незнайко – нині мій товариш і друг. А ось і він.

Незнайко: Привіт, подруго, привіт, друзі! А я оце якраз поспішаю в бібліотеку. Там, кажуть, свято нині. Ось я і подумав, майну і я, хіба я що – гірший від когось? Як свято, то може і подарунки будуть. Може і мені що перепаде? А я, ух, як люблю сюрпризи. А заодно і гарну книгу виберу, про сонячних зайчиків, або ж про літаючі тарілки. Мені б у космос, з ними… А там, звісно і Ольги Іванівної нема. І вчити математику не треба. Я страх як люблю лежати під розлогою старою вербою і складати небилиці…

Книга: Але ж ти, Незнайку, лінивець! Хіба годиться тобі такому сильному та здоровому, та так байдикувати? А згадай, як тебе я повчала: прийшовши зі школи, зроби уроки, допоможи батькам, а вже потім біжи на свій гайок. А читаючи, обов'язково наслідуй інших, та не хуліганів чи розбишак, а справжніх рицарів.

Незнайко: Це ми вміємо! Я в три «щота» можу стати найвідомішим героєм класу чи навіть цілої школи. Що, не віриш? Може я вже перебудувався, а може я тепер роблю тільки добрі справи! І чому мені ніхто не вірить?

Книга: Всезнайку, а розкажи моїм гостям про мене щось таке, що, мабуть, не всі знають?

Всезнайко: Привіт, мене звати Всезнайко я збираю цікаві записи, я їх вам прочитаю. Чи знаєте ви, друзі, що були на світі і кам'яні книги. Це закони вавілонського царя Хаммурапі, записані за 2000 р. до н. е. на кам'яному стовпі висотою 2 м., вагою 10 т. Сьогодні цей текст можна розмістити на 50 сторінках середнього розміру.
Найбільше видання в світі – багатотомна збірка „Акти і публікації Британського парламенту 1800 – 1900 рр.” вагою 31 т. Щоб їх прочитати треба 6 років затратити. На оправу цих книг пішла шкіра 34 тисячі кіз.
Найбільша у світі книга – німецький атлас 1661 року вагою 120 кг. Також німецькими поліграфістами видано найменшу книжечку форматом 2 мм.
А перлиною слов'янської поліграфії є книжка байок Леоніда Глібова, що була видрукована 140 років тому, розмір якої трохи більший за звичайну марку.
Найдорожча книга в світі є Біблія 1455 р. виготовлена на пергаменті. У 1926 р. американець Уолте заплатив за неї 350 тисяч доларів. На даний час вона знаходиться у Вашингтоні в бібліотеці Конгресу як національна цінність.

Книга: Всезнайку, ти просто молодець. А що ти знаєш про українську книжку?

Незнайко: Я, я знаю вона написана українською мовою.

Всезнайко: Так, Незнайку,у нас у школі всі діти знають про мудрого чоловіка на ім'я Нестора літописця. Крім цього літопису Україна прославилася такими літописами як „Повість минулих літ”, „Галицько – Волинським літописом”, рукописним Рейнським Євангелієм, Остромирівським Євангелієм, Чудовським Псалтирем, Ізборником Святослава 1073 р., Мстиславовим Євангелієм 1100 р. та ін.
А ще Україна пишається рукописною книгою, написаною руською княгинею Євпраксією (онукою Володимира Мономаха). Її книжка – це своєрідна енциклопедія лікарських знань 12 ст.

Всезнайка: А про бібліотеку хочеш знати?

Незнайка: А це щось цікаве?

Всезнайко: Аякже… Бібліотека – це картотеки й каталоги, це стелажі, забиті до стелі книгами, атласами, нотами, газетами й журналами. Це читальні зали, де завжди багато пишучих і читаючих.
Це Інтернет і диспути, і ранки й вечори,
Це міні-філармонія й артистів в два ряди,
Це КВК і конкурси, сімейні клуби й ні,
Це місце відпочинку у будень й вихідні.
А тепер гайда в бібліотеку. Там у них сьогодні свято Книги. Тож привітаємо їх!
(Вибігають)

Ведуча: Думаю, вам сподобалися наші герої. Вони вам розказали багато цікавого.Чомусь наші гості засумували ,ми запропонуємо їм бліц-турнір.
- Для мене бібліотека, це…(потрібно продовжити фразу своїми роздумами).

Ведуча: Щире спасибі вам за цікаві відповіді. Безперечно професія ви заслуговуєте на слова щирої поваги, шани , низького доземного поклону за свою працю, за потужний творчий політ думок і отой невгасимий вогонь любові до своєї професії, що палає у ваших серцях.

Звучить пісня .

Виходять всі герої на сцену



Учень:

Є книг багато –

Радісних, печальних,

Товстих, тонких,

Барвистих, наче жар

А сторінки, немов могутні крила;

Читай, лети на горду висоту.

Розкрили книгу –

Значить, ми відкрили

Нову країну – мрію золоту.


Учень:

І всі ці книжки стоять на своїх полицях, кожна на своєму місці, й чекають читачів. Тихо в бібліотеці стоять книжки, мовчать. Але тільки візьмеш книжку в руки, відкриєш першу сторінку – і почне вона розповідати.


Баба Параска і баба Палажка

Параска Вітаю з святом щиро нині,
Щоби ви всі були щасливі,
Щоб не було від читачів відбою,
Й вам гроші лилися рікою.

Палажка: А я продовжу:
Щоб кожному із вас, працівникові,
Дісталися дарунки суперові.
Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету,
Які б опікували всю бібліотеку.

Параска:
Для ваших нужд купили б мерседеса,
Й в відпустку відправляли до Одеси.
Тож зичим : щоб балаканина ця збулася!
Вам кланяються баби Парася і Палажка

Ведуча: Свято закінчується, а ми завжди чекаємо вас у бібліотеці. Заходьте!
Разом: Не оминайте наш поріг,
Беріть скарби нетлінні в руки,
Нема прекрасніших доріг,
Ніж в цей вселюдський храм науки


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка