«Коли ти зазираєш в безодню, то сама безодня зазирає в тебе»



Сторінка1/16
Дата конвертації07.03.2016
Розмір3.28 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

РОМАН КВАНТ

НА МЕЖІ БЕЗГЛУЗДЯ

2007

Роман присвячую мамі



«Коли ти зазираєш в безодню, то сама безодня зазирає в тебе».

Фрідріх Ніцше.
«Нав’язливі ідеї та ідеї страху так же чужі

нормальній свідомості, як сновидіння – активному стану;

походження тих і інших для нашої свідомості однаково не зрозумілі».

Зігмунд Фрейд «Про сновидіння».

Розділ 1
Одного разу, коли вулиці були оповиті передсвітанковою темрявою, яка заповняла все місто, я, огорнутий цим темним царством, яке ще не пронизало жоден промінчик небесного світила, зненацька прокинувся і повільно оглянувся навкруги.

Так, це моя кімната, а це – ліжко, на якому я лежу. На годиннику зараз 4:10, тобто ще дуже рано і схід сонця ще не почався. Так у чому справа? Що мене потурбувало? Я встав з ліжка і подивився у вікно. Здалека виднілися яскраві вогники світла, а у моєму дворі панувала абсолютна темрява, яка, здавалася ніяк не хотіла поступатися першим променям сонця. Причина моєю схвильованості була поки що мені не зрозуміла. Я вирішив приготувати собі каву, але передумав. На роботу ще рано, і мені добре було б ще поспати години зо дві чи зо три. Я знову ліг і вкрився теплою ковдрою. Заснути не міг, думками намагався зрозуміти що саме мене потурбувало таке, аж від чого я прокинувся. Мабуть мені приснився поганий сон, і зараз мене це підсвідомо турбує. Я спробував пригадати що саме мені снилось. Взагалі я рідко бачу сни, а коли це відбувається, то я пригадую частину сну, а весь сон згадую ну… дуже рідко. Але на цей раз, як не дивно я згадав, що мені снилося, хоча це відбувалося не відразу а по частинам, які я логічно збирав до купи.



Пізній вечір… Я бачу людину, яка сидить у невідомій мені кімнаті. Неподалік стоїть стілець, а на ньому аркуш паперу з якоюсь накресленою схемою олівцем. Та ні, людина не одна. В кімнаті п’ятеро людей. Я бачу чотирьох не знайомців і здогадуюсь, що п’ятий – я. Починається коротенька розмова, про що не можу пригадати (оскільки я відтворюю сон по порядку, то тоді мені ще було не відомо, що снилось і я лише будував догадки) і зрозумів усе потім, зіставивши всі події. Я даю кілька порад і кажу що пора діяти. Тут мої співрозмовники (після довгого діалогу) витягають вогнепальну зброю і кладуть її на стіл: пістолет «ТТ», «Форт», автомат Калашникова і гвинтівка «Сибір». Ми одягаємо чорні маски на обличчя, беремо зброю і сідаємо мікроавтобус «Мерседес». Під час поїздки ми не обмовилися жодним словом, мов би усі грали у мовчанку і ніхто не хотів програти. Їхали ми не довго (під час сну я не все можливо пам’ятаю, але все ж таки постарався відтворити у пам’яті всі події, які відбулися, бо цей сон потім потягнув за собою ланцюг послідовних неприємних та небезпечних ситуацій, з якими я зіткнувся у майбутньому), і не дуже швидко, бо в ночі швидко їхати буде тільки божевільний. Незабаром ми під’їхали до якоїсь будівлі – на жаль я не бачив назви, – і машина зупинилась. Я сказав своїм хлопцям «Пора» і ми вп’ятьох вибігали на вулицю, швидко забігли в казино. У залі стояли столики з фішками і картами. Круп’є дивився, як один з гравців запустив колесо і шарик котився по ньому. Ми діяли організовано (один перекрив головний вхід у казино, другий – запасний вихід, а ми троє стояли поруч і дивилися на відвідувачів казино, яких в цю пізню пору було небагато), а я й ще голосно сказав: «Це пограбування! Усім лягти на підлогу! А касир, нехай, негайно буде збирати всі гроші у цей мішок (я кинув мішок, який приземлився біля нажаханого круп’є). Зрозуміли?!»

Звичайно, усі зрозуміли. Адже ніхто не хотів мати справу с п’ятьма озброєними грабіжниками. Касир, товстий чоловік с блідим обличчям пішов виконувати мій наказ. Мої люди добре контролювали ситуацію і я пішов дивитися, як гроші переходять з каси у мішок, який ми заберемо. Це дійсно дуже цікаве видовище. На жаль, я не пам’ятаю цю частину сну, коли мішок набивали гривнями і тому не буду фантазувати, а дипломатично пропущу цей незначний епізод. Коли мішок був повний (до того часу наше терпіння зменшувалось і здавалось прийде місце гніву і злості, яке може призвести до фатальних подій), ми швидко вискочили через парадні двері, сіли в автомобіль, і дуже швидко поїхали, залишаючи за колесами пилюку, яка підіймалась в повітря. Уже потихеньку сходило сонце, хоча не небі були видні лише перші промені цього небесного світила, які злегка офарбували небо в помаранчевий колір. Ми їхали швидко і дуже скоро добралися до якогось будинку. Моя команда (якщо це так можна назвати) діяла швидко. Один чоловік повіз авто у ліс і знявши ручника штовхнув його у прірву. Поки він займався цим, ми в чотирьох сиділи на якійсь дачі, в теплій кімнаті, в якій горіло світло і розкладали на стіл гроші рівно на п’ять частин. Між нами виникла суперечка, подробиці якої я майже не пам’ятаю. Я захотів собі взяти більшу частину вкрадених грошей, оскільки був головним в цій операції, але мої спільники відстоювали справедливий поділ грошей. Конфлікт тривав не довго і закінчився банально: один із бандитів сказав, що йде спати і йому начхати, як вони будуть ділитися. Він свою частку нікому не дасть. Після цього атмосфера конфлікту і суперечок стала танути, як лід ранньою весною. Головне, що суперечка не дійшла до фізичної сили чи використання вогнепальної зброї. Усі пішли спати, включаючи і мене. Хоча, я лігши на койку не міг заснути, а трохи згодом взагалі вирішив тихенько забрати всі гроші і з ними кудись зникнути. Всього було три мільйони двісті п’ять тисяч сорок одна гривня. Втекти з двома сумками, набитими фінансами (як економіст я називаю гроші саме так) виявилося дуже легко. Всі міцно спали і через годину на (своєму?) авто «Мазда» я вже був за містом, де починався цілий ланцюг дач. Саме сюди я і направлявся. Не знаю, чим я тоді керувався, коли зупинив свій вибір на двохповерховому будинку, де ніхто не жив, судячи по зарослим бур’янам і облізлим павутинням на підвіконнях. Але у всякому разі я вирішив сховати гроші тут…

…(де?).

Цього я не знав, бо не міг пригадати після сну. Мабуть десь був тайник, куди я кинув дві повні сумки. Оскільки, я цього не пам’ятаю, то вважаю за потрібне більше це не коментувати. Поки що.

Ось, власне, і весь мій сон. Я не міг зрозуміти чому він мені сниться. Це вже четверту ніч поспіль він повторюється, як один і той же фільм який ви передивляєтесь, знаючи цілий сюжет на пам'ять. Якщо логічно поміркувати, то виходить, що цей сон має якийсь сенс. Зовсім не розумію чому він мені сниться чотири рази підряд. Що це означає? Може цьому потрібно придати надійну увагу і зробити правильний висновок? А може я вже починаю божеволіти? Я глянув на годинник. Якщо я не посплю пару годин перед роботою, то точно збожеволію.
* * *

Коли я прокинувся, сонце вже зазирнуло в моє вікно і відбивавшись промінням від дзеркала, розсипалось сонячними зайчиками по кімнаті. Я подивився на свій годинник і перелякався. О, Господи! Вже пів на дев’яту. А на дев’ять мені потрібно бути на роботі. Я швидко одягнувся і поки готував їсти, уявляв собі розлючене обличчя шефа, коли я зайду в банк. Він спитає: «Чому ви запізнилися?» Я скажу, що це не його діло і що тут не треба робити із мухи слона. Ні, про це тільки можна мріяти. Якщо я так скажу, то залишусь без роботи, а в наш час знайти роботу по економічній спеціальності так само, як з п’ятдесяти метрів закинути м’яча у корзину.

Я поснідав, випив гарячої кави і вийшов на вулицю. Щоб доїхати до банку «Омега», в якому я працюю, потрібно їхати маршруткою десь півгодини чи навіть трохи більше. На зупинці чекати довго не довелося і через п’ять хвилин я їхав в мікроавтобусі. Поруч мене сиділи ще пасажири, клопіт яких мене не цікавив.

На черговій зупинці, коли вийшла якась дівчина, я задумався. Чотири дні підряд мені сниться один і той же сон. У мене з цим виникали певні сумніви. Справа в тому, що у мене була давня мрія стати неймовірно багатим і насолоджуватися життям. Проте, до цього часу я заробляв три тисячі на місяць і мені цього ледве вистачало, беручи до уваги моє ставлення до грошей, коли я їх трачу на всілякі дрібниці. В мене ніколи гроші довго не затримувалися, бо я завжди знаходив їм призначення. А свою мрію стати багатим я почав реалізовувати. По-перше, закінчив ВУЗ зі спеціальністю банківська справа. Це майже нічого не дало. По-друге, спілкувався з різними людьми, однодумцями і пробував наслідувати великих людей: Біл Гейтса, Рокфеллера, Дональда Трампа. В мене нічого не виходило, бо в нашій Україні було дуже важко стати багатим якщо ти не політик, який краде мільйони. А оскільки мене політика цікавила не дуже, то я сподівався досягти своєї мети іншим шляхом. І по-третє, я почав вивчати міжнародний валютний ринок Форекс. Я тренувався декілька років, працюючи з віртуальним рахунком, здійснюючи операції по купівлі-продажу іноземної валюти, де реальних грошей насправді не було. Лише згодом я ризикнув грати по-справжньому і перший раз програв п’ятсот доларів. Другій і третій рази я теж програв і амбіціозність і самовпевненість в мене зникли. Я кинув цю гру, забувши про неї на декілька місяців. За цей час я тішив себе думкою, що скоро розбагатію. Мені дуже кортіло мати значно більше грошей, щоб я міг дозволити собі їх тратити на свої потреби.

Події, які відбувалися уві сні могли бути реальними. Мені здавалося, що колись було таке подібне пограбування казино. Але яке це мало відношення до мене, коли я за все життя ні разу не займався кримінальною діяльністю і в майбутньому не збирався цього робити. Але сон просто так не сниться кілька разів підряд. Може це віщий сон того, що станеться в найближчому майбутньому? Ні, таку нісенітницю я відкинув відразу. Може я просто з’їхав з глузду…

Заспокоївши самого себе, до кінця дороги, я викинув геть усе з голови і дивився у вікно, як переді мною пливли люди, машини, будинки, дерева, як переді мною плив дорогоцінний час, який не можливо повернути чи зупинити.

Коли я заходив в банк «Омега», то на годиннику показувало 9:26. Схоже, сьогодні не мій день, подумав я. Але може шеф у гуморі і мені повезе. По дорозі зустрів колегу, начальника відділу цінних паперів Соколенка Стаса, високого чоловіка в охайному костюмі.

- Доброго ранку, – поздоровався я.

- Добре воно не для всіх. Петровичу, тебе викликає терміново шеф.

- Зараз підійду. Ти як?

- Я-то нормально. Краще про себе подумай. Його світлість дуже злий сьогодні.

Стас посміхнувся. Я зайшов в приймальню і чемно привітався з секретаркою. У кабінет директора банку Зінченка Миколая Олексійовича зайшов після того, як мені дали дозвіл увійти. Господар кабінету був низьким на зріст, товстий, з окулярами у золотій оправі і густою бородою на обличчі, яка йому діставала до коміра сорочки.

-Тарасюк, чому ви запізнилися на роботу? – похмуро спитав він.

- Миколаю Олексійовичу, я…

- Що, Миколаю Олексійовичу! – гримнув він, ударивши кулаком по столу. - Ви постійно запізнюєтеся на роботу і потім довго пояснюєте причини. Але важливий факт: ви запізнились. Які ще можуть бути пояснення?

Отакий у мене бос. Якщо йому щось не подобається, то він починає на вас кричати, читати моралі і повірте мені це може тривати дуже довго. Одного разу, коли працівник банку – це мені розповідали з відділу безпеки – не врахував захисту автоматизації банку і комп’ютерний вірус, вдершись в нашу систему, стер дуже важливу інформацію, тоді шеф кричав на нього близько двох годин, тим самим установив власний рекорд по читанню моралей.

- На дорозі була пробка, – збрехав я.

- Досить з мене глузувати! Що ви собі там задумали я не знаю, але якщо ви будете знову запізнюватися, то вам доведеться шукати нову роботу. Ясно?

- Звісно.

- Ви запізнились на півгодини. Це дуже страшна не пунктуальність.

- Помиляєтесь, на двадцять вісім хвилин, – уточнив я.

- Годі! Час працювати а не базікати! Сьогодні ви повинні скласти звіт, який вам передав колега. Поспішайте виконувати роботу.

Я мовчки вийшов з його кабінету і підійшов до Олі – секретарки нашого шефа. Вона була дуже вродлива, хоча цей діловий сірий костюм, який був на ній не дуже їй пасував. Голубі очі на мене запитливо подивилися.

- Ну, як цей візит? – спитала вона, відірвавшись від монітора комп’ютера.

- Чудово, – посміхнувся я. – Шеф сьогодні перевершив себе. Найкоротша мораль за весь період моєї роботи тут. Дві хвилини.

- Я вражена. Треба його занести до книги рекордів Гіннеса.

- Неодмінно це зроблю, – пожартував я.

- Так, тобі повезло. А в мене роботи хоч завались.

Я махнув рукою.

- Яка там робота. Певно в Інтернеті сидиш і спілкуєшся на чатах чи форумах.

- Я вже з цього виросла.

- А я – ні. Добре, піду працювати. Як кажуть в Росії: «Работа не волк, если знать в халяве толк».

Я зайшов у свій кабінет. У мене, звісно, приміщення було гірше ніж у Зінченка, проте я вже звик і до цього. До того ж в начальника відділу кредитування, тобто в мене, кабінет теж не поганий і в любому випадку не найгірший. А це вже радує мене як оптиміста. Директор був правий: роботи було море. Я відкрив папку з документами і тяжко зітхнувши, почав працювати. Один, наш постійний клієнт хоче взяти кредит на суму півмільйона гривен. Зінченко хоче, щоб я взяв його заяву на особистий контроль. Першочерговим моїм завданням було зв’язатися зі страховою компанією і обсудити деталі контракту. Якщо клієнт своєчасно не погасить кредит, то страхова компанія зобов’язується виплатити нам страхову суму.

Через три години, я зробив перерву, добряче поїв і трохи перепочивши сів знову попрацювати, аж раптом задзвонив мій мобільний. На дисплеї я побачив обличчя Наталки, з якою ми познайомилися чотири місяці назад. Я пам’ятаю, як на художньому музеї побачив чарівної вроди дівчину, яка з захопленням дивилася на картину Айвазовського. А я із неменшим захопленням дивився на неї. Її біляве волосся було наче сяйво світла, яке виблискувало на сонці, а очі прямо горіли життям і показували усю земну красу цієї жінки все її єство, і вдивляючись у це прекрасне обличчя, розумів, що ніколи не зустрічав такої чудесної і божественної іскри життя в неї, такого бажання просто жити і насолоджуватися цим. Ніколи не бачив такого палкого погляду, такої чудової фігури, яка причаровувала мене, як картина талановитого художника, або як чудова мелодія пісні. Кожен її рух був наче якимось нереальним, але водночас і захоплював мене і вабив, і я дивлячись на неї відчував, що з першого погляду палко в неї закохався, але дивлячись на неї я відчував оту невинність, дівочу цноту, яка мене так притягувала.

Вона мені дуже сподобалася з першого погляду, і я підійшов ближче, почав хвалити картину. З цього і почалося наше знайомство таке банальне але й одночасно таке несподіване, що я не очікував, що потім знову з нею зустрінуся. Але доля розпорядилася інакше. В той же день ми обмінялися номерами телефонів, а потім ми з нею почали зустрічатися. Ми часто передзвонювалися у будні дні (коли я працював і вона теж), але Зінченко сказав, щоб я робочий телефон не використовував для особистих справ. Тому мені довелося купити собі і Наталці карточки «діджус» і розмовляти з нею безкоштовно. Це було дуже добре. Я міг кожен день по кілька разів чути її голос (зустрічалися ми з нею лише у вихідні). Вона жила в квартирі з братом і батьком. Поки що вона не хотіла переїжджати до мене, але я сподівався що це станеться у майбутньому.

Я нажав клавішу з зеленою слухавкою.

- Привіт, сонечко.

- О, привіт! Я за тобою скучила сильно-сильно.

- Я теж за тобою скучив. Тільки ця нудна робота…

- Слухай, може зустрінемося у кафе, поговоримо?

- Зараз не вийде справ дуже багато. А що ти хотіла?

- Так ось… цікава розмова. Я тут дещо придумала.

- Цікаво, що саме?

- Не по телефону. Ти ж розумієш, що по телефону, тим паче на роботі зайвого ніколи не можна сказати.

Я трохи вагався.

- Гаразд. Через дві години я звільнюсь.

- А раніше? - спитала Наталка і в її голосі були чути нотки нетерпіння.

- Не знаю… Шеф злий на мене, але я спробую раніше. Я тобі потім передзвоню. Цілую.

Я поклав мобільний у кишеню, відчуваючи неймовірну ейфорію. Тепер все залежить від мене. Я повинен відпроситися у директора з роботи, але як це зробити краще?

Не буду вдаватися до пояснень, але скажу одне: мені вдалося звільнитися через годину, хоча це було і не легко. Ми з Наталкою домовилися зустрітися у кафе «Фламінго» пів на сьому. Я навіть прийшов на п’ять хвилин раніше – запізнюватися на побачення і виглядати не пунктуальним перед дівчиною було не в моєму стилі, – замовив собі зеленого чаю. Дивлячись у вікно, я пив чай і чекав поки вона прийде. А ще я думав про що Наталка хотіла зі мною поговорити. Можливо про наші стосунки…

Допивши пиво, я побачив як у ресторан заходить чудова, струнка жінка, з пишним русявим волоссям, голубими очима, які уважно усе оглядають навкруги. Вона була одягнена в прекрасне зелене плаття, на голові зелений капелюшок, а на плечі сумочка, яка дуже гармонійно зливалася з цим капелюхом. Ця жінка прямувала в мою сторону, йдучи легко і граційно, наче летіла дуже низько над землею і мов би точно знала куди йде. І це була правда, бо вона таки знала куди йде і з ким зустрінеться, знала, бо це була Наталка. Вона сіла поруч зі мною. Від неї повіяло легким ароматом дорогих французьких парфумів.

- Привіт, – я її поцілував у вуста, теплі та вологі.

- Давно чекаєш? – спитала вона.

- Ні, хвилин п’ять. Що будеш їсти?

- Я? – запитала Наталка розсіяно, гортаючи меню. – Мені вершкове морозиво в шоколаді і каву.

- Добре, – я повернувся до офіціанта. – Значить, два вершкових морозива в шоколаді, дві кави і чісбургер.

- Гаразд. Може вина?

- Ні, дякую.

Він пішов виконувати замовлення.

- Ну як там в тебе справи? – поцікавився я.

- Непогано. Редактор задоволений моєю статтею. Я написала чудову статтю про негативний вплив деяких жахливих фільмів на психіку людини. Сьогодні здала в набір, а завтра вже вийде газета. Ти скоро побачиш цю статтю.

- Чекатиму з нетерпінням. До речі, про що ти так хотіла зі мною поговорити? – я почав втрачати терпіння, якого в мене часом бракувало.

- Здогадайся, – Наталка лукаво посміхнулася.

Я не мав жодного уявлення що вона має на увазі, бо жінок складно передбачити і тому вирішив стрельнути навмання.

- Мабуть про нас з тобою. Ти хочеш вийти за мене заміж?

У відповідь вона розсміялась.

- Усі чоловіки такі нетерплячі чи тільки ти?

- Тільки я один.

- Добре, добре, не сердься. Я скажу… Іване, я хочу переїхати до тебе, щоб ми жили разом. Ну як? – вона пильно на мене дивилась.

- А чому ти так вирішила? – поцікавився я.

- Бо я тебе кохаю і вважаю, що ми давно маємо жити разом.

Це було переконливо в одній фразі.

- Наталко, це чудово! Я вражений. Коли відбудеться ця святкова подія?

- Не поспішай. Завтра п’ятниця, скоріш за всього в суботу. Так що прибери свій мотлох і зроби квартиру охайною до мого приїзду.

- Що ти говориш? Який мотлох? Поїхали хоч зараз до мене додому і побачиш, що все чисто і красиво блищить, як золото на сонці.

Вона лукаво мені посміхнулася.

- Ну-ну, знаю я тебе. Що ми будемо робити у тебе дома?

- Спілкуватися і все що завгодно. Не люблю думати на перед.

- І ти будеш слухняним хлопчиком не приставати до невинної дівчинки?

- Ні, якщо ця невинна дівчинка мене не причарує.

- А ти спробуй протистояти цим чарам.

- Це зробити дуже важко, – я посміхнувся. – Краще відразу здатися в їх владу.

Наталка хотіла відповісти на цю жартівливу репліку, але підійшов офіціант і поставив підніс. Ми накинулися на їжу, як бик на червону ганчірку.

- Іване, допоможеш мені у суботу перевезти до тебе свої речі?

- Звісно. А ти точно надумала їхати до мене?

- Так.

Я з нетерпінням буду чекати цієї миті, коли ми будемо жити удвох. Ми зможемо займатися любов’ю коли захочемо і нам ніхто не буде заважати. Ми будемо допомагати один одному у побутових справах і вести господарство. Я навіть в уяві намалював, як ми з Наталкою на кухні готуємо смачний пиріг.

- …робота?

Я підняв на неї замріяні очі.

- Іване, ти мене чуєш?

- Е-е… а що ти питаєш?

- Я запитую як твоя робота?

- Робота? Так собі. Вільного часу і халяви майже нема. Все-таки у мене дуже важлива і відповідальна посада. По суті відсотки за кредитами – головне джерело надходження доходів банку. Зараз такий час, що бажаючих взяти кредит на бізнес, на купівлю житла, автомобіля дуже багато. Тільки не всі хочуть повертати свої заборгованості і не всі дають під заставу іпотеку, тобто нерухомість. – Я допив каву і поставив пусту чашку на стіл. – Нічого цікавого в мене поки що немає.

Ми ще посиділи трохи в кафе, а потім я відвіз Наталку додому. До себе в квартиру я повернувся після десяти. Як тільки я потрапив до своєї квартири, то відразу пішов робити собі зелений чай з медом. Більш всього я любив акацієвий мед або липовий. Добряче поївши, я пішов дивитися телевізор в чудовому настроєві. Мене турбувало лише одне: що я не розповів Наталці про свій дивний сон. Та мабуть і правильно що не розповів, бо це дуже схоже на хворого чоловіка і це характерно для слабака. Я – чоловік і тому не повинен нічого і нікого боятися. Усі погані сни швидко проходять і цей не виключення. Якби ж я знав, що це тільки початок, то так самовпевнено себе не почував би.

По телевізору йшов чудовий фільм, який я з превеликим задоволенням подивився, повністю поринувши в фантазію режисера, геть усе забувши на дві години, поки йшов фільм. Потім, я пішов спати.

«Ну все, цього разу мене нічого не буде снитися. Я вірю, що цей дурний сон зник назавжди. Він зникне»…

З такими оптимістичними думками, я заснув в повнісінькій темряві.

Розділ 2
Я прокинувся від будильнику, який поставив на своєму мобільному. Сьогодні в мене настрій був значно кращий, ніж вчора і на це була поважна причина: мені не снився сон про пограбування казино. Це ж чудово! Я сподівався (вчора лише сподівався, а сьогодні ці сподівання ще й підкріпилися фактом – відсутністю сну), що він зник назавжди, як поганий вчинок, про який з часом забуваєш назавжди. Сонечко світило у моє вікно, а я слухав по радіо пісню групи «Океан Ельзи» «Без бою», яка мені дуже подобалась. Поснідавши, я відчув енергію і сили працювати. Я швидко зібрався і вийшов на вулицю. На роботу іноді я їду власним автомобілем «Рено», але сьогодні я не хотів бути в ролі водія, бо для цього потрібно уважно стежити за дорогою, а тому краще їхати в маршрутці в якості пасажира. Людей в мікроавтобус зайшло дуже багато і більшість з них їхало стоячи. Мені пощастило потрапити в категорія людей, які їхали сидячи. Відкинувши голову на спинку сидіння, я дивився у вікно. Монотонне гудіння дизельного двигуна, одні й ті ж самі будівлі, повз яких ми проїжджали, привели мене до дрімання, а потім і до повного сну. Ось тут мені приснився цей сон. Епізод один добавився, де я вже без грошей швидко мчав на авто, аж поки на зустріч не виїхала вантажівка…

Я мчав не відомою дорогою і вантажівка їхала просто на мене. Не було сумнівів, що вона мене розчавить

О, Господи!

На цьому на превеликий жаль чи може радість (в залежності від того, чим закінчиться цей сон), мій сон завершився. Я раптом прокинувся, набрав в легені багато повітря і від несподіванки наляканими очима озирнувся. Добре, що я не закричав, інакше б люди подумали, що я не в своєму розумі. Ситуація наколювалась як залізо на вогні і поки я не міг нічого збагнути. По-перше, чому мені знову сниться цей жахливий сон (по-іншому в мене не повертається язик його назвати), з продовженням зовсім не зрозумілим, і тут зовсім не відчувається сенс. А сенс повинен обов’язково бути. Усе в житті пов’язано ланцюгом логічних послідовних подій, які так чи інакше впливають на наше життя. По-друге, чому я побачив сьогодні коротке продовження цього сну, і чому ледь не зіткнувся з вантажівкою? Як це можна пояснити?.. Від цього питання я мало не божеволів. А якщо… я загубив думку. Гаразд, йдемо далі. По-третє, як би там не було, а я повинен звернутися по допомогу до кваліфікованого спеціаліста і чим швидше тим краще. Я знав одного дуже відомого психіатра, який виліковував різні хвороби з порушення психіки за допомогою гіпнозу, але його послуги коштували дуже дорого і до того ж я не любив гіпноз. Я не довіряв лікарям, які використовують в своїй практиці гіпноз, хоча не міг пояснити причину такої недовіри. Можливо причина крилася в тому, що я просто знав, що людина виконує будь-які накази і нічого не пам’ятає після сеансу гіпнозу. І по-четверте, сон міг буди наслідком того ж гіпнозу, який раніше відбувся. Але як це могло бути, якщо я ніколи на таке не погоджувався? Про сам гіпноз я знав з книжок але дуже мало. Мені було відомо, що людини можна ввести в транс і через фотографії. Проте, це вже сюжет для трилера, який пишуть сучасні письменники.

Останні декілька хвилин поїздки я ні про що не думав, викинувши зовсім з голови те, що мене так турбує. Мої думки переключилися на роботу, яка мене чекала в банку, і від якої нікуди, на жаль, не дінешся. Сьогодні у директора настрій був чудовий, я з ним привітався і пішов працювати в свій кабінет. Перша половина робочого дня пройшла в незчисленних телефонних дзвінках, на які мені доводилося відповідати, а от друга частина була майже вільною і я вирішив повернутися до роздумів.

В мене є можливість ознайомитися з усіма даними про такий стан організму як сон з різноманітних книжок у бібліотеці.

«Іване, а нащо тобі пертися в цю довбану бібліотеку і копатися в книгах, якщо зараз легше будь який матеріал знайти через Інтернет».

Справді, сучасні технології створені для того, щоб облегшити наше життя і за мінімальний проміжок часу знайти необхідну інформацію. Інтернет дозволяє це легко зробити. Крім того, зараз існує безліч сайтів, на яких розміщені безкоштовні електронні бібліотеки, з яких можна скачати книжки на любий смак. Панове, на дворі 21 століття, то ж давайте користуватися останніми можливостями людства.

Я зайшов в Інтернет з робочого комп’ютера і через «Google» - найвідомішу і найпопулярнішу пошукову систему, якою користуються у багатьох країнах світу, ввів ключові слова: «електронні бібліотеки» і нажав кнопку «Пошук» Мені викинуло понад 14000 сайтів і веб-сторінок. Я зайшов на перший-ліпший і мені завантажило чудову сторінку української електронної бібліотеки. Я зайшов на розділ психологія і натрапив аж на три книги. Одна з них була Зігмунда Фрейда «Про сновидіння», екземпляр якої стояв у мене вдома, тому я її обминув. А ось дві наступні книжки я скачав на робочий стіл, а потім переписав на чистий диск. Звісно, я на цьому не зупинився і витратив ще трохи часу на пошуки, і скачав ще кілька книжок.

Потім, я ще трохи полазив по сайтах і коли це мені набридло, я знову згадав про сон. Ні, не міг я про нього не думати. Адже уві сні я викрав гроші. Чималі гроші. Три мільйони двісті п’ять тисяч сорок одна гривня – це дуже великі гроші, які просто так з неба не впадуть і які далеко не кожен зможе заробити. А я вірив, що сон якимось чином відображає реальність і що є така хата, в підвалі якої знаходиться сумка повна грошей, поки хтось її не забере на своє щастя (чи може горе?). Не знаю чому (можливо це просто божевілля), але я дуже хотів цих грошей і вірив, що знайду схованку. Я вже навіть будував плани, що буду робити з такою великою сумою.

Спочатку куплю чудовий будинок з великою ділянкою землі. Поміняю машину на «Мерседес» чи «Феррарі» і відразу кину роботу. Потім, частину грошей покладу у банк (не в «Омега», бо хто захоче класти гроші в банк, в якому скоро не буде працювати), а іншу частину інвестую в нерухомість. А ще я буду дарувати багато дорогих речей своїй дівчині Наталці… Проте, все це мрії, які можливо колись здійсняться, а можливо і ні. Усе залежить від мене. Чесно кажучи, я дуже жалію, що вирішив знайти ці гроші, але я ж не міг знати, що станеться далі (присягаюсь, якби знав, то плюнув би на ці кляті гроші). Але я не плюнув на них, а збирався знайти і розумно використати.
* * *

Усе, роботу на сьогодні закінчено. Зараз поїду додому, а попереду чекають вихідні, які я можу провести з Наталкою. Чудово! Я виключив комп’ютер і прибрав усі речі з письмового столу, коли у мій кабінет тричі постукали і після мого дозволу зайшов Стас Соколенко. Я знав, що він трудоголік і брав на себе дуже багато додаткової роботи. Він не ходив у відпустку більше семи років і це мене навіть лякало, бо я навіть року не міг обійтися без відпочинку, хоча б на два тижні, не говорячи вже про місяць.

- Петровичу, вже додому тікаєш? – запитав він, сідаючи у м’яке крісло.

- Звісно, сьогодні п’ятниця, нащо працювати до останнього поту. Робота вже не йде.

- Та я теж так думаю. Проте, декілька дрібних справ я взяв додому – попрацюю у вихідні. – Стас показав товсту папку з паперами. – Як твоя Наталка?

- Чудово себе почуває. Ми хочемо поїхати кудись на цих вихідних. А як твоя сім’я?

- Та якось… Жінка мене постійно сварить, що я працюю багато, але хто ж буде заробляти гроші. Ні фіга ці жінки не розуміють в чоловічих справах. До речі, що з тобою сталося?

- Про що ти?

- У тебе бліде обличчя. Тобі не добре? – спитав він.

- Ні, усе нормально. Просто трохи втомився. Я погано сплю останнім часом…

Більше я нічого зайвого не сказав, бо не вбачав в цьому потреби.

- Погано, – сказав Стас через деякий час. – Напевно ти любиш дивитися фільми жахів?

- Ні.

- А мій син Дениска дивиться їх, а потім вночі йому сняться кошмари. Я навіть думаю, може його зводити до психіатра, бо в дванадцять років дитяча психіка дуже не стійка до таких фільмів, де багато крові.

- А ти що, знаєш якогось лікаря? – спитав я між іншим.

- Так в мене є добрий знайомий. А що?

- Та нічого. Так просто спитав.

- Я його давно знаю. Він добрий фахівець, може моєму Денису допомогти позбутися божевільного бажання дивитися криваві фільми.

- Можливо, – я взяв у руки пакет. – Добре, Стас, я піду. Бувай.

Я вийшов з роботи і поки стояв на дорозі і ловив маршрутку, думав про почуте. А можливо цей фахівець лікує психічні розлади без гіпнозу? Це було б доречно, якби лікар мені допоміг.

Мої роздуми перервав дзвінок мобільного. Я глянув на дисплей: дзвонив Микола, мій колишній одногрупник і дуже добрий друг.

- Привіт, Миколо.

- Іване, здоров. Як життя?

- Чудово. Я вже вирвався із рутинної праці.

- То давай зустрінемося у ресторані, поговоримо. У мене є успіх на форексі. А ще є цікава пропозиція на вихідні. То як?

- Гаразд. Коли зустрінемося?

- За півгодини у ресторані «Біла Ніч».

- Чудова назва ресторану, як марка пива. Добре, за півгодини.

Я поклав мобільний у кишеню.
* * *

До навчання в університеті Микола відносився зовсім зневажливо і не серйозно, він вважав, що відвідування лекцій – пуста трата дорогоцінного часу, та й взагалі ці знання, які даються викладачами не дуже професійні, і краще самостійно опанувати тими навиками, які необхідні для успішного ведення бізнесу. Тому, Микола вчився погано, за більшість екзаменів він платив хабарі, зате досконало вивчав інвестиції, маркетинг, банківську справу, менеджмент, різні принципи досягнення багатства у різних відомих багатих людей: Біл Гейтса, Дональда Трампа, Генрі Форда та інших. Що ж, після закінчення університету ми з ним не бачилися два роки, а потім я дізнався, що він вже заробляє чималі гроші, які мені тільки снилися. Чесно кажучи, я навіть йому трохи заздрив, бо мені досягти такого успіху, як більше десяти тисяч на місяць поки що не вдавалося.

Ресторан «Біла Ніч» знаходився за декілька кварталів від банку «Омега». Цей ресторан займав всього два поверхи, але зайшовши в середину, відразу відчував як лампи яскраво освітлювали підлогу різними відтінками кольорів і разом вони складали чудову кольорову гамму, від якої важко було відвести погляд, бо вона сильно заворожувала відвідувачів, які на деякий час забували про все на світі, дивлячись лише на кольорову гамму і слухаючи чудову музику (частіше всього звучала попса або рок, реп майже ніколи, бо в нас він був не популярним), вони просто тонули в цих чудових звуках, які просто полонили душу, полонили слух людський, який на деякий час ставав рабом цієї чудової музики – музики, яка просто творила чудеса, яка затримувала відвідувачів, щоб вони залишилися ще трохи в ресторані і замовляли собі червоне вино або пиво «Біла Ніч», та продовжували слухати цю музику, танцювали під неї в спеціально відведених місцях, і коли вони виходили з ресторану, в них виникало бажання в майбутньому знову сюди прийти. Звичайно, не всіх полонила музика своєю красою, але лише тих, хто дійсно цінував сучасну прекрасну музику, яка була найбільш популярною в Україні. Я це знав, бо колись розмовляв з менеджером ресторану, який розповів кілька секретів, які допомагають заволікати сюди побільше клієнтів, які і є джерелом доходів ресторану.

Зайшовши в ресторан, я помітив, що відвідувачів було зовсім небагато, і тому без проблем побачив молодого чоловіка с вусами, чорними як вугілля очима і елегантним світлим костюмом, який на ньому добре сидів. Я підійшов до Миколи і потиснув йому руку.

- Як там в тебе справи? – спитав він, після привітання. – Ти ще працюєш в банку?

- Працюю, а що мені робити. Я б з радістю пішов, та не бачу кращого заробітку. А працювати на себе поки не виходить. Вип’єш зі мною пива?

- Так. Як раніше, коли ми були студентами?

- Так.

Я посміхнувся. Давні часи, коли ми були студентами, насолоджувалися свободою і безтурботністю ще не забуті, коли ми пили пиво, розмовляли, коли ми закохувалися у чарівних та вродливих дівчат, із-за яких ми втрачали голови і інколи робили дурниці, коли ми зустрічалися з дівчатами, цілувалися, обіймалися, планували майбутні стосунки.

- Я візьму пива, – я встав зі стільця.

- Сиди. Сьогодні я пригощаю і не тільки пивом, а й коньяком. Є привід.

- Гаразд.

Микола замовив чудову піццу з грибами та дві кружки «Біла Ніч». Звичайно, світлого, бо темне пиво я не любив.

- Ти кажеш, що в тебе є успіхи. То розповідай мені.

Я трохи відхлебнув пива.

- Добре. Ти знаєш, що я давно займаюся торгівлею нерухомістю і цінними паперами, досвід в мене не абиякий. Останнім часом я почав заробляти стабільно п’ять-шість тисяч доларів на місяць. А за цей місяць в загалі заробив десять штук зелені.

- Неймовірно, – в мене аж дух захопило від названої суми. – І що ти збираєшся робити з цими грошима?

- Більше половини грошей покладу у банк, а іншу частину вкладу в нерухомість.

- До речі, що ти там казав про якусь пропозицію? – поцікавився я.

Він допив пиво і поставив порожню кружку, на дні якої лише осіла піна.

- Може повторимо? – спитав Микола, показуючи на кружку.

Я мовчки кивнув головою. Через хвилину офіціант приніс дві повні кружки з свіжим пивом. Я зробив декілька ковтків і повторив своє запитання.

- Пропозиція? А-а, ось про що ти… Ну добре, скажу. Ми з Настею їдемо на дачу відпочити на ці вихідні і я пропоную тобі взяти свою дівчину і поїхати з нами. Відпочити і подивитися, як ми влаштувалися. Як ти на це дивишся?

Річ у тім, що Микола недавно купив чудову дачу поблизу річки, яка коштувала чималих грошей. На це варто подивитися.

- Чудово, – не вагаючись відповів я. – Я згоден. Треба ще поговорити з Наталкою, але вона скоріш всього погодиться.

- Так, поговори. Ми мабуть поїдемо завтра з ранку.

- Ой, я згадав, що завтра Наталка збирається переїжджати до мене, тому я буду їй допомагати. Може ми в неділю приїдемо.

- В неділю, то пізно, – замітив Микола. – Краще постарайся впоратися за півдня, щоб в суботу ввечері ви приїхали на нашу дачу, яка тобі повинна сподобатися.

- Сподіваюся. Хата велика?

- Безумовно. Місця вистачить, щоб навіть рота солдат там жила.

Ми ще випили по чарочці «Жан-Жаку», посиділи хвилин з десять, а потім я поїхав додому. По дорозі я думав, про шалені гроші, з якими міг би розкішно жити.


* * *

Відчув втому я вже, коли був вдома та дивився телевізор, біля якого заснув. Мені знову приснився цей сон.

Вантажівка їде просто на мене здалеку. Я їду на авто і бачу… бачу як вона наближається з катастрофічною швидкістю. Наближається просто на мене, наче чудовисько, яке хоче мене з’їсти. В мене замирає серце на деякий час. Вантажівка зовсім близько, коли я даю по гальма і повертаю кермо… Мене заносить у лівий бік, і авто збиваючи огорожу врізається у металевий стовп…

Коли моя машина врізалась в стовп, я прокинувся з широко відкритими очима і голосно закричав. В кімнаті горіло світло, а по телевізору показували якусь фантастику. Я відразу збагнув у чому річ. На цей раз сон був більш яскравим і більш зрозумілим. Я бачив казино, яке ми пограбували і бачив коли ми сиділи у автомобілі. Так, уві сні я бачив добре машину, але зараз не міг пригадати номер, а тільки марку – «Ауді». Що мені це дає? Поки не знаю, але сподіваюся скоро дізнатися. Адже для мене це дуже важливо, коли кожної ночі я божеволію ще більше від цього проклятого сну. Назву казино я теж не пам’ятав, але мені здавалося, що я колися бачив його у нашому місті і обов’язково зможу знайти.

Розлючений від своєї безпорадності і головне незрозумілості, яка була подібна на непроглядну темряву, коли ти йдеш і не знаєш що тебе чекає по переду і на що можна наткнутися, я встав з дивану. Досить! Скільки буде продовжуватися цей сон? І що кожного разу буде якесь продовження чи так зі мною грається моя підсвідомість? Що я такого зробив, що мені сниться цей сон?

«Припини панікувати. Заспокойся і спробуй проаналізувати свою поведінку останнім часом. Можливо сталося щось дивне і я не придав цьому значення».

А якщо це не я грабую казино, а хтось інший. Може мені приснився чоловік, який дуже схожий за зовнішністю на мене? Ні, це не можливо. Хоча, якщо на це подивитися з практичної точки зору, беручи до уваги, що я ніколи не мав ніякого взагалі відношення до криміналу, то можна припустити (лише припустити, бо стверджувати на сто відсотків я поки що не можу) що це дійсно хтось інший керував бандитами, які налетіли на казино, як ото зграя шпаків на черешню, не залишивши від неї нічого. Тоді виникає цілком закономірне питання: чому мені сниться цей сон, якщо він до мене не має ніякого відношення?

«А чому ти вирішив, що сон не має до тебе ніякого відношення? Подумай, може ти спішиш з висновками».

А й справді, чом це я ламаю голову, як школяр над квадратним рівнянням, якщо можна просто заспокоїтися і почекати, поки не знайду відповіді принаймні на деякі із багато численних питань. Бо в мене вже починає боліти голова. Щоб утамувати біль, я прийняв таблетку аспірину і запив її теплою водою. Через десять хвилин біль відступила так само, як переможені війська відступають від свого противника.

На годиннику в цей час показувало: 1:38.

Треба було лягати спати, та я все ніяк не міг заспокоїтися і до того ж не хотів, щоб мені знову снився сон.

Я вимкнув телевізор і ліг на диван. Ще довго я не міг заснути, лежачи у темряві і думаючи, що мені робити далі. Все, годі відкладати, завтра же поїду до лікаря. Спочатку подзвоню Стасу і дізнаюся адресу психіатра, а потім піду на прийом без попереднього запису, якщо вдасться. Але що я можу зробити самостійно?

По-перше, знайти то казино (якщо воно існує, у що я вірю на 99 %), яке пограбували, побувати в ньому і спробувати все зрозуміти. Далі необхідно спробувати знайти цей дім, у якому злочинець сховав повну сумку грошей. А що буде далі…

Я знову подумав, що з’їхав з глузду, але ще сподівався, що мені лише це здається. Нормальній людині може один і той же сон приснитися два рази, ну три, але ж не п’ять разів поспіль. Я не вірю у всілякі віщі сни і сни, які передбачають майбутнє. Але після таких безсонних ночей мій стан може значно погіршитися і Наталка це може помітити. Я не хочу її втрачати, бо дуже кохаю і тому не повинен ставати на шлях психа, який геть втратив голову, і не усвідомлює, що з ним відбувається.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка