Комунальний заклад «Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-II ступенів №11»



Скачати 401.94 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір401.94 Kb.


Комунальний заклад

«Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-II ступенів №11»

Харківської обласної ради

ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ХАРКІВ

2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3



  1. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 6

1.1.Виховання школярів на засадах народної педагогіки 6

1.2. Багатство та різновидність традицій українського народу 9

1.3. Специфіка національного виховання молодших школярів 12



  1. ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ

ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ВИХОВАННІ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ (з досвіду роботи) 18

ВИСНОВКИ 23

ЛІТЕРАТУРА 24

Додатки: - сценарій родинного свята «Рідна хата – наша берегиня» 25

- свято врожаю «Сонцесяйний коровай» 32


ВСТУП

Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури»

Сьогодні школа, вчителі початкової ланки освіти покликані відповісти на запитання,як підготувати молодшого школяра до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві,при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей,що склалася в українського народу.

Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення внесли внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання підростаючого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К. Насиров, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обгрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р. Г. Абдулатіпова, Ф. С. Бабейко, Л. М. Дробіжева, І. І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми, розглядають спектр по формуванню національного і міжнаціонального свідомості, переконання і поведінки, щодо вдосконалення методів і форм.

Актуальність проблеми визначається вимогами до самовдосконалення, саморозвитку особистості, її естетичної культури; необхідністю найбільшого використання національно-особливого в культурному надбанні народу, з метою оволодіння особистістю багатством загальнолюдської культури.

Об'єкт дослідження: національне виховання молодших школярів.

Предмет дослідження: використання національно-культурних традицій у вихованні молодших школярів.

Мета дослідження: вивчити зміст і методику національного виховання молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: полягала у припущенні того, що використання національно-культурних традицій у вихованні молодших школярів буде ефективним за умов:

- доступностість;

- емоційність;

- враховування вікових та індивідуальних особливостей дітей

- зв'язок з життям

- комплексний підхід до виховання національними традиціями.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження були встановлені такі завдання:


  • розкрити сутність національного виховання школярів на засадах народної педагогіки;

  • виявити специфіку національного виховання молодших школярів, його змістові та методичні аспекти;

  • використання національно культурних традицій українського народу у вихованні молодших школярів.

1. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1.Виховання школярів на засадах народної педагогіки.

Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу. Джерелом українських традицій є народна педагогіка, яку невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, яка покликана формувати духовні цінності у людини.

Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.

Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.

Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.

Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природовідповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».

Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».

Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності: «Народні наші пісні, казки, приказки, колядки, козацькі думи, - все це в українського народу невичерпний, багатий скарб для навчання та виховання. І в школі для напутіння життя...».

Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Духовність - поняття синтетичне, узагальнююче і всеохоплююче, воно включає такі поняття, як духовна культура, духовні потреби, духовні інтереси, духовне життя." Духовність виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах. Філософи стверджують, що
«духовність - це якісна характеристика свідомості людини, що відображає панівний тип її цінностей». Духовність також не дається дитині в готовому вигляді, тобто вона не може бути лише просвітництвом або простим запам'ятовуванням ідейних та моральних норм, смислових орієнтацій. Кожен учень, поступово засвоюючи ідеї, ціннісні орієнтації, емоційно-естетичні надбання народу сам емоційно засвоює певні компоненти духовності, виробляє своє ставлення до них, реалізовуючи в практичній діяльності.

Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.

Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя.

Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.

Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.

Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої,людини.

Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька^вважалося великим злочином.

За народними поглядами, працьовитість – це вагоме мірило гідності людини, її становище в суспільстві та сім'ї. Ставлення до праці широко відображено в прислів'ях і приказках, в яких закладено ідеали народу, його морально-етичні норми; оспівано в народних піснях. Народ дуже цінував честь трудової людини і осуджував зневажання етики й моралі; цінував і цінує лицарську честь, готовність віддати своє життя за Батьківщину. Любов до рідної Вітчизни, патріотизм - визначальні риси справжньої людини.

Таким чином кожен педагог має широкі можливості для створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій.

Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.



1.2. Багатство та різновидність традицій українського народу.

Поняття "Традиції" походить від латинського traditio, що в перекладі означає - передача. Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, саме шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду.

У педагогічному словнику виділяються традиції в сім'ї і традиції шкільні. Традиції в сім'ї розглядаються як "сукупність звичаїв і норм поведінки, прийнятих у сім'ї, що передаються від старшого покоління молодшому". Традиції шкільні - це "звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися в школі, які зберігає колектив та які передаються від одного покоління учнів до іншого. Таким чином, традиції складаються в суспільному житті певного народу, в сім'ї, школі, побуті, праці, моралі, мистецтві тощо.

Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.

Отже, національні традиції - це святиш певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".

В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня . Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.

Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Таким чином, національне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.

На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.

Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.

Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.

Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною

Найширший поділ національних народних традицій можна визнати такий: родинні, регіональні, загальнолюдські, трудові, моральні, естетичні, культуротворчі, державотворчі, політичні, побутові, релігійні, місцеві, шкільнолюдські, національні, родинні (за приналежністю); ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні (за своєю спрямованістю); культуротворчі, релігійні, політичні, державотворчі, побутові (за метою і призначенням); сімейні, шкільні, місцеві, сільські, міські, регіональні, загальнонаціональні (за місцем виникнення і розвитку); віковічні, новаторські, відроджувальні, розвивальні (за часом появи і примноження); прогресивні, реакційні, шкідливі, корисні, віджилі (за значенням).
Класифікація традицій

За приналеж-нісю

За спрямова-ністю

За метою і призначенням

За місцем виникнення

За часом появи

За значенням

загально -

людські, національні, родинні




ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні

культуро-творчі, релігійні, державотворчі, політичні, побутові

загально-національні, регіональні, місцеві, шкільні, сімейні, сільські, міські

віковічні, новаторські, відроджу-вальні, розвивальні

прогресивні, реакційні, віджилі, шкідливі, корисні

Слід зауважити, що розроблена нами кваліфікація традицій, що мають виховне значення, досить умовна. За певних соціально-історичних обставин одні традиції можуть активізуватися1 у вихованні, інші - відходити на периферію педагогічного процесу.

1.3. Специфіка національного виховання молодших школярів

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське й патріотичне виховання.

У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:

-любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

-любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

-глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

-турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;

-активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;

-боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

-синівську любов до України – Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

-готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини.

У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» висвітлюються завдання громадянського виховання. Одним з них є: «формувати в молодого покоління почуття патріотизму, відданість Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти»

У «Концепції національного виховання» представлені основні виховні завдання сучасної школи. Наведемо кілька з них, що мають значення для нашого дослідження:

- патріотичне виховання як основа духовного розвитку особистості, складова частина національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів, патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на примноження трудових традицій, звичаїв свого народу; шанобливе ставлення до історичних пам’яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави; активна патріотична діяльність.

У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» визначено основні завдання родинного виховання :

- «забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, залучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності».

Сучасна національна школа потребує нових підходів до національного виховання, зокрема до патріотичного. Починати його потрібно з дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти цього віку найкраще піддаються вихованню(В.Сухомлинський), оскільки в цей час закладаються основи особистості, її майбутнього характеру. Надається спрямованість її розумового, морального та естетичного розвитку. Знання та вміння, накопичені дитиною в цьому віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів. Науковець І.Підласий зазначає, що піддатливість школярів, «їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет, який у них має вчитель, створюють сприятливі умови для формування високоморальної особистості».

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.

Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.

Належну увагу слід приділяти ігровій та спортивній діяльності, проведенню свят, вечорів, екскурсій, оскільки віковою особливістю дітей є рухливість, моторика, зумовлена розвитком м’язів.

Для морального розвитку дитини цей вік особливо важкий тому, що засвоюється досвід, форми поведінки старших поколінь, оціночні судження; формується певне ставлення до оточення, до себе: розвивається дружба, товаришування, взаємодопомога, любов до батьків, до вулиці, школи, рідного міста, природи тощо. На основі цього досвіду дитина починає виявляти самостійність, свідомість у ставленні до навколишнього світу та людей, до моральних норм суспільства. В силу вікових та психологічних особливостей життєвий та моральний досвід у ставленні до суспільства, до Батьківщини, до своєї країни обмежений. Тому саме в цьому віці необхідно закладати основи патріотичного виховання, які стануть фундаментом громадського становлення особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що національні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі. Вони є результатом цілеспрямованого виховного впливу на дитину ідеології, політики, мистецтва, суспільного устрою, виховної роботи сім’ї, школи та позашкільних закладів.

Провідна роль у формуванні особистості належить сім’ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович . У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, - підкреслював учений, - базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів».

Виховна місія сім’ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім’ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.

Основою національно-патріотичного виховання в сім’ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. На ці компоненти національного виховання звертає увагу П.Щербань. Національна психологія – це психологія людини, яка все життя відстоювала незалежність своєї Батьківщини. Це психологія господаря, працівника, захисника тощо. Національна родинна психологія йде від «діда – прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи.

Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, - взаємозв’язок працьовитості та духовності.

Складовою частиною народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім’ї, ювілеї та інші знаменні події родини, кожного її члена.

Традиції й обряди народного та родинного календаря зміцнюють сім’ю, виховують найглибші людські почуття, учать любити й поважати матір та батька, рідну оселю, рідний край, Батьківщину.

Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв’язку з школою. П.Кононенко, Т.Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа – розвиває його».

Отже, школа повинна допомогти учневі стати особистістю. Для цього вона повинна знайти шляхи свого становлення як національного, державного закладу, який буде виховувати патріота, громадянина української держави з активною життєвою позицією, люблячого свій народ і Батьківщину.

Ефективність різних видів виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Оскільки в молодшому віці дітей переважає образне мислення, то основне місце має бути відведено ігровим методам і прийомам роботи з дітьми: ситуаційно-рольовим, сюжетно-рольовим іграм; методам аналізу життєвих ситуацій і привчання; ігровим методикам щодо виявлення самооцінки; іграм-драматизаціям, інсценуванню, іграм-бесідам, іграм-мандрівкам; екскурсіям; ігровим вправам, колективним творчим проектам, практичним акціям тощо.

2. ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Кожен народ має свою систему національного виховання, яка відповідає його характерним рисам. Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...».

Основною метою національного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Особливе місце в цьому процесі належить учням початкового рівня освіти - 1-4 класів. Пояснюється це особливостями психології дітей, прикметою яких є здатність охоче пізнавати довколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Саме тому основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання.

Проблемна тема, над якою я працюю, «Національне виховання молодших школярів» набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави.

Мета цієї роботи полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.

Маючи вищу педагогічну освіту та тридцяти п’ятирічний трудовий стаж роботи з вихованцями, завжди ставлю перед собою завдання пошуку нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної школи зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу.

У родині закладаються підвалини патріотизму і почуття національної приналежності. Тому вважаю, що ефективність моєї роботи в цьому напрямку пов’язана тісним контактом з батьками. В нашій школі традиційно 1 грудня проводяться свята «День сім’ї», де батьки разом з дітьми, приймають участь в виховних заходах. В першому класі провела родинне свято «Рідна хата - наша берегиня». Мета цього свята – прищеплення любові до рідного краю, батьківської хати. На основі віршів українських поетів виховувала любов до рідної мови, до культури рідного краю, знайомила з звичаями українського народу, оберегами. Була проведена виставка малюнків: «Батьківська хата очима дітей». В цьому заході батьки приймали активну участь: дітям пошили українські костюми, з задоволенням разом з дітьми співали пісню «Рідна хата». В цьому заході використовувалися прислів’я і приказки про хату: «Своя хата – своя правда, і сила, і воля», «Своя хата краща від чужих палаців», «Де мри і лад, там є в хаті благодать».

В четвертому класі були проведені «Українські вечорниці»: «Рідну землю, де живемо, Україною зовемо». Мета цього заходу – поширення знань вихованців про українські традиції, українські обереги, прищеплення любові до рідного краю, української мови, пісні, виховання поваги до близьких людей, виховання потреби зберігати українські традиції та цінності роду. Закінчилося свято куштуванням вареників і співом народних пісень про рідний край. Такі вечори, свята допомагають укріпленню взаємозв’язку сім’я – школа, сім’я – учень – вчитель, поширюють і укріплюють знання про народні українські традиції.

В третій чверті було проведено свято «Масляна». Мета: ознайомлення дітей з давніми народними обрядами та звичаями, виховання шанобливого ставлення до традицій народу, пробудження почуття національної гідності. В ході свята використовувалися народні ігри, інсценізовані дійства, пеклися млинці.

Діти беруть активну участь в екскурсіях по рідному місту Харкову – відвідали історичний музей, художній музей. Такі заходи активізують цікавість до вивчення історії рідного краю.

В своїй роботі продовжу різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечать поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.

З цією метою проводила такі виховні заходи:


  • години спілкування «Нема ціни святині дорогій», «Я- громадянин України», «Ми всі українці – єдина сім’я»;

  • читання і обговорення казок і оповідань В.О. Сухомлинського, які вчать дітей естетично сприймати, допомагати меншим, творити добро і словом і ділом;

  • конкурс читців « Мово моя калинова»;

  • фотовиставка «Ось це – мій тато»;

  • складання генеалогічного древа своїх родин «Нехай завжди квітує дерево родинне»;

  • екскурсії;

  • бесіди з елементами рольових ігр «Колиска роду – українська хата», «Зимові свята»;

  • усний журнал «Ми – українці»;

  • гра-подорож «Моє місто Харків»;

  • вечір загадок, прислів’їв;

  • класні і родинні вогники («Уклін тобі, жінко», «Це добре слово – бабуся»).

Реалізація шляхів, методів і форм організації діяльності школярів сприяє створенню під час народознавчої роботи нової виховної ситуації, що інтенсифікує розвиток морально цілісної гуманної особистості. У виховній роботі з народознавства створюється оптимальна база для позитивних змін у пізнавальній, емоційній та поведінковій сфері особистості учня, що забезпечує формування системи цінностей у школярів.

Важливим традиційним засобом національно патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в першому класі, яке постійно поглиблюється в ході проведення виховних годин та ранків («Національні символи України», «Наша Батьківщино», «Хліб – символ народного добра», «Український рушник», «Без верби і калини немає України»).

Великі можливості для національного виховання учнів дає книга. Ставши читачем, учень стає також володарем багатющого скарбу думок, почуттів, моральних понять, естетичних уявлень. «Щоб підготувати людину до самостійного життя, необхідно ввести її у світ книжок» - рекомендував, аналізуючи свій професійний і життєвий досвід В.О.Сухомлинський, - оскільки «школа стане справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній будуть панувати чотири культури: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки, культ рідного слова».

Враховуючи вік учнів я надавала великого значення грі. Велику цінність для національного виховання, виховання патріотичних почуттів у дітей молодшого віку має сюжетно-рольова гра, яка виражає зв'язок дитини із суспільством. В процесі гри виникає потреба в самостійній дії, відображенні навколишнього, в емоційних переживаннях.

Особливе значення гри полягає в тому, що вона сприяє вихованню в молодших школярів особистого ставлення до явищ суспільного життя. Психологи вважають, що гра – це школа моральних оцінок і почуттів.

З метою розвитку почуттів любові і поваги, дбайливого ставлення до рідних проводились такі ігри: «Ласкаві слова рідним», «Як підняти настрій мамі», «Моє словечко лежить недалечко».

Знайомлячи дітей з історією української родини,її життям, долею українського народу я використовувала у виховному процесі народні ігри. Серед них багато рухливих, які поєднуються з елементами змагання. Деякі ігри супроводжувалися своєрідними поетичними та музичними вставками («Опанас», «Іду я на Січ», «Жмурки» тощо). Ці ігри сприяли появі у дітей інтересу до минулого, викликали захопленість українською народною уявою.

В процесі вирішення завдань національного виховання молодших школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї , громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати, бо ні школа, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання школярів.

Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.

ВИСНОВКИ

Основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання молодших школярів засобами національних традицій:

- зв'язок виховання учнів початкових класів засобами національних традицій із життям;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;

- емоційність виховання;

- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання молодших школярів;

- доступність національних традицій.

Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні учнів початкових класів були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії.

Основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :


  • любов до Батьківщини;

  • гуманність;

  • чесність;

  • позитивне ставлення до праці;

  • любов до прекрасного.

Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку молодших школярів.

У початкових класах закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 – 23 квіт. (№ 33) – С.4-6.

  2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. – 2000. – № 32, 9 серпня. – С. 6–7.

  3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18–25.

  4. Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22–29 серпня, 2001. – С. 10–15.

  5. Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с. – (Внимание, экзамен!).

  6. Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. – Слов’янськ, 2000. – С.139.

  7. Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – С.48.

  8. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.

  9. Громадянин – Держава – громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська – Донецьк, 2001 – С.262

  10. Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.

Додаток

РІДНА ХАТА - НАША БЕРЕГИНЯ

(родинне свято)
МЕТА: прищеплювати любов до рідного краю, батьківської хати. На основі віршів видатних українських поетів вчити дітей любити рідну хату та її обереги. Навчити дітей охайності, дотримання порядку і чистоти в оселі. Виховувати бережливе і шанобливе ставлення до традицій українського т народу, зібраних попередніми поколіннями.

ОБЛАДНАННЯ: В класній кімнаті розвішані дитячі малюнки, кімната святково прибрана вишиванками, рушниками, предметами домашнього вжитку.

На дошці - назва свята і епіграф.

Одна Батьківщина і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.

М. Бакай. „Солов'їна пісня"

.ХІД СВЯТА.

1. Вступне слово вчителя.


  • Мамо, а що таке Берегиня? - запитує дитина.

  • Берегиня, - одказує мати, - це наша оселя, в якій ми народилися і живемо.

Усе, що ми нажили, що надбали від батьків та дідусів, чим збагатилися й освятилися - хатнім пожитком, дітьми, згодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті - все це, щоб ви знали, є Берегиня. Дім, будинок, домівка - так це називають Берегинею.

Саме в хаті твориться людська доля, складаються пісні і легенди. Хата, як і людина, уміє плакати і усміхатися, вона може бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає. Нас батьки навчили вклонятися рідному порогові, рідній мові, тому не розгубили ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини.

Піч, посуд, хліб і сіль на столі, рушники на стіні, батькова криниця, садок вишневий коло хати - все це обереги, які зігрівають нашу оселю.

Ми дуже часто кажемо: „ мій рідний дім", „ моя домівка", „Рідна хата". Як ви вважаєте, що ми маємо на увазі, коли так говоримо, і чому? Коли людина надовго від'їжджає з дому, про що вона завжди думає, кого згадує?

До рідної оселі завжди з’їжджаються діти, мов ті лелеки, які щовесни прилітають до свого гнізда.

Сьогодні учні розкажуть нам про нашу Берегиню - рідну хату, і про те, що


їм рідне у віршах українських поетів і піснях.

Діти.


1. Добрий день вам, милі діти!
Хай вам щастя - доля буде
Не на день і не на рік,

А на довгий - довгий вік.



2. Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро.
Стрічаємо.з хлібом,
Любов'ю і миром.

(Діти тримають хліб на рушнику і разом вклоняються).



  1. Для людей відкрита хата наша біла,
    Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
    Хліб ясниться в хаті, сяють огні щирі,
    Щоб жилося по правді, щоб жилось у мирі.

  2. Я люблю свою хату,
    І продвір'я, і садок,
    Де і сонця багато,

І в жару холодок!

  1. Тихо й затишно,
    Квіти коло хати цвітуть,
    І невтомно все літо
    Бджоли в цвіті гудуть.

  2. Все для мене тут рідне:
    Стіни - білі, як сніг,

І віконце привітне,
І дубовий поріг.
7. Рідна казка про гнома,
Рідна стежка і сад.
Всюди добре, а вдома

Краще, кажуть, стократ. (І. Гнатюк.)



  1. На зеленому горбочку
    У вишневому садочку
    Притулилася хатинка,
    Мов малесенька дитинка.

  2. І до білої хатинки,
    Немов мати до дитинки.
    Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило. (Леся Українка.)
10. Вчитель.

Кожна господиня дбає про свою оселю: прибирає, прикрашає, білить, все


тримає в чистоті.

Ось як про це пишуть поети із збірника „ Українського дошкілля".



  1. Тримай хаточку, як у віночку,
    І рушничок на гілочку.
    Тримай відерця всі чистесенькі
    І водиці повнесенькі.
    Прийдуть зовиці води напитися,
    Будуть тебе хвалити.

  2. У одних дівчаток у хаті порядок:
    Заглянути мило, так тут чисто й біло.
    Чистенькі чорнятка, заметена хатка,
    Стіл і лави вмиті, аж любо дивитись.

  3. В других дівчаток такий є порядок:
    Свині в сінях риють, пси посуду миють,
    Неметена хата, сміття страх багато,

А ложки під лавою поросли муравою.

П.Дівчата.

  1. Гей же сестри, жваво, сміло,
    Зачиняймо добре діло.
    Свою хатку прикрашаймо,
    Україну звеселяймо!

  2. Наша рідна хата
    Буде, як послата,
    Буде вона біла,
    Як та квітка спіла.

  3. Ми будемо дбати,
    її прикрашати,
    Щоби була радість
    Із рідної хати.

12.Вчитель.

А ваша хата подобається вам? А знаєте ви, що в хаті? Спробуйте вгадати загадки.

1. Б'ють мене ціпами,
Ріжуть мене ножами:
За те мене отак гублять,

Бо дуже мене люблять. (Хліб).

2. Ходить, ходить,
А в хату не заходить. (Двері).

3. Підсмикано, підтикано,
Всю хату збігало,
Під причілком сховалося. (Віник).

4. Маю чотири ноги,


Ще й чотири роги,
В полотно мене вбирають,
їсти й пити накладають. ( Стіл).

5. Поле скляне, а межі дерев'яні. (Вікна).

6. От так дім - одне вікно,
Кожен день в вікні кіно. (Телевізор).

7. Тепла гармошка весь дім нагріває. (Батарея).



13. Учень.

Стару традицію, мов світ,


Ми збережем, як святість,
Коли живі ще баба й дід, -
їм перше місце в хаті.

14. Учень.

Намалюю маму, намалюю тата.

Далі - наш садочок, а в садочку - хата.

Біля хати - квіти: мальви і жоржини

И, ніби сонце сходить, соняшник за тином.

15. Огляд малюнків „ Батьківська хата очима дітей".
16. Учні. Прислів'я і приказки про хату.

У веселій хаті - веселі люди

Своя хата краща від чужих палаців

Не дім господаря красить, а господар дім.



17. Учень.

Хай живе наш рідний дім!


Тепло і затишно у нім.
- Тут і тато, тут і ненька,
І бабусенька рідненька.
І веселий наш дідусь -
Крутить пишний русий вус.

18. Учень.

Як нема бабусі, як нема матусі,


Татуся і дідуся, є ще вчителька моя
Марина Олександрівна і вихователька
Тетяна Михайлівна.
Я до них пригорнуся

І про все їм розкажу, бо дуже-дуже їх люблю.



19. Друзі шановні, матусі і тата,

Вдячні ми всім, хто прийшов на це свято.


Ми - українці, - велика родина,
Мова і пісня у нас солов'їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для всіх нас - Україна!

  1. Пісня „Рідна Хата".

  2. Слово вчителя.

Кожна мати, кожен батько вчать свою дитину любити рідний край - місце, де народився, вчать любити рідну хату.

Не скупіться на теплі слова,


Бо у світі так мало тепла...
Лиш від рідної хати
Та від лагідних рук мами й тата.

Коли зміцніють крила, щоб літати,


Не забувай про рідних маму й тата.
Та встигни добре слово їм сказати,
Допоки ти живеш у рідній хаті.

Хай ваша хата буде багата

І хлібом, і сіллю, й великим добром.

І дітьми хорошими, й добрим здоров'ям,

1 піснею, й злагодою, - сімейним теплом.

СВЯТО ВРОЖАЮ «СОНЦЕСЯЙНИЙ КОРОВАЙ»



Ведучий. Шановні гості, сьогодні ми запросили вас на свято Осені, свято

врожаю «Сонцесяйний коровай». З давніх-давен люди прагнули

жити у злагоді з природою, а осінь – це особлива пора –

золотоволоса, багата і щедра.

Ведучий. От ми і прославляємо осінь і дякуємо їй за щедрі дари, а також

роботящим рукам, які допомагали зібрати ці дарунки.
Пісня «Це моя земля»

Виростала я на Україні,


Виростала, де грона калини
Щовесни під вікном розквітали,
Білим цвітом мене забавляли.
Тут волошки в волосся впітала,
Тут матусю сльозами прохала,
Щоб сорочку мені вишивала,
Тут я вперше в житті покохала!

Приспів:


Це моя земля! Це моя країна!
Тут моя сім'я! Тут моя родина!
Це ліси, поля, гори й полонини,
Рідна ти моя Україна! (2)

В нас колосяться жито, пшениця,


І тече тут джерельна водиця,
В нас найкращі у світі дівчата,
Люди щирі, душею багаті.
Приїжджайте до нас в Україну,
Тут завжди зустрічають гостинно,
Пісня лине від хати до хати,
Бо у нас люди вміють співати!
(Після пісні діти шикуються в снопи.

Вихід Осені – звучить курликання відлітаючих журавлів).

Пісня «Осінь іде» (співає Осінь)

Іде красуня осінь,

Ступає по землі

І золотом багряним

Вітає ліс і….

Іде вона у поле

Де житечко росте

Там колосочки сяють

Як море золоте.


Осінь. Завітала я до вас в Україну,

Одягла в червоне намисто калину,

Бо ж українська осінь –

Це пишні жоржини,

Айстрі різнобарвні,

Горішки ліщини.

Багатими врожаями

Смачними овочами,

Яблуками, сливами,

Грушами красивими.

Україна на весь світ

Врожаями славиться,

Житом та пшеницею,

Білою паляницею.

Запрошую всіх на свято Врожаю.
Звучать позивні свята «Хліборобська прославна»

Осінь. Віддавши урожай, зітхнули всі лани,

Вклонились їм дерева листям золотим,

Птахи у вирій славу осені несуть,

Спасибі, Боже, за врожай полів,

Їх щедрість, спокою краси.


«Снопи» розступаються. У центрі з’являється дівчина Поле.

Осінь. Вклоняємось тобі, велике хлібне поле,

Ти джерело життя, премудрий Божий дар.

Снопи. Ти – наше відчуття родини, краю, дому, -

І кожен хлібороб, в роботі й на свята,

Тобі уклін віддасть.

Поле. Добрий врожай у просторах безмежних,

Праці віддячують щедрі поля…

Горда країна моя незалежна,

Вільна й свята українська земля.


Пісня «Україна»

Коли будуть питати: ти чий й звідкіля,

Не шукай надаремне ти слів,

Найдорожча у світі дісталась земля,

Нам у спадок від наших батьків.

Приспів: Україно моя, Україно!

Ти моєї душі колиска.

Не забуду тебе, Україно моя,

Чи далеко я буду, чи близько.

За краплини дощу і живої води,

І за хліб запашний на столі,

Колосисті поля і квітучі сади,

Я вклоняюсь тобі до землі.

Приспів: Україно моя, Україно!

Ти моєї душі колиска.

Не забуду тебе, Україно моя,

Чи далеко я буду, чи близько.
Ведуча. А тепер дозвольте посіяти пшеничне зерно в цій господі, воно

поселить в серцях добро, ласку, ніжність і повагу до рідної землі.


Учні говорять слова і засівають світлицю зерном.

Учень. Сієм щедро, сієм рясно,

Учень. Сієм радість, сієм щастя.

Учень. Засіваємо світлицю –

Хай росте овес, пшениця.

Хай шумить колосся в полі,

Хай цвіте щаслива доля.

Учень. Сієм, сієм зернята,

Щоб була земля багата.
Виходять діти з короваєм на рушнику.

Дівчина. Гостей дорогих вітаємо,

Круглим, пишним короваєм.

Хлопець. Шанобливо хліб підносим

І вклонившись, щиро просим:

Любі гості наші, прийміть

Хліб гостинний – сонцесяйний коровай.

Ведуча. Слово надається директору нашого інтернату

Вірі Петрівні Чубінській.
Звучать позивні «Хліборобської прославної». Виходить ведуча і діти всіх класів з хлібними виробами. Діти одягнені в українські костюми. Хлібні вироби – на рушниках.
Ведуча. Хліб – найдорожчий витвір людського розуму, людських рук,

людської праці. Це – святиня людська.

З давніх давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство,

сіль – то гостинність і щирість.

Нашу Вітчизну називають хлібним краєм.

Учень. Імен багато має хліб,

Є гарні і незвичні –

Учень1. Рогалик, торт, батон, пиріг

Учень2. І паска, й паляниця.

Учень3. Ще – бакалійник і калач

Учень4. Перепічка і піцца,

Учень5. І завиванець і рогач,

Учень6. Галушка, коржик, пляцок,

Учень7. І колобок, і легуміна,

Учень8. І мандрик, і пампушки,

Учень9. Книші, лангоші, пиріжки, сухарики і хрусти.

Всі разом. Це все – його величність – годувальник хліб.

Осінь. Всіми цими дарунками хлібними я пригощаю всіх дітей.


Пісня «Паляниця»

Біла паляничка –

Це вам не дрібничка.

Де немає хліба –

Там нема обіда.

Де хороший пекар –

Не потрібен лікар,

Кожен день, як свято,

І пісень багато.

Приспів: Добрі люди, в Україну

Завітейте у гостину!

Всіх запросимо до столу

В добрий день і в добрий час.

А духмяна паляниця

Серед столу, як годиться,

На квітчастім рушникові,

Щоби все було гаразд.
Де працює пекар –

Навіть взимку спека,

В тих місцях і селах

Дітлахи веселі.

В них рум’яні лиця,

Наче паляниця,

Голова усьому –

Хліб у кожнім домі!

Приспів.
Ведуча. Найулюбленішою стравою українців були пироги з сиром.

Послухайте жартівливу пісню «Із сиром пироги» у виконанні

учнів 4 класу.
Пісня «Із сиром пироги»

Був собі гарний хлопець

Мав років двадцять три

Любив козак дівчину

Із сиром пироги.
Приспів: Ой, чули, чули, чули,

Ой, чули , чули ви?

Любив козак дівчину

Із сиром пироги.


Чи теплі, чи студені,

Чи з білої муки

Дівчина хлопця любить

А він їсть пироги.

Приспів.

Звучить музика «Осінній вальс», під який виходить Осінь з хлопцями – Місяцями.

Місяці себе представляють. Я – вересень.

Я – жовтень.

Я – листопад.

Вересень. Перший місяць – вересень, я смачний,

Вам дарую яблука запашні,

Груші, сливи, і виноград –

То солодка радість для всіх малят.


Танець фруктів «Дарунки осені»

Жовтень. Я Вересневі вдячний за старанність.

Врожай добротний зібрано без втрат.

І ось прийшов сьогодні на світанні

У гості Жовтень – Вересня я брат.

В садах те листя, що було зелене

Зробилося одразу золоте.

Принишкли і дерева, і кущі,

Уже осінні перші йдуть дощі.
Танок з парасольками.

Ведуча. Я скільки грибів виросло після дощу!


Танок грибів.

Листопад. Зникли біленькі хмаринки,

Небо не синьо-свинцеве –

Зрідка снують сніжинки

В це переддення грудневе,

Не радує хмарна днина,

Вітер висвистує в кронах,

Лише молода горобина

Світиться в гронах червоних.
Танець «Червоні горобинки»
Виходять три місяці і разом кажуть.

Місяці. Ми не самі до вас прийшли, а привели своїх друзів.



Виходять учні 3 класів під пісню «Овочі», виконують танок.
Пісня «Овочі»

Картопля. Куштуйте, куштуйте усі бараболю.

Варіть і смажте із сіллю й без солі.

Сто страв господиня з картоплі зготує,

Картопля, як хліб – вона всіх нагодує.

Помідор. Беріть помідори – вони пречудові,

До нашого столу хоч зараз готові!

Помідори всі, малята,

Вітамінами багаті.

Морква. Я морква, під сонечком щедрим зростала,

Земелька водою мене напувала.

Тому-то морквина така соковита:

Морквяного соку вам треба попити.

Огірок. Огірок я молодий,

Я корисний і смачний

У салаті й просто так

Дуже добрий я на смак.

Буряк. Я червоний бурячок.

Тут вітаю діточок,

У борщі я не замінний

І смачний і вітамінний.

Цибуля. Я цибуля хоч гірка,

Та корисна я така.

Я й цілюща, кожен знає,

Від хвороби захищаю.

Капуста. Я капустиночка гарненька

Я кругленька, чепурненька

З мене страви всі смачні

Їжте й дякуйте мені.

Овочі (разом). Ми з гарбузової родини,

А виростаємо для людини!

Помідор. За те нас люблять і шанують,

Що різні страви з нас готують.

Цибулинка. Який салат без цибулини?

Буряк. А що за борщ без буряка?

Морква. Чи то без моркви? Без капусти?

Капуста. Без нас в каструлі буде пусто.

Це правда, хлопці і дівчатка

Огірок. Ми є – і всі живуть в достатку!

Виходять всі учасники свята.

Ведуча. Наше свято закінчується.

Ми бажаємо вам, щоб завжди

На ваших столах був достаток.

Щоб було що продавати,

Щоб було що купувати.

Осінь. Щоб родила щедро нива,

Щоб у хаті все як слід,

Щоб довіку був щасливий

Український славний рід.


Заключна пісня «Урожайная»

Мы с тобою выросли

На родном просторе,

Здесь такие добрые

Лес, река и поле.

Здесь такое доброе

Греет землю солнце,

Нам под этим солнышком

Хорошо живется.

Мы с тобою выросли,

Пусть растут и дети

Пусть намочит дождик лик

И обсушит ветер.

Вместе в поле выйдут в путь

В летний день погожий,

Вот тогда и вырастет



Урожай хороший.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка