Комунальний заклад «Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-II ступенів №11»



Сторінка1/2
Дата конвертації05.03.2016
Розмір0.69 Mb.
  1   2


Комунальний заклад

«Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-II ступенів №11»

Харківської обласної ради

Зниження емоційного напруження

на уроках фізичної культури

з метою формування ключових компетентностей учнів


ХАРКІВ

2013
ЗМІСТ
1. Вступ ------------------------------------------------------------------------------ 3

2. Здоров’я як соціально – психологічна категорія --------------------------- 5

3. Фізична культура і становлення характеру --------------------------------- 6

4. Природа емоцій та емоційного напруження -------------------------------- 7

5. Причини виникнення емоційного напруження на уроках

фізичної культури ------------------------------------------------------------- 10

5.1. « Синдром першого вересня » -------------------------------------------- 10

5.2. « Невідоме завжди турбує » ----------------------------------------------- 11

5.3. « Навіщо мені це потрібно? » --------------------------------------------- 11

5.4. « Страх ганьби » ------------------------------------------------------------- 12

5.5. « Чим складніше – тим страшніше » ------------------------------------ 12

5.6. « Джерело виникнення емоційного напруження в школі –

несправедливість вчителя » --------------------------------------------- 13
6. Засоби та методи боротьби з емоційним напруженням, стресом ----- 14

6.1. Психотерапевтичні методи -------------------------------------------- 14

6.2. Заспокійливе дихання -------------------------------------------------- 15

6.3. Заспокійливе розтягування --------------------------------------------- 16

6.4. Використання музичного супроводу ---------------------------------- 17
7. Зниження емоційної напруженості в заключній частині уроку ------- 17


  1. Практичний матеріал ----------------------------------------------------------- 19

    1. Ігри – вправи для зниження емоційної напруги, тривожності

та на об’єднання учнівського колективу ------------------------------ 22
9. Додаток А ---------------------------------------------------------------------- 24
10. Додаток Б ---------------------------------------------------------------------- 28
11. Додаток С ----------------------------------------------------------------------- 30
12. Література ----------------------------------------------------------------------- 47

1. Вступ.

« Важнейшим условием, повышающим работу памяти, является здоровое

состояние нервов, для чего необходимы физические упражнения »

К. Д. Ушинский

Якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі їй значно легше розв’язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги і уваги. Розібратися у собі – це передовсім розібратись у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що – залишає байдужим.

Пізнаючи світ, людина по різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші – печаль, гнів, тощо. Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. Усе наше життя – процес раціонального оволодіння знаннями, фактами, теоріями.

Проблема охорони психічного та фізичного здоров’я дітей і підлітків була, є і буде займати гідне місце у процесі організації навчально-виховної роботи.

Навчання через переживання нерідко буває ефективнішим, ніж засвоєння фактів. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і відчуваючи при цьому задоволення чи незадоволення, яке спонукає до подальших дій.

В здійсненні навчально–виховного процесу вчителю загальноосвітньої школи доводиться зустрічатися з різними проявами психоемоційного напруження учнів, яке не завжди позитивно впливає на якість засвоєння учбового матеріалу, загальний стан здоров`я учнів.

В цих випадках вчитель, як правило, діє згідно з власним досвідом та набутими педагогічними знаннями. Чи завжди нам вдається поставити психічне здоров`я дитини, її фізичні якості та можливості вище результатів навчання? Так чи ні, але за прогнозами вчених – XXІ сторіччя стане сторіччям гуманного педагогічного спілкування. Зусилля, спрямовані на досягнення психологічного комфорту будуть більш інтенсивними.

Мета усіх здоров`язберігаючих освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання в повсякденному житті.

Один з найважливіших компонентів цього процесу – фізичне виховання. Фізична активність – одна з необхідних умов життя, має не тільки біологічне, але й соціальне значення. Особливо ж це стосується школярів підліткового віку з порушеннями стану здоров’я. “Фізична культура в дитячому віці в період посиленого росту організму, коли всі органи і системи спроможні до розвитку і, коли необхідно, до регенерації, є особливо цінною і ефективною,” - вважав видатний педіатр нашого часу Г.Н. Сперанський.

На збереження і покращення стану здоров’я, виховання гармонійно розвиненої особистості, яка знає свої можливості та шляхи самовдосконалення і спроможна стати суспільно-корисною людиною, спрямована освіта і виховання, особливо фізичне виховання школярів.

Підлітковий вік – складний і відповідальний. Перебудовується не тільки тіло, але й свідомість. З’являється цілеспрямованість, потяг до самостійності, особливий інтерес до всього красивого. Разом з цим – неврівноваженість, критичність, категоричність суджень, сором’язливість, болісне переживання невдач.

Збільшена реактивність і швидке виснаження, послаблення або втрата спроможності до довготривалого навантаження, дратівливість або апатія, схильність до конфлікту і, навіть, агресивних вчинків - типові прояви емоційного перенапруження.

Щоб уроки фізичної культури відповідали своєму призначенню, необхідно заохотити дітей до фізичної активності і що дуже важливо, уникнути шкідливої дії емоційного перенапруження або стресу.

В даному посібнику автором на основі сучасних досліджень вчених та власного досвіду роботи вчителя розглядаються причини виникнення емоційного напруження та шляхи його зниження на уроках фізичної культури.

Пропонується додатковий матеріал об’єднаний за його практичною здоров’язберігаючою спрямованістю.



2. Здоров’я як соціально – психологічна категорія.
Перед школою зараз стоїть багато важливих завдань. Школа повинна перш за все працювати над створенням людини, що живе в гуманістично - орієнтованому суспільстві. Основою шкільної освіти виступає особа учня. Важливим завданням сучасної школи є етичне виховання дитини. Свідомість дитини як губка швидко вбирає і погане, і хороше. Школі необхідно удосконалювати етичну освіту. Ми повинні прагнути до культури, до нового, до досконалості внутрішнього світу учня. Тому важливе місце в школі повинне відводитися професійному психологові, який повинен спробувати розкрити і зрозуміти учня. Перед школою стоять важкі завдання організації умов і можливостей:


  • · для ефективного особового зростання учня;

  • · для вдосконалення учня в учбовій діяльності;

  • · для підвищення функціональної письменності учнів.

В зміст сфери особового зростання включає цілеспрямовану педагогічну актуалізацію розвитку особової зрілості учня (осмислення ним своєї життєвої дороги, прагнення до розкриття своїх здібностей, самовдосконаленню і так далі). Реалізація даної сфери здійснюється через організацію особово-орієнтованої діяльності, що має соціальний ефект, направленої на розвиток творчих здібностей, індивідуальну роботу з школярами, педагогічну та психологічну корекцію діяльності учнів.

Проблема стану фізичного і психічного здоров'я підростаючих поколінь є воістину глобальною. Перед загальноосвітніми установами стає завдання знайти найбільш ефективні і дієві форми роботи по формуванню і затвердженню здорового способу життя, повинна вестися робота, направлена на збереження, зміцнення і поліпшення якості здоров'я дітей.

Здоров’я дітей і підлітків у будь-якому суспільстві та за будь-яких соціально-економічних і політичних ситуацій є найактуальнішою проблемою та предметом першочергової важливості, оскільки воно визначає майбутнє країни, генофонд нації, науковий і економічний потенціал суспільства і поряд з іншими демографічними показниками є чутливим барометром соціально-економічного розвитку країни.

Стан здоров’я – інтегральна характеристика зростання і розвитку дитини, яка багато в чому визначається умовами її життя. Під умовами життя слід розуміти все – від генетичної схильності до тих чи інших захворювань, до технологічних катастроф, які завдають серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю дітей, несприятливі соціальні умови життя дитини, нераціональне харчування (трапляється і просте виснаження) негативно впливають на здоров’я, створюють умови для порушення фізичного та психічного здоров’я школярів.

“Кожна людина повинна знати і розуміти закони розвитку біосфери і самостійно змінити спосіб своєї індивідуальної життєдіяльності, співвідносивши його з цими законами ”, - до такого висновку прийшли глави держав і урядів 179 країн в Ріо-де-Жанейро в 1992 році на Конференції ООН з довкілля і розвитку людства, на якій була прийнята "модель стійкого розвитку світової спільноти", заснована на положенні про необхідність перебудови екологічної свідомості людства і здорового способу життя. Таким чином, виховання і освіта всього населення (і дітей, і дорослих) стало пріоритетним завданням держав. Важливе завдання, що вирішується в даному проекті, - це створення умов, при яких діти цікавляться тим, як треба піклуватися про своє здоров'я.

Прямі заклики до ведення здорового способу життя і заборони, погрози і залякування не лише безрезультатні, але і шкідливі, оскільки викликають приховану протидію у дітей.

Розумовий потенціал включає фізичне функціонування і починає саме з нього. Бути фізично, розумово і соціально здійсненим - це прекрасно. Всім дітям, яким надається цей шанс, дуже подобається бути фізично здійсненими. Фізичний інтелект є першим і найосновнішим виглядом людського інтелекту.



3. Фізична культура і становлення характеру.
Фізична культура органічно вплетена в тканину культури суспільства і особи. Це складне і багатобічне явище. Вона допомагає людині розкрити свої сили, побачити свої можливості, повірити в себе. Фізична культура позначається на всій подобі людини, укріплюючи фізичні і душевні сили, вселяє бадьорість і енергію. Для успішного досягнення мети необхідно сконцентрувати всі свої можливі життєві ресурси, внутрішні і зовнішні, необхідна єдність душі і тіла, самоконтроль і самодисципліна.

Лише людина, що живе в гармонії з собою і зі світом, буде дійсно здорова. Створення сприятливої психологічної атмосфери підтримує пізнавальну активність учнів. Для цього необхідна співпраця учнів і вчителя, включення всіх в колективні форми діяльності, створення творчої атмосфери, уміле вживання заохочення і покарання у разі потреби. Вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учителеві учня, тим вищий його професіоналізм. Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне. Емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, незвичайна форма підношення матеріалу також сприяють підвищенню рівня мотивації учнів.

Позитивні емоції мають великий вплив на мотиви та закріплення інтересу до фізичної культури. Сприятливими умовами виховання емоційно-позитивного ставлення школярів до фізичної культури є: сприятливий психологічний клімат у класному колективі, наявність дружніх стосунків між рівносильних спортивних груп у класі, результативність їх взаємодії, упевненість в своїх силах, що сприяє виникненню позитивного становлення до регулярних занять фізичними вправами в домашніх умовах.

Суттєвою умовою є виховання, почуття власної гідності. Це почуття може створити лише особистісно-зорієнтований педагог, тобто той педагог, який спрямовує свою роботу на підтримку розвитку дитини та вдосконалення індивідуальних рухових здібностей кожної дитини. Тому завдання фахівця фізичного виховання полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині повірити у власні сили, прогнозувати свій рух вперед, тобто зробити так, щоб учень щоденно відчував свій невеличкий успіх, переживав радість досягнутого, прагнув до вищого результату.

Якщо ми хочемо благополуччя своїм вихованцям, то повинні об'єднати зусилля школи, батьків, соціуму, держави. Адже сім'я - вічко держави, суспільства, де закладається родинне виховання, застава майбутньої самодостатності дітей.

Фізичне виховання - частина способу життя людини. Воно спирається на наукові дані про фізичні і психічні можливості організму, на спеціальну матеріально-технічну базу, сприяючу їх прояву і розвитку. Вона як частина загальної культури направлена на гармонійний розвиток всіх природних сутнісних сил і морального духу людини.

Розвиваюча функція полягає у вдосконаленні фізичних сил, включаючи м'язову і нервову систему, психічні процеси; руки і ноги; гнучкість і стрункість тіла, око і вухо, здатність орієнтуватися в просторі в екстремальних ситуаціях, адаптуватися до умов, що змінюються.

Виховна функція направлена на зміцнення витривалості і гарту морального духу людини. Древні говорили: “ у здоровому тілі - здоровий дух ”. Фізичне здоров'я забезпечує відчуття повноти і радості життя, успіх в праці і творчій діяльності.

У сучасних умовах головною метою роботи школи стало не стільки навчання, скільки виховання учня, розвиток не стільки інтелекту, скільки особи дитяти. Дозрівання фізичних і духовних сил дитини здійснюється на різних етапах становлення особи нерівномірно. Для дитини, як суб'єкта виховного процесу, характерні деякі особливості вікового особового прояву.

Здоров'я людини - це його здатність зберігати відповідну зросту і статі психофізіологічну стійкість в умовах постійної зміни кількісних і якісних одиниць структурній і сенсорній інформації.



4. Природа емоцій та емоційного напруження.
Якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі їй значно легше розв’язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги і уваги. Розібратися у собі – це передовсім розібратись у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що – залишає байдужим.

Пізнаючи світ, людина по різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші – печаль, гнів, тощо. Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. Усе наше життя – процес раціонально оволодіння знаннями, фактами, теоріями.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.

Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього.



Емоції – це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоцій. Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість – умиротворення, радість – зворушення) і радість напружена) радість палкої, жагучої події радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії. Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас, емоції взаємодіють одна з однією – радість послаблює страх, печаль посилює відчай. Названі особливості виступають характеристиками емоцій.

Це - якісні характеристики:



  • знак – позитивні чи негативні

  • людяність - страх, грів, радість, сором.

Це - кількісні:

  • сила – слабкість як збудженість та пригніченість;

  • глибина;

  • інтенсивність – визначається через напруженість – розрядку;

  • тривалість.

Емоції хоча й чуттєві у своїй основі але, на відміну від сприймання, не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній світ людини. Тому вони надзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання – емоції змінюються. Людина, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Два переживання не можуть відчуватись точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації.

Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації необхідний для досягнення цілі, тобто для задоволення потреб.

Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це – специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка має вигляд переживань. Переживання виступають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах “гори перевертають ”, так і гальмувати її (у розпачі все “падає з рук ”). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінку і спонукальну функцію. Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб’єктивність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції) оцінку і спонукальні).

Емоція не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і дістають зовнішнє вираження. Вони проявляються у виразних рухах: у міміці (виразні рухи всього тіла) та голосових реакціях (інстанція і тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише сильних рухах, а й у мікро рухах (тремор, реакції зіниць).

На відміну від дорослих, дитині характерна лабільність емоцій – невизначеність, невиразність, надзвичайна нестійкість. Протягом одного дня в неї можна спостерігати багато переходів від жвавості, життєрадісності до пасивності, смутку, від радості до похмурої вередливості. Така лабільність особливо яскраво виявляється у ранньому дитинстві. З роками помічається все більша стійкість почуття, формування переважаючого настрою.

Складні емоції пов’язані з усвідомленням життєвого значення об’єктів, це рівень предметних почуттів вираження в усвідомлених переживанням ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання упредметнені. Це радість, викликана чимось певним, щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почутті залежно вів предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.

За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.

Афект – це сильне і відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухливими та вісцеральними проявами (змінами у функціях внутрішніх органів). Афект – особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб’єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючи, найчастіше несподівано виникаючих ситуаціях. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення, свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії).

Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою. Як правило патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв’язки між окремими словами. Людина практично не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство.

У педагогічній практиці той чи інших настрій створюється самим навчальним процесом, відносинами, що складаються між учителем та учнями, тією манерою, в якій учитель веде уроки. Неприємно бачити на уроці вчителя, який розмовляє з учнем у дратівливо-підвищеному тоні.

Навчатися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід настрій аналізувати, контролювати, проводити автогенне тренування.

Збільшена реактивність і швидке виснаження, послаблення або втрата спроможності до довготривалого навантаження, дратівливість або апатія, схильність до конфлікту і, навіть, агресивних вчинків - типові прояви емоційного перенапруження.

Щоб уроки фізичної культури відповідали своєму призначенню, необхідно заохотити дітей до фізичної активності і що дуже важливо, уникнути шкідливої дії емоційного перенапруження або стресу.



5. Причини виникнення емоційного напруження на уроках

фізичної культури


5.1. «Синдром першого вересня»
Іноді здається, що учні не те щоб забули, а взагалі не знають, що урок фізичної культури – це не прогулянка с приятелями по спортмайданчику, а напружений навчально–виховний процес, який має свою мету, структуру та «правила гри». Особливо це відчувається після літніх канікул.

Щоб уникнути непорозуміння між вчителем та учнем, кожний новий етап навчального процесу починається з повторення правил поведінки та інструкцій з безпеки життєдіяльності учнів під час занять з фізичної культури, ознайомлення з учбовим матеріалом. При обговоренні до існуючих правил та інструкцій бажано додати нові пункти, обумовленні новими обставинами та місцевими умовами, наприклад:



  • небезпечно збирати, зривати та вживати не миті яблука зі шкільного садка;

  • небезпечно вживати жувальну гумку, цукерки та н.. під час виконання фізичних вправ;

  • заборонено користуватися на уроці мобільними телефонами, музичними пристроями та н.. іграшками тощо.

Не завжди вище згадані вимоги відповідають уявленню учнів про урок фізичної культури. Напруги можна уникнути за допомогою бесіди на тему

« Свобода – не воля », основні тези, якої виклав в свій час видатний вітчизняний педагог А. С. Макаренко: «Свобода – на воля. Воля – це усамітнена можливість всякої дії, це рух в порожнечі. В суспільстві – це і свавілля, і вседозволеність, і безкарність.

Свобода – це можливість вибору свого шляху згідно з законом (суспільним договором ), це захищеність від чужого свавілля і вседозволеності».

Для народу країни суспільним договором є Конституція, для пішоходів та водіїв – це правила дорожнього руху, для учнів на уроках фізичної культури – це програмний матеріал, правила поведінки та інструкцій з безпеки життєдіяльності учнів під час занять з фізичної культури.

З завзятими порушниками спокою є сенс провести особисту бесіду

«Є проблема. Допоможи її вирішити », а не з метою « виявлення стосунків ».

Важливим засобом нормалізації емоційного стану учнів є виконання вправ, потребуючих уваги, підвищеної точності рухів таких як стройові вправи, вправи на увагу.
5.2. « Невідоме завжди турбує»
Майже в кожному класі є учні, які перед кожним уроком задають питання: «А чим ми будемо сьогодні займатися? А можна просто пограти у футбол? А будуть сьогодні оцінки?» та інше. Це може бути проста зацікавленість, а може і скритий прояв стурбованості, яка з`явилася із – за відсутності інформації. Також можна побачити розчаровані обличчя учнів, їх незгоду після ознайомлення з завданнями уроку. Запобігти цим проявам стресу можливо, якщо систематично приділяти увагу подальшим планам проходження навчального матеріалу, повторювати раніше вивчені вправи, індивідуально працювати з учнями по вивченню пропущеного матеріалу.

Можливо розподілити навчальний матеріал таким чином, щоб мати в процесі вивчення теми 1 – 2 уроки для виконання раніше вивчених фізичних вправ та рухливих ігор за вибором учнів. Це дозволить задовольнити особисті потреби учнів.




    1. «Навіщо мені це потрібно? »

За результатами науково – медичних досліджень кількість людей з вищою освітою, що страдають серцево – судинними хворобами, на 30% нижча, ніж серед робітників нижчої кваліфікації. Причиною того – цікава робота, відсутність монотонності та одноманітності. Творець теорії стресу Ганс Сельє писав: «Без стресу життя – мертве». За допомогою експериментів вчені встановили, що найбільш життєздатними є живі істоти, які розвиваються в умовах короткочасного стресу, в порівнянні з іншими, які живуть в повному спокою, або в безперервному стресі.

Для підвищення ефективності навчання необхідно:


  • дозувати словесні коментарі, зробити їх лаконічними, образними, яскравими;

  • планувати тривалість виконання завдань не більше 5 -10 хв. на кожне, чергування навантаження та відпочинку, рухової та розумової діяльності, емоційних та заспокійливих вправ;

  • давати можливість учням самостійно виконувати вправи за умовою оволодіння необхідними навичками, наприклад: провести комплекс загально розвиваючих вправ, розминки.

Дуже важливо збільшити практичну спрямованість учбових завдань. Наприклад, об`єднати тематично комплекси вправ, рухливі та спортивні ігри не за спортивними ознаками, а за практичною спрямованістю учбових завдань.
5.4. «Страх ганьби»
Слід пам’ятати, що значно збуджую нервову систему фронтальний метод виконання або контролю у формі змагань, незвичні завдання без попередньої психологічної підготовки, індивідуальне виконання вправ перед глядачем. Яскравий приклад: учні 7-х класів без посередньо брали участь у підготовці «Веселих стартів» і з нетерпінням чекали початку змагань. 6-ти класники радо зголосились брати участь у спортивному заході, бо вже мали досвід. Учні 5-х класів на відсіч відмовились від участі, мотивуючи свою поведінку небажанням зганьбити себе перед глядачем. Але після кількох веселих конкурсів страх пройшов, та на майданчику з`явилась ще одна команда. Висновки очевидні.
5.5. «Чим складніше – тим страшніше»
Одна з причин збільшення емоційного напруження учнів - ускладнення завдань уроку.

Ускладненням може вважатися фронтальний метод вивчення та виконання вправ для учнів, наявний стан здоров`я та функціональні можливості яких не збігаються з середньо статистичними, участь у спортивних ігор за «твердими» правилами, до яких учень не достатньо підготовлений.

Урок фізичної культури стане привабливим та ефективним для всіх учнів якщо вчитель буде використовувати переважно груповий метод навчання, поступовий перехід від спрощених ігор до складних з використанням правил. Завдання для кожної групи потрібно диференціювати за змістом, складністю, рівнем навантаження згідно наявних можливостей учнів.

У процесі навчання техніки іду від простого до складного. Так, наприклад, навчаючи метанню малого м’яча, вправу починаю з тримання м’яча, розмахів руки з м’ячем, метання з місця, поступово доходячи до певної форми руху. Треба слідкувати за тим, щоб після силових вправ були вправи на розслаблення, а вправи на розвиток гнучкості – після вправ на розігрівання. Рухливі та спортивні носять динамічний, емоційний характер, що викликає у дітей задоволення та бажання займатися фізичними вправами. Рухливі ігри, в яких кожен учень матиме роль згідно своїх можливостей, будуть сприяти вихованню дій в колективі, почуття « рівного серед рівних ». Наприклад, ігри « Червоний капелюшок », « Командна сила », гра – конкурс « Танцювальний Нон – стоп ». (Додаток Б).

Чим більше приємних почуттів отримують учні під час уроків, тим ефективніше вони виконують запропоновані навчальні завдання, їх рухова активність зростає.

Нормативна система оцінювання досягнень на уроках фізичної культури – психотравмуючий фактор у відношенні дітей з послабленим здоров’ям. Психоемоційні витрати на досягнення певного результату та їх самооцінка може об'єктивно вступати в протиріччя з нормативною. Погана оцінка здебільше сприймається як несправедливість, а відмінного результату учень досягнути не в змозі.

Результати навчання (уміння і навички) не повинні цінуватися вище психологічного комфорту, фізичного стану, морально-вольових якостей. Найкращій результат – збереження доброго самопочуття – найчутливішого барометру духовного, соціального і фізичного стану дитини. Оцінка діяльності учня на уроках фізичного виховання повинна відповідати зусиллям, вкладеним в досягнення не якогось абсолютного нормативу, а індивідуально – спроможного результату. Враховувати потрібно не тільки попередній рівень виконання фізичних вправ, але й наявний стан здоров’я. Пояснення вчителя повинні переконати учня, що оцінка справедлива, тобто вчитель був, як завжди, уважним до нього, зацікавленим його успіхами, вимогливим, але при цьому спокійно – доброзичливим.
5.6. «Джерело виникнення емоційного напруження в школі –

несправедливість вчителя »


Це визначення належить видатному педагогу В. Сухомлинському, автору книги «Серце віддаю дітям», в якій він проаналізував причини виникнення психоневрологічних захворювань: « Навчання – не механічна передача знань від вчителя до дитини, а перш за все людські відносини ».

Відносини дитини до знань, навчання в великій мірі залежить від того, як вона відноситься до вчителя. Якщо учень відчув несправедливість, він зворушений.

А незадовільну оцінку учень завжди вважає несправедливістю, тому що він бажає вчитися, але він цього не вміє робити, у нього не має здібностей зосередитися та змусити себе працювати.

Несправедливе відношення вчителя до дитини має багато відтінків. Це перш за все байдужість до його успішності у навчанні.

Потім – окрик, погроза, роздратованість, а у людей, які не володіють педагогічною культурою, - зловтіха».

Вчителі повинні завжди пам’ятати, що дитина – це маленька людина, яка потребує від дорослих терпіння, доброти та допомоги.




  1. Засоби та методи боротьби з емоційним напруженням, стресом.

Наявність стресу не завжди залежить від роботи вчителя. Причиною можуть стати природно кліматичні фактори, наявний стан здоров`я, сімейні негаразди, особисті відносини між учнями та інше.

Надмірні емоції можуть виникнути впродовж уроку.

Завдання вчителя передбачити емоційний спалах та вчасно використати засоби та методи зниження емоційного напруження.


6.1. Психотерапевтичні методи

6.1.1. Профілактика стресу радістю




  • «Кращі ліки від стресу – сміх»

Гумор – прекрасний засіб розрядки стресових ситуацій. Вміння вчителя вчасно перевести конфліктну ситуацію в гумористичну площину значно знищує емоційну напругу на уроці. « Те що стало смішним, перестає бути небезпечним ».

Взагалі, невимушену, доброзичливу атмосферу уроку необхідно підтримувати завжди. Щире схвалення успішного виконання вправ, компліменти дівчатам щодо естетичної привабливості виконання гімнастичного елементу, поступовий перехід від схвалення дій учнів, м`якої можливості до твердих вимог, всебічне заохочування учнів допоможе створити невимушену атмосферу уроку.

« Доброзичлива посмішка пом’якшує твердість позицій ».


  • «Найкращі ліки від стресу - фізичне навантаження»

Вчені давно довели, що найкращій засіб емоційної розрядки – фізичне навантаження. Дійсно «вибухові» учні вдарять кілька разів по м`ячу, прискоряться за ним та заспокоюються. Менш реактивним необхідно майже пів уроку долати шлях до заспокоєння по біговій доріжці. По темпу пересування майже зі 100% точністю можна визначити ступень збудження та момент відносного заспокоєння: залежність прямо пропорційна.


  • «Найкращі ліки від стресу - танок»

Мабуть, ще наші пращури створили танок, як засіб емоційної розрядки після небезпечного полювання.

Танок поєднує в собі і радість спілкування, і радість фізичного навантаження. Він завжди асоціюється зі світом. Запропонуйте учням в кінці уроку кілька засобів релаксації на вибір. Відповідь завжди одна – « Танці Нон – стоп » (Додаток Б).

Для відпочинку після фізичного навантаження, емоційної розрядки найкраще танцювати як на батьківщині джазу – в Африці: розслаблено, немов різні частини тіла рухаються незалежно між собою.
6.1.2. Раціоналізація
Приклад: рухлива гра «Лис та виноград» (Додаток Б ).

Учні, які фізично гірше розвинені за інших (зріст, сила м`язів) першими вибувають з гри. Це звісно їх засмучує. Завдання вчителя вчасно нагадати поведінку Лиса з байки Л. Глібова. « Не сумуй, виноград ще зелений. Зачекаємо доки поспіє » - фраза вчителя заспокоює учня та, як правило, викликає посмішку.




      1. Витискування

Наприклад: дівчинка свариться не вибираючи слів. Замість принизливих зауважень слід нагадати їй мудрість народних казок, в яких негативні героїні (Ткачиха з поварихою, з злою бабою Бабарихою, Баба Яга, та інші) мали вельми непривабливий вигляд, тому що злість забирає дівочу красу.

Бажання не втратити красу примушує змінити гнів на мудрість.
6.1.4. Метод психотерапевтичного рикошету
Коли я була ще студенткою, то мала змогу спостерігати дію цього методу під час педагогічної практики в школі. Кілька хлопців з десятого класу затіяли суперечку, не помічаючи дзвоника. До класу заходить вчитель, не звертаючи уваги на крикунів звертається до дівчат:


  • Знаєте як відрізнити справжнього чоловіка від слабкого чоловіка? (В класі майже миттєво наступає тиша). Справжній чоловік сильний, успішний, тому завжди спокійний та розсудливий. А в організмі слабкого чоловіка дефіцит чоловічих гормонів, значну роль починають відігравати жіночі гормони. Тому він і поводиться як торговка на базарі.

Після цих слів хлопці замовкли. До закінчення моєї практики я більше не чула ні одної суперечки в цьому класі та того, щоб хтось з цього класу підвищував тон, яка б гостра проблема не обговорювалась. Цей метод ефективно діє і в наш час.


    1. Заспокійливе дихання

Уважні педагоги та батьки безпомилково визначають емоційний стан дитини за зовнішніми обставинами.

Спокійна, зосереджена дитина дихає повільно, у знервованому стані дихання частіше та поверхневе, напружений вираз обличчя.

Подовжений глибокий подих, ніздрі роздуті, грудна клітина вип`ячена, м`язи напружуються – типова картина збудженої дитини, готової до бійки. Мимоволі з`являється бажання сказати: « Розслабся, ти невірно «накачаний!» » (Див. розділ Витискування )

Небезпека минула. Дитина мимоволі розслаблюється, опускаються плечі, подовжено видихається повітря: «У – у – ух !».

«Фу – у – у!» - реагує дитина подовженим видихом на зовнішній неприємний подразник. Це підсвідома спроба дитини уникнути стресу мирним шляхом.

Дійсно, нервова система приймає участь у регулювання дихання та навпаки. Це природне явище притаманне усім без винятку людям. Вітчизняні вчені С. Ф. Цвех, В. С. Язловецький, розробили методи впливу на нервову систему диханням.
Орієнтовний комплекс заспокійливого дихання

с


вправи


Подих

видих

пауза

Довготривалість – в секундах або під рахунок.

Використовуються в заключній частині уроку, після стресів або перед сном.

Для регулювання вентиляції легенів використовують паузи. Після виконання кількох вправ – відпочинок, тобто вільне дихання 20 – 30 с.


1

2

2

2

2

4

4

2

3

4

5

2

4

4

6

3

5

4

7

3

6

4

8

4

7

4

10

5

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка