Концепції стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку



Скачати 182.41 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір182.41 Kb.
Концепції стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку

Є. Ф. Соботович

 У процесі навчання й виховання дітей з мовленнєвими розладами у спеціальних дитячих садках і логопедичних групах при масових дитячих садках вирішують ті самі завдання, що визначені програмами масових дитячих садків в галузі фізичного, розумового, естетичного і морального розвитку дітей.

Основні завдання корекційного навчання передбачають корекцію провідного дефекту (ФФН, ЗНМ, заїкання), розвиток усіх сторін мовлення та підготовку дітей до навчання в школі. Цю роботу регламентують загальноосвітні програми виховання та навчання дітей дошкільного віку, а також спеціальні програми корекційного навчання для дітей з названими вище мовленнєвими дефектами (які було складено у 80-ті роки). Після закінчення підготовчої групи дитячого садка діти з мовленнєвими розладами продовжують навчатися або в масових, або у спеціальних школах для дітей з важкими розладами мовлення. Останні працюють за програмами масових шкіл з подовженням термінів навчання.

Проте, як відомо, діти навіть з нерізко вираженими порушеннями мовлення, що вступають до масових шкіл, становлять основний контингент невстигаючих учнів (передусім з предметів мовного циклу).

Важкі мовленнєві дефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія), спричинені локальними ураженнями головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій (зокрема вербального і невербального мислення, зорової та слухо-мовленнєвої пам’яті, стані імпресивного та експресивного мовлення) та в зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Названі відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності (складної рухової діяльності, усіх видів образотворчої діяльності), спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та мови як шкільного предмета. Разом з тим, як зазначалося вище, названі діти навчаються за програмами масових шкіл.

Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної соціальної неповноцінності, страх мовлення, постійні переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію і реадаптацію дитини.

З огляду на вищесказане, система виховання й навчання дітей з мовленнєвими порушеннями, що склалася на сьогодні, не в усіх випадках відповідає можливостям дітей зі вказаними відхиленнями у розвитку. Окрім того, зміни в системі загальної середньої освіти в Україні, пов’язані з розробкою та впровадженням державного освітнього стандарту, розвиток багатоваріантної освітньої системи приводять до необхідності визначення нового статусу спеціальної освіти (зокрема для дітей з порушеннями мовлення). Згідно з визначенням, що є в літературі (О. Савченко, В. Лєдньов), під стандартами освіти розуміють систему основних параметрів, прийнятих як державні норми освіченості.

В основу поданої концепції стандарту освіти для дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення покладено такі принципи:



  1. 1.   Гуманізація освіти, яка сприяє створенню таких умов, що допоможуть дітям отримати освіту відповідно до їхніх реальних можливостей. Цьому може посприяти наявність різних варіантів навчання та освітніх програм, а також різних організаційних форм навчання (навчання в спеціальних групах при масових дитячих садках, у спеціальних дитячих садках з вадами мовлення, індивідуальне навчання удома, інтегроване навчання).

  2. 2.   Неперервність і наступність дошкільної та шкільної освіти, яку забезпечує спільність підходів до визначення варіативних освітніх програм навчання.

Адаптація і соціальна інтеграція дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку потребує розроблення:

  • –       нового механізму взаємодії структур загальної та спеціальної освіти;

  • –       варіативних програм загальноосвітнього навчання;

  • –       системи ранньої діагностики і корекції мовленнєвих порушень у дітей;

  • –       а також включення у зміст корекційно-компенсаторної ланки навчання пропедевтичного розділу, спрямованого на попередження негативного впливу мовленнєвого дефекту на формування інших психічних функцій та профілактику шкільної неуспішності, особливо з предметів мовного циклу. Психолого-педагогічний супровід процесу навчання виявляється у психодіагностиці, спостереженні за індивідуальним просуванням дітей, рекомендаціях педагогу, спрямованих на подолання труднощів у оволодінні програмним матеріалом.

Основна цільова установка перетворення системи спеціального навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення полягає в тому, щоб створити оптимальні умови для розвитку й реалізації потреб дітей та їхньої соціальної інтеграції: сформувати нові способи діяльності на основі звужених сенсорної, моторної, інтелектуальної та мовленнєвої функцій і дисгармонійного розвитку шляхом максимального використання корекційно-компенсаторних можливостей дитини, і розроблення стандарту спеціальної освіти й виховання, що відповідав би потенціалу дитини, забезпечував її подальший розвиток і можливість продовжити навчання.

Щоб досягти вказаної мети, модельований стандарт спеціального виховання і навчання дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення має передбачити вирішення наступних завдань.



  1. I.         Створення необхідних умов для:

1)  збереження й зміцнення фізичного та психічного здоров’я дитини;

2) розвиток її особистості з максимальним використанням її потенційних можливостей.



  1. II.      Розроблення різних варіантів навчання на різних ступенях розвитку з урахуванням:

1) характеру, структури, глибини мовленнєвого дефекту і його негативного впливу на формування пізнавальної діяльності;

2) рівня психічного розвитку дитини у цілому й окремих психічних функцій;

3) можливості соціальної адаптації дитини, основаної на реальних можливостях її особистості.


  1. III.   Перегляд і визначення (з урахуванням вищесказаного) змісту загальноосвітнього і спеціального навчання дітей з порушеннями мовлення.

Принципи проектування змісту навчання

А. Принципи проектування освітніх галузей стандарту.

1. Державний стандарт освіти і виховання дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення у його загальноосвітній ланці повинен:



  • –       дати дітям низку загальноосвітніх знань, умінь і навичок (культури поведінки, трудових, інтелектуальних мовленнєвих);

  • –       сприяти розвиткові активної пізнавальної діяльності дитини;

  • –       підготувати дитину до успішного шкільного навчання.

2. Загальноосвітній компонент водночас повинен відбивати й специфіку навчання дітей з мовленнєвими дефектами, яку визначають особливості сенсо-моторного, інтелектуального і мовленнєвого розвитку дитини. У зв’язку з цим такі освітні галузі навчання, як фізичний, розумовий і мовленнєвий розвиток дитини мають бути провідними. Інші розділи навчання, зокрема "Ознайомлення з довкіллям", "Конструювання", "Образотворча діяльність", "Формування елементарних математичних уявлень" мають пропедевтичне значення для більш успішного оволодіння предметами освітньої галузі в школі і потребують використання спеціальних методик у зв’язку з особливостями процесу опанування дітьми знань, умінь і навичок у названих галузях.

Обсяг знань зі вказаних галузей та їхня якість мають визначатися реальними можливостями їхнього засвоєння дітьми з порушеннями мовлення.

3. Ці можливості не ідентичні у дітей з різними мовленнєвими дефектами і залежать від характеру і структури мовленнєвого дефекту, ступеня його тяжкості, особливостей сенсо-моторного та інтелектуального розвитку дитини.

4. У зв’язку з вищезазначеним доцільною є розробка варіативних програм навчання (особливо дітей з важкими порушеннями мовлення), побудованих з урахуванням рівнів інтелектуального та мовленнєвого розвитку дитини і реальних потенціальних її можливостей (див. нижче).

5. Зміст навчання, на наш погляд, повинен містити корекційно-розвивальний і компенсаторно-адаптаційний компоненти, які реалізують на спеціальних логопедичних заняттях.

Б. Принципи відбору змісту спеціального навчання (корекційно-розвивального і компенсаторно-адаптаційного).

1. Мовленнєві дефекти у дітей дошкільного віку (група дефектів, що проявляється у порушеннях формування усіх сторін мовлення – загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ), його фонетико-фонематичної системи (ФФН), темпу й ритму мовлення (заїкання) мають різну симптоматику, походження і природу та вимагають для свого усунення використовувати різні за змістом корекційні програми (див. нижче).

2. Мовленнєва функція та її механізми мають складну багаторівневу структуру. Тому залежно від характеру ураження її механізмів (органічного й функціонального), рівня, локалізації та розмірів порушення навіть усередині однорідного мовленнєвого дефекту виділяють його різні варіанти, які відрізняються характером провідного і системно зумовленого порушень, ступенем їх тяжкості, а також наявністю чи відсутністю супровідних відхилень. Це аргументує необхідність розробки диференційованого змісту навчання дітей навіть з однорідним дефектом (зокрема дітей з ЗНМ, ФФН).

3. Відбір змісту спеціального навчання необхідно проводити з орієнтацією на усунення провідного дефекту і пов’язаних з ним системно зумовлених порушень сенсорної та мовленнєвої функцій. А також враховувати необхідність їх негативного впливу на формування інших психічних функцій і в подальшому на навчання дитини в школі.

4. Останнє передбачає розробку пропедевтичного компонента спеціального навчання, спрямованого на формування певного рівня мовленнєвого й розумового розвитку дитини, необхідного для засвоєння шкільних знань і попередження шкільної неуспішності, особливо з предметів мовного циклу.

5. Корекційне навчання повинне також передбачати нормалізацію порушених контактів дитини з оточуючими та її соціальну інтеграцію. Цей розділ навчання повинен бути спрямований на усунення психогенних порушень у дітей з вадами мовлення (страху мовлення, почуття обмеженості і пригніченості, нав’язливої фіксації на своєму дефекті), розвиток комунікативних умінь і навичок, виховання активності та товариськості. Система занять з розвитку мовлення дитини у зв’язку з цим повинна будуватися з урахуванням їхньої психотерапевтичної спрямованості.

6. Зміст корекційного навчання повинен будуватися з урахуванням рівнів сенсо-моторного, мовленнєвого і розумового розвитку дитини.

7. Під час відбору змісту навчання і визначення корекційних програм розвитку необхідно враховувати закономірності зворотного розвитку порушених функцій та його межі.

Усе вищезазначене дає підстави виділити такі варіанти навчання дітей з вадами мовлення.

I варіант. Для дітей, які вступають до масових дитячих садків, навчання проводять за загальноосвітніми програмами виховання і навчання дітей у дитячих садках зі внесенням певних коректив у деякі розділи (розумовий розвиток, образотворча діяльність, математика). Компенсаторно-корекційне навчання і підготовка дітей до школи проводиться за спеціально розробленими програмами.

II і III варіанти навчання дітей, що вступають до спеціальних дитячих садків чи підготовчі групи при мовленнєвих школах (діти з тяжкими порушеннями мовлення).

Як зазначалося вище, до структури тяжких порушень мовленнєвого розвитку входить не лише мовленнєвий дефект, але й специфічні особливості формування інших психічних функцій.

Залежно від ступеня вираженості цих дефектів доцільно проводити диференційоване навчання названих дітей за двома програмами.

II варіант навчання для дітей з першим і другим рівнем недорозвитку мовлення і збереженим невербальним мислення передбачає засвоєння змісту загальноосвітніх програм (див. перший варіант навчання), але протягом більш тривалого часу. Корекційно-компенсаторне навчання проводиться за спеціальними програмами, спрямованими на формування компенсаторних способів мовленнєвої діяльності шляхом максимального використання збережених аналізаторних систем, опори на різні рівні організації мовленнєвої функції і в цілому на всю психічну сферу дитини та окремі психічні процеси.

III варіант навчання призначений для дітей з першим та другим рівнем недорозвитку мовлення та вираженими відхиленнями у стані інтелекту, особливо невербального мислення, та моторних функцій різного рівня. Такі діти, на нашу думку, повинні навчатися за спеціальними освітніми та компенсаторно-адаптаційними програмами.

Освітня програма будується з урахуванням научуваності названої групи дітей і спрямована на їхню соціальну реабілітацію шляхом забезпечення дітей необхідним рівнем знань і практичних умінь, потрібних для адаптації дитини у соціальному середовищі.

Компенсаторно-корекційна програма передбачає поглиблену роботу з корекції психічних функцій, рухової і сенсорної сфери, пізнавальної діяльності і розвитку мовлення.

Принципи визначення мінімального обсягу знань, умінь і навичок, що встановлюються загальноосвітніми та корекційно-компенсаторними галузями навчання

1. Мінімальний обсяг засвоєння зазначених структур повинен визначатися диференційовано за кожним варіантом навчання.

2. Під час його визначення слід ураховувати:

а) прогноз зворотного розвитку провідного дефекту, який визначається:



  • –       походженням дефекту (органічним ураженням чи функціональною недостатністю специфічних мовленнєвих та загальнофункціональних механізмів);

  • –       характером та вираженістю системно зумовлених чи вторинних порушень);

  • –       наявністю чи відсутністю супровідних відхилень;

  • –       темпами розвитку дитини;

б) реальні потенційні можливості дитини.

Зміст корекційного навчання дітей з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення (третій–четвертий рівень мовленнєвого недорозвитку, I варіант навчання)

Загальна характеристика дефекту

В основі цього дефекту лежить, як правило, нерізко виражена затримка психічного розвитку дитини різного генезу. У цієї категорії дітей відмічають певні особливості мисленнєвої діяльності: недорозвиток операцій аналізу, синтезу, узагальнення класифікації; труднощі розуміння причинно-наслідкових зв’язків, побудова умовиводів; фіксується недостатній обсяг короткочасної слухової пам’яті, сповільнена динаміка процесу заучування, використання низькопродуктивних способів запам’ятовування. Відмічається недорозвиток оперативної пам’яті, труднощі переключення та розподілу уваги.

Мовлення у дітей цієї категорії, як правило, формується самостійно, але дещо повільніше порівняно з віковими періодами розвитку в нормі, з одного боку. З іншого боку – мовлення названих дітей характеризується деякими особливостями, визначеними характером первинного дефекту, тобто ЗПР. У таких дітей, як правило, відзначають певне відставання у засвоєнні інтелектуального компонента мовленнєвої діяльності, що виражається передусім в особливостях засвоєння дитиною семантики мовних знаків на лексичному і граматичному рівнях мови. Тому особливістю словника цих дітей є звуження смислової структури слова, несформованість різних типів його значень (синонімічних, багатозначних, переносних, безобразних, похідних і твірних). У названих дітей відзначають значно менший обсяг семантичних полів і нижчий порівняно з нормою рівень смислових зв’язків слів, що організують ці поля. Ці зв’язки навіть у дітей сьомого року життя мають в основному ситуативний або синтагматичний характер, що в нормі характерно для дітей більш молодшого віку. Діти сьомого року життя не засвоюють узагальнене лексичне значення цілої низки груп слів, це негативно відбивається на умінні співвідносити їх із певними логічними категоріями на основі виділення в них спільної семантичної ознаки. Такі відхилення у засвоєнні семантичної структури слова негативно впливають на розвиток зв’язного мовлення, обмежують можливості розуміння зв’язних текстів, самостійне засвоєння значення нових слів.

Система граматичної словозміни у таких дітей у цілому формується до 4–5 років. Однак у них може виявлятися змішування за значенням граматичних морфем, що виражають близькі предметно-синтаксичні значення. Діти оволодівають структурою простого поширеного речення. Однак припускаються помилок у граматичному оформленні речення через недостатнє засвоєння синтаксичного значення слова у реченні.

Зв’язне мовлення є недостатньо розгорнутим, відзначають часте вживання однієї і тієї самої групи слів, використання стереотипних синтаксичних конструкцій.

У названих дітей можуть бути різні дефекти звуковимовної сторони мовлення, пов’язані із сповільненим формуванням мовно-рухової функції; спостерігають вибірковий недорозвиток фонематичних функцій, зокрема фонематичних уявлень, їхню ідентичність власній неправильній вимові внаслідок недостатньої слухової уваги і слухового контролю власного мовлення.

Указані вади в період шкільного навчання призводять, як правило, до стійких дисграфій і дизорфографій.

Основні напрями корекційного навчання

I. Розумовий розвиток.


  1. 1.   Розширення кола знань і уявлень про довкілля.

  2. 2.   Розвиток пізнавальної активності.

  3. 3.   Розвиток мисленнєвих процесів (аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації, умовиводів, розуміння причинно-наслідкових зв’язків).

  4. 4.   Формування продуктивних способів запам’ятовування.

  5. 5.   Розвиток довільної уваги (її рівномірного розподілу та переключуваності).

II. Розвиток мовлення.

  1. 1.                 Розвиток фонетико-фонематичної системи мовлення: формування мовно-рухових функцій, постановка і автоматизація звуків, формування звукових образів слів, які відповідають мовним нормам, формування розумової дії звукового налізу з опорою на слухове сприймання і у внутрішньому плані формування слухового контролю мовлення.

  2. 2.                 Розвиток словника: формування, уточнення й диференціація різних типів лексичних значень (антонімічних, синонімічних, багатозначних, переносних, твірних і похідних) і відпрацьовування на цій основі норм лексичної сполучуваності слів. Формування узагальнюючої функції слова (її різних рівнів). Розширення обсягу семантичних полів і формування різних форм зв’язку слів, що входять до одного семантичного поля.

У процесі формування названих значень доцільно використовувати словниково-логічні вправи – порівняння слів за значенням, виділення в них спільних та відмінних семантичних ознак, групування слів за варіативними ознаками; установлення різних форм зв’язків між словами (синтагматичних, ситуативних, образно-мотивованих, детермінованих, логічних, понятійних).

  1. 3.                 Удосконалювання граматичних навичок: диференціація предметно-синтаксичного значення граматичних морфем, формування навички їхнього практичного виокремлення, спрямованості уваги на граматичне оформлення мовлення; формування різних типів синтаксичних конструкцій речення, розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

  2. 4.                 Розвиток різних форм зв’язного мовлення.

Зміст корекційного навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком (I варіант навчання)

Загальна характеристика дефекту

До цієї категорії аномалії належать діти зі складною дислалією, ринолалією, дизартрією. Ці дефекти спричинені функціональною незрілістю мовно-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем власного мовлення (дислалія, органічним центральним порушенням мовно-рухового аналізатора), а також анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату (ринолалія). При таких дефектах спостерігають неправильну вимову звуків рідної мови, порушення просодичної сторони мовлення (ринолалія, дизартрія), голосу (ринолалія, дизартрія), порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення супроводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, фонематичного налізу).



Схема корекційно-педагогічної роботи

  1. 1.     Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів; корекцій дихання і голосу, розвиток артикуляційних рухів і певних якісних особливостей цих рухів (сили, точності, координованості, синхронності), розвиток кінестетичних відчуттів.

  2. 2.     Корекція дефектів звуковимови (постановка звуків, їхня автоматизація).

  3. 3.     Корекція фонематичного розвитку:

  • –       формування сенсорного і перцептивного рівнів сприймання (якщо вони є порушеними);

  • –       формування звукових образів слів;

  • –       розвиток фонематичного аналізу.

Підготовка до школи дітей, які вступають до загальноосвітніх шкіл (дітей з НОНР, ФФН, заїканням)
I тип навчання


  1. I.         Формування усіх сторін мовлення і розумової готовності дитини до шкільного навчання, які відповідають еталонним рівням мовленнєвого і психічного розвитку дитини семи років з нормальним розвитком.

  2. II.      Формування мовленнєвих передумов (узагальнюючої функції мовлення) як умови, необхідної для розвитку вербального мислення.

  3. III.   Навчання дітей грамоти, читання, математики, образотворчої діяльності за спеціальними програмами, які забезпечують попередження труднощів у засвоєнні названих загальноосвітніх розділів.

  4. IV.   Практична підготовка дитини до засвоєння теоретичних знань про мову, а також до засвоєння фонетичного і фонемно-морфологічного принципів процесу письма.

Основні змістові напрями корекційного навчання

Зміст корекційного навчання дітей з моторною алалією (II і III варіанти навчання, перший–третій рівні недорозвитку мовлення)

Загальне характеристика дефекту

Моторна алалія – це складний специфічний розлад, який характеризується цілим комплексом взаємопов’язаних дефектів. До структури цієї аномалії входять:



  • –    специфічний тяжкий недорозвиток усіх сторін експресивного мовлення, викликаний локальним ураженням лобних відділів кори головного мозку;

  • –    своєрідні особливості кортикальної моторної діяльності (праксиса); труднощі утворення складних рухових та мовно-рухових навичок і стереотипів, складних предметних дій унаслідок незасвоєння послідовності відповідних рухів;

  • –    загальні для всіх видів аномального розвитку закономірності формування вищих психічних функцій (зниження темпів формування операційного боку мислення – довільної уваги, її стійкості, довільної пам’яті), специфічні закономірності формування психічної діяльності дитини; вибіркове порушення її окремих сторін, що виявляється у диспропорційності, нерівномірному розвиткові окремих психічних функцій (розвиткові експресивного та імпресивного мовлення; вербального і невербального мислення; слухової і слухо-мовленнєвої пам’яті; формування програм діяльності – труднощі засвоєння послідовності окремих дій, що в неї входять, коли є можливість виконати кожну дію окремо).

Напрями корекційного навчання

Підготовчий етап

З огляду на сказане вище зміст корекційного навчання названих дітей повинен бути спрямований на формування (етап підготовчої роботи):


  • –       дій з упорядкування ряду – слухового, зорового, смислового, рухового, мовнорухового;

  • –       програм різних видів діяльності (предметної, орудної, образотворчої);

  • –       слухо-мовленнєвої пам’яті, слухової уваги і контролю;

  • –       розумових операцій аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, групування і класифікації предметів (на невербальному, а в подальшому і вербальному матеріалі);

  • –       розвиток кінестетичного аналізу в процесі репродуктивного відтворення звуків мовлення і складів з опорою на зорове сприймання вимовлюваних кінем;

  • –       організація спостережень дитини над смисловими, звуковими, морфологічними й синтаксичними сторонами мовлення і практичне виокремлення слів, граматичних морфем, фонем у процесі сприймання мовлення.

Основний етап

На цьому етапі проводиться формування експресивного мовлення.



  1. 1.     Формування експресивного словника шляхом співвіднесення наявних у дитини звукових образів слів із рухами, що їх реалізують, чи серією таких рухів з опорою на зорове сприймання і кінестетичні відчуття.

У подальшому розвиток звукового аналізу слова із використанням названих опор і паралельне навчання дитини грамоти.

  1. 2.     Формування граматичних стереотипів словозміни і парадигм відмінювання.

  2. 3.     Поєднання слів у словосполучення і речення відповідно до синтаксичних значень слів у складі речення (словосполучення) і формування синтаксичних стереотипів.

  3. 4.     Розвиток елементарних форм зв’язного мовлення.

Підготовка дітей до школи (до II варіанту навчання) містить:

  1. 1.     Розширення знань і уявлень про довкілля.

  2. 2.     Розвиток активної пізнавальної діяльності.

  3. 3.     Розвиток інтелектуальних умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, навичок групування і класифікації предметів на вербальному матеріалі, який пред’являє педагог.

  4. 4.     Збільшення обсягу імпресивного мовлення за рахунок розширення: смислової структури слова і його понятійної співвіднесеності, його синтаксичного значення, уточнення семантики граматичних морфем і різних типів синтаксичних конструкцій.

  5. 5.     Розвиток кінетичного і кінестетичного праксиса та формування елементарного експресивного мовлення (звукових образів слів, їхньої моторної реалізації та поєднання у просте двоскладне речення), яка відповідає другому рівню недорозвитку мовлення.

  6. 6.     Навчання елементарним математичним знанням, образотворчої діяльності, конструюванню за спеціальними методиками.

  7. 7.     Підготовка дітей до оволодіння грамотою: формування елементарних форм мовного аналізу на практичному рівні в процесі сприймання мовлення (спеціально підібраних слів і текстів); формування слухового, зорового й кінестетичного образу фонем, їхнє виокремлення на фоні слова з опорою на вказані ознаки і співвіднесення із відповідним оптичним знаком і графічним начертанням.

Підготовка дітей до школи за III варіантом навчання

  1. 1.     Розширення знань і уявлень про довкілля.

  2. 2.     Розвиток невербального мислення, пам’яті (усіх її видів), уваги.

  3. 3.     Розвиток кінетичного й кінестетичного праксиса, зорового гнозису.

  4. 4.     Розвиток спрямованості уваги на морфологічний і фонологічний склад слів шляхом їхнього відповідного добору і пред’явлення.

  5. 5.     Розширення обсягу імпресивного мовлення (словника і простих синтаксичних конструкцій).

  6. 6.     Формування елементарних математичних уявлень, навичок конструювання і малювання.

  7. 7.     Формування елементарних засобів мовленнєвого спілкування (експресивного словника, що відповідає першому і частково другому рівневі недорозвитку мовлення).

Шляхи набуття соціального досвіду і включення у соціальну інтеграцію зазначених груп дітей

  1. 1.     Розширення знань і уявлень про довкілля у процесі засвоєння загальноосвітніх галузей навчання.

  2. 2.     Розвиток активної пізнавальної діяльності.

  3. 3.     Корекція і компенсація мовленнєвих порушень.

  4. 4.     Подолання психогенних порушень у дітей, оздоровлення їхньої особистості, вироблення у дитини відповідного ставлення до своєї мовленнєвої вади.

  5. 5.     Реалізація різних видів та способів трудової діяльності, доступних дитині.

  6. 6.     Формування уміння застосовувати набуті навички у різних сферах трудової, суспільної і комунікативної діяльності.

  7. 7.     Пряма і непряма психотерапія мовленнєвих розладів.

 

 


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка