Конкурс «Початкова школа XXI століття»



Сторінка14/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.94 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Тема 2. Славні трудівники області. Їхній внесок у добробут народу.

Мета. Розширити знання дітей про славних трудівників області, людей, котрі своєю натхненною працею дбають про поліпшення добробуту народу, про зміцнення та процвітання держави. Виховувати в дітей бажання рівнятися на героїв праці, продовжувати їхні справи.

Обладнання. Портрети славних трудівників області Г.К.Головка, К.О.Тишковець, В.Гребеня, Т.П.Котович, В.П.Плютинського, фотографії льонового поля.
ЕПІГРАФ

Тепло моїх долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.
ХІД УРОКУ

І. Організація класу до уроку

Під звуки мелодії вчитель читає вірш:

Дитино, глянь навкруг, яка твоя земля:

Красива, дивовижна і єдина.

Усе тут дороге: ліс, гори і поля,

Бо це Вітчизна наша – Україна!

ІІ. Актуалізація опорних знань

Вчитель: Вивчаючи історію свого рідного краю, знайомлячись з життєвим шляхом Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка та інших видатних людей, ми спостерігаємо за зовсім іншим життям українців. Давайте пригадаєм.


  • В яких хатах жили люди?

  • Якою була праця селян?

  • Який був у них побут?

  • Хто міг допомогти хворим людям?

  • Завдяки кому змінилось лице України, життя українців?


ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Сьогодні на уроці ми познайомимося з славними трудівниками Рівненської області, яка своєю важкою і натхненною працю прославили свій рідний край, дбали про поліпшення добробуту народу. Провести урок мені допоможуть учні, які готували повідомлення, зустрічалися з людьми-героями праці. Сьогодні на уроці ми перегорнемо журнал, на сторінках якого нас ждуть цінні зустрічі з хорошими людьми.


ІV. Робота над темою уроку.

1-а сторінка журналу «Відповідальність – життєве кредо ветерана війни та праці Гаврила Калиновича Головка.

Вчитель: Першу сторінку нашого журналу ми присвятили людині, за біографією якої можна писати історію нашого Володимирецького району.

1 учень: Важким було дитинство у Гаврила Калиновича. Коли виповнилося 12 років, уже заробляв свої гроші.

«У життя входив з куском хліба, - пригадує Г.Головко. – Сам собі заробив на костюм, черевики, годинник. Чого я боявся все життя, так це погано працювати. Що не зроблю, все здається, що мало».

А далі була армія, війна, поранення, навчання, де опановував агрономічні і зоотехнічні науки.

Вчитель: Серпень 1951 року. Гаврило Калинович одержав направлення на роботу за адресою Володимирець Рівненської області. Дістався туди полуторкою і вжахнувся: бідності людей – полотняний одяг, костюм, свитки. Тай самому жити не було де. Прямо в робочому кабінеті, на дивані. На 32 роки серцем прикипів до цього краю.28 років з них був першим секретарем, а це означало за тодішньої системи управління – першою особою в районі. З чого почав свою роботу?

2 учень: Свою роботу почав з доріг. Люди спочатку не вірили, що це вдасться йому зробити. А коли кожного тижня почали виходити на недільники по 200 чоловік і вивозити камінь з Рафалівки для прокладання бруківки, змінили своє ставлення до починань Г.Головка. Зрозуміли, що слів на вітер він не кидає. Під його керівництвом у кожне з 38 сіл була прокладена дорога, а Володимирець покрився асфальтом.

3 учень: Одночасно з дорогами будувалися школи, клуби, фельдшерсько-акушерські пункти, лікарні. У Володимирі з’явився завод «Ситал» на 1000 робочих місць, льоно- і молокозавод, луко-меліоративна станція, місцевого значення аеропорт.

Це при Головку Г.К. був забитий перший кілок у будівництво Рівненської АЕС, стали до ладу два її блоки.



Вчитель: Гордиться Г. К.Головко, що за 30 років його роботи для нашого краю було зроблено стільки, скільки не зроблено за попередні століття. Груди Г.Головка, крім воєнних нагород, прикрашають ордени за самовіддану працю.

І все ж район наш сільськогосподарський. Потрібно було розвивати сільське господарство. Всі програми, плани і наміри нічого не варті, якщо їх нема кому виконувати. Тому наступну сторінку нашого журналу ми присвячуєм людям, які горіли бажанням зробити свій край багатим.



2-а сторінка – «Герої льонового поля».

Вчитель: Долею і вищими силами судилося нашій поліській землі вклонятися пану Льону. Такий грунт, така погода пасують йому. Льон зробив героями багатьох наших земляків, а вони свою самовідданою працею прославляли свій рідний край, збагачували його.

Знайомтесь з героями льонового поля.

Килина Олексіївна Тишковець – ланкова, Герой Соціалістичної Праці (с.Озеро);

Тетяна Петрівна Котович – ланкова , кавалер ордена Трудового Червоного Прапора (с.Довговоля);

Володимир Петрович Гребень – машиніст льонопереробного агрегату (с.Великі Цепцевичі).

У нас в гостях Тетяна Петрівна Котович. Послухаємо її розповідь.

Льон вирощували всі господарства району. Його сіяли тисячами гектарів. То була – державна, програмна, технічна культура. На неї робили сім’ями. Діти бігли зі школи далеко за село – і працювали на льоновому полі. Знали – за нього матерям заплатять.

Льон рвали. Доріжками-рушниками вистеляли і лежав він до другої Пречистої. Відтоді, як вимочать льон дощі, його збирали. А він, піднятий молодою травою-отавою, колов руки, бо став – трестою. Казали, льон – золото, так воно тоді й було. Чим вищий виростиш льон, чим кращий його сортономер – тим більші гроші за нього платили. Тож трудилися наші земляки, прославляли своїм льоноволокном рідний край, державу.



Вчитель: Дуже жаль, що в господарствах району забули за цю культуру. Проте радує те, що деякі керівники започатковують відродження льонарської справи на Володимиреччині. Люди підтримують цих керівників. Бо саме вони думають про Україну, про завтрашній день. Піднімемо льон, а він – нас. Дуже хочеться в це вірити. А ми перегортаєм наступну сторінку нашого журналу.

3-я сторінка – «Керівник, який дбає про людей і державу».

Вчитель: Плютинський Володимир Антонович – керівник агропромислової корпорації «Зоря» Рівненського району. Не просто перерахувати всі нагороди і відзнаки цієї мудрої людини, яка присвятила своє життя рідній землі і людям, що живуть на ній.

1 учень: за фахом – економіст-організатор. Здобув вищу освіту у Львівському університеті. З 1945 року його трудове життя пов’язане з сільськогосподарським виробництвом: працює бригадиром польових бригад, а згодом і головою колгоспу. Ось уже більше 50 років не розлучається з одним господарством. За роки його керівництва відсталий колгосп після неодноразових укрупнень став агрофірмою, а згодом корпорацією «Зоря» - флагманом агропромислового виробництва області та всієї держави.

Агрофірма розкинулась більш як на 8 тисяч гектарів землі. Крім розвитку землеробства і тваринництва, в господарстві побудовано консервний і склозаводи, сучасний м’ясокомбінат, тепличний комплекс, деревообробний цех, елеватор, сучасні тваринницькі ферми і комплекси. За його ініціативою у Зорі з американською фірмою «Піонер» введено в дію завод з виробництва кукурудзи.



2 учень: Дбає Володимир Антонович і про людей. За кошти господарства побудовано понад 800 квартир, школа, 2 дитячих сади, центральна районна лікарня, санаторій «Червона калина», Палац культури зі школою мистецтв, спортивний комплекс з плавальним басейном, торговий центр в селі зоря, 3 клуби, прокладено газопроводи, водогони, побудовано дороги.

На українському ринку господарство відоме якісними хлібобулочними та м’ясоковбасними виробами, мінеральною водою «Зорянська», борошном та крупами власного виробництва.



Вчитель: За вікном знову весна. І трепетно відгукується серце на подих п’янкого пахучого вітру, рідної землі. цвітіння яблуні. І знову турботи… було б тільки здоров’я. наступну сторінку нашого журналу ми присвятимо людям, які несуть трудову вахту вдень і вночі, бо стоять на сторожі здоров’я.

4-а сторінка – «Люди в білих халатах».

Вчитель: Професія лікаря – найпочесніша і найгуманніша на землі. Лікарі роблять таку необхідну людям справу, повертаючи їм найцінніший дар – здоров’я і буття. В критичних ситуаціях часто хвилини вирішують долю хворого. Тож не має права лікар на помилку, не має часу на роздуми.

Михайло Андрійович Ващенко, талановитий наш земляк із Володимирця, нині доктор медичних наук інституту клінічної та експериментальної хірургії Академії медичних наук України, живе і працює в Києві.

Михайлом Андрійовичем розроблено нові види операційних втручань на черевній аорті, які з успіхом використовуються в багатьох клініках судинної хірургії не тільки нашої держави та країн СНД, а й Канади, Австрії, Німеччини.

Рано починається робочий день у талановитого хірурга. І розписаний він з точністю до хвилини, як і весь тиждень: операції, засідання вченої ради, обходи. І люди із своїми бідами і болями, яким лікар прагне допомогти. А для цього є в нього знання, професійне вміння, багаторічний досвід і непересічний талант.



1 учень: Франка Федорівна Блаженно, терапевт-кардіолог Володимирецької районної лікарні, нині на заслуженому відпочинку.

Чуйна уважна, привітна, вона сприймала людський біль, як власний. Тисячі людей пройшли через її руки, любляче серце. Ще не один рік колишні пацієнти згадуватимуть свого беззмінного терапевта – кардіолога, яка лікувала не лише ліками, а й добрим ставленням до хворого, вміла вселити надію, повернути віру і радість буття. Тому цілком виправдано їй було присвоєно високе звання Заслуженого лікаря України.


2 учень: Володимир Дмитрович Задійко – хірург Володимирецької районної лікарні. 500-600 операцій в рік. Це не просто цифри. За кожним числом чиєсь врятоване життя, чиясь радість. А скільки їх зробив Володимир Дмитрович за сорок три роки? Сорок три роки – щоразу, ніби по лезу ножа… сорок три роки – ніби над краєм безодні. Сорок три роки – без права на помилку. Відшліфовані, виважені, точні рухи. Піт зрошує чоло… і нагорода за це – посмішка хворого, який житиме, радітиме прийдешньому дню.

Є й нагороди офіційні: звання відмінника охорони здоров’я, Почесна грамота Президії Верховної ради України, ордени Жовтневої революції та «Знак пошани». І незаперечний авторитет хірурга.



Вчитель: Дні, немов ті хмари. Вже й літа, мов ноша… юність десь понесли хвилі давнини. А за веснами – літами тими – прекрасне життя, віддане людям кожною його краплиною, кожним прожитим днем, майстерністю, золотими руками і серцем.

5-а сторінка – «Нове покоління»

Вчитель: У кожної дитини є своя мрія. Мрія переростає у мету життя, до якої йде вже доросла людина. Я впевнена що серед вас теж є такі, хто доб’ється високих злетів у своїй праці. А зараз кожен із вас розкаже про свою мрію, про те, що ви хочете зробити для своєї держави і її народу.

(Інтерактивна гра «Мікрофон»)

V. Підсумок уроку.

Кожна людина має прагнути досягти в житті найбільшого. Для того треба розвивати свої здібності і таланти, щоб приносити максимальну користь своїй Україні, рідному народу.

Учитись треба добре, всім відомо.

Без знань, умінь в житті не обійтись.

Старайся, вчись, долаючи утому,

Йди до мети, злітай сміливо ввись.


Тема 3-4. Стежками історії рідного краю. Відомі історичні постаті, народні майстри, поети, художники, спортсмени, які народились і діяли в цьому краю.

Мета. Розширити знання дітей про славетних українців свого рідного краю, людей, котрі своєю натхненною працею збагатили і збагачують скарбницю української культури та історії. Вчити дітей впізнавати на портретах зображених видатних людей, правильно називати їх. Розвивати пізнавальні інтереси, бажання більше дізнатися про відомих людей Рівненщини. Виховувати любов до теперішнього та минулого рідного краю та його національних героїв.

Обладнання. Портрети відомих людей Рівненщини: князів Острозьких, І.Федорова, Тараса Бульби-Боровця, Г.Й.Леончук, Г.Ю.Мазаної, М.Дубова, А.Присяжнюка, Р.Солоневського.

Фотографії робіт: Г.Й.Леончук книги із творами письменників Рівненщини, фотографії картин Г.Мазаної.
ЕПІГРАФ:

І розпростер орлині крила,

До нас вернув із небуття,

На землю, що тебе зростила.

Його душа, відкрита і правдива,

Ронила чесні й правдиві слова.

Тож дай нам, Боже, щоб і нас навчила

Творити в світі добрії діла!
ХІД УРОКУ

І. Організація класу

Під звуки мелодії вчитель читає вірш:

Твій рідний край, дитино, -

То тії хати,

Що в них живе народ наш,

Усі твої брати.

І ті птахи співучі,

І тих квіток розмай –

Це все, моя дитино,

Твій рідний край

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку


  • Сьогодні, діти, на уроці ми продовжимо вивчати і поглиблювати свої знання про історію та культуру рідного краю.

Розширимо свої знання про славетних українців, людей, які народились і діяли на Рівненщині, і натхненною працею збагатили і збагачують скарбницю української історії та культури.

Ми уявно помандруємо шляхами-стежками. Подивіться, як називаються ці стежки.



  1. Рід князів Острозьких – символ України-Русі.

  2. Засновник книгодрукування.

  3. Борці за волю України.

  4. Народні майстри.

  5. Майстри мистецтва.

  6. Письменники Рівненщини.

  7. Спортивна гордість краю.

ІІІ. Робота над темою уроку

1-а стежка – «Рід князів Острозьких – символ України-Русі».

Учитель: Наш рідний край – Україна – в давнину називався Київською Руссю. Правили нею князі. Вони захищали її від ворогів, дбали про добробут русичів. Костянтин та його молодший син Василь були представниками славетного роду князів Острозьких, який протягом століть служив символом України – Русі.

1 учень. Князь Костянтин Іванович Острозький (приблизно 1460-1530) – перший гетьман Великого князівства Литовського, народився в Острозькому замку. Все його життя пов’язане з військовими справами держави. Захисник православ’я і щедрий на пожертви, князь Острозький вважався світським покровителем руської православної церкви. На його кошти було збудовано й реставровано чимало храмів.

1І учень: Я розповім вам про молодшого сина князя Костянтина – Василя. Князь Костянтин-Василь Острозький (1527-1608) на відміну від свого войовничого батька, ніколи не прагнув військової кар’єри. Найяскравішу сторінку життя князя Костянтина-Василя Острозького становила його діяльність по розвитку освіти в державі. На його кошти відкриваються школи при соборах в містах, починає діяти школа при Києво-Печерському монастирі. Князь Острозький заснував Острозьку академію – перлину української освіти і культури. Тут викладали відомі вчені з Греції, Риму, Польщі та України. Зі стін Острозької академії пішли у життя багато видатних осіб, які своєю діяльністю прославляли Україну. Князь Острозький дожив до глибокої старості. Він похований в Богоявленській замковій церкві міста Острога.

Вчитель: Щоб продовжити справу князя Острозького в наші часи в місті Острозі знову відкрито Національний університет «Острозька академія». Перша не збереглася.

2-а стежка – Засновник книгодрукування.

Ця стежка знову поведе нас до міста Острога, в маєток князя Острозького.



І учень: Я розповім вам про засновника книгодрукування в Росії і на Україні Івана Федорова. В 1578 році Федоров відкриває друкарню в Острозі, в маєтку князя К.Острозького, де здійснює нове видання «Букваря», видає новий Заповіт з Псалтирем і першу повну слов’янську Біблію, яка мала назву «Острозька біблія».

Іван Федоров випередив іноземних майстрів, винайшовши спосіб друкування тексту двома фарбами одразу.


Учитель: Людина живе, творить, працює, а потім відходить від нас. Але добрі її справи живуть віками в серцях людей. Ми переходимо до наступної стежки.

3-а стежка - Борці за волю України

Учитель: Багато страждань випало на долю українців. Багато ворогів зазіхало на її землю. Їм хотілося поневолити наш край, підкорити її працьовитий і гордий народ. Але українці в усі часи прагнули волі, за неї стояли на смерть.

Учень: Тарас Бульба-Боровець (справжнє прізвище – Боровець Тарас Дмитрович) народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі Костопільського, нині Березнівського району. Все життя мріяв про волю і незалежність рідної України. Генерал-хорунжий Української Повстанської Армії сформував на Поліссі підпілля, яке стало основою військового об’єднання «Поліська Січ» або УПА Бульби Боровця. І хоч доживав своє життя національний герой у далекій Америці, але українці пам’ятають своїх борців за волю. Про них складають пісні.

«Ой не журися, рідная мати –

Ще нам не кінець –

За рідну волю, кличе до бою

Бульба-Боровець».

Учитель: «Життя прожити – не поле перейти» - говорить народне прислів’я. І справді, у кожної людини свій шлях, своя життєва дорога. І сьогодні ви дізнаєтеся про життєвий шлях двох чарівних жінок нашої Володимиреччини, яких представляють наступні стежки.

4-а стежка - Народні майстри.

Учитель: Від неба високого чистого, від поля голубого льонового, від землиці рідної, а ще від неньки своєї перейняла допитлива і кмітлива Ганнуся отой незвичний дар творити красу рукотворну.

1 учень: Ганна Йосипівна Леончук – заслужений майстер народної творчості України. Народилася на хуторі неподалік села Каноничі Володимирецького району на Рівненщині. Тут пройшло її дитинство, пов’язане з початком творчого шляху .

Учитель: Починала з простеньких узорів-вишиванок. Схилившись над полотном, легко клала на ньому нитку за ниткою і тихенько підспівувала:

Купи мені, моя мати,

За три копи голку.

За чотири золотії –

Червоного шовку.

Цієї нехитрої пісеньки навчила Ганку мати. Вона ж і показала доньці, як слати рівний шов на полотні, правильно підбирати кольори. І не було для дівчинки більшого щастя, як вимріяний нею самою барвистий узор.



1І учень: Коли підросла, з допомогою матері почала опановувати ткацьке ремесло, а згодом і зовсім надала йому перевагу перед вишивкою. Пізнавши смак творення, так і не розлучалась Ганна Йосипівна Леончук із самобутнім ткацьким мистецтвом. Переносила на полотно сонячну красу рідного краю, яку запам’ятала з дитинства і залишила нам багату спадщину: скатертини і килимки, покривало, серветки, сукні, краватки і безліч інших тканих речей. Всі вони вражають колоритністю, справжньою фантазією, сміливістю виконання задуму.

(Діти розглядають фотографії виробів Г.Й.Леончук)

Учитель: Більше тридцяти років віддала Ганна Йосипівна Леончук ткацтву. Своєрідні сходинки її росту позначені численними цінними подарунками, нагородами та відзнаками. Її роботи експонувалися на виставках нашої країни і за рубежем. За великий вклад у збагачення самодіяльного мистецтва Рівненщини нагороджена двома золотими та ювілейною ленінською медаллю. Г.Й.Леончук присвоєне почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Узори, розроблені майстринею, знайшли практичне застосування, - вони використовуються на Дарницькому шовковому комбінаті та Рівненському льонокомбінаті.

ІІІ учень: Небагато літ накувала їй зозуля. На 62-му році пішла з життя велика трудівниця Ганна Йосипівна Леончук. Кажуть, пам'ять не треба мертвим, вона потрібна живим. В селищі Володимирець по вулиці Шкільній відкрито меморіальну дошку, щоб зберегти добрий спомин про жінку, яка жила тут колись, творила і залишила вагомий слід на землі.

5-а стежка – Майстри мистецтва.

Учитель: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові» ці слова Григорія Тютюнника вихоплює з пам’яті ще одна неповторна людська доля.

1 учень: Галина Мазана, уродженка села Городець Володимирецького району, нині художник-оформлювач Палацу культури Рівненської АЕС. Душею ж – художниця, що власноруч проклала стежку у світ мистецтва. Почалося ж усе з дитячого захоплення отим переплетінням ліній, що разом постають як цілісний зворушливий малюнок. Першою оту іскорку дитячої душі підмітила мама. З часом дівчина всім серцем поринула у гармонію барв. Нині Галина Юріївна вже визнаний художник. Це посвідчують відповідний диплом і участь у ряді виставок.

Учитель: Так уже виходить, що талант і страждання часто-густо йдуть поруч. Шевченко, Леся Українка… Їх просто не злічити, заручників своєї долі і свого таланту. Й високе їхнє страждання зрозуміле Галині Юріївні.

«Мистецтво – ліки мої. Ним і втішаюся. Може, обдарування й дається так дорого, щоб талант не замулювався безтурботністю», - говорить художниця.



1І учень: Галина Юріївна не мала змоги всерйоз повчитись у солідній школі мистецтв. Тож поєднанню фарб вчилася у живої природи. Ось що пишуть про її картини відвідувачі виставки: «Мальовничі краєвиди поліського краю, затишні куточки поміж кучерявих верб, тихоплинна Горинь та мілководна швидка невеличка річка Вірка, що протікає Городцем, лягає цілющим бальзамом на розбите серце молодої художниці».

Навіть на картинах, виконаних за допомогою кулькової ручки, художниця змогла відтворити всю красу Полісся.



1ІІ учень: А Галина Юріївна згадує і такий випадок з свого життя. Коли останній шматок картону став малюнком, а грошей, щоб поповнити запаси не знайшлося, зайнялася звичайним папером. І тут зародилося, щось таке, що поріднило ї з Катериною Білокур. Дивовижні квіти розцвіли під пензлем. Порівнюючи їх одна з одною, неможливо знайти двох однакових. Бо не просто з талановитого серця вони проросли, а із закоханого у красу.

Учитель: Картини Галини Юріївни Мазаної побували на виставках у Києві, Празі, Берліні, Парижі, Москві, Санки-Петербурзі. Є вони й у приватних колекціях у Сполучених Штатах Америки.

(Діти роздивляються фотографії картин Г.Мазаної).

Учитель: Наступна стежка нашого уроку запрошує нас до знайомства з письменниками нашого рідного краю.

6-а стежка – «Письменники Рівненщини».

Учитель: Наш Поліський край багатий своїми письменниками.

«Я не вірю в порожню красу,

Я не вірю в порожню долю»

Ці слова належать нашому земляку Михайлу Дубову.



І учень: Михайло Дубов (1958-1991) народився в с.Красносілля Володимирецького району. Після школи працював у колгоспі, мулярем в м.Рівне. Закінчив педагогічний інститут, викладав українську мову та літературу. Працював кореспондентом газети «Рівне». Його вірші для дітей публікували газета «Молодь України», журнали «Малятко», «Барвінок» та інші. Помер в 1991 році.

ІІ учень: Твори М.Дубова вийшли в світ трьома збірками «Вербниця», «Сонячний годинник», «Довіра». Коли прийшли до людей дві останні збірки, життєва зіронька М.Дубова уже погасла. Але встигла освітити душі наші світлом незмірної доброти і незгасної любові до слова рідного, до краю поліського, до дітей.

Учитель: Як вогник пам’яті про Михайла Дубова, хай прозвучать його твори на нашому уроці.

(Діти читають твори М.Дубова)

Сонячний годинник

Хлопчаків малих щоднини

Будить сонячний годинник.

Коли спиш іти, і братик,

Сходить сонця циферблатик,

Посила у всі кінці

Стрілки – теплі промінці.

Доторкнуться до щоки:



  • Уставайте, парубки…

Стоїть він велично і гордо

Он там, на краєчку городу…

Надів картуза, мов на свято,

Я чув, що для сонця він братом, -

Хто зна, як його величати?

Гарбуз-верхолаз

Розкрутивши зелен-вус,

На паркан заліз гарбуз.

Репетує у саду:



  • Ой, рятуйте, упаду!..


Ми!

Цілий день за хатою у ріці

Ми ловили з братиком окунці.

А тоді порадились в осоці

І спіймали райдуги два кінці.
Урок

Чапля-мама, чапля-тато

Вчать малих чаплят читати.

А вони читці охочі, ще й лічити вчитись хочуть.


Матросики

Коло ставу, на горбочку,

П’ять качат водила… квочка.

А качата, мов клубочки,

Покотилися з горбочка,

І з розгону стриб! – у воду,

Наче плавали там зроду.

Миють лапки й носики,

Як малі матросики!

Осінь

Їжачок-коротконосик

Свіжих яблук понаносив.

Їжачисі-мамі діти

Радять, що з плодів зробити:


  • Квашеники, соку, джему,

Пиріжечків напечемо.

Іжача шепнуло в вушко,

Що на зиму хоче сушки.

«А найбільше оце

Заховаймо у сінце.

Як прийде зима до хати, день нам буде яблукатий».



Учитель: М.Дубов любив дітям загадувати загадки. Відгадайте і ви їх.

Маю шапку, маю ніжку,

Схожа я на сироїжку.

Та стаю тоді в підмозі,

Коли дощ сипне в дорозі.

Розправляю свій картузик,

І під ним ховаю друзів. (Парасолька)
Він, той песик, не кусає,

Та й у хату не пускає…

Тільки трубочка уміла

Двері – раз! – і відчинила(Замок, ключ)


У нього завше

Уважні вуха:

В одне говорять,

А друге – слуха. (Телефон)


Беручка і жвава тітка

Покружля по хаті швидко

У веселому танку

Пил увесь на смітнику (Мітла)


За те, що я працюю справно,

Мене людина любить кожна.

Туди несу смачні я страви,

Назад вертаюся порожня. (Ложка)


Де кінчається алейка,

Стала хатка під дашком.

І живе у ній сімейка.

Що годує нас медком (Вулик, бджоли)


Учитель: Знайомимось ще з одним представником літературної Рівненщини.

3 учень: Ростислав Солоневський народився 25 квітня 1930 року в селі Вовковиї Дубенського району в селянській родині. Після закінчення семирічки навчався в Дубенському педучилищі та в Рівненському педінституті. Працював вчителем, потім директором. Вчительській роботі віддав 40 років. Багато своїх віршів присвятив дітям.

Учитель: Запрошую вас на справжній мово грай від Ростислава Солоневського.

Шаради-дворядки. Відгадайте:

З «о» - щодня переступаєм;

з «и» - печемо і з’їдаєм. (поріг – пиріг)


З «ч» - літає,

з «б» - повчає (чайка – байка)


З «п» - у грубку ви кладете,

з «к» - болить, коли заб’єте. (поліно – коліно)


Хто уже вгадати встиг?

Знак маленький, розділовий,

Часто вживаний у мові.

«Р» припишеш – і в ту ж мить

Він комахою злетить (кома – комар)
Догадайтеся скоріше, що у світі наймиліше.

Вказівний займенник, діти.

Ще додайте і засвітить (сон – сонце)
«Край, в якім живем».

Візьмімо прийменник першим складом,

А друге те, що схоже з садом,

Зворотну частку ще візьмемо

І буде край, в якім живемо. (По-ліс-ся)
Довга яма при дорозі, частку ще в кінці додати

І знайоме місто в змозі

Кожен з вас тепер назвати (Рів-не)
7-а стежка – Спортивна гордість краю.

Учитель: Цього вже немолодого чоловіка щодня можна побачити на шосейній дорозі. Це йдуть тренування. Кожен день він долає до 20 км.

1 учень: Володимирчанина Анатолія Присяжнюка знають далеко за межами України. Адже він – неодноразовий чемпіон світу з легкої атлетики серед ветеранів. Крім того, він ще й рекордсмен. У 1997 році на чемпіонаті Європи, який проходив у Голландії, Анатолій Присяжнюк виборов дві золоті медалі та встановив світовий рекорд: 10км пробіг за 31 хвилину і 8 секунд. Рекорд досі ніким не побитий.

ІІ учень: У 2007 році брав участь у 25 міжнародних змаганнях, де виборював золоті, срібні та бронзові медалі. Ветеран за свою спортивну кар’єру здобув більше ста медалей усіх ґатунків. Заслуги Анатолія Присяжнюка були належно оцінені державою: в національному конкурсі «Гордість країни – 2005» його визнали кращим спортсменом у номінації «Рекорд року».

8. Творча робота в групах.

Учитель: Сьогодні на уроці ви познайомилися з талановитими людьми нашого рідного краю. Подумайте, доля якої людини вас схвилювала найбільше? А зараз ми поділимся на три групи: «Народні майстри», «Художники», «Поети» і на певний час спробуємо себе у цій ролі.

Завдання групі «Народні майстри» - створити узори для рушників з допомогою олівців і фломастерів.

Завдання групі «Художники» - намалювати картину із зображенням природи рідного краю (колективно).

Завдання групі «Поети» - підстав слова так, щоб утворилася рима.
а) В школі я пишу …

і рахую, і …

і малюю, і …

що спитають – усе … .

бо вдачу маю.
б) Настала рожева … ,

квітне верба … .

Квіти цвітуть у … ,

Пташка у полі …

Пісню свою … .

Сонце з-за хмар … ,

На рідну землю тепло … .


  1. Презентація робіт. Оцінювання.

Учитель: Ось і закінчилась наша уявна подорож. Я дуже задоволена вашими знаннями і підготовкою до уроку. Ви одержуєте такі оцінки.

ІV. ПІДСУМОК УРОКУ

Учитель: Дорогі діти, кожен із вас, коли виросте, обере свій шлях в житті. В кожного він буде свій. Але найважливіше те, щоб кожен з вас залишив добрий слід на землі.

О Боже, дай повік любить той край,

Де квітка, пташка і зелений гай,

Де кожна вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом: «Україна».

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка