Конкурс «Початкова школа XXI століття»



Сторінка15/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.94 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Тема 5. Українське козацтво. Запорізька січ – християнська козацька республіка.

Мета. Познайомити учнів глибше з виникненням українського козацтва, способом їх життя; розвивати пізнавальний інтерес; виховувати патріотичні почуття.

Хід уроку

  1. Актуалізація опорних знань.

Розгадування кросворда.


7















1




























2




























3


























4













































5



















6


































  1. Як називалося козацьке військо? (Кош)

  2. Одна з країн, з якою вели війну за незалежність козаки (Польща).

  3. і 6. Види транспорту на степових дорогах за часів запорожців? (Вози, гарби).

  4. Хто стояв на чолі козацького війська? (Гетьман)

  5. Як називали хати, в яких жили козаки? (Курінь)

А тепер прочитайте слово 7 по вертикалі (козаки). Кого, діти, називали козаком? (Це вільна людина).

  1. Мотивація навчальної діяльності. Як ви думаєте, діти, чи повинні ми знати свою історію? (Відповіді учнів).

  2. Повідомлення теми і мети заняття.

  3. Вступне слово вчителя.

Важко жилося українському народові під пануванням чужих володарів, бо скрізь на Україні була панщина. Селяни мусили працювати на панській землі. Селянин не мав ніякої свободи. Пан міг його продати або й убити і за це тяжко було з паном судитися, бо і суддями були ті самі вельможі.

Деякі свободолюбні люди по селах не могли стерпіти такої неволі. Вони кидали все й тікали в степи за Дніпрові пороги. Там не було сіл, і міст; не було ніякої влади. Тож ті люди гуртувалися по сто і по тисячу, добували собі зброю, полювали на всякого звіра і так жили. На ті степи нападали не раз з півдня, з Криму, татари. Озброєні люди з України оборонялися від татар, не раз самі гинули в битві, але часто й побивали татар і відбирали в них їхні табуни, а здобич ділили між собою. Іноді, як збиралося вільних людей кілька тисяч, то вони й самі нападали на татар або на турків аж за Чорним морем і верталися в степи з багатою здобиччю. Ці люди називалися «козаками» - від татарського слова «каймак », що значить – «вільний чоловік», «неустрашимий вояк». А що козаки жили за порогами Дніпра,то їх називали запорожцями. Спочатку жили козаки меншими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадькома в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед річки Дніпра. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш, і до нього не було приступу. В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і турків під проводом свого вождя, що його називали батьком, отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги були вже в XV віці. Перші звістки про козаків записані в хроніках і літописах уже в 1492р. Дуже скупі є історичні відомості про перших справжніх козацьких отаманів, що водили козаків, поки ще не було Січі. Історія записала кілька імен таких отаманів, що вийшли не з панів, а з самих таких бідних утікачів, які вславилися відвагою і за те їх обрано отаманами. Такими були: Карпо Масло з Черкас, Яцко Білоус з Переяслава, Андрушко з Брацслава і Лесун. Всі вони виступали половині XVI ст.. (1530-1550р.р.)

Після 1550р. козаки осіли першим Кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Першим кошовим запорізької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Байда. Він походив зроду давніх українських князів з Волині, з м. Вшинівця. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки і він десь біля 1550р. прибув до козаків, а вони й вибрали йог своїм отаманом. Під його проводом збудували собі запорожці першу таку укріплену Січ на острові Хортиці, серед Дніпра. Той острівець окружили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Як виглядала Запорізька Січ і які звичаї були на Запоріжжі (на Січі), як жили запорожці, розкажуть нам учні.



  1. Виступи учнів (підготовлених).

Учень1. Січ – то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці. Зі всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще крім того на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому- небудь неможливо було дістатися на Січ. І хоч не раз побували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.

Учень 2. Довкола площі були побудовані хатки, так звані «коші» (з плетеними стінами), або «курені». Т хатки були накриті очеретом, або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут, або пересиджували дощові дні, направляючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхом, в стрілянні з рушниць і гармат, та ремонтували човни.

Учень 3. Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота і срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхви, на знак, що готові кожну хвилину боронити свою віру. Частину своєї воєнної добичі призначували на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони.

Учень 4. Хто хотів стати козаком, мусить наперед служити три роки в старого козака за гуру (слугу й помічника). Він робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Після того, коли навчався в того козака користуватися зброєю і набирав справності в битвах, ставав справжнім козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.

Учень 5. Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харчами й кулями, а до пояса на ремінець присиляли ще й порошницю з порохом. Їли сушену рибу і печене м'ясо та риб'ячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра і птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки.

Учень 6. Жінок на Січі не було. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі, або на хуторах, по так званих «зимовиках». Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, ловив звірів, а завжди частину з того віддавав на Січ. Там, звичайно,й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром на турка, то козацькі гінці роз’їздилися по тих хуторах – зимовиках, що були добре обгороджені й заперті великими воротами, і закликали козаків – хуторян на Січ, на війну.



  • Пугу! Пугу!

Так кликали кілька разів, аж доки козак не виходив з хати і питав:

  • А хто там?

  • Козак з лугу! – відповідали посланці.

Тоді козак відчиняв ворота, бо знав, що то свої, запрошував їх у хату, гостив щиро, а потім збирався і їхав з ними на січ.

Учень 7. Цілою Січчю командував кошовий. Його вибирали на спільній раді, на майдані серед Січі. Кого вибирали, того могли й скинути, коли був несправедливий, але доки був «старшим», то сліпо його слухали і він мав право карати навіть смертю. Коли збирався в похід, то на Січі був великий рух. Одні направляли човни, другі зброю, інші пекли й варили в казанах харчі на дорогу, шевці шили чоботи, кравці одежу. А котрі вже були готові, часто й танцювали собі для охоти й жартували, завжди були веселі.

Учень 8. Козаки воювали хоробро. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: «Або перемога, або смерть!» Коли ворог заставав у степу, а козаків було мало, тоді ставили колом свої вози і обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової кріпості. Ворог не міг здобути тої твердині й відступав. Бувало й таке, що ворог тримав їх облогою, тоді козаки гинули зі спраги й голоду, але не здавалися.


  1. Заключне слово вчителя.

Так жило славне козацьке-запорізьке військо, що від 1500 майже до 1800 року (майже 300 літ) обороняло Україну він усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі. Враховуючи історичне значення і заслуги українського козацтва у ствердженні української державності, у 1999 році видав Указ Президент України Л. Кучма відзначати 14 жовтня в день Святої Покрови День Українського козацтва.

  1. Творче завдання. Одна група учнів готує повідомлення про Берестецьку битву, а друга про Пересопницьке Євангеліє.

Тема 6. Видатні постаті. Богдан Хмельницький і його внесок у розвиток української державності (Чигирин, Суботів).

Мета. Розширити знання учнів по прагнення народу жити вільно, про мужніх і талановитих гетьманів війська запорізького. Вираховувати почуття гордості за свій народ, прагнення пізнати історію рідного краю.

Обладнання. «Історія України для дітей», портрети Богдана Хмельницького і Леоніда Кравчука.

Хід уроку

  1. Актуалізація опорних знань.

  1. Хто такі козаки?

  2. Кого ви знаєте з гетьманів, які водили козаків на боротьбу за волю?

  1. Мотивація навчальної діяльності.

Із давніх-давен людям відомо: «Дерево життя – це гілочка на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сучасного, а третій – майбутнього».

Кожна людина повинна знати минуле свого народу, його історію.



  1. Повідомлення теми і мети уроку.

  2. Основна частина уроку.

  1. Вступне слово вчителя.

У історії України постать Богдана Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Його діяльність мала надзвичайно важливе значення для історії долі сучасних українського і російського народів.

До того часу коли на історичну арену вийшов Богдан Хмельницький, українські землі знемагали під владою магнатів і шляхти Речі Посполитої. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Чинили різні грабіжництва, «перед очима батьків спалювали дітей на жару і варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки смерть». І не міг народ терпіти наруги, піднімався проти гнобителів. В Україні постійно вибухали повстання, очолювані кращими представниками народу, серед яких Северин Наливайко, Тарас Трясило, Самійло Кішка та багато інших. Та найбільш організовано повів на боротьбу українців проти шляхти Богдан Хмельницький.



  1. Повідомлення учнів.

Учень 1:

Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім скоро вступив до козацького війська. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Цецорою (1620р.) боровся поруч з своїм батьком.

Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові. Та чигиринський староста й урядники не довіряли йому й боялися тримати його коло себе. Найбільш зненавидів Богдана чигиринський підстароста, Чаплінські. Під час одного з походів Хмельницького, Чаплінські напав на Суботів, ограбив цілий хутір і дуже побив наймолодшого сина, який невдовзі помер. Тоді Богдан Хмельницький вирішив помститися за свою кривду і за кривду народу. Він поїхав на Січ, організував козаків, які обрали його своїм гетьманом,і весною 1648р. рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні.

Учень 2:


Незабаром гетьман мав коло себе велике військо. Під Жовтими водами розбив військо Стефана Потоцького, а його самого взяв до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили. Почали підніматися повстання по всій Україні. Деякі польські пани почали самі втікати з України. За польським військом рушили в Галичину, Хмельницький підійшов аж під Львів. Міг іти на саму Варшаву, та саме тоді вибрали нового короля Польщі – Яна Казимира. Гетьман Хмельницький вірив тому королеві, що він покарає шляхту й не позволить далі знущатися над Україною, і тому відступив з козаками за Збруч.

Хмельницький обрав собі за столицю Чигирин і звідти почав наводити лад по цілій звільненій Україні. Вся Європа довідалася про вільну українську державу і різні держави почали висилати своїх послів до гетьмана, щоб зв’язати з Україною приязні взаємини. На Україні почалося по містах і селах нове життя, народ легше зітхнув, бо настав порядок і спокій.


Учень 3:

Та Польща не хотіла миритися із втраченим і в 1651 році почалася нова війна. В червні цього року відбулася історична битва під Берестечком (Рівненська область). У цій битві брали участь близько 150 тисяч поляків проти 100 тисяч козаків. На боці армії Хмельницького було ще близько 30 тисяч татар з ханом Іслам-Гірієвим на чолі. У розпалі битви татарські війська зрадили Хмельницького та залишили поле бою. Богдан Хмельницький, дізнавшись про зраду, кинувся навздогін за татарами. Думав переконати їх і повернути назад, а натомість сам потрапив у полон. Бій тривав ще десять днів, але доля його була вже вирішена.

Учень 4:

На одному з острівців серед болота триста козаків прикривали відступ української армії. Сили були надто нерівними:адже проти трьохсот сміливців стояли тисячі жовнірів польської армії. Але герої мужньо відбивали всі атаки ворога. Шляхтичі пропонували козакам здатися у полон. Взамін цього вони обіцяли героям життя. Але козаки не вибирали: вони воліли краще героїчну смерть, ніж життя на колінах. Один за одним гинули захисники острівця, і ось живим залишився лишу один козак. Один проти тисяч ворогів! І, будучи багато разів пораненим, стікаючи кров'ю, він хоробро бився. Довго тривав цей незвичайний поєдинок. Навіть сам польський король зацікавився подвигом козака, приїхав подивитися на героя. Дарував йому життя, аби той лише здався у полон. Але козак боронився далі, навіть тоді, коли в руках у нього залишилася тільки коса. Нею він відбивався від ворогів, які оточили його з усіх боків. Козак загинув щоб смертю своєю врятувати товаришів, які в цей час виходили з оточення. Звали цього сміливця Іваном Нечаєм. В обласному центрі – Рівному – його іменем названа одна з вулиць…

Учень 5:

На місці битви було створено архітектурний ансамбль – музей – заповідник «Козацькі могили» - колишній відділ Рівненського краєзнавчого музею, а з 1 січня 1992р. – державний історико - меморіальний музей заповідник «Поле Берестецької битви».

Далеко не кожен музей в Україні може похвалитися такою кількістю козацьких речей, які знайдено тут, буквально в кількох десятках, а то й кількох метрах від музею. В експозиції представлені безцінні речі. І з кожним роком колекція цих речей поповнюється, бо вже понад 20 років науковці ведуть на полі битви археологічні розкопки. Українська держава для цієї цілі відпускає належну кількість коштів. В експозиції музею сотні експонатів – шаблі, мушкети, кулі, пістолі, наконечники списів, монети, шкіряні гаманці, чоботи тощо.

На місці битви викарбувані слова: «Друже! Вклонись землі на якій в 1651 році, виборюючи свободу, незалежність українського народу, запорозькі козаки смертю смерть здолали»



  1. Слово вчителя.

Богдан Хмельницький – відбудував вільну державу на Україні. Правда, що молоду українську державу не встиг гетьман оборонити перед усіма ворогами, бо їх було забагато, але Україна вже ніколи потім не була в такій неволі, як перед Хмельницьким.

Та справжню незалежність здобула Україна не так давно, а після прийняття Акта про незалежність України (1991 рік). Першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук. Народився він 10 січня 1934 р. в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. Він проявив себе хорошим політиком. За рік незалежності Україну визнав увесь світ: понад 120 країн, а з 87 з них було встановлено дипломатичні відносини. Вона набула основних ознак державності – кордони, прикордонні війська та митну службу, сформувала власну армію. Попри всі негаразди, вдалося зберегти мир і спокій у суспільстві, віру людей у можливість побудови кращого життя. Саме Леонід Макарович Кравчук зробив перші кроки на шляху становлення української державності. А присягають президенти Україні на вірність державі і своєму народу на Пересопницькому Євангеліє. Історія цієї Першокниги пов’язана з нашим рідним краєм.



  1. Повідомлення учнів.

Учень1:

Величезна книга у дерев'яній палітурці. Вона важить понад 9 кілограмів і має 482 листи. Виблискують старанно виведені на пергаменті рядки пізнього уставного письма. Книгу прикрашають художні орнаменти, прекрасні мініатюри. Цей рукопис – один з перших перекладів текстів Євангелія на староукраїнську мову і є «Пересопницьке Євангеліє».

Учень 2:

На замовлення княгині Гольшанської – Заславської 15 серпня 1556 року в селі Двірці син Протопопа Вачилевича Михайло Санацький розпочав переписування та переклад Євангелія з староболгарської мови. Закінчив переклад і переписування у 1561 році Архімандрит Пересопницького монастиря на Рівненщині Григорій. Переписувалась книга 5 років.

Учень 3:

Із глибини століть сяє нам «Пересопницьке Євангеліє». Сяє зорею першої величини. Від світла Першокниги причащалися Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Іван Франко. А наш час стала символом для мільйонів, адже саме на ній 5 грудня 1991 року Президент нашої незалежної країни Леонід Кравчук дав присягу на вірність Україні. Рідкісна пам'ятка письменності «Пересопницьке Євангеліє» зберігається в Державній бібліотеці Академії наук України в м. Києві.



  1. Підсумок заняття.

  2. Творче завдання. Підготувати повідомлення про славетних українок: Марусю Богуславну, Марусю Чурай, Роксолану, княгиню Ольгу і Соломію Крушельницьку.

Тема 7. Українська жінка. Її громадська і суспільна роль. Славетні українки: Маруся Богуславна, Маруся Чурай та інші.

Мета. Ознайомити учнів із легендарними жінками України, які жили і діли і різні часи, їх громадською і суспільною роллю. Виховувати почуття патріотизму, поваги до жінки.

Обладнання. Народні думки. Збірник (К. Дніпро, 1986); О. Козуля «Жінки в історії України».

Хід уроку

  1. Актуалізація опорних знань.

  1. Що ви, діти, знаєте по княгиню Ольгу?

  2. Кого ви знаєте із легендарних жінок, які жили і діяли в часи козаччини?

  3. А кого ви знаєте і відомих жінок наших днів?

  1. Мотивація навчальної діяльності.

  2. Повідомлення теми і мети заняття.

  3. Основна частина заняття.

  1. Вступне слово вчителя.

Старі ікони і парсуни доносять до нас одухотворені, просвітлені обличчя наших жінок ще від прадавніх часів і часто з книжкою в руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із українських князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями. Мало того, на протязі всієї історії України немало з них в культурно – освітній, політичній, і навіть військовій діяльності не тільки не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. Але завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло.

Своє уявлення про жінку – русинку, яка тисячі років творить життя, зцілює людей своєю добротою зуміли передати в подобі Богоматері давньоруські майстри іконопису. Недаремно в культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви: Богоматір Милування – мати, яка пестить дитину і Заступниця, Покровителька. Запорожці понад усе шанували Покрову Богоматір. Поряд з Богоматір'ю – символом найвищого і світлого – український народ шанує земну жінку.

У багатьох українських думах і піснях символом рідної землі виступає Мати. Відступництво і зрада Матері й Батьківщини вважалися найтяжчими злочинами, за які карали за горло, а прокляття матері, за народними уявленнями, не міг зняти й сам Господь Бог. Тому поняття Батьківщина – Україна – Мати для кожного українця зливаються в неподільну ідейну тріаду, бо однаково дорогі серцям людей.


  1. Повідомлення учнів.

Учень 1:

Віками ткались мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як про діяльну, мудру, «віщу» правительку й захисницю землі Руської. Образ Ольги постає перед нами із сторінок «Повісті минулих літ» Нестора – літописця. У видатній пам'яті часів Київської Русі – Софіївському соборі у Києві на фресці відновлене портретне зображення княгині Ольги.

Ольга була жінкою великого київського князя Ігоря. Після його загибелі, княгиня стала повновладною правителькою землі Руської. Ольга провела першу в історії Київської Русі фінансову реформу. Економічне зміцнення Київської держави, яке настало за адміністративними реформами княгині Ольги, сприяло росту політичної ваги Київської Русі в міжнародних відносинах. Влітку 956 року княгиня Ольга прибула до столиці Візантійської імперії Константинополя, де прийняла християнську віру. Повернувшись до Києва, вона почала будувати церкви. Ольга збудувала дерев'яну церкву Святої Софії поблизу Золотих Воріт. Пізніше, за князювання Ярослава Мудрого, на місці цієї церкви, що згоріла, збудовано кам’яний Софіївський собор, який зберігся до нашого часу. Княгиня Ольга померла 969 року. Похована була в одній з побудованих нею в Києві церков.

Учень 2:


Однією з легендарних жіночих постатей, оспіваних у народних думах та історичних піснях, є українська дівчина – бранка Маруся Богуславна. Перебуваючи в неволі у турецького паші, вона відчинила темницю й випустила 700 козаків – невільників. Вірогідних історичних відомостей про мужню патріотку не лишилося. За фольклорними джерелами, жила вона XVI ст., з походження – попівна. У полон її захопили з трьома сестрами.

Найвродливіша із сестер стала дружиною паші. Маруся звертається до вже вільних співвітчизників з проханням повідомити про неї батькам у Богуслав і водночас застерегти, щоб вони не намагалися визволити її з неволі, «бо я потурчилась, обусурманилась…»

«Потурчена», «побусурманена», ця жінка не втратила любові до рідного народу. Україна в її прощальних словах – «наша земля».

Маруся Богуславна набула рис узагальненого образу української патріотки, що здійснила подвиг в ім'я батьківщини. У м. Богуславі, що на Київщині, їй встановлено пам’ятник.

Учень 3:

Уривок із народної думи «Маруся Богуславна».

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій – то темниці

Пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного

У вічі собі не видають…

Тоді дівка – бранка,

Маруся, попівна – Богуславна,

Добре дбає, -

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає.

І словами промовляє:



  • Ой, козаки, ви біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте.

Учень 4:

Не менш трагічною була доля Насті Лісовської, яка ввійшла в історію як Роксолана. Подана полонянка, з рабині стала дружиною султана Сулеймана. Хоч Настя і не брала активної участі у боротьбі, але протягом багатьох років стримувала султана від походів на Україну, а в її душі весь час бриніли слова: «Я не відречусь, не відречусь ніоли! – присягала собі в душі Настя. – Не відречусь і не принижусь!»

Сорок один рік войовнича Порта не чинила нападу на Україну і стримувала татар. Розквітла її батьківщина, повиростали нові міста і села, стала сильною Запорізька Січ. А могутня Османська імперія почала слабнути…

Учень 5:


Золотим голосом України того часу вважають Марусю Чурай. Яскравою і водночас сумною сторінкою нашої історії є життя і творчість полтавської співачки і поетеси. Жила і творила вона в часи Богдана Хмельницького. За переказами, Маруся народилася у Полтаві в 1625 році в козацькій родині Гордія Чурая. За своє коротке життя (померла в 1653) дівчина пережила немало: смерть покараного батька у Варшаві, палке кохання козака і його зраду. Пережите горе і радість, гіркий сум, боротьба зі шляхтою вилились у пісні, які часто називають народними. Маруся Чурай склала понад 200 пісень. До нас дійшло небагато, але вони стали народними. А це найбільше визнання автора. Їй належать пісні: «Їхав козак за Дунай», «В кінці греблі шумлять верби», «Засвіт встали козаченьки», «Грицю, Грицю, до роботи!», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю» та інші. Їй присвятила Ліна Костенко такі рядки:

«Ця дівчина не просто так: Маруся,

Це – голос наш, це – пісня, це – душа».

Учень 6:


Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872р.в селі Білявинцях (тепер Бучацького р-ну Тернопільської області) в родині священика. Вона зрозуміла свій жагучий потяг до пісні, коли їй виповнилось десять років. У 1893 р. Соломія закінчила Львівську консерваторію. За своє життя вона співала на сценах Італії, Південної Америки, Польщі, її талант признав увесь світ.

Соломія Крушельницька всією душею бажала культурного розвитку своєму народові, мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівлю українського університету і театру у Львові. В сольних концертах завжди виконувала українські народні пісні і твори українських композиторів. Була неперевершеною виконавицею пісень і романсів М.Лисенка. майже щороку брала участь у вшануванні пам'яті Т. Шевченка, приїздила для цього до Львова з – за кордону. Українським газетам і журналам надавала матеріальну поміч.

Після війни працювала у Львівській державній консерваторії, а у 1950 р. вона була удостоєна звання заслуженого діяча мистецтва УРСР.

Холодного листопадового місяця 1952 р. Соломію Крушельницьку поховали на Львівському цвинтарі, величному і старому Личакові, - поруч із могилою Івана Франка.



  1. Підсумок

Вчитель:

Княгиня і князівна, козачка і шляхтянка, просвітителька і селянка, письменниця і воїн, митець і вчена… Жили вони в різні епохи. У їхніх долях віддзеркалюються доля всіх наших жінок на протязі славної і багатостраждальної історії України.

Про легендарних жінок України сучасники склали пісню «Україночка», слова А. Демиденка, музика Г. Татарченка.

Звучить запис пісні.

І в наш час велика громадська і суспільна роль жінки. Багато жінок є керівниками установ, вченими, депутатами різного рівня. Зокрема, Юлія Володимирівна Тимошенко – Прем’єр – міністр України. Вона докладає чимало зусиль, щоб покращити наше життя.


  1. Творче завдання. Підготувати матеріал про оспівування України кобзарями, лірниками. Вивчити по одному твору Т. Г. Шевченка.



1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка