Конкурс «Початкова школа XXI століття»



Сторінка6/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Тема 2. Будівництво хати. Українська толока. Як колись святкували входини в дім.

Мета. Поглибити знання дітей про українську хату, про її будівництво і входини

в неї; познайомити зі звичаєм українського народу; виховувати шанобливе

ставлення до хати, як оберегу життя.

Матеріал до уроку. Малюнки українських хат.
Зміст уроку

Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. Великий український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: " Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується у нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли ".

На світі білому єдине,

Як і дніпрова течія,

Домашнє вогнище родинне,

Оселя наша і сім’я.

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

Дмитро Білоус

І ось сьогодні, діти, ми з вами продовжило подорож у глибоке минуле, де дізнаємось про будівництво хати, входити до неї, як український народ ставився з пошаною до свого житла.

У давнину люди будували хату з глини чи дерева вікнами до сонця. Усі рідні, близькі, сусіди, односельці допомагали будувати житло. Це дійство називалось толока.

В народі говорять: " Хату будувати толокою ".

Толока була однією з ефективних форм залучення молоді до праці, передачі їй трудового досвіду та справності . В колективній праці формувалися і проявлялися такі риси, як людяність, доброта, співчуття, повага до односельців. Толока відбувалася, як правило в піднесеному, святковому настрої, з піснями та жартами.

В нашому краї таку роботу виконували переважно люди заможніші. Тому, що толока завершувалась пригощанням ( вечерею ) в домі господаря. Щедра гостина була не стільки платою за допомогу, скільки виразом щирої вдячності. Від цього також залежала і подальша репутація господаря. Тому бідна родина не завжди могла дозволити собі таку форму будови хати.

Але толока мала широке визнання: " Без толоки, як без руки – ну хати не зробиш, ну сіна не скосиш ".

Та головним вважалось обрати добре місце для хати. За звичаєм, на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині і трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

Коли будівництво помешкання було закінчено, обов’язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.


  • Робота в групах

Зараз ви проведете дослідження.

1 група. Завдання: Дослідити як колись святкували входини в дім.

2 група. Завдання: Які традиційні дійства дійшли до сучасності. Може вам

відомо, як ваші батьки переходили в вашу хату.


( Надрукований текст опрацьовується в групі і обговорюється )

( Відповіді дітей ).



Новосілля ( перехідчини, входини )

Сьогодні зовсім небагато збереглося від того колись розмаїтого обряду, як новосілля. Так, лише подекуди сучасне новосілля починається з того, що господарі за день до цієї події ( вірніше – на ніч ) залишають у новій хаті кота або півня.

Наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дім, старші члени сім’ї беруть у руки ікону, вишитий рушник з хлібом і сіллю, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми і входять до нової хати. Літній чоловік, вийшовши на вулицю зі хлібом і сіллю на вишитому рушнику, благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх у нове житло. За ними заходять родичі, сусіди ; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі. Молоді господарі частують гостей.


  • А ще, діти, за охоронців дому вважали ластівку, чорногуза.

Тому народ говорить: " Де лелека водиться, там щастя родиться ".
Розпитайте своїх батьків як вони входили в хату. Вони також мріяли, щоб їхня домівка була гостинною.

Гостинна хата

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку

в зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько,

щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені, столяре, двері й віконця,

поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку,

аби мені сонце світило до ранку.

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,

і сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раненько замок відмикати,

щоб ви не минали гостинної хати.

Марійка Підгірянка



Підсумок уроку.

Народні повір’я

Якщо перший раз людина заходить в новозбудовану хату, то обов’язково треба щось принести, принести, покласти на стіл: карбованець чи навіть копійку, чи так щось, аби в хаті велися гроші, і до грошей усе.


Тема 3. Господарські споруди для утримання худоби, птиці та господарського

збіжжя.

Мета. Познайомити дітей з господарськими спорудами рідного краю;

подати короткі відомості традиційності поселення; розвивати

спостережливість, виховувати почуття любові до рідного краю, екологічну

свідомість майбутнього господаря.



Зміст уроку

  1. Організаційний момент.

Вступне слово вчителя.

Сьогодні, діти, ми з вами познайомимося з господарськими спорудами для утримання худоби, птиці та господарського збіжжя. Помандруємо в глибоку давнину наших предків.

Поселення землеробської людності України, які складалися з будівель, пристосованих для життя, різноманітних підсобних занять, утримання свійських тварин та зберігання продуктів, сягають глибини віків. Переважна більшість поселень розташовувалася на високих берегах заплавних річок та захищених від вітру місцях, найзручніших для проживання та ведення господарства. Різноманіття форм таких поселень, зумовлювалася специфікою освоєння лісових територій ( у нашому краї ), а також тим, що вибір ділянки для садиби був майже довільним.

Наше Українське Полісся охоплювала вулична система забудови, але й існували безсистемно – вуличні поселення.

У північній частині Полісся та Волині вони змінили назви дворів та дворищ на хутори лише у XVIII ст..

Найбільш характерними господарськими будівлями двору в нашій місцевості були: хлів – для великої рогатої худоби; стайня – для коней; саж, куча – для свиней; курник – для домашньої птиці; вулик – для бджіл. Зерно в снопах зберігали в клуні, стодолі, хліб та продукти домашнього вжитку, збіжжя – у коморі; сіно й солому – в сіннику.

Для зберігання сільськогосподарського реманенту слугувала возовня, шопа, повітка.

Я пам’ятаю будову господарського двору у свого дідуся Опанаса. Всі господарські будови були далеко від хати. А дідусь проживав на хуторі Рови ( так урочище називається за територією села ). Вони були побудовані у вигляді букви "Г". Клуня була разом, а хлів для худоби окремо. Хлів був утеплений навколо і в ньому була стеля, щоб худобі було тепліше. Клуня була з високим дахом. Все крите соломою - правицею. Домівка клуні ( тік ) вимощений глиною. На ньому взимку ціпом молотили снопи збіжжя ( жита, пшениці ). Вони зберігалися в клуні. Весь реманент для роботи мав своє місце.

Пам’ятаю, як дідусь міркою ( спеціальною дерев’яною діжкою ) міряв скільки мірок жита намолотив. А тоді, коли заходив до хати, то казав як він сьогодні потрудився і який має результат своєї праці.

Якщо порівняти життя і будови господарські минулого, то ви можете розповісти про зміни в житті українських людей.

Які це зміни? ( Розповіді дітей ).

Кросворд "Господарські споруди і знаряддя праці"

По горизонталі


  1. Споруда для бджіл (кадуб)

  2. Інструмент для боронування грунту.

  3. Інструмент для обгортання картоплі.

  4. Інструмент для помолу борошна.

  5. Споруда для коней.

По вертикалі

  1. Споруда для зберігання снопів.

  2. Результат перемолу зерна.

  3. Споруда для свиней.





Тема 4. Рослини, якими завжди прикрашали садибу. Приказки та пісні про ці рослини.

Мета: познайомити учнів з давнім звичаєм прикрашати світлицю

рослинами, розповісти про них, проспівати пісні, виховувати любов

до минувшини, почуття гордості за своїх предків.

Матеріал до уроку: малюнки рослин.

Зміст уроку


  1. Організація класу.

  2. Узагальнення знань на матеріалах попереднів уроків.

  3. Оздоблення світлиці рослинами.

Вчитель: як можна сказати про українське житло?

  • Материнська хата;

  • Отчий дім;

  • Батківський поріг;

  • Оселя.

Вчитель: зараз ви дізнаєтесь, якими ж рослинами оздоблювали світлицю.

- З давніх-давен світлицю прикрашали калиною (ягодами і цвітом). Калина – символ України. Є прислів’я: «Без верби і калини – нема України»,

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Калина оспівана в народних піснях.

Ой у лісі калина

Ой у лісі калина

Калина, калина,

Комарики-дзюбрики, калина.

Там стояла дівчина,

Там стояла дивчина,

Дівчина, дівчина.

Комарики-дзюбрики, дівчина.

Цвіт калини ламала,

Ламала, ламала.

Комарики-дзюбрики ламала.

Та в пучечки в’язала,

В’язала, в’язала,

Комарики-дзюбрики, в’язала.

Послухайте легенду. Калина – то ім’я дівчини. Йшла вона мимо городів, левад, лугів. А ось криниця. Задивилася Калинка на свою красу, замилувалася. А з криниці голос – не дивись довго у воду, калиною станеш. Не послухалась дівиця, та й зачерпнула водиці і перетворилася в калину, прекрасний кущ. Зашуміла листям, всіма своїми стеблами-суглобами потяглась до людей, до сонця, вітру, хмар: «Верніть мені дівочу вроду». Та ніхто слухати не хотів. Байдуже.



Минав час. Ось пролітав мимо журавель, задивився-замилувався на красуню-калину, смутну та самотню. Накинув на неї червоне намисто, і стала вона ще кращою. Та так і залишився з нею до цих пір. Напував її водою, оберігав її від злих задумів. А в народі криниця, журавель і калина – символ краси, добра, вічності пригоди й кохання.

Існує в народі і така легенда. В давню давнину жила жінка Вербена з донькою Калиною. Красуня, трудівниця, донька викликала заздрість у злих людей. Вона розуміла мову квітів, птахів, трав. Її праця зранку до вечора – доглядати за рослинами. Втомилася за день Калинка. Довго йшла тай заблукала. І ось криниця. Прилетіла пташка тай вибила крилом водицю. Тоді дівчина набрала води, напилася і... Мати Вербена почула біду своєї доньки, поспішила на допомогу. Та не встигла, тільки й побачила, як її ноги перетворилися на стовбур калини. Безмежне горе і печаль матері! Своїм серцем розтопила, а сльозами розвіяла чари криниці. Тепер всі можуть пити цілющу воду. Сама мати перетворилася у вербу. Так і стоять вони поряд – верба і калина. Верба по-материнськи охороняє калину. А калина цвіте і оздоровляє нашу українську землю.



Вчитель: українську хату прикрашали вербою. Верба в Україні в пошані здавна. Ще з давніх слов’ян вона вважалась деревом священним, символом безперервності і постійності життя. Саме верба символізувала язичницького бога Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай прикрашати вербу квітами, палити біля неї купальські вогнища. По закінченні свят тільки верби у дворах.

Є багато різних переказів, легенд, повір’їв, традицій, пов’заних з вербою. Так у слов’ян є свято – Вербна неділя, за тиждень перед Великоднем. Повертаючись з церкви, «б’ють» вербовими гілками один одного, дітей і примовляють:

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень.

Не вмирай, червоної

Крашанки дожидай.

Освячену вербу зберігають за образами.

Навесні вперше худобу виганяли вербовими гілками, щоб вберегти скотину від хвороби та іншого лиха.

Гілки верби підтикали під дах, щоб охороняти від злих духів. А більше про вербу ви можете розпитати у своїх бабусь і дідусів. Вона оспівана у піснях.

В кінці греблі шумлять верби

Що я насадила

Нема того козаченька.

Що я полюбила...

Ой, вербиченько.

Біле личенько.

Як та хвиля, сон-трава.

Пройду отавами,

Зелен-муравами,

На серці згадка ожива.

Отчий дім прикрашали наші пращури мальвою, рутою-м’ятою, любистком.

Ці рослини також оспівані народом (Виконують)

Хата моя, рідна хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Наснились мальви, рута-м’ята,

І скрип криничний журавля,

І смерекова отча хата,

Яку давно покинув я.

Наснився сад в веснянім цвіті...

Діти, Берегиню прикрашали ще вишнею.

Я кругленька і смачненька,

Дуже з вигляду гарненька,

Червоний колір, приємний смак,

Кам’яне серце – у кого це так?

(вишня)


За хатиною в садочку у зеленому віночку

Та в червоних намистах стоїть дівка молода.

І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти:

За намисто кожен смик! Та й укине на язик.

(вишня)

Садок вишневий коло хати,



Хрущі над вишнями гудуть...

Т.Г.Шевченко

Образ вишні – то символ України. З вишнею порівнюють гарну дівчину чи молодицю (гарна, як вишня, пишна, як вишня).

Вона символізує материнство.

Знову наснилось дитинство –

Тепле, як рання весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама красива й сумна.

Там за село проводжала

Долю свю молоду.

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

Українську оселю прикрашали чорнобривці.

Чорнобривців насіяла мати.

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію свою,

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Ще влітку люди дбають про те, щоб на зиму заготовити пахучі квіти й трави.

Материнка (Легенда)

Жили на світі хлопчик і дівчинка. Житя їхнє було було веселим і безтурботним. Бо зігрівала його любов і ласка доброї, ніжної матері. Та несподівано спіткало родину горе: занедужала і злягла матуся. Більше вона непідвелася і незабаром померла. Засипали неньчину труну сирою землею, зосталися діти сиротами.

Щоденно ходять вони на могилу, плачуть, благають матір встати, повернутися до них, бо тяжко живеться сиротам.

Одного разу, побиваючись за матусею, помітили діти, що на могилі виросла ніжна запашна квітка. Вони подумали, що вісточка для них від матусі в образі квітки, і назвали її материнкою.

Ще в давні часи на збір трав у селі часто збирався цілий гурт. На світанні, коли не було роси, люди розходились по луках, зрізали цілюще зілля. Трави збирали впродовж кількох годин, а коли сонце підбивалось вгору, люди сходилися в одному місці.

Для дівчат було золотим правилом заготовляти на зиму пахучі квіти, якими разом з кольоровими стрічками прикрашали волосся; кожна юнка намагалася зробити свій убор кращим, неповторним.

Пучки запашних квітів затикали коло сволока, клали на покуті біля ікон.

Букети духмяних квітів дарували родичам, знайомим у день коли, хрестили дитину. А немовля обов’язково купали у настоєних травах. При цьому купіль ставав запашним, а маля, скупане в такому настоєві, схоже на квіточку.

Чебрець, полин, м’ята, чоробривці, ромашка, материнка в поєднанні створювали чарівний, неповторний запах, який надавав оселі затишку, спокою. А кілька пучків з молодого живостою мали своє місце на покуті та в узголов’ї ліжка. Тонкий, трохи терпкуватий запах робив помешкання завжди свіжим.

Надавали приємного запаху засушені квіти полину, чебрецю речам, що зберігалися в скрині.

Тому завдання для всіх ось такі:



  1. Запам’ятай назву квітів і їхній вигляд, щоб у літку назбирати і засушити.

  2. Запам’ятай! Рослини треба сушити в затіненому сухому місці, підвісивши їх квіточками донизу.

  3. Склади взимку із засушених квітів букет « зимова фантазія». Прикрась ним свою кімнату, клас.

  4. Із засушених квітів можна виготовити й інші прикраси. Для цього тобі знадобляться звичайна платівка, тканина, натягнута на рамку, картон, вербові гілочки. Такий сувенір буде ще й прекрасним подарунком.

  5. Кілька запашних квіток поклади в шафу, і тоді речі, які там є, наприклад, відганяє міль.

  6. Розкажіть в дома про все, що дізналися на уроці. Виростете – будете і свої оселі прикрашати рослинами.

А зараз прикрасимо трохи свою світлицю, свій клас.

  1. Розгадай кросворд. Впиши в клітинки назви квітів

(соняшник, чорнобривці, нагідки, м'ята, півники, барвінок,)

  1. Знайди у цих реченнях назви квітів.

Подорож Андрія булла довга і цікава рожа.

Ароматний напій з деякіх квітів всім смакує мак.

Бережіть емаль ви своїх зубів.

Марійка дуже любить свою добру та лагідну бабусю рута.



  1. Поспостерігай.

Вранці не розпустилися квіти мальви – на дощ.


с


о

я

н

ш

и

н

к

м


а

л

и

в

ь

г


а

н

и

к

д

і

я


м

а

т

о


к

і

н

в

р

а

б

і


и

в

ц

б

р

о

н

р

о

ч

п


к

и

и

н

в

і


Розділ ІІ. Рід, родина і рідня (4 год)
Тема 1. Імена, прізвища членів сім’ї, походження деяких імен і українських

прізвищ.

Мета. Ознайомити учнів з особливостями імен українців, членів сім’ї формувати

почуття гордості за свій рід, сім’ю;

Прищеплювати любов до найближчих і найкращих людей своєї сім’ї, роду.

Обладнання: Сюжетні малюнки " Свято в сім’ї ". " Біблія для дітей ". Словник -

довідник " Власні імена людей ".



Зміст уроку

  1. Організаційний момент.

  2. Вступне слово вчителя.

Є слово, з яким людина не розлучається ніколи. І народиться дитина – до неї це слово приходить першим. Воно має бути дзвінким і красивим. Це – ім’я твоє.

Дитині ім’я дають батьки. Воно вирізняє людину з поміж інших людей, супроводжує її у щасті й журбі. Ім’я з’єднує нас із батьківською хатою, рідною мовою і культурою, минулим і прийдешнім.

Краса імені… Тисячоліттями люди творили імена, шліфували їх, передавали нащадкам. Поняття " краса імені " охоплює багато характеристик. Красиве ім’я легко вимовляється, добре запам’ятовується. Від нього можна утворити багато зменшено–пестливих форм.

Візьмемо, наприклад, ім’я Іван, що було тривалий час одним із найпопулярніших. Ось ряд його зменшено-пестливих форм: Іванко, Іваночко, Іванонько, Іваненько, Іванець, Іванечко, Іванчик, Іванцьо, Іваночко, Івась, Івасьо, Івасик, Івашко, Івашечко. Ніжні переливи цього імені звучать у народній пісні, художній літературі.

Усім знане витончене – ніжне ім’я Галина. Воно також має багато зменшено-пестливих форм: Галя, Галинка, Галинонька, Галочка, Галечка, Галюня, Галюнька, Галюся, Галюсенька.

Зменшувальні форми дозволяють передати найтонші відтінки стосунків між людьми. Ласкаве материнське Іванку, Іваночку, Івасику, Наталочко, Натальцю несуть ніжність і любляче серце найдорожчої людини на землі.

Не проста справа обрати красиве ім’я. Цьому зарадять гарні родинні традиції, приміром, називати сина чи доньку іменем батька, матері, дідуся, бабусі. Або обранням імені вшановують видатних осіб, літературних героїв тощо.

Так відбувається в сучасному світі. А в давнину всі імена давались дітям так як це відзначалося в церковному календарі. День якого святого припадав на день народження, таке ім’я давали дитині. Якщо уважно розглядати християнський календар (церковний), то можеш там знайти своє ім’я. Цей день вважається днем твоїх іменин. Не плутай його з днем свого народження. Деколи батьки називають дитину за християнським календарем. Тоді день народження і день іменин збігаються. І такій дитині передбачають щасливе життя, бо вона знаходиться під особливою опікою свого " іменинного " покровителя.

Наприклад, покровитель всіх Андріїв є святий великомученик Андрій, для Миколаїв покровителем є святий Миколай, Катеринами опікується свята Катерина.

Вас має зацікавити запитання: як виникли імена?

Спочатку було слово звичайне, а тоді ним почали називати людей. Власні імена народилися від звичайних слів.

Ось усім знайоме ім’я Іван означало " Бог змилосердився, Бог помилував – тобто Божа благодать ". А ім’я Андрій означало " мужній, хоробрий ". Олександр - "мужній оборонець, захисник людей ".

Віктор - "переможець".

Ірина - "мир спокій".

Олена - "сонячне світло".

Оксана - "гостинність".

Галина - "спокій, тиша".


  1. Гра "Слово в слові"

У кожному слові, сховалось ім’я. Знайди його. З якої букви писатимеш імена?

Доля, васильки, романтик, Бориспіль, Миколайчик, хустина, колеги.



  1. Відгадай ім’я хлопчика за першими буквами слів.

Фотоапарат, елеватор, дерево, іскра, радість.

  1. Зроби імена "ласкавими".

Богдан, Марія, Маркіян, Оксана, Тарас, Ігор, Христина.

А прізвища залежали в більшості від занять людей по виду їх діяльності: Коваль, Ткач, Швець. Козодой (птах), Соловей – звичайні слова, які також стали власними іменниками.

Тож ви також повинні спробувати розкрити красу свого імені. В цьому тобі допоможе словник-довідник "Власні імена людей".

Завдання:



  • Постарайся знайти відомості пор свого покровителя. У цьому тобі може допомогти "Біблія для дітей".

  • Збери всі відомості про імена своїх батьків, братиків і сестричок, своїх родичів. Які ще імена були у вашій родині?

  • Пам’ятай народне прислів’я: "Ім’я красить людину, а людина ім’я".


Жарт

Як звати


  • Як тебе звати, хлопче?

  • А так, як мого тата.

  • А тата твого ж як?

  • А так як мене.

  • Ну, то скажи, як тебе кличуть, коли час їсти?

  • О, мене їсти кликати не треба, я перший прихожу.


Загадка

Воно належить мені, але інші вживають його частіше за мене.


Прочитай ім’я







1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка