Конкурс «Початкова школа XXI століття»



Сторінка7/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16
Тема 2. Функції членів сім’ї. Родовід. Дослідження родоводу.

Мета. Познайомити із значенням слів "родовід", "родина". Дати уявлення

про важливість знання свого роду як одного з засобів пізнання самого

себе. Пробуджувати пізнавальні інтереси до історії свого родоводу,

української нації. Виховувати повагу і любов до своєї родини, бажання

продовжити традиції свого роду.

Обладнання. Модель "Дерева роду, сімейні фотографії".

Зміст уроку


  1. Організація класу.

  2. Актуалізація опорних знань.

  • Що я знаю про самого себе?

  • Чи все я знаю про себе?

  • Як пізнати самого себе?

  • Як навчитися змінювати себе?

  1. Бесіда.

На попередніх уроках ми з вами познайомились з словом "сім’я". Як зрозуміти зміст слова? ( Відповіді дітей ) з кого складається у кожного з вас сім’я? ( Розповіді дітей ).

Перш ніж зрозуміти значення слова "родовід", нам з вами потрібно виділити головні слова родоводу ( рід, рідний, родина ). Отже, родина – це та ж сама сім’я, яка складається з дідуся і бабусі, батька і матері, дітей (братів і сестер), але в кожній родині є ще багато родичів, які йдуть по лінії матері і по лінії батька.

Є тут прабабуся, прадідусь; бабуся, дідусь; мама і батько; діти (брати і сестри); внуки, правнуки, двоюрідні брати і сестри, зять, невістка, дядьки і тітки і т.д.

А давайте скажіть, будь ласка, чи можна уявно порівняти родину із деревом?

Давайте уявимо дерево. Воно міцне, розкішне, коли в ньому міцне і здорове коріння, стовбур, гілки. І глянувши на таке дерево, нам здається, що:

прародичі – коріння;

стовбур – дідусі і бабусі;

гілки – батьки;

листочки – діти;

квіточки – внуки.

Я знаю, що майже у кожного з вас в альбомі вміщені фотографії з учнів класу, друзів.

Скажіть, ви теж родина? Чому?

(Тому, що ми дружні, допомагаємо один одному, турбуємось про тих, у кого щось не виходить, разом вчимося, відпочиваємо, у нас спільна мета – стати ніби рідними…).

Так, діти, родина – це не тільки рідні, родичі. Це і клас наш, і школа, і весь народ український. Родина до родини – народ.

Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел (а зруйнуй їх – і річка засохне), так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. А історія поколіннь цього роду і є родовід.

Людина може навчитися змінювати себе, змінювати свій розум, знання, характер. Але кожна людина від народження дістає певні риси характеру у спадок від рідних – мами, тата, дідуся, бабусі, прадідуся, прабабусі. Тож, щоб пізнати себе, виявляється потрібно знати своє дерево роду, потрібно знати, з якого коріння ти виріс, що від нього тобі дісталось. Чому в роді дітям дають імена на честь дідусів чи бабусь, прадідусів чи прабабусь? Що у спадок від них ти отримав?

(Красу, вдачу, сміливість, талант співця чи художника, поета чи письменника, музиканта чи хлібороба).

А чи хочеться вам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша українська була красивою, щасливою?

А що для того потрібно? (Потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми частинка всього цього, нам рідного й близького).

Вам було дане завдання:

Підготувати прислів’я, які відповідають темі нашого заняття.

(Діти читають прислів’я).

У кожної деревини – свій плід,

а в кожної людини – свій рід.


Нащо й ліпший клад,

коли в сім’ї лад.

Без господаря дім плаче,

а без господині – хата.

Тільки той щастя має,

хто свій рід любить і прославляє.

Треба берегти коріння роду, рід. Хто ж його береже? Хто ж берегиня роду?


  • Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я питаю:

  • Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?

Бабуся всміхається і каже:

  • Щоб жити вічно.

Я не міг цього збагнути. Як це – жити вічно?

Бабуся каже:

  • Ходімо до саду.

Пішли ми до саду. Там доцвітали чорнобривці. Бабуся зібрала жменьку сірого насіння квітів, зав’язала у вузлик.

  • Почекай до весни, - зрозумієш, - сказала вона й поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.

Настала весна. Ми з бабусею посіяли насіння на грядці. Зійшло, піднялося, зацвіло. Які вони красиві, ці чорнобривці! Краще, ніж восени.

  • Ось і людина живе, щоб вічно жила її краса, - сказала бабуся. Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти потім народжують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.

  • А для чого живе людський рід? – знову питаю я.

  • Для щастя.

(В. Сухомлинський)


  • Що цікавого ви дізналися?

  • Як ви розумієте вислів: "Щоб вічно жив людський рід?"

Справді, це щастя, що можемо торкнутись до джерела нашої культури, вивчити її, свій родовід. І щоб роду нашому не було переводу, він має жити багато літ. А рід з родом родичається. Як у пісні співає Н. Матвієнко: "З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти…". Родина здавна цінилась працелюбством. Головною працею українців було хліборобство.

За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що було зроблено протягом дня, і давав завдання кожному члену сім’ї на завтра. Воля батька в селянських родинах була законом. Робочий день розпочинався дуже рано; влітку – о четвертій-п’ятій годині, взимку о п’ятій-шостій. Швиденько поснідавши, усі, хто міг працювати, вирушали в поле. Якщо воно було недалеко від садиби, на обід збиралися додому годині о дванадцятій, якщо ж далеко, то обід брали з собою або його приносив хтось із членів сім’ї, найчастіше діти. В такому разі докупи сім’я збиралася тільки пізно ввечері. Після вечері готувалися до наступного дня, лагодили реманент, оглядали худобу. Взимку роботи було менше. Щоправда, не для всіх. Жінки і взимку вставали дуже рано; поралися в хаті й по господарству, пряли, ткали, лагодили одяг, шили й вишивали сорочки. У сім’ї існував раз назавжди встановлений розподіл діла на "чоловіче", "жіноче" і "спільне". Жінка садила, доглядала й обробляла город, збирала з нього й переробляла врожай, готувала страву, обробляла льон і коноплі, пряла, ткала, шила сорочки, доглядала за птицею, коровою, свинями. Крім того вона піклувалася про чоловіка й дітей, прала одяг, прибирала житло.

В обов’язок чоловіка входила робота на полі, виготовлення та лагодження сільськогосподарського реманенту, заготівля палива й будівельних матеріалів, догляд за робочою худобою. Спільно подружжя збирало врожай на полі (чоловік косив, а жінка в’язала). Жінка допомагала чоловікові в усьому, однак чоловік вважав для себе негожим виконувати якусь жіночу роботу й майже ніколи за неї не брався.

В селянських сім'ях народжувалося багато дітей. Але пестити їх матері було ніколи: вся робота по хаті трималася на ній. Тому за немовлятами доглядали старші брати та сестри. Годували дітей такою ж стравою, яку вживали дорослі, тільки немовлятам намагалися давати побільше молока.

Немовлят звичайно тримали в лозяних або дощаних колисках, на спід накладали сіна й застеляли його полотняними пелюшками. Старші діти майже завжди спали покотом на полу – настилі з дощок між піччю і причілковою стіною, часто навіть разом з дорослими. Коли діти трохи підростали, їм доручали роботу. Спочатку доволі легку – гусей пасти, їжу батькам носити. Потім сини починали допомагати батькові в полі, а дочки лишалися з матір’ю.

Отож можете, любі діти, порівняти своє дитинство з життям ваших бабусів та дідусів.

І ваше завдання доповнити речення і підготувати розповідь "Моя сім’я"

1. Моя сім'я … . ( велика чи мала ).

Вона складається з … .

Мою маму звуть … .

Мій тато … .

Братик … .

Сестричка … .


  1. Розкажи про свою рідню.

  2. Почни оформляти до родинного свята альбом "Мій родовід".

Загадка

Скільки всіх: бабуся, дві матері, дві донечки й онука?

( 6, 3, 2 )
Щоб краще пізнати людині саму себе, перш за все потрібно знати своє коріння, прагнути як найбільше дізнатися про свій рід, щоб зміцнювати його. Адже в далекому майбутньому, через кілька поколінь ви станете корінням роду свого. І добре, щоб воно було міцне і гарне, щоб давати життя нащадкам вашого роду.

Додатковий матеріал

Давній рід, мудрий рід Олег Орач

Я кажу до діда:

- Діду, ви справдешній усевідо,

Скоро Вам уже сто літ!!!

Усміхнувсь у вуса дід:



  • Та хіба це довгий вік?

Жив на світі чоловік,

Прадід прадіда мого,

себто твій прапрапра… дід.

Той прожив сто з гаком літ.

Відав він про все на світі,

Був справдешній усевід,

одного не відав тільки, гак: це – сто чи двісті літ?
В. Сухомлинський

"Три біди є у людини – смерть, старість і погані діти", говорить українська народна мудрість".

"Старість неминуча, смерть невблаганна – перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей".

Тож намагайтеся бути слухняними і вихованими. Турбуйтесь про своїх батьків і не завдавайте їм прикрощів.


Тема 3. Національність, рідна мова. Люди різних національностей, які

проживають у нашому селі.

Мета. Розкрити велич багатонаціональної української держави, поглибити

знання про національність, рідну мову; дізнатися про людей різних

національностей рідного села, розвивати пізнавальні здібності;

виховувати почуття патріотизму, гордості за свою батьківщину.

Хід уроку


    1. Організаційний момент.

    2. Повідомлення вчителя.

Сьогодні ми з вами проведемо заочну подорож по Україні. Дізнаємось, які національності і народності населяють територію України. А зробимо це на таких зупинках.

  1. Національна.

  2. Поліська.

  3. Мовознайка.

  4. Односельчани.



Зупинка 1.

Україна – багатонаціональна держава. Тут мешкають представники понад 100 національностей і народностей. Але найбільше, звичайно українців – 73%.

У ряді областей – Волинській, Черкаській, Полтавській, Чернігівській та Тернопільській – кількість осіб корінної національності сягає 90 – 96%. Частина росіян дорівнює близько 21%. Решту становлять євреї, білоруси, молдавани, болгари, румуни, угорці, татари, греки, цигани, вірмени гагаузи, німці та ін. "Україною в мініатюрі" нерідко називають Івано-Франківщину. На її території проживають люди понад 80 національностей.

Зовсім інша етнічна ситуація спостерігається в Криму. Тут українська регіональна община – найменша в країні. Донедавна понад дві третини населення автономної республіки становили росіяни. Але протягом 90-х років сюди повернулося багато кримських татар, і нині їхня частка в деяких районах сягає понад 25%.

Дуже цікаву картину за етнічною ознакою являє собою Чернівецька область. У ній можна виокремити відразу три субетнічні групи: буковинських гуцулів, бессарабів і русинів. Інші, не менш яскраві і самобутні осередки української нації – лемки і бейки, - оселилися, головним чином, у Львівській, Тернопільській та Миколаївській областях. Вони, так само як і поліщуки з Полісся, зберігають і донині притаманні їм давні історичні ознаки в культурі, побуті та мові.

Зупинка 2.

Полісся… Що є ріднішим для тих, хто народився тут, виріс, зробив перші трудові кроки. І немає здається іншого куточка на землі, куди так летіти б помисли і подорожуючого з далекої дороги. Звернемось до історії.

Назва Полісся вперше зустрічається в літопису по Іпатіївському списку. В документах XIV – XVI століть ця назва частіше всього виступає в вигляді однокореневих топонімів: "Подлесье"; "Полесье"; "Полесе". І рідше в сучасному написанні "Полісся" розповсюджується в основному на області річки Прип’ять. Крім Прип’яті в поняття "Полісся включились і ще землі Волині і правобережної України ( Житомирщина, Рівненщина ), а також Київщина та Чернігівщина".

Відійшли в минуле ще недавне бездоріжжя і відірваність від світу віддаленість поліських сіл, по новому виглядають будинки, особливо жилі, змінилися одяг і харчування поліщуків.

Бо Полісся – край квітучий,

Край озер глибоких.

Ліси, ріки синьоокі.

А якії люди!

А люди переважно українці. Дуже мало населення інших національностей. Трохи зустрічається росіян, білорусів. А рідною розмовною мовою є українська мова.

Зупинка 3

Мовознайка

Уявімо на хвилинку убогу, але чепурну українську оселю минулого століття. Ніч… Спалахне і пригасне примхливий вогник каганця, вимеренсуючи примарливими тінями стіни маленької кімнатки.

Біля колиски схилилась молода мати. Дбайливо рукою виводить вона узор на рушнику і стиха наспівує над немовлям.

Підростеш ти, сину.

Вивчиш рідну мову,

Не забудь, дитино,

Пісню колискову.

Адже рідна мова – це мамина пісня, батьківський поріг, рушник, з яким за традицією виряджає мати дитину в дорогу. Ці традиції зберігаються в нашому селі.

Виростають діти. Вони стають поетами і композиторами, вченими і хліборобами, вчителями і лікарями. Але завжди в серці кожного рідна материнська мова. І куди б доля не закинула людину ( українця істинного ) він завжди пам’ятає своє село, своє коріння, яке дало йому сили і натхнення до праці.

Не забудь стежину

В рідний край, до хати,

В будь-яку годину

Мати буде ждати.

- Вашим завданням було відшукати вислови про рідну мову.


  1. Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс – лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є ще й байрак!

І така ж розкішна і гучна, як мрія.

( О. Підсуха)
Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

( С. Воробкевич )
Вивчайте, любіть свою мову.

Як світлу Вітчизну любіть.

Як стягів красу малинову

Як рідного неба блакить.

( В. Сосюра )
Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, лишен, рідне слово.

Ти наше диво калинове.

Кохана материнська мово!

( Д. Білоус )

Зупинка 4.

Односельці.

У нашому селі проживають також люди різних національностей. Правда корінне населення - це українці. З-поміж віків завжди в селі були українці. Проте історія говорить, що коли село було під панською Польщею, то в ньому проживало багато поляків. І навіть поле, яке називають Панським, було поляка Полсотського. В роки колективізації вони виїхали з села. Але старожили пам’ятають ті часи.

До війни в селі було багато євреїв. І навіть двоє односельців Логацький Федір і Логацька Одарка мають нагороди Ізраїлю і пенсію в допомогу з цієї країни за врятування євреїв в роки останньої війни.

А минулого року ціла делегація потомків тих євреїв відвідали с. Довговоля. Вони в пам’ять взяли згорсток землі української до себе на батьківщину. А це були вже внуки і правнуки тих, хто тут проживав. Неоціненна пам’ять людська.

Зараз в селі є росіяни, білоруси, болгари. Це такі ж само працьовиті люди, як і українці. В селі вони користуються повагою і шаною.



Завдання.

  1. З допомогою батьків дізнатися про людей різних національностей, які проживають у селі.

  2. Дослідити: збереження національних особливостей у традиційному українському одязі.

Як бачите, діти, в нашій Україні проживають люди різних національностей. І всі вони мають різні традиції. Але держава дбає проте, що ніяких непорозумінь не відбувалось між народами нашої держави.

Тож ми повинні поважати один одного, допомагати один одному і шанувати традиції іншого народу. Бути гордим за державу, за своє рідне село.



Розгадай кросворд

  1. Сказане чи зроблене для розваги, сміху.

  2. Невеличкий поетичний твір, найчастіше з римуванням рядків.

  3. Стислий умовний опис когось, чогось, за яким треба відгадати, хто це чи що це.

  4. Словесно-музичний твір, що виконується однією особою або хором.

  5. Розповідний народнопоетичний твір про вигадані події та вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил.

  6. Жартівливий вислів з близьким за звуковим складом і важких для швидкого вимовлення спів.

  7. Прозовий художній твір невеличкого розміру.

  8. Стислий, влучний повчальний вислів.

  9. Народне сказання про якісь історичні події чи життя людей.





Урок-екскурсія до шкільної краєзнавчої кімнати.

Тема 4. Традиційний український одяг. Його елементи. Місцеві назви одягу. Збереження національних особливостей в сучасному побуті, в одязі, в їжі.

Мета. Познайомити учнів з українським одягом, його елементами. Показати

особливості збереження традицій українського вбрання;

Викликати глибоке почуття до батьківщини, вірність традиціями своїх

батьків, дідів та прадідів.



Обладнання: малюнки, фотографії.

Хід уроку

      1. Організаційний момент.

      2. Повідомлення теми уроку.

  1. Вступне слово вчителя.

  • Сьогодні у нас урок-екскурсія до шкільної краєзнавчої кімнати. Ми з вами познайомимося з традиційним українським одягом - одягом, який носили ваші прадідусі і прабабусі. Як ці традиції збереглися до сьогоднішніх днів.

Ми повинні пригадати з вами правила поводження під час екскурсії. Як потрібно вести себе в музеї. ( Відповіді дітей. )

  1. Екскурсовод.

Народне вбрання – це вияв святкового, урочисто піднесеного настрою. Це

культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів.

Отже, збереження народного вбрання – це не відсталість. Навпаки, це глибоке почуття до батьківщини та вірності традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу!

Чоловіче вбрання

Чоловіче вбрання не відзначається великою кількістю деталей, але заслуговує вашої уваги.

Головним елементом чоловічого вбрання, так як і жіночого, була вишита сорочка, поверх якої одягали корсетку або лейбик. Також чоловіки носили вузькі штани або шаровари.

Необхідною приналежністю чоловічого костюма був пояс. На голови одягали шапки.

Чоловіча українська сорочка, так як і жіноча, жила з білого полотна. Та найбільше вона прославилася на цілий світ своєю вишивкою.

Колір чоловічої сорочки переважно був вишитий сірими, чорними або синіми і червоними нитками. Маніжка та кінці рукавів теж вишиті, але вже іншим візерунком, ніж комірець.

Старі люди носили сорочки зовсім не вишиті або тільки невеличкі мережки на маніжці та рукавах.

Комірець української сорочки низенький, переважно стоячий, і тільки місцями траплялися відкладні комірці.

Сорочка переважно вбиралася в штани та подекуди її носили і поверх штанів.

Повсякденний одяг поліщуків був зшитий з грубого домотканого полотна. Обов’язковим атрибутом був пояс, яким пов’язували поверх верхнього одягу. Чоловічі пояси-широкі, фарбовані, жіночі-вузькі.

Взуття – постоли з лика. В одязі поліщуків переважали два кольори: червоний і чорний.

В Україні існує вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чинного чоловіка. В народі виробилося прислів’я: "Без шапки, мов злодій, ходить". За українськими звичаями ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви. Переступаючи поріг хати, також треба скинути шапку.

З давніх-давен чоловіче населення України носило хутряні шапки: баранячі або ягнячі, з зайця, з куниці.

У гарячі сонячні дні влітку, особливо під час жнив, усі косарі виходили в поле в брилях, і робилося споконвіку.

- Ви уважно прослухали розповідь, а тепер продовжіть речення: "Чоловіче вбрання – це сорочка, …".

- Яку сорочку ти носив би із задоволенням? ( Відповіді хлопчиків ).

- Розгадайте ребус. ( Як матінка рідненька, той сорочка біленька ).

Жіноче вбрання

Жіноча сорочка належить до найдавнішого одягу наших предків.

Матеріалом для всіх жіночих українських сорочок завжди було і є біле лляне полотно домашньої роботи або купована бавовняна біла тканина. Білий колір українських сорочок – це найхарактерніша їх особливості.

Другою особливістю української жіночої сорочки є вишивка.

Про жіночу сорочку існує й народна приповідка: "Рукав, як писанка, а личком, як маків цвіт".

Поверх сорочки жінки колись в Україні одягами в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю; усе це підперезувалось крайкою.

Запаси бувають двох видів.

Перший з них – це два чотирикутних шматки вовняної тканини із зав’язками на верхніх кутах. Один одягають спереду, а другий ззаду.

Другий вид запаски являє собою один суцільний шматок вовняної тканини який обгортається так, щоб кінці його сходилися спереду. Поверх такої запаски одягають попередницю.

Колір запаски буває чорний, синій, червоний і білий.

Плахта в два рази ширша, ніж запаска, своєю формою вона зовсім проста – це два полотнища з картатої тканини, зшиті вздовж до половини. Вона одягається так, щоб зшита половина була ззаду. Спереду залишається тільки невеличкий розріз, який потім прикривається попередницею.

Для ткання плахт вживали шовк, вовну, а також срібні та золоті нитки.

Необхідним додатком до плахти є попередниця, що звичайно шилася з барвистої вовняної тканини. Нижня частина попередниць оздоблювалась вишивкою або поперек нашитими стрічками. Колір попередниць підбирався під колір плахти, а тому вони бувають червоні, сині, зелені і білі.

Плахта, запаска і попередниця – все це підперезувалося крайкою. Жіночі крайки були ткані і плетені.

Щодо кольору вони бували червоні, сині, зелені та квітчасті з китицями з обох кінців.

Поверх сорочки жінки одягали кептарі, лейбики, корсетки. Корсетка шилася з тонкої вовняної тканини, з оксамиту або шовку, без рукавів, без коміра.

Лейбик – сукняна безрукавка жителів Карпат, Полісся. Уже тепер важко сказати, коли в Україні жінки замінили запаску на спідницю.

Спідниці, залежно від регіону, були різні за кольором і пошиттям.

Матеріал волинянських спідниць з домотканої тканини червоного кольору, оздоблені внизу вишиванням.

Гарне намисто прикрашало шиї українок. Носили його і в будень, і в свято.

В будні дні під час роботи дівчата одягають небагато намиста, бо бояться, що нитка розірветься і не тільки пропаде намисто, а й треба сподіватися якогось лиха, бо за народним віруванням розсипане намисто накликає біду.

Але зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

Найкращою оздобою голови української дівчини є вінок. А старші жінки носили хустки.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом і золотом. Використовували нитки червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів. Переважно хустки прикрашали геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду рослинний орнамент.

Візерунки розміщувалися на хустках по чотирьох кутках та посередині.

Вишиті хустки в Україні переважно білого кольору.

Та головною прикрасою української дівчини була коса.

І у вірші "Народний одяг" Леся Храплива написала.

Коли вимию мамі

І миски й ложки,

Мама дасть сорочку

Вишиту в квітки.

А чемненька буду,

Вивчу в школі все,

То бабуся плахту

Ткану принесе.

Назбираю в лісі

Тіточці грибків,

Тітка дасть намиста

П’ятдесят рядків.

Поможу білизну

Випрати сестрі,

Дасть мені сестричка

Гарні стрічки дві.

А грядки пополю,

Батько на кінець

Купить мені в місті

Добрий жупанець.

Ще піду я в поле

Та нарву квіток,

І сама я вміло

Виплету вінок.

А одягну все це,

Скаже цілий світ:



  • Ось вам українка,

Наче маків цвіт.

  • Чи доводилося вам бачити раніше українське вбрання, яке ви сьогодні побачили. Яке почуття викликала у вас ця екскурсія. ( Відповіді дітей )

Кросворд "Вбрання"

  1. Квіти, листя, гілки, сплетені в коло, яким найчастіше прикрашають голову.

  2. Сукняна безрукавка.

  3. Натільна білизна або одяг для верхньої частини тіла, що надягають поверх білизни.

  4. Два полотнища з картатої тканини, зшиті вздовж до половини.

  5. Фартух, що шиється з барвистої вовняної тканини.

  6. Прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців, яку жінки носять на шиї.

  7. Жіночий одяг, що покриває фігуру людини від талії донизу.




Розділ ІІІ. Де ти з’явився на світ (3 год)
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка