Конкурс «Початкова школа XXI століття»



Сторінка9/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.94 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16
Тема 1. Природа рідного краю (грунти, рослинність, корисні копалини).

Мета: Розширити знання дітей про природу рідного краю, рослинний світ, грунти, корисні копалини; розвивати вміння аналізувати, співставляти;

виховувати бережливе ставлення до природи.



Обладнання: зразки корисних копалин, малюнки рослин.

Хід уроку.

І. Організація класу до уроку.

«Щоб берегти землю, природу, треба її полюбити, щоб полюбити, треба пізнати. Пізнавши – неможливо не полюбити». Це слова співця природи М.Пришвіна.

Берегти, любити, пізнавати природу треба вчитися з самого дитинства.

ІІ. Актуалізація опорних знань.



  • Діти, а що таке природа ?

  • Природа нашого Полісся являє стільки своєрідної краси і знаменитих явищ, стільки пам’яток, що їх можна вивчати ще багато років.

  • Чому цю землю наймновано Поліссям ?

Одні кажуть: тому, що це лісова країна, багнисто-лісова рівнина за краєм колишніх справжніх борів, інші пов’язують назву з тими часами, коли людина освоювала недоступні пущі і осідала «по ліссю». Щоб там не говорили, корінь слова – ліс. Видно тільки так і слід було найменувати цей дивний край – Полісся.

ІІІ. Повідомлення теми, мети уроку.



  • Сьогодні ми дізнаємося про грунти рідного краю, корисні копалини, які є у нас та рослинний світ. А також будемо вчитися охороняти природу рідного краю.

іV. Робота над темою уроку.

  • Ми сьогодні проведемо заочну екскурсію нашим рідним краєм. А зараз ми познайомимося з грунтами, які є на території Рівненщини.

1 учень. В межах Рівненської області виділяють три основні типи грунтів: дерново-підзолисті, сірі і темно-сірі опідзолені (лісові) грунти, чорноземні, лучні, болотні.

Дерново-підзолисті грунти займають більшу частину Полісся. Вони сформувалися під мішаними та хвойними лісами за участю трав’янистої рослинності на водних відкладах. За умов надмірного зволоження процес перегнивання відбувається повільно і тому вміст гумусу незначний. Ці грунти кислі. Для підвищення родючості та ефективного використання цих грунтів, необхідно вносити мінеральні та органчні добрива.

Сірі і темно-сірі опідзолені (лісові) грунти поширені в південній лісостеповій частині області. Ці грунти мають теж малий вміст гумусу. Ці грунти інтенсивно розорюються викорстовуються для вирощування зернових, технічних, кормових і плодових культур.

Чорноземні грунти утворюють найінніші земельні угіддя Рівненщини. Під широколистими лісами утворилися опідзолені чорноземи, з середнім вмістом гумусу. В лісостеповій зоні Рівненської області утворилися типові чорноземи з потужним гумусовим покриттям 120-130 см. Грунт має зернисту структуру і хороші водно-повітряні властивості, завдяки чому є дуже корисним.

Лучні та чорноземно-лучні грунти поширені по всій території області в заплавах річок. Вони багаті на поживні речовини і викорстовуються переважно під кормові угіддя та сіножаті.

Болотні грунти поширені на Поліссі. Утворилися в умовах надмірного зволоження та високого рівня грунтовних вод. Для покращення їх якісного стану потрібно здійснювати мінеральне підживлення. При проведенні робіт по осушуванню заболочених ділянок, дуже важливо дотримуватись науково обгрунтованих підходів.

Особливо гострою проблемою для Рівненщини є радіаційне забруднення грунтів. Шкідливі радіонукліди потрапляють в організм людини через біологічний ланцюг живлення: грунт-рослина-тварина-людина. Щоб зменшити цей вплив, необхідно проводити меліорацію земель шляхом внесення добрив та вапнування.

В межах нашого села є дерново-підзолисті грунти і болотні грунти.

2 учень. Рівненська область багата на нерудні корисні копалини, серед яких найбільш поширені будівельні матеріали: вапняки, глини, піски. Особливо на Рівненщині відомі світло-рожеві та сірі граніти. Вони виступають у Рокитнівському, Березнівському, Корецькому районах у вигляді окремих блоків або перекриті пісками. Ці породи добувають у кар’єрах сіл Клесів, Рудня, Корець, Чабель. У західній частині області найбільш поширені ліс, глина, крейда, пісковики. Крейду використовують для фарб, замазок, вапна.

3 учень. Велику цінність має базальт. Ставши сировиною для кам’яноливарних заводів, базальт після переплавки в електропечах може посперечатись міцністю і красою з металами, склом, фарфором. З нього можна виготовляти різноманітні деталі машин, шахтне кріплення, труби, русла для потоку розплавленого металу в металургійних печах. Ним вимощують шляхи, викладають фундаменти, облицьовують будинки.

Базальт поширений в Костопільському, Рівненському та Володимирецькому районах. Його добувають у кар’єрах відкритим способом в родовищах біля сіл Базальтове, Берестовець, Полиці.

4 учень. «Камінь росте без коріння. Цей народний вислів наче й виник тут, у базальтових кар’єрах. Глянеш на кам’яну стіну – і перед тобою ніби густа діброва, в якій дружно, пліч-о-пліч, стоять, як солдати, «дерева»-велетні-стрункі багатогранні базальтові стовпи заввишки п’ятнадцять-двадцять і навіть до тридцяти мтрів з невеличкими кулястими головками. І здається, що вони справді виросли, як дерева в лісі. Тільки до їх коріння ще ніхто не докопався – стовпи йдуть вниз на невідому глибину. Не доберешся». (Григорій Дем’янчук. «Барви Полісся»)

5 учень. «... Як ліс величезних правильних кристалів, як мовчазне військо зачарованих кам’яних велетнів, підноситься перед вами ця величезна природна колонада... Треба самому бачити її, щоб оцінити своєрідну красу і поетичну розкіш цього майже нікому не відомого куточка України, одного з найцікавіших місць нашого краю, вартого уваги аматорів природи й туристів...» (Академік П.А.Тутковський).

6 учень. Бурштин поширений на території Рівненської області в Рокитнівському, Дубровицькому, Володимирецькому районах. Його видобутком, обробкою та виготовленням сувенірних та ювелірних виробів з цього дорогоцінного каменю займається державне підприємство «Укрбурштин», яке налагодило тісні контакти із зарубіжними партнерами.

7 учень. Значну частину області займає Полісся. У цій зоні дуже багато родовищ торфу. Торф – хороше паливо. Їм здавна палять печі. І зараз він горить в топках електростанцій. Але торф ще й прекрасне добриво. Якщо добавити торф в грунт, то буде гарний урожай.

Торф – цінна сировина, яку дають нам болота. У Луко є торфовий комбінат, на якому пресують торфобрикет для опалення.

Вчитель. Ми ще сьогодні завітаємо в царство рослин. Рослинний світ Рівненської області характеризується різноманітністю і багатством видів. На Рівненщині лісами покрито 38 відсотків території області. На більш багатих грунтах під ярусом сосни формується ярус дуба. Трав’янисті рослини, супутники сосни і дуба, разом утворюють яскравий покрив, у якому часто переважає папороть-орляк.

З дерев на Поліссі найбільш поширена сосна. Про неї розповість один із учнів.

Учень. Сосна не вибаглива до грунту. Росте навіть на дуже бідних землях, пісках, болотах. Щоправда в цьому разі вона невисока, непоказна. На багатих грунтах досягає висоти 40 метрів і півтора метри в діаметрі. Максимальний вік 300 – 350 років.

Учень. Найбільшим, наймогутнішим і найдовговічнішим деревом в Україні є дуб. У сприятливих умовах висота може перевищувати 40 метрів, а діаметр – два метри. Вважається, що максимальний вік дуба до 200 років, але таких довгожителів у нашій країні немає.

Учень . – На сильно зволожених родючих землях, у заплавах річок, по берегах озер, у низовинних місцях з близьким заганянням грунтових вод росте вільха. В молодому віці росте швидко, 10-11 років нерідко досягає 10-12 метрів. Максимальна висота 30 метрів, ширина в діаметрі – 60 сантиметрів. Живе 100-130 років, проте зустрічалися й 300-річні дерева.

Вчитель. Весною гарно у поліському лісі. Квіти вкривають галявини різнобарвними килимами. Біла коноздра (анемона дібровна), сині фіалки, жовті кульбабки радують красою і пахощами. Особливо гарно цвіте кущ азалії. У ньому яскраві жовті квіти. У квітні він подібний до живого полум’я. Ще на початку ХХ сторіччя французькі косметологи заготовляли на Поліссі з пелюсток азалії ефірну олію, яку використовували у виробництві парфумів.

Азалія росте на Кавказі, в Малій Азії і тут на Поліссі. Відомий учений П.А.Тутковський наприкінці минуло століття їздив поїздом з Києва до Ковеля через Рокитне і записав «По обох боках залізниці первобутні густі масиви старого древлянського лісу суціль засипані блискучими, великими жовтогарячими запашними квітами... Такого моря чудових запашних квітів ви ніде по інших місцях нашого Полісся не побачите» (З книги Г.Дем’янчука «Барви Полісся»).

Але питання про те, як вона потрапила сюди, і досі залишається нерозв’язаним. Одні стверджують: азалія зародилася тут, інші – що прийшла до нас схилами Карпат. Треті – що насіння квітки принесли на копитах татаро-монгольські наїзники.

Цей кущ дав назву книжковому видавництву в Рівному, яке так і називається «Азалія».

Учень. Підсніжники, ряст, коноздра – це першоцвіти, що зацвітають відразу після сходження снігів. У лісах на Поліссі трапляється, що петрів хрест зацвітає раніше від підсніжника. Його рожеві квіти оживляють ліс і дають нектар трудівникам джмелям, що тільки-тільки прокинулись від зимового сну.

Учень. Один з найцінніших скарбів природи Рівненщини –журавлина, яку ще називають поліським лимоном. За вмістом органічних кислот та цукрів вона і справді прирівнюється до нього, а вміст в ній вітамінів значно вищий. Її вживають як протигарячковий засіб при ревматизмі, ангіні.

Не менш важливі чорниця, брусниця, що тепер ростуть в нашій місцевості.

Вчитель. Отож, мандруючи стежками Рівненщини, ми ознайомилися з основними видами дикорослих рослин, що уторюють зелене вбрання лісів, боліт.

Щоб зберегти красу природи ми повинні дотримуватись правил поведінки в природі. Ми зараз складемо «Пам’ятку поведінки в природі».

Пам’ятай.


  1. Кожний зелений листок, кожна травинка виділяє в повітря кисень. Ним дихаємо, без нього немає життя. Не топчи, не зривай рослин !

  2. Найкраща квітка та, що квітує там, де росла ! Не губи її !

  3. Ти хочеш принести додому лісові квіти ? Зривай їх перед тим, як ітимеш додому і пам’ятай: скромний, невеличкий букет – ознака гарного смаку й свідомості людини, бережливості, доброти. А про що свідчить оберемок лісових квітів ?

  4. Щоб згубити молоде дерево, потрібні хвилини, а виростити – роки. Не ламай черемхи, не каліч інших квітуючих дерев, кущів !

  5. Рана на рослині – рана на живому. Якщо ти назбираєш букет лісових суниць, знай – скільки гілочок у букеті, на стількох рослинах залишилися рани, і всі вони довго хворітимуть, а багато загине.

  6. Ніщо так згубно не впливає на все живе, як вогонь. Байдужість, що призвела до пожежі – злочин і перед природою, і перед людьми. Простеж, щоб у лісі не залишилося навіть іскри від багаття.

V. Підсумок уроку.

- Що цікаве ви сьогодні відкрили для себе ?


Тема 2.Народні засоби пересування колись і тепер (вози, сани, човни, плоти)

Мета: Розширити знання дітей про народні засоби пересування колись і тепер. Ознайомити дітей з особливостями їх виготовлення і використання. Розвити пізнавальні інтереси. Виховувати бережливо ставлення до видів транспорту.

Обладнання: Малюнки із народними засобами пересування, вікторина.

Хід уроку

І Вчитель

В житті українців впливову роль відігравали засоби пересування, які значною мірою впливали на їхній екологічний розвиток, спосіб життя. Залежно від способу пересування традиційний народний транспорт поділяється на дві великі групи: водний і сухопутний. Кожна з цих груп має свої типи і варіанти.

ІІ Повідомлення теми і мети уроку.


1 сторінка журналу «Плоти». Цю сторінку усного журналу готували учні.

Українці здавна були відомі різнотипові засоби пересування водою. Найбільш стародавнім за походженням є пліт, який формували з кількох колод, з’єднуючи їх канатами, гужвою (запареними в гарячій воді або запеченими на вогні довгими гілками чи молодими стовбурцями дерев), мотузками з лика або поперечними деревяними брусками-планками. Розміри такого плоту залежали від призначення. Для індивідуального перевезення його зв’язували з п’яти-шести колод-кругляків, для транспортування вантажів – з більшої кількості масивніших і довших колод. Пліт, засіб транспорту був практичним, насамперед, для маловодних річок. Карпатськими і поліськими ріками в плотах сплавлялося велика кількість лісу і будівельних матеріалів. Такий пліт мав вигляд правильної трапеції з 6-20 і більше з’єднаних між собою колод довжиною від 4 до 20 і більше метрів, вершини яких спрямовувалися за течією ріки. Його формували на маловодді або на низькій ділянці берега ріки, щоб при підвищеному рівні води із водозбірників – він міг плести.

Величина і розміри плотів сформованих з них сплавів залежали, з одного боку від повноводності ріки, з іншого від досвіду кожного керманича-плотогона. Зокрема, у верхівї карпатських річок сплави складалися переважно з одного-двох плотів, а на Дністрі – з п’яти-семи і більше. Під час сплаву вони управлялися веслами, які кріпилися на спеціальному пристрої – «стільці». На коротких і легких плотах монтували одне-два весла спереду, на довгих і масивних – два-три спереду і одне – ззаду.

З будівництвом якісних сухопутних доріг і залізничних колій сплав лісу в плотах занепав.

Тепер про цей важливий у минулому вид водного транспорту і традиційне заняття українців свідчить унікальний Музей лісу і сплаву на Чорній Річці в Між гірському районі, що на Закарпатті.

2 сторінка. «Човни». На цій сторінці ми познайомимося з двома типами човнів: видовбані з суцільних колод човни і човни з окремим каркасом, який обшивали дошками.

Довбаний човен відомий в Україні дуже-дуже давно.

В більшості областей він мав різну назву: «дуб», «довбанка», «душогубка». Стовбур колоди-заготовки обтесували ззовні, а середину видовбували або випалювали. Довбанки були переважно гостроконечні. Стінки такого човна розвертали над вогнем у спеціальній ямі або наливали воду у видовбану колоду і кидали і кидали гаряче каміння. Це, з одного боку, збільшувало об’єм з іншого – надавало йому більшої стійкості на воді під час пересування.

Досконалішою моделлю човна була поліська «шугалія» розвернуті борти якої обшивали сосновими дошками. Нею перевозили до 5 тон вантажу. До цих човнів належала козацька «Чайка» якою запорожці долали не тільки неприступні пороги Дніпра, а й природну стихію Чорного та Азовського морів. Основою «чайки» служив довбаний або липовий човен довжиною 11м 25см. Його борти обшивали доти, поки поки висота бортів не була 3м і 15м у довжину. По всій довжині «чайки» міцно прикріплювали стінки з очерету, які не давали їй затонути. На носовій частині та кормі розміщалися стернові терми, а з кожного боку 10-15 весел. Робили козаки щоглу та вітрила. Такий човен перевозив одночасно 50-70 запорожців, 4-6 гарматок, бочки з припасами їжі, питної води, пороху.

Обов’язковим елементом каркасної конструкції був міцний масивний брус-кіль, що лежав у його основі і до якого кріпили всі інші деталі. На Поліссі здебільшого побутували човни із загостреними або заокругленими носовою частиною і кормою. Виготовляли їх із соснових і ялинових дощок. Управлявся такий човен одним-двома веслами довжиною 2,5м.

Подніпровські «баркаси» і « баржі» мали важкопідйомність до 500т. на цих суднах працювали переважно артілі річковиків, що спеціалізувалися на перевезені різних товарів і будівельних матеріалів.

Перегортаємо ще одну сторінку, яка має назву «Вози». Серед колісних засобів пересування найпоширенішим був чотириколісний двоосьовий віз. Український віз був на території більшості районів України. За функціональним призначенням двоосьової чотириколісні вози можна поділити на три групи: для перевезення сіна, снопів, соломи; для транспортування лісоматеріалів; для перевезення зерна та інших подібних вантажів.

Для транспортування збіжжя, соломи сіна використовували дві бокові драбини. Вони з’єднувалися спереду і ззаду поперечними брусками або рублями та мотузками чи ланцюгами.

До третьої групи належали чумацькі «мажі», а також селянські вози, якими перевозили зерно, сіль, рибу. Вони мали значно більші розміри і масивніший хід. Кузовом мажі служив «ящик», основу якого становив драбинний каркас. Його обшивали лубом. Повздовжні борти кузова обносились лубом або драницями ще й зверху, внаслідок чого вони високими, а віз містким. Зокрема, прасоли вантажили на мажу до 1,5т солі. Вантаж накривали просмоленою воловою шкірою.

Четверта сторінка нашого журналу – це «Сани».

Санний транспорт українців за призначенням поділявся на господарчі робочі сани, вантажні ( для перевезення лісу) і всеїдні. Найбільш поширенішим типом зимового транспорту були робочі сани, які мав практично кожний господар. Ним перевозили сіно, снопи, гній, дрова. Бідніші селяни часто використовували їх як виїзні.

Хід господарських саней складався з двох натуральних полозів, двох пар стромів і двох деревяних брусків. Форма кузова залежала від конструкції ходу, а з іншого від виду транспортного вантажу. Так для перевезення сіна, соломи використовувався тільки платформа, яку виготовляли з жердин і палиць.

На Поліссі застосовували виплетені з лози, верби, коші, що накладалися безпосередньо на ходову частину саней. У такому кузові було зручно перевозити здібні сипні матеріали, сільськогосподарські продукти.

Вантажні сани найчастіше використовувало населення Карпат та Полісся. Полози вантажених саней традиційною будови завжди були натуральними і сягали вони в середньому 1-1,2м. Вони з’єднувалися між собою за допомогою двох пар копилів і двох масивних поперечних брусків.

На початку 20 століття набула поширення нова модель лісовозів – з трьома парами копилів, трьома поперечними брусками і рухомою подушкою. Оскільки за розмірами вантажні сани становили приблизно половину довжин господарських, це знайшло відображення в їх народному визначенні – «полусанки».

Виїзні сани – побутували серед заможної частини населення. Їх полози були вузькими і часто підковувались металевими шинами, а крім того, мали високі, півкруглі загнуті назад головки. Кузов виготовляли з липових або вербових дощок і драниць, спинку і борти розмальовували рослинними фарбами, декорували деревяною аплікацією.

В зв’язку з розвитком автомобільної промисловості обмежило використання колишніх засобів транспорту. І все ж, у підсобному господарстві, а також для перевезення вантажів на незначну відстань у колективних господарствах традиційні полозні і колісні засоби транспорту використовуються й досі, особливо на Поліссі, в українських Карпатах, а також в нашому селі.

- Ви уважно прослухали про українські засоби пересування, а зараз для кращого запам’ятовування проведемо вікторину.

1. Який найстаріший вид пересування на воді?

2. Які є човни? (довбані, човни з окремими каркасом)

- З чого робили човни?

- Який вантаж перевозила поліська «шугалія» (5т)

- Яких є трьох видів сани?

- Який вид саней найпоширеніший?

- Хто користувався виїзними санами?

- Що перевозили санами?

- Які три групи є возів?

- Скільки тон солі навантажували на «моржі»?

- Які є засоби пересування тепер?

Підсумок уроку

- Що нового ви почерпнули для себе?

- Якими засобами пересування користуються в нашому селі?
Тема 3. Найбільші міста. Історичні пам’ятки місцевості, раю (храми,

будівлі, книги, пам’ятники)

Мета: ознайомити з найбільшими містами рідного краю. Розвити бажання більше дізнаися про пам’ятки місцевості, краю. Виховувати почуття

відповідальності за збереження святинь народу.



Обладнання: малюнки, фотографії.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

- Як називається обласний центр ? (Рівне)

- Які ще міста нашої області ви знаєте ?

- Яке місто є в нашому районі ?

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку

«Моє місто – надто рівне,

зачепити погляд ніде,

королі і королівни

мимо їдуть, мимо їдуть» - пише поет Олександр смик, тонко натякаючи на те, що примхлива дама Історія доволі-таки своєрідно повелася з Рівним, майже не залишивши нам у спадок пам’яток старовини.


  • Ми на уроці поговоримо про найбільші міста: Рівне, Острог, Кузнецовськ. Познайомимося з історичними пам’ятками нашого краю, місцевості.

ІІІ. Робота над темою уроку.

  • Нам на уроці будуть допомагати учні – доповідачі, які старанно вивчали про наші міста, їх пам’ятки.

Вчитель:

Першою офіційною згадкою про Рівне вважається запис у «Речнику капітульському Краківському» від 1283 року про бій неподалік Рівного польського князя Лєшка Чорного з литовцями. Достеменно невідомо, було воно тоді містом, селом, а чи фортецею. Та окремі дослідники схиляються до думки, що Рівне здобував волинський князь Володимир Васильович, племінник Данила Галицького. Отож вважається, що перша згадка про місто з’явилася 725 років тому як одне з міст Галицько – Волинського князівства. Однак це теж лише історична гіпотеза.



  • Чому ж усе – таки Рівне?

1 доповідач.

Здається, це питання ніколи не переставало хвилювати дослідників. Переважна кількість із них все ж пов’язує назву міста з рівністю місцевості, на якій воно виросло. Адже фортеці у наших краях споруджувалися переважно на горбах, що виправдовувалося оборонними потребами. А тут раптом – родовий замок Марії Несвицької на рівнині...

Після смерті князя Ровно стало власністю його дружини Марії, яка почала іменувати себе княгинею Ровенською. За її наказом на річці Усті було збудовано замок. Княгиня стала запрошувати сюди ремісників, майстрів, поселенців, які обживали сусідні з замком вулиці.

З 1518 по 1621 рік Ровно перебувало у власності князів Острозьких. Війна, революція, 20 років під Польщею. Так з 1930 по 1938 рік тут проходили «Великі Волинські торги» - ярмарок, що конкурував із найпрестижнішими ярмарками Європи. В 1939 році місто стало обласним центром.

А потім Рівному судилося перегорнути, можливо, найтрагічну сторінку своєї історії – у самісіньке серце кованими гітлерівськими чобітьми постукала Велика Вітчизняна. Під час фашиської окупації місто було перетворене на своєрідну «столицю» окупованих українських земель. Після визволення почалася відбудова міста.

Нині площа міста становить 3560 га, а населення 300 тис. чоловік. У 1991 році місто Ровно перейменували в місто Рівне.

3 доповідач.

До визначних пам’яток міста належить Успенська церква (1756), де, за переказом, молився І.Гонта з гайдамаками перед битвою з поляками; Воскресенський собор (1895); Колона Божої Матері, споруджена місцевим населеням у 1750 році в період чуми й реставрована в 1856 році під час епідемії холери, а також пам’ятник Тарасу Шевченку, Симону Петлюрі, та Климу Савуру (розглядають фотографії та малюнки).

Вчитель.

Ми ще сьогодні поговоримо про одне з великих міст.

Остріг – одне з найдавніших міст країни, перша згадка про яке датується 1100 роком. Наприкінці XVІ століття місто набуло слави «волинських афін», бо стало важливим політичним, економічним і культурним центом регіону завдяки українському магнату В. – К.Острозькому. Тут було засновано греко-слов’янську-латинську колегію (1576), першу українську друкарню (1580р.), де І.Федоров видрукував Острозьку Біблію. У підготовці її до друку активну участь брав Г.Смотрицький, український письменник, педагог і перший ректор Острозької школи. Щоб заохотити приїжджих професорів, князь В.-К. Острозький усіх щедро винагороджував: Смотрицькому, зокрема, подарував два села.

Важливо, що навчалися в аадемії не лише діти багатіїв, але й бідні. Цей заклад проіснував до 1636 року



  • А які ще історичні пам’ятки є в Острозі?

4 доповідач

Без зусись в Острозі можна віднайти ще безліч історичних скарбів: Луцька квадратна вежа ( там тепер діє музей книги ), вежі Мурована та Кругла, Успенський костел, Богоявленський собор (розглядають фотографії). У Богоявленській церкві міститься родинна усипальниця князів Острозьких. А силует цієї церкви був гербом міста.

5 доповідач.

На території області знаходяться два державні історико-культурні зповідники в містах Дубно і Острог з пам’ятками історії та ірхітектури 14–19 століть. У селі Пляшева ді державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Пам’тником історії та архітектури є комплекс Свято-Троїцького монастиря в місті Корець, на території якого знаходиться могила Анни Андро, оспіваної О.Пушкіним, комплекс Свято-Миколаївського монастиря в селі Городок, комплекс Межиріцького Свято-Троїцького монастиря, що поблизу Острога.

Вчитель.

Зараз ми позайомимося із зовсім молодим містом – це Кузнецовськ. Згідно проекту майбутнє місто почали споруджувати біля села Вараш, що розташоване на правому березі Стиру. В історичній літературі Вараш згадується , переважно, у зв’язку із хрестовокупальною, давноруського типу Свято-Михайлівською церквою (збудована із дерева у 1776 році), о яку йдеься в інвентаризаційному реєстрі Житомирської епархії за 1799 рік. Окремі дослідники стверджують, що тут знаходились унікальні ікони, які, однак, не збереглися. Востанє служба Божа пройшла тут 10 лютого 1961 року... Після цього сюди не ступала нога прихожан – іржавий замок не пускав. Залишки цієї церковиці перші автомобудівці бачили. Віруючі люди не могли без болю спостерігати, як занепадає пам’ятка поліського зодчества, але ніхто не мігнічого вдіяти: влада не бажала церкви. Лише у 90-х роках на цьому місці виріс новий храм.

На початку 70-х, під небом XX століття слово «Вараш» стало розумілим і близьким для сотень, а потім тисяч людей, які прибули у глибинку Полісся споруджувати АЕС. У біографії села вже був момент коли його назва звучала доволі часто – на російських та німецьких штабних картах воно значилося як населений пункт, де проходила лінія фронту під час однієї з найбільших операцій Першої світової.

25 травня 1973 року міністр енергетики Петро Непорожній забив символічного кілка на місці, де могла бути споруджена атомна станція. Директором Західно-Української атомної станції призначений Володимир Коровкін. Разом із станцією почали будувати нове місто. 22 липня 1974 року здано перший житловій будинок., а номером 6 (з газовими плитами). 23 лютого 1975 року відкрито перший магазин «Берізка». 16 листопада введено в дію перший дитячий садок. У 1978 році в селищі проживало 5,5 тис. Мешканців, серед них 690 школярів.

З висоти пташиного польоту кузнецовські квартали особливо миловидні. Обіч синьої дуги Стиру вони висвічуються серед молодої зелені, підносячи свої архітектурні домінанти, що в різну пору дня мають неповторну барву. Місто, що стало долею атомників, домівкою, де теплий родинний вогонь...

Місто. Кожен період його буття пов’язаний з РАЕС. Кузнецовськ – то книга, яка ніколи не буде дописана... У його юному віці вмістилося багато чого значного й важливого. Час минає, і, потрапивши в Кузнецовськ сьогодні, бачиш, як багато в ньому змінилося. Кузнецовськ – місто талановитих людей. Тут знайшли для себе благодатний грунт художники, літератори, конструктори, співаки, танцюристи, народні цілителі... Край, либонь, такий, що будить творчу уяву, дарує осяйні миті натхнення.

ІV. Підсумок уроку.

Ми коротко познайомилися з містами Рівненщини.

- Досліджуйте, як розбудовується Кузнецовськ тепер, що нового і цікавого можна дізнатися.

Розділ V. Твоя країна – Україна ( 3 год)

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка