Конкурсна робота на кращий проект моделі навчального закладу Зміст



Сторінка4/8
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.34 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Лялька з відбитою ручкою

  Була в дівчини лялька. Якось вона впала, і в неї відбилася ручка. Дівчина стала їй перев’язувати рану. Щодня бинтувала, обережно зв’язувала. І лялька Зоя усміхалась – їй подобались турботи дівчинки.

Та ось мама принесла дівчинці з крамниці нову ляльку, Ліну. В розкішному блакитному платті, з великою русою косою. Пальчики в ляльки тоненькі. На пальці – перстень. Очі розплющуються і заплющуються. Покладе дівчина ляльку – вона каже: « На добраніч!» Підніме її – каже: « Доброго ранку!»

Цілий день не розлучалася дівчинка з Ліною Розплела їй косу, вплела нові стрічки. Поклала Ліну в ліжечко – і вона сказала: « На добраніч!»

Коли чує дівчинка: хтось тихенько плаче. Та це ж Зоя. Дівчинка поклала її на канапу, лицем до стіни та й забула. Зої стало кривдно: відчула вона себе самотньої і заплакала.

Соромно стало дівчинці. Підняла вона Зою, пригорнула до серця, поцілувала. Перев’язала покалічену руку. Усміхнулася тоді Зоя, розтулила губки й щось прошепотіла. Це вона сказала дівчинці:

 - Я ж твоя, правда? Не забувай мене нікол

Додаток 6


БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

«Виховання чуйності й доброти»
План
Використання презентації «Дитинство – природна школа доброти».

Роль сім’ї вихованні в дітей почуття чуйності й доброти.

Типові помилки батьків.

Тренінг для батьків

Джерела доброти.
Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших вихованих завдань сім’ї школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином чи дочкою старанних батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину, безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Письменниця Тетяна Тесе описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми захотів погратися в « капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а « капітан» зі страху заревів. Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчик років чотирнадцяти скочив на крижину з « капітаном », схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому ґрунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись… Одна з жінок, що була на березі, пізнала в герої Толика – першого хулігана в їхньому дворі.

« Не можу вибачити собі, – зауважує Тетяна Тесе, – що не наздогнала цього Толика, не поговорила з ним, але я глибоко переконана, що в душі « першого хулігана в дворі « під товстою корою грубості пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги і доброти, яка вштовхнула його на цей вчинок».

Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дітей, то обов’язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми правилами.



Тренінг для батьків

1. Обговорення ситуації.

Донька моєї знайомої щоденно купувала хліб старенької бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину. А через деякий період Віра купила собі нову іграшку.

- Звідки вона в тебе? – запитав батько.

- А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купувала хліб, – спокійно і задоволено відповідала донька.

- І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.

- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилася?

- Яка ж ціна такої доброти?


( Виступи батьків ),

2.Гра «Квітка Добра»

— Шановні батьки, перед вами лежать пелюсточки, яких вам потрібно зробити квіточку. Для того, щоб зробити квіточку, потрібно вибрати тільки ті пелюсточки, які характеризують добру людину.

(На пелюстках написані такі слова: чуйність, егоїзм, щирість, лицемірство, грубість, терпіння, невихованість, жорстокість, ввічливість.) Батьки вибирають правильні пелюсточки і складають квіточки. ( обговорення)


3.Мозковий штурм «Інтерв’ю»

-А тепер проведемо інтерв’ю про добру людину. Дізнаємось,чого ніколи не робить добра людина. Починаємо такими словами:

- Добра людина ніколи не ….

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля – залишитися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами , хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх – згорблених, зморщених.

Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обминає нас? Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об’єднало слово «старість », бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: « Молодосте, зазирни у вічі старості…».

Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку , болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти.

Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу.

Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.
Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.


Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.


Інколи в нас закрадається думка і постає питання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен будувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра – на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого. Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла дружня атмосфера в сім’ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

Прошу пам’ятати, що князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:


- не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;
- не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;
- не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;
- на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб честю й добром виправдав життя своє».
Підсумок.

«Магічна свічка»


-У народі кажуть: «Добро творить дива». Запалимо свічку і уявимо ,що вона магічна,і відтепер всі,хто візьме її в руки,перетворюються на чарівника. Включіть свою фантазію,уявіть,що кожен з вас став добрим чарівником. Щоб ви зробили ставши чарівником? Почніть так:
- Якби я став чарівником,я б зробив би …

Родительское собрание

"Педагогика взаимопонимания"

1. Подготовительный этап:

• Приглашение родителей.

• Конкурс рисунков по теме “Папа, мама, я – дружная семья”.

• Подготовка плакатов:

2. Книжная выставка на тему “Мудрость воспитания”.

3. Музыкальное оформление.

Ход собрания

1. Вступительное слово учителя.

В наши дни родителями быть дорого и трудно. Это подтверждается:

• Значительным сокращением среднего размера улраинской семьи,

• Увеличением количества бездетных и однодетных семей, неполных семей,

• Резко сократилась рождаемость.

Объясняется такое положение материальными проблемами семьи в нашем современном обществе. Главный вопрос, стоящий перед родителями:

• как прожить,

• во что одеть и обуть детей,

• как их выучить и вылечить.

Все это увеличивает напряжение в семье, конфликты между мужем и женой напрямую сказываются на детях: их воспитании, развитии, организации досуга, развлечений и т.д.

При объяснении понятия “семья” толковые словари выделяют такие ее признаки, как общность быта, взаимная помощь и моральная ответственность.

Семья - это первая общественная ступень в жизни человека. Она с раннего возраста определяет сознание, формирует чувства детей. Под руководством родителей ребенок приобретает свой первый жизненный, опыт, умения и навыки жизни в обществе. Впечатления детства оставляют след на всю жизнь. Детские переживания влияют на весь дальнейший уклад. Человек может забыть о них, но они, помимо его воли часто определяют его поступки. Дети очень чутко реагируют на любовь и ласку, переживают их дефицит. Любовь - творец всего доброго, возвышенного. Это основа человеческих отношений. В.А. Сухомлинский писал: "Человечность, сердечность, чуткость, отзывчивость - это моральный иммунитет против зла, который приобретается лишь тогда, когда человек в раннем детстве прошел школу доброты, школу подлинно человеческих отношений..." Между тем в практике семейного воспитания часто встречаются моменты, когда родителям хочется, чтобы младший повиновался во всем, причем тотчас же, с радостной готовностью. "А ну-ка, сейчас же!"-и бросай игру в самом разгаре, отходи от телевизора за десять минут до окончания захватывающей дух истории, или не к товарищу, как условились, а куда пошлют. Даже брось уроки и сделай, что прикажут. Нам, взрослым, кажется, что только наши дела заслуживают внимания, что только мы имеем право заявлять о своем дискомфорте, когда кто-то нарушает наши планы. Наша бесцеремонность, наша беспардонность в отношении детей поистине беспредельна. Вспомним, часто ли случалось нам извиниться перед младшим за вынужденную ломку его планов? "Еще чего! Я еще буду извиняться..."

Вот и накапливается у многих детей готовность к мятежу или пока бессильный гнев, но с большим потенциалом разрушительного действия. Ведь и для малыша бывает слишком очевиден наш произвол, отсутствие объективной необходимости именно вот сейчас - сию минуту! - бросить интересное или нужное дело, пусть детское, но его дело. Еще очевидней бывает нелепость требований: "Сначала ешь гарнир, а потом котлету! ", "Держи молоток в правой, а не в левой руке!", "Дружи не с К., а с М.!" Нагромождение ненужных, необязательных, нелепых распоряжений и требований, их противоречивость и произвол обеспечивают хронически негативное к ним отношение, привычный протест и инерцию повиновения. Так избыточностью и неправильностью наших требований и запретов нарушается формирование исполнительности - очень ценного делового качества. Мы часто подменяем исполнительность, как готовность к незамедлительному выполнению объективно необходимого дела, беспрекословным повиновением нашей воле, душевную откликаемость и чуткость - абсолютным послушанием. А как обстоят дела в наших семьях?

Может быть, как в стихотворении “Взрослым”.

Ученик.

Я в своей родной квартире,



Как на службе строевой.

Командир на командире,

Я один здесь рядовой.

Всем я должен подчиняться,

По приказу одеваться,

По приказу умываться,

Ровно заправлять кровать,

По команде есть садиться,

По режиму спать ложиться,

По будильнику вставать.

Теперь вам ясно, почему

Начал огрызаться я?

Конец терпенью моему!

Де-мо-би-ли-за-ция!

Ах, как мы любим послушных детей! С ними так легко и удобно! Но с ними так же легко и насильнику. Кого же мы растим? Личность, действительно способную к реальной ответственности, или заурядного нарушителя при видимом соблюдении законности? Свободного человека или подхалима, приспособленца? Обретут ли наши дети мужество неповиновения произволу, деспотии, беззаконию? Или станут воплощением покорности? Мы очень часто обрастаем проблемами именно потому, что слепо живем "как все". Не утруждаем себя мыслью, активной и критичной, не хотим пересматривать своих привычек, пристрастий, предпочтений. Вот и растет снежный ком проблем родителей и детей. Сколько матерей встречают своих детей, пришедших с улицы, не только ворчанием, но и криком: "Ты посмотри, на кого ты похож! Я тебе разрешала в лужи лазить? Разрешала?! Ах ты..." И часто скандал обретает осязаемость... А потому дети не спешат идти со двора домой не только из-за игр, но еще из-за ворчания и шума. Сколько скандалов разыгрывается вокруг мокрых штанов, вокруг дырок - следов от сучков деревьев и заборов. Что толку скандалить, создавая напряженность отношений и возделывая почву для вынужденного непослушания: ведь ребенок не может не побаловаться в снегу, не может не лезть в лужу. И разве может вырасти человек, ни разу не взобравшись ни на один забор, на дерево, на крышу сарая? Немыслимо! Родители, понявшие это давно, уже нашли хороший выход: если у ребенка есть парадная одежда, должна быть и рабочая. Если человека выпускают на улицу, чтобы он вкусил радость свободного движения и освоения мира, пусть надевает на него спецодежду. Она должна быть удобной, чтобы не стеснять движений, прочной, доступной стирке. По возвращении с улицы человека учат - весело и серьезно: сложной процедуре вытирания ног и приведения одежды и обуви в порядок. Это входит в привычку, но ее постоянно нужно подкреплять – долгие годы! И не окриком, не только словесным напоминанием, а еще и совместным действием. Ребенка нужно заражать собственной радостью, собственным удовольствием. До сих пор бытует наивное представление, будто "в норме", "по идее" запрет должен вызывать только полный отказ от желаемого. Ничего подобного! Любой немотивированный, необъясненный, необоснованный запрет вызывает этакий зуд - сделать вопреки! А мы хотим, чтобы на ребенка запрет действовал иначе! Иногда родители выражают протест: "Это что же, все разрешать, что ли? Тогда к чему придем?" И здесь опять тот же плен привычной одномерности: запрещать - разрешать. Жизнь человека - не вагончик, который чьей-то волей толкают по рельсам от пункта "можно" к пункту "нельзя". Нам просто пора начать думать. А для начала пересмотреть - что и как мы запрещаем? Понять - почему запрещаем? И заменить голый категорический запрет чем-то другим, что более соответствует познавательной активности вступающего в жизнь человека.

Если ребенок совершает дурной поступок, то его мучает совесть. Но вы наказываете его, и совесть замолкает. Великий педагог Януш Корчак провинившегося ребенка или оправдывал или прощал.

А как (обращается к родителям) в ваших семьях относятся к дурным поступкам детей?

Высказывания родителей

Как бы вы, уважаемые родители, поступили, например, в следующей ситуации?

Ученик читает отрывок из рассказа Л. Толстого.

“Мальчик играл и разбил нечаянно дорогую чашку. Никто не видал. Отец пришел и спросил:

- Кто разбил?

Мальчик затрясся от страха и сказал:

- Я.


Учитель. Как высчитаете, что ответил ребенку отец?

Родители предлагают свои варианты ответов.

Учитель. Отец сказал: “Спасибо, что правду сказал”. Но порой бывает и так, как описано в стихотворении “Ваза”.

Ученик.


Папа вазу опрокинул,

Кто его накажет?

“Это к счастью, это к счастью!” -

Все семейство скажет.

Ну а если бы, к несчастью,

Это сделал я?!

“Ты разиня, ты растяпа” -

Скажут про меня.

Как и что нужно сделать, чтобы ваш ребенок стал вашим счастьем, чтобы однажды можно было сказать себе: “Жизнь состоялась!”

Сегодня, сидя за партой, где сидит ваш сын или дочь, мы учимся постигать формулы родительской педагогики.

Папы и мамы, перед вами формула, где зашифрованы законы воспитания детей в семье. Расшифруйте их.

У кого что получилось? Какие законы семьи здесь зашифрованы.

I закон. Закон единства требований отца и матери, предъявляемых ребенку.

II закон. Закон значимости похвалы для ребенка.

III закон. Закон трудового участия каждого члена семьи в жизни всей семьи.

IV закон. Закон разделения в равной мере материальных и моральных благ между взрослыми и детьми.

Если эти законы исполняются, если отец и мать оптимисты и друзья своего ребенка, значит, ребенок состоится, как человек, как личность.

Выступление психолога

Анализ детских рисунков “Моя семья”

В заключение выступления психолог раздает родителям карточки (визитки):

Уважаемы родители!

Если у вас и ваших детей возникли проблемы…

Если вы перестали понимать друг друга…

Вам стало сложно общаться…

Вы не знаете, как наладить взаимоотношения…

Вам нужна помощь…

Школьный педагог-психолог Иванова Елена Александровна

И Завуч по воспитательной работе Цюпка О.А.

Ждут вас.

Учитель. А сейчас проведем тест

Тест "Какой вы родитель"

Кому не хочется получить ответ на этот вопрос! Именно поэтому предлагается этот тест. Отметьте те фразы, которые вы часто употребляете с детьми.


Вопросы

Баллы


1.Сколько раз тебе повторять?! 2

2. Посоветуй мне, пожалуйста. -

3. Не знаю, что бы я без тебя делала. 1

4. И в кого ты только такой уродился?! 2

5. Какие у тебя замечательные друзья! 1

6. Не смей этого делать! 2

7. Подумай, может быть можно поступить по-другому. 2

8. Я в твое время! 2

9. Ты моя опора и помощник (ца). 1

10. О чем ты только думаешь?! 2

11. Какая ты у меня умница! 1

12. Как ты считаешь, сынок (доченька)? 1

13. У всех дети как дети, а ты… -

14. Какой ты у меня сообразительный! -


Подсчитайте общее количество баллов. (Конечно, вы понимаете, что наша игра - лишь намек на действительное положение дел. Ведь то, какой вы родитель, не знает никто лучше вас самих.) Если вы набрали 5-6 баллов - вы живете с ребенком душа в душу. Он искренне любит и уважает вас, ваши отношения способствуют становлению личности!

Сумма баллов от 7 до 8 свидетельствует о намечающихся сложностях в ваших отношениях с ребенком, непонимании его проблем, попытках перенести вину за недостатки его развития на самого ребенка.

Сумма 10 баллов - вы непоследовательны в общении с ребенком. Он уважает вас, хотя и не всегда с вами откровенен. Его развитие подвержено влиянию случайных обстоятельств.

Учитель. А сейчас, уважаемые родители, мы предложим вам решить одну воспитательную задачу.

Дети разыгрывают сценку. На середину класса выходят две ученицы — “мать” и “дочь”. Ребенок, читающий за автора, произносит свои слова с места.

От автора. Мать посмотрела однажды в тетрадь дочери и начала ее ругать.

Мать (рассматривает тетрадь, тычет в нее пальцем, говорит сердито). Ты что, дурная совсем! Не знаешь, как пишется это слово? У тебя что, мозгов нет, ослиная твоя голова?! Думать надо, когда пишешь! Будешь все каникулы учиться грамотно писать!

Дочка пытается оправдываться, но сердитая мать не позволяет ей и рта раскрыть. Затем берет ее за руку и уводит.

Учитель. А как вы, уважаемые родители, поступаете в такой ситуации? Мы не требуем от вас ответа. Очень хотелось бы, чтобы среди вас не было таких мам и пап. А; пока ваши дети осваивают разные науки, учатся с желанием, давайте приложим все усилия, чтобы это желание у них не пропало!

Итог собрания

Выдающийся педагог-психолог В.А.Сухомлинский говорил: “Там, где нет мудрости родительского воспитания, любовь матери и отца к детям уродует их”.

Каждый из вас получит в подарок законы жизни в семье. Обсудите их дома, в кругу семьи. Постарайтесь сделать серьезный вывод по данной проблеме.

Заповеди семейного воспитания В.А. Сухомлинского

Не унижай.

Не угрожай.

Не морализируй.

Не лишай ребенка возможности быть самим собой.

Не навреди.

Не бойся признать свою ошибку.

Начинай воспитание с себя.

Верь в своего ребенка.

Помоги ребенку поверить в себя.

Додаток 7

Мудрість батьківської любові

В.О.Сухомлинський – батькам

(Поради для батьків)



Ми, батьки, виховуємо дітей насамперед красою своїх взаємин. Про це треба пам'ятати завжди. Прекрасні люди виростають в тих сім'ях, де батько та мати по-справжньому люблять один одного і в той же час люблять і поважають людей.
Там, де немає мудрості батьківського виховання, любов матері і батька до дітям спотворює дітей.
Пам'ятайте стародавню мудрість: якщо хочеш погубити людину, дай йому все, що він побажає.
Сліпа материнська любов так само небезпечна, як і байдужість.
Ніхто не вчить маленької людини: будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище всього став своє особисте. Якщо людину навчають добру - вчать вміло, розумно, наполегливо, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але трапляється і так), у результаті буде зло. Не вчать ні добра, ані зла - все одно буде зло, бо людина народжується істотою, здатним стати людиною, але не готовим людиною. Людиною його треба зробити.
Якщо людину не вчити ні доброго, ні поганого, він не стане Людиною; щоб жива істота, народжена від людини, став Людиною, треба вчити тільки гарному.
Зло затверджується само, досить не вчити його ні добра, ані зла.
Якщо на родючій землі не культивується виноград, якщо земля не зрошується шляхом, то на ній виростає чортополох, хоча будяк ніхто і не сіє. Так і з душею людської: у роки дитинства і юності її необхідно оберігати від зла твердженням добра. Моральне потворність може дозріти в дитині і тоді, коли його ніхто і не вчить злу, - достатньо лише людини не вчити добра, не зберігати чистоту душі.
Виховання без покарань
Не можна перетворювати дитяче серце в полохливу пташку, яка забилася в кут клітини і чекає розправи. Серце, чутливе до добра, справедливості, доброзичливості, не вимагає не тільки своїх, але і підвищення голосу
Як би серйозний не був дитячий провину, але якщо він зроблений не зі злим умислом, за ним не повинно слідувати покарання.
Хай над головою у дитини не висить меч покарання за необережний, необачний крок.
Як би серйозний не був дитячий провину, але якщо він зроблений не зі злим умислом, за ним не повинно слідувати покарання.
Якщо дитина пізнав потрясіння, пов'язане з покаранням, в його душі послаблюються внутрішні сили, самої людською природою призначені для самовиховання. Чим більше покарань, тим менше самовиховання.
Фізичні покарання є насильством не тільки над тілом, але і над духом людини; ремінець робить бездушними не тільки спину, але і серце, почуття.
Ремінь не тільки принижує гідність дитини, але і розбещує його душу, пробуджуючи в неї самі темні, самі підлі особливості: боягузтво, людиноненависництво і лицемірство. Найбільш стійкими, найбільш непримиренними до зла стають ті, хто не знав в дитинстві ні провести, ні потиличники.
Там, де все будується на покаранні, немає самовиховання, а без самовиховання не може бути нормальним і виховання взагалі. Не може, тому що покарання вже звільняє вихованця від докорів сумління, а совість - це головний двигун самовиховання; де совість спить, не може бути і мови про самовихованні. Отримав покарання думає: мені нічого більше роздумувати про свій вчинок; я отримав те, що треба.
Покараної вже не потрібно докладати внутрішні духовні сили до того, щоб стати краще.
Той, хто звик будинку до ремінця і потиличника, в школі глухий до доброго слова. Тому, кого б ’ ють, самому хочеться бити; той, хто в дитинстві хоче бити, ставши дорослим, захоче вбити - злочини, вбивства, насильство йде своїми коріннями в дитинство.
Покарання, тим більше якщо справедливість його сумнівна, огрубляє людську душу, озлобляє і робить її. Людина, яка зазнала покарання в дитинстві, в підліткові роки не боїться ні дитячої кімнати міліції, ні суду, ні виправно-трудовий колонії.
Чим більше покарань і чим вони жорсткіше, тим менше самовиховання.
Тонкість і мудрість виховання якраз і полягає в тому, щоб навчити людину карати себе.

Додаток 8

Посібник для дітей і вчителів початкових класів

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка