Конкурсної роботи під девізом



Скачати 407.93 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації23.03.2016
Розмір407.93 Kb.
  1   2



Девіз «Творчість»


Особливості впливу сімейного виховання на формування творчої особистості

Виконала студентка 4 курсу

Сумського Державного

Університету

Савченко Дарина Ігорівна

ВІДОМОСТІ

Про автора наукового керівника конкурсної роботи під девізом

«____Творчість____»

назва девізу

АВТОР


  1. Прізвище – Савченко

  2. Ім’я (повністю) – Дарина

  3. По батькові – Ігорівна

  4. Повна назва вищого навчально закладу, в якому навчається автор

Сумський Державний Університет

  1. Факультет – фізико-технічний

  2. Курс(рук навчання) –__ ІІ___

  3. Результати роботи опубліковано –

  4. Результати роботи впроваджено –

_______________________________

Домашній адрес, тел.



м. Суми, Сумська обл.

Науковий керівник


Автор роботи


НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

  1. Прізвище – Кривопишина

  2. Ім’я (повністю) – Олена

  3. По батькові – Анатоліївна

  4. Місце роботи, тел. 35-23-25 Сумський Державний Університет

  5. Посада – доцент кафедри політології, соціології та психології

  6. Наукова ступінь – кандидат психологічних наук

  7. Вчене звання – доцент

  8. Домашній адрес, тел.

Вул. Суми, Сумська обл.

__________________

(підпис)

__________________

(підпис)



Рішенням конкурсної комісії Сумського державного університету студент ______________ рекомендується для участі в Всеукраїнському конкурсі студентських робіт з __________________________________________________ ________________ _____________________________________________________ _____________________________________________________________________


Голова конкурсної комісії СумДУ М.П. ________________ ________________

(Підпис)

«___»_____________ 200_р.



Анотація

На наукову роботу під девізом «Творчість»
Актуальність. На сучасному етапі розвитку суспільства формування творчої особистості є пріоритетним завданням всієї освітньої системи. Необхідність виконання соціального замовлення по впровадження в практику навчально-виховного процесу оптимально ефективних педагогічних технологій зумовило вивчення умов, в яких формується особистість здатна до індивідуальної творчості. Об’єктивно існуюча потреба дослідження сім’ї як соціокультурного середовища виховання та розвитку особистості та сімейного виховання як мікрочинника формування творчої особистості обумовило вибір теми: «Особливості впливу сімейного виховання на формування творчої особистості».

Мета роботи: теоретичний та експериментальний аналіз проблеми впливу сімейного виховання на формування творчої особистості.

Виходячи з мети були сформовані наступні завдання дослідження: визначити особливості стилів сімейного виховання, з’ясувати їх зміст, дослідити вплив сімейного виховання на формування творчої особистості.



Методи та організація дослідження. Для вирішення завдань дослідження використовується комплекс методів: теоретичний аналіз наукових і літературних джерел з проблемами, спостереження, метод біографічної бесіди, аналіз продуктів творчої діяльності, анкетування, інтерв’ю.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять:

  1. полідисциплінарна теорія діяльності;

  2. системно-структурний підхід до процесу формування творчої особистості;

  3. педагогічні та психологічні дослідження з проблеми теорії та практики сімейного виховання;

  4. ідеї та концепції педагогів, психологів та філософів стосовно творчості.

Ключові слова: сімейне виховання, стилі виховання, творча особистість, креативність, інтелект, мікросередовище.

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………….….………………..2

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження впливу сімейного виховання на формування собистості……………………………………………….....…...6

1.1 Психолого-педагогічний зміст поняття «сімейне виховання», методи і принципи………………………………………………….….6

1.2 Характеристика стилів сімейного виховання та їх вплив на формування особистості………………………………………….…..10

Розділ 2. Експериментальні дослідження особливостей впливу сімейного виховання на формування творчої особистості………..….….18

2.1 Порівняльний аналіз впливу сімейного виховання на формування інтелекту та креативності … … …………………......18

2.2 Дослідження особливостей впливу стилів сімейного виховання на формування творчої особистості (на матеріалі біографій поетів та письменників Сумщини) .………………………………...24

Висновки……………………………………………………………………..30

Список основних використаних джерел…………………………………..33


Вступ
Актуальність. Одним із стратегічних завдань в сучасних умовах духовного відродження України є формування творчої особистості, яка поєднує в собі освіченість і духовність, світоглядну переконаність, художньо-естетичні якості і загальну культуру. Творчі особистості становлять головне надбання нашої країни. Саме вони визначають зміст і темп соціального та економічного прогресу, займають ключові позиції в науці , мистецтві, ідеології, а це краще, на що маємо надію. Усвідомлюючи це, в останні 10-15років наше суспільство почало здійснювати перехід до особистісно-орієнтованої моделі освіти. Але інноваційні форми освіти не можуть досягнути високої успішності у формуванні творчої особистості без модернізації всієї системи виховного процесу та його необхідною складової – сімейного виховання.

За думкою дослідників [13, 14, 16, 26], сім’я як соціокультурне середовище виховання та розвитку виступає в ролі мікрочинника формування творчої особистості.

«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку О. М. Горький. А вирощують ці квіти, перш за все в сім'ї; батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У сім'ї закладається фундамент особистості, що росте, і в ній же відбувається її розвиток і творче становлення. Первісні паростки творчості можуть з'явитися в різній діяльності дітей, якщо для цього створені необхідні умови. Від виховання залежить успішний розвиток таких якостей, які в майбутньому забезпечать розвиток творчої особистості.

Сім’я для дитини – це місце народження і основне місце існування. Саме у родині дитина отримує ази знань про навколишній світ, а при високому культурному і освітньому потенціалі батьків – продовжує отримувати не тільки ази, але і саму культуру все життя. Сім’я – це певний морально-психологічний клімат, для дитини це перша школа відносин з людьми. Саме у родині складаються уявлення дитини про добро і зло, про порядність, про шанобливе відношення до матеріальних і духовних цінностей. З близькими людьми в сім'ї він переживає відчуття любові, дружби, обов'язку відповідальності, справедливості...[32,с. 317]

Головне завдання сім'ї – виконання батьками функцій вихователя. Під цими функціями мається на увазі створення не тільки певних взаємин між батьками і їх дітьми, але і їх передумов, тобто певного образу життя родини і взаємин її членів. Невпевненість батьків, неправильне виховання ними дітей загострюють взаємини в сім'ї і негативно впливають на розвиток особистості в цілому. Усестороння допомога в розвитку дитини означає створення таких умов, при яких його фізіологічні, емоційні і інтелектуальні потреби задовольнятимуться в достатній мірі і на необхідному якісному рівні. Результат такого виховання – здоров'я дитини, його щастя і благополуччя. Все залежить від рівня і способу життя сім'ї, від уміння батьків створити щасливе сімейне життя[32, с. 317].

Актуальність теми зумовлена необхідністю виконання соціального замовлення впровадження в практику навчально-виховного процесу оптимально ефективних педагогічних технологій, що передбачає дослідження комплексу методів, стилів сімейного виховання, які стимулюють розвиток креативності. Головна проблема дослідження полягає також в об’єктивно існуючої нагальної потреби в створенні системи сімейного виховання, яка б сприяла б формуванню творчої особистості.

В той же час психолого-педагогічний аспект процесу формування творчої особистості в сім’ї до цього часу залишається недостатньо дослідженим, що обумовило вибір теми: «Особливості впливу сімейного виховання на формування творчої особистості».

Об’єкт дослідження: процес сімейного виховання творчої особистості.

Предмет дослідження: особливості впливу стилів сімейного виховання на формування творчої особистості.

Мета роботи: теоретичний та експериментальний аналіз проблеми впливу сімейного виховання на формування творчої особистості.

Виходячи з мети були сформовані наступні завдання дослідження: визначити особливості стилів сімейного виховання, з’ясувати їх зміст, дослідити вплив сімейного виховання на формування творчої особистості.



Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять:

  1. полідисциплінарна теорія діяльності;

  2. системно-структурний підхід до процесу формування творчої особистості;

  3. педагогічні та психологічні дослідження з проблеми теорії та практики сімейного виховання;

  4. ідеї та концепції педагогів, психологів та філософів стосовно творчості.

Наукова новизна. Здійснено дослідження проблеми формування творчої особистості залежно від впливу сімейного виховання; визначено стилі сімейного виховання, що стимулюють формування особистості, здатної до творчості.

Практичне значення дослідження: полягає в тому що, отримані в результаті дослідження дані та сформульовані висновки можуть бути застосовані у практичній навчально-виховній діяльності для вдосконалення роботи з творчими особистостями.

Методи та організація дослідження. Для вирішення завдань дослідження використовується комплекс методів: аналіз наукових і літературних джерел з проблемами, спостереження, метод біографічної бесіди, аналіз продуктів творчої діяльності, анкетування, інтерв’ю.

Експериментальна база дослідження: дослідна експериментальна робота здійснювалась відділенням лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України на базі Сумського Державного Університету.

Структурна робота та обсяг. Робота складається з вступу і 2 розділів; містить список літератури з 33 найменування. Загальний обсяг роботи складає 33 сторінки.

Ключові слова: сімейне виховання, стилі виховання, творча особистість, креативність, інтелект, мікросередовище.


Розділ 1. Теоретичні засади дослідження впливу сімейного виховання на формування особистості
1. 1 Психолого-педагогічний зміст поняття «сімейне виховання», методи і принципи.
Сімейне виховання – це система виховання і освіти, що складається в умовах конкретної сім'ї силами батьків і родичів.

Сімейне виховання – складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальне положення, устрій життя, кількість членів сім'ї, місце мешкання сім'ї (місце будинку), відношення до дитини. Все це органічно переплітається і у кожному конкретному випадку виявляється по-різному.

Сімейне виховання має і свої принципи. Найбільш загальні з них:

- гуманність і милосердя до людини, що росте;

- залучення дітей до життєдіяльності сім'ї як її рівноправних учасників;

- відвертість і довірчість відносин з дітьми;

- оптимістичність взаємин в сім'ї;

- послідовність в своїх вимогах (не вимагати неможливого);

- надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання.

Окрім цих принципів є ряд приватних, не менш значущих для сімейного виховання: заборона фізичних покарань, заборона читати чужі листи і щоденники, не моралізувати, не говорити дуже багато, не вимагати негайної покори, не потурати і ін. Всі принципи, проте, зводяться до однієї думки: дітям раді в сім'ї не тому, що діти хороші, з ними легко, а діти хороші і з ними легко тому, що їм раді.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями. У сім'ї здійснюється фізичне, естетичне, трудове, розумове і етичне виховання дітей, змінюючись від віку до віку. У міру сил батьки і близькі в сім'ї дають зростаючим особистостям знання про природу, суспільство, виробництво, професії, техніку; формують досвід творчої діяльності; виробляють деякі інтелектуальні навики; нарешті, виховують відношення до світу, людей, професії, життя.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, які допоможуть гідно подолати труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, етичне і естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їх щастя – все це залежить від сім'ї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання. Саме батьки – перші вихователі – мають найсильніший вплив на дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо стверджував, що кожен подальший вихователь надає на дитину менший вплив, чим попередній[Див. 15].

Сімейному вихованню властиві свої методи, а вірніше, пріоритетне використання деяких з них. Це особистий приклад, обговорення, довіра, показ, любов, співпереживання, контроль, гумор, доручення, традиції, похвала, співчуття і т.д. Відбір йде суто індивідуально з урахуванням конкретних ситуативних умов[Див. 28].

Особистість людини формується і розвивається під впливом численних чинників, об'єктивних і суб'єктивних, природних і суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних і залежних від волі і свідомості людей, що діють стихійно або згідно певній меті. При цьому сама людина – не пасивна істота, вона виступає як суб'єкт свого власного формування і розвитку. Поняття «виховання» – одне з ведучих в педагогіці. Воно уживається в широкому і у вузькому сенсі. Виховання в широкому сенсі розглядається як суспільне явище, як дія суспільства на особистість. В даному випадку виховання практично ототожнюється з соціалізацією. Види виховання класифікуються по різним підставам. За інституційною ознакою виділяють сімейне, по стилю відносин між вихователями і вихованцями розрізняють авторитарне, демократичне, ліберальне, вільне виховання; там, де є виховання, враховуються рушійні сили розвитку, вікові і індивідуальні особливості дітей; використовуються позитивні впливи суспільного і природного середовища[26, с. 226-228].

Одним з яскравих представників теорії авторитарного виховання був німецький педагог І. Ф. Гербарт, який зводив виховання до управління дітьми. Мета цього управління: «придушення дикої жвавості дитини». Прийомами управління Гербарт вважав загрозу, нагляд за дітьми, накази і заборони. Як вираз протесту проти авторитарного виховання виникає теорія вільного виховання, висунута Ж.-Ж.Руссо. Він і його послідовники закликали поважати в дитині людину, що росла, не утрудняти, а всемірно стимулювати в ході виховання природний розвиток дитини. Ця теорія зробила певний вплив і на вітчизняну педагогіку. Гуманістичне виховання здійснюється в актах соціалізації, власному вихованні і саморозвитку особистості[26, с. 226-228].

Ця мета дає статичну характеристику особистості. Динамічна ж її характеристика пов'язана з поняттями саморозвитку і самореалізації. У такій меті виховання акумулюються гуманістичні світоглядні позиції суспільства по відношенню до особистості і свого майбутнього. Вони дозволяють осмислити людину як унікальне явище природи, визнати пріоритет його суб'єктності, розвиток якої є мета життя. Завдяки такому формулюванню мети виховання з'являється можливість переосмислити вплив людини на своє життя, своє право і відповідальність за розкриття своїх здібностей і творчого потенціалу [там же].

Виховання як процес становлення психічних властивостей і функцій, обумовлений взаємодією людини, що росте, дорослими і соціальним середовищем[26,с. 236].

Однією з складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості і її розвитку в спеціально організованих умовах. Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для гармонійного розвитку особистості в процесі навчання і виховання за визначенням Л.С.Виготського, це цілісна психічна система, яка виконує певні функції і виникає у людини, щоб обслуговувати ці функції. Основні функції особистості – творче освоєння суспільного досвіду і включення людини в систему суспільних відносин, особистість існує, виявляється і формується в діяльності і спілкуванні. Звідси і найважливіша характеристика особистості – соціальна зовнішність людини, всіма своїми проявами пов'язаного з життям людей, що оточують його. При такому підході розвиток особистості – єдиний біосоціальний процес, в якому відбуваються не тільки кількісні зміни, але і якісні перетворення. Ця складність обумовлюється суперечністю процесу розвитку. Більш того, саме суперечності між новим і старим, які виникають і долаються в процесі навчання і виховання, виступають рушійними силами розвитку особистості, суперечність між вимогами, що ростуть, з боку суспільства, групи дорослих і наявним рівнем розвитку особистості [26, с. 123-126].

Таким чином, сім’я як соціокультурне середовище виховання та розвитку виступає в ролі мікрочинника формування творчої особистості. А сімейне виховання представляє собою складну систему, яка має таі принципи як:

- гуманність і милосердя до людини, що росте;

- залучення дітей до життєдіяльності сім'ї як її рівноправних учасників;

- відвертість і довірчість відносин з дітьми;

- оптимістичність взаємин в сім'ї;

- послідовність в своїх вимогах (не вимагати неможливого);

- надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання.

Однією з складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості і її розвитку в спеціально організованих умовах.

1. 2 Характеристика стилів сімейного виховання та їх вплив на формування особистості

Подібно до того, як неповторювана особистість кожної людини, індивідуальні відносини, такі ж складні і відносини батьків до своєї дитини, неоднозначні стилі сімейного виховання. Під стилем сімейного виховання розуміється сукупність батьківських стереотипів, що впливають на дитину. Спостереження за вихованням дітей в різних сім'ях дозволили психологам скласти опис різних типів виховання. А. Болдуїн виділив два стилі батьківського виховання: демократичний і контролюючий.

Демократичний стиль характеризується наступними параметрами: високий ступінь вербального спілкування між батьками і дітьми, включеність дітей в обговорення сімейних проблем, успішність дитини при готовності батьків завжди прийти на допомогу, прагнення до зниження суб'єктивності в баченні дитини.

Контролюючий стиль припускає істотні обмеження поведінки дитини за відсутності розбіжностей між батьками і дітьми з приводу дисциплінарних заходів, чітке розуміння дитиною сенсу обмежень. Вимоги батьків можуть бути достатньо жорсткими, але вони пред'являються дитині постійно і послідовно і визнаються дитиною як справедливі і обґрунтовані[32, с. 322-323].

Гарбузов У. І., відзначаючи вирішальну роль виховних дій у формуванні характерних особливостей дитини, виділив три типи неправильного виховання. Виховання за типом A (неприйняття, емоційне відкидання) неприйняття індивідуальних особливостей дитини, що поєднується з жорстким контролем, з імперативним нав'язуванням йому єдиного правильного типу поведінки. Тип виховання А може поєднуватися з недоліком контролю, повним потуранням. Виховання за типом В (що гіперсоціалізує) виражається в недовірливій концепції батьків про стан здоров'я дитини, його соціальний статус серед товаришів, і особливо в школі, очікуванні успіхів в навчанні і майбутній професійній діяльності. Виховання за типом С (егоцентричне) — культивування уваги всіх членів сім'ї на дитині (кумир сім'ї), іноді в збиток іншим дітям або членам сім'ї.

Чималий інтерес представляють роботи, в яких виховання і дитячо-батьківські відносини так чи інакше пов'язані з аналізом сімейної структури.

За дослідженням Арутюнянц існує 3 варіанти сім'ї: традиційна (патріархальна), дітоцентрична і подружня (демократична) [3,с.26-33].

У традиційній родині виховується пошана до авторитету старших; педагогічна дія здійснюється зверху вниз. Основною вимогою є підпорядкування. Підсумком соціалізації дитини в такій сім'ї є здатність легко вписатися в «вертикально-організовану» суспільну структуру. Діти з цих сімей легко засвоюють традиційні норми, але зазнають труднощі у формуванні власних сімей. Вони не ініціативні, не гнучкі в спілкуванні, діють виходячи з уявлення про належне.

У дітоцентричній родині головним завданням батьків вважається забезпечення «щастя дитини». Сім'я існує тільки для дитини. Дія здійснюється, як правило, від низу до верху (від дитини до батьків). Існує «симбіоз» дитини і дорослого. В результаті у дитини формується висока самооцінка власної значущості, але зростає вірогідність конфлікту з соціальним оточенням за межами сім'ї. Тому дитина з такої сім'ї може оцінювати навколишній світ як ворожий. Дуже великий ризик соціальної дезадаптації, і зокрема учбової дезадаптації дитини після вступу до школи.

Дуже високо оцінюється подружня (демократична) сім'я. Мета в цій сім'ї: взаємодовіра, ухвалення, автономність членів. Виховна дія «горизонтальна», діалог рівних: батьків і дитини. У сімейному житті завжди враховуються взаємні інтереси, причому чим старше дитина, тим більше його інтереси враховуються. Підсумком такого виховання є засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація його уявлень про права і обов'язки, свободу і відповідальність, розвиток активності, самостійності, доброзичливості, адаптивності, упевненості в собі і емоційної стійкості. Разом з тим у цих дітей можуть бути відсутніми навички підпорядкування соціальним вимогам. Вони погано адаптуються в середовищі, побудованому за «вертикальним» принципом (тобто практично до всіх соціальних інститутів)[32, с.325-327].

З класифікацій, що зіставляють особливості формування особистості дітей і стилі сімейного виховання, найцікавішою, деталізованою представляється класифікація, запропонована А. Е. Личко і Е. Г. Ейдеміллер для підлітків. Автори виділили наступні відхилення в стилях сімейного виховання:

Гіпопротекція. Характеризується недоліком опіки і контролю. Дитина залишається без нагляду. До підлітка проявляють мало уваги, немає інтересу до його справ, часті фізична занедбаність. При прихованій гіпопротекції контроль і турбота носять формальний характер, батьки не включаються в життя дитини. Невключеність дитини в життя сім'ї приводить до асоціальної поведінки із-за незадоволеності потреби в любові і прихильності.

Домінуюча гіперпротекція. Виявляється в підвищеній, загостреній увазі і турботі, надмірній опіці і дріб'язковому контролі поведінки, стеженні, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності і відповідальності. Це приводить або до реакції емансипації, або до безініціативності, невмінню постояти за себе.

Потураюча гіперпротекція. Так називають виховання «кумира сім'ї». Батьки прагнуть звільнити дитину від щонайменших труднощів, потурають його бажанням, надмірно обожнюють, захоплюються його мінімальними успіхами і вимагають такого ж захоплення від інших. Результат такого виховання виявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства при недостатній завзятості і опорі на свої сили.

Емоційне відречення. Дитиною обтяжуються. Її потреби ігноруються. Іноді з ним жорстоко поводяться. Батьки (або їх «заступники» — мачуха, вітчим і ін.) вважають дитину тягарем і проявляють загальну незадоволеність дитиною. Часто зустрічається приховане емоційне відкидання: батьки прагнуть завуалювати реальне відношення до дитини підвищеною турботою і увагою до нього. Цей стиль виховання надає найбільш негативну дію на розвиток творчих здібностей дитини.

Жорстокі взаємини. Можуть виявлятися відкрито, коли на дитині зривають зло, застосовуючи насильство, або бувають прихованими, коли між батьками і дитиною коштує «стіна» емоційної холодності і ворожості[32, с.327-329].

Вплив батьків особливо великий тому, що вони є для дитини джерелом необхідного життєвого досвіду. Запас дитячих знань багато в чому залежить від того, наскільки батьки забезпечують дитині можливість займатися в бібліотеках, відвідувати музеї, відпочивати на природі. Крім того, з дітьми важливо багато розмовляти. Діти, життєвий досвід яких включав широкий набір різних ситуацій і які уміють справлятися з проблемами спілкування, радіти різностороннім соціальним взаємодіям, будуть кращі за інших дітей адаптуватися в новій обстановці і позитивно реагувати на зміни, що відбуваються навколо [26, с.321].

Глибокий постійний психологічний контакт з дитиною – це універсальна вимога до виховання, яке однаковою мірою може бути рекомендоване всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути і усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту – щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини, щиру цікавість до її дитячих, хай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі і свідомості людини, що росте.

Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, залежно від віку і індивідуальності дитини. Але корисно задуматися і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в сім'ї. Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати навіть з немовлям. Коли мовиться про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі якийсь діалог, взаємодія дитини і дорослого один з одним.

Контакт з дитиною, як вищий прояв любові до неї, слід будувати, ґрунтуючись на постійному, невпинному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності. Постійне тактовне вдивляється в емоційний стан, внутрішній світ дитини, в зміни, що відбуваються в неї, особливо його душевного ладу – все це створює основу для глибокого взаєморозуміння між дітьми і батьками в будь-якому віці.

В циклі досліджень Д. Боумрід зроблена спроба подолати описовість попередніх робіт, вичленувавши сукупність дитячих рисунків, пов'язаних з чинниками батьківського контролю і емоційної підтримки[32, с.323]. На основі своїх спостережень Боумрід виділяє 3 типи дітей, характер яких відповідає певним методам виховної діяльності їх батьків.

Перший тип – авторитетні батьки – ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомогти їм, чуйно відносячись до їх запитів. Разом з тим такі батьки зазвичай проявляють твердість, стикаючись з дитячими капризами, а тим більше з невмотивованими спалахами гніву. Діти таких батьків зазвичай допитливі, прагнуть обґрунтувати, а не нав'язати свою точку зору, вони відповідально відносяться до своїх обов'язків, їм легше дається засвоєння соціальне прийнятних і заохочуваних форм поведінки. Вони енергійніші і впевненіші в собі, у них краще розвинені відчуття власної гідності і самоконтроль, їм легше вдається налагодити хороші відносини з однолітками.

До другого типу відносяться авторитарні батьки. Діти цього типу дратівливі, схильні до конфліктів. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід надавати дуже багато свободу і мають рацію, що вона повинна у всьому підкорятися їх волі, авторитету. Не випадково ці батьки в своїй виховній практиці, прагнучи виробити у дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливість для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо дитина має рацію. Авторитарні батьки найчастіше не вважають потрібними хоч якось обґрунтовувати свої вимоги. Жорсткий контроль за поведінкою дитини – основа їх виховання, яке не йде далі за суворі заборони, доган і нерідко фізичних покарань. Найбільш спосіб дисциплінарної дії, що часто зустрічається, — залякування, погрози[32, с.323].

Такі батьки виключають душевну близькість з дітьми, вони скупі на похвали, тому між ними і дітьми рідко виникає відчуття прихильності. Проте жорсткий контроль рідко дає позитивний результат. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвивається відчуття провини або страху перед покаранням і, як правило; дуже слабкий самоконтроль, якщо він взагалі з'являється. Діти авторитарних батьків насилу встановлюють контакти з однолітками із-за своєї постійної настороженості і навіть ворожості до тих, що оточують. Вони підозрілі, похмурі, тривожні і внаслідок цього – нещасні.

Третій тип дітей, характер яких відповідає певним методам виховної діяльності їх батьків, це поблажливі батьки. Діти цього типу імпульсивні, агресивні. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм поступати як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності і самоконтролю.

Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не звертають уваги на спалахи гніву і агресивну поведінку, в результаті яких трапляються неприємності. У дітей же найчастіше проблеми з дисципліною, нерідко їх поведінка стає просто некерованою. Як в таких випадках поступають поблажливі батьки? Зазвичай вони приходять у відчай і реагують дуже гостро – грубо і різко висміюють дитину, а в поривах гніву можуть застосовувати фізичне покарання. Вони позбавляють дітей батьківської любові, уваги і співчуття [32, с.324].

Вивченню впливу стилю батьківської поведінки на соціальний розвиток дітей присвячена безліч досліджень. Наприклад, в процесі одного з них (Д. Баумрінд) було виділено три групи дітей. Першу групу склали діти, у яких наголошувався високий рівень незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, дружелюбності і уміння розбиратися в навколишньому оточенні (модель I). Другу групу утворили діти, недостатньо упевнені в собі, замкнуті і недовірливі (модель II). Третю групу склали діти, які найменше були упевнені в собі, не проявляли допитливості, не уміли стримувати себе (модель III).

Дослідники розглянули чотири параметри поведінки батьків по відношенню до дитини: 1) контроль; 2) вимога зрілості; 3) спілкування; 4) доброзичливість. Контроль — це спроба впливати на діяльність дитини. При цьому визначається ступінь підлеглості дитини вимогам батьків. Вимога зрілості — це тиск, який батьки надають на дитину, щоб примусити його діяти на межі розумових можливостей, високому соціальному і емоційному рівні. Спілкування – це використання батьками переконання, щоб добитися від дитини поступки; з'ясування його думки або відношення до чого-небудь. Доброзичливість — те, наскільки батьки виявляють зацікавленість в дитині (похвала, радість від його успіхів), теплоту, любов, турботу, співчуття по відношенню до нього.

Якими ж виявилися особливості стилів взаємодії батьків з дітьми в сім'ях, де діти демонстрували різні моделі поведінки?



Модель поведінки I. Авторитетний батьківський контроль. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки I, набрали найбільшу кількість очок по всіх чотирьох ознаках. Вони відносилися до своїх дітей ніжно, з теплотою і розумінням, доброзичливо, багато з ними спілкувалися, контролювали дітей, вимагали усвідомленої поведінки. І хоча батьки прислухалися до думок дітей, поважали їх незалежність, вони не виходили тільки з бажань дітей. Батьки дотримувалися своїх правил, прямо і ясно пояснюючи мотиви власних вимог. Батьківський контроль поєднувався з безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійним і незалежним. Ця модель була названа моделлю авторитетного батьківського контролю.

Модель поведінки II. Владна. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки II, отримали нижчі оцінки по виділених параметрах. Вони більше покладалися на строгість і покарання, відносилися до дітей з меншою теплотою, меншим співчуттям і розумінням, рідко спілкувалися з ними. Вони жорстко контролювали своїх дітей, легко, застосовували свою владу, не спонукали дітей висловлювати свою власну думку. Ця модель була названа владною.

Модель поведінки III. Поблажлива. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки III, були поблажливими, невимогливими, неорганізованими, погано налагоджували сімейний побут. Вони не заохочували дітей, відносно рідко і мляво робили зауваження, не обертали уваги на виховання незалежності дитини і його упевненості в собі. Ця модель була названа поблажливою.

Отже, будь-яка деформація сім'ї приводить до негативних наслідків в розвитку особистості дитини. Можна виділити два типи деформації сім'ї: структурну і психологічну. Структурна деформація сім'ї — не що інше, як порушення її структурної цілісності. В наші дні це зазвичай пов'язано з відсутністю одного з батьків.

Тому глибокий постійний психологічний контакт з дитиною - це універсальна вимога до виховання, яке однаковою мірою може бути рекомендоване всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка