Консультація для вихователів Як виховати у дітей патріотичні почуття



Скачати 174.22 Kb.
Дата конвертації10.03.2016
Розмір174.22 Kb.

Консультація для вихователів

Як виховати у дітей патріотичні почуття

«Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб піти по землі,

хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його,

не здатен переживати високі патріотичні почуття»

В.О.Сухомлинський



Плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини. Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм. Патріотизм (грец. patris — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.



У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

  • формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка,міста);

  • формування духовно-моральних взаємин;

  • формування любові до культурного спадку свого народу;

  • виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

  • почуття власної гідності як представників свого народу;

  • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Виховання у дітей патріотизму як моральної якості забезпечується через ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практичну діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста, а в середній – мати певні уявлення про Батьківщину ( Батьківщина – це місце, де людина народилася і живе, де народились і живуть її батьки, Вона така ж рідна для людини, як і її батьки, тому і називається батьківщиною). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні – український народ. У народу з роду в рід передаються народні пісні і традиції, материна рідна мова, повага до старших, шана і любов до батьків і рідного дому.

Важливим напрямом патріотичного виховання є залучення дітей до народознавства: вивчення культури, побуту і звичаїв рідного народу, виховання інтересу до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, колисанки, забавлянки, ігри, загадки), розширюючи уявлення про народні промисли ( вишивка, петриківський розпис) вони поступово отримають цілісне уявлення про своєрідність українського народу, втілену в художній і предметній творчості.




Консультація для батьків
Як привити дитині любов до рідної мови

…Бо ж найтепліше рідне слово.

Воно, як мамина рука

Крилате, рідне, світанкове…

Н. Красоткіна

Дошкільний вік – вік засвоєння дорослої мови. Саме в цей період дитина вступає у сферу побутового спілкування, починає опановувати літературну мову. Велику роль у розвитку мовлення, поповнення словникового запасу дитини відіграють батьки. Дорослі – це охоронці накопиченого людством досвіду знань, умінь, культури. Передати цей досвід можна не інакше, як за допомогою мови, бо мова – «найважливіший засіб людського спілкування».

Уже з 3-річного віку з дітьми можна вивчати малі жанри фольклору: колисанки, забавлянки, потішки, приспівки.

Наприклад:

Вони увібрали в себе багатющу скарбницю звичаїв, традицій, успадкованих від попередніх поколінь. Вони легкі для наслідування, вводять у світ дорослого життя, прилучають до споконвічних національних цінностей. І саме з уст матері та батька вони звучать весело, легко і невимушено.

Такі зразки народної творчості доречні, коли діти просинаються та вдягаються, їдять, умиваються, лягають спати та встають, коли діти граються, займаються, розважаються і т.д.

Наприклад:

Ой, люлі – люлі,

Прилетіли гулі.

Стали гуленьки співати,

Діток спати укладати.
Люлю – люлю, спи, синулю,

Спи, маленький, міцно.

Лягай спати вчасно,

Будеш жити щасно.


В маминої доні оченята сонні,

Рученьки, мов з вати.

Доня хоче спати.

Прийшла ніч тихесенька,

Спи, моя малесенька.
Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток – одноліток,

Потягушки – потягушки,

На кісточки – простушки.


Кую – кую чобіток,

Подай, бабо,молоток.

Не подаси молоток,

Не підкую чобіток.

Доброта, чуйність, ніжність, турбота і любов, працелюбність, шана і повага до батьків… Ці моральні якості червоною ниткою проходять через усі колисанки, забавлянки, потішки. Лагідний мамин спів засіває в дитячу душу любов до природи, до рідного краю, мелодійної мови. У словах матері – ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, щира віра в магічну силу українського слова.

У дітей дошкільного віку треба виховувати й загальну культуру мовлення: вміння слухати звернену до них мову, дивитися в очі співрозмовникові, не перебивати дорослих, не втручатися в їхню розмову.

   Над розвитком мови дитини, збільшенням словникового запасу слід працювати протягом усього дошкільного віку.

   Яку кількість слів може засвоїти дитина? Чи є якісь межі, кількісні показники для кожного вікового етапу життя дитини? Активний словник дитини старшого дошкільного віку( 5-6 років життя) вже наближається до словника дорослої людини ( 6-8 тисяч слів). Дитина вільно користується всіма частинами мови, правильно називає предмети, їх ознаки та властивості. Але батьки повинні постійно поповнювати словник дитини новими словами; уточнювати знання слів, активізувати словник; збагачувати дитячу мову прислів'ями, приказками, загадками, образними народними виразами.

 Ефективним засобом збагачення словника дітей є ігри.

Наприклад, «Слова зимові і весняні», «Ласкаве слівце», Скажи навпаки»,

«Послухай і повтори», «Один – багато» тощо.

Батькам варто пам'ятати, що невичерпним джерелом розумового розвитку дітей та збагачення їхнього словника, є твори художньої літератури.

 Цікава книжка – це велика радість для дитини! Не позбавляйте її цієї радості, стежте за новинками, поповнюйте ними сімейні дитячі бібліотечки.

 Розучуйте з дітьми вірш. Це виховує у них любов до поезії, сприятиме розвитку поетичного слуху, виразного мовлення.

  У доборі дитячих книжок потрібно бути обережним, обов'язково враховувати вік та індивідуальні особливості психічного розвитку дитини. Книги, непосильні віку, дитина слухатиме, але не чутиме.

 Дуже важливо визначити час для читання книжок дитині.

  Найкраще читати художні твори в ранковий час, після сніданку, вдень перед обідом (за годину-півтори) та в другій половині дня, після денного сну. У цей час дитина найбільш працездатна, охоче слухає дорослих, добре сприймає і розуміє зміст.

В умовах сім'ї рекомендується читати оповідання 3-4 рази на тиждень, по одному твору в день, переказуючи – раз на тиждень.

Для дітей дошкільного віку видаються щомісячні журнали. Добре, якщо в сім'ї передплачують цей журнал. Одержавши черговий номер, слід спочатку розглянути з дитиною картинки, звернутися до неї із запитаннями щодо їх змісту і лише після цього прочитати один твір.

 Діти дошкільного віку надзвичайно легко запам'ятовують вірші. Швидкість і легкість запам'ятовування – їхня вікова особливість.

 Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з дитячого садка. Я спробую відгадати: «Що ти сьогодні їв?»

   А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в садочку було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя вашої дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкриється перед вами її серце. Це того варте,повірте.

  Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

   Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

   

Це варто пам’ятати всім батькам


-  Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

-  Пам'ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини в сім'ї є мати, батько, дідусь, бабуся.

-  Не забувайте, що ваше мовлення –взірець для наслідування.

-  Не забувайте доручити старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

-  Спонукайте дитину до звуконаслідування, правильного вимовляння слів.

-  Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

-  Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

-  Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

-  Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте мовленнєві творчості вашої дитини.

-  Спонукайте їх до складання віршів, лічилок, будьте їм помічниками.

-  Уважно  ставтеся до запитань вашої дитини.

-  Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

-  Спонукайте дітей до запитань, виховуйте «чомусиків».

-  Систематично проводьте ігри в слова.

-  Не забувайте доречно вживати прислів'я, загадувати загадки.

-  Кожне незрозуміле дитині слово обов'язково поясніть, у присутності дитини вдайтесь до словника.

- Щиро цікавтеся справами та успіхами своєї дитини, радійте та підтримуйте, коли їй це потрібно.

- Завжди знаходьте час вислухати дитину, дати слушну пораду.

-  Обговорюйте прочитане. Наштовхуйте дітей на роздуми про характери персонажів, про відчуття, які вони переживають у ту або іншу мить, про причини їх поведінки.

Шановні батьки! Вивчіть з дітьми

правила культурного мовленнєвого спілкування.

   -       Якщо до тебе звернулися із запитанням, відповідай ввічливо, повним речення. Чітко вимовляй слова і звуки, говори досить голосно, щоб усім було зрозуміло і чутно

 -        Уважно вислухай вказівки старших.

 -        Вітайся при зустрічі з друзями і знайомими. Слова вітання чи прощання промовляйте доброзичливо і досить чітко, щоб тебе чули, дивлячись при цьому в очі співрозмовнику.

-          Дорослих називай на «Ви».

-         Не забувай вибачатися за будь-яку недоречність, допущену у поведінці.

-         Дякуй за надану допомогу, увагу, турботу.

-         Якщо звертаєшся із запитанням, проханням, вибаченням, не забудь  про слово «будь ласка». Пам'ятай, що не всяке твоє прохання може бути виконане. Якщо тобі відмовляють, не наполягай, не будь впертим і набридливим;

- Пам'ятай про чарівні слова «будь ласка», «дякую», «прошу», «вибачте», «дозвольте», «смачного», слова вітання і прощання тощо.

-         Не перебивай розмови дорослих. Якщо тобі терміново треба звернутись,то скажи: «Вибачте, будь ласка…» і, дочекавшись дозволу, звернись із проханням.

-          Під час розмови поводься скромно, спокійно, дивись в очі співрозмовникові, не розмахуй руками.

-         Ввічливо розмовляй з усіма рідними, близькими і чужими людьми, зі своїми однолітками.

-          Умій помовчати, коли це необхідно.

-          Не розмовляй голосно там, де дорослі займаються своїми справами, у транспорті, на вулиці.

Легенда «Наша земля»

Як тільки Бог поселив людей на Землі, вони одразу почали просити в нього вигідні місця для проживання. Не квапилися тільки українці. Вони відпочатку були козаками: безпечно мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось озирнулися – і побачили, що повсюди снують люди, обживають займані місцини. Тоді пішли і козаки до Бога. Тихенько стали за порогом і чекали, бо Творець саме тоді був у роздумах, і вони не посміли турбувати та відвертати його увагу. Стали чекати. Через деякий час Бог обернувся і побачив чубатих вояків, здивувався: - А чого вам треба?. А дізнавшись, чого вони прийшли, задумався . Подивився Бог згори і побачав, що все уже роздано. А козаки – ну дуже вже йому сподобалися і не хотів Творець лишати їх без земель.

- Гаразд, - сказав Господь. – Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай, там усе є: ріки, озера, ліси. Земля там дуже родюча і пахне медом; вода – як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. Але пам’ятайте, ця земля любить працьовитих і чесних людей, її треба берегти, тоді вона буде вам рідною – і одягатиме, і загріватиме, і годуватиме, і захищатиме вас; і будете ви на цій землі справжніми господарями.

Пішли наші предки на ту землю, оселилися там і живуть до сьогоднішнього дня. А країну назвали – Україною. Народ український і понині славиться працелюбністю, щирістю, добротою, веселим характером, своєю милозвучною мовою.

Україна – це отча земля, рідний край. Ми щасливі, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

Консультація для батьків

Роль матері і батька у моральному вихованні дитини 

Без хороших батьків немає хорошого виховання, попри всі університети. І. Карамзін
Життя переконливо доводить животворчу силу родини у розвитку і

вихованні дитини. Саме сім’я, залишаючись осередком людяності, безкорисливості та мудрості, є важливою школою виховання взаємостосунків між чоловіком і дружиною, між батьком і матір’ю, які мають розвиватися на ґрунті національних і сімейних цінностей, норм і традицій, взаємовпливу особистісних моральних якостей батьків і дітей.



Засади родинних відносин ґрунтуються на любові. Маленька дитина інстинктивно тягнеться до своїх батьків, які її годують, зодягають і піклуються про неї. У малої дитини формується підґрунтя до справжньої любові.

Коли між батьками бракує згоди, то це гостро відчуває дитина, яку це дуже ранить. Своєю неморальною поведінкою батьки можуть відштовхнути дитину від себе. Гідне пошанування батьками один одного є найкращим прикладом до наслідування для дітей. Батьки стосовно дітей повинні зберігати рівність поглядів і переконань, щоб діти не відчували різниці між наказами матері і батька, а також розуміли однакову відповідальність перед ними. Однакова любов до всіх дітей у родині сприятиме любові дітей між собою, а також до батьків. Старші брати чи сестри повинні відчути обов'язок помагати батькам у вихованні і навчанні молодших

Батьківський приклад, а особливо авторитет – велика сила у формуванні моральності у дітей і підлітків.

А ким для кожного з нас є батько? Батько-захисник, годувальник. Його слово – закон. Він зробить усе, аби не згубилось коріння родоводу. Батьківська любов, згідно з народною мораллю, має бути стриманою і врівноваженою. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала; саме такою має бути батьківська любов.

Пізнаючи світ, дитина оволодіває знаннями, при цьому опирається на думку і судження батьків. Від сім’ї залежить моральне обличчя дитини. Батьки впливають на дітей словом, вчинками, діями, прикладами, привчаннями, навіюваннями, при потребі і примусом, виховують у них любов до людей, формують дитячий характер, загартовують волю: «Приклад ліпше, ніж наука», «Бурчання наскучить, приклад научить», «Добрий приклад кращий за сто слів», – говорить народна мудрість.

Матері і батькові в сім’ї відводилася найвища роль. Діти, на знак

глибокої пошани, за народною традицією зверталися до матері та батька

через увічливу форму «Ви». Від батьків підростаюче покоління засвоюва-

ло такі поняття, як гідність, честь, людяність. Саме матері і батькові нале-

жало формувати у дітей ставлення до себе та до інших людей. А це мож-

ливо лише в тих сім’ях, де панують лагідність, взаємна щирість та добро-

зичливість.

Зрозуміло, що мати – природна вихователька своїх дітей, а батько –

авторитет, захисник, годувальник. Але в народних уявленнях результат

виховання багато в чому залежить саме від особистості матері, яка завдяки

своїй любові може робити дива.

«Мати ... перший педагог, від якого розпочався родовід, вихователь та й саме виховання, і її ніким замінити не можна» – наголошує М.Г. Стельмахович [5, 134]. В українській етнопедагогіці побутує багато прислів’їв та приказок, які підкреслюють культ матері, її виховну місію: «Що мама навчить, те й батько не перевчить», «Які кури – така квочка, яка мати – така дочка», «Чого не дала мати, того не купиш і в пана», «Батько розумний, а мати розумніша – ніколи дітей своїх не полише», «До людей по розум, до матері – по серце», «Мамина молитва і з дна ріки врятує, і в горах збереже», «Справжня мати і лає, і карає та від серця не відриває».

Основним взірцем для дитини є перш за все мати, наділена такими

людськими якостями, як любов, доброта, мудрість, відчуття краси, чес-

ність, справедливість, совісність, покаяння і прощення, сердечність, душе-

вність, милосердя, терпіння, інтелігентність, працьовитість тощо. Лише

жінка-мати, від якої залежить духовно-моральна основа життя родини,

здатна створити в оселі атмосферу душевного спокою та захищеності кож-

ного члена сім’ї.

Правильне родинне виховання – запорука морального здоров’я ди-

тини. Як свідчить світовий досвід, провідним чинником впливу сім’ї на

дитину є її якісні характеристики: ставлення батьків до дитини, гармоній-

ність взаємин між членами родини, позитивний психологічний клімат,

пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури. Народна мудрість

стверджує: «Як батьки ставляться до своїх дітей, так і діти ставляться до

своїх батьків». У сім’ї дитину вчать правильному ставленню до свого ото-

чення – до батьків, родичів, знайомих, до суспільства взагалі. Вона пізнає

основи життя й поведінки в суспільстві, засвоює моральні та суспільні но-

рми і звички, найважливіші загальнолюдські цінності. Дуже важливо, щоб

дитина знаходила у сім’ї любов, розуміння і відповідну допомогу на випа-

док невпевненості та невдач. Взаємовідносини у родині стають для дитини

прикладом для наслідування або ж трагедією дитинства, що в подальшому

відобразиться на всьому житті. Адже повсякденні проступки батьків зали-

шать назавжди глибокий слід у дитячій душі.

Так, саме батьки і сім’я справляють на вразливу дитячу душу найсильніший вплив. З сім’ї дитина виносить перші враження про навколишній світ, в сім’ї формується свідомість, закладаються моральні устої, прищеплюються культурні навички. Цьому сприяє мікроклімат взаємин дорослих і дітей, теплота, довірливість їхнього спілкування.

Дбаючи про те, щоб діти виросли щедрими душею, відчували люд-

ське тепло і дарували його іншим, ви,батьки ні на мить не повинні забувати

слова великого А.С. Макаренка: «Наші діти – це майбутні батьки і матері,

вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости пре-

красними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це – не все:

наші діти – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбут-

нє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усі-

єю країною. ...Батьки, насамперед ви повинні пам’ятати про велику важли-

вість цієї справи, про вашу велику відповідальність за неї» .

Сімейне виховання – важлива складова життя української родини.

Виховання починається саме із сім'ї. Батько - найстарший. Його слово було законом для всіх у родині. Він ніс відповідальність за кожного члена сім'ї. Мама, матуся, ненька... Це Берегиня роду людського. Вона дала нам життя. Увесь вік пестить і оберігає нас - своїх дітей. Коли ми виростаємо, то батьки наші не менш хвилюються за нас дорослих, ніж за малих. Бо у дітях - все життя батьків, їхні мрії, сподівання. 


      Обов'язок дітей - платити батькам за їхнє піклування, любов, відданість тим самим: піклуванням, любов'ю, відданістю... 

У дітях батьки продовжують себе. Піклування про розвиток і виховання дитини дає батькам відчуття повноти життя, особистого щастя і власної значущості. Батьки як головні вихователі відповідають перед власною совістю, народом, державою за долю дітей, їх моральну зрілість, вихованість.

Держава покладає на батьків обов’язок і відповідальність за виховання дітей, за створення в сім’ї умов для повноцінного фізичного росту і розвитку

дитини, формування її інтелектуальних здібностей, моральних якостей, ор-

ганізації життєдіяльності дитини. Батьки повинні добре підготувати дітей

до майбутнього життя, сприяти здійсненню певної мети, допомогти їм ста-



ти повноцінними щасливими людьми.
      


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка