Консультація для вихователів



Скачати 62.37 Kb.
Дата конвертації30.03.2016
Розмір62.37 Kb.
10.12. 2012 Консультація для вихователів

Мовлення вихователя – один з основних чинників мовленнєвого розвитку дітей.

Мовлення - це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання.
Проблемою педагогічного мовлення займалися ряд дослідників: І.А. Зазюн, В. Кан-Калик, І. Томан, В.П. Чихаєв, Т.К. Цветкова, П.І. Білоусенко, Ю.С. Василенко, Н.П. Вербова,  О.О. Леонтьєв, К.Л. Крутій, І. Синиця.
Вислів «мовлення педагога» здебільшого вживають, коли говорять про усне мовлення. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, так і результат цього процесу — усні вирази. Мовлення вихователя пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.

Професійні особливості мовленнєвої діяльності педагога:

а)    педагог спеціально організовує цю діяльність, керує нею залежно від умов педагогічного спілкування;

б)    кінцевим результатом такої діяльності є досягнення гуманістично прямованої мети, пов'язаної з вихованням дітей;

в)    добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від потреб, завдань взаємодії педагога з дітьми; їх ефективність прогнозується;

г)    мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції дітей, вона регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель;

д)    мовлення педагога є предметом його педагогічного аналізу й самоаналізу, постійного самовдосконалення.

Аналізуючи мовлення педагога, нерідко використовують вислів «комунікативна поведінка».Комунікативна поведінка вихователя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію дітей вони розраховані.
Мовленнєвий бік спілкування становить складну поліфонію реплік, розповідей, запитань, оцінних суджень, відповідей, зауважень, емоційних реакцій. Ця специфічна атмосфера — результат комунікативної поведінки вихователя й дітей. Щоразу вона неповторна і в цьому розумінні — миттєва. Діти несуть у собі настрій враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реагувати на поведінку його вихованців. Тому так важливо, плануючи зустріч із дітьми, обміркувати не тільки зміст спілкування, а й особливості мовлення і комунікативної поведінки (як я говоритиму, які вербальні і невербальні засоби дадуть мені можливість бути виразним, переконливим, коректним, яку емоційну атмосферу спілкування я хотів би створити).

Педагогічна ефективність мовлення вихователя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вихователя залежить передусім від того, який стиль спілкування з дітьми взагалі йому притаманний, які в нього установки на взаємодію з дітьми, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення [39].


Так, можна помітити різницю в комунікативній поведінці між вихователем з навчально-дисциплінарною та особистісно-орієнтованою моделями спілкування. Мета першої - озброїти дітей знаннями, вміннями та навичками. Спосіб спілкування - повчання, роз'яснення, заборона, вимоги, погрози, нотації, покарання, окрик. Тактика - диктат і опіка. Результат - взаємне відчуження дорослих і дітей, переважання реактивності над активністю, невротизація і псіхопатізація дітей, негативізм.
Мета другий - сприяти становленню дитини як особистості.

Завдання тут інші - забезпечення почуття психологічного захисту, довіри дитини до світу, радості існування; формування особистості, розвиток індивідуальності дитини. Тактика спілкування вихователя з дитиною - співпраця. Результат - долається можливий егоцентризм дитини, формується колектив, уяву і мислення дітей, не скуті страхом перед невдачею або насмішкою, діти розкріпачується. Розвиваються пізнавальні та творчі здібності.


Підвищена гучність голосу, за дослідженнями І.К. Фрідман, змушує стискуватися, викликає напругу всього тіла у дошкільнят. Різкий дотик - і тіло здригається, згортається. Спокійне погладжування розслабляє дитини. Звернення з суворою інтонацією - і голова опускається, зсутулюються плечі. Ласкавий голос - дитина тягнеться до нього всім тілом.
Дитина - дуже точне дзеркало, пише І.К. Фрідман, в якому відображаються ставлення, погляди, інтонації. У дитині знаходять відображення манера рухатися, гримаси обличчя, інтонація, звучання голосу дорослого. Строгі обличчя і голоси, що оточують дитину, створюють винувате обличчя, окрики - замкнутість і напруженість. Посмішка, звернена до малюка, і ласкаве звучання голосу привчають дитину реагувати усмішкою на інших людей. Зауваження, несподівані дотики, перебивання залишають після себе готовність до подразнення, неорганізованість рухів і мови.
У стосунках вихователя з дітьми має значення як педагог звертається до тієї чи іншої дитини.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:


Правильність — відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

Точність — відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;
Логічність — вираження у смислових зв'язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв'язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо-текстових зв'язків;

Чистота — відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення неліте-ратурної лексики — одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;
Виразність — особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;
Багатство — уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї павички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

Доцільність — вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування.

Невербальні засоби спілкування - його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення — це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.


Розвиваючи мовлення дошкільників, дуже важливо належно організувати мовленнєво-ігрову діяльність, що грунтується на системі мовленнєвих технологій, спрямованих на перехід дитини від репродуктивних до креативних мовленнєво-ігрових дій.

Розвиток мовлення — це не лише збагачення словника, формування звукової, граматичної культури та удосконалення зв'язного мовлення. Насамперед, це — розвиток вміння спілкуватися. Тому ми вчимо дітей робити повідомлення, пояснювати, переконувати, доповнювати, домовлятися, хвалити, надихати, дискутувати, вітати, слухати інших, користуватися вербальними та невербальними (міміка, жести, рухи) засобами виразності.


Базовий компонент дошкільної освіти в Україні поставив перед педагогами основне завдання — виховати особистість, яка успішно діє в різних життєвих ситуаціях. А здатність швидко адаптуватися до нових соціальних умов безпосередньо залежить від комунікативних умінь та навичок, достатній рівень яких дає дитині змогу самореалізуватися й адекватно діяти у соціальному оточенні.

Щоб навчити дитину оперувати своїми мовними знаннями, виховати ініціативну особистість з високим рівнем мовленнєвої творчості, потрібно використовувати у своїй роботі різні методи та прийоми мовленнєвого розвитку, зокрема:



  • лексичні та мовленнєві вправи;

  • мовленнєві логічні задачі;

  • інтерактивні методи — «дерево рішень», «мікрофон», метод багатоканальної діяльності тощо.

Лексичні та мовленнєві вправи
Одним із дієвих методів розвитку мовлення дошкільників є використання лексичних та мовленнєвих вправ. Це завдання практичного характеру для вправляння дітей в активному вживанні слів-означень, антонімів, створенні синонімічного ряду .

Метою такого вправляння є розвиток словника:


 збагачення його образними словами — золоте листячко; сонне дерево; шовкова травиця;
 розкриття метафоричних образів — вітер гладив ниви; мо-ре заснуло; струмок гомонить; небо цвіте хмарами; небо обтрушує зорі в озерце.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка