«Краснуха, вітряна віспа, кір»



Скачати 185.13 Kb.
Дата конвертації31.03.2016
Розмір185.13 Kb.
Реферат
З медико-санітарної підготовки

Тема: «Краснуха, вітряна віспа, кір»

Учениці 11-а класу

Гімназії № 136 м. Києва

Вишнягової Юлії

Вітряна віспа
Вітряна віспа — це гостре інфекційне захворювання, яка супроводиться підвищенням температури тіла та плямисто-папульозно-везикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках.

Етіологія. Збудник вітряної віспи — вірус, у навколишньому середовищі нестійкий Встановлено ідентичність вірусів вітряної віспи та оперізуючого лишаю.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на вітряну віспу, починаючи з 1-2-го дня інкубаційного періоду і до зникнення висипу. Джерелом захворювання може бути також хворий на оперізуючий лишай. Вітряна віспа передається повітряно-краплинним шляхом на відносно далекі відстані (через сусідні кімнати і квартири). Внаслідок малої стійкості збудника через третю особу та предмети, з якими стикався хворий, не передається.

Сприйнятливість до вітряної віспи загальна. Хворіють діти всіх вікових груп. Переважна більшість хворих — це діти до 10 років життя.



Патогенез. Вхідними воротами інфекції є верхні дихальні шляхи. В епітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів вірус вітряної віспи розмножується, проникає в русло крові і розноситься по всьому організму. Внаслідок дерматотропності вірус вибірково уражує шкіру, що клінічне проявляється висипом. Зрідка при вітряній віспі в легенях, печінці, нирках, підшлунковій залозі настають специфічні зміни, зумовлені патогенною дією вірусу.

Останнім часом вважають, що можливе тривале збереження вірусу вітряної віспи в організмі після перенесеної хвороби (в клітинах міжхребцевих нервових гангліїв). Внаслідок впливу несприятливих факторів вірус може активуватися, що клінічне проявляється оперізуючим лишаєм. Так можна пояснити можливість захворювання оперізуючим лишаєм людини, яка раніше хворіла на вітряну віспу, незважаючи на стійкість імунітету при вітряній віспі та ідентичність збудників обох захворювань.



Клініка. Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. Продромальні явища зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). На такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з'являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з'явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюються на характерні для вітряної віспи елементи — везикули (пухирці). Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину (від макового зернятка до великої горошини), розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії. У разі проколу везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Окремі везикули мають пупковидні вдавлення, що пов'язується з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають (через 1-3 дні), на їхньому місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з'являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипу, що перебувають на різних стадіях розвитку (парули, везикули, кірочки). У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з'являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі, як і на шкірі, є пухирець (везикула). Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітрянкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало. Вони нестійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.

Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Клінічні форми вітряної віспи різноманітні. При пустульозній формі вміст пухирців стає гнійним, утворюються пустули. Після їхнього підсихання і відпадання кірок залишаються рубці. Бульозна форма характеризується появою, крім типових везикулярних висипань, великих (діаметром до 2 — 4 см) пухирців з каламутним вмістом, які лопаються і залишають вогкі поверхні. Прогноз при цій формі у більшості випадків сприятливий.

При гангренозній формі на місці пухирців з'являються некрози, які перетворюються згодом на глибокі виразки. Виникають явища загальної інтоксикації, часто — гнійно-септичні ускладнення. При геморагічній формі поряд з геморагічним характером вмісту пухирців з'являються крововиливи в шкіру, спостерігається кровоточивість слизових оболонок. Останнім часом у хворих, які приймали незадовго до захворювання вітряною віспою гормональні препарати, спостерігаються тяжкі та злоякісні форми цієї хвороби.

Генералізована вітряна віспа з ураженням внутрішніх органів (вісцеральна форма) діагностується звичайно тільки після смерті під час розтину. Це найтяжча форма вітряної віспи, при якій поряд з типовими змінами шкіри та слизових оболонок первинно уражуються легені, печінка, нирки, підшлункова залоза та інші органи.



Ускладнення при вітряній віспі бувають рідко. При появі везикулярного висипу на слизовій оболонці гортані розвивається іноді клінічна картина стенозу гортані (вітрянковий круп). Якщо висипання пухирців є на рогівці, може розвинутися кератит. Серед ускладнень, пов'язаних з безпосередньою дією вірусу, важливе місце займає пневмонія. Вона приєднується звичайно на початку хвороби. Неврологічні ускладнення виникають у стадії утворення кірок. Це енцефаліт, мієліт, серозний менінгіт.

Ускладнення, зумовлені вторинною інфекцією, проявляються по-різному (нагноєння пухирців, виникнення абсцесу, флегмони, лімфаденіту); у дітей раннього віку бувають також пневмонія і гнійний отит.



Діагноз вітряної віспи в типових випадках не становить труднощів. Рудиментарну та абортивну форми хвороби потрібно диференціювати з шкірними проявами ексудативного діатезу, стрептодермією і наслідками від укусів комарів (улітку). Бульозна форма вітряної віспи відрізняється від пемфігусу наявністю, крім пухирців, типових вітрянкових везикул.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинній інфекції. Везикули треба змазувати 1—2 % розчином метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні тощо), проводять неспецифічну детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики. Лікування неврологічних ускладнень патогенетичне. Таких хворих потрібно госпіталізувати у спеціалізоване відділення інфекційної лікарні.

Профілактика. Активна імунізація вивчається. У нашій країні одержано тканинні живі атенуйовані штами вірусу вітряної віспи. Але доцільність вакцинопрофілактики вітряної віспи сумнівна, оскільки, з одного боку, перебіг хвороби переважно легкий, а з другого — треба утриматися від подальшого перевантаження календаря щеплень.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на вітряну віспу ізолюють удома, якщо є показання,— у стаціонарі, на 9 днів від моменту появи висипу. 2. Карантин накладають на дітей до 7 років, які були в контакті з хворим на вітряну віспу або оперізуючий лишай і не хворіли на вітряну віспу, на строк від 11 до 21 дня від моменту контакту. 3. У зв'язку з нестійкістю збудника заключну дезінфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють. 4. За вогнищем (у дитячих колективах До 7-річного віку) встановлюють медичний нагляд.

Профілактичний ефект введення імуноглобуліну контактним є сумнівним.

Кір.
Кір — надзвичайно контагіозна гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, яка характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, катаром слизових оболонок дихальних шляхів та кон'юнктив, наступною появою плямисто-папульозного висипу, що покриває шкіру хворого.

Етіологія. Збудник кору — вірус, нестійкий у навколишньому середовищі.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на кір. Найбільша заразність спостерігається в початковому катаральному періоді та в перші дні висипання. Шлях передачі кору — повітряно-краплинний на значні відстані (через коридори, сходові клітки в сусідні кімнати та квартири). Передача кору через предмети та третю особу у зв'язку з нестійкістю збудника не відбувається.

Сприйнятливість людини до кору дуже висока. Всі діти і дорослі, які не хворіли на кір, але були в контакті з хворим, захворюють. Імунітет до кору у дорослих є результатом перенесеної ними хвороби. Завдяки трансплацентарному імунітету діти до 3 міс не хворіють на кір, а у віці від 3 до 6 міс хворіють дуже рідко. Останнім часом у зв'язку з уведенням масової вакцинації спостерігаються зміни вікової структури хворих на кір: збільшується питома вага дітей старшого віку та дорослих, які давно були імунізовані або зовсім не підлягають імунізації. Характерною особливістю останніх років є збільшення випадків повторних захворювань на кір (0,5—6 %).



Патогенез. Вхідними воротами інфекції при кору є верхні дихальні шляхи і, очевидно, кон'юнктива очей. В епітелії слизових оболонок та регіонарних лімфатичних вузлах вірус кору розмножується та проникає в кров (перша хвиля вірусемії). Циркулюючий вірус фіксується в ретикулогістіоцитарній системі та лімфоїдній тканині, посилено розмножується і знову проникає в кров (друга хвиля вірусемії). Фіксація вірусу, що циркулює повторно, триває у лімфоїдній тканині. В результаті повторного контакту вірусу з клітинами лімфоїдних утворень шкіри розви-вається гіперергічне запалення, що клінічно проявляється висипаннями. Пошкодження лімфоїдного апарату організму призводить до пригнічення імунних реакцій — розвитку посткорової анергії. Цим пояснюється значна частина ускладнень, а також загострення попередніх та супровідних захворювань після перенесеного кору.

Клініка. В клінічному перебігу кору виділяють такі періоди: інкубаційний, катаральний, період висипань та реконвалесценції. Інкубаційний період становить 9—11 днів. Він може тривати до 17 днів, а при введенні контактним імуноглобуліну — до 21 дня. Початок хвороби гострий. З'являються симптоми початок нового катарального (продромального) періоду: підвищення температури тіла до 38—39 °С, головний біль, кашель, нежить. Підвищення температури тіла в перші дні у більшості випадків нестійке. Катаральні явища з кожним днем посилюються. Кашель стає впертим. З'являються світлобоязнь, сльозотеча — розвивається кон'юнктивіт. На 2—3-й день від початку хвороби на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів, інколи на слизовій оболонці губ та кон'юнктив, виникають дрібні, розміром з макову зернину, білуваті цятки, які піднімаються над слизовою оболонкою і оточені червоним обідком. Це плями Бєльського — Філатова — Копліка — патогномонічний для кору симптом, який має особливо важливе діагностичне значення. Одночасно або через 1—2 дні на слизовій оболонці м'якого та твердого піднебінь з'являються червоні плями неправильної форми — корова енантема. Слизова оболонка всієї порожнини рота стає рихлою та гіперемійованою. Тривалість катарального періоду — 2—4 дні, але може бути до 5—6 днів, особливо у щеплених дітей. Перед появою висипань температура тіла часто знижується, іноді до норми.

Період висипу починається з нового підвищення температури тіла (двогорба температурна крива) та посилення інших симптомів загальної інтоксикації. Катаральні явища у верхніх дихальних шляхах та кон'юнктивах досягають максимуму. Перші елементи висипу з'являються за вухами, на переніссі, на обличчі. Висип при кору плямисто-папульозний, сильний, місцями він зливається, розміщується на незміненому фоні шкіри. Характерною є етапність появи висипу, спочатку на обличчі та шиї, потім) на тулубі і, нарешті, на кінцівках. Елементи висипу «цвітуть» 3 дні, з 4-го починають згасати в тому самому порядку, в якому вони з'явилися. На місці висипу залишається пігментація, згодом починається дрібне висівкоподібне лущення. Разом із згасанням висипу зменшуються явища загальної інтоксикації, нормалізується температура тіла, зменшуються катаральні явища.

У період реконвалесценції (пігментації) на фоні вже нормальної температури тіла вберігаються незначні катаральні явища, астенізація (в'ялість, швидка втомлюваність тощо), опірність організму знижується. У цей період часто розвиваються ускладнення.

Клінічні форми кору. При типовому кору спостерігаються легка, середня та тяжка форми. Остання супроводиться в окремих випадках симптомами ураження центральної нервової системи (непритомність, судороги, гіпертермія та ін.). Ці симптоми при тяжких формах кору бувають у гострому періоді хвороби (катаральному або в періоді висипу) на відміну від неврологічних ускладнень кору (енцефаліт, менінгіт), які виникають у період пігментації. Характерними для тяжких форм кору є також геморагічні прояви (кровоточивість слизових оболонок, геморагічний характер висипу тощо). Слід пам'ятати, що носова кровотеча в катаральному періоді кору може спостерігатися при різному за тяжкістю перебігу хвороби, навіть при легкій формі.

Мітигований (ослаблений) кір буває в дітей, яким проводили пасивну імунопрофілактику (введення контактному протикорового імуноглобуліну). Інкубаційний період звичайно подовжується — максимально до 21 дня. Початковий період та період висипу, навпаки, скорочується. Катаральні явища з боку слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та кон'юнктив виражаються слабко або їх зовсім немає. Явища загальної інтоксикації незначні або їх немає. Температура тіла звичайно субфебрильна. Енантеми та плям Бєльського — Філатова — Копліка у більшості випадків немає, висипання незначні.

Кір у щеплених вакциною, як правило, зберігає типові для нього клінічні риси, але здебільшого перебіг його легкий. Для щеплених проти кору характерні подовження катарального періоду хвороби та втрата етапності появи висипу.

Рудиментарний кір — дуже слабко виражені симптоми хвороби або відсутність багатьох з них. Спостерігається рідко у дітей, які не мали ні активної, ні пасивної імунопрофілактики і раніше не хворіли на кір. Такий перебіг хвороби пов'язаний з особливостями імунної реакції організму. Незначний висип, слабко виражені катаральні явища та інтоксикація при кору можуть бути іноді у дітей з вираженою гіпотрофією внаслідок перенесеного раніше захворювання. Перебіг кору у таких хворих, незважаючи на незначно виражену симптоматику, часто характеризується тяжкими ускладненнями і супроводиться високою летальністю.

Ускладнення. Частота ускладнень при кору тим більша, чим менший вік хворого. Особливо велика вона у дітей до дворічного віку. Розвиткові ускладнень сприяють супровідні захворювання та патологічні стани (рахіт, ексудативний діатез, гіпотрофія та ін.). Негігієнічні умови утримання хворих, скупченість, порушення режиму та догляду створюють широкі можливості для розвитку ускладнень при кору.

Найчастіше ускладнення з боку органів дихання такі: круп, гнійний бронхіт, пневмонія, плеврит. Розрізняють ранній та пізній круп. Ранній коровий круп виникає в катаральному періоді або на початку періоду висипу, триває 1-3 дні. Пізній круп приєднується в періоді пігментації, пов'язаний з активацією вторинної бактеріальної інфекції і характеризується тяжким перебігом.

Бронхіт, пов'язаний з катаральним запаленням слизової оболонки, є симптомом кору. Приєднання бактеріальної флори та розвиток гнійного бронхіту — важке ускладнення кору.

Пневмонія є найчастішим ускладненням кору і переважно причиною летального кінця. Вона розвивається в ранні періоди хвороби, разом з появою висипу або на висоті висипань (рання пневмонія) і після згасання висипу (пізня пневмонія).

Серед ускладнень кору, пов'язаних з ураженням травного каналу, домінує стоматит. Він зумовлюється нашаруванням вторинної інфекції на уражену вірусом слизову оболонку ротової порожнини. З'являються афти, некрози, дрібні виразки, найчастіше на слизовій оболонці щік. Губи при цьому часто набрякають, тріскаються. Стоматит може бути одиничним ускладненням кору, але здебільшого він приєднується до інших ускладнень у ослаблених дітей з порушеною трофікою. Нома (гангрена щоки), яка спостерігалася раніше як ускладнення кору в дітей з тяжкою дистрофією, останнім часом не спостерігається.

Катаральне запалення слизових оболонок кишок при кору створює сприятливий фон для розвитку бактеріального ентерити, ентероколіту, коліту. Особливо небезпечним є нашарування дизентерії, сальмонельозу, у дітей раннього віку — колі інфекції, стафілококової інфекції.

Серед інших ускладнень, пов'язаних з активацією вторинної бактеріальної флори, найчастіше спостерігається гнійний отит, мастоїдит, синусит, гнійний кон'юнктивіт або блефарокон'юнитивіт, кератит, стафіло- і стрептодермія, пемфігус, флегмона підшкірної основи та ін.

Тяжкі ускладнення кору пов'язані з ураженням центральної нервової системи. Найчастіше буває коровий енцефаліт, рідше — менінгоенцефаліт та серозний менінгіт.

Коровий енцефаліт розвивається в період згасання корового висипу та пігментації. Характеризується відновленням симптомів загальної інтоксикації та появою симптомів ураження речовини мозку. Спостерігаються розлади свідомості різного ступеня (оглушеність, сопор, кома), психічні розлади (галюцинації, делірій, «мозковий крик»), судороги (клонічні, тонічні, клоніко-тонічні), парези та паралічі, гіпертермія, насильствені рухи (нервові тіки, міоклонія, атетоз), ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску (головний біль, блювання та ін.). Поява неврологічних симптомів при кору свідчить про потребу невідкладної госпіталізації та лікування такого хворого.

Коровий менінгіт спостерігається рідко. Характеризується підвищенням температури тіла, сильним головним болем та повторним блюванням. Наявні гіперестезія м'язів потилиці, верхній та нижній симптоми Брудзінського, симптом Керніга. Коровий менінгіт звичайно доброякісний, при енцефаліті прогноз завжди дуже серйозний.

Останнім часом встановлено зв'язок підгострого склерозуючого паненцефаліту з коровою інфекцією. Клінічно склерозуючий паненцефаліт проявляється зростаючою недоумкуватістю, різкими вогнищевими неврологічними симптомами, гіперкінезами, міоклонічними судорогами. Хвороба розглядається як результат тривалої персистенції вірусу кору в тканині мозку.

Діагноз кору встановлюють на основі типової клінічної картини хвороби. В діагностиці нетипового кору важливе значення мають дані про контакт з хворим на кір, проведення профілактичних заходів (мітигований кір після введення контактному протикорового імуноглобуліну). Для кору характерною є лейкопенія, якій в початковому періоді хвороби може передувати лейкоцитоз; ШОЕ не змінюється.

Якщо у хворого на кір наявний лейкоцитоз, особливо нейтрофільний, зростає ШОЕ, слід думати про ускладнення бактеріального походження. Специфічні вірусологічні та серологічні методи діагностики кору трудомісткі (їх проводять за епідеміологічними показаннями, при наукових дослідженнях тощо).

Кір слід диференціювати з іншими захворюваннями, які супроводяться висипом: краснухою, скарлатиною, ентеровірусною інфекцією, медикаментозною хворобою. Дуже важливою є рання діагностика кору в катаральному періоді хвороби, оскільки потрібно виключити гостру респіраторну вірусну інфекцію.

Лікування хворих на кір здійснюється переважно в домашніх умовах. Госпіталізують хворих з тяжкими та ускладненими формами кору, за епідеміологічними та побутовими показаннями (з дитячого будинку, інтернату і т. ін.). Потрібно дотримувати постільного режиму протягом усього гарячкового періоду, а також правил особистої гігієни. Рекомендується часте пиття.

Профілактика. В нашій країні обов'язкова планова активна імунізація живою атенуйованою коровою вакциною проводиться з 1968 р.

До введення протикорової вакцини основним методом боротьби з кором була серопрофілактика (введення протикорового імуноглобуліну).

Нині протикоровий імуноглобулін з профілактичною метою вводять лише обмеженому контингенту контактних: дітям у віці 1—1,5 року (починаючи з тримісячного віку), яким не було зроблено протикорової вакцинації; дітям у віці до 4 років з протипоказаннями до щеплень і ослабленим дітям (без обмеження віку). Імуноглобулін уводять не пізніше 6-го дня від моменту контакту в дозі 1,5 мл (до 10 років), 3 мл (старші за 10 років).

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на кір ізолюють удома або госпіталізують до стаціонару. Строки ізоляції від моменту появи висипу — 5 днів, у разі ускладнень— 10 днів. Після вказаних строків ізоляції та клінічного видужання реконвалесцент кору може перебувати в дитячому колективі. 2. Строк карантину для контактних, що не хворіли, і невакцинованих становить 17 днів, при введенні імуноглобуліну — 21 день. Якщо хворого на кір виявлено в дитячому колективі, де всіх дітей вакциновано або вони раніше вже хворіли на кір, карантин не встановлюється. 3. У зв'язку з малою стійкістю вірусу кору заключну дезинфекцію не роблять. 4. За вогнищем встановлюють медичний нагляд.


Краснуха
До введення iмунiзацiї краснуха була епiдемiчним захворюванням. Епiдемiї виникали кожнi 6-9 рокiв. У бiльшостi випадкiв хворiли дiти.

Сьогоднi в країнах широкого застосування вакцинацiї частота захворювання знизилася майже на 99 вiдсотків, порiвняно з довакцинною ерою. Але виявилося, що тепер найчастiше хворiють пiдлiтки та молодi невакцинованi дорослi. Спалахи iнфекцiї спостерiгаються в коледжах та iнших навчальних закладах, де скупчується найбiльше молодi. Нещодавнi дослiдження показали, що 10-20 вiдсоткiв молодих людей сприйнятливi до краснухи, що еквiвалентно тiй сприйнятливостi, яка була в довакцинну еру.

Особливу тривогу викликають юнi жiнки, бо хвороба може зашкодити майбутнiй дитинi.

Етіологія. Вiрусна природа краснухи встановлена ще в 1938 роцi, але видiлений та розпiзнаний цей вiрус був лише згодом, у 1962 роцi. А до того часу краснуху вважали рiзновидом iншого дитячого iнфекцiйного захворювання - кору.

Вiрус краснухи нестiйкий у зовнiшньому середовищi, при 100 градусах Цельсiя вiн повнiстю знешкоджується протягом кiлькох хвилин, при 37 градусах Цельсiя i кiмнатнiй температурi - за кiлька годин. Але в замороженому станi (-20 - -60 градусiв Цельсiя) може зберiгатися протягом кiлькох рокiв. Цi особливостi збудника, повiтряно-крапельний механiзм передачi вiд людини до людини та висока сприйнятливiсть до нього пояснюють досить високий рiвень захворюваностi населення на краснуху: вiд 260 до 620 на 100 тисяч населення.



Епідеміологія.Людина є єдиним джерелом iнфекцiї. Передається краснуха, в основному, при прямому або крапельному контактi iз видiленнями з носоглотки (під час дихання, чхання, поцiлунків). Пiк захворюваностi припадає на кiнець зими i ранню весну. Велику небезпеку в поширеннi iнфекцiї створюють хворi зі стертими, безсимптомними формами хвороби. Перiод максимальної заразностi - кiлька днiв перед i 5-7 днiв пiсля появи висипань. Груднi дiти з уродженою краснухою можуть видiляти вiрус iз носоглотковим слизом, сечею та калом впродовж одного року i навiть бiльше й передавати iнфекцiю в разі контакту.

Найбiльш уразливими до iнфекцiї є дiти вiком вiд 2 до 9 рокiв.



Патогенез. Збудник проникає в органiзм через слизову оболонку верхнiх дихальних шляхiв, згодом потрапляє в кров, викликаючи ураження шкiри, лiмфатичних вузлiв i специфiчнi змiни в кровi. Вiрус схильний уражати ембрiональну (зародкову) тканину, тому при iнфiкуваннi вагiтної жiнки виникає розвиток уроджених вад розвитку органiв зору, слуху, серцево-судинної системи дитини тощо.

Клініка. У перебiгу краснухи, як i будь-якої iншої iнфекцiйної хвороби, видiляють кiлька перiодiв. Прихований (iнкубацiйний) перiод, що триває вiд моменту проникнення вiрусу через слизову оболонку носоглотки i до появи перших ознак захворювання, тобто 18-23 доби. Далi з'являються першi симптоми захворювання: слабо виражена iнтоксикацiя у виглядi пiдвищення температури тiла до 37,0-37,5 градусiв Цельсiя, нездужання, швидка втомлюванiсть, погане самопочуття, сонливiсть, головний бiль, нежить, дряпання в горлi, сухий кашель, червонi плями на м'якому пiднебiннi, почервонiння слизової оболонки глотки та кон'юнктиви (очей), поява збiльшення задньошийних та потиличних лiмфатичних вузлiв. Цей перiод триває вiд кiлькох годин до 1-2 днiв i носить назву продромального, тобто передуючого основним проявам захворювання, якi спостерiгаються в перiод висипань. Цей перiод виражений чiтко, триває 3-4 доби i характеризується наявнiстю дрiбно-плямистих, блiдо-рожевих, досить рясних, майже однакової величини, з рiвними краями висипань, якi з'являються одночасно протягом однiєї доби на обличчi, грудях, животi та розгинальних поверхнях кiнцiвок. Iнодi вони можуть бути досить яскравими, великими, з тенденцiєю до злиття. Симптоми iнтоксикацiї та катаральнi явища з боку верхнiх дихальних шляхiв i кон'юнктиви, що з'явились у попередньому перiодi, утримуються ще протягом 1-3 дiб. У цей перiод у дiтей молодшого вiку та дорослих можливий розвиток запалення дрiбних суглобiв кистей рук, iнодi гомiлковоступневих i променевоп'ястних суглобiв.

Через три днi вiд появи висипань при легкому перебiгу стан дитини покращується i розпочинається перiод видужання.



Ускладнення. Вони з'являються при важкому перебiгу недуги i проявляються ураженнями нервової системи - енцефалiт, менiнгiт. У дитини спостерiгається нове пiдвищення температури тiла до 39-40 градусiв Цельсiя, з'являються сильний головний бiль, блювання, втрата свiдомостi, судоми. Видужання в такому випадку сповiльнюється i триває до 2-3 мiсяцiв.

Незважаючи на вiдносно легкий перебiг, краснуха може несприятливо впливати на перебiг iнших захворювань.



Уроджена краснуха. Але по-справжньому краснуха небезпечна для вагiтних жiнок. У випадку iнфiкування краснухою вагiтної, дитина народжується з аномалiями розвитку, вiдомими пiд назвою "класичний синдром уродженої краснухи": катаракта, вади серця i глухота. Iнодi має мiсце "розширений синдром краснухи", який, крiм названих вад, включає цiлий ряд iнших дефектiв розвитку. Можна сказати, що немає жодної системи, яка могла б залишитися неушкодженою при уродженiй краснусi. Так, описанi ураження серцево-судинної, центральної нервової систем, кровотворення, органiв зору i слуху, опорно-рухової, сечовидiльної систем, зубiв, шкiри. Уродженi вади при краснусi рiдко бувають iзольованими, частiше вони представленi поєднанням кiлькох аномалiй.

Дiти пiсля народження вiдстають у ростi, мають захворювання кiсткової системи, збiльшення печiнки, селезiнки, жовтяницю, свербiння шкiри тощо.

Саме для попередження уродженої краснухи треба проводити обов'язкову ревакцинацiю проти краснухи дiвчаткам 12-14 рокiв, тобто в перiод статевого дозрiвання.

Діагностика. Вiрус краснухи можна видiлити з носового слизу, а при уродженiй формi - з кровi, сечi, спинномозкової рiдини. Багато вiрусологiчних лабораторiй визначають специфiчнi антитiла (iмуноглобулiни класу М) до вiрусу, наявнiсть яких є показником уродженої iнфекцiї або ж нещодавно перенесеної недуги.

Лiкування. На жаль, немає специфiчних медичних препаратiв, якi б знищували вiрус в органiзмi. Лiкування при легкому перебiгу краснухи можна здiйснювати вдома. Перш за все, потрiбно забезпечити лiжковий режим впродовж 3-4 днiв в перiод висипань. Харчування має бути повноцiнним та збагаченим вiтамiнами.

При пiдвищеннi температури тiла застосовують жарознижувальнi препарати, при виснажливому кашлi - мiкстуру вiд кашлю, у разі нежитю - судиннозвужувальні краплi в нiс.



Профілактика. Перш за все, - обмежити контакт iз хворою людиною. Хворий на краснуху має бути iзольованим вiд оточуючих впродовж 7 днiв пiсля появи висипань. Дiти з уродженою формою хвороби вважаються заразними аж до кiнця 1 року життя.

Якщо ж все-таки ви спiлкувалися з хворим дорослим чи дитиною, бажано обстежитись у вiрусологiчнiй лабораторiї на визначення антитiл до вiрусу. Наявнiсть антитiл вказує, що ви маєте iмунiтет до цього захворювання i не відноситеся до групи ризику стосовно виникнення у вас iнфекцiї. В протилежному випадку, коли антитiл у вас не було знайдено, необхiдно повторити обстеження через три тижнi. Якщо кiлькiсть антитiл зростає, доцiльно припустити, що ви iнфiкованi. Особливо важливо провести дiагностичнi тести у разi вашої вагiтностi. Тодi порадьтеся з акушером-гiнекологом, як попередити небезпеку для майбутньої дитини.

Якщо малюк був у контактi з хворим i вiдвiдує дитячий садок чи школу, його потрiбно iзолювати вiд дiтей на 21 день із моменту контакту. Саме стiльки в середньому триває iнкубацiйний перiод, пiсля якого можуть з'явитися прояви iнфекцiї.

Сучасна вакцинопрофiлактика. Жива вiрусна вакцина проти краснухи мiстить вiрус, отриманий iз культури клiтин людини. Пiсля її введення в сироватцi кровi виробляються антитiла, якi забезпечують довгостроковий iмунiтет.



Особливої уваги потрiбно придiляти дiвчаткам, що досягли статевої зрiлостi. Пiсля здiйснення вакцинацiї не можна вагiтнiти впродовж трьох мiсяцiв. У США всi жiнки перед вступом у шлюб обстежуються на наявнiсть iмунiтету до краснухи. Нам iз вами потрiбно бути також обачними щодо свого майбутнього. Хоч це не дуже важке захворювання дитячого вiку, але воно може стати трагедiєю в разi вашої необачностi.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка