Кравчук Степан Йосипович доцент кафедри права Хмельницького національного університету



Скачати 63.69 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір63.69 Kb.

ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Кравчук Степан Йосипович

доцент кафедри права Хмельницького національного університету

Постановка проблеми. Згідно з Концепціями ООН про права інвалідів та права дитини, громадяни держав з фізичними вадами мають право на освіту. Однак однією з форм їх навчання є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатись у загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. Тому визначення правових основ такої системи навчання є на сьогодні досить актуальною, оскільки виділення механізмів дозволить сформувати основу не лише для сьогоднішніх, але й наступних поколінь дітей з фізичними вадами.


Аналіз досліджень і публікацій. Проблемою інклюзивної освіти в Україні займались науковці Ворон М., Найда Ю. , Кавун Ю., Колупає ва А. та інші [1; 3; 7; 8]. За їх оцінками вирішення проблем забезпечення відповідного рівня такої освіти можливе в дошкільних закладах та в загальноосвітніх школах. Тому, на їх думку, необхідно приділити значну увагу методиці навчання в цих начальних закладах. Разом з цим, проблемні аспекти правового регулювання забезпечення відповідного рівня освіти у вищих навчальних закладах України науковцями не вивчалась.

Мета. Основне завдання статті інклюзивної освіти полягає в тому, що визначення системних підходів до її організації дозволить правильно налагодити підготовку фахівців у вищих навчальних закладах та організувати їх професійне та фінансове забезпечення для становлення осіб з фізичними вадами повноцінними громадянами нашої держави.


Виклад основного матеріалу. В Україні модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій. На сьогодні в ряді обласних центрів нашої держави діють відповідні заклади. Один із перших таких навчальних закладів, створений у м. Києві у 2005 році, з метою забезпечення батьків інформаційною підтримкою для задоволення їхнього професійного росту у відстоюванні прав та інтересів дітей з особливими освітніми потребами, оцінювання потреб і забезпечення надання освітніх, соціальних та інших послуг сім'ям дітей з особливими освітніми потребами. Цей освітній центр реалізує особистісно зорієнтований, інклюзивний підхід у навчанні та розвитку дітей від народження до десяти років. Метою діяльності центру є забезпечення батьків інформаційною підтримкою для задоволення їхнього професійного росту у відстоюванні прав та інтересів дітей з особливими освітніми потребами. Центр працює для того, щоб батьки отримали широкий спектр послуг безпосередньо в закладі освіти, де навчаються їхні діти [5].

Упродовж багатьох років в Україні більшість дітей з особливими фізичними потребами здобували освіту у спеціалізованих загальноосвітніх навчальних закладах, що регулює ряд законодавчих актів, зокрема, закони України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії і ін. (всього 5) [1; 2]. На їх основі Міністерством освіта та науки України 1 жовтня 2010 року наказом за №912 затверджена Концепція розвитку інклюзивної освіти. Безумовно, вона є багатовекторним документом, який передбачає шляхи впровадження цієї форми навчання у нашій державі [3; 4]. В той же час. щодо системи як загальної так і вищої освіти Концепція не передбачає особливостей, відмінних від загальної системи вищої освіти. Їх основним недоліком є те, що вони включають в себе загальні декларативні положення цієї системи. На їх основі місцеві органи влади самостійно приймають та реалізовують окремі програми, що включають в себе загально-інформаційні заходи. Їх недоліками є:


    • недостатність реабілітаційних та інших спеціальних послуг, які б дитина могла отримувати у спеціальному закладі;

- створення ресурсних центрів лише для батьків дітей з особливими освітніми потребами на базі загальноосвітніх навчальних закладів.

- невідповідна підготовленість педагогів до роботи з учнями з особливими освітніми потребами, велика наповнюваність класів, брак часу для консультацій і співробітництва зі спеціалістами та батьками. Але інклюзивне навчання має той позитивний аспект, що воно перейшло із декларативних положень окремих нормативно-правових актів у практичну площину.

Проаналізувавши перші етапи інклюзивної системи навчання варто відмітити позитивні перші соціально-інформаційні заходи, які проводяться у такій системі. На жаль, ці заходи є неформальними. Керівники цих центрів організовують свою діяльність в правовому вакуумі на свій розсуд та виходячи із своїх фінансових можливостей.

При цьому характерним для всіх навчальних закладів є те, що вони працюють над створенням комплексу освітніх, соціальних, оздоровчих та інформаційних послуг для дітей з особливими освітніми потребами. Свою діяльність центр планує відповідно до задоволення батьківських потреб у різних сферах. Семінари для батьків, тренінги та обмін корисною інформацією дає змогу батькам обмінятись інформацією, отримати методичну літературу, навчальні посібники для батьків і педагогів, переглянути інформаційні листівки.

Згадані ресурсні центри організовують проходження практики для студентів педагогічних і соціально-гуманітарних факультетів. До участі в інклюзивних заходах залучаються учителі, вихователі, психологи, логопеди, дефектологи, вихователі-реабілітологи.

Безумовно, найсприятливіші умови для виховання та розвитку дітей з особливими освітніми потребами є звичайні дошкільні заклади, школи, де вони можуть успішно розвивати свої вміння та навички, товаришувати з ровесниками та почуватись у безпеці. Необхідно щоб діти з особливими освітніми потребами навчалися з іншими учнями, що надасть їм можливість досягти успіху, відчувати власну значущість.

Такий підхід надасть всім дітям краще зрозуміти широкі можливості людського потенціалу, зростати чутливими до потреб і труднощів інших, з більшою повагою ставляться до життєвого досвіду й особливостей своїх ровесників.

Разом з цим, існує низка проблем на шляху впровадження інклюзивного навчання:



    • відсутність єдиної системи правового регулювання функціонування інклюзивного навчання;

    • невідповідна підготовленість фахівців до роботи з учнями з особливими освітніми потребами;

    • недостатність реабілітаційних та інших спеціальних послуг, які б дитина могла отримувати у спеціальному закладі.

Для формування системи інклюзивного навчання необхідно щонайперше на державному рівні сформувати її Концепцію в якій передбачити:

    • врегулювання підготовки кадрів не лише для фізичної реабілітації дітей з фізичними вадами, але й соціальної реабілітації;

    • вирішення проблеми правового характеру по залученню інвестицій в інфраструктуру відповідних навчальних закладів;

    • створення неурядових фондів для накопичення кошів у відповідні навчальні заклади;

    • регламент ведення постійного діалогу з Урядом України з питань розробки та підтримання в актуальному стані регуляторної політики;

    • налагодження співпраці із навчальними закладами інклюзивної системи інших держав;

    • вирішення порядку інформаційно-пропагандистського забезпечення проблеми соціальної реабілітації дітей з фізичними вадами.

Висновки. Безумовно, це далеко не всі проблеми, які необхідно вирішувати в правовому полі для формування інклюзивної системи в Україні відповідно до потреб суспільства та конституційних положень нашої держави. В той же час, це хоча б часткове їх вирішення надасть можливість сформувати нормативну, освітню та фінансову основу для створення умов по належному функціонуванню інклюзивної системи.

Література

1. Закон України від 21 березня 1991 р. №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” // Відомості Верховної Ради, -1991. –№21.

2. Закон України від 5 жовтня 2000 р. №2017-ІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” // Відомості Верховної Ради, -2001. –№42.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. №1686 “Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів” // www.ligasakon.ua.

4. Наказ Міністерства освіт та науки від 1 жовтня 2010 р. № 912 “Про затвердження Концепції розвитку інклюзивної освіти” //www.ligasakon.ua.

5. Ворон М., Найда Ю. Ресурсні центри для батьків // www/ svcta/set.ua.

6. Кавун Ю., Ворон М. Інклюзивна освіта / Ю. Кавун, М. Ворон // Дефектологія. -2007. -№5. С.4-11.

7. Колупаєва А. Засадичні понятійно-термінологічні визначення інклюзивної освіти / А. Колупає ва // Дефектологія. -2009. -№2. –С.3-8.

8. Мисяк С. Практичний посібник з медичної, соціальної і трудової реабілітації / С. Мисяк // Запоріжський медичний журнал. -2006. -№5. Т.2 –С.158-161.







База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка