Крестовська Наталя Миколаївна (477): 342. 726-053. 6



Сторінка1/13
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.04 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

ОДЕСЬКА Національна ЮРИДИЧНА академія


На правах рукопису

Крестовська Наталя Миколаївна

УДК 340.11(477): 342.726-053.6



ЮВЕНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: ГЕНЕЗИС ТА СУЧАСНИЙ СТАН


спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Науковий консультант



Оборотов Юрій Миколайович доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Одеса – 2008

ЗМІСТ


ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ТА

СУЧАСНИЙ СТАН НАУКИ ЮВЕНАЛЬНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . 19

1.1. Генезис ювенальних досліджень і становлення ювенального

права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

1.2. Методологічні засади ювенально-правових досліджень . . . . . . . . . . . . 43

1.3. Ювенально-правова компаративістика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

1.4. Концептуальні ідеї та доктрини ювенального права . . . . . . . . . . . . . . . 59

Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .73

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН МІЖ ПОКОЛІННЯМИ

В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78

2.1. Дитина у правовому полі традиційного суспільства

(від найдавніших часів до середини ХІХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

2.1.1. Правовий статус дитини у давньоруському суспільстві . . . . . . . . . . . . . 79

2.1.2. Дитина у праві доби високого середньовіччя в Україні . . . . . . . . . . . . . . . 95

2.1.3. Правовий статус дитини в українському

постсередньовічному суспільстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112

2.2. Зародження «дитячого» права та ювенальної юстиції

(з другої половини ХІХ ст. до 1917 р.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123

2.3. Особливості становлення радянської системи ювенального

законодавства та ювенальної юстиції (із 1917 р. до 1990 р.). . . . . . . . . . . . .134

Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146

РОЗДІЛ 3. ЮВЕНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЯК СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .149

3.1. Ювенальне право як галузь українського права . . . . . . . . . . . . . . . . . .149

3.1.1. Критерії розмежування ювенального права

з іншими галузями українського права. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..149

3.1.2. Поняття та ознаки ювенального права України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158

3.1.3. Система ювенального права України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .164

3.1.4. Публічні та приватні засади ювенального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . .171

3.1.5. Міжнародне, інтеграційне та національне ювенальне право. . . . . . . . . 178

3.2.6. Ціннісний вимір ювенального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188

3.2. Ювенальне право та інші соціорегулятивні системи. . . . . . . . . . . . . . .197

3.2.1. Моральні та релігійні основи ювенального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . .197

3.2.3. Співвідношення ювенального права та ювенальної політики. . . . . . . . . 203

Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214

РОЗДІЛ 4. НОРМАТИВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА ЮВЕНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . 218

4.1. Принципи ювенального права України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .218

4.2. Джерела ювенального права України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231

4.3. Інтерпретаційні акти в ювенальному праві України. . . . . . . . . . . . . . . 248

4.4. Функції ювенального права України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .254

4.5. Ювенально-правові відносини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264

Висновки до розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 270

РОЗДІЛ 5. ДИТИНА У ПРАВОВОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ. . . . . . . . . . . . . .273

5.1. Поняття та структура правового статусу дитини. . . . . . . . . . . . . . . . . . 273

5.2. Права та обов’язки дитини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .279

5.3. Ювенальний проступок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303

5.4. Ювенальна відповідальність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316

5.5. Зміна ролі дитини у правовому житті громадянського

суспільства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 331

Висновки до розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .340

РОЗДІЛ 6. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ

ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .343

6.1. Ювенальна юстиція в сучасній юридичній науці та практиці. . . . . . .343

6.2. Інститут омбудсмана для дітей як гаранта реалізації

ювенального права. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .358

6.3. Органи і служби у справах дітей в України та

перспективи їх удосконалення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .368

Висновки до розділу 6 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .384

ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .386

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .397
ВСТУП
Актуальність теми. У процесі поступального розвитку людства статус дитини зазнав вражаючих перетворень: від правового режиму речі – приналежності родини, точніше, її глави – батька – до статусу автономного суб’єкта права. Водночас дитина як член людської спільноти та дитинство як соціально-культурне явище еволюціонували від рівня суто домашніх до рівня глобальних, загальнопланетарних проблем. Забезпечення належних умов виживання, розвитку та соціалізації підростаючого покоління стало однією з пріоритетних задач світового співтовариства, що передбачене низкою загальнообов’язкових універсальних та регіональних гуманітарних стандартів.

Правовий статус уразливих груп населення є показником рівня цивілізованості суспільства, в якому право, що розпочинало свою історію як право сильного, стає силою слабких. У цьому сенсі можна констатувати, що тільки зі становленням третього покоління прав людини, тобто визнанням та захистом прав слабких за об’єктивними природними та соціальними показниками суспільних груп (біженців, жінок, дітей) людство сягнуло рівня цивілізованості. Одним із проявів гуманізації права, посилення його соціальної спрямованості та захисного потенціалу є становлення ювенального права, магістральною метою якого є захист та утвердження прав однієї з найуразливіших та найнезахищеніших груп населення – дітей.

Що ж до України, то охорона дитинства та захист прав дітей об’єктивно стають одним із пріоритетів юридичного забезпечення національної безпеки, оскільки наявна депопуляція та невтішні демографічні прогнози, рівень якості життя дітей та молоді, що не відповідає гуманітарним світовим стандартам, зниження освіченості, незадовільний стан загальної та правової культури, відсутність позитивної динаміки у протидії негативним явищам у дитячому та молодіжному середовищі (девіантна та делінквентна поведінка, підвищена віктимність) ставлять під загрозу майбутнє та саме існування українського суспільства. Невипадково Закон «Про основи національної безпеки України» серед політичних пріоритетів визначає подолання негативних тенденцій у розвитку демографічної ситуації, зокрема, подолання бродяжництва та дитячої безпритульності.

Світова практика свідчить, що найбільшого ефекту в економічному розвитку досягнуто у тих країнах, де, попри різний державно-політичний режим, ставка робиться на молоде покоління. Від «молодіжного» та «дитячого» чинників, яким від природи властивий великий інноваційний потенціал, значно залежать реформування українського суспільства, його подальший соціальний та економічний розвиток, просування до інформаційного суспільства та демократії.

Постановка питання про правовий вимір дитинства викликана не тільки загальносоціальним його значенням, але й чинниками самої правової системи України. Природа права як соціального явища обумовлює його підпорядкування закону, виведеному ще у XIX ст. Г. Спенсером, а саме: розвиток будь-якої органічної системи є процесом диференціації частин та спеціалізації їх функцій. Юридизація суспільних відносин та видів поведінки, які нещодавно перебували поза правовим впливом, якісні зміни у складі суспільних відносин приводять до виникнення нових та трансформації традиційних сфер правового регулювання, а це, у свою чергу, приводить до ускладнення системи права, виокремлення у ній нових інститутів та галузей. Однією з них є ювенальне право, що постає як відносно самостійна система ціннісно-нормативного регулювання, спрямованого на забезпечення виживання, розвитку та соціалізації молодого покоління, на захист прав та інтересів дітей і молоді.

Актуальність дослідження обумовлена і суто науковими чинниками. Формування в системі права України нової галузі ювенального права продукує появу науки, яка його вивчає, що, у свою чергу, зобов’язує окреслити місце нової юридичної дисципліни в системі наукового знання, її об’єкт та предмет, а також методологію дослідження.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю теоретичного осмислення: дитинства як правового феномена; ціннісно-нормативного регулювання ювенальної сфери життя громадянського суспільства; юридичного статусу дитини в Україні; участі дітей у правовому житті сучасного суспільства; удосконалення правового регулювання охорони дитинства та відносин за участю дітей; конституювання нової наукової дисципліни, пов’язаної з дослідженням норм, інститутів та дії ювенального права.

Формування теорії ювенального права знайшло висвітлення у працях російських вчених В.І. Абрамова, Н.Є. Борисової, О.В. Бутько, В.Ф. Воробйова, Л.Ю. Голишевої, О.В. Заряєва, В.В. Кулапова, О.А. Лактюнкіної, О.В. Марковічевої. Але всі вони за винятком Н.Є. Борисової та Л.Ю. Голишевої, не ставили своєю метою теоретичний аналіз ювенального права як галузі, зосередившись на таких окремих його інститутах, як правовий статус дитини та практичні аспекти захисту прав дитини.

Проблема охорони дитинства та захисту прав дітей в сучасній українській юриспруденції опрацьовується в основному представниками наук цивільно-правового (Л.М. Зілковська, О.І. Карпенко, Л.В. Кулачок, Л.П. Короткова, В.Ю. Москалюк, Л.А. Ольховик, Ж.Л. Чорна) та кримінально-правового (В.М. Бурдін, Є.М. Гідулянова, Т.О. Гончар, А.Є. Голубов, В.В. Вітвіцька, М.Г. Заславська, С.М. Зеленський, С.Г. Киренко, С.М. Корецький, О.О. Левендаренко, Л.В. Левицька, В.Ф. Мороз, Г.М. Омельяненко, С.Г. Поволоцька, А.Б. Романюк, І.О. Топольскова, Н.С. Юзікова, О.О. Ямкова, Н.В. Яницька, А.О. Яровий та ін.) циклів. Окремі праці присвячені особливостям адміністративної відповідальності неповнолітніх та їх батьків (О.В. Горбач, Я.М. Квітка, Ю.І. Ковальчук, С.Г. Романчук), трудовим правовідносинам за участю дітей (О.С. Реус, Ю.М. Щотова), імплементації міжнародного ювенального права (О.І. Вінгловська, Мохаммад Аль Нсур). Але за винятком кандидатської дисертації С.П. Коталейчука, присвяченої теоретичним аспектам правового статусу неповнолітніх, є відсутніми загальнотеоретичні дослідження ювенального права як нового напряму у правовому регулюванні суспільних відносин в Україні.

Усе вищенаведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою Міністерства освіти та науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006–2010 рр. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми «Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)» на 2006–2010 рр. та науково-дослідної теми, що здійснюється за рахунок видатків загального фонду державного бюджету, «Проектно-законодавче, інформаційне та навчально-методичне забезпечення ювенальної юстиції в Україні» на 2008–2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка на основі правових пам’яток, соціальних, ідеальних та формальних джерел сучасного права концепції галузі ювенального права України та наукової дисципліни, яка його вивчає, – правової ювеналістики.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

з’ясувати необхідність та доцільність започаткування нового напрямку наукових юридичних досліджень в Україні – правової ювеналістики, критерії її формування, методологічні засади, сучасний стан та рівень розвитку ювенально-правових досліджень;

виявити та систематизувати концептуальні ідеї та доктрини ювенального права від їх витоків до сьогодення;

проаналізувати історичні витоки ювенально-правового регулювання в Україні, визначити етапи формування ювенального права і вирішити питання про наявність або відсутність національної ювенально-правової традиції;

виробити критерії розмежування ювенального права з іншими галузями українського права, виявити характерні ознаки ювенального права, проаналізувати його систему та визначити місце в системі публічно-правових та приватно-правових спільностей;

охарактеризувати місце ювенального права в системі соціального регулювання, його ціннісний вимір, моральні та релігійні засади, співвідношення з ювенальною політикою;

виявити та систематизувати принципи ювенального права України;

надати характеристику функцій ювенального права та ювенально-правових відносин;

уточнити загальнотеоретичну характеристику правового статусу дитини в Україні, його структуру та змістовне наповнення, роль дитини у правовому житті сучасного українського суспільства;

охарактеризувати концепти та діючі моделі ювенальної юстиції та омбудсмана для дітей;

розробити пропозиції щодо удосконалення національного ювенально-правового регулювання та реформування системи органів і служб у справах дітей.



Об’єктом дослідження є історична та сучасна правова реальність, головним суб’єктом та центром яких прямо або опосередковано є діти.

Предметом дослідження є основні тенденції становлення, формування, існування та розвитку ювенального права України.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження в роботі застосована ієрархічна методологічна система, що включає рівень парадигм, рівень підходів, рівень методів та принципів.

Праворозуміння дисертанта визначає соціально-еволюційна парадигма, згідно з якою ювенальне право – артефакт, який є результатом тривалого розвитку триєдиної соціальної реальності: ставлення суспільства до дітей і дитинства, різноманітних відносин між дітьми та дорослими та закріплюючих їх норм права.

Дослідження ювенального права України здійснювалося з позицій цивілізаційно-стадіального, інформаційного, системного, аксіологічного (екзистенційно-гуманістичного) підходів, із залученням здобутків інших суспільних наук, зважаючи на міждисциплінарний характер категорії дитинства.

У дослідженні використано загальнонаукові та спеціально-наукові принципи та методи. Серед них: метод діалектики, описовий, історичний, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи. Метод діалектики застосований у «зв’язці» із системним підходом та соціально-еволюційною парадигмою, якими він до певної міри обумовлюється і включає такі принципи як об’єктивність та всесторонність дослідження, закони переходу кількісних змін у якісні, єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення. У розвиток діалектичного методу застосований принцип тріалектики – для виявлення місця ювенального права в системі правових спільностей. Складовими описового методу стали застосовані у дослідженні дескрипція та пояснення.

Дослідження ювенального права України в цілому та правового статусу дитини як його ядра є, як уявляється, неможливим без звернення до історичних витоків цих правових явищ, що обумовлює застосування історичного методу, до якого належать такі прийоми дослідження: ретроспекція; історичне порівняння; історична аналогія; історична типізація; історична періодизація.

Як основний інструментарій для вивчення чинних норм ювенального права застосований формально-юридичний метод, за допомогою якого здійснений аналіз, систематизація та класифікація нормативних складових ювенального права, його джерел, юридичних фактів, ювенальних правовідносин. У поєднанні з прийомом моделювання формально-юридичний метод дав змогу створити конструкції ювенального проступку та ювенальної відповідальності, запропонувати авторське бачення структури ювенального права та правового статусу дитини.

Порівняльно-правовий метод було застосовано для вивчення доктрин, норм та забезпечувальних організаційних інститутів ювенального права.

Теоретичною основою дослідження стали концептуальні узагальнення положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких: С.С. Алексєєв, Д. Арчард, В.І. Абрамова, О.С. Автономов, М.Й. Байтін, Н.Є. Борисова, М.М. Вопленко, М. Гарднер, Л.Ю. Голишева, М.А. Дамірлі, Т. Кун, І. Лакатос, Л.А. Луць, О.В. Марцеляк, Т. Марш, Л.М. Карнозова, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, Р.З. Лівшиць, О.В. Малько, М.М. Марченко, М.І. Матузов, Е.Б. Мельникова, Ю.М. Оборотов, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіх, Н.С. Ніжник, О.М. Нечаєва, П.М. Рабінович, А.В. Поляков, Т. Парсонс, Н. Постман, С.В. Поленіна, Ю.Є. Пудовочкін, Т.М. Радько, О.Ф. Скакун, Р.О. Халфіна, Є.О. Харитонов, Д.А. Ягофаров, О.Н. Ярмиш та ін.

Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела (Руська Правда, церковні статути київських князів, Статути та інший актовий матеріал Великого князівства Литовського, Руського та Жомойтського, кодифікація українського права XVIII ст., пам’ятки права етнічних та релігійних спільнот, які мешкали на території України, законодавчі акти Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій, радянське законодавство); чинне законодавство України, в тому числі – міжнародні договори, учасницею яких є Україна; інтерпретаційні акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України; зарубіжне законодавство та акти прецедентного права; релігійні тексти (Біблія, Коран, коментарі єврейського права – Мідраші, Основи соціальної концепції Російської православної церкви, Компендіум соціальної доктрини католицької церкви); політико-програмні документи; статистичні відомості; звітні матеріали щодо виконання Україною міжнародних зобов’язань у галузі захисту прав дитини; матеріали преси.



Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є першим в Україні концептуальним обґрунтуванням нової галузі права – ювенального права та нового напрямку юридичної науки – правової ювеналістики.

Наукова новизна полягає в таких основних положеннях, висновках і рекомендаціях:



уперше:

започатковано формування нового наукового напрямку в юриспруденції – правової ювеналістики (науки ювенального права), що постає як система теоретичних та прикладних знань про традиції, сучасний стан та перспективи правового регулювання суспільних відносин за участю дітей та молоді, про правове забезпечення умов виживання, належного розвитку та соціалізації підростаючого покоління; виявлено її об’єкт, предмет, визначено актуальність, місце в системі суспільних та юридичних наук, а також становлення її парадигм;

висвітлено доктрини ювенального права (патерналістська, протекціоністська, автономістська), простежено їх еволюцію та сучасний стан;

простежено вітчизняну традицію ювенально-правового регулювання, виявлено етапи становлення та еволюції ювенального права України, зроблено висновок про міцне національне коріння ювенального права та правової ювеналістики;

обґрунтовано наявність нової галузі права України – ювенального права – шляхом формулювання комплексного критерію виокремлення цієї галузі права, який включає науково узагальнений і підтриманий державно-політичною волею суспільний інтерес у галузевому регулюванні, окремі сферу та предмет правового регулювання, специфічні цінності, що визнаються та охороняються галуззю, мету та функції правового регулювання, специфіку правового впливу, а саме: співвідношення методів та способів правового регулювання (дозволів, зобов’язувань, заборон, пільг, заохочень, рекомендацій), специфіку юридичної відповідальності, наявність нормативного матеріалу, який потребує систематизації;

виявлено чотириланкову структуру галузі ювенального права (підгалузь-інститут-субінститут-норма) і зроблено висновок про комплексний характер галузі ювенального права України;

доведено, що в галузі ювенального права має місце нерозривне діалектичне поєднання публічно-правових та приватно-правових засад, яке «знімає» традиційну дихотомію права і дає можливість зарахувати ювенальне право до третьої правової спільності – соцієтального права;

виявлено та систематизовано джерела ювенального права, які включають підсистему соціальних джерел (біосоціальний, політичний, ідейно-психологічний фактори як основні та економічний фактор як допоміжний), підсистему ідеальних джерел (науково обґрунтовані моделі нормативно-правового регулювання відносин за участю дітей та діючі зарубіжні формальні джерела ювенального права, придатні для акультурації в Україні) та підсистему формальних джерел (ювенальне законодавство, визнані Україною міжнародні ювенально-правові стандарти, інтерпретаційні акти тощо);

виявлено цільові та функціональні зв’язки ювенального права та інших соціальних регуляторів: ціннісного, етичного, релігійного;

виявлено співвідношення ювенального права та ювенальної політики: ювенальна політика постає як стратегія діяльності суспільства та держави щодо забезпечення відтворення та соціалізації нових людських поколінь, а ювенальне право – як відносно самостійна система правових норм, спрямованих на забезпечення виживання, розвитку та захисту інтересів молодого покоління;

сформульовано принципи ювенального права України;

представлено теоретичну модель особливого виду правопорушення – ювенального проступку – неправомірного діяння, караного тільки у разі вчинення його дитиною;

запропоновано теоретичну модель нового виду юридичної відповідальності – ювенальної відповідальності;

по-новому:

надано визначення ювенальної юстиції, проаналізовано концепти ювенальної юстиції, здійснено їх класифікацію – за онтологічним статусом (державницька та плюралістична моделі) та за телеологічною ознакою (каральна, поблажлива, відновна моделі);

проаналізовано інститут омбудсмана для дітей, зокрема, здійснено класифікацію омбудсманів для дітей, уточнено їхні функції, запропоновано модель муніципального омбудсмана для дітей – захисника прав дитини;

удосконалено:

концепцію правового статусу дитини, який включає її права, свободи, законні інтереси, обов’язки та юридичну відповідальність;

концепцію структури ювенальної юстиції в Україні, яка має бути поліцентрично побудованою та відновно спрямованою;

набули подальшого розвитку:

критерії галузевого поділу системи права України;

теоретичні уявлення про джерела, принципи та функції права;

наукові категорії правовідносин та суб’єкта права.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка