Культура мовлення вчителя-словесника



Скачати 213.53 Kb.
Дата конвертації17.03.2016
Розмір213.53 Kb.
Закарпатський інститут педагогічної післядипломної освіти

Культура мовлення вчителя-словесника

Виконала:

Софілканич Еріка Олександрівна,

слухач курсів заступників директорів з НВР,

вчитель української мови та літератури

Мукачівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №16

Керівники:

Ходанич Лідія Петрівна,

доцент кафедри педагогіки, психології

та теорії управління освітою ЗІППО,

кандидат педагогічних наук;

Гнаткович Тетяна Дмитрівна,

завідувач кабінетом суспільно-гуманітарних

дисциплін ЗІППО,

кандидат педагогічних наук.

Ужгород - 2013

ЗМІСТ


  1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 3

  2. Поняття про культуру мовлення . . . . . . . . . . . . . . . . с. 4-5

  3. Якісні характеристики мовлення педагога . . . . . . . . . . с. 6-8

  4. Шляхи вдосконалення мовленнєвої культури

вчителя-філолога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 9-11

  1. Практичні поради та вправи з розвитку мовної культури

вчителя-словесника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 12-16

  1. Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 17

  2. Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .с. 18-19

ВСТУП


На все впливає мови чистота:

Зір глибшає і кращають уста,

Стає точнішим слух, а думка ллється,

Як вітром розколихані жита.

Так слушно про роль і вагу культури мовлення пише Дмитро Павличко.

Культура мовлення, зокрема усного і писемного, - одне із нагальних питань, яке постало перед сучасною школою в умовах розбудови незалежної України і пов’язаного з ним процесу національного відродження, розвитку самобутньої української культури, складовою якої є рідна мова. Протягом багатьох років культурі українського мовлення не приділялося належної уваги. Поради і настанови зводились лише до сухих декларацій. Та згодом проблема культури мовлення привертає увагу багатьох сучасних учених, зокрема концептуальні основи мовленнєвої підготовки окреслені М.Вашуленком, О.Горошкіною, С.Єрмоленко, М.Пентилюк, В.Плахотником, Л.Симоненковою, Л.Скуратівським, Г.Шелеховою, Л.Стурганець, В.Мельничайком, О.Пономаревим, Р.Зорівчак, В.Задорожним, О.Біляєвим та ін.

Життя не дуже пестило нашу мову на шляху до утвердження її в різних сферах спілкування: то не було умов для розвитку наукового стилю, то до краю звужувано рамки її офіційного використання, то ретельно під різними приводами винищувано її творців. Але незважаючи на все це, українська мова ввійшла в коло найрозвиненіших мов світу, має викристалізувані норми на всіх рівнях. Тепер у незалежній Україні українська мова в усій її чистоті й красі має посісти належне їй місце, не дивлячись на відсутність політичної волі очільників держави. Однак є люди, які не мають права на помилки ( і це в першу чергу вчителі, викладачі, актори, лектори, диктори та інші працівники радіо й телебачення), бо їхнє слово повинне бути взірцем для решти громадян України. Тому актуальність вибраної теми роботи є беззаперечною.

ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ МОВЛЕННЯ

Невід’ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людини є висока мовна культура, тобто вміння активно використовувати як знаряддя спілкування сучасну літературну мову з усіма багатствами виражальних засобів та властивими літературній мові нормами.

Мова здається нам чимось звичним і дуже простим, а насправді цей дивний людський феномен надзвичайно складний. Саме тому люди нерідко забувають: знати мову – ще не означає володіти нею. Звичайно, щоб «порозумітися», достатньо знати 3–5 тисяч слів. Але ж мова народу нараховує сотні тисяч слів (у найбільшому сучасну словникові зафіксовано біля 200 тисяч). Отже, багатство загальнонародної мови повинне виховувати прагнення до багатства індивідуального мовлення.



Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам.

Поняттям “культура мовлення” послуговуються для означення певного рівня втілення мовних засобів у повсякденному усному і писемному спілкуванні. За смисловим навантаженням воно відрізняється від поняття “культура мови ”.



Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Детальніше про це у своїх працях говорить О.Біляєв. На думку Олександра Михайловича, мова та мовлення – різні поняття, та між ними існує тісний зв’язок: «…це дві форми існування одного суспільного явища, що співвідносяться між собою як загальне (мова) і конкретне (мовлення)»

Як відомо, мова – об’єктивно існуюча, історично устелена система звуків, лексики, правил словотворення і словозміни, побудови речень і тексту, якими користуються її носії для висловлення думок, передачі почуттів. Мова існує тільки у мовленні, без нього вона не може виконувати свою основну функцію – комунікативну. З іншого боку, мовлення теж неможливе без мови, без її складу, законів, граматики.

Мовлення, за словами О.М.Біляєва, завжди індивідуальне, бо кожна людина відрізняється особливою манерою розповіді. Розрізняють усне і писемне мовлення. Ці обидві форми є однаково важливим для суспільства, обом їм властиві певні норми і кожна з них має свою специфіку. Будь-яке мовлення, зауважує О.М.Біляєв, повинне бути бездоганно грамотним.

Основою культури мовлення є літературна мова. Джерелами її норм є жива розмовна мова, місцеві говори, просторіччя, професійні жаргони, інші мови. Дотримання літературних норм у спілкуванні є визначальною ознакою високого рівня культури мовлення кожної людини.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення. Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня, виразність, логічна стрункість. У писемному оформленні мови дотримують норм орфографії і пунктуації.

Відомий дослідник у галузі риторики Поль Сопер писав: «Мовлення – щось більше, ніж механічно вимовлений ряд звуків, який виражає миттєві спостереження і настрої, що переповнюють у цю мить того, хто говорить. Мовлення – це людина в цілому».

Кожна освічена людина має прагнути до оволодіння культурою мовлення і в спілкуванні з іншими демонструвати уміння користуватися мовою. На нашу думку, особливо це стосується педагога у сучасних реаліях.



ЯКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОВЛЕННЯ ПЕДАГОГА

Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки:
— правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини; — різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови, використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням мови вчителя. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;
виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;
ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає (“Хто ясно мислить, той ясно викладає”). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання; — точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця, активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення вчителя у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами;
нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення вчителя від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно вчитель має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;
чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям учителя;
стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;
доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Вона відточує, шліфує мовне чуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізовувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Тривалі паузи, незавершені речення, незв'язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів;
логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок; — простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах;
естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом; — актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів, прикладів, образів;
конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів; — належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо;
практична спрямованість: зв'язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.
Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, діалектизмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — все це необхідні елементи мовної культури вчителя.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ

ВЧИТЕЛЯ-ФІЛОЛОГА

Проблеми комунікації й мовленнєвої культури педагогічній практиці не нові, проте є чимало нагальних питань, які потребують їх розв'язання. Підвищення рівня мовленнєвої культури педагогів за останні десятиліття набуло особливо важливого значення, оскільки процес комунікації, уміння добре володіти словом стає, з одного боку, показником і складовою професійної компетентності спеціаліста, а з іншого – показником його загальної культури, освіченості і високої моральності. Це уміння є вкрай важливим компонентом професійної педагогічної діяльності й ознакою педагогічної майстерності.

Комунікація – це інформаційний обмін, який відбувається не тільки в словесній формі, а й у мові жестів, міміки, тональності, голосовій модуляції, зовнішньому вигляді й поведінці педагога. Спілкуючись із класом, учитель утримує в колі свого мовленнєвого впливу весь клас і прогнозує сприйняття сказаного кожним учнем зокрема. Водночас комунікативна компетентність допомагає вчителю відчувати впевненість у собі, уміння спокійно виходити із нестандартних ситуацій спілкування, він знає, що зуміє знайти для кожного учня ті слова, які йому потрібні, щоб зацікавити предметом і створити творчий взаємозв'язок.

Педагогічна риторика в сучасних умовах допомагає вчителеві-словеснику не тільки у викладанні самого навчального предмета, але й у формуванні в учнів інтересу до рідної мови та літератури, що є важливим фактором і мотивацією до вивчення цих дисциплін. А це можливо лише в тому разі, коли педагог майстерно володіє культурою мовлення як одним із найважливіших інструментів професійної педагогічної діяльності. Як же досягти високого рівня культури мовлення?



Щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури, вчителеві необхідно:

– шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

– багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього чи публіцистичного стилів;

– намагатися, користуючись практично кількома мовами (зокрема, у нашій країні – українською і російською), добре оволодівати нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ;

– незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм (нове в українському правописі), які фіксуються у нових виданнях словників, довідників тощо;

– критично (і творчо!) ставитися до написаного та промовленого слова, звіряючи його з кодексами норм і практикою визнаного зразка (письменника, вчителя, диктора);

– не йти за «модними» тенденціями, що виявляться у надмірності запозичених слів, жаргонізмів, термінологізмів, нарочитої спрощеності, що межує з «простакуватістю».

Основною прогалиною в мовленнєвій культурі вчителів взагалі, а словесника зокрема є те, що, навчаючись в педагогічних закладах, майбутні педагоги зосереджуються на теоретичному рівні викладання фахових дисциплін; роботу ж над розвитком мовлення залишають поза увагою.

Шляхів до вдосконалення мовленнєвої культури і формування мовної особистості, як показує практика і результати наукових досліджень, є безліч. Проте всі вони починаються з прояву любові до рідної мови, бажання вивчати її і майстерно володіти нею. Серед ряду дієвих і оптимальних шляхів удосконалення мовленнєвої культури можна зазначити такі:

1. Вивчати мову і читати тексти вголос із дотриманням нормативних вимог.

2. Користуватися словниками, довідниками й посібниками.

3. Вивчати твори художньої літератури напам'ять, збагачуючи словниковий запас і черпаючи багатство з народної творчості.

4. Не говорити швидко, дотримуватися пауз і мелодики мовлення.

5. Вивчати мовлення майстрів слова .

6. Виробляти в собі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу.

7. Намагатися систематично записувати власні думки й цікаві спостереження, робити перекази з однієї мови на іншу з метою уникання помилок ( суржику, кальки).

8. Оволодівати різними стилями мовлення ( як усного, так і писемного).

У час бурхливого розвитку сучасних інформаційно-комунікативних технологій створено чимало цікавих Інтернет-ресурсів, що сприятимуть розвитку культури мовлення вчителя-словесника. Наведемо кілька таких посилань:



http://ponomariv-kultura-slova.wikidot.com

http://yak-my-hovorymo.wikidot.com

http://kurylo.wikidot.com

http://chak-chy-pravylno-my-hovorymo.wikidot.com

http://www.madslinger.com/mova/pravopys-2007

Окрім цього, велика кількість електронних книжок, онлайнових словників та довідників, сайти про мову, мовні форуми, сайти мовознавців ( як-от Глазової О., Омельчука С.), вчителів української мови допоможуть сучасному педагогові у його фаховому та загальному розвиткові.

Отже, основами мовної культури кожної людини є добре знання мови, її виражальних засобів і мовленнєва практика, побудована на самоповазі і самоконтролі, на пошані до української мови і народу, що її створив.

Згадаймо при цьому слова О. Гончара: «Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши світові шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило

українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких. Як можна всім цим знехтувати, до цього не прислухатися? І мимоволі замислимося – чи вміємо ми відібрати найточніше, найдоречніше слово, чи зуміємо ввести його у фразу так, щоб нас зрозуміли, щоб почали діяти відповідно до сприйнятого? »

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ТА ВПРАВИ З РОЗВИТКУ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ-СЛОВЕСНИКА

Коли йдеться про рівень мовленнєвої культури вчителів, то, О.М.Біляєв зокрема, наголошує, що він в основному відповідає переліченим вище вимогам та характеристикам. Проте негативні моменти все ж таки мають місце у культурі українського мовлення в навчальних закладах. Методист наводить ґрунтовні причини, які спричинили до цього. По-перше, антинародна русифікаторська політика авторитарного режиму, що впродовж десятиріч активно проводилася в Україні; по-друге, нігілістичне ставлення до української мови; по-третє, культивування українсько-російського мовного «суржику» ( до речі суржик – дослівно, суміш зерна різних видів); по-четверте, слабка мовна підготовка школярів; по-п’яте, поширення англомовних запозичень. «Фейс, лейбл, шоп, ноу-хау» та інші лунають звідусіль. «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною» . Це застереження одного із найвідоміших учених-мовознавців ХХ ст.. Юрія Шевельова прозвучало на Першому міжнародному конгресі україністів. Спотворена ж мова примітивізує мислення людини. Про це свідчить і науковець Я.Радевич-Винницький: «Наївно вважати, що люди лише розмовляють суржиком. Вони ним також і думають. А це призводить до інтелектуально-моральної аморфності, розмитості і невизначеності особистості, утрати нею не лише мовних, а й національних орієнтирів узагалі. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує й розвиває, а не лише виражає думку»

Практику на замітку

Беручи до уваги тему випускної роботи, хочемо поділитися кількома адресами, куди мандруємо ми у пошуках країни сучасного українського слова, де шукаємо істину і правду у царині мови та культури мовлення.

Мовним експертом і порадником в Україні був Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, видатний письменник, надзвичайно чутливий до мови, вразливий на мовні похибки й невтомний у кваліфікованих порадах та роз’ясненнях. Його численні статті на мовні теми свого часу були зібрані в книжці «Як ми говоримо», що витримала кілька видань. Загальнодоступною вона є за посиланням: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/.

Традицію «консультування» читача та мовця підхопив і продовжує відомий мовознавець Олександр Пономарів. Протягом кількох років він виступає в масових українських виданнях із бесідами на теми української мови, з мовними порадами. Вони і становлять основу книжки «Культура слова: мовностилістичні поради» — продуманої цілісної праці, в якій популярність викладу поєднується з науковою коректністю та пошуком збалансованого підходу до складних моментів мовної практики. Книжка системно охоплює всі аспекти мовлення — від вимови до синтаксису. «Ця книжка мала б стати настільною для журналіста і службовця, диктора і студента, ділової людини і школяра; не зайвою вона буде в кожній культурній родині», - писав у передмові до неї Іван Дзюба. Адреса в інтернет-мережі: http://ponomariv-kultura-slova.wikidot.com

«Висока культура мовлення – це, по-перше, постійна інтенсивна робота думки, спрямованої на те, щоб висловитися якнайчіткіше, якнайправильніше. По-друге, це часто відмова від улюблених висловів, якщо вони недоречні; це забуття власного «я», власних амбіцій заради Рідного Слова цілої нації» - так щиро і палко писала про цю проблему відома вчена Роксолана Зорівчак. 2008 р. вийшла її книжка «Боліти болем слова нашого…Поради мовознавця», яка є безцінним універсальним довідником сучасного українського літературного мовлення. Майже у повному обсязі із її змістом можна познайомитись за адресою: http://ukrlife.org/main/evshan/zorivchak.htm.

Унікальні своїм змістовим наповненням та оригінальні формою збірники етюдів з культури українського мовлення відомого сучасного мовознавця Василя Задорожного також покликані сприяти поліпшенню мовної культури вчителя та учня (випуск №10 за 2009 рік «Бібліотечки «Дивослова» під назвою «Про мову без мовознавства: етюди з культури мовлення», випуск №4 за 2010 рік - «До мовних глибин: етюди з культури мовлення»). У них в цікавій самобутній інтерпретації, науково мотивовано, із докладним обґрунтуванням подається інформація про найпоширеніші різнотипні помилки, які трапляються в живому мовленні наших сучасників, у пресі, художній літературі, рекламі та інших сферах життя – фонетичні й орфографічні, лексичні й фразеологічні, морфологічні й синтаксичні. Призначені ці видання насамперед для піднесення на якісно вищий щабель мовної культури освітян.

Допоможуть педагогам у роботі над удосконаленням культури мовлення також навчальні посібники доцента кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою ЗІППО, кандидата педагогічних наук Ходанич Лідії Петрівни: «Уроки після школи: культура мовлення», «Ділове мовлення: триста типових помилок», «Риторика у профільній школі».

Безумовно, є ще багато праць, що висвітлюють це питання та є надійними помічниками вчителів-словесників.



Вправи з розвитку мовної техніки

Я.А. Коменський вважав, що педагог повинен на такому високому рівні володіти словом, щоби забезпечити максимальну увагу учнів. Мовлення вчителя має бути виразним, яскравим, привабливим для тих, кого він навчає. Мовлення педагога допомагає не тільки вирішувати навчальні завдання. Засобами мови вчитель і пояснює, і спілкується постійно з учнями.Мовлення виконує також виховну функцію. В.О. Сухомлинський підкреслював, що мистецтво виховувати перш за все уміщує у собі мистецтво володіти словом.



Мовна техніка вчителя – це сукупність елементарних прийомів дихання, голосу мовлення і дикції, доведених до автоматизації, які дозволяють вчителеві з максимальною ефективністю застосовувати мовленнєвий вплив. Умовно вправи з розвитку мовної техніки можна поділити на 2 групи:

  1. вправи для відпрацювання мовного дихання;

  2. вправи для розвитку і вдосконалення дикції.


Вправи для відпрацювання мовного дихання

Вправа “Насос”. Уявіть, що ви працюєте з автомобільним насосом. Станьте прямо. Нахиліться уперед, візьміться двома руками за насос (уявіть його собі). Починайте накачувати повітря: випрямляємо спину – вдих, нахил – видих. Можна робити цю вправу зі звуком: нахиляємося, з силою видихаємо повітря – “фффффу!... фффффу!... фффффу!...” Не спішіть, випрямляючи спину, встигайте робити глибокий вдих. Повторюйте цю вправу 4-5 разів.

Вправа “Пиляння дров”. Візьміться за руки вдвох хрест-навхрест. Праві руки – пила, ліві – колода. Перший з учасників тягне на себе пилу, роблячи видих повітря, імітуючи звук “ззззззз ...” (на рахунок – раз); другий тягне на себе пилу, роблячи вдих зі звуком “ссссссс ...” (на рахунок – два). “Пиляти” потрібно енергійно, весело, не затримуючи дихання. Вона має бути рівномірним, ритмічним.

Вправа “Свічка”. Перед вами на відстані півметра знаходиться запалена свічка. Спробуйте одним видихом погасити її: “пфф-фф-фу!” Видих повинен бути чітко сфокусований. Губи повинні бути зібрані і злегка напружені, ніби для свисту. Енергійно подуйте на свічку, щоби полум’я відхилилося. Потім сильним поштовхом повітря загасіть свічку. Не потрібно добирати повітря при другому видиху, потрібно навчитися його розподіляти.

Вправа “Уклін”. 1. Підніміться на носочки, руки в сторони – вдих. 2. Поволі нахиляйтеся вперед-вниз, з’єднавши руки і притискаючи їх “по-східньому” – видих. Повторити вправу 4-5 разів.

Вправа “Старт”. Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою. Почніть рахувати голосно час по секундах: “десять”, “дев’ять”, “вісім”, “сім”, “шість”, “п’ять”, чотири”, “три”, “два”, “один”, “пуск!” Відлік ведіть голосно, чітко, рівномірно, на одному диханні, без добирання додаткового повітря. Перекривайте дихання в паузах між цифрами. Намагайтеся розтягнути повітря на всі цифри. Повторіть вправу 3 рази.

Вправи для вироблення дикції

Дикція – чітка вимова звуків мовлення, що відповідає фонетичній нормі даної мови. Вона залежить від ступеня тренованості активних мовних органів. Для вдосконалення дикції використовують скоромовки і вправи.



Скоромовки

1. Сидить Прокіп, кипить окріп,

Пішов Прокіп, кипить окріп.

Як без Прокопа кипіти окропу,

Так і з Прокопом кипіти окропу.

2. Бурі бобри брід перебрели.

Забули бобри забрати торби.

3. Ти, малий, скажи малому:

“Хай малий малому скаже,

Хай малий теля прив’яже!”

4. Ми носили воду в ситі.

Та дерева не политі.

Воду в ситі не носити,

Ситом саду не полити.

5. Старий Семен сказав синам:

“Сини! Складіть скирту сіна”

Сини склали скирту сіна.

Семен сказав синам : “Спасибі!”

6. Кіт котові каже:

“Коте, до комори кодуб вкотили,

В кодуб вкинеш капустину,

Кілька китичок калини”.



Вправа “Косар». Уявіть, що ви точите бруском косу. Брусок ковзає то з одного боку леза, то з іншого: «ссс-ззз… ссс-ззз…ссс-ззз…» Коса наточена, можна братися за косовицю. Змах коси, і вона звучно ріже траву: «ж-ж-ж…ж-ж-ж…ж-ж-ж…»

Вправа «Примхливий мотор». Спробуйте завести мотор автомобіля. Видихуваним повітрям (без звуку голосу) викликайте вібрації кінчика язика, піднятого до верхніх зубів: «тр-р-р…тр-р-р…тр-р-р…». Додайте звук голосу (мотор завівся): «Др-р-р-р-р-р-р…др-р-р-р-р-р…»
Кожен учитель-словесник також не повинен забувати і про інші складові мовної техніки, як-от: сила голосу, темп мовлення, тембр голосу, а також про невербальні засоби педагогічного спілкування (жести, міміку, віддаль, паузи, інтонацію, позу, візуальний контакт).
ВИСНОВКИ

Отже, висока культура мовлення – це, по-перше, постійна інтенсивна робота думки, спрямованої на те, щоб висловитися якнайчіткіше, якнайправильніше. По-друге, це часто відмова від улюблених висловів, якщо вони недоречні; це забуття власного "я", власних амбіцій заради рідного слова. Крім інтуїції (а вона є також наслідком постійної праці над собою), тут потрібні ґрунтовні знання, що здобуваються постійним читанням спеціальних мовознавчих видань, художньої літератури, рідної та перекладної, і, очевидно, словників. У статті "Словник і питання культури мови" М. Рильський писав: "Читати словники – не така вже дивовижна і дивацька річ, як може здаватися".



З впевненістю кожен вчитель-словесник може погодитись із думкою про те, що «справжній вчитель – завжди учень», тому педагоги повинні постійно збагачувати й оновлювати свої знання, вдосконалювати мовлення, підвищувати його культуру. Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, чужу мову можна вивчити за кілька років, а свою слід учити все життя. Лише той, хто невпинно працює над опануванням мови, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному і писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її – ілюзорна мрія, оскільки мова – це океан, що не має меж. Але сприймаймо як життєствердну істину і дороговказ слова великого педагога В.О.Сухомлинського: «Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, є людина без роду й племені…»
ЛІТЕРАТУРА

  1. Антоненко-Давидович, Б.

Як ми говоримо / Борис Антоненко-Давидович. – К.: Українська книга, 1997. – 336 с.

  1. Задорожний, В. Б.

До мовних глибин: етюди з культури мовлення / Василь Задорожний // Бібліотечка Дивослова. - 2010 - №4 – 56 с.

  1. Задорожний, В. Б.

Про мову без мовознавства: етюди з культури мовлення / Василь Задорожний // Бібліотечка Дивослова. - 2009 - №10 – 56 с.

  1. Зорівчак, Р.

Боліти болем слова нашого…Поради мовознавця / Роксолана Зорівчак. – К.: ТОВ Мандрівець, 2008. – 176 с.

  1. Марченко, О.Г.

Основи педагогічної майстерності / Олена Марченко. – Харків: Основа, 2009. – 112 с.

  1. Омельчук, С.

Основні аспекти мовленнєво-методичної компетентності сучасного вчителя-словесника / Сергій Омельчук // Дивослово. - 2012. - № 5. - С. 13-18.

  1. Пентилюк, М.І.

Ділове спілкування та культура мовлення: навчальний посібник / Марія Пентилюк, Ігор Марунич, Ірина Гайдаєнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 224 с.

  1. Пономарів, О.Д.

Культура слова: мовностилістичні поради / Олександр Пономарів. – К.: Либідь, 2001.- 240 с.

  1. Савич, Л.

Культура мовлення вчителя: аналіз наукових розвідок О.М.Біляєва / Людмила Савич // Дивослово. – 2006. - №3.

  1. Ходанич, Л.П.

Ділове мовлення: 300 типових помилок / Лідія Ходанич. - Ужгород: Гражда, 2002. – 48 с.

  1. Ходанич, Л.П.

Уроки після школи: Культура мовлення / Лідія Ходанич. - Ужгород: Інф.-видавн. центр ЗІППО, 2004. – 72 с.

  1. Ходанич, Л.П.

Мистецтво живого слова: Вправи з красномовства / Лідія Ходанич, Петро Ходанич. - Ужгород: Гражда, 2002. – 40 с.

  1. Ходанич, Л.П.

Риторика у профільній школі: методичний посібник для вчителя / Лідія Ходанич, Петро Ходанич. - Ужгород: Інф.-видавн. центр ЗІППО, 2012. – 134 с.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка