Курс лекцій для студентів напряму підготовки 030509 «Облік І аудит», в тому числі перепідготовка спеціалістів за спеціальністю 03050901 «Облік І аудит»



Сторінка4/8
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА 3. ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ

3.1. Склад грошових коштів та відображення їх у звітності

3.2. Облік та контроль грошових коштів у касі

3.3. Облік створення та використання фонду дрібних сум

3.4. Облік операцій на банківських рахунках

3.5. Облік короткострокових фінансових інвестицій


3.1. Склад грошових коштів та відображення їх у звітності

Грошові кошти відносяться до найбільш ліквідної частини активів і характеризуються тим, що можуть бути негайно використані для оплати поточних зобов'язань. Вони складаються із наявної готівки в касі, чеків та грошових переказів, отриманих від клієнтів, і вкладів на рахунках в банку.

Еквівалентами грошових коштів є високоліквідні короткострокові інвестиції, які вільно конвертуються у відомі суми грошових коштів і мають незначний ризик зміни вартості. Прикладом таких еквівалентів є депозитні сертифікати, які можуть бути конвертовані у грошові кошти в термін до трьох місяців.

Як правило, в економічно розвинутих зарубіжних країнах розрахунки з партнерами здійснюються у безготівковому порядку (чеками, векселями, пластиковими картками, електронними платежами тощо). А готівка використовується для здійснення різних дрібних платежів (поштові, телеграфні, представницькі та інші подібні виграти). Цю готівку називають фондом дрібних сум або малою касою.

Облік грошових коштів у країнах британо-американської облікової моделі (зокрема в США) ведеться на фінансовому рахунку "Грошові кошти"" ("Готівка"). У західноєвропейських країнах (континентальна облікова модель) грошові кошти обліковуються на двох фінансових рахунках: "Каса" і "Рахунки в банках" - в національній та іноземній валюті.

Надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів відбувається внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності і відображається за звітний період у звіті про рух грошових коштів.

Звіт про рух грошових коштів має відображати інформацію про грошові потоки підприємства за певний період в розрізі видів діяльності.

Під грошовими потоками розуміють надходження і вибуття грошових коштів і їх еквівалентів.

Негрошові операції (бартер, обмін власних акцій на акції іншого підприємства і т. д.) не відбиваються в звіті, а вказуються в примітках до фінансової звітності.

Структура звіту базується на класифікації видів діяльності: операційна; фінансова; інвестиційна.



Операційною вважають основну діяльність, яка приносить підприємству прибуток, а також інші види діяльності, крім інвестиційної і фінансової.

Прикладами руху коштів внаслідок операційної діяльності є:

надходження коштів від продажу товарів і надання послуг;

кошти, сплачені постачальникам за товари і послуги;

грошові виплати працівникам і платежі за їх дорученням;

надходження і виплати коштів по розрахунках зі страховими компаніями (премії, рекламації та інші види страхової допомоги);

сплата і відшкодування податку на прибуток (якщо він конкретно не відноситься до фінансової або інвестиційної діяльності);

надходження і виплати коштів за контрактами, які укладаються з торговою і дилерською метою.



Інвестиційна діяльність охоплює операції з придбання і продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Рух грошових коштів внаслідок інвестиційної діяльності включає:

виплати для придбання і надходження від продажу основних коштів, нематеріальних та інших довгострокових активів;

виплати коштів для придбання і надходження коштів від продажу власного капіталу або боргових зобов'язань інших підприємств, а також частки участі в капіталі спільних підприємств;

аванси і депозити третій стороні (за винятком підписок і позик, здійснюваних фінансовими установами);

надходження коштів від повернення авансів і погашення позик, наданих іншим підприємствам (за винятком авансів і позик фінансових установ);

надходження і виплати коштів за ф'ючерсними, форвардними контрактами, опціонами (крім випадків, коли такі контракти укладаються з дилерською або торговою метою або рух засобу класифікується як фінансова діяльність).

Таким чином, надходження або виплата коштів від інвестиційної діяльності звичайно визначається на основі аналізу змін в статтях необоротних активів і поточних фінансових інвестицій, а також даних звіту про прибутки і збитки.



Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які приводять до зміни величини і складу власного і позикового капіталу.

Прикладами руху коштів внаслідок фінансової діяльності є:

надходження коштів від випуску акцій і інших інструментів власного капіталу;

виплати коштів власникам для придбання або викупу раніше випущених акцій компанії;

надходження коштів від випуску незабезпечених боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій і інших короткострокових і довгострокових позик;

виплати коштів для погашення позик.

МСБО 7 не визначає формат звіту про рух грошових коштів, але він містить конкретні вимоги і пояснення відносно надзвичайних статей, відсотків і дивідендів, податку на прибуток, інвестицій в дочірні, асоційовані підприємства, рух грошових коштів у іноземній валюті, розкриття інформації про окремі аспекти руху грошових коштів.

При використанні прямого методу для визначення чистої зміни грошових коштів внаслідок операційної діяльності у звіті послідовно приводяться всі основні класи (статті) надходжень і витрат, різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів



Непрямий метод передбачає відображення у звіті суми чистого прибутку (збитку), яка згодом послідовно коректується до величини чистої зміни грошових коштів з включенням впливу негрошових операцій, пов'язаних з інвестиційною і фінансовою діяльністю.

На практиці в основному переважає непрямий метод через його простоту.

Інформацію про рух грошових коштів внаслідок інвестиційної і фінансової діяльності необхідно подавати в звіті лише прямим методом. Це означає, що потрібно окремо приводити основні класи (статті) надходжень і витрат грошових коштів за кожним видом діяльності.
3.2. Облік та контроль грошових коштів у касі

Величина залишку готівки в касі підприємства залежить від специфіки його діяльності. Підприємства розробляють системи внутрішнього контролю надходжень і витрати готівки. Вони запобігають зловживанням й спрямовані на збереження грошових коштів.

З метою захисту готівки слід дотримуватись таких принципів:

облік готівки потрібно здійснюватися в момент її надходження;

усю готівку, що надійшла, необхідно здавати в банк в той самий день або не пізніше наступного дня;

працівник, який одержує готівку, не повинен займатися її обліком у бухгалтерії;

працівник, який відповідає за одержання готівки, не повинен займатися її розподілом.

Рух готівки в торговельних підприємствах контролюється двома способами:

шляхом використання касових апаратів;

через систему м'яких чеків.

У багатьох випадках касові апарати приєднують прямо до комп'ютерної мережі, що значно спрощує систему обліку, оскільки дає змогу операції з надходження виторг}' зразу реєструвати в обліку.

Система м'яких чеків полягає в тому, що продавці мають завчасно пронумеровані чеки і в момент продажу заповнюють їх в двох примірниках - один видають покупцеві, другий - залишають собі. У кінці дня суми м'яких чеків підраховуються і звіряються із сумами відображеними у касовому апараті. Ці суми повинні бути однаковими.

У випадку виявлення розходжень (нестачі або надлишки) вони відображаються на рахунку "Нестачі або надлишки грошей по касі": по дебету - на величину нестачі і по кредиту - на величину надлишку. Сальдо цього рахунка відображається у звіті про прибутки і збитки як операційні витрати (дебетове сальдо) або інші доходи (кредитове сальдо).

Операції, пов'язані з рухом грошових коштів, групуються в спеціальних журналах грошових надходжень та грошових виплат.

Формою ведення аналітичного обліку грошових коштів, відображених на синтетичному рахунку "Грошові кошти", з використання допоміжного реєстру - касової книги з двома або трьома колонками.

ЖР - журнал реалізації (відображаються суми після завершення подвійного запису операцій з реалізації);

ЖЗ - журнал закупівель (відображаються суми після завершення подвійного запису операцій, пов'язаних із закупівлями);

К - контра-статті, які пов'язані між собою подвійним записом у касовій книзі та не відображаються в Інших регістрах.

В касовій книзі відображаються тільки фактично отримані та сплачені грошові кошти. У практиці підприємств зарубіжних країн для стимулювання прискорення розрахунків використовується система знижок, яка діє, як правило, протягом місяця з дати здійснення операції і визначається у відсотках до договірної вартості товарів. Для відображення таких одержаних від кредиторів та наданих дебіторам знижок використовується касова книга з трьома колонками.
3.3. Облік створення та використання фонду дрібних сум

Підприємства в процесі господарської діяльності, як правило, здійснюють частину регулярних витрат, сума яких є незначною (канцелярські, поштові, оплата обідів, оплата проїзду тощо). Для здійснення невеликих витрат на підприємстві створюється фонд дрібних сум (мала каса). Цю систему в окремих країнах ще називають авансовою або системою підзвітних сум. Операції з обліку фонду дрібних сум передбачають його створення, використання та поповнення.

Створення фонду дрібних сум відбувається шляхом визначення видів та планової величини дрібних витрат на певний період (до місяця). При видачі розрахованої суми підзвітній особі виписується чек. Гроші видаються з каси і зберігаються у сейфі, столі або в конверті, про що в окремих країнах (наприклад, Великобританії, Єгипті та ін.) робиться запис:

Фонд дрібних сум (Мала каса) Каса (Грошові кошти).

Одночасно з готівкою підзвітній особі також видають пронумеровані квитанції (чеки) або ваучери для відображення витрачання грошей з фонду.

Витрачання грошей здійснюється тільки на визначені цілі з оформленням квитанції (чека) або ваучера, де вказується дата, сума й призначення витрат та проставляється підпис особи, яка одержує гроші. У встановлені дати підзвітна особа на основі квитанцій (чеків) і ваучерів складає звіт про витрати, подає його в бухгалтерію і фонд дрібних сум поповнюється шляхом виписки чека на ім'я підзвітної особи.

Не використаний залишок фонду та сума квитанцій (чеків) і ваучерів повинні складати разом фіксовану величину фонду дрібних сум.

Витрачання грошей із фонду дрібних сум реєструється у журналі грошових виплат (касовій книзі).


3.4. Облік операцій на банківських рахунках

Для зберігання грошей в банку підприємство може відкривати декілька видів рахунків: банківські чекові рахунки, простий банківський рахунок, рахунок для розрахунків з персоналом, а також рахунки для кредитних ліній та ін. Всі ці рахунки поділяються на два типи - поточні і депозитні. Перші з них використовуються для здійснення щоденних банківських операцій та знімання готівки на поточні потреби, другі - для розміщення на визначений строк тимчасово вільних коштів з метою отримання доходів (відсотків).

Для відкриття банківського рахунку фірма подає в банк картку із зразками підписів осіб, які мають право підписувати чеки та інші банківські документи. Власнику рахунка видається чекова книжка з пронумерованими чеками для здійснення розрахунків, а також депозитні бланки.

Відкриття депозитних рахунків відбувається шляхом виписування на кожен депозит депозитного бланка у двох примірниках: один - для банку, другий - для депозитора. У депозитному бланку записується сума внеску готівкою, перераховуються внески чеками та проставляється загальна сума депозиту.

Один раз на місяць банк надсилає вкладникові банківський звіт (виписку з його рахунка), де вказує суму грошових надходжень і перерахувань та залишок на рахунку після щоденних операцій з прикладенням первинних документів Крім цього до звіту можуть додаватися меморандуми (авізо), які пояснюють інші записи по дебету та кредиту рахунка (наприклад, списання грошей за банківські послуги).

Операції з надходження грошових коштів відображаються по дебету рахунка "Грошові кошти" ("Рахунки в банках") і кредиту різних рахунків. Кількість рахунків, що дебетуються, залежить від характеру операцій, які здійснюються на конкретному підприємстві.

Операції, пов'язані з рухом грошових коштів на рахунках в банку, узагальнюються в спеціальних журналах грошових надходжень та грошових виплат.

Для врегулювання таких розходжень між випискою банку і даними клієнта може складатися узгоджувальна таблиця з відображенням її результатів на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Для зручності така таблиця розміщується на зворотній стороні банківського звіту.

Процес врегулювання розходжень і складання узгоджувальної таблиці передбачає два етапи:

Коригування залишку грошових коштів згідно з банківським звітом шляхом додавання грошових коштів у дорозі та вирахування виданих, але не пред'явлених до оплати чеків. У результаті таких дій отримують скоригований залишок грошових коштів.

Коригування залишку грошових коштів згідно з обліковими записами і складання відповідних бухгалтерських проведень. При цьому від облікового залишку грошових коштів підприємства віднімають всі дебетові та додають всі кредитові меморандуми з подальшою реєстрацією проведень у Головному журналі.
3.5. Облік короткострокових фінансових інвестицій

Вільні грошові кошти можуть бути використані для одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків шляхом їх інвестування у короткострокові цінні папери.

Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємством з метою отримання вигоди в майбутньому. Залежно від терміну утримання на підприємстві інвестиції поділяють на короткострокові (до одного року) і довгострокові (більше одного року).

Для віднесення інвестицій до короткострокових вони повинні відповідати двом вимогам:

вільно обертатися на ринку - це означає, що вони можуть бути легко перетворені на гроші або обмінені на щось інше, яке у свою чергу може бути легко перетворене на гроші;

мати короткий період дієздатності, тобто вони призначені для утримання терміном не більше одного року.

Короткострокові інвестиції належать до високоліквідних активів і за цим показником посідають друге місце після грошових коштів.

До короткострокових фінансових інвестицій належать: короткострокові цінні папери: депозитні сертифікати банків та інших кредитних установ, урядові казначейські білети, комерційні папери корпорацій; облігації та інші боргові зобов'язання; акції інших підприємств.

Згідно із принципом собівартості короткострокові інвестиції, що надходять на підприємство у результаті купівлі, відображаються в обліку за первісною вартістю, яка включає в себе ціну придбання плюс усі витрати, понесені при купівлі цінних паперів (комісійні винагороди, мито, збори, податки, обов'язкові платежі тощо).

У випадку реалізації цінних паперів різниця між продажною і купівельною їх вартістю відображається як прибуток або збиток у складі фінансових доходів чи фінансових витрат.

Наприклад, підприємство придбало 1.04.13 р. у корпорації "Вілсон" 2000 простих акцій за ціною $50 кожна. Комісійна винагорода склала $1,000. Тобто фактична собівартість придбаних акцій складає $101,000 (2000 х $50 + $1,000). Наприкінці року (31 грудня) підприємство одержало з кожної акції корпорації "Вілсон" дивіденди у розмірі $3. 12 лютого наступного року підприємство продало всі раніше придбані акції корпорації "Вілсон" за $110,000. Таким чином від реалізації акцій отримано прибуток в сумі $9.000 ($110,000 - $101,000).

Придбання акцій буде відображено записом:

Короткострокові фінансові інвестиції (акції) 101,000

Грошові кошти 101,000

Отримання наприкінці року (31.12) підприємством дивідендів у розмірі $3 з кожної акції (2000х$3 = $6,000):

Грошові кошти 6,000

Фінансові доходи (дивіденди) 6,000

Реалізація акцій 12.02.12 р. з отриманням прибутку в сумі $9,000:

Грошові кошти 110,000

Прибутки від реалізації акцій 9,000

Короткострокові фінансові інвестиції (акції) 101,000

У випадку попереднього відображення нарахованих дивідендів згідно з інформацією корпорації "Вілсон" операції з нарахування та отримання дивідендів будуть записані таким чином:

У нарахування дивідендів до отримання:

Дивіденди до отримання 6,000

Фінансові доходи (дивіденди) 6,000

отримання грошей за нарахованими дивідендами:

Грошові кошти 6,000

Дивіденди до отримання 6,000

Подібним чином відображається в обліку придбання, реалізація та отримання доходів за облігаціями та депозитними сертифікатами, лише з використання інших рахунків другого порядку для обліку короткострокових інвестицій ("Облігації", "Депозитні сертифікати1') та фінансових доходів ("Доходи за відсотками").

Оцінка та облік короткострокових фінансових інвестицій здійснюється не за окремими об'єктами інвестування, а за типами інвестицій (портфелями). Інвестиційний портфель короткострокових цінних паперів оцінюється спочатку за вартістю придбання. Облігації як боргові цінні папери і в подальшому показуються у звітності за їх фактичною первісною вартістю. Акції, які класифікують як поточні активи, у міжнародній практиці можуть відображатися:

за нижчою з двох оцінок - за собівартістю чи за ринковою вартістю;

за ринковою вартістю.

Оцінка короткострокових інвестицій за ринковою вартістю має окремі переваги в порівнянні з їх собівартістю, оскільки дає можливість визначити економічний ефект від володіння цінними паперами та складати прогнози найкращого вкладення вільних грошових коштів.

Запитання до самоперевірки


  1. Особливості складу грошових коштів.

  2. Еквіваленти грошових коштів.

  3. Класифікація грошових коштів та еквівалентів грошових коштів.

  4. Процес перевірки виписок з банківського рахунку з бухгалтерськими записами.

  5. Облік і контроль касових операцій і грошей в касі.

  6. Облік створення і використання фонду дрібних сум.

  7. Сутність овердрафту та компенсаційного залишку.

  8. Ваучерна система контролю грошових коштів.

  9. Облік короткострокових фінансових інвестицій.

  10. Визначення інвестиції як еквівалента грошових коштів відповідно до МСБО 7 „ Звіт про рух грошових коштів”.


ТЕМА 4. ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З ДЕБІТОРАМИ

4.1. Класифікація та оцінка дебіторської заборгованості

4.2. Облік рахунків до отримання.

4.3. Облік та оцінка сумнівної заборгованості.

4.4. Облік векселів отриманих.
4.1. Класифікація та оцінка дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість включає борги перед підприємством за відвантажені, але не оплачені товари, виконані роботи, надані послуги та за іншими операціями. Залежно від терміну погашення дебіторська заборгованість може бути короткостроковою (поточною) або довгостроковою (непоточною). В окремих країнах (наприклад, країнах Організації африканської єдності) використовується поділ дебіторської, заборгованості за терміном погашення на три види - короткострокову, середньострокову і довгострокову.

Залежно від характеру операцій, в результаті яких виникає дебіторська заборгованість, вона поділяється на:

торговельна (операційна) - виникає в процесі звичайної операційної діяльності підприємства в результаті продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг в кредит;

особлива (неопераційна) - виникає внаслідок переплати податків, за відсотками до отримання, виданими авансами тощо.

У звітності підприємств зарубіжних країн дебіторська заборгованість класифікується, в основному, за такими групами: рахунка до отримання; векселі до отримання; інша дебіторська заборгованість.

Загальні правила розкриття інформації про дебіторську заборгованість у звітності повинні передбачати: виділення всіх суттєвих видів цієї заборгованості; відображення статей, які коригують величину такої заборгованості; розкриття короткострокової та довгострокової дебіторської заборгованості у відповідних розділах балансу; подання інформації про дебіторську заборгованість, право на яку передано чи віддано під заставу; відображення даних про будь-які збитки і ризики, пов'язані з дебіторською заборгованістю.

У момент виникнення дебіторська заборгованість оцінюється сумою кредиту, який надається кожному конкретному покупцю, з врахуванням вартості відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг), наданих клієнтам знижок і повернень товарів покупцями.

У балансі дебіторська заборгованість повинна відображатися за чистою реалізаційною вартістю, тобто за реальною сумою грошей, яку підприємство може одержати в майбутньому в результаті її погашення. Оскільки чиста вартість реалізації, як правило, відрізняється від юридично належної до оплати величини, то для визначення чистої реалізаційної вартості від початкової суми боргу необхідно відняти надані знижки та безнадійну дебіторську заборгованість, для якої створюється відповідний резерв (принцип обачності).
4.2. Облік рахунків до отримання

Рахунки до отримання (дебіторська заборгованість за рахунками) — це вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів за «відкритим рахунком» без письмового зобов'язання покупця сплатити рахунок За нормальними умовами гроші за рахунком повинні бути отримані протягом ЗО—60 днів, і дебіторська заборгованість існує внаслідок надання продавцем покупцю короткострокового кредиту.

На Заході дебіторська заборгованість широко поширена внаслідок існування гнучкої системи численних знижок.

Знижки, що надаються покупцю, можна поділити на дві великі групи:

а) торгові {trade discounts) — це процентні знижки від базової (основної) ціни. При продажу зі знижкою рахунок виставляється на чисту суму (базова ціна за вирахуванням знижки) і відповідно дебіторською заборгованістю признається чиста сума;

б)за оплату в термін (сконто) — це знижки в залежності від терміну оплати (cash discounts, sales discounts ). Ці знижки пропонуються з метою спонукати покупця оплатити рахунок до закінчення зумовленого платежу. Наприклад, продавець може вимагати сплатити за рахунками протягом 60 днів. Однак при оплаті протягом 10 днів покупцю надається 5%- на знижка. Такі умови означаються як «5/10, чистих 60» (5/10, net 60 ) або «5/10, п/60».

Саме знижки за оплату в термін створюють проблему визнання дебіторської заборгованості. Тому існує два методи відображення цих знижок в бухгалтерському обліку.

1. Валовий метод (gross method) широко використовується на практиці. Суть його полягає в тому, що: продаж і дебіторська заборгованість записуються на загальну (валову), без знижки, суму виставленого рахунку. Знижки будуть відбиватися тільки у тому випадку, коли оплата зроблена протягом періоду дії знижки.

Розглянемо дію цього методу на прикладі. Припустимо, компанія продає товари на суму $10 000 на умовах 2/10, п/30.

Відповідні бухгалтерські записи:

1. Продані товари покупцю

Дт Рахунку до отримання 10000

Кт Продажу 10000

2. Покупець оплачує частину з них на суму $4 000 протягом періоду дії знижки. Знижка: 2% х $4 000 = $80 віднімається від $4 000:

Дт Грошові кошти 3920

Дт Знижки за оплату в термін 80

Кт Рахунку до отримання 4 000

3. Покупець оплачує частину, що залишилася $6 000 після періоду дії знижки:

Дт Грошові кошти 6 000

Кт Рахунку до отримання 6 000
1. Суть чистого методу полягає в наступному: при первинному продажу дебіторська заборгованість записується за вирахуванням знижок, тобто чисті суми, а в ситуації, коли покупець не використовує знижки, з'являється кредитовий рахунок «Втрачені (упущені) знижки за оплату в термін» (Cash (Sales) Discounts Forfeited). Розглянемо попередній приклад за умови, що використовується чистий метод.

1. Компанія продає товари на суму $10 000 на умовах 2/10, чистих / ЗО. Знижка становить 2% х $10 000 = $200 і віднімається від $10000:

Д-т Рахунку до отримання 9800

К-т Продажу 9 800

2. Покупець оплачує товари на суму $4 000 протягом періоду дії

знижки:


Д-т Грошові кошти 3 920

К-т Рахунку до отримання 3 920

3. Покупець оплачує частину, що залишилася ($6 000) після періоду дії знижки. Упущена знижка: 2% х $6 000 = $120.
Перший варіант відображення операцій. Упущені знижки відбиваються в день закінчення дії терміну знижки:

Д-т Рахунку до отримання 120

К-т Втрачені знижки за оплату в термін 120

У момент оплати робиться запис:

Д-т Грошові кошти 6000

К-т Рахунку до отримання 6000


Другий варіант відображення операцій. Упущені знижки відбиваються в день оплати:

Д-т Грошові кошти 6 000

К-т Втрачені знижки за оплату в термін 120

К-т Рахунку до отримання 5880

Деякі західні бухгалтери вважають, що використання чистого методу більш правильне, оскільки він більшою мірою відповідає принципу обачності: прибутки і активи оцінюються за найменшою з можливих вартостей.
4.3. Облік та оцінка сумнівної заборгованості.

На практиці знаходяться клієнти, які не оплачують дебіторську заборгованість через неплатоспроможність.

Наявність сумнівної заборгованості свідчить про втрату частини доходу від реалізації, що вимагає його зменшення або збільшення витрат, а також відповідного коригування (зменшення) величини дебіторської заборгованості. У міжнародній практиці безнадійна заборгованість переважно відноситься на витрати з використанням двох методів:

прямого списання;

створення резерву для безнадійних боргів.

У зарубіжних країнах перевага надається методу створення резерву для безнадійних боргів, оскільки він є більш правильним і теоретично обґрунтованим.

Метод прямого списання безнадійної заборгованості може застосовуватись у тих випадках, коли величина такої заборгованості є несуттєвою за розмірами.

Створення резерву для безнадійної заборгованості може здійснюватись такими способами:

на основі аналізу платоспроможності кожного дебітора;

у відсотках від чистої реалізації;

шляхом обліку рахунків до отримання за строками оплати,

Спосіб визначення безнадійної заборгованості по кожному дебіторові на основі вивчення його фінансового стану та платоспроможності є найточнішим, але достатньо трудомістким. Використання цього способу є доцільним в тому випадку, коли підприємство має порівняно невелику кількість дебіторів та/або ймовірність непогашення ними наявної заборгованості, як правило, є дуже низька. Така методика визначення і обліку безнадійної заборгованості має досить широке застосування в західноєвропейських країнах.



Перший — метод прямого списання. Згідно з ним не робиться ніяких попередніх оцінок або записів безнадійних боргів. Вони відбиваються у той момент, коли точно з'ясовується, що даний рахунок не буде оплачений: збиток записується шляхом кредитування рахунку«Рахунок до отримання» і дебетування рахунку «Витрати на покриття безнадійних боргів».

Другий — метод нарахування резерву — засновується на застосуванні двох варіантів розрахунку. У першому випадку, виходячи з досвіду минулих років, розраховують частку (відсоток) безнадійних боргів в загальному обсязі продажу (або в обсязі продажу певним покупцям) і збільшують цей відсоток (множать) до величини продажу поточного року (продажу певним покупцям), отримуючи таким чином величину резерву на покриття безнадійних боргів і витрат поточного року, що відповідно списуються. На що суму робиться проводка:

Д-т Витрати на покриття безнадійних боргів

К-т Резерв на покриття безнадійних боргів.

У другому випадку на основі досвіду минулих років розраховується відсоток безнадійних боргів в загальному обсягу дебіторської заборгованості за рахунками, який збільшується (множиться) до величини дебіторської заборгованості за рахунками поточного року.

Компанія може вимагати грошей до того, як буде сплачена її дебіторська заборгованість за рахунками. У цьому випадку вона може передати свою дебіторську заборгованість третій особі, «ліквідувавши» її таким чином і отримавши за це певну суму грошей. Існують два найбільш поширених способи такої передачі.

Передача дебіторської заборгованості за. рахунками в заставу.

У цьому випадку власник дебіторської заборгованості займає гроші у деякого кредитора, виписуючи звичайний вексель і передаючи в заставу дебіторську заборгованість як забезпечення. Якщо він не може сплатити за векселем до призначеної дати, до кредитора переходить право конвертації в гроші відданої в заставу дебіторської заборгованості. У разі «загальної передачі» вся дебіторська заборгованість слугує забезпеченням векселя.

Існують також специфічні типи передачі, що оговорюють право збору грошей за дебіторською заборгованістю за рахунками, плату за послуги, що надаються, кількість певних рахунків до отримання, які слугують забезпеченням тощо.

Продаж дебіторської заборгованості за рахунками.

Компанія може продати право на отримання грошей за дебіторською заборгованістю факторній фірмі. Як правило, факторні фірми за свої послуги беруть комісію 1 % і більш від суми дебіторської заборгованості, що придбається. Факторна компанія може бути як нормальним елементом політики компанії в отриманні грошей за дебіторської заборгованістю за рахунками, так і екстреним виходом при продажу певної частини дебіторської заборгованості за рахунками, в тому числі і безнадійної.

Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися без регресу, тобто без права зворотного викупу, і з регресом.

При продажу дебіторської заборгованості без регресу покупець бере на себе ризик отримання грошей і можливих збитків.

При продажу дебіторської заборгованості з регресом продавець гарантує покупцю оплату у випадку, якщо дебітор відмовляється заплатити.
4.4. Облік векселів отриманих

Вексель - це зобов'язання клієнта заплатити визначену суму грошей на вимогу власника векселя або у зазначений час.

Векселі використовуються при розрахунках як за торговельною, так і за неопераційною заборгованістю. При цьому векселедавець відображає в обліку векселі до оплати, а векселеотримувач - векселі отримані.

Вексель можна виписувати на пред'явника для отримання оплати за умови його пред'явлення або як переказний (тратта), який акцептуються покупцем або його банком у встановлений строк. Переказний вексель виписує векселеодержувач (трасант) іншим особам шляхом переказного розпорядження (індосаменту). Переказ векселя робить трансанта умовно зобов'язаним перед третьою стороною, тому такі зобов'язання повинні бути розкриті у примітках до фінансових звітів.

Сума відсотків по векселю розраховується за формулою:

Сума відсотків = номінал векселя х відсоткову ставку строк векселя.

Сума погашення - це загальна сума, яка виплачується по векселю в день його погашення.

Вона складається з номінальної вартості векселя і суми відсотків по векселю. В окремих випадках можуть виписуватися безвідсоткові векселі.

Наприклад, в рахунок покриття дебіторської заборгованості підприємство "Ю" отримало вексель на суму $5,000 під 12 % річних строком на 60 днів. Сума відсотків за весь період дії векселя складе:

$5,000 х 12 /100 х 60/360 = $ 100

(або сума відсотків за два місяці складе: $5,000 х 12/100 х 2 /12 = $100).

Сума погашення дорівнює:

$5,000 + $ 100 = $ 5,100.

З метою спрощення розрахунків суми відсотків, як правило, припускають, що рік складається з 360 днів.

Бухгалтерські записи з обліку векселя:

Отримання векселя:

Векселі отримані 5,000

Рахунки до отримання 5,000

Погашення векселя після закінчення терміну його дії (60 днів):

Грошові кошти 5,100

Векселі отримані 5,000

Доходи за відсотками 100

Якщо за векселем, після закінченні строку його дії, буде відмовлено в оплаті:

Рахунки до отримання 5,100

Векселі отримані 5,000

Доходи за відсотками 100

Цим проведенням відновлюється дебіторська заборгованість, збільшена на суму відсотків по векселю, які повинен сплатити покупець.

З метою одержання грошей до настання терміну оплати векселя підприємство може продати його банкові чи іншій фінансовій установі. При цьому банк повідомляє векселедавця (покупця товарів), що вексель знаходиться з банку і що оплата має бути адресована йому Такий вид фінансування називається обліком векселя або дисконтуванням. Відсоток, який стягує банк з цієї операції на свою користь, називається обліковою ставкою. Ця ставка, в більшості випадків, більша за відсоткову ставку по векселю.

Сума облікової ставки розраховується наступним чином:

Сума облікової ставки = сума погашення х відсоток облікової ставки х обліковий період.

Підприємству, яке продало вексель банку, виплачується різниця між сумою погашення і обліковою ставкою.

Наприклад, за 30 днів до дати погашення підприємство "А" продало банку вексель номіналом $10,000, виданий під 12% терміном на 60 днів. Облікова ставка банку за векселем складає 14%. Виходячи з цього, виплата за векселем буде розрахована як сума погашення за мінусом облікової ставки:

сума погашення = $10,000 + ($10,000 х 12/100 х 60 /360) = $10,200;

облікова ставка = $10,200 х 14/100 х 30/360 = $119:

виплата = $10,200 - $119 = $10,081.

В обліку ця операція буде відображена наступним чином:

Грошові кошти 10,081

Векселі отримані 10,000

Доходи за відсотками 81.
Запитання до самоперевірки


  1. Класифікація та оцінка дебіторської заборгованості.

  2. Види дебіторської заборгованості у США: рахунки до отримання; дебіторська заборгованість, не пов’язана з торгівлею; векселі до отримання.

  3. Види фінансових активів, що належать до дебіторської заборгованості відповідно до МСБО 39 „Фінансові інструменти: визнання та оцінка”.

  4. Дебіторська заборгованість, призначена до продажу; дебіторська заборгованість, не призначена для продажу.

  5. Особливості визнання дебіторської заборгованості в зарубіжних країнах, що зумовлені знижками.

  6. Торгові та грошові знижки.

  7. Методи відображення грошових знижок в обліку: валовий метод і чистий метод, відображення їх в обліку.

  8. Підходи до величини витрат на сумнівні борги: пряме списання безнадійної заборгованості; нарахування резерву сумнівних боргів.

  9. Розрахунки та бухгалтерські записи відображення в обліку резерву сумнівних боргів.

  10. Облік векселів отриманих.



1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка