Курс лекцій для студентів напряму підготовки 030509 «Облік І аудит», в тому числі перепідготовка спеціалістів за спеціальністю 03050901 «Облік І аудит»



Сторінка5/8
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА 5. ОБЛІК ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ

5.1. Сутність та склад запасів.

5.2. Методи оцінки запасів.

5.3. Системи постійного та періодичного обліку запасів.

5.4. Інвентаризація запасів та їх відображення у фінансовій звітності.
5.1. Сутність та склад запасів

Підходи до визначення терміну "запаси" є відмінними у різних країнах світу, що в обліку має такі назви: "Запаси", "Складські запаси", "Матеріально-виробничі запаси", "Товарно-матеріальні запаси". У країнах британо-американської облікової моделі (США, Великобританія) під запасами розуміють активи, призначені для продажу або використання протягом одного звичайного операційного циклу. У країнах континентальної облікової моделі до запасів відносять активи, призначені для короткострокового використання або перепродажу.

Загальні питання, які. стосуються сутності, оцінки запасів та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені у МСБО 2 "Запаси". Даний стандарт визначає запаси як активи, які:

утримуються для продажу в звичайному ході бізнесу;

перебувають у процесі виробництва для такого продажу; або існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Структура запасів залежать від виду діяльності, якою займається підприємство. На виробничих підприємствах до запасів відносяться: сировина і матеріали, які придбані, вирощені (сільськогосподарська продукція) або видобуті (природні ресурси) й призначені для виробництва продукції та забезпечення виробничого процесу. Незавершене виробництво - запаси, які знаходяться у виробничому процесі, але не пройшли ще всіх стадій обробки, щоб бути віднесеними до готової продукції;

Готова продукція - вироби, які виготовлені підприємством і повністю готові для продажу.

Для торговельних підприємств запасами є товари, що придбані і призначені (як правило без додаткової обробки чи переробки) для наступної реалізації.

Керівництво підприємства постійно вирішує комплексні питання, пов'язані з плануванням та контролем запасів, оскільки їх надмірна величина призводить до вилучення грошових коштів з обороту.
5.2. Методи оцінки запасів

Первісна оцінка запасів. У більшості зарубіжних країн запаси оцінюються за їх фактичною собівартістю на момент отримання або використання в процесі виробництва, яка включає: > витрати на придбання, > витрати на переробку та >інші витрати, безпосередньо пов'язані із запасами.

До витрат на придбання відносяться: >ціна закупівлі; ввізне мито та інші податки, пов'язані з придбанням, які не відшкодовуються підприємству; витрати на вантажно-розвантажувальні роботи; витрати на транспортування тощо.

Наприклад, фірма "К" отримала партію товарів з наданням їй знижки у розмірі 3 % від договірної вартості. Крім цього, згідно з умовами поставки фірма "К" може отримати розрахункову знижку у розмірі 4 % за умови оплати товару протягом 15 днів. Згідно з інформацією, вказаною в рахунку-фактурі, собівартість придбаних товарів буде розрахована так ($): Договірна вартість товарів 80,000

Торговельна знижка 3 % (80,000 х 0,03) 2,400

Вартість придбання 77,600

Розрахункова знижка за дострокову оплату 4 % (77,600 х 0,04)

Чиста вартість придбання 74,496

Витрати на транспортування 614

Собівартість придбаних товарів 75,110.

Витрати на переробку включають прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати. Виробничі накладні витрати пов'язані з виробництвом продукції, але вони можуть бути віднесені на собівартість конкретних видів продукції після розподілу з використанням відповідної бази розподілу.

До інших витрату які можуть бути віднесені до собівартості запасів відносяться: витрати на проектування і розробку продукції; У витрати на зберігання, необхідність яких обумовлена виробничим процесом; амортизація ліцензій або платежів, пов'язаних з конкретною продукцією; невиробничі накладні витрати, пов'язані з доставкою запасів та приведенням у теперішній стан.

До вартості товарно-матеріальних запасів не включаються: понаднормативні суми відходів матеріалів, загальновиробничі, адміністративні витрати та витрати на збут.



Методи оцінки вибуття запасів і залишку на німець періоду. Крім визначення фактичної вартості запасів, важливе значення має встановлення собівартості реалізованих запасів за період та їх залишку на кінець періоду. Для вирішення цього завдання підприємства зарубіжних країн використовують наступні методи визначення вартості запасів:

метод суцільної ідентифікації (specific identification method);

метод середньої вартості (average cost method);

метод списання перших надходжень - FIFO (first-in, first-out); метод списання останніх надходжень - UFO (last-in, first-out).

Крім перерахованих вище методів визначення вартості запасів, які ґрунтуються на фактичних витратах, МСБО 2 "Запаси" запропоновано також ще два методи визначення собівартості запасів: метод стандартних (нормативних) витрат; % метод роздрібних цін.

Використання методу стандартних (нормативних) витрат для оцінки запасів допускається лише за умови, якщо результати такої оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості. Стандартні витрати - це планова величина витрат на виробництво одиниці продукції, яка розраховується виходячи з нормативів використанні матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності.

Сума перевищення фактичної собівартості запасів над їх стандартною собівартістю відноситься до собівартості реалізованої продукції.

Метод роздрібних цін (інша його назва - метод роздрібної інвентаризації) призначений для використання підприємствами роздрібної торгівлі в умовах великої кількості одиниць товарів й змінної номенклатури товарів, які забезпечують однакову норму прибутку та яких неможливо використати Інші методи визначення вартості запасів. Собівартість реалізованих товарів розраховується як різниця між собівартістю товарів для продажу (запаси на початок плюс закупівлі) і собівартістю залишку товарів на кінець періоду. Для цього знаходиться відсоток собівартості товарів у роздрібній їх вартості, який множиться на залишок запасів за роздрібними цінами для розрахунку собівартості залишку товарів.

У більшості випадків підприємству надається право вибору того чи іншого методу визначення вартості запасів. При цьому міжнародні стандарти зазначають, що підприємство повинно застосовувати однакові методи визначення вартості для всіх запасів, подібних за характером і використанням. Також дотримання принципу постійності в обліку стосовно методів визначення вартості запасів, вимагає їх незмінності, принаймні, впродовж одного року або більшого періоду, а їх зміна повинна бути обґрунтованою і розкритою у примітках до фінансових звітів.

Використання різних методів оцінки запасів призводить до різних результатів при визначенні собівартості реалізованих запасів та їх залишку на кінець періоду. А це в свою чергу впливає на величину прибутку як поточного, так і наступного років та, відповідно, податку з прибутку.


5.3. Системи постійного та періодичного обліку запасів

При цьому у зарубіжних країнах використовують дві системи обліку складських запасів: система постійного обліку запасів; система періодичного обліку запасів.

Ці дві системи обліку запасів відображають два різних підходи до порядку застосування методів оцінки вартості залишків запасів та собівартості реалізованих запасів.

При системі постійного обліку запасів їх рух показується за видами запасів (матеріали, готова продукція, товари тощо) протягом звітного періоду безпосередньо на рахунку '' Складські запаси" (" Товарно-матеріальні запаси" або інша назва), який є рахунком першого порядку. У плані рахунків ряду зарубіжних країн до нього передбачені рахунки другого порядку -"Сировина", "Матеріали", "Незавершене виробництво", "Готова продукція", "Товари". Кожний з цих рахунків може мати ще також рахунки третього порядку, які призначені для аналітичного обліку запасів за їх конкретними видами.

Система постійного обліку запасів передбачає визначення їх залишків на кожну звітну дату, надходження та величини витрачених запасів безпосередньо на відповідних рахунках обліку складських запасів. Для аналітичного обліку запасів використовуються картки як на паперових, так і на електронних носіях. Тобто, така система обліку забезпечує відображення на рахунку "Складські запаси" дійсного стану запасів відповідно до здійснених операцій. Тому рахунки "Витрати на закупівлю" ("Закупівлі») і "Повернення та уцінка придбаних товарів" при системі постійного обліку запасів не використовуються.

Собівартість реалізованих запасів при цій системі визначається в момент продажу (а не в кінці місяця, як при системі періодичного обліку запасів) як добуток кількості одиниць реалізованих запасів і собівартості одиниці:



http://westudents.com.ua/imag/buhoblik_audit/vor_ozk/image108.jpg

Де Ср - собівартість реалізованих запасів; С0 - собівартість одиниці запасів; К - кількість одиниць реалізованих запасів.

Кожний факт реалізації запасів відображається як у реєстрі синтетичного обліку, так і на картках аналітичного обліку запасів за їх видами.

Залишок рахунка "Складські запаси" відображається у балансі, а вартість реалізованих за звітний період запасів, яка визначена на рахунку "Собівартість реалізованих запасів", показується у звіті про прибутки і збитки одним рядком.

Разом з тим, система постійного обліку запасів вимагає значних трудових затрат облікового персоналу на ведення обліку запасів в умовах ручної організації праці. Проте ці проблеми відпадають завдяки використанню комп'ютерної техніки, яка дозволяє оперативно обробляти значні обсяги облікової інформації.

При системі періодичного обліку запасів надходження та вибуття запасів протягом звітного періоду на рахунку "Складські запаси" не відображають. Надходження запасів показується на рахунку "Витрати на закупівлю" (або "Закупівлі"), який є рахунком елементів витрат і в кінці звітного періоду закривається на рахунок фінансових результатів.

Наприкінці звітного періоду в місцях зберігання запасів проводиться інвентаризація, на основі якої визначають та оцінюють залишки запасів з використанням прийнятого на підприємстві методу оцінки (середньої собівартості, FIFO, LIFO чи ідентифікованої собівартості).

Собівартість реалізованих запасів визначається за формулою:



http://westudents.com.ua/imag/buhoblik_audit/vor_ozk/image110.jpg

де Ср - собівартість реалізованих запасів; Зп - собівартість залишку запасів на початок періоду; Н - собівартість запасів, що надійшли за період (закупівлі); Зк - собівартість залишку запасів на кінець періоду.

Залишок запасів на початок звітного періоду (виявлений шляхом інвентаризації в кінці попереднього звітного періоду) списується безпосередньо на рахунок фінансових результатів записом:

Фінансові результати звітного періоду Складські запаси

Оскільки собівартість реалізованих запасів, за умови використання системи періодичного обліку запасів, розраховується лише в кінці місяця за допомогою наведеної формули, то рахунок "Собівартість реалізованих товарів" при цій системі обліку не використовується.

Тому система періодичного обліку запасів використовується, в основному, невеликими підприємствами сфери послуг, торгівлі та виробничої сфери, які реалізують товари, продукцію і послуги за низьким цінами.


5.4. Інвентаризація запасів та їх відображення у фінансовій звітності

Підприємства зарубіжних країн в кінці фінансового року (перед складанням фінансової звітності) проводять інвентаризацію.

За системи періодичного обліку запасів, їх величина (кількість і вартість) підраховується в кінці кожного періоду, оскільки без визначення цієї величини неможливо скласти фінансову звітність. Фактичні суми запасів відображаються на дебеті рахунка "Складські запаси", а нестачі і надлишки не виявляються та не відображаються.

На підприємствах, які застосовують систему постійного обліку запасів інвентаризація запасів з метою встановлення відповідності фактичної їх наявності обліковим даним, може проводитись у будь-який час. При цій системі на рахунку "Складські запаси" ведеться облік як залишків, так і закупівель запасів. Фактичні залишки запасів, виявлені в процесі проведення інвентаризації, порівнюються з обліковими даними, відображеними на рахунку "Складські запаси" і встановлюються можливі розбіжності (нестачі або надлишки). Такі нестачі або надлишки відображаються відповідно по кредиту або дебету рахунка "Складські запаси" в кореспонденції з рахунком "Собівартість реалізованих запасів".

Наприклад, у випадку виявлення за результатами проведення інвентаризації на підприємстві торгівлі нестачі товарів у сумі $200 вона буде відображена записом:

Дебет Собівартість реалізованих товарів 200

Кредит Складські запаси 200

На надлишки товарів, виявлені при інвентаризації, буде складено зворотній запис.

Процес проведення фізичної інвентаризації включає два етапи:

Підрахунок фактичної кількості запасів. Підрахунок натуральних одиниць проводиться за всіма видами запасів, які знаходяться на підприємстві. Результати фізичного підрахунку заносять у спеціальну відомість аналітичного обліку запасів.

Запаси, які не є власністю підприємства, але знаходяться на ньому на момент проведення інвентаризації, мають бути відокремлені при підрахунку.



Оцінка вартості запасів. Після фактичного підрахунку наявних запасів у натуральних одиницях, для кожного з них необхідно визначити ціну за одиницю. Далі шляхом множення, кількості одиниць кожного виду запасу на ціну за одиницю визначають загальну вартість запасів, якими володіє підприємство. При цьому, якщо в однакових видів запасів є різні ціни за одиницю, то в такому випадку можуть застосовуватись декілька методів визначення вартості одиниці запасу для підрахунку їх суми за результатами інвентаризації: метод середньої собівартості; метод FIFO; метод LTFO; метод ідентифікованої собівартості.

Для забезпечення об'єктивної оцінки запасів в умовах цінової нестабільності підприємства зарубіжних країн оцінюють і відображають їх за нижчою з двох оцінок - ринковою ціною або собівартістю (принцип обачності).

Згідно з МСБО 2 "Запаси" оцінка запасів повинна здійснюватись за найменшим із двох показників: собівартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації - попередньо оцінена ціна продажу в звичайному ході бізнесу мінус розрахункові витрати на завершення виробництва та розрахункові витрати, необхідні для здійснення продажу. Будь-яке списання до чистої вартості реалізації повинно визнаватись як витрати звітного періоду, в якому списання мало місце.

У зарубіжній практиці використовуються три основні підходи до застосування правила нижчої оцінки.

Поштучний (позиційний) метод (за видами запасів), у відповідності з яким для кожного виду або одиниці запасні порівнюється їхня собівартість і ринкова вартість. При цьому встановлюється менша величина, яка приймається за облікову. Для визначення загальної величини запасів, суми по всіх товарних позиціях додаються.

Метод основних категорій запасів (товарних груп), згідно з яким порівнюється собівартість і ринкова вартість основних товарних груп запасів. При цьому, знову ж таки, встановлюється менша величина, яка приймається за облікову. Для визначення загальної величини запасів, суми по всіх товарних групах додаються.

Метод загальної величини запасів, який передбачає оцінку всіх запасів за собівартістю і ринковою вартістю. Після цього для оцінки запасів вибирається менша величина.

У примітках до фінансової звітності стосовно запасів повинна бути відображена інформація, встановлена обліковими стандартами.


Запитання до самоперевірки

  1. Визначення і первісна оцінка запасів.

  2. Класифікація товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ).

  3. МСБО 2 “Запаси”.

  4. Чиста вартість придбання запасів.

  5. Особливості визнання собівартості придбаних запасів в різних країнах.

  6. Показники виробничої потужності, що застосовуються для розподілу витрат на виробництво продукції: нормальна, запланована, практична та фактична потужності.

  7. Проблема оцінки собівартості витрат запасів.

  8. Системи періодичного та постійного обліку запасів.

  9. Методи оцінки витрачених запасів та залишків на складі: FIFO, LIFO, середньозваженої собівартості, прямої ідентифікації.

  10. Методи стандартних витрат та роздрібної ціни.

  11. Вплив методів оцінки запасів на величину фінансових результатів.

  12. Чиста вартість реалізації запасів і порядок їх переоцінки.

  13. Розкриття інформації про запаси у примітках до фінансової звітності.


ТЕМА 6. ОБЛІК ДОВГОСТРОКОВИХ АКТИВІВ.

6.1. Сутність, оцінка та класифікація довгострокових активів.

6.2. Методи нарахування зносу основних засобів.

6.3. Облік надходження та експлуатації основних засобів.

6.4. Облік нематеріальних активів.
6.1. Сутність, оцінка та класифікація довгострокових активів

Активи відносяться до довгострокових за умови відповідності їх таким критеріям: придбані з метою використання в господарській діяльності підприємства; не призначені для продажу; мають термін корисного використання більше одного року.

До довгострокових активів належать: земля, >основні засоби, >природні ресурси, У нематеріальні активи, а також > довгострокові фінансові вкладення.

При віднесенні активів до довгострокових у зарубіжних країнах вартісні обмеження, в більшості випадків, не встановлюються. Підприємства мають можливість залежно від розмірів і виду діяльності самостійно вирішувати капіталізувати такі витрати чи списувати як поточні. Специфіка діяльності підприємства спричиняє також різні характеристики довгострокових активів та їх поділ за різними ознаками, якими є. наявність матеріальної форми; нарахування амортизації (зносу); здатність до відтворення.

За наявністю матеріальної форми довгострокові активи поділяють на: матеріальні та нематеріальні.

За відношенням до нарахування амортизації (зносу) довгострокові активи поділяються на такі, що: амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи); не амортизуються (земля).

Амортизація довгострокових активів передбачає розподіл вартості цих активів впродовж терміну їх корисного використання з метою визначення реального фінансового результату у кожному обліковому періоді.

За здатністю до відтворення довгострокові активи класифікують на: відтворювані (земля, основні засоби, нематеріальні активи); невідтворювані (природні ресурси).

Оцінка довгострокових активів при надходженні на підприємство, згідно із загальноприйнятими принципами обліку, проводиться за собівартістю, яка включає ціну закупівлі за вирахуванням одержаних знижок та витрати на доведення їх до стану використання за призначенням (брокерські витрати, митні збори, податок з продажу, витрати на транспортування, оплата праці монтажників тощо).

Початкова вартісна оцінка основних засобів і нематеріальних активів буде залежати від способу придбання того чи іншого об'єкта.

Загальні принципи первісної оцінки природних ресурсів схожі з вимірюванням вартості інших довгострокових активів, тобто

Первісна оцінка основних засобів і нематеріальних активів

Спосіб придбання

Первісна оцінка

За грошові кошти

Втрати на придбання

За рахунок кредитів банку

Втрати на придбання, без включення до неї витрат на сплату відсотків за кредит

Отримані безкоштовно

Справедлива вартість на дату отримання

Створені власними силами

Первісна вартість, яка складається з суми прямих і накладних витрат, пов'язаних зі створенням активу

Зарахування з виготовленої продукції, товарів тощо, призначених для продажу1

Собівартість активу, що підлягає продажу

Обмін на подібні активи

Залишкова вартість переданого об'єкта. Якщо вона більша за справедливу вартість, то за первісну вартість приймається справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду

Обмін на неподібні активи

Справедлива вартість переданого об'єкта скоригована на будь-яку суму грошей або грошових еквівалентів, що були передані (отримані) під час обміну

Для визначення справедливої ринкової вартості довгострокових активів підприємство може використати незалежну експертну оцінку, оцінку, проведену з метою страхуванні або оцінку державних податкових служб для сплати податків на власність.

У зарубіжній практиці довгострокові активи визначаються як потік послуг, які будуть отримані власником за певний період (наприклад, придбання вантажного автомобіля розглядається як оплата транспортних послуг за багато років наперед).

Нарахування зносу у зарубіжних країнах розглядається як розподіл вартості довгострокового активу на протязі терміну його використання з метою співставлення понесених витрат з отриманими доходами, а не як перенесення вартості на готовий продукт. Для визначення процесу систематичного та раціонально розподілу первісної вартості і відображення зменшення балансової оцінки довгострокових активів, застосовуються три різних терміни (характерно для країн брита-но-американської облікової моделі):

знос - лк процес систематичного розподілу вартості матеріальних довгострокових активів (крім природних ресурсів) протягом терміну використання їх для отримання доходу;

витрачання - як процес систематичного розподілу вартості природних ресурсів протягом періодів використання їх як джерела отримання доходу;

амортизація - як процес систематичного розподілу вартості нематеріальних активів протягом періодів, коли вони сприяли отриманню доходу.


6.2. Методи нарахування зносу основних засобів

МСБО 16 "Основні засоби" не містить вичерпного переліку методів, які слід використовувати для нарахування амортизації основних засобів.

Для різних видів основних засобів дозволяється застосовувати різні методи нарахування амортизації. Крім цього, підприємство може використовувати для підготовки фінансової звітності одні методи нарахування амортизації, а для складання податкових декларацій - інші.

Амортизація нараховується по основних засобах, які мають обмежений термін корисного використання. Земля, термін корисного використання якої необмежений, не підлягає амортизації.

Найбільш поширеними є чотири методи нарахування зносу основних засобів:

рівномірного (прямолінійного) списання вартості;

нарахування зносу пропорційно обсягу виконаних робіт (виробничий);

суми чисел років (кумулятивний);

Останні два методи відносяться до способів прискореного списання вартості.

Метод рівномірного (прямолінійного) списання вартості набув найбільшого поширення у світі через свою простоту розрахунку і рівномірність розподілу амортизаційної вартості між обліковими періодами. До недоліків цього методу відносять те, що він не враховує залежності суми нарахованого зносу і виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації (і відповідно потребу нагромадження більшої суми коштів для проведення ремонту в останні роки використання), а також моральне старіння цих активів.

Виробничий метод ґрунтується на тому, що амортизація є лише результатом використання активу в кожному конкретному періоді, тому для її розрахунку потрібно мати як дані про оціночний обсяг діяльності за весь строк корисного використання, так і фактичні виробничі показники за кожен рік.

Виробничий метод передбачає визначення щорічної суми амортизації шляхом розрахунку коефіцієнта (ставки амортизації) розподілу амортизаційної вартості на одиницю оціночного обсягу діяльності за весь строк корисного використання (кількість одиниць продукції, кілометри пробігу, години роботи тощо).

Виробничий метод не враховує фактора морального старіння основних засобів. І його слід використовувати лише в тому випадку, коли оціночні виробничі показники кожного виду основних засобів можуть бути визначені з достатньою точністю.

Застосування методів прискореного списання вартості передбачає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тобто в перші роки експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно вищі ніж в останні роки терміну корисного використання цих активів.

Найбільшого поширення у зарубіжних країнах набули два методи прискореного списання вартості - суми чисел років (кумулятивний) і зменшення залишку.

Метод списання вартості за сумою чисел років базується на визначенні кумулятивного коефіцієнта, де в знаменнику записують суму чисел років використання основних засобів, а в чисельнику кількість років, які залишаються до закінчення терміну використання цих активів.

До позитивних сторін використання методу списання вартості за сумою чисел років слід віднести те, що він сприяє оновленню основних засобів та забезпечує суттєве зменшення суми оподатковуваного доходу підприємства, особливо в перші роки експлуатації основних засобів.

Недоліком цього методу є те, що при його застосуванні в окремих випадках порушується принцип відповідності, оскільки сума амортизації, яка визнається витратами поточного періоду не завжди узгоджується з фактичним використанням активу у

При використанні методу зменшення залишку сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних засобів на початок кожного періоду та постійної норми амортизації, яка розраховується на основі лінійної норми амортизації із застосуванням збільшуючого коефіцієнта. Величина збільшуючого коефіцієнта може бути різною у різних країнах. Наприклад, у США він має єдине значення 2, у Франції застосовують три рівні цього коефіцієнта: 1,5 - якщо термін експлуатації 3-4 роки; 2,0 - якщо термін експлуатації 5-6 років; 2,5 - якщо термін експлуатації понад 6 років.

У більшості випадків використовується подвійна норма амортизації, тому цей метод ще називають методом подвійного зменшення залишку. При ньому сума амортизації для кожного періоду розраховується за формулою:

Сума амортизації = 2 х Норма амортизації х Залишкова вартість.

При нарахуванні амортизації ліквідаційна вартість основних засобів не приймається до уваги, за виключенням останнього року, коли сума амортизації обмежується величиною, необхідною для зменшення залишкової вартості активу до ліквідаційної.

У зарубіжній практиці кожне підприємство самостійно обирає метод нарахування амортизації основних засобів, який повинен забезпечити визначення реальної величини фінансового результату діяльності з врахуванням умов використання цієї категорії активів. Вибір методу нарахування амортизації здійснюється не менше ніж на фінансовий рік і кожний випадок його зміни повинен бути обґрунтований у примітках до фінансової звітності.

Малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) через їх велику кількість або зразу списуються на витрати при відпуску в експлуатацію, або шляхом проведення інвентаризації визначається залишок МШП, придатних для експлуатації, а інші списують на витрати.


6.3. Облік надходження та експлуатації основних засобів

Надходження основних засобів на підприємство відображається за собівартістю їх придбання або створення. Собівартість придбаних основних засобів визначається за вирахуванням будь-яких торговельних знижок.

Наприклад, підприємство придбало токарний верстат за ціною $36,000 (у тому числі ПДВ - $6,000). Постачальник надав знижку у розмірі 2 % від вартості верстата. Інші витрати, які понесло підприємство на доведення токарного верстата до робочого стану включають:

залізничний тариф $1,500

транспортування верстата від станції на підприємство $600

оплату праці монтажників $800

Загалом собівартість придбаного токарного верстата складе:

$36,000 - 6,000 - 600 + 1,500 + 600 + 800 = $32,300.

Оплата всіх витрат, пов'язаних з придбання токарного верстата проведена готівкою. В обліку це буде відображено записом:

Основні засоби (Устаткування) 32,300

Розрахунки за ПДВ 6,000

Грошові кошти 38,300

У випадку, коли надходження основних засобів відбувається в результаті обміну на подібний актив, то собівартістю отриманого активу є балансова вартість відданого активу (якщо справедлива вартість отриманого активу не свідчить про зменшення корисності активу, що був відданий).

Наприклад, підприємство отримало будівлю (первісна вартість -$40,000; нагромаджений знос - $8,000) в обмін на власну споруду (первісна вартість - $36,000; нагромаджений знос - $4,000). В даному випадку обидва активи мають однакову справедливу вартість. Операція з обміну подібними активами буде відображена записом:

Основні засоби (Будівлі) 36,0 00

Накопичена амортизація основних засобів 4,000

Основні засоби (Споруди) 40,000

Собівартість основних засобів, збудованих власними силами, спочатку формується на рахунку "Незавершене будівництво", а потім списується з цього рахунка і оприбутковується як первісна вартість основних засобів. Наприклад, збудовано складське приміщення, фактична собівартість якого склала $300,000. Прийняття його в експлуатацію буде відображено записом:

Основні засоби (Будівлі) 300,000

Незавершене будівництво 300,000

В окремих країнах (наприклад, Франція, Бельгія) вартість основних засобів, збудованих власними силами, відображається на рахунку "Іммобілізована продукція"'.

Вибуття основних засобів може відбуватися внаслідок списання по причині зносу чи відсутності будь-якої економічної вигоди від їх подальшого використання або в результаті їх реалізації. При цьому визначається фінансовий результат від цих операцій як різниця між очікуваною чистою сумою надходжень від ліквідації або продажу основних засобів та їх залишковою вартістю.

Наприклад, підприємством реалізовано обладнання за $23,000. Первісна вартість цього обладнання становить $20,000 та нарахований знос - $5,000. Таким чином, від реалізації Обладнання буде отримано прибуток у сумі $8,000 ($23,000 - ($20,000 -- $5,000)). На відображення реалізації обладнання в обліку будуть зроблені такі записи:

У на первісну вартість обладнання:

Реалізація 20,000

Основні засоби (Обладнання) 20,000

на суму нагромадженого зносу та вартості реалізації:

Накопичена амортизація основних засобів 5,000

Грошові кошти або Рахунки до отримання 23,000

Реалізація 28,000

на суму прибутку від реалізації обладнання;

Реалізація 8,000

Прибутки від вибуття основних засобів 8,000

Порядок відображення в обліку операцій з реалізації основних засобів в окремих країнах має свої особливості. Наприклад, у Франції операція з реалізації обладнання за $23,000 (первісна вартість цього обладнання становить $20,000; нарахований знос -$5,000) з отриманням прибутку $8,000 буде відображена записами: на первісну вартість обладнання:

Накопичена амортизація основних засобів 5,000

Витрати з недоамортизованої вартості основна засобів 15,000

Основні засоби (Обладнання) 20,000

на суму доходу від реалізації обладнання:

Грошові кошти або Рахунки до отримання 23,000

Доходи від вибуття основна засобів 23,000.

Фінансовий результат від реалізації обладнання за французькою методикою можна побачити на рахунку "Фінансовий результат звітного періоду" після перенесення на нього усіх доходів і витрат звітного періоду (у тому числі з рахунків "Доходи від вибуття основних засобів" та "Витрати з недоамортизованої вартості основних засобів", різниця між якими і показує цей фінансовий результат). Виручка від реалізації основних засобів у Франції відноситься до складу доходів екстраординарної діяльності.

Справедливою вартістю основних засобів є їхня ринкова вартість, визначена експертною оцінкою, тому МСБО 16 "Основні засоби" дозволяє регулярно проводити переоцінки основних засобів. Частота переоцінок буде залежати від коливань справедливої вартості основних засобів, які переоцінюються. При цьому переоцінці підлягає не лише первісна, але й ліквідаційна вартість (які до вона розраховувалась) та сума нагромадженого зносу. Відображення в обліку операцій, пов'язаних з переоцінкою основних засобів буде залежати від того проводиться вона вперше чи наступні рази.

Протягом терміну корисного використання основних засобів виникають витрати, пов'язані з підтримкою їх у робочому стані, технічним обслуговуванням, ремонтом, модернізацією тощо. Такі витрати можуть бути віднесені на витрати поточного періоду або капіталізовані, тобто збільшувати вартість основних засобів. Це буде залежати від впливу цих витрат на майбутні економічні вигоди, які очікуються від використання активу.

У випадку, якщо понесені витрати дадуть змогу збільшити термін корисного використання основного засобу, покращити його продуктивність та якість продукції, то тоді вони підлягають капіталізації.

Прийняття рішення щодо віднесення витрат, пов'язаних з основними засобами, до категорії капітальних чи поточних вимагає аналізу конкретної ситуації та суттєвості понесених витрат.

У загальному узгодження балансової вартості основних засобів на початок і кінець звітного періоду досягається шляхом відображення всіх змін, які відбуваються в них за цей період: надходження.


6.4. Облік нематеріальних активів

Розбіжностей щодо визначення терміну "нематеріальний актив" у більшості зарубіжних країн нема. Підставами для віднесення активу до нематеріального є: відсутність матеріальної форми (фізичної субстанції), можливість ідентифікації, довгостроковість використання та здатність приносити дохід. Саме за подібними критеріями визнається нематеріальний актив і згідно МСБО 38 "Нематеріальні активи".

До основних категорій нематеріальних активів відносяться:

торговельні марки - слова, фрази або символи, що відрізняють або ідентифікують певне підприємство або продукт;

патенти - засвідчують виняткове, підтверджене законодавством, право власника, використовувати, виробляти та продавати як предмет патенту, так і сам патент без втручання інших сторін;

авторські права - забезпечують власникам право на публікацію, використання та продаж літературних, музичних чи художніх творів протягом визначеного законодавством терміну;

права щодо промислової власності - забезпечення власнику права на використання чітко визначеного майна;

ліцензії та привілеї - надання права продавати визначені товари чи послуги, використовувати визначені торговельні марки чи торговельні імена, здійснювати визначені функції у певному географічному регіоні тощо;

організаційні витрати - це витрати, понесені на організацію діяльності підприємства на початковій стадії його функціонування (витрати на створення, на рекламу, випуск акцій тощо)

гудвіл - це сукупність факторів, які характеризують ділову репутацію підприємства;

нематеріальні активи в процесі розробки - отримані за результатами досліджень та інших знань для планування і проектування нових або суттєво вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів" процесів систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва або використання.

Гудвіл розраховується як різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та балансовою вартістю. Гудвіл спричинений сукупністю чинників (місцезнаходження підприємства, його клієнтура, кваліфікація менеджерів, застосування нових технологій тощо), які забезпечують можливість досягнення вищого рівня прибутку.

Негативна ділова репутація згідно з МСФЗ 3 "Об'єднання бізнесу" зменшує активи підприємства, а у звіті про прибутки і збитки розглядається як дохід.

Окремі країни (наприклад, США) проблему негативного гудвілу вирішують шляхом розподілу сукупної чистої вартості підприємства за ідентифікованими активами так, щоб їх оцінка була знижена (доведена) до ринкової, і тоді негативний гудвіл буде відхилено.

У Великобританії вважають, що ідентифіковані активи не повинні оцінюватися з метою елімінування негативного гудвілу, оскільки їх оцінкою виступає ринкова ціна. У Німеччині негативний гудвіл визначається як кредиторська заборгованість, списання якої можливе лише за певних обставин (наприклад, при отриманні прибутку від перепродажу підприємства або при настанні події, яку очікували раніше, з врахуванням якої призначалася ціна купівлі).

Нематеріальний актив може бути ідентифікованим, якщо він є відокремлюваним від інших активів (підприємство може його орендувати, продати, обміняти тощо), та якщо підприємство має можливість виділити майбутні економічні вигоди, отримувані від нього. Питання обліку та відображення у фінансовій звітності таких активів регулюються МСБО 38 "Нематеріальні активи" та іншими МСФЗ.

На відміну від таких активів гудвіл, який виникає в результаті об'єднання підприємств, не можна продати, обміняти або здати в оренду, а також окремо виділити майбутні економічні вигоди, які підприємство очікує від його використання. Гудвіл може бути ідентифікований тільки з цілим підприємством. Цей вид нематеріальних активів розглядає МСФЗ 3 "Об'єднання бізнесу".

Нематеріальні активи відображаються у звітності, якщо існує ймовірність отримання майбутніх економічних вигод від їх використання (у вигляді доходу від реалізації продукції, економії витрат та ін.) та можна достовірно здійснити їхню оцінку. Первісною оцінкою нематеріальних активів є собівартість їх придбання у інших підприємств або створення самим підприємством.

Амортизація нематеріальних активів передбачає систематичний розподіл їх вартості на періоди, в яких вони приносять економічні вигоди. Термін корисного використання дня розподілу вартості нематеріальних активів визначається підприємством з врахуванням економічних і правових факторів (типовий життєвий цикл активу; стабільність галузі, де він діє; витрати на утримання; моральний знос; правові та інші обмеження щодо термінів використання активу тощо).

Сума амортизації нематеріальних активів відноситься на витрати звітного періоду, за виключенням окремих випадків, коли інші МСФЗ вимагають або дозволяють включати цю амортизацію до балансової вартості іншого активу (наприклад, амортизацію ліцензії на виробництво конкретної продукції до собівартості цієї продукції).

Оскільки ліквідаційна вартість нематеріальних активів у більшості випадків дорівнює нулю, то амортизації, в основному, підлягає їхня балансова вартість.

Фінансовий результат від вибуття нематеріального активу в результаті продажу або ліквідації визначають як різницю між сумою чистого надходження від цих операцій та балансовою вартістю даного активу.


Запитання до самоперевірки

  1. Визначення та класифікація довгострокових активів.

  2. Основні засоби, їх класифікація та оцінка. МСБО 16 “Основні засоби”.

  3. Нарахування та облік амортизації основних засобів.

  4. Класифікація методів амортизації основних засобів.

  5. Облік надходження та вибуття основних засобів.

  6. Облік витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів.

  7. Переоцінка основних засобів.

  8. Оренда основних засобів – фінансова та операційна.

  9. Відображення орендних операцій в обліку орендаря та орендодавця.

  10. Особливості обліку природних ресурсів.

  11. Нематеріальні активи, їх класифікація та оцінка.

  12. Амортизація нематеріальних активів.

  13. Облік надходження та вибуття нематеріальних активів. Переоцінка нематеріальних активів.

  14. Облік інвестиційної нерухомості.

  15. Склад нерухомості за МСБО 40 “Інвестиційна нерухомість”.

  16. Визначення підходу до обліку нерухомості.


1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка