Лекція №3 Тема № святі тайни в християнстві мета лекції



Сторінка1/4
Дата конвертації07.03.2016
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3   4
ЛЕКЦІЯ №3

Тема № 3. СВЯТІ ТАЙНИ В ХРИСТИЯНСТВІ



Мета лекції:

  1. З’ясувати як людина втратила зв'язок із своїм Творцем, вчинивши первородний гріх, та яким шляхом через дотримання Святих тайн досягнути досконалості у земному житті і примиитися з Богом у майбутньому, що передбачає їй християнське етичне вчення про Святі тайни.

  2. Визначити, як через Святі тайни можна потрапити до раю або як помиритися із Творцем?

  3. Вивчити поняття: Святі Тайни; матерія, формула і наслідки (значення) кожної Святої тайни; обряди уділення Святих Тайн; переєстествлення (лат. transsubstancio); (виділені курсивом у тексті лекції №3)

  4. Навчитися робити порівняльння обрядів уділення Святих тайн східного і західного обрядів у християнстві.

  5. Виховувати розуміння, що спочатку віра є головним елементом, а аж потім обряд є важливим фактором на шляху до удосконалення людини та її спасіння.



3. 1. Поняття про Святі тайни
Християнство, на відміну від інших релігій світу, має особливі окремі обряди, які були встановлені ще в І ст. і дійшли до нашого часу. Ці обряди в релігієзнавчій літературі називають релігійними культами. Але християнське вчення, що викладене в книгах Нового Заповіту, ці обряди трактує дещо по-іншому, оскільки більшість із них були встановлені самим Ісусом Христом з певною метою і мають певні наслідки для людей, що ними користуються.

Аналіз богословської, канонічної християнської літератури показав, що всі Святі тайни мають спільні риси: матерію, формули й обряди проведення і великі духовні наслідки, й відмінні ознаки, а саме: словесні формули й обряди уділення. Виконавці Святих тайн у різних конфесіях є різні.

Таким чином, із богословсько-канонічних праць випливає таке визначення Святих тайн:

Святі тайни (рос. мовою таинства) – це установлені Ісусом Христом та святою Церквою видимі знаки невидимих Божих ласк.

Саме слово “тайна” (у латинській мові “Sаkramentum”, у грецькій – “μυστηριον”) означає зобов’язання, присяга, свята й укрита річ, таємниця.

Кожна Свята тайна має видиму і невидиму для людського ока сторону своєї дії.

Як у Католицькій, так і в Православній Церквах встановлено і використовується 7 Святих тайн у порядку їх сакраментального значення: хрещення, миропомазання, Свята євхаристія, каяття (сповідь), оливопомазування, священство, шлюб [43]. Цей порядок розглядався у низці праць, зокрема Кирила Єрусалимського і був предметом дискусій на помісних і Вселенських соборах.

Полемічна боротьба П’єра Абеляра (“Вступ до теології” і “Так і ні”) та Гуго Сан-Вікторського (“Сакраменталії”: І, с.9) [43] дала можливість Петрові з Ломбарда окреслити формулу Святих тайн, з якою Церква погодилася.

Петро з Ломбарда у “Книзі про навчання моралі” (~1164) дав визначення Святих тайн (Сакраменталій).

Ще 1139 р. відповідно до творів Отто з Бам’єрга – посла від Померанії, який дав для клиру порядок Святих тайн (“Сакраменталії”), на законодавчому соборі в Лондоні 1237 р. на чолі з легатом від Святого престолу та папою Григорієм Х на соборі в Ліоні (1274 р. на ХІV Вселенському соборі), де розглядалося питання Святих тайн.

В основному порядок Святих тайн був узгоджений між Західною і Східними Церквами на Вселенських соборах (у Флоренції 1439 року на ХVІІ Вселенському соборі з Вірменською Церквою, з професорами віри, що прибули з Мануїлом II Палеологом і представляли візантійський обряд, остаточно затверджений Тридентським собором [43].

Але до Реформації ця проблема не була детально розроблена в латинській Церкві. Під час Реформації це питання було порушене, опрацьовувалося спеціальними комісіями, які готували матеріали на Тридентський собор.

Нез’єдинені (православні) християни грецького обряду теж показали своє ставлення до латинської доктрини про Святі тайни підтримавши позицію Католицької Церкви, коли реформатори на конференції у Віттенбурзі 1576 р. подали своє бачення Святих тайн. Правлячий тоді Константинопольський патріарх Єремія ІІ (1580-1584) щодо конференції та її рішень про Аугсбургське віросповідання сказав: “Ця містерія загально прийнята і так само в Католицькій Церкві як ордотоксальними християнами: сакраментальність церемонії, сім в числі – справедливо сім і не більше” (43. Промови патріарха, с.289). Цей консенсус грецької і латинської Церков щодо священнослужителів як суб’єктів Святих тайн показав Аркадій у праці: “На визнання у церкві західної традиції і східної семикратних сакраментальних адміністраторів”(1619). У “Євхологіоні” Мартина та його творах “Перипетії із сакраменталіями”, “Старовинні церковні ритуали” теж визнаються сім Святих тайн [43].

У Католицькій Церкві вчення про Святі тайни спеціально було предметом дискусій на Тридентському соборі, який фактично завершив формування основної християнської доктрини про Святі тайни (“Катехизм Трідентського собору” (“Catechism of the Council of Trent”). Після Тридентського собору кількість Святих тайн залишилася такою ж, як була, але їх кількість, матерія і обряди були визначені остаточно, адже щодо кожної Святої тайни було окреме засідання [43]

Є спеціальні теологічні дослідження про Святі тайни, зокрема доктор теології Тома Аквінський у фундаментальній праці “Сума теології” докладно розглядав природу Святих Тайн (ІІІ:70:2), а також праці доктора теології Моргана Діхса “Про систему сакраменталій” (Нью–Йорк, 1902), “Теологія Святих Тайн” (1910).

Зроблені деякі дослідження науковців про Святі тайни у православ’ї (див. Ранович А. Происхождение христианских таинств, М.—Л., 1931; Емелях Л. И. Происхождение христианских таинств, М., 1956;1978).

Деякі доповнення, а особливо спрощення щодо обрядів вживання Святих тайн, вніс ХХІ Вселенський (ІІ Ватиканський) собор [2; 23; 38; 42]. Після завершення роботи собору апостольською конституцією Івана-Павла ІІ “Sacræ Disciplinæ Leges” (1983) було затверджено “Кодекс Канонічного права Католицької Церкви” (далі – ККП КЦ), а апостольською конституцією Івана-Павла ІІ “Fidei depositum”(1992) встановлювався новий “Катехизм Католицької Церкви” (далі – ККЦ), які регулювали порядок вживання Святих тайн у Католицькій Церкві та інші внутрішні питання.

Протестанти (лютерани) визнають тільки дві Тайни – Хрещення та Євхаристію. Інші Тайни у протестантів залишилися просто як обряди або відсутні зовсім.

Виняток становлять Англіканська та Єпископальна Церкви, оскільки їх теологи визнають учення про Тайни так, як у католицько-православній доктрині про сім Святих тайн [43].

До Святих тайн, що їх уділяють тільки раз у житті, відносяться: хрещення, миропомазання та священство [43].

Тайна сповіді й євхаристії можуть уділятися дуже часто, і повторюватися може Тайна миропомазання (тайна для хворих).

Кожна Свята тайна має свою історію встановлення, обряди уділення, матерію і формулу, наслідки.


3. 2. Тайна хрещення
Історія обрядів очищення водою. Учені, археологи знаходять у різних народів багато доказів наявності обряду очищення водою від гріхів у різні періоди існування людства. Це було за часів існування Харрапської цивілізації (ІІІ-ІІ тис. до н. е.) у стародавній Індії [32]; у Палестині (Кумранська пустеля) виявлено спеціальний ритуальний басейн для очищення водою в общині есеїв (в І ст до н.е. та 70 р. н.е.) [12; 39]. Про очищення водою, як знак каяття в гріхах, знаходимо згадки й у Біблії, коли назорей Іван Предтеча закликає всіх покаятись напередодні приходу Месії і закликає очиститись від гріхів через каяття в гріхах та хрещення водою (Євангелія від Матвія, Марка, Луки, Івана, далі - Мт. 3: 1-11; Мр. 1: 1-8; Лк. 3:1-18; Ів. 1: 24-28) [5].

Встановлення Тайни хрещення. Усі чотири євангелісти подають відомості про те, як була встановлена Тайна хрещення. Вони розповідають, як до Івана Предтечі прийшов до Йордану хреститися сам Ісус Христос. Коли ж Іван наголосив Ісусові, що він не гідний навіть зав’язати шнурок на сандалях Ісуса, а не те, що його охрестити, Ісус Христос сказав йому: “Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду” (Мт. 3: 15). У момент хрещення на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба та почувся голос із неба: “Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав” (Мт. 3: 17). Ось чому день хрещення Ісуса Христа в Йордані називають ще й днем Богоявлення. Саме тоді вперше Бог проявив себе людям у трьох особах: Бога – Отця Сина Божого і Святого Духа. З цього уривка Нового Заповіту видно, що Тайну хрещення встановив сам Ісус Христос, сказавши: “Хто не відродиться з води й Духа, не ввійде до Божого царства” (Ів. 3: 5). А в Євангелії від Матвія Ісус Христос дає такий наказ апостолам: “Ідіть, отже, і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа…” (Мт. 28: 19) [5].

Тайна хрещення – це установлена Ісусом Христом Свята тайна, в якій людина приймає ідеї християнства через обряд поливання чи занурення у воду й стає Його послідовником та членом Христової Церкви.

Матерією (матеріалом) для Тайни хрещення є чиста вода (джерельна, з криниці, з крана тощо, головне чиста питна вода), бажано, щоб була свячена. Священик у цьому обряді використовує тільки свячену воду.

Формула Тайни хрещення:

Хрещається раб Божий (ім’я чоловіка) або раба Божа (ім’я жінки) во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь” (у східних обрядах) [22].

(Ім’я), я хрещу тебе в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (латинський обряд) [23, с.305; 28].

Формулу хрещення треба обов’язково проказати під час занурювання у воду чи поливання по голові, чи покроплювання водою по голові у вигляді хреста. Слова формули мають бути сказані в момент дій з водою [22].


Обряди хрещення

Історично склалося так, що в різних частинах Землі сформувалися різні обряди хрещення, які мають однакову матерію і формулу (ККЦ. 1239) [3; 23, с.305].



1) Хрещення занурюванням у воду. Такий обряд хрещення довго існував у первісній Церкві, поки християнство ширилось по теплих країнах. Окрім того, в перші століття поширення християнства для цього обряду були призначені жінки-диякониси, які мали право охрестити дорослих жінок, котрі ставали християнками. Про жінок-дияконис згадують канонічні документи перших Вселенських соборів (Кан. 15, ІV Вселенського собору; Кан. 48. V Вселенського собору [1, с.45, 77].

Поступово з поширенням християнства на Північ, де було холодніше, перші християнські імператори та вельможі почали будувати при храмах (базиліках) перші басейни для хрещення – баптистерії. Такий християнський комплекс по сьогоднішній день стоїть у м. Пізі в Італії з собором, круглим баптистерієм та вежею (дзвінниця з вартарнею, котра вже багато сторіч падає). Обряд занурювання у воду найбільше поширений серед християн східного обряду, яких ми зараз називаємо православними.



2) Поливання по голові у вигляді хреста. Поступово з поширенням християнства на землі Європи, Америки, за вічну мерзлоту, де не могли існувати баптистерії, або туди, де води було дуже мало (пустелі в Африці), обряд хрещення почав спрощуватись. Хрестили тою кількістю води, яка була. Коли християнство набуло значення світової релігії, а жінки-диякониси перестали існувати в Православній та Католицькій Церкві (десь з ХV ст.), позаяк усіх дітей хрестили малими, коли ж виникала потреба охрестити дорослу жінку, священик міг її охрестити тільки поливанням по голові у вигляді хреста. Зрештою, баптистерії будували не всюди, а тому в багатьох країнах, у тому числі й у Київській Русі, не можна було охрестити в холодну пору року занурюванням у воду. Археологи знайшли баптистерії в Керчі (церква Івана Предтечі), в стародавньому Галичі. В окремих церквах були хрещальниці для маленьких дітей. У храмах давнього будування хрещальниці існують і досі. Між тим, виникала проблема, як охрестити дорослу людину в небезпеці смерті: хвору, під час військового походу, в пустелі, на вічній мерзлоті тощо. Тому хрещення поливанням по голові у вигляді хреста шириться і в Західній, і в Східній Церкві. Українські вчені, зокрема О. Н. Саган, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії АН України, знайшли документи про те, що в православних церквах у Києві та інших містах хрестили не лише зануренням, але і поливанням по голові. Це ж підтверджують українські літописи, які пишуть: коли заборонили українським священикам хрестити поливанням по голові у ХVІІ ст., то, хрестячи занурюванням, священики багатьох дітей потопили [37].

Сьогодні в Україні знову існують змішані обряди хрещення в православних: і занурюванням, і поливанням, через навернення в Христову віру багатьох дорослих людей, відсутність баптистеріїв та жінок-дияконис.



3)Хрещення покроплювання водою (див. далі хрещення в небезпеці смерті).

4) Хрещення бажанням (“кров’ю”). Цей вид хрещення найбільше поширився в Східних Церквах, хоча визнає його й Католицька Церква. Відомо чимало мучеників за Христову віру в перші сторіччя поширення християнства. Багато людей були страчені за те, що прийняли християнство, або за те, що мали намір охреститися. Ми знаємо святого Несторія, день пам’яті якого відзначає греко-католицька і православна Церква 9 листопада (за ст. ст.). Церковна традиція передає, що Несторій, будучи воїном імператора Максиміліана, прийняв Христову віру і готувався до хрещення. За своє бажання прийняти Тайну хрещення був страчений. Свята Церква причисляє його до святих мучеників за віру, хоч він не встиг охреститися, бо вважає, що він “охрестився кров’ю”.

Католицька і Православна Церкви вважають, що коли людина ще не охрещена, але щиро кається і вірить в науку Христа, має бажання охреститися, помре без святої Тайни хрещення, то вона помре християнином (ККЦ. §1258) [3; 23, с.309].


Хрещення в небезпеці смерті (ККП КЦ, кан. 861 §1; ККСЦ, кан. 677 §1)

Практика хрещення в небезпеці смерті сформувалася ще в перші сторіччя християнства, бо вже пізніше Петро з Ломбарду (“Сентенції, ХІІІ”), Гуго Сан-Вікторський (“Ритуал” (ІІ, іі)), Олександр із Гельсу (“Сума”, ІV, Q. 24. 1) давали пояснення про хрещення в добу апостолів, щодо ролі Христа у Святих тайнах. Тридентський собор подав визначення хрещення в небезпеці смерті, її матерії і формули [43].

Це хрещення може здійснити кожна розумна людина (тобто юридично дієздатна) віком від 14 років, котра має намір справді охрестити, знає як це зробити, хоче виконати волю того, хто просить її про хрещення. Хрещення в небезпеці смерті бажано, щоб здійснив священик свого обряду, але за таких обставин це може зробити священик іншого обряду, чоловік чи жінка, навіть лікар чи медична сестра, мама маленької дитини в пологовому будинку, які мають намір справді охрестити. Хрестити в небезпеці смерті (залежно від обставин – поливанням, покроплюванням по голові у вигляді хреста, рідше занурюванням) бажано свяченою водою, за її відсутності – звичайною чистою водою, проказавши в цей момент формулу хрещення (див. вище).

Не можна здійснювати обряд перехрещування, про що чітко сказано у “Символі віри”: “Визнаю одне Хрещення на відпущення гріхів” [23]. Тому навіть, якщо хрещення здійснено за обрядом небезпеки смерті, то священик лишень завершує обряд хрещення. Коли невідомо про те, чи була дитина охрещена (наприклад, знайдена дитина), то в такому випадку священик чи той, хто хрестить дитину (людину в небезпеці смерті), хрестить її під умовою.

При хрещенні під умовою (Кан. 84, V-VІ Вселенського собору) [1, с.90], формула хрещення трохи відрізняється: “Якщо нехрещений (нехрещена), то хрещається раб Божий (ім’я людини) чи раба Божа (ім’я людини) во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь”, або за латинським обрядом: “ … Я хрещу тебе в імя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь” (ККЦ. 1284) [23, с.313]. У такому випадку священик наголошує, що він хрестить тільки, якщо людина нехрещена. Для Бога, зокрема Ісуса Христа, відомо про те, чи є ця людина охрещена, чи ні, оскільки після хрещення на душі охрещеної людини для Ісуса залишається знак Христа, який видимий навіть у пеклі [23, с.312].
Наслідки, тобто духовне значення Тайни хрещення:


  1. Хрещення робить людину послідовником Ісуса Христа та членом Христової Церкви – християнином (Рим. 6: 3-4).

  2. Хрещення є Тайною віри. Саме хрещення визначає: приймає людина Христову віру чи ні (Мр. 16: 16).

  3. Хрещення відкриває дорогу до прийняття інших Святих тайн. Без хрещення людина не може прийняти жодної іншої Святої тайни (сповіді, причастя, шлюбу та ін.) (Ді. 8: 15-17; 19: 5-6).

  4. Хрещення змиває первородний гріх (через заслуги Ісуса Христа (І Петр. 3: 21) та Марії Богородиці (Бут. 3: 15; Лк. 1: 38)).

  5. Хрещення змиває всі інші гріхи, які вчинила доросла людина до хрещення і в яких щиро кається.

  6. Хрещення залишає на душі дитини (людини) знак Христа, який ніколи не зникає і видимий для Бога навіть у пеклі. Так пояснював духовне значення Тайни хрещення Іриней Ліонський [23, с.312].

  7. Хрещення дає людині, яка приймає хрещення, особливі Божі ласки, після яких хвора людина (дитина) виздоровлює.

  8. Хрещення захищає людину від злих сил і Сатани.

  9. Хрещення полегшує християнській душі дорогу до царства Божого.

  10. Хрещення накладає на людину, котра охрестилася, обов’язок примножувати свою християнську віру, свято її берегти і захищати.

  11. Хрещення накладає певні обов’язки на рідних батьків та хрещених батьків (кумів). Про це йтиметься далі.


Обов’язки хрещених батьків (кумів)

В перші роки існування християнства кожна доросла людина, котра готувалася прийняти Тайну хрещення, мала духовного опікуна – катехумена, який мав їй пояснити основи християнської віри. Люди, котрі бажали охреститися, вже знали основи християнства й оголосили про своє бажання прийняти Тайну хрещення, називалися оголошеними (оглашенними). Вони мали право бути частково на святій Літургії (на Літургії оглашенних) до слів: ”Оглашенні вийдіть, оглашенні вийдіть, щоб ніхто з оглашенних не залишився – тільки вірні”. Вірними називали тих, хто вже прийняв Тайну хрещення.

Отже, катехумени мали добре приготувати дорослу людину до обряду хрещення, пояснити їй основні ідеї Христової науки та значення хрещення для спасіння душі. До хрещення дорослу людину катехумени готували досить довго, іноді кілька місяців чи навіть цілий рік. Ще апостоли хрестили дітей і дорослих. Про це згадується в Новому Заповіті в книзі “Дії апостолів” (Ді: 16:15, 33; 18:8). Пізніше хрестили дорослих чоловіків і жінок, а також дітей.

Як уже згадувалося, до ХVІ ст. у Католицькій та Православній Церкві існували жінки-дякониси, які мали право хрестити, вінчати, хоронити померлих, допомагали священикові відправляти Службу Божу. А тому дорослих жінок хрестили саме вони, особливо це мало місце в тих країнах Близького Сходу, де доросла жінка не могла бути поряд із іншим чоловіком. Обов’язки катехуменів – тобто тих, хто готує до Тайни хрещення дорослих або дітей, виокремив у своїх документах ІІ Ватиканський (ХХІ Вселенський) собор у Конституції “Sacrosanctum Concilium” [23, с.304]

Після хрещення ще в перші століття християнства на людину, котра приймала хрещення, одягали нову білу (сорочку) тканину, яка символізувала чистоту душі новохрещеної людини.

Традиції первісного християнства збереглись у Церкві донині, хоча з невеликими змінами. Дорослу людину до хрещення готує духовний опікун, який обов’язково повинен бути присутнім при прийнятті Тайни хрещення. Духовний опікун має бути тої статі, що й оголошений: тобто жінку до хрещення готувала саме жінка, а чоловіка – чоловік.

Коли батьки новонародженої дитини приймають рішення про хрещення дитини, то вони беруть відповідальність на себе за християнське виховання своєї дитини. Для цього батьки запрошують двох духовних опікунів різної статі. Ці люди, колишні катехумени, тепер називаються хрещеними батьками – кумами (в українській традиції) Бути хрещеним батьком чи матір’ю дуже почесно але й, водночас, дуже відповідально. Вони повинні добре знати свої обов’язки.

1. Хрещені батьки самі повинні бути охрещені, мати гарну моральну поведінку, бути добрими християнами. Недарма українська народна традиція засвідчує, що характер хрещених батьків переходить до їх хрещеників.

2. Хрещені батьки, котрі вже одружені, повинні перебувати в церковному шлюбі зі своїми чоловіками чи дружинами.

3. Хрещені батьки повинні знати напам’ять “Символ віри”.

4. На момент хрещення вони мають принести для дитини біле полотно (простирадло, тканину на сорочку чи блузку тощо) – символ чистоти і невинності душі тої дитини, яку тримають до хресту, – крижму.

5. Хрещена мати повинна мати при собі покриття на голову (шаль, хустку, жіночий капелюшок).

6. Хрещені батьки – один чоловік і одна жінка – беруть на себе обов’язок дати добре християнське виховання дитині, яку тримають до хресту. У випадку смерті рідних батьків дитини, вони зобов’язані перед Богом опікуватися своїм хресником чи хрещеницею до їх повноліття, тобто займатися їх вихованням, давати їм моральну підтримку, а в разі необхідності – й матеріальну.

Хворим людям не бажано бути хрещеними батьками при хрещенні, позаяк нехрещена дитина ще не має захисту ні морального, ні фізичного, ні духовного. Якщо хрещена мати хворіє під час хрещення своєю звичайною хворобою, то вона зобов’язана повідомити про це священика, або наперед відмовитися від кумів (так каже українська традиція).

Від обов’язків кумів можна відмовлятися в тому випадку, коли людина з поважної причини не може бути при хрещенні, або хворіє якоюсь інфекційною хворобою, має ускладнену вагітність, коли людина сама нехрещена, або не повінчана зі своїм чоловіком чи дружиною.
Обов’язки батьків дитини, пов’язані із Тайною хрещення:

1. Рідні батьки зобов’язані вибрати для дитини добре християнське ім’я:

а) якщо дитина народилася в день великого урочистого християнського свята або в ніч перед ним, то слід вважати, що Бог вже вибрав ім’я для неї;

б) не можна давати дитині імена тих дітей, котрі в родині померли малолітніми: Богові не угодне це ім’я для конкретної родини;

в) не можна називати дітей у честь когось із близьких родичів (діда, баби тощо); дитині можна давати тільки імена святих, хоча вони можуть збігатися з іменами родичів (є небезпека, що гріхи родичів, чиїми іменами назване немовля, буде покутувати дитина, тому краще називати її іменем святого).

2. Тато (мама) зобов’язаний (- на) зареєструвати дитину в органах громадянського стану (чи сільраді) до кінця 1 місяця життя і одержати на руки свідоцтво про народження (перевіривши первісний запис). Інакше дитина буде зареєстрована після одного року життя, а мати не отримає грошових виплат на дитину протягом року.

3. У разі хрещення дитини вдома батьки повинні приготувати невеликий столик (застелений білою скатертиною), на якому мають бути: одна свічка з підставкою та три білі свічки для кумів і дитини (охрещені у Христі є світлом світу, Мт. 5: 14), чистий рушник, настільний хрестик, 2 посудини для свяченої води або посудина для купелі, свідоцтво про реєстрацію дитини державними органами та чистий бланк свідоцтва про хрещення, біла хустка для мами (до обряду виводу). Там священик покладе свої книги та святе миро (у східному обряді).

5. Батьки повинні подбати про добрих хрещених для дитини.

6. Рідні батьки повинні дбати про добре християнське виховання своєї дитини, адже це їх головний християнський обов’язок.

Таким чином, у традиції західного (і східного теж) обряду хрещення є Святою тайною, яка здійснюється тільки раз вжитті і є Тайною віри, що й зафіксовано у Символі християнської віри “Увірую”, в рішеннях Вселенських соборів, в основних документах Католицької Церкви [23; 43].

І це єдина Свята тайна, яку, в різних обрядах, у небезпеці смерті може здійснити і мирянин, і священнослужитель.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка