Лекція з навчальної дисципліни " філософія"



Скачати 486.79 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації26.03.2016
Розмір486.79 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра філософії права та юридичної логіки


ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

ФІЛОСОФІЯ”



ТЕМА № 5. Філософська гносеологія. Свідомість. Пізнання. Методи та форми наукового пізнання та їх роль в діяльності працівника органів внутрішніх справ

Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015

Вид лекції: інформаційна (тематична).

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: визначити соціально-практичну природу пізнавальної діяльності людини, специфіку емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.

2. Розвиваючі: формувати творче мислення та розкрити процеси людського усвідомлення об'єктивної та суб'єктивної реальності.

3. Виховні: усвідомити методологічне значення філософського вчення про відображення для практичної діяльності правознавців.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки:

Забезпечуючі дисципліни: юридична деонтологія, логіка, історія української культури.

Забезпечувані дисципліни: соціологія, політологія, філософія права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Філософія”, робоча програма навчальної дисципліни “Філософія”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Філософія”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ

1. Виникнення свідомості, її історичний характер та суспільна природа. Функції та структура свідомості

2. Пізнання, його сутність та сенс. Філософська теорія істини.

3. Особливості та структура наукового знання.

Висновок

Рекомендована література:

Першоджерела


  1. Бубер М. Проблема человека. Н. Кушнир (пер.). – К.: Ника-Центр, 2010. – 96 с.

  2. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство. – К.:Юніверс, 2000. – 336 с.

  3. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 520 с.

Монографії


  1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – 2. изд. – СПб. и др.: Издательский дом «Питер», 2008. – 263 с.

  2. Воеводин А.П., Нестеров П.Н. Мозг и воля в поисках человеческой свободи// Філософські дослідження -2009. - №10. - С.3-29.

  3. Гроф С. За пределами мозга. – М., 2001. – 336 с.

  4. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

  5. Мир человека: Познай себя / К. Глазкова (сост.). – К.: Преса України, 2007. – 31 с.

  6. Рассел Б. История западной философии: В 3-х кн. / пер. с. англ; Подгот. текста В.В.Целищева. – СПб.: Азбука, 2001. – 960 с.

  7. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. Н.В. Воробьев (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2001. – 560 с.



Підручники


  1. Афанасенко В. С., Горлач М. І., Данильян О.Г., Дзьобань О.П., Квіткін П.В. Соціальна філософія: підруч. для вищої шк.. – Х.: Прапор, 2011. – 679 c.

  2. Філософія історії: підручник /О.А. Габрієлян., І.І. Кальной – К.: Академвидав, 2011. – 213 с.

  3. Філософія як історія філософії: підручник / За ред. В.І.Ярошевця. – К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 648 с.

  4. Філософія [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Л. В. Губерський та ін. ; за ред. Л.В. Губерського]. – Х. : Фоліо, 2013. – 509 с.

Навчальні посібники

  1. Бондаревич І.М. Філософія [Текст] : навч. посіб. / І. М. Бондаревич. – К. : Алерта, 2013. – 239 с.

  2. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: навч. посібник. К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 416 с.

  3. Лешкевич Т.Г. Основы философии : учеб.пособие. - Изд. 2-е, стер. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2014 г. - 315 с.

  4. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. Рекомендовано МОН / За ред. Л.В. Губерського. – К., 2012. – 621 с.

  5. Філософія освіти : навч. пос. \ Чекал Л.А., Гейко С.М., Горбатюк Т.В. та ін. - К.: НУБіП України, 2014.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Вступ

Людина наділена чудовим даром - розумом з його допитливим поглядом як на далеке минуле, так і майбутнє, світом мрій та фантазій, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, на кінець, втіленням самих відчайдушних помислів. Уже з сивої давнини мислителі шукали розгадку тайни феномену свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити потаємне нашого духовного життя.

Протягом багатьох віків не припиняються запальні суперечки навколо сутності свідомості і можливостей його пізнання. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум'я господнього розуму. Ідеалісти відстоюють думки про первинність свідомості у відношенні до матерії. Вириваючи свідомість із об'єктивних зв'язків реального світу і розглядаючи її як самостійну та відтворюючу сутність буття, об'єктивні ідеалісти трактують свідомість як дещо первинне: вона не тільки не з'ясована нічим, існує поза межами, але й покликана пояснити все, що відбувається у природі, історії та поведінці кожної окремої людини. Єдиною достовірною реальністю визнають свідомість прибічники об'єктивного ідеалізму.

Якщо ідеалізм створює прірву між розумом та світом то матеріалізм шукає спільність, єдність між явищами свідомості і об'єктивним світом, виводячи духовне із матеріального. Матеріалістична філософія та психологія виходять у вирішенні цієї проблеми із двох кардинальних принципів: через визнання свідомості функцією мозку і відображенням зовнішнього світу.

Розкриваючи еволюцію свідомості як вищої форми відображення світу, ми бачимо глибоку спорідненість духовного життя людини з фундаментальними процесами природи.


  1. Виникнення свідомості, її історичний характер та суспільна природа. Функції та структура свідомості.

Свідомість сучасної людини є усієї всесвітньої історії, підсумок багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності незліченних поколінь людей. Для того, щоб зрозуміти її сутність, необхідно з'ясувати питання про те як вона зародилась. Свідомість має свою не тільки соціальну історію, але і природну передісторію - розвитку біологічних посилань у вигляді еволюції психіки тварин. Двадцять мільйонів років створювались умови для виникнення розумної людини. Без цієї еволюції поява людської свідомості була б просто чудом.

Вона виникла в процесі суспільно-виробничої діяльності людини та невідривно пов'язана з мовою. Свідомість існує у двох формах - суспільній і індивідуальній. Основними підходами до походження свідомості були наступні:

Платон - тіло людини місткість безсмертної душі та її раб, без тлінна душа управляє усім у всесвіті;

Християнство - розум людини, його мислення - іскра господнього розуму. Саме він мислить, бажає, відчуває в людській свідомості;

Гегель - свідомість - одне із втілень всесвітнього розуму. Вперше розглядає соціально-історичну природу свідомості, говорить про принцип історизму.

У XX столітті виникає теорія відображення. Згідно неї свідомість це вища форма відображення.

Відображення є всезагальна властивість матерії, здатна до відтворення ознак, властивостей та зв'язків відображеного об'єкта. Здатність до відображення, а також характер його проявлення залежать від рівня організації матерії. Відображення у природі, у світі рослин, тварин і нарешті людини виступає в якісно різних формах. Особливою і невід'ємною властивістю відображення у живого організму є подразливість та чутливість як специфічна властивість відображення, взаємодії зовнішнього і внутрішнього середовища у вигляді збудження і відповідної реакції.

Відображення у всій багатообразності його форм, починаючи від найпростіших механічних слідів і закінчуючи людським розумом, відбувається у процесі взаємодії різних систем матеріального світу. Ця взаємодія має своїм результатом взаємовідображення, яке у найпростіших випадках виступає у вигляді механічної деформації, у загальних же випадках у вигляді взаємної перебудови внутрішнього стану взаємодіючих систем, у змінені їх зв'язків або напрямку руху, як зовнішня реакція або взаємна передача енергії та інформації. Відображення в загальному випадку являє собою процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей відображуючого предмету. Любе відображення включає інформаційний процес: воно є інформаційною взаємодією, одне залишає про себе пам'ять у другому.

Інформація є об'єктивна сторона процесів природи та як така, що припускає її специфіку у різних сферах реального світу - у неорганічній природі, живих системах і соціальних процесах.

Усе у світі знаходиться у безпосередньому або такому, що відділяється у безкінечність опосередкованій взаємодії усього за усім - все несе інформацію про усе. Це припускає універсальне інформаційне поле всесвіту, яке являється загальною формою зв'язку, формою універсальної взаємодії і тим самим єдності світу: адже все в світі «пам'ятає» про усе! Це витікає із принципу відображення як всезагальної властивості матерії.

Вище було сказано, що відображення є властивість матеріальних систем в процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що відображення є результат взаємодії об'єктів. Із найпростішою формою відображення ми зустрічаємося у неорганічному світі. Наприклад, провідник нагрівається і збільшується, якщо він включений у електричну мережу, під впливом атмосферного повітря окисляються метали, на снігу лишаються сліди, якщо пройшла людина і т.д. Це пасивне відображення. Воно здійснюється у формі механічних і фізико-хімічних змін.

З мірою ускладнення організації матерії і появи життя на Землі у найпростіших організмів, а також рослин сформувалась здатність «відповідати» на дію зовнішнього середовища і навіть засвоювати продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається дратівливістю. Дратівливість характеризується визначеністю - найпростіших організмів, рослини, тварини пристосовуються до навколишнього середовища.

Минули мільйони років, доки з'явилась властивість відчувати, за допомогою якої вже більш вище організоване живе існування на основі сформованих органів почуття (слуху, зору та ін.) придбало здатність відображати окремі властивості об'єктів - колір, форму, температуру, м'якість, вологість та ін.). Це стало можливим тому, що у тварин з'явився спеціальний апарат (нервова система), який дозволив активізувати їх відношення з навколишнім середовищем.

Вищою формою відображення на рівні тваринного світу є сприйняття, яке дозволило осягнути об'єкт в його цілісності та повноті. Психіка (як результат взаємодії мозку із зовнішнім світом) та психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, але і в визначеній мірі проявляти активність у відношенні до неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Як показали дослідження, в основі психічної діяльності лежать безумовні і умовні рефлекси головного мозку. Ланцюг безумовних рефлексів являється біологічною прелюдією формування інстинктів. Наявність у тварин відчуттів, сприйняття, «вражень», «хвилювань», наявність елементарного (конкретного, «предметного») мислення є основою виникнення людської свідомості.

Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива лише людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка виявляється в узагальненому та ціле направленому відображенні дійсності, у попередній мисленій побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролі поведінки людини. «Ядром» свідомості, способом його існування є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не оточуючому світу. Але змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Свідомість це перш за все усвідомлення почуттєвого сприймання середовища та усвідомлення обмеженого зв'язку з іншими особами та речами, які перебувають поза починаючого усвідомлювати себе індивіда, у той же час воно - усвідомлення природи.

Свідомості людині притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. Вони формуються лише тоді, коли людина вирізняє себе із оточуючого середовища.

Самосвідомість - найважливіша ознака психіки людини, яка відсутня у психіці найрозвинутіших представників тваринного світу.

Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічній, фізичній, хімічній), відображення у живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.

Виникнення свідомості, її історичний характер і суспільна природа. Процес становлення людини був процесом розпаду тваринних інстинктів та формування механізмів свідомої діяльності. Свідомість могла виникнути лише як функція високоорганізованого мозку, який сформувався під впливом праці та мови. Початок праці став характерною рисою австралопітеків, яка відрізняла їх від попередників - пітекантропів та синантропів - первісних людей на землі, започаткувавши виготовлення засобів виробництва та підкорення вогню. Неандертальська людина значно просунулася уперед у виготовленні та використанні засобів виробництва, розширив їх асортимент та втягнув у виробництво новий прикладний матеріал (научилась виготовляти кам'яні ножі, кістяні голки, будувати житло та ін.). Нарешті людина сучасного типу - людина розумна, підвищила рівень техніки іще на більшу висоту.

Вирішальна роль трудових операцій у формуванні людини та її свідомості отримала своє матеріальне фіксоване вираження у тому, що мозок як орган свідомості розвивався одночасно із розвитком руки як органу труда. Саме рука як «сприймаючий» (безпосередньо діюча з предметами) орган давала уроки другим органам почуттів, наприклад очам. Активно діюча рука навчала голову думати, перед тим як сама стала засобом виконання волі голови, попередньо програмуючої практичні дії. У процесі розвитку трудової діяльності уточнювались і збагачувались відчуття дотику. Логіка практичних дій фіксувала у голові і перетворювала в логіку мислення, людина навчалась думати. Перед тим як приступити до діла, вона вже могла подумки уявити його результат та спосіб здійснення і засоби досягнення цього результату.

Ключ до вирішення питання, про походження людини і її свідомості зводиться до одного слова - праця. Таким чином, відбиваючи клинок своєї кам'яної сокири, людина в той же час гострила лезо своїх розумових здібностей.

Разом з виникненням праці формувалася людина і людське суспільство. Колективна праця передбачає співпрацю людей і тим самим хоча б елементарний поділ трудових дій між її учасниками. Поділ трудових зусиль можливий лише у тому випадку, якщо учасники осмислюють зв'язок своїх дії з діями інших членів колективу і тим самим із досягненням кінцевої мети. Формування свідомості людини пов'язано із виникненням суспільних відносин, які вимагали підкорення життя індивіду соціально-фіксованій системі потреб, обов'язків, історично складених звичаїв.

Мова так само старовинна, як і свідомість. У тварин немає свідомості у людському розумінні цього слова. Немає у них і мови, рівній людській. Те мале, що тварини можуть повідомити одна одній, може бути повідомлено і без мови. Багато тварин наділені голосовими органами, міміко-жестикулярними методами сигналізації, однак всі ці засоби принципово відрізняються від людської мови. Вони слугують виразом суб'єктивного стану, викликаного голодом, спрагою та ін., або простою вказівкою чи закликом до спільних дій, попередженням про небезпеку та ін. Мова тварин ніколи не досягає у своїх функціях акту мислення деякого абстрактного смислу у якості предмету спілкування. Змістом спілкування тварин завжди є існуюча в даний час ситуація. Людська ж мова відірвалася від своєї ситуаційності і це був «революційний» крок, який започаткував людську свідомість і зробив змістом мови ідеальне, відтворююче об'єктивну реальність.

Міміко-жестикулярні та звукові засоби взаємного спілкування насамперед вищих тварин слугували біологічною прелюдією формування людської мови. Розвиток праці сприяв згуртованості членів суспільства. У людей з'явилася необхідність сказити щось один одному. Потреба створила орган - відповідну будову мозку та мовного апарату. Фізіологічний механізм утворення мови - умовно-рефлекторний: вимовлені у тій чи іншій ситуації звуки, супроводжувані жестами, поєднувалися у мозку з відповідними предметами та діями, а потім з ідеальними явищами у свідомості. Звук із вираження емоцій перетворився у засіб позначення образів предметів, їх властивостей та відношень.

Сутність мови випливає у її двоєдиній функції: слугувати засобом спілкування та знаряддям мислення. Мова - це система змістовних значущих форм. Свідомість та мова створюють єднання у своєму існуванні вони припускають одне одного як внутрішнє, логічно оформлене ідеальне утримання припускає свою зовнішню матеріальну форму. Мова є безпосередня дійсність думки, свідомості. Вона бере участь в процесі мислення як її чуттєва основа або знаряддя.

Свідомість не тільки виявляє, але і формує за допомогою мови. Зв'язок між свідомістю та мовою не механічний, а органічний, їх неможливо відділяти одне від другого не порушуючи того чи іншого.

За допомогою мови відбувається перехід від сприйняття та подання до визначення, відбувається процес оперування визначеннями. У мові людина фіксує свої думки, почуття та завдяки цьому має можливість піддавати їх аналізу як поза нього існуючий ідеальний об'єкт. Виражаючи свої думки та почуття людина все ясніше усвідомлює їх сама. Вона розуміє себе тільки випробував на інших зрозумілість своїх слів. Мова і свідомість єдині. В цьому єднанні визначною стороною є свідомість, мислення, являючись відображенням дійсності, воно створює форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість та практику структура мови в кінцевому рахунку виражає, хоча і в модифікованому вигляді, структуру буття. Але єдність - це не тотожність. Обидві сторони цього єднання відрізняються одне від другого, свідомість відображає дійсність, а мова позначає його та виражає в думках. Мова - це не мислення, інакше величніші бовтуни повинні бути величнішими мислителями.

Мова і свідомість утворюють суперечливе єднання. Мова впливає на свідомість, її історично складені норми, специфічні у кожного народу, у одного і того ж об'єкту відтіняють різні ознаки. Однак залежність мислення від мови не є абсолютною. Мислення детермінує головним чином своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення.

Стан проблеми співвідношень мислення і мови ще далеке до завершення, воно містить ще багато цікавих аспектів для дослідження.

Функції та структура свідомості. Визначення «свідомості» не однозначне. У широкому баченні під ним розуміють психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість в широкому баченні то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не лише психічний стан, а вищу людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організовано, являє собою цільну систему, складену із різних елементів, що знаходяться між собою у закономірних відношеннях. У структурі свідомості найбільш виразно виділяють перед усім такі моменти, як усвідомлення речей, а також хвилювання, тобто визначене відношення до змісту того, що відображається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким дещо існує для неї, це - знання. Розвиток свідомості припускає поперед усього збагачення її новими знаннями про оточуючий світ та саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт та ступінь ясності розуміння. Звідси буденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, визначення мислення створюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують всієї його структурної повноти, воно включає в себе і акт уваги як свій необхідний компонент. Лише завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Діючі на нас предмети, обставини викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні бурі, спонукаючи нас хвилюватися, боятися, радіти, пишатися, кохати і ненавидіти. Пізнання та творчість - це не холодно-розсудливе, а пристрасний пошук істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, у бути не могло людського пошуку істини. Найбагатша сфера емоційного життя особистості включає у себе почуття, які являють собою відношення до зовнішніх дій (задоволення, радість, горе, та ін.), настрій або емоційне самопочуття (веселе, подавлене та ін.) і афекти (несамовитість, жах, відчай та ін.).

В силу визначеного відношення до об'єкту пізнання знань отримують різну значимість для особи, що знаходить свій найбільш яркий вираз в переконаннях, вони проникненні глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої цінності для людини знання, що стало її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції компоненти людської свідомості. Процес пізнання зачіпає всі сторони внутрішнього світу людини - потреби, зацікавлення, волю. Істинне пізнання людиною світу має в собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, націленими на об'єкт (увага), емоціональною сферою. Наші наміри втілюються у діло завдяки зусиллю волі. Однак свідомість - це не сума чисельності складових елементів, а їх гармонійне об'єднання, їх інтегральне сконструйоване ціле.
2. Пізнання, його сутність та сенс. Філософська теорія істини.

Проблема пізнання є однією із найважливіших в історії філософії, її вирішення знаходиться в тісному зв'язку з проблемою свідомості, духовного світу людини.

Саме пізнання є природною потребою людини, тому що людина не може жити, не пізнаючи світ і саму себе. Це загальна здатність (властивість) людини здобувати, набувати знання (інформацію), або оволодівати дійсністю з допомогою свідомості. Тобто, пізнання - це певна духовна діяльність по отриманню, збереженню, переробці та систематизації усвідомлених конкретно чуттєвих та понятійних образів.

Так що ж таке знання? На це питання важко дати чітке та вичерпне визначення, хоча б тому, що існує досить багато різних видів знання, які неможливо поставити в один ряд.

Перш за все потрібно розрізняти знання — уміння (практичне знання) та знання-інформацію. Знання-уміння ще називають «знання як». Наприклад, я знаю, як їздити на велосипеді. Знання-інформація — це «знання про щось». Наприклад, « я знаю, що людина розумна істота». «Знання про щось» виражає та характеризує певний стан справ: наявність у предметів певних властивостей, відношень, закономірностей.

Не важко усвідомити, що до «знання як» не можна застосувати поняття істинності та обґрунтованості. Можна погано чи добре їздити на велосипеді, але чи можна це робити істинно чи помилково?

У гносеології головна увага приділяється саме аналізу знання інформації, тому що лише його можна недвозначно оцінювати як обґрунтоване та необґрунтоване, достовірне та недостовірне, істинне або помилкове. Саме пошуки способів обґрунтування знання, критеріїв його достовірності, істинності здавна були основним мотивом філософського аналізу знання.

Відмітимо ще таку особливість знання. Просто слово "знання" за своїм значенням не може бути віднесеним до неправди. Тут мається на увазі, що коли ми говоримо, що знаємо про щось, то думаємо, що маємо про це "щось" правильне та достовірне уявлення. Ми також переконанні в тому, що наше уявлення не є оманою, ілюзією, або тільки нашою особистою думкою. Ми можемо привести якісь обґрунтування та аргументи, що підкріплюють такі переконання. Тобто, в звичайному житті, з точки зору здорового глузду, ми вважаємо знаннями такі переконання, котрі відповідають реальному положенню справ і котрі мають певні підстави. Такий момент характерний і для гносеології.

Видів пізнання існує стільки, скільки і видів знання: буденне, релігійне, міфологічне, художнє, езотеричне (біла та чорна магія), донаукове, наукове, емпіричне, теоретичне, тощо.

Кожна людина з самого народження і до самої смерті набуває знання, але далеко не всі з нас володіють теорією пізнання. На питання, яким чином здійснюється процес пізнання, яка його структура, сутність, природа, джерело, механізм, яке відношення мають знання до реальної дійсності, які існують методи та форми пізнання, може відповісти лише історично сформована та систематизована теорія. Така теорія пізнання розвивалась разом з усією філософією та протягом всієї її всесвітньої історії.

Сенс теорії пізнання добре виражено в термінології. Слова гносеологія, або епістемологія мають грецькі корені і означають пізнання, знання, вміння, наука. До речі, і в українській мові знання, як і пізнання, несуть два основних значення: знання як даність, тобто здобутий факт, а також процес пізнання.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка