Леся українка зібрання творів у дванадцяти томах видавництво «наукова думка» леся українка



Сторінка1/9
Дата конвертації26.03.2016
Розмір1.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
АКАДЕМІЯ

НАУК


УКРАЇНСЬКОЇ

РСР


ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА


ДУМКА»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»


ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ТОМ

4

ДРАМАТИЧНІ



ТВОРИ

(1907-1908)

КИЇВ

1976


Редакційна колегія:

Є. С. ШАБЛІОВСЬКИЙ (голова),

Уі

У45


М. Д. БЕРНШТЕЙН, Н. О. ВИШНЕВСЬКА, і. А. ДЕРКАЧ, G. Д. ЗУБКОВ, А. А. КАСПРУК, П. Й. КОЛЕСНИК, В. Л. МИКИТАСЬ,

Ф. П. ПОГРЕБЕННИК

Редактор тому С. Д. ЗУБКОВ

Упорядкування та примітки А. М. ПОЛОТАЙ

Редакція художньої літератури

70403—296

М221 (ї)4)—7<

передплат «ге ^ Видавництво «Наукова думка», 1976

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ


КАССАНДРА Драматична поема

ДІЯЧІ:


Кассандра— дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона.

П о л і к с е н а — її сестра, молода дівчина.

Д е ї ф о б — її найстарший брат, ватат військовий.

Г е л е н — другий її брат, віщун і жрець.

П а р і с — наймолодший брат Кассандри.

Гелена — жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парі-сом у Трою.

Андромаха — жінка Гектора, брата Кассандри.

Левко X р і з е

А й т р а рабині Андромахи.

К л і м е н а К р е у з а

Стара рабиня Поліксенина.

Д о л о н — молодий троянець, колишній наречений Кассандри.

О н о м а й — цар лідійський, що сватає Кассандру.

1-й вартовий,|

2-й вартовий! СТ0р0жа міста іліона в Трої.

3-й вартовий!

4-й вартовий]

Флейтист.

К і т а р и с т,

С і н о н — еллін, шпигун.

Агамемнон Атрід — цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська.

Менелай Атрід — брат його, цар

спартанський п, . ватаги

О д і с с е й - цар Ітаки ахейського війська.

Діомед А я к с

Клітемнестра — жінка Агамемиона.

Е г і с т — родич і намісник Агамемнона.

Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.

Дібться в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог — в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.

І

Кімната в гінекеї (жіночій половині) Пріамового дому. Г е л е н а сидить на низькім різьбленім стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці; сама пишно вбрана, на поясі висить кругле срібне свічадо.



Кассандра ввіходить у кімнату, замислена, дивиться поперед себе, погляд її падав на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї ще щось далі. Так дивлячись, Кассандра спиняється посеред кімнати і стоїть мовчки.

Г е л е н а

Сестрице, радуйсяі

Кассандра

Радій, Гелено,—

бо ми не сестри.

Г е л е н а

Ох, я добре знаю, що осоружна я тобі, як смерть.

Кассандра І ти, і смерть — обидві рідні сестри.

Г е л е н а

Кассандро!

Кассандра

Так зови мене, Гелено, а не сестрою.

Г е л е н а

(вражена)

Більш тебе ніколи не пазову сестрою. Тільки чом себе ти не зовеш сестрою смерті,

було б тоді се більше ДО лиця.

Вже так* що до лиця!

Кассандра Візьми свічадо.

Г е л е н а

До чого сі слова?

Кассандра

Візьми свічадо І

Гелена мимохіть слухається і бере свічадо в руки. Кассандра став

з нею поруч.

Дивись: от ти і я,— у нас нічого подібного нема.

Гелена

А хто ж те каже?



Кассандра

Якби ж я так була подібна смерті, була б тобі подібна.

Г е л е н а

Геть іди І

Чого ти смерть на мене накликаєш? Кассандра

Хіба сестра сестру повинна вбити?

Сестра сестрі частіше помагає.

Гелена


Так ти того прийшла оце до мене, щоб дорікати? Що ж, печи, картай, вам тільки й радощів, коли я плачу.

Кассандра бере з її рук свічадо і держить проти її лиця. Гелена насуплює брови, але не плаче й не одвертається, обличчя їй дедалі випогоджується.

Кассандра

Ти плакати не можеш, як і смерть.

Дивись: твоє обличчя знов спокійне, знов тая сила у твоїх очах,

велика сила,— їй усі коряться,

всі смертні, і Кассандра вкупі з ними.

(Спускає свічадо:)

Ідеш ти — і старі, поважні люди склоняються перед тобою низько і мовлять урочисто: «Богорівна!»

Ти глянеш — кам’яніють мужі сильні і тихо шепотять: «Непереможна!»

Ти поцілуєш — і погасне погляд у наймолодшого з синів Пріама, кров хвилею потужною приб’є до серця, і німіє серце й слово, і блідне пам’ять, і обличчя блідне, і весь він твій, і вже нема для нього ні матері, ні батька, ні родини, ні краю рідного... Троянки, плачте! Умер, загинув молодий Паріс!

Гелена Ти братові своєму смерть віщуєш?

Кассандра Для мене він давно вже не живе.

Гелена


Ненависна! Я знаю, як ти зроду ворогувала на Паріса.

Кассандра

Зроду

любила я його.



Гелена

А нащо ж ти вмовляла батька й матір не приймати його до двору, як прийшов він вперше від пастухів убогих, що його ховали від пророцтва навісного?

Кассандра То не було пророцтво навісне.

Умерти або жити з пастухами було б єдине для Паріса щастя.

Г ѳ л ѳ н а

\par Чому ж то\u1090?ак? Чому ж то Деїфоб, і Гектор, і Ґ^лен, і всі брати, і сестри всі, і ти сама, Кассандро, в палатах здатні жити, а Паріс у курені пастушім мав би скніти?

Кассандра

А скніти у палатах, може, краще, так як Паріс у тебе в гінекеї?

І Деїфоб, і Гектор, і Гелен, живуть, не скніють: Деїфоб на раді, а Гектор на війні, Гелен у храмі — живуть душею й тілом. А Паріс?

Він тільки й жив, як грав там на сопілці серед отар. Мовчить Паріс на раді, і зброю надягає, мов кайдани, боги з ним на розмові не бувають.

Г е л е н а З ним Афродіта розмовляє!

Кассандра

Ні!

Він раб її, з рабом нема розмови.



Вона велить, він слухає, та й годі.

Г е л е н а

Се ж тільки ти змагаєшся з богами, за те вони тебе й карають.

Кассандра

Що ж,

їх сила в карі, а моя в змаганні.



Г е л е н а

Для того ти й з Кіпрідою змагалась, коли вона Паріса напутила до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро, Кіпріда, бач, перемогла тебе!

Кассандра Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

Г е л е н а Але ж Паріс послухав йе тебе.

Кассандра Глухий не чує — де ж тут перемога?

Г е л е н А

Та хто ж би слухав прбвісті твоєї?

Не говорила ж ти, почім ти знала, що вийде з подоріжжя.

Кассандра

Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу.

Г е л е н а Та що ж могла ти бачити тоді?

Кассандра

Я бачила, як молодик вродливий з веселим серцем на чужину плив, не посланцем народу велемудрим, не збройним вояком і не купцем; шличок пастуший легкодумне чоло не зброїв, а красив. І я сказала:

«Гей, куйте шоломи, троянські мужі, утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!» А потім... ох, страшна була хвилина, як він прибув, а з ним і ти, Гелено, і я отой смертельний поцілунок побачила...

Г е л е н а

Кассандро! се неправдаї Паріса я в той час не цілувала.

Кассандра

І все-таки я бачила його,

той поцілунок, саме в ту хвилину,

коли до кашої землі торкнулась червоновзУта білая нога твоя, Гелено. Ранила ти землю.

Гелена

Ти крикнула др мене: «Кров і смерть!» Того тобі довіку не забуду.



Кассандра

Я не тобі те крикнула, Гелено.

Була я в той час нозонарождённа і криком болю світ новий стрічала.

Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців.

Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила.

Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,— за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» — волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались...

На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви...

Гелена


Ти безумна!

Хіба в той день ахейці приплили?

Ми ж більше року прожили спокійно!

Кассандра

Ябачила в той день ахейське військо. Тепер я бачу: Менелай бере тебе за руку...

Гелена


Геть від мене, люта! Неправда то! неправда! І ніколи того не буде! Краще розіб’юся, упавши з вежі на каміння гостре!

Кассандра (з певністю)

Твій чоловік бере тебе за руку, і, ледве взяв, вже т и йЬго ведеш.

Ти попереду, він іде позаду...

Чужі моря, чужі краї минає ваш корабель, несучи вас додому... Огні погасли на руїнах Трої, і дим від Іліона в небі зник...

А ти сидиш на троні, ти цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться...

Г е л е н а

Неправда!

Кассандра

0 богорівна! О непереможна!

Епіметея * дочко!

Г е л е н а

Що сё знов?

Яке нове безумство? Як ти смієш казать мені «Епіметея дочко»?

Кассандра

Був Прометей і був Епіметей, одного батька-матері синове.

Життя й вогонь дав людям Прометей

1 знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не відвернув від себе,— з усіх синів праматері Землі

його найгірше покарала Мойра *. Епіметей не знав нічого. Завжди у нього думка доганяла вчипок.

Він взяв собі за жінку ту Пандору, що смерть і горе людям дарувала, і був щасливий з нею, і довіку ніхто його нещасним не назвав.

Одного батька й матері синове, титани зроду не були братами, а ти хотіла, щоб тебе Кассандра

сестрою називала! Ні, Гелено, неправди я не можу говорити.

Г ѳ л е н а Неправда все, що ти коли говориш!

КаЬсандра

Епіметей казав так Прометею і був щасливий. Радуйся, царице!

(Виходить.)

II

Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу * на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.



Поліксена

(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)

Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба, яка щаслива я! Який вродливий мій Ахіллес, мій наречений! Часто я з брами бачу, як він їде полем, мов Геліос прекрасний, так він сяє.

З Атрідами * в незгоді він, і хоче в міцному мирі з батьком нашим бути, і шлюб наш буде вже одразу плідним,— так кажуть мірмідонці і троянці, бо з нього зродиться і згода, й сила, і не загине вже святая Троя, не вмре народ державного Пріама!

Кассандра

Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити. Бачиш, тепер пишу я книгу, на розмові я мушу бути з яснокудрим богом.

Поліксена

Негарно заздрити сестрі, Кассандро, не винна я, що Ахіллес мене, а не тебе з усіх царівен вибрав,

не дівчина ж бо мужа вибирав, а він її. І з того я не винна, що ти не вміла догодить Кіпріді.

Кассандра Ні, Поліксено, я тобі н£ заздрю І (Заслоняв лице покривалом.)

Поліксена

Прости, кохана, я тебе вразила.

В своєму щісті я зовсім забула, що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрі від того часу, як Долон зрадливий одкинувся від неї.

Кассандра

Поліксено, що говорить про те! Я добре знала, що я йому дружиною не буду.

Поліксена А нащо ж ти приймала подарунки?

Кассандра

Бо я його любила. Ті дари — то все, що міг Долон Кассандрі дати. Чому ж я мала б і того зрікатись?

Він щиро те давав, а я те брала, щоб мати спогад про хвилини щастя, бо знала я, їх небагато буде.

Дивись: і досі золота гадючка мені правицю обвиває так, як спогад в’ється коло мого серця... (Показує обручку на руці вище ліктя.) Долон не винен. Винні сії очі, не вмів їх погляд мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось. Боявся їх Долон. Він сам казав, що вбили щастя наше тії очі холодними і твердими мечами.

Вони однакові були, незмінні перед богами і перед коханим.

Не міг Долон очей тих подолати, не міг він погляду їх одвернути від таємнипі до живого щастя.

І знала я, що в сих моїх очах моя недоля, тільки що робити?

Хіба осліпнула? Бо де візьметься у птиці віщої коханий погляд голубки, що воркує.

Поліксена дивиться їй в очі.

Поліксено!

Не придивляйся до моїх очей.

Не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила.

Не говори до мене.

Поліксена

Ні, Кассандро, не думай ти, що й я тобі ворожа, як інші всі. Не винна ж ти, що хвора, що бог тобі так затуманив думку, що скрізь лихе ввижається тобі там, де його і признаку немає, що ти собі та й людям труїш радість.

Мені тебе, голубко, дуже шкода.

(Сідає на низенький ослінчик біля ніг Кассандри.) Сестричко, розчеши мені волосся.

Мені казала мати розчесатись, та бачиш, як заплуталось воно, та ще тут сі квітки ніяк не вийму.

(Виймав з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле

свічадо.)

Ось маєш гребінець.

(Подає гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв’язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо.)

Кассандра

(шепоче)


Яка хороша моя сестричка! Заздрісні боги

собі найкраще в жертву вибирають.

0, краще б я тепер мечем жертовним життя її перетяла, от зараз,

поки вона ще горя не зазнала!

Поліксена (бачить в свічаді очі Кассандри)

Кассандро, я боюсь твоїх очей!

Чого так дивишся? Що ти шепочеш?

Кассандра

Нічого, ні, нічого. Ти казала, що хвора я. Так, може, се і правда, я, певне, хвора, не вважай на мене... Згадала я про нашого Троїла, до тебе він такий подібний був... а надто як лежав мечем пробитий... спокійний, тихий, гарний... Поліксено, ти вже забула, чий то був той меч у грудях брата нашого Троїла?

Поліксена

Кассандро, нащо спогадами труїш?

На те війна.

Кассандра Ох так, на те війна: убити брата, потім заручити сестру за себе...

Поліксена

Брат давно убитий, і я його зовсім не пам’ятаю, та й Ахіллес тоді зовсім не знав, кого він убивав.

Кассандра

Та ми те знаєм.

1, певне, Ахіллес того не знав,

що в той же час, як він шукав послів, щоб їх послати у свати до тебе, твій брат, наш Гектор, саме раду радив, щоб запалити кораблі ахейські.

В той час, як ти оці квітки з гранати у кучері вплутала, Гектор наш думливу голову шоломом зброїв.

П о\u1110? і к с е н а Так що? Він мір^іідонців не зачепить, то й Ахіллесові про те байдуже, як і мені.

Андромаха

(вбігає)

Чи ви те чули, сестри?

Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.

Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга найпершого...

Кассандра

Ой горе! кров і помста!

Оце твій шлюб, нещасна Поліксено!

(Бере з-за тринога ножиці і обрізує коси Поліксені.)

Поліксена

Ой!


Кассандра Поліксено, де жалобні шати? Андромаха Безумна, що ти робиш?

Кассандра (в пророчому нестямі)

Андромахо, сестра по братові жалобу носить, вдова по мужеві бере ще глибшу, а сирота загине в сповитку!

Андромаха

Зловіснице, бодай ти заніміла!

Поліксена

Чом ти мені одразу не сказала, що горе близько? Може б, я могла затримать Гектора...

Кассандра/

Ох, Ц^ліксено, я завжди чую горе, баїу горе, а показать не вмію. Ц/не можу сказати: тут воно або он там.

Я тільки знаю, що гіоно вже є і що його ніхто вже не одверне, ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернулаї

Поліксена

Та й одвернула б, якби ти сьогодні сказала Гектору: не йди на бій.

Андромаха Вже ж ти це знала,— чом же не сказала?

Кассандра Хоч би й сказала,— хто б мені повірив?

Андромаха

Та як же й вірити, коли ти завжди не в пору й недоладно пророкуєш?

Поліксена

Віщуєш горе завжди, а чому й від кого прийде горе, не говориш.

Кассандра Бо я того не знаю, Поліксено.

Андромаха

То як ми можем вірити словам?

Кассандра

То не слова, я все те бачу, сестри, що говорю. Я бачу: Троя гине.

Андромаха

Чому? Від кого? Хто її зруйнує? Атріди? Ахіллес?

Не знаю, сестри.

Я бачу тількй,: Троя погибає, і шлюб дочки ЇІріама з Ахіллесом, червоним від крові троянських мужів, ганебний шлюб не врятував би Трої.

Живі вино готують на весілля, мерці волають: «Крові дайте, крові!»

...Ох, скільки крові чорної я бачуі І батько наш коліна обійпає катам своїх дітей... Я чую крик... ридав, плаче, скиглить, виє, виє...

То наша мати!.. Я пізнала голос!..

Андромаха

Боги всесильні, одберіть їй мову!

Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.

III


Гінекей Андромахи. Рабині прядуть і тчуть, деякі гаптують і шиють. Андромаха тче великий білий плат, обходячи навколо

високі кросна.

Андромаха (до рабинь)

Підіть на браму ви, Левкб й Хрізё, іди й ти, Айтро; по черзі вертайтесь, поглянувши на бій і розпитавшись, про Гектора мені звістки приносьте.

Рабині виходять.

К л і м е н а (стара рабиня)

Чому ти, владарко, сама не підеш?

Не так би сумувала, подивившись, як твій герой воює ворогів.

Андромаха

Не можу я, Клімено, я боюся іржання коней, брязкоту мечів,

і куряви, і крику, а найгірше того смертельного співанйя стріл!

Як я те чую й бачу, то здається мені, що то повстав з бёзодні Хаос, що ні людей нема вже, ні богів, а тільки смерть панує самовладно.

А як не бачу лютої війни, то й не боюся, і тоді я вірю, що Гектора ніхто не подолає, бо він герой понад усіх героїв.

К р е у з а (молода рабиня)

Се правда, владарко! Щаслива жінка, що може про свойого чоловіка таку сказати правду...

Кассандра (раптом увіходить)

Правда й щастя! Як легко ти паруєш їх, Креузо!

Андромаха (з невиразним страхом)

Чого тобі, Кассандро? Ти, здається, забула вчора в мене веретено?

Креузо, пошукай...

Кассандра

Не треба, сестро.

Не буду я ні прясти, ані ткати. Жалобні шати маю, а на покрив смертельний ти сама давно напряла, не знаю тільки, чи доткати встигнеш.

Андромаха До чого ти се кажеш? Я на ложе для Гектора новий готую плат.

Кассандра Я тільки се й кажу.

А й т р а

(увіходить)

Наш владар в полі зустрівся з Ахіллесом.

Андромаха Ох!.. І що ж?!

А й т р а

Здається, він його перемагає.

Андромаха Та хто кого?

А й т р а

Наш владар Ахіллеса.

На брамі Поліксена аж зомліла, побачивши, як Ахіллесу скрутно.

Андромаха

От безсоромна! то вона не брата, а мірмідонця стежить?!

Кассандра

Андромахо, на неї Мойра наложила руку.

Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних. Вдів багато, а межи братом вибирати й милим не часто мусить жінка.

Андромаха

Що ти кажеш?

Ти, наче п’яна, помішала в купу і правду, й вигадку...

Кассандра

Вино з водою помішані стають одним напитком.

JI е в к е

(увіходить і мовчки спиняється )

Ну, що, Левке?

JI е в к е

Не посилай мене на браму, владарко...

Андромаха

Кажи, що сталось?

JI е в к е

Нічого ще не сталось... я не можу...

Ох, сам Арес пустився б утікати, не то що смертний...

Андромаха

Що ти жебониш?

Хто ж утікає?

JI е в к е Владар наш... твій муж...

Андромаха ( замаху еться на неї човником ткацьким) Неправда! Як ти смієш?..

Кассандра (спиняє її руку)

Не поможе твоя рука проти правиці Мойри.

Андромаха

Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна, коли то правда, що говорить сяя!

Ти одібрала Гектору відвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру й певність. Бо ніколи мій Гектор не втікав від бойовиська,— надію ніс, приносив перемогу і славу. Але ти надію вбила проклятими словами: «Помита й смерть!» Бери ж на себе сором і неславу, що брат нещасний з бою принесе!

Кассандра Якби приніс хоч їх, я прийняла б.

(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець.)

Ох, Андромахо, як я палко прагну, щоб не були мої слова правдиві!

Андромаха

Якби ти тільки їх не вимовляла і не труїла нас, то й не було б лихої правди. Не вгасав би дух.

Кассандра

Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь тих слів зловісних.

Андромаха

Пізно вже, Кассандро,

вже дух погас.

Кассандра

(мимохіть)

Ох! і життя погасло!

Ой горе! що робити? Я те бачу!

Я бачу: Ахіллес прудкий женеться, а Гектор упадає... страх і сором його підбили, а не меч Пелідів.

Андромаха

Ні, ти сама була б зо всього винна, не страх, не сором і не меч, а ти, отруйнице, коли ти правду кажеш!..

Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу... тих звісток ждати... Я піду сама...

Кассандра

(затримує її)

Я не кажу, нічого не кажу, нічого не віщую... Тільки бачу!!.

Осліпніть ви, зловісні очі!..

X р і з е

(вбігає)

Горе!


Поліг наш владар від меча Пеліда!

Андромаха млів, рабині заходжуються коло неї, голосячи.

Кассандра (несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)

Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата...

(Закриває лице покривалом.)

IV

Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині,— храм, ліворуч — брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Д о л о н, колишній наречений Кассандри,— до нього найбільше звертаються ті, що радяться. Кассандра з Поліксе-н о ю ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.



Кассандра (спиняє Поліксену й стає нерухомо)

Дивись, дивись, які непевні люди зібрались там...

Поліксена

Чого вони непевні?

То ж Агенор, Гелен і Деїфоб, а серед їх Долон.

Кассандра

Ох, і Долон!

Поліксена Чого ти так зітхнула й застогнала?

Кассандра Нічого, так.

Поліксена

Не можеш ти забути, що він тобі...

Кассандра Ох, Поліксено люба, я не про себе думаю тепер.

Поліксена

Про що ж?

Кассандра (складає з благанням до неї руки)

Сестричко, рідна, найдорожча, молю тебе, благаю, не питай і не примушуй говорити! Може, се правда, що слова мої отрутні, що й очі забивають людську силу! Осліпнути я хтіла б, заніміти...

Ох, се було б таке велике щастя!

Поліксена

Кассандро! схаменись! Де ж та людина, щоб тішилась каліцтвом чи бажала?

Кассандра Ось тут вопа, з тобою поруч.

Поліксена

Рідна,


ходімо звідси!

Кассандра

Ні, я не піду, я мушу надивитись на Долона, бо... ні, нічого... тільки надивитись.

Я не піду... не можу... ти ж іди, коли ти хочеш.

Поліксена

Я з тобою буду, самій же так тобі пе випадає.

Кассандрі байдуже, що випадав, що ні,— вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало.

Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

Долон

Царівни,


вітаю вас.

(Хоче йти далі.)

Кассандра Долоне, стій І Долон

Що скаже


мені царівна?

Кассандра

(збентежена, шукає у що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)

Я... хотіла, власне... тебе спитати... чи тобі до мислі були дари на поминках у нас по Гекторові?..

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка