Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної



Сторінка7/88
Дата конвертації11.03.2016
Розмір16.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   88

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Романи сучасної німецької письменниці Бріґітте Кронауер завжди відзначаються оригінальністю структури оповіді, в якій певні мовні одиниці та стилістичні засоби відіграють важливу роль.

У тексті роману “Бажання музики і гір” („Verlangen nach Musik und Gebirge“) зразу кидаються у вічі речення з парентезами, чия двохшарова структура якнайкраще відповідає структурі оповіді, в центрі якої знаходиться оповідачка, що викладає факти і одночасно коментує їх.

У курортному бельгійському містечку Остенде в готелі “Малібу” утворилося невелике товариство людей, що приїхали сюди з різних країн для відпочинку. Вони гуляють вздовж моря, оглядають історичні пам’ятники, відвідують музеї та картинну галерею, сидять у кафе, обмінюються враженнями та думками. В центрі уваги молода італійка, що приїхала сюди зі своїм другом, який ревниво її охороняє від мужчин, що кидають на неї палкі погляди, та особливо від закоханого в неї молодого німця Роя, який приїхав на море зі своєю багатою бабусею.

Оповідачка, фрау Феш, також належить до цього товариства, вона і намагається максимально відсторонено викласти все те, що вона побачила та почула разом зі своїми супутниками, перебуваючи на відпочинку в Остенде раннім літом 2002 року. Ця об’єктивність викладу підкреслена вживанням замість першої особи „ich“ займенника „man“ та словосполучення „Frau Fesch“. Так, наприклад, оповідачка говорить про себе: „Natürlich zeigt man, sich erbarmend, keine Skepsis…“ [2, с.111]; „Das gefällt natürlich besonders Frau Fesch“ [2, с.231]. Тим не менше, викладаючи події, вона дає їм свою оцінку, а характеризуючи поведінку людей, висловлює свої враження. Це і пояснює широке вживання парентез, які уможливлюють одночасне вираження факту і коментаря у компресивній мовній формі.

Як відомо, парентеза – це вставка у речення, яка перериває лінійне розгортання його змісту, подаючи додаткову інформацію. Парентеза сприяє компресії комунікації і разом з тим створює двоплановість висловлювання, що викликано чіткою відмінністю вставки у семантичному, інтонаційному та граматичному відношенні від речення, в якому вона з’являється. Біпарності усієї структури сприяє також те, що парентеза розрививає логіко-граматичні зв’язки між членами речення, якщо вона стоїть в інтерпозиції, або між окремими реченнями, якщо вона постпозиційна. [1, c.79]

Стилістичні можливості парентези надзвичайно широкі: від логічного, майже нейтрального коментування до експресивного вираження почуттів та гумористичної або сатиричної полемічності.

Аналіз вживання парентез у романі Б. Кронауер дає підставу стверджувати, що це чи не найбільш поширений засіб виявлення авторської модальності в оповідній структурі твору. Так, на одну сторінку роману, що містить 425 сторінок, припадає 2,7 парентез, що вживаються у найрізноманітніших стилістичних функціях і синтаксичних структурах.

Дуже часто парентеза є констатацією факту, який фрау Феш, уважна спостерігачка, помічає в ході вже розпочатої оповіді:

Schon kommt, wie gerufen, de Rouckl, dem Willaert – den erspäht man bereits am Tisch der Collins – seinen neuen Titel zweifellos mitgeteilt hat, aus dem Frühstücksraum“. [2, с.177]

Або характеристика особи:

Eingeweihte, allerdings könnten sich damit entschädigen, daß sie sich über den Kontrast des eintretenden Mannes – geradezu schreiend weißbärtige Würde um den gesamten Mund herum wie ein alter Film-Professor, aber bös lustig funkelnd die Augen im jugendlichen Gesicht – mit der Erwarteten amüsieren“. [2, с.35]

Парентеза подає нерідко опис приміщення, міста, краєвиду, причому синтаксично вона звичайно більш об’ємна ніж речення, яке вона перериває:

Man betritt mittlerweile schon die trotz ihrer mondänen Position – ein vollkommen beige gestrichener Säulengang als Abschluß des beigen Strandes gegen die Stadt und spielerischer Wall vor kaltem Meeresfeuer, jede Säule ein strenger Taktstrich, der den flutenden Meeresanblick unterbricht und scherzhaft in einzelne Zellen sperrt – etwas geistlosen „Koninklijke Gaanderijen“ in neuer Konstellation, ohne Leopold einen weiteren Untertanenblick zu gewähren“. [2, с.122]

Може видатися, що такі констатуючі, характеризуючі чи описові парентези досить статичні і уповільнюють розвиток теми, не сприяють розгортанню оповіді. Проте вони створюють фактологічну базу, фон, який дозволяє просувати вперед оповідь, не зупиняючись детально на, хоч не дуже релевантних, проте необхідних сторонах теми.

Парентезні вставки дають можливість оповідачці одночасно подавати факти і оцінювати їх, скеровуючи таким чином прагматично оповідь:

Impalas Siebling, gepackt von dem, was Willaert ihm da unentwegt, die Kongokakaohöhle des Mundes öffnend und schließend, satt und intim lächelnd – es müssen Komplimente sein, wie sie der gebannte Maurizio noch nie in seinem ganzen leben gehört hat –, ohne ihn je aus den kühlen Augen zu lassen, verrät.... [2, с.76]

Іноді такі парентези починаються словом, що експресивно підсилює оцінку, надаючи подальшому вислову певного негативного або позитивного змісту:

Schon hat man sich, bei guter Aussicht auf die Marktstände – albern, wie unter den rechteckigen Schirmen seitlich die Füllung aus Menschen und Waren rausquillt, – am langen Tisch vor dem Frühstücksraumfenster ja beinahe angefreundet”. [2, с.22]

In der Tram, lange Zeit mit kleinen Unterbrechungen am immer ferner blitzenden Meer entlang – verblüffend, wie der Kontinent der Wassermasse noch immer standhielt – fand niemand einen Platz.“ [2, с. 158-159]

Для оповіді роману характерні побічні зауваження, що торкаються поведінки діючих осіб або самої оповідачки, виражені звичайно досить короткими парентезами:

Da kommen sie zur vereinbarten Straßenecke Vlaanderenstraat/van Iseghemlaan, die beiden unterschiedlichen Pärchen, gleichgeschlechtlich und ungleichgeschlechtlich, und versuchen – man sieht aus Diskretion natürlich nur heimlich hin – wie normale Passanten herbeizuschlendern“. [2, с.104]

Plötzlich kicherte sie geniert vor sich hin und winkte Frau Fesch mit dem Fingerchen nah heran, dann platzte es – alles andere war nur Schein gewesen – aus ihr heraus…“. [2, с.165]

Парентези викорисовуються також у структурі оповіді для її емоційного забарвлення, перериваючи її хід і виражаючи передбачення, сумніви, сподівання, захоплення оповідачки. Структурно це звичайно короткі речення, часто питальні або окличні, зрідка окремі слова:

Roy imponierte – hoffentlich – dem träumerischen Pflanzenfresserchen, das den beiden Männern, … vielleicht sogar zuhört“. [2, с.116]

Roy – war er nicht ein bisschen blaß geworden oder rot? – verzog keine Miene“. [2, с.144]

Unmöglich für de Rouckl – das ihm, de Rouckl! –, solche Kränkung zu vergessen“. [2, с.52]

У тексті зустрічаються парентези, які граматично більш тісно приєднані до базового речення і мають сполучник, що сприяє їхній синсемантії. Найчастіше це підрядні причинні речення або самостійні речення зі сполучником “denn“, що пояснюють каузальність дії:

Sie, aber Frau Quapp, werden Roy und Sonja – Sonja, weil sie so graziös besorgt um die alte Dame sei – zum Ausruhen ins Hotel bringen“. [2, с.101]

In der frühen Jugend, sagt man sich zur Ablenkung – denn nur Schicht um Schicht will man das Meer an sich heranlassen, erst recht so allein in der Finsternis –, bedeutete jeder Ortswechsel, jede noch so unerhebliche räumliche Veränderung die Aussicht auf ein phantastisches Liebesabenteuer”. [2, с.174]

Аналіз тексту роману свідчить про те, що парентези, у першу чергу, сприяють вираженню модальності оповіді, cтворюючи її експресивно-емоційний фон.

Література

1. Буйницька Т.О. Парентеза як стилістичний засіб виявлення авторської позиції у публіцистиці К. Тухольського // Іноземна філологія, 1983, вип. 72, с. 78-83. 2. Kronauer, Brigitte. Verlangen nach Musik und Gebirge. Klett Gotta. Deutscher Taschenbuch Verlag, 2006.


СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТІВ ПОЛІТИЧНОГО ІНТЕРВ’Ю

Букатар Б.Б.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Вивчення текстів інтерв’ю неодноразово привертало увагу дослідників, в яких значною мірою зростає увага дослідників до розгляду вторинної природи текстів (О.П.Воробйова, І.М.Колегаєва, О.Є.Анісімова, Т.І.Ямчинська, Т.В.Пєшкова, D.C.O’Connell, , M.Snell-Hornby, W.Schütte), їх вторинність зумовлює актуальність розгляду діалогічних текстів сучасної англомовної преси, серед яких особливе місце займають тексти політичних інтерв’ю. Важливим моментом таких досліджень є функціонування мови та мовлення стосовно різноманітних аспектів діяльності мовця. Такий тип дискурсу знаходився у фокусі уваги науковців, так як його аналіз дозволяє встановити зв'язок між соціологічним, культурним, міжособистісним та когнітивними зв'язками що існують в сучасній системі влади та мають відображення в мовних реаліях. Основним завданням дослідження політичного дискурсу (Political Linguistic Discourse Analyses ) – розкрити механізм складних взаємозв’язків між владою, мовою та поведінкою[5, с.142]. В той же час, зацікавленість до тексту інтерв’ю пов’язується з розглядом функціонування мови в її відношенні до різноманітних сфер соціального, матеріального й духовного життя.

В даній статті зроблено спробу семантичного аналізу текстів політичного інтерв’ю. Актуальність даного дослідження визначається спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення політичного дискурсу в аргументативному, лінгвокогнітивному та комунікативному аспектах й особливим інтересом до текстів, які мають вторинний характер.

Об’єктом дослідження є текст політичного інтерв’ю в сучасній англомовній пресі.

Предметом дослідження є семантичні характеристики текстів політичних інтерв’ю.

Матеріалом дослідження стали інтерв’ю з політичними діячами, надруковані в 2002-2005 роках у таких газетах як Financial Times, The Guardian, The Times, People, International Herald Tribune, які містили 17 текстів інтерв’ю.

Розмова респондента та інтерв’юера є усною бесідою. Проте на відміну від звичайної бесіди, інтерв’ю супроводжується аудіо/відео або вербальною фіксацією з метою подальшої публікації цього інтерв’ю. Тексти-інтерв’ю в сучасній англомовній пресі (journalistic interviews) належать до дискурсу, що ґрунтується на безпосередній взаємодії його учасників (face-to-face discourse type). Діалогічна форма текстів-інтерв’ю у пресі спрямована на створення ефекту вірогідності, правдивості та унікальності або новизни інформації. Саме така форма має показати не тільки суть опитування, але і його послідовність аж до найменших нюансів, що характеризують як хід розкриття теми, так і особистість респондента [1, с. 121].Діалог зараховують до лінгвістичних (та нелінгвістичних) стратегій, що створюють ефект “втягування” (involvement), який має захопити читача.

Розглядаючи владу, як психологічний феномен включає ірраціональний та емоційний рівні[3, с. 79], спілкування на політичні теми не може бути нейтральним чи об’єктивним, йому властива оціночна акцентованість, упередженісь та афективність. Навіть тексти новин формуються в рамках певного ідеологічного фрейму інтерпретації.

Ми розглядаємо інтерв’юера та респондента як учасників акту мовної комунікації. Мовні позиції інтерв’юера пов’язані з деякими їх основними факторами, а саме: темою, особистістю респондента, мовною компетенцією. Стюарт [10] виділяє дві основні мовні позиції інтерв’юера як учасника акту мовної комунікації:

1) інтерв’юер ввічливий, коректний, дотримується норм публічного спілкування, питання,як правило, підготовані заздалегідь і це екстраполюється на його мову.

2) інтерв’юер є представником «нової хвилі», володіє так званою «мовною маскою», психологічно розкований і не обмежує себе у виборі мовних засобів, інтерв’ю проходить у формі бесіди на вільну тему, часто питання не підготовані заздалегідь.

Ми вважаємо, інтерв’юери котрі ведуть розмову з політичними діячами, здебільшого дотримуються першої мовної позиції.

Твердження про змістову невизначеність (ambiguity) мови політики стало вже загальновизнаним в лінгвістичних працях та політичній публіцистиці[8; 9]. Розглянемо семантичні фактори, що впливають на невизначеність чи неоднозначність політичного інтерв’ю. В результаті проведеного дослідження виокремлено такі семантичні фактори:

1) Абстрактність та широту значення. Проаналізувавши фактичний матеріал ми дійшли до висновку, що респонденти ( в нашому випадку політики) часто нехтують точними визначеннями, яких зазвичай потребують слова з абстрактним значенням. Наприклад у тексті інтерв’ю «Connecticut Republican feels surrounded» by Raymond Hernsndez [інтерв’юер] з представником республіканської партії в Конгресі Rob Simon [респондент] (The New York Times, Thursday, October 26, 2006) каже: My job is to represent not my party, and not my president. I represent democracy.” (instead of parliamentary democracy). Слова, що мають широку семантику, наприклад process, incompatibles, mission та інші, як наслідок преференційної невизначеності можуть мати широкий спектр інтерпретацій.

2. Складність значення слова обумовлена складністю самого денотата. Багато одиниць політичного дискурсу означають комплекси ідей, що є дещо віддаленими від безпосереднього досвіду людини. Прикладом тут може слугувати інтерв’ю з міністром, надруковане в International Herald Tribune 26.11.2006 під назвою “A Minister quits as Seoul debates North Korean Threat а саме: “I think it’s necessary for a more qualified person than myself to take over this job to overcome pending issues. All efforts for the sake of peace and security on the Korean Peninsula and reconciliation between North and South has been the subject of criticism and political infighting .Важкість розуміння таких слів як reconciliation, default, impeachment витікає з важкості усвідомлення позамовної дійсності.

3. Відносність визначеності, тобто залежність вибору номінації від політичної позиції респондента. Тут потрібно особливу увагу звернути на те, що ведучи мову про інтерв’ю з політиками, мається на увазі політичний дискурс в цілому, тут не існує думки однієї людини, так як політичні цінності завжди мають групову природу і відповіді респондента лише відображають те чи інше ставлення групи людей до проблеми.

Відносність визначеності корелює з поняттям ідеологічної полісемії, під якою розуміємо використання одних і тих самих слів представниками різних ідеологій для дефініції різних понять [7, с. 42]. Ідеологічна полісемія є наслідком виникнення групових конотацій, що виражають інтерпретацію політичних реалій з точки зору тої чи іншої соціальної групи. Аналізуючи тексти політичних інтерв’ю нами були помічені наступні часто вживані респондентами слова, що мають полісемічне значення: republic, society, social class, sovereignty, rule-of-law state, absolutism, dictatorship. Як зазначає К. Шмітт[6, с. 49], всі політичні поняття та слова прив’язані до конкретної ситуації, і стають абстракцією коли така ситуація зникає.

Основним комунікативним завданням інтерв’ю є отримання в результаті спілкування інтерв’юера та респондента важливої та цікавої інформації, і передання її для широкого загалу через друковані видання. Для цього інтерв’юер часто використовує аргументативні тактики у текстах політичних інтерв’ю. У комунікативному аспекті аргументація визначається як дискурсна стратегія, спрямована на раціональну сферу адресата і яка відбувається шляхом переконування за допомогою певним чином організованого змісту дискурсу [4, с. 25].

Аргументативні тактики характеризуються спрямованістю на раціональну сферу респондента, наприклад:

But here in Washington the question is: will you act on your commitments to reform the economy? So far, not much has happened; Poland is four times further ahead than Ukraine.

I don’t think it is accurate to compare Ukraine and Poland. Poland has had a more independent economy than Ukraine and experienced communism to a far lesser degree than the Soviet Union. Ukraine had no economic autonomy. Ninety percent of the economy was run from Moscow. We didn’t have our own banking system, financial system or political administration – any of the elements of an independent country (Newsweek 20.05.2002).

Контекст даного випадку такий: кореспондент тижневика Newsweek вважає, що Україна дуже повільно проводить економічні реформи. Інтерв’ю дає Президент України Л.Д.Кучма. Його аргументативний хід складається з тези, що не можна порівнювати Україну та Польщу ( I dont think it is accurate to compare Ukraine and Poland), та ретроактивних аргументів: економічна незалежність Польщі у минулому, в порівнянні з Україною (Poland has had a more independent economy than Ukraine), той факт, що Польща менш постраждала від комунізму, ніж Україна (experienced communism to a far lesser degree than the Soviet Union), відсутність економічної автономії України (Ukraine had no economic autonomy), оскільки Москва керувала 90-а відсотками економіки, відсутність власних банківської та фінансової систем, політичної адміністрації (Ninety percent of the economy was run from Moscow. We didn’t have our own banking system, financial system or political administration).

Респондент апелює до фактів. Таку аргументацію вважають аргументацією шляхом ілюстрації [2, с. 97]. Факти є переконливими аргументами, крім своєї головної функції, вони реалізують настанову на достовірність, неупередженість (вважається, що факти об’єктивні), тим самим активізуючи довіру аудиторії до змісту і самого аргументатора [4, с. 18].

На лексичному рівні політичний дискурс характеризується присутністю емотивно-нейтральної лексики (accurate, independent, economy, experienced, communism, economic, autonomy, banking system, financial system, political administration etc).

Респондент не тільки наводить факти у якості аргументів, але й апелює до цінностей , тобто використовує оціночну лексику. Такі лексичні одиниці independent economy, independent country, communism не зважаючи на полісемію, мають досить конкретне значення так як виступають у зв’язку з певною ситуацією та контекстом.

Резюмуючи матеріал даного дослідження зазначаємо, що результати вербальної діяльності людини, відображені у політичному дискурсі, репрезентують матеріал для аналізу семантичних особливостей та специфіки політичного інтерв’ю як комунікативного акту. Аналіз діяльнісного аспекту мови політиків може бути актуально суплементованим дослідженням у царині когнітивно-семантичного та прагматичного аспектів текстів інтерв’ю, що слугуватиме перспективним напрямком дескрипції комунікативних та концептуальних стратегій інтерв’юера та респондента.


Література


1. Берков В.Ф. Аргументация как речь /Берков В.Ф. // Стратегии коммуникативного поведения: Материалы докладов Международ. науч. конф., Минск, 3-4 мая 2001 г.: В 3 ч. Ч. 1 / Минск: Минск. гос. лингв. ун-т. – 2001. – С. 118-122. 2. Богданов В.В. Статика и динамика описательных и повествовательных текстов /Богданов В.В. // Форма, значение и функции единиц языка и речи: Материалы докладов Международ. науч. конф., Минск, 16-17 мая 2002 г.: В 3 ч. – Ч. 1 / Минск: Минск. гос. лингв. ун-т. – 2002. – С. 9-11. 3. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика /Водак Р // Пер. с англ. и нем. Волгоград: Перемена, 1997. 139 с. 4. Гавришина И.Н. Типы и формы аргументации (на материале политического дискурса) / Гавришина И.Н. // Смысл текста в процессе комуникации: Сб. науч. трудов. – М.: Моск. ин-т. ин. яз. им. М.Тореза. – 1990. – Вып. 363. – С. 11-26. 5. Шейгал Е. Семиотика политического дискурса /Шейгал Е.// – Москва: Гнозис, 2004. – 307 с. 6. Шмитт К. Понятие политического / Шмитт К. // Вопр. социологии. Т. 1. 1992. С. 35-67. 7. Edelman M. Constructing the political Spectacle. Chicago: University of Chicago Press, 1988. 137 p. 8. Green D. The Language of Politics in America: Shaping the Political Consciousness. Ithaca: Cornell Univ. Press, 1987. 277 p. 9. Pocock A. Politics, Language and Time. New York: Atheneum, 1973. 290p. 10. Stewart Ch.J., Cash W.B. Interviewing: Principles and Practices. – www.mhhe.com/socscience/speech/stewart9/students/journali.htm


НОВОСТНОЙ ДИСКУРС В СТРУКТУРЕ НАУЧНО-ПОПУЛЯРНОГО ЖУРНАЛА: К ПРОБЛЕМЕ ОРГАНИЗАЦИИ ТЕКСТОВОЙ ПОЛИФОНИИ

(на материале русскоязычных и англоязычных научно-популярных журналов)

Бурханова А. М.

Томский политехнический университет, Российская Федерация
Лингвистика четырех последних десятилетий демонстрирует неуклонное расширение своего влияния и постоянно увеличивает круг изучаемых объектов. Ее интерес распространяется и на те языковые феномены, которые раньше считались предметом анализа смежных дисциплин. Реальность речевого общения в письменной и устной формах становится объектом тщательного анализа не только ученого-лингвиста, но и любого современного образованного человека, что связано с рефлексивным характером современного сознания.

Современное языкознание отличает повышенный интерес к исследованию лингвистического своеобразия дискурсов, и все больше внимания уделяется новым – например, дискурсу средств массовой информации, или информационному дискурсу.

Одним из компонентов данного дискурса является новостной субдискурс, который, с активным развитием СМИ и, в частности, с появлением большого количества периодических изданий разной направленности, стал играть в обществе особую роль.

Объектом данного исследования являются факты реализации авторской рефлексии в русскоязычных и англоязычных научно-популярных журналах; предмет исследования – функции реализации авторской рефлексии, проявленные в новостном дискурсе рассматриваемых изданий.

Таким образом, цель нашего исследования – выявить функции реализации авторской рефлексии в новостных рубриках русскоязычного и англоязычного научно-популярных изданий и сопоставить их.

Под авторской рефлексией мы понимаем текстовый фрагмент, содержащий авторские рассуждения по поводу формальных и содержательных компонентов основного текста, «текст в тексте», предоставляющий дополнительную информацию, поданную автором с целью предоставления больших сведений, разъяснения неизвестных или непонятных читателю фактов и явлений.

Для того чтобы проанализировать и выявить особенности новостного дискурса в структуре научно-популярного журнала, мы обратились к материалу русскоязычного журнала «Вокруг света» и схожего англоязычного периодического издания «New scientist» («Молодой ученый»).

Понимая под дискурсом «связный текст в совокупности с экстралингвистическими – прагматическими, социокультурными, психологическими факторами; текст, взятый в событийном аспекте; речь, рассматриваемая как целенаправленное социальное действие, как компонент, участвующий во взаимодействии людей и механизмах их сознания» [1, с. 136-137], в данном исследовании мы анализируем письменную речь с учетом внеязыковых условий ее порождения.

Согласно классификации дискурсов, предъявленной В.И. Карасиком, исследованный нами журнальный дискурс относится к статусно-ориентированному типу, представляющему собой «институциональное общение, т.е. речевое взаимодействие представителей социальных групп или институтов друг с другом, с людьми, реализующими свои статусно-ролевые возможности в рамках сложившихся общественных институтов…» [2, с. 45]. В качестве общественного института выступает институт СМИ, задающий новостную форму подачи текстовой информации в рассматриваемых типах журналов как «исконное» свойство новостных жанров. Но отбор фактов для представления их в новостных рубриках исследуемых журналов соответствует, в первую очередь, не критерию новизны, а их направленности на актуализацию читательского интереса, связанного с получением информации научно-популярного характера («расширение личностного кругозора»), а также на соответствие тематике номера. Таким образом, статусно-ориентированная форма подачи информации наполняется личностно-ориентированным содержанием, что во многом определяет специфику исследуемого объекта.

Проанализировав текстовый материал журнала «Вокруг света», мы можем выявить следующие особенности подачи новостной информации:

- Наличие авторства и показателей принадлежности авторов статей к научно-исследовательской среде (имена и ученые звания фиксируются в начале статей - к примеру, автором статьи «Место битвы - Земля», представленной в рубрике «Феномен» в № 4 за 2008год, является Владимир Сывороткин, доктор геолого-минералогических наук). Но эта особенность текстовой структуры данного журнала не характерна для новостных рубрик СМИ в целом и новостных рубрик журнала «Вокруг света» в частности.

- Ориентированность материалов на определенную научную область (медицина, геология, физика и т.д.), научно-популярная направленность содержания статей. Что касается новостной рубрики «Артефакт», то содержание данной рубрики носит в большей степени культурологический характер.

- Наличие явной и «скрытой» рекламы (чаще всего рекламный компонент представлен упоминанием различных научно-исследовательских лабораторий и институтов, а также музеев, выставок и туристических мест), что также не характерно для новостных рубрик СМИ в целом, но иногда проявляется в новостной рубрике журнала «Вокруг света».

В отличие от данного журнала, в издании «New scientist» принадлежность авторов статей к научной среде никак не обозначена (указаны только имена и фамилии авторов), по остальным параметрам англоязычный источник идентичен русскому.

Таким образом, тип данных журналов обладает свойствами полидискурсивности, сочетая элементы научного, массово-информационного, рекламного дискурсов.

Новостной дискурс в изучаемых нами журналах отличается уже объемом и формой подачи рассматриваемой информации: в русскоязычном источнике он представлен рубриками «Артефакт» и ее подрубрикой «Оказывается» (небольшая колонка из нескольких новостей на последней странице рубрики), а в англоязычном – рядом рубрик: «Editorial» («Колонка редактора»), «Upfront» («Впереди»), «This week» («На этой неделе»), «In brief» («Вкратце»), а в последнем выпуске за год еще и рубрикой «News review of…<далее указывается год – 2006/2007 и далее – А.Б.>» («Обзор новостей за…»).

Если говорить о содержательном компоненте изучаемых рубрик, то в англоязычном источнике в новостях акцент делается на открытия и факты из области науки и медицины, политики и экологии, в то время как в журнале «Вокруг света» представлены новости преимущественно научно-популярной и культурологической направленности – занимательные факты из жизни разных народов, необычные изобретения современных ученых и любителей. Например, в журнале «New scientist» (номер от 23 декабря 2006 г.) представлены статьи о наличии пагубного влияния смога на деревья остролиста («Holly trees hobbled by stuff of smog»), об изобретении новой вакцины против малярии («Mosquito “factories” to fight malaria») и т.д. В то время как в русском издании в рубрике «Артефакт» мы можем встретить такие статьи, как «Дом, который гуляет сам по себе» - о перемещающемся шестигранном доме, сделанном датскими экспериментаторами (выпуск №1 за январь 2009 г.) или «Великан с грядки» – о 65-килограммовом кабачке, выращенном британским садоводом (тот же выпуск).

Данное смысловое различие объясняется общностью направленности журналов: оба издания научно-популярные. Но в «New scientist» преобладает собственно-научная компонента (что отражено в самом названии журнала), а журнал «Вокруг света» более популяризирован и ориентирован на освещение культурологических и страноведческих реалий (что также подтверждено названием журнала).

В целом новостной дискурс не содержит установку на авторскую рефлексию, но в структуре научно-популярного журнала, как мы уже отмечали, данный дискурс находит особое проявление, что предполагает возможность внедрения авторских комментариев в его среду.

Авторская рефлексия в новостных рубриках исследуемых журналов реализует следующие функции:

1. Презентативная функция (самая частотная), цель которой – ввести в текст, показать читателю («презентовать») описываемые культурно и исторически значимые факты. В рамках данной функции вводятся не только экзотические, но и общеизвестные объекты действительности, которые в рамках реализации данной функции наделяются новыми свойствами. К примеру, в статье о физическом эксперименте в Антарктиде «High flyer listens for cosmic pings» (рубрика «This week», журнал «New scientist») автор использует и расшифровывает новый научный термин: «Barwick <…> and colleagues developed ANITAthe Antarctic Impulsive Transient Antenna experiment…» («Барвик <…> и его коллеги разработали АНИВА – Антарктическую Импульсную Временную Антенну…»). Таким же образом в журнале «Вокруг света» в статье «Падающая мебель, или современное искусство» автор вводит новое понятие, но, не ссылаясь на определенный источник, а объясняя его простым и доступным любому читателю языком: «Для тех, кто не знает, что такое дефенестрация, - это когда что-то выбрасывают из окна…».

2. Функция создания эффекта убедительности, цель которой – суггестивное воздействие на читателя. Данная функция тесно взаимодействует с первой. Включается эта функция, как правило, через ссылку на определенный источник (словарь, энциклопедия или введение прямой речи носителя языка), интерпретирующий определенное понятие (формально – тире, скобки) или через включение в основной текст статьи перевода иноязычного слова или выражения. Например: «Все больше последователей появляется у зародившегося в Нью-Йорке движения фриганов. Его название происходит от сочетания слов free (свободный) и vegan (вегетарианец)». Автор в данном примере ссылается на англо-русский словарь как источник объяснения слова и соответствующего понятия.

Данная функция также призвана обеспечить требования научно-популярного журнала как средства передачи информации, заимствованной из достоверных источников. Но примеры использования именно научного стиля «в чистом виде» в данных журналах единичны, так как эти издания ориентированы не на людей, занимающихся профессиональными исследованиями в данных областях науки, а на интересующихся данной темой «средних» читателей.

3. Менее частотно используемые функции:



- рекламная функция (в целом, в журналах она проявляется довольно часто, в новостном дискурсе наименее используема, что связано с самими функциями новостных рубрик – обеспечение читателей актуальной информацией). Рекламную функцию можно встретить в подобных примерах: «Убедиться в этом можно на первой Международной выставке каллиграфии… <…> Она пройдет с 16 по 21 сентября этого года в Российской академии художеств…» (статья «Каллиграфы со всего мира», «Вокруг света», август 2008года);

- функция создания и передачи иронического эффекта (преимущественно присуща русскоязычному изданию, англоязычный источник написан более «сухим» языком). Например, в журнале «Вокруг света» (№ 8 за 2008 год) в статье «Рыбий спорткомплекс» про «дрессированную» золотую рыбку уже в самом названии просматривается авторская ирония по поводу данного эксперимента. Подобная интенция развивается и в самой статье, в связи с чем вводится олицетворение: «Выученные «маневры» повторяются много раз…». Еще один подобный пример из этого же журнала (№ 7 за 2008 год) представлен в статье «Фобос во всей красе», где автор рассказывает о небесном теле как о недоступном человеке-знаменитости: «…ученые смогли получить высококачественные «портреты» Фобоса».

Безусловно, все вышеперечисленные функции проявляют себя в комплексе, поэтому статус ведущей функции не всегда является определенным.

Таким образом, проанализировав новостной дискурс в англоязычном и русскоязычном научно-популярных журналах, мы можем сделать следующие выводы:



  1. Содержательно новостной дискурс изучаемых изданий различается превалированием информационной/развлекательной направленности, что связано с политикой журнала в целом, а не с национально-культурными особенностями: акцент на культурологическую ориентированность подаваемой информации в русском источнике и более выраженная ориентированность на научный дискурс – в англоязычном журнале.

  2. В обоих изданиях авторская рефлексия проявляется при использовании идентичных функций, где основными являются презентативная и функция создания эффекта убедительности, что объясняется их общей целью – представление актуальной и интересной новой информации научно-популярного характера.

Литература

1. Арутюнова Н.Д. Дискурс// Лингвистический энциклопедический словарь/ гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.136-137. 2. Карасик В.И. Этнокультурные типы конституционального дискурса// Этнокультурная специфика речевой деятельности: Сб. обзоров. М.: ИНИОН РАН, 2000. – С.45.


ТЕОРІЯ ОЦІНКИ ТА ЗНАЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОГО НЕОЛОГІЗМУ

Бялик В.Д.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна
Категорія оцінки як складне та багатогранне явище завжди знаходилась в орбіті інтересів лінгвістів та активно вивчалася в різних аспектах на матеріалі різних мов (Т.М.Антонченко; Н.Д.Арутюнова; О.Л.Бєссонова; О.М.Вольф; А.Вежбицька; М.С. Ретунська; В.М.Телiя та ін). Їхні дослідження найчастіше були присвячені виявленню й опису лексем, котрі володіють оцінним значенням, зафіксованому в словниках, або стають оцінними в тексті.

Метою статті є екстраполяція оцінної категорії в значеннєву структуру англійського неологізму для чого необхідно, хоч би коротко, окреслити основні положення теорії оцінки в лінгвістиці та її застосування для виявлення семантичних характеристик англійського новотвору.

Поняття оцінки увійшло в сферу лінгвістики із різних галузей людського знання, передовсім філософської теорії цінностей (праці Платона, Аристотеля, Г.Ріккерта, М.М. Бахтіна, Н. Гартмана, М. Хайдеггера, Дж. Дьюі, Дж. Лерда та ін.), логіки оцінок, котра в основному розглядається у працях О.А. Івіна, А.Д. Гетманової, Р. Фрондізі. При цьому під цінністю розуміють будь-який предмет цікавості, бажання, прагнення тощо.

У лінгвістиці є прийнятним достатньо широке розуміння оцінки, Так, С.С. Хідекель та Г.Г. Кошель відзначають, що під оцінкою, зазвичай, розуміється суспільно закріплене ставлення носіїв мови (добрий – поганий, добре – погано) до позамовного об’єкту і до фактів мови та мовлення [6, с.11]. Щодо оцінного значення, то воно визначається як «інформація, що містить у собі відомості про ціннісне відношення суб’єкта мови до певних якостей того, що позначається, виділених з урахуванням того чи іншого аспекту якогось об’єкта» [8]. Із цих тверджень очевидним є важливість антропоцентричного чинника при розгляді проблем оцінки. Як справедливо зауважує А.А. Шмельова, «коли мова йде про оцінку, на перший план виступає людський чинник [9, с.109]. Відомо, що кожний мовлячий соціум характеризується своєю ціннісною картиною світу і, як наслідок, своєю особливою оцінною шкалою, котра і формує аксіологічні орієнтири індивіда. Реалізація цих орієнтирів можлива у дискурсі. Відзначимо, що проблема оцінності в дискурсі може бути розглянута двояко: з одного боку її вивчення пов'язане з рівнем слова, словосполучення й речення, а з іншого боку, з рівнем тексту, макротексту, дискурсу. Цілком очевидним є той факт, що будь-який практичний дискурс містить оцінну семантику. Не викликає сумніву, наприклад, що суспільно-політичний дискурс, юридичний дискурс, науковий дискурс – не абстрактні суспільні прояви, а представлені у зафіксованій (письмовій) формі вираження комунікативної функції, зумовленої традиціями суспільства, які визначаються ціннісними преференціями. Очевидно, що в різного типу дискурсів оцінка є іманентною величиною: важко знайти текст без оцінки, оскільки нейтральна (нульова) оцінка – це теж оцінка.

Оцінне судження звичайно представляють у вигляді модальної рамки, у яку входять «такі частини, або компоненти: суб'єкт оцінки– особа (або група осіб), що приписують цінність деякому об'єкту; предмет оцінки – об'єкт, якому приписується цінність, або об'єкти, цінності яких зіставляються; характер оцінки - абсолютна або порівняльна; підстава оцінки – це те, з погляду чого виробляється оцінювання, почуття, ідеал (стандарт) або інша оцінка, які змінюють суб'єкта до позитивної або негативної оцінки об'єкта» [5]. О.М. Вольф виділяє, крім названих компонентів рамки, аспект оцінки, котрий включає "усі компоненти значення, на які опираються дескриптивні ознаки, що входять в оцінний стереотип" [3, c. 61] та оцінний стереотип і шкалу оцінок [ 3, c. 117–118].

Акт оцінки є однією із складових плану змісту речення-висловлення. Він слугує для вказування на те, з якого погляду, за якими властивостями і проявами оцінюється об'єкт. Вибір аспекту поряд з вибором об'єкта оцінки, зіставленням предмета оцінки з оцінною ознакою, орієнтацією акту приписування оцінної ознаки на можливість участі в процесі ухвалення рішення займає одне з важливих місць у структурі когнітивної процедури оцінювання [2]. Предмети в ситуації дійсності мають безліч ознак, релевантних для оцінки, тому "оцінна шкала має на увазі аспект оцінки як базову змінну, тобто загальну ознаку, котра включає ознаки, розташовані на цій шкалі, як частини, за якими проводиться порівняння оцінюваних об’єктів” [3].

Як об'єкт оцінки може виступати деяка ситуація в цілому або окремі її аспекти (предмети, явища, стани). У зв'язку із цим Н.Д. Арутюнова виділяє "два ряди непредметних об'єктів: процеси (стану, властивості, події) і факти (властиво пропозиції)" і, відповідно, -два види оцінки - оцінку процесів (подій), що характеризує особливості перебігу події "зсередини"(напр.: playtistism, своєрідна дискримінація тих, хто має інший смак в музиці і немодні твори у своїй музичній бібліотеці – тут і надалі приклади із [4] – В.Б.), і оцінку фактів, що кваліфікує деяку реальну подію "ззовні" (напр.: plutography, літературний жанр, присвячений зображенню життя заможних людей; passion brand, ім’я відомої фірми, що викликає ажіотаж навколо її товарів) [1, c. 13 – 14].

Як уже згадувалося раніше, акт оцінки ґрунтується на порівняльній процедурі, у ході якої оцінюваний об'єкт співвідноситься з ідеалом (у цьому випадку оцінка є абсолютною й виражається оцінними словами "добре/погано") (напр.: oppo guy) або з іншим об'єктом (така оцінка називається порівняльною й формулюється за допомогою слів типу "краще", "гірше", тощо) (напр.: piggyback). Н.Д. Арутюнова вважає, що дані типи оцінки мають різну практичну спрямованість: так, абсолютна оцінка деякої реальної події (факту) звичайно використовується для підведення підсумку; порівняльна ж оцінка орієнтована на ухвалення рішення, на вибір однієї із представлених альтернатив, тому така оцінка може вироблятися як до, так і після події [1, c. 22-23].

Цілком очевидним є той факт, що оцінка, приписувана об'єкту, визначається не тільки властивостями самого об'єкта, але й цілою низкою суб'єктивних чинників; вона залежить, наприклад, від того, хто здійснює акт оцінювання, яка ієрархія цінностей і які потреби даної особи (групи осіб), на підставі чого - почуття або раціонального судження - об'єкту приписується знак "плюс" або "мінус", які аспекти об'єкта виділяються суб'єктом у процесі оцінювання й який з них представляється суб'єктові оцінки найбільш релевантним у цьому випадку. (напр.: shouting head, talking hairdo, toxic bachelor тощо). Оцінювання включає речі в особливі класи, відмінні від природних: "якщо, поєднуючи предмети у природні класи, людина прагнути проникнути в їхню об'єктивну сутність, то створюючи оцінні класи, вона відображає в них свої інтереси, смаки, надії, страхи, забобони [1]. У своїй роботі "Когнітивна структура емоцій" А. Ортоні зазначає, що в структурі когнітивного процесу, котрий лежить в основі речень типу "добре/погано", аспект оцінки орієнтований насамперед на мету мовця [7]. Аспектом оцінюваної ситуації є той фрагмент ситуації, що відповідає або суперечить цілям мовця суб'єкта. Перелічені чинники перебувають у тісному взаємозв'язку, зміна одного з них означає зміну "системи координат" у цілому, а значить і нову оцінку об'єкта. Оцінки також можуть мінятися в залежності й від інших чинників, як-от: прогресу, суспільних потрясінь і т.д., вони більш константні, якщо належать до того самого культурного простору. Наприклад, в останні десятиліття англійське слово "firm" (фірма, торговельна фірма), що мало виключно позитивний оцінний зміст, поступово зі зміною стандартів піддалося в семантичному плані деяким змінам, дане слово набуло додаткового зневажливого значення (злочинна організація, об’єднання кримінальних елементів).

Процедури оцінювання в дискурсі можуть бути плідними при аналізі семантики оцінки в історичному аспекті, коли виявляється її протирічний характер (samurai спеціально найнятий хакер для легального проникнення в корпоративні комп’ютерні системи [4, c. 286] - негативна; samurai в період другої світової війни – герой для Японії – позитивна оцінка).

Сказане свідчить про важливість враховування в аксіології категорії "точка зору". Точка зору не тільки сприяє об'єднанню суб'єктивних і об'єктивних чинників оцінного акту, але й намічає певну аксіологічну перспективу висловлювання, забезпечуючи зв’язність останнього як на глобальному, так і на локальному рівні. На глобальному рівні точка зору задає загальну оцінну тональність і прагматичну спрямованість тексту, на локальному ж рівні точка зору проявляється в тому, що вона визначає вибір і використання оцінних одиниць (September 11, 24/7 весь тиждень цілодобово, 2K1 2001 рік, Orange Revolution, toy food розфасовані, дозовані і розмішані продукти харчування ).

Оцінні характеристики англійських неологізмів можна розглянути на прикладі висловлень у засобах масової інформації. Створення та використання нових лексичних одиниць у висловленнях засобів масової інформації викликане не тільки потребою вербально зафіксувати новий фрагмент діяльнісного досвіду, але й необхідністю виразити певну точку зору на дану діяльність, тобто, на подію або явище, описуване в статті.



D.C. Schools Chancellor Michelle A. Rhee said last night that one of her first priorities is to bring a “wholesale culture shift” to the central-office bureaucracy of the school system so it is more student-focused and parent-friendly. (The Washington Post, July 26, 2007).

Багато повідомлень ЗМІ, особливо суспільно-політичного характеру, можна розглядати як оцінні висловлювання, які виступають як єдність дескрипції та оцінки. Це означає, що вони слугують не тільки для передачі певної фактичної інформації, але й для надання впливу на реципієнта, причому ілокутивною силою й метою оцінки може бути або зміна емоційного стану співрозмовника (емоційна оцінка), або схильністю співрозмовника до згоди з висловленою думкою (раціональна оцінка) [3, c. 41].

Слід зазначити деяку особливість співвідношення дескрипції та оцінки в дискурсі засобів масової інформації. Повідомлення преси мають на меті не тільки інформувати читача про події громадського життя, останні описуються досить докладно, але й впливати на думку читача, формувати в нього певний погляд на події, що відбуваються.

In 2004, it’s the perfect time for that American tradition of waving the bloody shirt to come into our political discourse again,” he said. “the soccer moms of the 1990’s have become the security moms of 2004.” (The New York Times, Febr.15, 2004).

Негативна оцінка використовується, як правило, для вираження незгоди або застереження, а позитивна служить для цілей схвалення або рекомендації. Тим самим досягається вплив на читача, впровадження в його свідомість необхідних ціннісних орієнтирів і створення в нього певної настанови, тобто готовності здійснити ту чи іншу соціальну дію в певній ситуації.

In all these years, nonproliferation efforts centered on governments, those not friendly labeled ‘rogue regimes.” (The Christian Science monitor, March 17, 2005).

Для визначення прагматичної спрямованості повідомлення преси потрібно, насамперед, виявити в повідомленні оцінні одиниці й установити знак оцінки, що асоціюється з ними. Узуально-оцінні одиниці звичайно виділяються за допомогою методу дефініційного аналізу. Для цього у визначенні слова знаходять компоненти, які свідчать про позитивну (наприклад, good, right, pleasant) або негативній оцінці даного об'єкта (наприклад, bad, wrong, unpleasant).

Разом з тим, у суспільно-політичному дискурсі нерідко використовуються імпліцитні способи оцінки, що ускладнює завдання визначення оцінного значення аналізованих одиниць. У таких випадках дослідники вдаються до аналізу контексту, у якому шляхом послідовного дефінування виділяються оцінні дескриптори, що сприяють індукуванню оцінних компонентів у семантичній структурі розглянутої лексичної одиниці.

Нерідко буває так, що у висловлюваннях ЗМІ є присутнім як позитивна, так і негативна оцінка. Дана обставина ускладнює проблему виведення загальної оцінки, тому що для встановлення знака оцінки, а, отже, і прагматичної спрямованості нової лексичної одиниці, необхідно визначити, яка оцінка домінує. Заключним етапом інтерпретації повідомлення є перехід від "аналізу" знову до "синтезу", тобто, підведення підсумку, визначення знака загальної оцінки епізоду на підставі ряду приватних оцінок. Наприкінці обробки повідомлення читач завжди повертається до всього висловлення, осмислюючи значення нової лексичної одиниці заново на підставі всієї сприйнятої інформації.

Як показують приклади, люди звичайно не роблять процедуру оцінювання щораз заново, зважуючи всі "плюси" і "мінуси", а опираються на свій досвід, інтерпретуючи подію або явище (порівн. з поняттям "нагадування" (reminding), запропонованим Р. Шенком [10]. Нерідко для висновку загальної оцінки інтерпретатори вдаються до вже готових стратегій, своєрідним оцінним кліше, які являють собою конфігурації відносин між учасниками події. Такі аксіологічні стереотипи сприяють оптимізації процесу висновку оцінки й ухвалення рішення.

Література


1. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт/ Н.Д. Арутюнова – М.:Наука, 1988. – 341 с. 2. Баранов А.Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания/ А.Н. Баранов // Язык и социальное познание // Сб. статей. М.:Центр, совет, филос. (методолог) семинаров при Президиуме АН СССР, 1990. – С. 166-177. 3. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки./ Е.М. Вольф – М.: Наука, 1985.– 229 с. 4. Зацний Ю.А., Янков А.В. Інновації у словниковому складі англійської мови початку ХХІ століття: англо-український словник. Словник./ Ю.А. Зацний, А.В. Янков – Вінниця: Нова Книга, 2008.– 360 с. 5. Ивин А.А. Основания логики оценок./ А.А. Ивин. – M.: Изд-во МГУ, 1970. – 230 с. 6. Кошель Г.Г. Природа и характер языковых оценок /Г.Г. Кошель, С.С.Хидекель //Лексические и грамматические компоненты языкового знака. – Воронеж, 1983. – С.11-15. 7. Ортони А. Когнитивная структура эмоций/ А. Ортони // Языки интеллект./Ортони А., Клоур Дж., Коллинз А. – М.: Прогресс, 1996.– С. 314-384. 8. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц./ В.Н. Телия – М.: Наука,1986. – 141 с. 9. Шмелева А.А. Оценочность в прагмасемантике высказывания /А.А. Шмелева // Структурно-семантические, когнитивные, прагматические и другие аспекты исследования единиц разных уровней. Современные проблемы лингводидактики/ Бирский гос.пед.ин-т. – Бирск, 2004. – С.109-114. 10. Schank R., Kaas A. Knowledge Representations in People and Machines / R. Schank, A. Kaas //Meaning and Mental Representation. Ed. By Umberto Eco. Marco Santa-Brogio, Patrizia Violi. Bloomington and Indianapolis, 1988. – 354 p.


КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД У ВИКЛАДАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК МЕТОД ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ



Вилка Л.Я., Роман Л.А.

Буковинський державний медичний університет, Україна
Під час навчання іноземних студентів в україномовному середовищі найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комунікативної діяльності, адже саме процес спілкування ускладнений багатьма чинниками.

Одним з таких чинників, який вагомо впливає на вивчення української мови як іноземної, є білінгвізм в Україні. Хоча незаперечним фактом є те, що українська мова є єдиною державною мовою України, мовою її органів влади та усіх державних інституцій, мас-медіа та в деяких областях нашої держави більша частина населення в щоденному мовленні використовує переважно російську мову. Таке активне чи пасивне використання російської мови зумовлене об'єктивними причинами: нашим історичним минулим, геополітичною ситуацією, розвитком національної культури, зрештою, нашою ментальністю.

Узагальнюючи все вищесказане, можемо додати, що викладання української мови як іноземної ускладнюється обмеженою кількістю навчально-методичної літератури та довідкових джерел, аудіо та відео засобів навчання української мови саме для студентів-іноземців. Тому першочерговим завданням для викладача у вирішенні даної проблеми стає створення методичних матеріалів, навчально-методичного забезпечення курсу «Українська мова як іноземна» з акцентом на комунікативному підході.

Отож, метою нашої статті є дослідити переваги застосування комунікативного підходу при викладанні української мови як одного з методів формування комунікативної компетентності студентів-іноземців.

Оскільки зазначений курс є практичним, то і його метою є практичне оволодіння мовою, що полягає у формуванні комунікативно-професійного спілкування, комунікативної компетенції іноземних студентів. Тобто, комунікативний підхід є основним фактором, який формує методичну спрямованість викладача-мовника у викладанні української мови іноземним студентам. Розробкою комунікативного підходу займалося багато наукових колективів та методистів. Найбільш вагомий внесок в обґрунтуванні згаданого підходу зробили Г. Уідоусан, У. Літлвуд, Г. Пефо, Є. Пассов.

У процесі формування комунікативних умінь щодо вивчення української мови іноземцями, найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комунікативної діяльності, адже "комунікативний підхід передбачає вихід у такі ділянки комунікації, де проявляються наміри та інтенції мовця, його рольові характеристики, особливі стратегії мовленнєвої поведінки. В центрі уваги опиняються питання, пов'язані з використанням мови у конкретних мовленнєвих актах, явища мовної та мовленнєвої варіантності" [3].

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Є.Пассова), а саме:

1) діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці викладача як учасника процесу спілкування та навчання, вмотивованій, активній поведінці студента;

2) предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем);

3) ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою;

4) мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях.

У процесі навчання з комунікативним підходом студенти набувають комунікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Показовим є те, що студенти навчаються комунікації в процесі самої комунікації.

Комунікативна компетенція також передбачає оволодіння правильною артикуляцією та здатністю підбирати відповідні мовні засоби виходячи з комунікативних намірів. У цьому процесі можна розрізнити наступні основні компоненти:

• лінгвістичні (такі мовні навички: як говоріння, читання, аудіювання, письмо);

• прагматичні (підбір вербальних та невербальних засобів відповідно до конкретного мовного акту);

• соціокультурні (вивчення культури та звичаїв країни, мова якої вивчається).

Взаємодія всіх цих компонентів забезпечує здійснення вдалого комунікативного акту, тобто взаєморозуміння. Вивчення української мови іноземними студентами має за мету успішне спілкування з носіями мови, а також сприйняття автентичних українських матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови в щоденному мовленні.

Проте розвиток комунікативних навичок у процесі вивчення української мови іноземцями ускладнений деякими чинниками. Одним з яких є те, що новий матеріал має опиратися на вже вивчений, і це дещо обмежує форми роботи. Інший полягає у тому, що "при вивченні української мови іноземними громадянами першочергову роль відіграє мотивація, тобто переконання в необхідності її засвоєння..." [3]. І від того, наскільки студент увійде в навчання, зрозуміє його мету та організує свою навчальну діяльність, залежить кінцевий результат. У процесі навчання української мови як іноземної ми виходимо з того, що той, хто вивчає мову, є мотивованим. Проте, як вже згадувалося, це не завжди так, а тому викладач потребує певних стратегій для того, щоб підтримувати вмотивованість студента тривалий час. Для цього рекомендуємо наступні стратегії:

• ситуація на занятті повинна бути повністю використана;

• текстові матеріали повинні підбиратись таким чином, щоб вони містили цікаві теми та розмовні моделі;

• комунікативні вправи повинні проводитись регулярно, але завжди короткими фазами;

• слід особливо наголошувати на тому, що українська мова потрібна для щоденного спілкування.

З перших занять повинна практикуватись вільна комунікація, тобто вираження власних думок, пропозицій, суджень, пояснень, запитань у незапланованих ситуаціях. Викладач може починати заняття з запитань, які безпосередньо стосуються життя студентів: "Як ваші справи? Що ви робили вчора? Як ви провели вихідні? Який фільм ви переглядали вчора?"

Для активації раніше вивченої лексики та розвитку креативних здібностей студента на початку заняття можна проводити різноманітні вправи: асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання – відповідь».

Подальшою формою розвитку комунікативних навичок є короткі діалоги, які базуються на мовних моделях, але містять власні судження студентів. Дуже часто ці вправи вимагають роботи у парах, під час якої студенти-іноземці спілкуються між собою українською мовою. Важливо звернути увагу на те, щоб партнери у діалогах змінювалися.

Ще одним видом комунікативних вправ є рольова гра, яка використовується для відображення побутових ситуацій, наприклад, дорожня пригода, покупка, планування вільного часу тощо. До рольової гри належить також посилене використання стимуляції. Для цього студенти розподіляються на групи за інтересами та визначаються функції учасників. Спільним для цих вправ є те, що вони повинні розвивати креативні здібності студентів, активізувати їх фантазію та акторський потенціал, який прихований майже в кожній людині. Проведення занять має викликати приємні емоції, що сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Ефективність процесу формування комунікативних умінь також може забезпечуватись шляхом залучення студентів до діяльності, яка максимально моделює навчальний процес і створює умови для професійно орієнтованого спілкування, при цьому доцільно запроваджувати такі елементи комунікативної діяльності, як ситуативне мовлення та комунікативні блоки. Коли мова йде про оволодіння професійною термінологією, цей процес може відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуацій, діалогів та полілогів. Щодо мовленнєвої ситуації, то необхідною умовою є той факт, що вона має бути якнайповніше наближена до умов природного спілкування і стимулювати студента до мовленнєвої діяльності. Доцільним є створення комунікативних ситуацій у формі діалогу, оскільки саме він передбачає природне та повне використання мовленнєвих вмінь.

Діалоги можуть бути різної тематики. Для прикладу:

1) розмова між лікарем і пацієнтом у лікарні;

2) розмова між аптекарем і покупцем у аптеці;

3) розмова між продавцем і покупцем у магазині;

4) розмова касира і клієнта тощо.

При такій формі роботи студент-іноземець навчається висловлювати свої думки, судження з приводу різних життєвих ситуацій, отримувати необхідну інформацію. Добре і вміло організована бесіда чи дискусія сприятиме введенню, розкриттю і закріпленню значення того чи іншого слова.

Отже, ми дослідили, що навчання української мови як іноземної повинно базуватися на комунікативному підході, адже метою навчання є формування у студентів-іноземців професійної комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності. Досягти цього, на нашу думку, можна, використовуючи на заняттях асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання – відповідь», а також такі елементи комунікативної діяльності, як ситуативне мовлення та комунікативні блоки, які можуть відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуацій, діалогів та полілогів, що відтворюють мовленнєвий процес в реальному житті та спонукають студентів-іноземців до спілкування.



Література

1. Кормилицин А. П. Соціально-педагогічна адаптація іноземних студентів у процесі професійної підготовки. На прик. авиац. техн. коледжу: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. – М., 1997. 2. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 1999. – 320с. 3. Сурыгин А. И. Педагогическое проектирование системы предвузовской подготовки иностранных студентов/ А.И.Сурыгин. – СПб.: Златоуст, 2001. – С. 30.


LINGUISTIC ETIQUETTE COURSE COMPONENTS IN TEACHING BUSINESS ENGLISH

IN THE UNIVERSITY

Vinnikova, L.V.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   88


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка