Лінійка пам'яті жертвам голодомору 1932-1933 років «Минуле стукає у наші серця»



Скачати 111.6 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір111.6 Kb.
Лінійка пам'яті жертвам голодомору 1932-1933 років

«Минуле стукає у наші серця»

Ведучий 1.

Рано чи пізно, але обов'язково кожна людина і весь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповідь на питання: Що з нами сталося? Чому сталося? Як сталося? Минуле не належить нікому зокрема. Воно надбання нинішнього і прийдешніх поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, можна прикопати в далеких сховищах викривальні документи, можна замести сліди злочинів, можна просто переписати історію на догоду диктаторам.

Ведучий 2.

Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стає явним. Зараз саме такий час, коли зникають білі плями історії. Одна з таких плям – голодомор 1932 – 1933 років в Україні.

Ведучий 1.

Хліб – це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб – це забрати життя, це скоїти злочин проти народу. Про цю трагедію ми будемо говорити, ми повинні говорити так, як на душі лежить, а ви, слухачі наші, відкладіть думки різні, відкрийте своє серце. Хай воно слухає

Ведучий 2.

Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише в ХХ столітті червона Москва запланувала знищити 9 млн українських селян-хліборобів.

Пам'ятаймо, що зимою 1932/33 рр. помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня.

Ведучий 1

22 місяці голоду – штучного, рукотворного. Він став глобальною проблемою ХХ століття.

Проти Українського народу велась справжня війна, негідна, людоморна, Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею.

Ведучий 2

Узимку 1931/32 року привид голоду вже стукав у двері селянських хат на Україні. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 року. На 20 травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих земель, а внаслідок неякісного обробітку ґрунту загинула частина посівів.

Ведучий 1

І все ж врожай 1932 був лише на 12% менший від середнього врожаю1926/30 рр. і міг забезпечити населення мінімумом продовольства.

Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 року. Саме тоді на полях з'являються селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому були повноправними господарями.

Ведучий 2

7 серпня Сталін власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали „Закон про п'ять колосків” за яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачалося розстріл, або позбавлення волі строком на 10 років.

Незважаючи на небачену раніше жорстокість забезпечити хлібом заготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 120 млн пудів.

Ведучий 1

Маючи інформацію про голод держава посилила тиск на село і був встановлений план 265 млн. пудів. Хлібозаготівлі супроводжувались репресіями, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання плану хлібоздачі їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю. Уряд України, аби вислужитись перед своїми московськими покровителями, запевняли їх, що Україна може не 265 а 272 млн. пудів дати. Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на „чорний день”. Хлібозаготівля гальмувала. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання зернової проблеми – масова колективізація.

Ведучий 2

Сільська влада почала погрозами і тортурами домагатися від селян їх вступу у колгоспи. Сталінська колективізація підвела селян до прірви. Уздовж кордону України, де вимирали цілі села, де живі не встигали закопувати мертвих, були виставлені збройні заслони. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. На шістнадцятому році радянської влади, яка називала себе народною, на родючій землі, без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби. Вмирали від... ГОЛОДУ.

Ведучий 1

Літа 7441-го від Створення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була лише зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще не народжених.Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні.

Ведучий 2

Над світом весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, опухлий живіт, велика голова, похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти...

Ведучий 1

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. і ми ходимо по цій землі із своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці того, що було.

Ведучий 2

Голодомор і жорстокі репресії на Україні залишили по собі не тільки мільйони безіменних поховань, а й страшну духовну рану. І для того, щоб ця рана загоїлася нам, сьогоденішому поколінню, цей далекий 33-ц рік повинен бути близьким і відлунюватись в наших серцях. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу.

Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн селян. Третина померлих — діти, які не дали нащадків. Наслідки голодомору — це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень. Більшовики вчинили розселення. Це страшне явище, що означає байдужість селянина до землі, втрату ним свого коріння. Селянин переставав бути господарем на землі. Це одна з причин кризи в економіці і сьогодні.

Ведучий 1

Треба сказати і про духовне розтління народу. Сталінський режим створив «новий тип» людини, вихованої в атмосфері брехні, холопської відданості вождю. До лав революціонерів охоче приставали ті, хто був нічим — ледарі, п'яниці, злодії. І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким пришивали куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало — все це винищувалося з корінням.

Ведучий 2

Підсумовуючи все це, скажу, що всі ці наслідки мають одну назву — геноцид. Раніше казали тільки про геноцид фашистів. За нормами міжнародного права геноцид - це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками. Геноцид — це створення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення населення. Сталін, Берія, Молотов, Косіор, Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник — творці геноциду. Але геноцид Гітлера осуджений Нюрнберзьким судом, а ми й досі ходимо по вулицях, які носять імена творців геноциду проти українців.

Ведучий 1

Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.

Хай простять нам наше безпам'ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

Мертвим болить! Без віри в це немає людини!

З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав.

Ведучий 2

Тож давайте мовчки згадаємо безневинно загублених у неоголошеній війні проти українського народу року 1932-1933 від Різдва Христового.



(Хвилина мовчання)

Давайте будемо пам’ятати тих, хто жив в ті страшні роки, хто на собі відчув страшні кігті голодомору. І молімося, щоб таке ніколи не повторилося.



Лінійка-мітинг, присвячена дню Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. та політичних репресій.

Минуле стукає у наші серця

Мета: Вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Обладнання: на столі букет квітів, перев’язаний чорною стрічкою, шматок чорного хліба, вода, свічка, колосся пшениці.

Звучить класична композиція, на фоні якої виступає ведучий.

Ведуча 1: Не нагодує Мати - Україна,

Не приголубить діточок своїх…

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми?-

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій …

Ні труни, ні хрестів і ні тризни

Прямо в яму, навіки віків…

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ведуча 1

Ці скорботні рядки присвячує поет тим, яких давно немає. Яких спопелив найстрашніший злочин тоталітарного більшовицького режиму – штучний голод 1932-1933 рр. Сім десятиліть тому сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонів людей.

Ведуча 2: Зотліли і стали попелом їхні надія і віра. Але перед тим жорстока доля, мабуть, щоб болючішим був удар, віковічну мрію перетворила майже на дійсність.

Учень 1: У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки – різаки у той рік

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля й коріння –

Все трощив буревій навкруги.

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Учениця 1: Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. В один страшний рік сталися дві найбільші трагедії – фашисти захопили владу у Німеччині та голод, який був масовим у багатьох республіках колишнього Радянського Союзу, але найбільш страшнішим він був у Радянській Україні. Людиноненависницький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» - квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

Ведуча 1: Йшли в могилу найкращі, несли в могилу, несли найкоштовніше, що є в нації - гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної і духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів.

Ведуча 2 Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними , не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100-300 г. хліба на працюючого.

Ведуча 1 Жахливим випробуванням для підлітків став 1932 рік, в продовж якого масово гинули діти в містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами канібалізму, накладали на себе руки. Селами у той час блукали юрби голодних і виснажених дітей.

^ Відлітали душі

Вогонь танцює, наче сатана,

І пугачем кричить з пустої печі.

Голодна смерть припала до вікна,

Регоче, задивившись на малечу.

Палає хмиз… Востаннє обнялись…

І гріє мати піч , немов для гніту.

І сльози божевільні полились –

Не зна куди дітей своїх подіти.

Пішла б сама у тундру чи тайгу,

Злетіла б в небо, від морозів синя…

Але закрила в комині каглу,

Замкнула хату в сивім голосінні.

Вдивлялась у димар свій край села.

І з нього душі відлітали в вирій.

Блищали мокрі очі з-під чола,

Здригалась тихо в усмішці щирій.

Ведуча 2 У 1932 – 1933рр смертність дітей становила щонайменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними, лише кількість учнів у початкових , неповносередніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за голодні роки зменшилася на 1 млн. 21 тисячу чоловік. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98 % рівня попередніх років.

Ведуча 1 Для забезпечення життєздатності дитячого організму необхідно було мати щодня: 300 г хліба, склянку молока, пів яйця, 5 г цукру, 5 г жирів і 25 г м’яса. Такої норми не мали навіть робітники у містах, а діти тим паче .

Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть.

Батько й діти не їли від рання,

Це остання хлібина, остання…

Після неї - голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину ,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить,

Сиве око сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б’ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А під хатою – трупи чорні

Там , де саваном сніг білів.

Ведуча 2: Щасливі ми, що не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі народжувався народний фольклор тих часів. Незважаючи на страшний терор, вірші, говірки приказки народного протесту творились, жили і блискавично поширювались між людьми.

(Виходять учні і розказують вірші)

Учень 1: В 31 году вже пізнали біду,

В 32 году їли люди лободу,

В 33 году помирають на ходу.

Як пішла я у колгосп

Чоботи рипіли,

Як ішла я із колгоспу,

Зуби цокотіли

Ведуча 2 Роки, що віддаляють нас від українського голодомору, не вивітрили з памяті народної жаху пережитого. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів.

Ведуча 1: З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювати свічку і мовчки клялись, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав

(виходить учениця з запаленою свічкою)

Учениця 3: Не звільняється пам’ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині,

Не храми – cкам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються

В десятиліттях з далини, аж немов

З кам’яної гори надійшли.

Придивляюсь: «Вкраїна,

двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три»

Ведуча 2: Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатись до сердець нині сущих.

Ведуча 1. Тож запалімо свічки, хай їх побачать ті, хто став зорями. Вічна їм пам'ять. (Запалюють свічки. Звучить сумна мелодія. Всі учні схилили голови. Хвилина мовчання).

Ведуча 2: Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ведуча 1 Забути таке неможливо. Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні покоління того знання, яке характеризує націю українців

СЦЕНАРІЙ ДО ДНЯ ПАМ,ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

«ЗАПАЛИМО СВІЧКИ»

Диктор. У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

У той рік і гілля, і коріння -

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна, Як скорботна німа край могил.

/звучить скорботна мелодія – скрипка – лейтмотив до тексту/

/виходять ведучі /

Пекельні цифри та слова

У серце б,ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод…Голод…

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

…Хоч радість легше пам,ятать,

Та треба пам,ятать і горе .

Наслідки голодомору – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда –прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.

І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували – все це винищувалось з корінням.

Рано чи пізно, але обов,язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле.

До слова запрошується: __________________________

/виступ/

/ ф-ма – запис Станковича/

1.Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

2.Відомо, що Дніпропетровщина під час голодомору зазнала найбільших втрат. З усієї кількості зареєстрованих в Україні смертей від голоду 70 відсотків припадає саме на нашу область. Всіх померлих від голоду не пригадаєш. Та досить і тих, які ще лишилися і стоять у нашій пам,яті.

1.Хай простять нам наше безпам,тство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам,ятають і не забудуть. І тягар з душі спадав.

/ф-ма – запис Станковича/

/виходять діти із запаленими свічками/

/ ф-ма – запис Богдана Ступки. Три жінки по черзі зачитують спогади свідків голодомору/

1.Не звільняється пам,ять

Відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині,

Не храми –

Скам,янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

2.Придивляюсь: «Вкраїна,

Двадцять перше століття»

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три».

/читають діти/

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу оберуть дорогу.

Я вірю в силу доброти

Що має долю роботящу,

Що хоче.Щоб я, і ти,

І все було у світі краще.

/пісня «Молитва за Україну»/

/діти зі свічками виходять за лаштунки/

Мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам,ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.

Ми мусимо пам,ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.

Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

/екран-кіно, радіо – промова Президента/

/вмикається світло/

Пом,янімо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

/хвилина мовчання/

/відеокліп-О.Білозір, фільм «Чорна сповідь»

Шановні присутні у цій залі! Запрошуємо пройти до пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій.



1.Запаліть свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…

/ відеокліп – О.Білозір / Діти через залу виходять зі свічками на вулицю/ відчиняються двері/


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка