Література рідного краю. Учитель: Третяк Л. В. «Земля батьків не слово, не умовність, а істина – велика і проста»



Скачати 135.16 Kb.
Дата конвертації26.02.2016
Розмір135.16 Kb.


Література рідного краю. Учитель: Третяк Л.В.

«Земля батьків не слово, не умовність,

а істина – велика і проста»

Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю письменників – земляків, відкрити для них талановиту, оригінальну особистість учителя - поета; сформувати вміння висловлювати власні думки поетичною мовою; вдосконалювати навички виразного читання; виховувати почуття любові до рідної землі, природи, поваги до земляків, до духовних надбань старшого покоління.

Тип уроку: урок – зустріч.

Обладнання: поетичні твори, портрети письменників-земляків, ілюстрації, словник літературознавчих термінів, таблиці, схеми, аудіо-, відеоматеріали.

Епіграф:

Ах, скільки радості,

коли ти любиш землю…

П. Тичина

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі

Л Костенко

ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Звучить аудіозапис.



  1. Слово вчителя. Рідний, рідна, рідне – корінь роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна мова і рідна школа, рідна оселя і рідна Україна… Ці святі слова тримають нас на світі, вчать любові до берегів, між якими з віків у віки тече річка нашого народу. Велике слово – Рідна. Воно разом із материнським молоком живить душу і тіло, вчить бути чесним і сміливим, любити свій край, свою мову. Дізнатися про минуле, збагнути сьогодення, зацікавлено заглянути в майбутнє рідного краю – це значить більше його полюбити.

  2. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

  3. Зачитування та пояснення епіграфів.

Ах, скільки радості,

коли ти любиш землю…

П. Тичина


Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі



Л Костенко

  1. Метод «Гронування»




ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.


  1. Слово вчителя. Херсонщина – один з мальовничих куточків України. Вона дивиться синню ставків, річок, тихо шепоче налитим колосом та польовою травою, лунає в небі піснею жайворонка. Херсонщина щедра на літературні таланти. Її літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів. Благодатна на красу земля дала поштовх до творчості Дніпровій Чайці, Миколі Кулішу, Яру Славутичу, Миколі Братану. Але ми сьогодні поговоримо про митців нашого району.

  2. Захист учнівських проектів про життя і творчість письменників Нововоронцовщини: Григорія Трояна (Рольянова), Миколи Гурепка, Лідії Глєбової.


Учень 1. Кілька років Микола Михайлович Гурепко працює спеціаль­ним кореспондентом незалежної громадсько-політичної газети Херсонщини «Новий день», а в минулі десятиріччя — літератур­ним працівником, завідуючим відділами та відповідальним сек­ретарем районних газет Чернівецької та Херсонської областей, спецкором херсонської обласної газети «Наддніпрянська прав­да» і власкором газети органів виконавчої влади Херсонської області «Поле». Крім строкової служби в Радянській Армії, про­ходив дійсну військову службу на посаді військового кореспондента-організатора військової газети «За Советскую Родину» Приволзького військового округу, РФ. Майор запасу. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Я. Франка і Київську Вищу партійну школу при ЦК Компартії України — політолог. Автор книг повістей «Жорна» (1996), <3емні боги» (1997), «Провінціали» (1998), «Чорний барон» (1999), «Родом з пекла» (2001), «Знакомые лица» (2002), ро­манів «Суд совести» (2004), «Степова царівна» (2006), краєзнав­чих книжок «Від синіх гір — до сивого Дніпра» (1995) та «Шка­тулка гетьмана» (1997). Член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України. Нагороджений відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «За спри­яння органам внутрішніх справ», знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України», двома почесними гра­мотами Херсонської обласної ради, Почесною грамотою голови Херсонської ОДА, Грамотою Херсонської обласної організації Національної спілки журналістів України та багатьма ін.
Учень 2. Григорій Михайлович Рольянов народився 16 березня 1926 р. в с. Нововоскресенське Качкарівського р-ну (нині Нововоронцовський). У видавництві « ТДС» (м. Херсон») вийшла його перша збірка віршованих гуморесок «Павлусь-рибалка і річкова русалка». У цьому ж видав­ництві вийшли збірка прозових гуморесок «Житіє отрока Стаса», гумористична повість «Серце Одарії» (2005), збірка п'єс» «Комедії» (2006). Його гумористичні твори часто друкуються в Нововоронцовській районній газеті «Вісті» та МПП «Таврія» з однойменною назвою. Про нього пи­сала громадсько-політична газета Херсон­щини «Новий день». Літературний псев­донім Троян — прізвище його дідів і прадідів.
Учень 3. ГЛЄБОВА Лідія Фокіївна народилася 4 січня 1937 р. в с. Хрещенівка Нововоронцовського р-ну на Херсонщині. Закінчила філологічний факультет Херсонського державного педінституту ім. Н.К. І Крупської (1970) — учитель української мови і літератури. Трудовий стаж - 52 роки, із них — 38 років викладала в Хрещенівській ЗОШ. Талановита поетеса. Чудово малює. Неодноразово брала участь у районних виставках малюнків та вишивок. Видала й підготувала до друку 5 збірок: «Мамине багатство» (1996), «Отчий край» (1998), «Струни серця», «Обереги», «На хвилях життя» (2005-2006). Її поетичні твори присвячені рідному краєві, землякам – хліборобам, педагогам і учням.


  1. Теорія літератури.

Учитель. Поезія – чарівна скрипка в чудовому оркестрі літератури. На її струнах грає свою мелодію її величність – Муза, яка живе у своїй країні за власними законами.

Робота із словником літературознавчих термінів.

Поезія. 1. Один із трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. Характерні ознаки: ритмізована мова, найчастіше з римами, організована у вигляді коротких рядків. У поезії автор праг не розкрити насамперед свої почуття, думки. 2. Невеликий художній твір у віршах. 3. Назва художньої літератури, красного письменства, вживана до середини XIX ст. (драматична поезія тощо).

Образність у висловлюванні досягається через словесні образи, які посилюють лексичне значення емоційно-експресивними й оцінними відтінками. До тропів відносять метафору, метонімію, епітет, синекдоху, гіперболу, персоніфікацію та ін.



У науковому стилі тропи не сприймаються як експресивні засоби мови: квітконіжка, любка дволиста, петрів батіг. Майже не використовують тропи в офіційно-діловому стилі (за винятком святкових розпоряджень, наказів, дипломатичних документів тощо). Здебільшого тропи представлені в публіцистичних і художніх творах, у яких вони розкривають багатство асоціативних відтінків, увиразнюють емоційне й оцінне забарвлення, указують на основні ознаки авторського стилю.

Метафора — це троп, заснований на розкритті сутності й особливості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета: оповитий серпанком загадковості, засипаний піском часу.

Метонімія це троп, заснований на заміні однієї назви іншою, що перебуває з нею в якомусь зв'язку: з'їсти тарілку борщу, випити склянку молока, читати Шевченка.

Епітет це художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, визначальну якість явища, предмета, індивідуалізує їх. Здебільшого епітетами виступають прикметники: пишний сад, воскове обличчя, древній Київ. Епітети, часто вживані з певним іменником, називають постійними, найбільше їх у фольклорі: буйний вітер, шовкова травиця, хрещатий барвінок.

Синекдоха — це троп, заснований на заміні множини одниною, родового поняття видовим або назви цілого предмета назвою його частини, і навпаки: на хліб заробляти, не вистачає рук у роботі.

Гіпербола це троп, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії з метою особливого увиразнення художнього зображення.

Ти і я — це вічне, як небо (В. Симоненко).

Персоніфікація (уособлення) троп, в основі якого лежить перенесення ознак істоти, людини на неживий предмет чи явище:

Стара черемха заздро поглядала

На першу вишню, визрілу несміло,

А літо, мов на крилах, колихало

Надій людських гармонію стосилу (В. Беля).
СХЕМА АНАЛІЗУ ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ

  1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку твору).

  2. Назва поезії.

  3. Виразно прочитати твір. (Дотримуючись інтонацій, пауз, логіч­них наголосів, користуючись жестами, мімікою.)

  4. Історія написання і видання твору.

  5. Жанр твору. (Громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, по­літична, філософська лірика тощо. Це може бути гімн, пісня, послання, ідилія, елегія, етюд, думка, монолог, сатира, епіг­рама тощо.)

  6. Про що ця поезія? Тема твору. (Людське почуття, взаємини між людиною і природою, роздуми поета про сутність людсь­кого буття, про місце мистецтва в житті людини, спогад про кохання; ліричний етюд, лірико-психологічний етюд тощо.)

  7. Що покликало поезію до життя?

  8. Сюжетна основа твору. (Якщо вірш сюжетний.)

  9. Композиція твору. (Варто пам'ятати, що в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті, виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); резюме, або авторський висновок.)

  10. Ключові образи твору. (Звернімо увагу, що найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).

  11. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?

  12. Чи є в даній поезії символи? їх значення і зміст.

  13. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору? (Йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку.) Як саме?

  14. Яке почуття домінує у вірші? (Сповідь, зізнання, щирість тощо.)

  15. Як досягає автор динаміки образу (й оповіді у ліро-епічних творах)?

4. Виразне читання поезій, бесіда за змістом віршів.



Україно моя!

Синьоока моя Україно!

Ти позичила колір в Дніпра,

Коси в зелень тобі фарбувала

Чарівниця одвічна — весна.

Ти зорею рум'яна наводила,

Стан в тополі стрункої взяла,

А все інше в дарунок навіки

Тобі просто природа дала.

Заквітчала садами вишневими,

Обгорнула полями без меж,

Закосичила вербами пишними

і помітила струнами веж.

Сорочину калиною вишила,

В полі рясно колосся звела,

І прикрила Карпатами тихими

Та, як стрічку, Дніпро провела.
Мамине багатство

Є у мами серце, ніжне і глибоке,

Глибше океану, більше від землі.

В неї стільки духу, що для всіх стачає,

Уміститись в серці доброму її.

Є душа у мами, що тепліш від сонця,

Ще й багата щедрістю і своїм добром.

Всіх би обділила, всіх би захистила

Цим душевним спокоєм і своїм теплом.

Є у мами очі, ніжні і привітні,

Що із них промінням світиться тепло.

Всіх нас зігріває поглядом привітним,

Скільки б їх у неї, мабуть, не було.

Руки є у мами, сильні, роботящі,

Ними все зробила й хату зберегла,

В них дітей носила, спокій боронила,

Ними все створила, прагнучи добра.

То ж усе у неньки — незчерпне джерело,

Де ще ми зустрінем багатіш його.

Бережіть же, діти, серце мами вічно,

Почерпніть із нього добрість до свого.

Осінні дощі
Шумить в деревах вітер лютий,

Зриває з віт пожовклий лист;

Свинцеві хмари котить небом,

В повітрі зняв страшенний свист.

Додолу хилить віти з дуба,

Зриває трави на землі:

І котить, котить ними в далі —

Ховає все в осінній млі...

Ради забави сильним вихром

Сплітає коси на вербі.

Вже дощ спустіле поле вимив —

Усе стоїть в німій журбі.

Похмурі дні: негода, холод...

Дерева мокрі, як хлющі,

Настав їх час: щоденно линуть

Дощі, дощі, дощі, дощі...


5. Виступ Жарика О.І.

Читання власних віршів



Лелечий дуб
Я з дідом раз розмову вів

Й таке мені він розповів

Той дуб крислатий, що в Усорі

Де недалеко санаторій

Могутній дуб, широкоплечий

Зовуть в народі – дуб лелечий

Де роси пахнуть полином

Де небо сходиться з Дніпром

Старинний замок там стоїть

Зігнувшись під вагою літ.

Ростуть там сосни і смереки

На замкові жили лелеки.

Гніздо зробили там вони

Й оселились в ньому щовесни,

Щоб бути ближче до людей

Й своїх виводили дітей

А люди ними любувались

Дивились, й щиро привітались,

Та якось літньої години

Черства приїхала людина.

Взяла гвинтівку і на лихо

Безжально вбила журавлиху

Піднявсь журавлик над землею

Кружляв над парою своєю

Отак з неділю покружився –

Упав на землю і розбився

На тому місці дуб розрісся

Самий красивий в нашім лісі


У того дуба – здоровила

Гілки, наче в лелеки крила

Коли йде осінь по землі

Летять до нього журавлі.

Над ним кружляють і клекочуть

Забрать неначе в вирій хочуть

А повертаються весною

Кружляють знову над горою.



Над УСОРОМ
Море тихо шумить

Ліс шепоче над ним

Мріє феїнський замок

В прозорім тумані

Над Усором моїм / 3 р.

Знов лелеки летять на світанні. /2 р.


Моє рідне село

Скільки видно за ним

Скрізь безкраї лани шумлять неозорі

Над Усором моїм / 3 р.

Придніпровські знов світяться зорі. / 2 р.
Де б не жив, де б не був,

А сюди я спішу

Розділить біль і радість свою і горе

А скінчиться життя і тоді в небуття

Полечу я над рідним Усором.
6. Бесіда з поетом.


  1. Що стало поштовхом для написання першого вірша?

  2. Улюблені теми поезій?

  3. В які моменти приходить муза?

7. Виступи учнів.

Учениця 1. Читання поезії.

Мій рідний край

Краю милішого, ріднішого,

як Україна, - в світі нема.

Марійка Підгірянка

Мій рідний край – земля моїх батьків…

Росте тут дерево усього роду.

Мовчать могили прадідів,

А ми корінням українського народу.
Мій рідний край – це солов’їна мова.

Бабусині казки про козаків.

І вчителя повчальне слово,

І перші мамині пісні.
Мій рідний край – це Україна,

Народ наш виборов життя.

Сьогодні Батьківщина моя вільна,

А ми збудуємо країни майбуття.

Демонстрація відеофільму «Новоолександрівка! Село моїх батьків»( Режисер Швиденко Марія).


Учениця 2.

Лист рідним

Матусю, бабусю, рідненькі мої,

Такі от до мене приходять думки.

Cняться мені яскраві віночки ,

Та вишивані Ваші сорочки ,

І як дзвенять лісові дзвоники ,

Та як соплять під водою сомики ,

Як закрутились на городі

Гарбузики у хороводі ,

Як на високому горбочку

Кружляють квіти у таночку .

Дуже я за цим сумую

І про подорож міркую ,

Скоро вже я вдома буду

І про Вас я не забуду!

Правду кажуть у народі:

“В гостях добре , вдома краще “.

Ну , то годі вже писать

Краще буду вирушать.
Мамина колисанка
Колисанку мати все співа,

І в віконце вигляда.

Виросла її дитина,

Виростила мати сина,

Виріс і покинув неньку,

Та й залишив так сумненьку.

Мати плаче, вигляда,

А синок десь там гуля.

Немає матері спокою,

Киває неня головою,

Спить, а думка проліта:

“Де ж синочок мій гуля?

Чи не кинув він роботу,

Чи не ринув у скорботу?”

А колисанка все луна,

Приїжджа нарешті син

Та матері уже нема

І від сліз вже мокрий тин!

Тож не забувайте неньку,

Не забувайте свою рідненьку,

Не покидайте маму рідну,

Як в степу монетку срібну.

Учениця 3. Осінь

Ой прийшла до нас пора

І холодна, й дощова.

Сонце низько опустилось,

Звірам гарні сни приснились.

Вже травичка пожовтіла,

Листя із дерев злетіло,

Пташечки вже не співають,

Скоро в вирій відлітають.

Ой пора в нас не тепленька:

Ой холодна, холодненька,

Зранку туман обвіває,

На траві роса гуляє.

Відгадайте, що за час

Золотом чарує нас.

Ой прийшла уже холодна

Осінь, осінь вітроводна.

Листячко з дерев злітає,

Птахів в вирій відправляє.

Сонечко наниз спускає

І травичку зігріває.
Учениця 4.

Над рідним небом жайворон співа,

Я б рада знати тих пісень слова,

Я слухала: співала та пташина

Одне святеє слово – Україна.

О Боже! Дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай,

Де кожна вірна тій землі людина,

Живе єдиним словом – Україна.
Учениця 5

Херсонський рідний оспіваний край,

Двері гостинно для нас відчиняє,

З рідних полів коровай дружбою друзів єднає.

Ясне сонце сія і красується жито.

Нововолександрівко моя! Як тебе не любити.


Учень 6.

Я всміхаюсь сонечку:

Здрастуй, золоте!

Я всміхаюсь квітоньці –

Хай вона цвіте!

Я всміхаюсь дощику:

Лийся, мов з відра!

Друзям усміхаюсь я –

Зичу їм добра!

ІV. Підсумок уроку.

Слово вчителя. Поезія робить нас людьми. Уклін їй вічний. І щиро хочеться, щоб поетичний промінчик, народжений у дитячих душах, не згас у майбутньому.

Хай діти наші пишаються славою величною, хай відродять традиції славні. І хай слово правди, любові звучить у школах, хай лунають передзвони минулого, сьогодення і майбуття, хай поетичні перлини з новою силою зазвучать на уроках літератури рідного краю.


Це просто… так, як крила розпростерти,

Змахнути ними – і лети, лети.

Як важко… Так , як душу розпинати,

Єдине слово з тисяч віднайти!

Одне єдине… саме те, що треба,

Щоб мислі заіскрився діамант,

Душа у злеті щоб сягнула неба,

Бо осягнути істину-талант.

V. Оголошення результатів начальної діяльності учнів.

VІ. Домашнє завдання.

Підготувати міні-проекти про дитинство та юність Тараса Шевченка.









База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка