Літературне читання



Скачати 469.82 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір469.82 Kb.
1   2   3   4

І. Усний курс української мови


Формування умінь усного мовлення — одне з основних завдань навчання української мови. Воно розпочинається з першого класу й продовжується та розвивається протягом наступних років навчання.

Формуючи українське мовлення у 1 класі, слід враховувати, що до школи діти в основному розмовляли російською мовою. Перебуваючи в російськомовному оточенні (родина, дитячий заклад), діти практично оволоділи орфоепічними й граматичними уміннями та словниковим запасом російської мови (засвоїли від 3500 до 5000 слів). Вони вільно висловлюють думку російською мовою. Таких умінь щодо української мови учні не мають. Саме тому в 1 класі програмою передбачено усний курс української мови, який має розв’язати такі завдання:

розвивати аудіативні уміння;

формувати в учнів орфоепічні уміння і навички;

збагачувати словниковий запас;

формувати граматичні уміння.

Зазначені уміння є базовими. На їх основі формуються уміння комунікативного мовлення, а саме:

уміння вступати в діалог та вести його українською мовою;



відтворювати сприйняте на слух за малюнком, аналогією; переказувати, розповідати напам’ять; створювати розповіді за серією малюнків чи нескладними за змістом сюжетними.

Аудіативні уміння є складовою комунікативних, адже без розуміння співбесідника неможлива комунікація. Тому розвиток умінь слухати-розуміти мовлення — одне з найважливіших завдань уроків української мови, у початкових класах, що пов'язано не лише з формуванням усного й писемного мовлення, а й із загальнонавчальними уміннями, зокрема умінням зосереджуватись, вникати у смисл повідомлюваного, стежити за розвитком сюжету, розуміти зміст завдань учителя тощо.

В умовах навчання близькоспоріднених мов розуміння української мови, хоч і неповне, забезпечується спільним у фонетичних і граматичних системах та словниковому складі обох мов. Однак часто нові або частково схожі слова призводять до неповного чи неправильного розуміння усних висловлювань. Тому формування умінь, що стосуються аудіювання, особливо в 1-2 класах, тісно пов'язане зі словниковою роботою, розрізненням вимови звуків, місця наголосу у схожих в обох мовах словах, значенням таких слів. Повнота розуміння може перевірятися шляхом бесід, виконання спеціальних завдань тестового характеру, що не вимагають розгорнутої відповіді, а лише "так" чи "ні" або використанням малюнків тощо.

Ураховуючи, що процес засвоєння української мови супроводжується інтерференцією (негативним впливом умінь і навичок, сформованих в процесі оволодіння російською мовою), важливим є завдання навчити учнів розрізняти слова, норми вимови й граматичні форми слів російської та української мов, звертати увагу на відмінності у вимові звуків, наголошуванні, тренувати у вимовлянні слів українською мовою. Не допускається, щоб учитель розпочинав урок російською мовою, а потім переходив на українську і навпаки, оскільки це веде до суржику. Використання російської мови необхідне лише для пояснення окремих слів і виразів шляхом перекладу.

Розвиток умінь говоріння. Говоріння може відбуватися на репродуктивному рівні, коли учні відтворюють зразок, який дає вчитель, переказують, розповідають напам'ять тощо, й на продуктивному, коли учні вміють самостійно побудувати фразу, запитати, розповісти про когось, щось (монологічне мовлення), вести діалог (діалогічне мовлення).

Продуктивне мовлення є кінцевим результатом навчання. Воно пов'язано з комунікацією, тобто спілкуванням, і передбачає мотив (бажання щось повідомити, про щось довідатись), орієнтацію у ситуації мовлення, співбесідника (за діалогічного мовлення) або слухачів (за монологічного) і результат, якого мовець хотів досягнути. Формування комунікативного мовлення потрубує засвоєння етикетної лексики, сталих мовленнєвих виразів (формул) належної мовленнєвої поведінки тощо.

Зміст роботи з розвитку усного мовлення обумовлюється такими сферами спілкування: особистісна, навчальна, соціально-побутова, публічна, професійна та сферою природа. Кожна з цих сфер включає відповідну тематику й ситуації спілкування, які мають забезпечуватися відповідним словником. Розвиток умінь розмовляти українською мовою відбувається як на готових зразках мовлення – текстах діалогічного й монологічного характеру, – так і за допомогою дидактичних матеріалів у вигляді ситуативних і нескладних за змістом сюжетних малюнків, опорних слів, запитань, уявних ситуацій, створених учителем на уроці тощо. Важливою умовою розвитку комунікативного мовлення є забезпечення мотиву й потреби у спілкуванні українською мовою. З цією метою рекомендується організовувати позакласну роботу, в процесі якої проводяться рольові ігри, інсценізація казок, пальчиковий театр; розігрування дитячих ігор. Добре, якщо учні беруть участь у підготовці й проведенні народних свят, розучують колядки й щедрівки, веснянки й гаївки та демонструють свої уміння глядачам.

ІІ. Початкове навчання читання й письма

Уміння і навички читання й письма українською мовою формуються, починаючи з 2 класу, коли в учнів створена певна мовленнєва база: уміння правильної вимови, словниковий запас, граматичні вміння, а також уміння вести діалог і розповідати. За своїми функціями формування початкових умінь читати й писати є по суті навчанням грамоти.

Читання. Оскільки в основі алфавітів обох мов лежить кирилиця, це завдання полегшується тим, що більшість букв діти засвоїли в процесі оволодіння грамотою з російської мови, у них сформувалися і певні навички читання. Тому на уроках української мови спеціального засвоєння потребують нові для дітей букви (і, є, ї, ґ), знак апостроф, буквосполучення ьо (на місці букви ё) та букви, які мають однакове написання, але інше звукове значення (ч, щ, г, и, е). У всіх інших випадках відбувається перенос знань і вмінь, засвоєних на уроках російської мови. При цьому слід ураховувати, що навички читання, сформовані на уроках російської мови, мають як позитивний, так і негативний вияв. Останнє проявляється у неправильному наголошуванні, вимові, перекручуванні українських слів під час читання, уповільненні темпу тощо.

Методика пояснення букв, зокрема таких, як і, и, е, є відрізняється від методики навчання грамоти рідної мови. У її основі лежить зіставлення з відповідними звуками і буквами російської, вказівка на спільне (звуки) й розмежування відмінностей (буквеного позначення звуків). Такий підхід спрямований на зменшення інтерференції (впливу навичок, які вже сформувалися, на формування нових), що уповільнює процес засвоєння українських букв, призводить до помилок. Під час читання на початковому етапі основне завдання – домогтися правильності читання і розуміння прочитаного. З оволодінням цими уміннями зростає темп читання, однак спеціально пришвидшувати його не варто, оскільки це призводитиме до збільшення вимовних помилок.

Письмо. У 2 класі учні навчаються писати, вживаючи букви українського алфавіту і, и, е, є, ї, ґ, знак апостроф та буквосполучення ьо без правил правопису. Уроки навчання грамоти мають комплексний характер, тобто читання, письмо й розвиток мовлення проводяться на одному й тому ж уроці, тому важливо раціонально використовувати час на ці види роботи.

Під час письма українською мовою так само необхідно враховувати навички, які уже сформовані (письмо більшості букв та з’єднань), і спиратися на них та формувати нові, пов'язані з письмом нових букв і, є, ї, ґ, апострофа, буквосполучення ьо та уживанням їх у словах. Особливої уваги потребує вживання букв і, и, е, є у словах, подібних за звучанням (Іра, сир, поет), які однак відрізняються буквеним позначенням голосних. Оскільки зазначені букви найбільше зазнають впливу інтерференції, необхідні спеціальні вправляння у їх вживанні.

Основні види роботи, які застосовуються на цьому етапі, — списування з проговорюванням, словникові диктанти з використанням сигнальних карток, зорово-слухові та зорові диктанти. Важливо у цей період сформувати графічну пильність, уміння вживати українські букви, які засвоюються.

Оскільки навичка вживання українських букв на письмі формується повільно з причин інтерференції, робота над її удосконаленням продовжується і в 3 - 4 класах. Рекомендується у зв'язку з цим замість каліграфічних хвилинок проводити вправи, спрямовані на розвиток зорової пам'яті та формування умінь вживати українські букви у словах, подібних за звучанням, але різних за буквеним позначенням звуків (син, лінія, поет, солов’ї, льон). Після засвоєння букв української мови продовжується робота (ІІ семестр) над розвитком читацьких умінь з адресатом на слухача: береться до уваги не лише правильність вимови, але й сила голосу, темп читання, інтонація, зокрема інтонування початку і кінця речень, а також розуміння прочитаного, проводиться робота над змістом прочитаного тексту.

Тексти для читання в цей період (ІІ семестр) служать також для розвитку аудіативних умінь (перший раз читає текст учитель і з’ясовує, чи зрозуміли учні прочитане) і усного комунікативного мовлення. Уроки письма (кожен 2-й урок) проводяться окремо і поєднуються з розвитком усного і писемного мовлення.

Техніка письма. Вимоги до техніки письма такі ж, як і до письма російською мовою. При цьому слід ураховувати уміння, які вже сформовані на уроках російської, зокрема каліграфічні та ті, що стосуються культури оформлення записів у зошитах. На уроках української мови вони підтримуються, а не формуються як нові, тому каліграфічні хвилинки не проводяться, однак за потреби організовується індивідуальна робота.

Робота над розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письма) подовжується в 3-4 класах на уроках мови й читання і безпосередньо пов’язується з тематикою цих уроків і їх навчальними й виховними завданнями.
IІI. Відомості з мови й правопису.

Відомості з мови. У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, її спорідненість з російською. Український мовний матеріал, що вивчається у 3-4 класах, має як спільне, так і відмінності з відповідним матеріалом російської. Урахування спільного в обох мовах дає змогу здійснювати міжпредметні зв’язки й уникати зайвого дублювання. Спільні в обох мовах знання й уміння з мови активізують в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, які використовуються під час відповідей на запитання, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов не так уже й багато (однаковими є майже усі граматичні поняття), врахування цього факту в обох мовах вивільняє багато часу, який за інших умов витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного спрямування. Відпрацьовуються навички правильного користування словом з точки зору орфоепії та граматики, проводиться робота над збагаченням словникового запасу як окремими словами, так і граматичними конструкціями, усталеними виразами, прислів'ями й приказками та їх доречним вживанням у мовленні. Особлива увага має надаватися лексичній та граматичній сполучуваності слів, зокрема, у випадках розбіжностей у російській та українській мовах (открыть дверь відчинити двері, благодарю тебя дякую тобі), вживанню прийменників, займенників, якісних прикметників вищого й найвищого ступенів, прислівників (без уживання термінів, практично). Відпрацьовуються уміння будувати речення різних типів, поширювати їх, уживати в мовленні, складати тексти різних видів з орієнтацією на слухача або читача.

Факти, які не збігаються, потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом умінь і навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння та навички потребують корекції (поправки) відповідно до закономірностей української мови. Зазначений підхід до організації навчального процесу на уроках української мови зобов’язує вчителя домагатися міцності знань з російської і забезпечення певної відстані в часі (2-3 уроки) між опрацюванням ідентичних тем на уроках російської й української мов.

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки уміння практично застосовувати ці знання в процесі усного й писемного мовлення.

Правопис. У 3-4 класах учні оволодівають елементарними правилами української орфографії, у них формуються відповідні уміння і навички.

Більшість орфографічних правил української мови мають фонетичну основу, тому їх засвоєння має відбуватися з опорою на знання з фонетики (в українській мові звук [ц'] м’який, тому після нього вживається м’який знак) та уміння літературної вимови.

Порівняльний аналіз змісту орфографічних правил в обох мовах дозволив визначити правила, зміст яких повністю збігається в обох мовах; правила, зміст яких збігається частково (найбільша група, яка має різні варіанти збігу й розбіжностей), і правила (невелика кількість), що регулюють написання, властиві лише українській мові. Методика засвоєння кожної групи таких правил різна. Найскладнішими з них є правила другої групи, оскільки процес формування правописних умінь у цих випадках зазнає інтерференційного впливу навичок з російської мови, що призводить до численних помилок. Тому орфографічні уміння повинні постійно підтримуватися шляхом систематичного повторення і вправляння у письмі (словникові пояснювальні й попереджувальні диктанти, вправи на класифікацію слів за правилами орфографії тощо). З метою попередження інтерференції на етапі пояснення рекомендується використовувати прийом відкритого міжмовного зіставлення типу: у російській мові – в українській мові. Під час формування орфографічних умінь продовжується робота над удосконаленням навички вживати українські букви і, и, е, є, ї, ґ. Важливо формувати графічну й орфографічну пильність учнів, використовуючи відповідні віршовані тексти для зорових і зорово-слухових диктантів, а також уміння самоперевірки й самоконтролю записаного.

Правила, які мають складну алгоритмічну структуру (ненаголошені е, и, позначення одзвінчених приголосних у середині слів (боро[д´]ба)), збігаються за своїм змістом в обох мовах, тому основна увага має зосереджуватись на умінні діяти за правилом та збагаченні словникового запасу.

У 3-4 класах учні мають засвоїти слова, написання яких не збігається в російській і українській мовах, однак в українській мові не регулюється певними правилами. Такі слова потребують систематичного введення у вправи, які виконуються на уроці. Крім того, з метою перевірки якості засвоєння їх включають у перевірні й контрольні роботи. Такі слова подані у "Додатку 2".

Пунктуаційні вміння (уживання розділових знаків у кінці речення та всередині перед а, але (рос. но), а також у реченнях з однорідними членами) збігаються в російській і українській мовах, тому учні застосовують уже сформовані уміння вживати розділові знаки й під час письма українською мовою.

Оскільки на уроках української мови формуються всі види мовленнєвої діяльності, важливо, щоб учитель відводив необхідний час на їх розвиток, навчав працювати з довідниковою літературою, передусім словниками.



3 клас

Відомості з мови й правопису.

68 год. (2 год. на тиждень).

І. Мовленнєва діяльність (протягом року)

Сфери мовленнєвої діяльності:

особистісна (Я, мої друзі. Знайомство. Дружба. Роди́на);

навчальна (Класний колектив. Урок. Перерва (ігри, розваги). Бібліотека);

соціально-побутова (Дім (квартира). Магазини. Їдальня (шкільна). Кав’ярня. Народні звичаї, свята, обряди.);

природа (Пори року. Погода. Доба. Рослинний і тваринний світ).

професійна (Професії батьків та знайомих);

публічна (Місто. Село. Грошова одиниця. Транспорт. Екскурсії. Театр)
Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Розвиток аудіативних умінь

Учень (учениця):
Розрізнення слів російської й української мов, які мають спільне лексичне значення, але деякі відмінності у вимові.

розрізняє слова української й російської мов;


Сприймання та розуміння з першого разу, в окремих випадках з другого, зміст усних завдань учителя, інструкцій до вправ тощо.

сприймає і розуміє завдання та інструкції, які дає вчитель;


Слухання рядів слів, розрізнення і класифікація їх за певними ознаками (тематичними, лексичними, орфографічними, граматичними та ін.).

Виховання уваги до неправильно вимовлених звуків, неправильно вжитих слів (росіянізмів), закінчень, перекручених слів тощо.

  • розуміє лексичне значення слів, класифікує їх;

  • помічає і виправляє помилки у власному мовленні і однокласників;


Визначення слів із орфограмами у сприйнятих на слух реченнях, текстах.

  • визначає на слух слова з орфограмами;


Розрізнення за інтонацією розповідних, питальних, окличних речень.

  • розрізняє розповідні, питальні, окличні речення;


Сприймання й розуміння з першого разу на слух змісту невеликих текстів.

  • розуміє зміст текстів, сприйнятих на слух, відповідає на тестові запитання за їх змістом;


Визначення в текстах, сприйнятих на слух образних слів, синонімів й антонімів, слів, ужитих у переносному значенні, споріднених слів, слів з експресивними суфіксами тощо.

  • визначає образні слова і вирази, слова з експресивними суфіксами, переносним значенням тощо;


Визначення теми й основної думки сприйнятого на слух тексту, послідовності зображених подій.

  • визначає тему й основну думку тексту, послідовність зображених подій, явищ тощо;


Розрізнення в текстах, сприйнятих на слух, діалогу і монологу (без уживання термінів).

  • розрізняє в тексті діалог (розмова двох) і монолог;


2. Говоріння

Повторення та закріплення умінь, що формувалися в 2 класі.
Учень (учениця):
Культура усного мовлення. Закріплення умінь літературної вимови, форм звертання до однолітків і дорослих, етикетної лексики.

Інтонація мовлення, темп, сила голосу (на матеріалі скоромовок, віршів, казок, опрацьованих у 2 класі); умінь вести діалог.

Розвиток умінь говоріння у зв’язку із сферами мовленнєвої діяльності

  • правильно вимовляє звуки української мови;

  • ввічливо звертається до дорослих й однолітків;

  • вживає етикетну лексику;

  • вибирає потрібний тон, силу голосу, темп мовлення;

  • вступає в діалог і підтримує його;

правильно інтонує речення (репліки) в процесі усного мовлення;
Складання запитань і відповідей за змістом текстів, малюнків тощо. Пояснення значень слів.

запитує й відповідає на запитання, пояснює значення слів;


Розвиток умінь встановлювати соціальні контакти: вести діалог у зв’язку з ситуаціями, що виникають у класі, та уявними (на вулиці, у транспорті, в магазині, аптеці, бібліотеці тощо), а також за ситуативними малюнками.

вступає в соціальні контакти, розпочинає діалог і підтримує його;


Дослівне й вибіркове переказування невеликих текстів, сприйнятих на слух чи прочитаних самостійно.

переказує дослівно і вибірково (уривки) невеликі тексти, сприйняті на слух чи прочитані;


Формування умінь розповідати за окремим малюнком і серією, ситуацією (розповідь, опис, міркування), а також розповідати про себе, свою родину, подругу чи друга.

розповідає за окремим малюнком чи серією малюнків, за ситуацією в класі;

розповідає про себе, свою родину, друзів тощо.
3. Читання (на уроках мови)

Читання вголос художніх, науково-популярних та навчальних текстів (завдань, приміток, словників, таблиць, опорних схем) та розуміння їх.

Розвиток умінь:

Учень (учениця):

читає вголос тексти підручника;


читати мовчки й розуміти прочитане завдання, інструкцію, схему, текст вправи

читає мовчки і розуміє завдання, інструкції, схеми;


читаючи мовчки, швидко знаходити “зайві” слова в логічному ряду, групувати слова за певними ознаками

  • класифікує слова за певними ознаками;

читати речення тексту без розділових знаків, здогадуючись (за змістом), які це речення за інтонацією, встановлювати межі речень та правильно інтонувати їх

встановлює межі речень та правильно інтонує їх;
читаючи мовчки, знаходити в тексті слова з орфограмами, синоніми й антоніми, споріднені й багатозначні слова тощо, речення відповідного типу

знаходить у тексті слова з орфограмами, синоніми й антоніми, споріднені й багатозначні слова тощо та речення, різні за інтонацією і метою висловлювання;


доповнювати прочитане речення словами відповідно до змісту; читаючи, змінювати слова, подані в дужках, замінювати слова синонімами чи антонімами тощо.

доповнює прочитане речення, вживає слова у потрібній граматичній формі, замінює окремі слова синонімами чи антонімами;


4. Письмо.

Техніка письма й культура оформлення записів у зошиті

Культура писемного мовлення. Вимоги до ведення зошитів, культури записів.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка