Літературно-музична композиція «кобзарю! Твоя слава не вмре, не поляже!»



Скачати 120.16 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір120.16 Kb.

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ
«КОБЗАРЮ! ТВОЯ СЛАВА НЕ ВМРЕ, НЕ ПОЛЯЖЕ!»


Мета заходу:

повторити і узагальнити матеріал про життєвий та творчий шлях Шевченка;

систематизувати знання творчості поета, збагатити запас учнів поетовими творами різних періодів; поширювати світогляд,

розвивати інтерес до творів Кобзаря,

виховувати почуття любові, пошани до Шевченка, його творчості.

Обладнання:

На сцені портрет Т.Шевченка, прикрашений рушником, калиною. Під портретом – дати життя і смерті поета. У вишиванках хлопчик і дівчинка на вишитому рушнику кладуть перед портретом хліб-сіль.
Дівчинка. Тобі, Тарасе, судилось незабутнім бути

На довгі, довгі роки.

Твій розум світлий і серце привітне

Залишаться в пам’яті нашій завжди.
Хлопчик. До землі вклоняємось низько

За любов до рідного народу,

За ласку, тепло і ніжність

До працелюбного люду
Пролог «І мене в сім’ї великій…»

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим , тихим словом

Вихід ведучих –Тарасюк Богдан і Чекман Діана

Ведучий

1.Щовесни, коли тануть сніги

2. І на рясті просяє веселка,

1. Повні сил і живої снаги

Разом. Ми вшановуєм пам'ять Шевченка

Ведучий 1. Ти, Тарасе, сьогодні

                   Нас зібрав докупи.

                   І зійшлися у цій залі

                   Шевченка онуки.



Ведучий 2

В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим ,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати вбита горем.

Ведучий 1

Двохсота весна ступила на землю від часу народження Тараса Григоровича Шевченка, устами якого немовби говорив Бог, що призначав своєму посланцеві порятувати український народ від загибелі задля майбутньої його, ще незнаної нам місії. Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка”  в Україні 2014 рік оголошено Роком Тараса Шевченка.




Інсценівка про Шевченка.

Козак. Здоров був, хлопче!

Тарас. А здорово, дядьку!

Козак. Ти хто такий, хлопче?

Тарас.  Я - Тарас, а по батькові Шевченком звуть.

Козак. А родина в тебе є?

Тарас. Я сирота: ні батька, ні неньки не маю, а брати мої та сестри весь день Божий мусять пра­цювати на панщині... Та знаю я від діда Івана, що не завжди був мій рід у неволі,.. Знаю, що колись мої предки, славні козаки, у саму Візантію в по­ходи ходили, бідних бранців християнських із бу­сурманської неволі визволяли. Славний був ко­лись козачий рід!

Козак. А де ж живеш, хлопче?

Тарас. В тому селі, що там унизу, в Кирилівці, що належить панові Енгельгардові.                                                      

Козак. Та, значить, це твоя Батьківщина?

Тарас. Не тільки це село моя Батьківщина. Бо мої всі і лани широкополі, і Дніпро поміж зелени­ми берегами, і голосні його пороги. Мій і Київ золотоверхий, і вся Україна - прекрасна - вся моя!

Козак. Вся кажеш?

Тарас. Вся, бо всю її люблю! А коли пісню дав­ню, думу козацьку заспіваю, здається, що цілий світ мій. 

Козак. А що ж ти тут у гаряче полуднє робиш?

Тарас. Ягнята стережу, та не свої. Але коли ви­росту, буду пісні-вірші писати про давню славу, про волю козацьку. Буду картини малювати, зма­люю всю красу України, щоб усі знали, що кра­щої за неї нема в усьому світі! .

Козак. Бачу, хлопче, ти той, кого я давненько шукаю! Ходи, зо мною! (Показує рукою). Оце, хлопче, давня воля спить. Це давня слава в зем­лю закопана. Міцно заснула вона, та не навіки. На те я й шукаю по всій нашій землі хлопчини, що розбудить її! І знайшов тебе, мій сину.. Осі тобі, дитино, золоте перо, бо не шаблею будеш давню славу будити, а оцим пером. (Дає Тарасу перо)
Ведучий 2

  І виріс він, і кобзу взяв,                      

 І струн її торкнувсь рукою

 І пісня дивна полилась,      



Сповита вічною тугою.
Ведучий 1

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Вудив зі сну, пророкував       

їм вищу і найкращу долю.
Ведучий 2

І він говорив для свого народу напрочуд просто, поетично про найголовніше, найболючіше, про красу природи і людини, її честь і гідність, про несправедливість, славне минуле, втрачену свободу, яку неодмінно треба повернути про любов до України , за ради якої був готовий на все.



Я так її, я так люблю,

Свою Україну убогу,

Що проклину святого Бога,

За неї душу погублю.


Ведучий 1

Слово поета росло з пісні і думи, з глибинного кореня народу і первісної чистоти духу. І заяскравіло воно на верховинах світової слави мудрістю пророка й поетичним ясновидством, і його вогнистий знак виписав на небесах вічності праведні письмена: Україна і Мати-Україна.


Л.Костенко. «Кобзарю!»

Читає учениця 8 класу Субботович Дарія.


Кобзарю..."


Кобзарю,
знаєш,
нелегка  епоха
оцей  двадцятий  невгомонний  вік.
Завихрень  -  безліч.
Тиші  -  анітрохи.
А  струсам  різним  утрачаєш  лік.

Звичайні  норми  починають  ст́аріти,
тривожний  пошук  зводиться  в  закон,
коли  стоїть  історія  на  старті
перед  ривком  в  космічний  стадіон.

А  як  же  ми,  співці  краси  земної?
Чи  голоси  у  нас  не  заслабі?
Чи  не  потонуть  у  вітрах  простору?
Чи  сприймуть  велич  нової  краси?..

Тарас  гранітний  дивиться  суворо:
-  А  ви  гартуйте  ваші  голоси!
Не  пустослів'ям,  пишним  та  барвистим,
не  скаргами,
не  белькотом  надій,
не  криком,
не  переспівом  на  місці,
а  заспівом  в  дорозі  нелегкій.
Бо  пам'ятайте,
що  на  цій  планеті,
відколи  сотворив  її  пан  Бог,
ще  не  було  епохи  для  поетів,
але  були  поети  для  епох! 

Ведучий 2

Шевченків «Кобзар» – це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою.


Учениця…. класу ………………читає поезію "Беру "Кобзар"

П. Воронько

Кобзар”

Беру “Кобзар”, як світу сотворіння, –

Його я знав іще за букваря.

Це мати неписьменна за начиння

купила на базарі “Кобзаря”
Вона начиння дві зими в’язала –

І віддала за книжку.

З тих часів

Мені святими тая лава стала

І той куток, де я за книгу сів.
Тепер коли і сам пишу я книги

Понад усе болить мені за те,

Аби перо не стало стержнем дзиги

у грі пустій, бо йдеться про святе.
Де слово повне правдою земною

І силою народу - трударя,

Аби завжди стояв переді мною

Шевченків образ – геній “Кобзаря”
Ведучий 1

«Кобзар» є немов факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, що освітлює цілий новітній розвиток українського народу. «Кобзар» творився Шевченком у діалозі з Богом, а життя Ісуса Христа – було ідеалом.


Ведучий 2

Поет дав розіп’яти себе за народ і Україну, Христос – за людство. Поет розумів, що обравши свій важкий хрест боротьби, треба нести його до кінця.



О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

Ведучий 1

Шевченків «Кобзар»… Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозинку, найменший стогін простої людини.


Ведучий 2

А духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

Тому Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Тарас Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених. Всіх українців він згуртував, збирав до купи і єднав у один великий український народ.
Ведучий 1

І досі Тарас Шевченко закликає своїм словом любити рідний край, брататися сильному зі слабшим, бути справедливим, чесним.

Нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся історія наша, все наше буття .
Ведучий 2

Ставши класиком України, Шевченко став класиком для всіх народів.


Ведучий 1

Шевченко мав сильних попередників в українській літературі, але незважаючи на це, він став її справжнім основоположником. Завдяки йому українською мовою були написані твори, які мають світове значення.

Англійською мовою читає учениця ….. класу …………………..

I was thirteen. I herded lambs
Beyond the village on the lea.
The magic of the sun, perhaps,
Or what was it affected me?
I felt with joy all overcome,
As though with God....
The time for lunch had long passed by,
And still among the weeds I lay
And prayed to God.... I know not why
It was so pleasant then to pray
For me, an orphan peasant boy,
Or why such bliss so filled me there?
The sky seemed bright, the village fair,
The very lambs seemed to rejoice!
The sun's rays warmed but did not sear!
But not for long the sun stayed kind,
Not long in bliss I prayed....

А зараз ми послухаємо цю поезію в оригіналі
Мені тринадцятий минало.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали.
Чужі ягнята до води
I ведучий

– Постать нашого національного генія – винятково велична, творчість – всеосяжна, пророча, сучасна.


II ведучий

– Товща часу не в змозі притлумити гостру актуальність його Слова для кожного з наступних поколінь.


Учениця … класу читає поезію Шевченка "І виріс я на чужині" .
I ведучий

– Для багатьох поколінь українців Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія всеприсутності, всезрозумілості і всезнання про нього.


II ведучий

– Але то лише ілюзія. Насправді Шевченко – явище велике і вічно живе – невичерпне, нескінченне, незупинне.


Поезія В.Самійленка «На роковини смерті Шевченка».
Умер поет! І струни голосні
Порвалися, замовкнули навіки.
Ми стали сиротами, і, сумні,
Ми понесли у серці жаль великий.
І довго плакали... І от тепер
Щороку згадуєм сумну пригоду.
Але чи справді вмер він? Ні, - не вмер!
Поет живе в серцях свого народу!

Його душа в святих його словах
Одбилася акордами смутними;
Вона живе і в тих благих сльозах,
Що над його піснями пролили ми;
Вона живе, вітає поміж нас
Надією на щастя, на свободу;
Любить народ навчає кожний час -
Поет живе в серцях свого народу!

Поет живе! Ми слухаєм його:
Ми чуєм заповіт його священний -
Учитися, кохати край стражденний
І не цуратись рідного, свого.
І всі ми, скільки є, в душі своїй
Клялись тих дум не зраджувати зроду,
І справдимо ми заповіт святий, -
Поет живе в серцях свого народу!

Ведучий 1.

Живуть, Тарасе любий, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово.

Воно налите невгасимим яр-вогнем,

Навіки коване з дзвінкої криці.

Ведучий 2.

Не вмре повік святе твоє ім’я!

Йому , як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!
I ведучий – Покоління поколінню про тебе розкаже
II ведучий – І твоя, Кобзарю, слава
І і ІІ ведучий разом Не вмре, не поляже.
По закінченні звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Тобі, Тарасе!


Тобі, Тарасе, судилось незабутнім бути

На довгі, довгі роки.

Твій розум світлий і серце привітне

Залишиться в пам’яті нашій завжди.


До землі вклоняємось низько

За любов до рідного народу,

За ласку, тепло і ніжність

До знедоленого люду.


Твої мрії збулися: Україна вільною стала,

Але багато лиха зазнала.

Доля гірка її нині спіткає,

Та й спокою ще досі немає.


Злагоди нема – тільки гнів панує.

Розлад і чвари господарюють.

Нема поваги між людьми.

Сонце не встає із пітьми.


Добро не посміхається нікому,

Десь бродить, а не йде додому.

Хіба такою ти хотів бачити свободу,

Сину українського народу!?


Хіба такою має бути воля:

Довга, жадана і важка?

Гіркою була твоя доля.

Але я вірю, що наша буде не така.


Багато діток в нас росте розумних,

Що прагнуть миру й доброти ,

Що  хочуть кращими бути ,                  

Разом дійти до спільної мети.


А мета у всіх проста:

Щоб не було війни,

Щоб брат брата не вбивав,

Щоб всі щасливими були.


Матіяш Зоряна Ярославівна, вчитель української мови та літератури



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка