Лукаві замашки Павло Добрянський точка опори



Сторінка6/8
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

БУДЯК

А все вона, весна, наробила. Ну, хіба не пустунка! Посудіть самі всю землю квітом-рястом заквітчала, а Стратіонові Комашці будяка приткнула.


- Непорядок, Ніно Юхимівно, - дорікнув Стратіон двірничці. - Під моїм вікном будяк росте.
- А ви його, Стратіоне Лукичу, сапкою- та за пліт!
- Чого я, а не ви? Хіба я в жеку гроші отримую? Того дня Комашка завітав до начальника жеку - Під моїм вікном виріс будяк.
- Так зрубайте його, - почув у відповідь.
- Дозвольте, шановний, - до глибини душі образився Стратіон. - А для чого ж тоді двірничка? До речі, вам, як начальникові, слід звернути увагу на її негідну поведінку вона також примушує мене будяка нищити!
- Чоловіче добрий, - скривився начальник. - Вам що, робити нічого? Он люди з серйозними справами чекають.
- Зрозуміло! - наїжачився Комашка. - Кругова порука, значить!
А наступного дня пішов шукати справедливості у вищу інстанцію- міськкомунгосп. Але й там його висміяли. Гадали, спекалися Комашки. Та помилилися - Стратіон воїн витривалий. У нього тактика така навіщо свої нерви колошматити (нервові ж клітини не відновлюються), як на те е чужі. Аркуш паперу, кулькову ручку, конверт - і ламайте собі голови.
А скарга є скарга на неї треба реагувати.
- Товариші, - лине голос у жек з телефонної трубки, - розберіться з Комашкою.
Начальник жеку на те
- Ніно Юхимівно, робіть щось із тим нещасним будяком!
Двірничка перекласти розпорядження на чужі плечі не може, бо ж вона крайня, - іде до Стратіона Лукича. Та тепер у Комашки спрацьовує гонор - він вимагає, аби проблема будяка була вирішена на вищому рівні
- Без авторитетної комісії і не з'являйтесь!
І знову у вищі інстанції летять скарги. А будяка, як речовий доказ, Комашка старанно підживлює мінеральними добривами, щовечора поливає. Оскільки ворог не дрімає, біля будяка на ланцюгу бігає здоровенна вівчарка.
А дні летять, а з вищих інстанцій невдоволений голос
- Врешті-решт, розберіться з Комашкою! І дайте письмову відповідь!
Лиш аптекарі потирають руки
- Ще такого попиту на валеріанку та валідол, як цього року, не було!
Із жеку вирушає авторитетна комісія. Ще півгодини - й Комашка святкував би перемогу.
- А бодай би ти здох! - трагічно заволав Стратіон. - Жінко, поглянь, що цей псисько наробив зачепив ланцюгом будяка і з корінням вирвав! Стільки на мінеральні добрива та на папір грошей угатив!
...Біля сатиричного вікна «Вони ганьблять честь нашого міста» діалог
- То що за тип із будяком?
- Хіба не знаєте? Це ж знаменитий Стратіон Комашка!
- А-а, цей може..

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Фіаско з будяком приголомшило Комашку так, що він ходив сам не свій. А тут ще й сусід Михайло Деркач, як на злість, сидить вечорами біля вікна й усміхається.


- У меле й зарплата нівроку, маю достаток. Але щоб отак знічев'я біля вікна стовбичити, ще й зуби шкірити!.. - брала Стратіона злість, і він не знаходив собі місця куди ж дивиться і що випильновує сусід? Повернувшись з роботи, Комашка ховався за кущем бузку і довго спостерігав за ним. Зрештою прийшов до висновку, що погляд Михайла Деркача скерований на леваду.
Таке відкриття ще більше заплутало карти, і Комашці довелося сантиметр за сантиметром обнишпорити леваду, аби виявити предмет сусідової зацікавленості. Не знайшовши нічого, Стратіон впав у відчай помітно схуд, втратив сон. Так би й зсохся на пні, якби не один випадок. Зустрів якось Деркача у вагоні, коли їхав з Коломиї, і повів таку розмову
- Що воно за часи пішли по сусідству мешкаємо і так рідко зустрічаємось. Обкрадаємо себе, Михайле Сидоровичу, мало на природі буваємо. Тим більше під боком левада, що не побувати там просто гріх.
- А навіщо туди ходити, коли я з вікна все бачу. Я до цього вже так звик, що коли хоч день не зустрічаюся з левадою, не слухаю соловейка, вірите, чогось ніби бракує.
Десь за тиждень після цієї зустрічі прибігли додому захекані хлопчаки та в один голос
- Татку, татку, що ми на леваді бачили! Дядько Комашка з отакенною тичкою за соловейком ганявся.
Коли Михайло Деркач виглянув увечері з вікна - знайомої левади не побачив. Бо простір між Комашковою та Климчуковою хатою хтось завісив старою рядниною.
Замість соловейка на подвір'ї хихотів Стратіон Комашка.

НЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЯК ГАДАЛОСЯ

Після оцієї оказії з соловейком ішов Комашка містом і мало не співав - так йому на душі стало весело. Біля одного з будинків нараз побачив гурт людей. У центрі стояла незнайома блондинка. Стратіон підійшов ближче.


- Уявляєте, - ніяково посміхалася жінка, - ненароком причинила двері - ключі лишилися в квартирі, а я... - При цьому вона чомусь глянула на Стратіона такими небесними очима, що той відразу забув і про день народження дружини, і про гостей, які мали скоро зібратися.
- Треба зламати двері - іншого тут не придумаєш, - вніс пропозицію один чоловік і вже було збирався запропонувати свої послуги.
- А на щось мудріше ви не здатні? - осік його Комашка. - Покажіть-но ваше вікно, - і він подарував найніжнішу посмішку блондинці. - Можете вважати, що ми вже з вами у кімнаті й попиваємо каву!
- З таким животярою через кватирку? - хихикнув хтось із гурту, збагнувши, що Комашка збирається лізти саме туди.
- Не твого розуму справа, - огризнувся Стратіон, хапаючись за віконну раму. Затим витягнув руку вперед і разом з головою пропхав її у кватирку, чудернацько хвицьнувши ногами... Але за хвилину з жахом відчув, як його живіт ніби щось лещатами здавило. Найенергійніші спроби просунутися бодай на кілька міліметрів ні до чого не привели Комашка вибився із сил і песимістично сповістив
- Далі не піду!
- Який жах! - розширилися небесні очі. - Що ж я тепер чоловікові скажу?
Ця інформація смикнула Стратіона назад, але й тут на нього чекала невдача - друга лопатка в'їлася у виступ віконної рами.
- Здається, я засів капітально! - поділився він новиною.
- Ще мені тільки цього бракувало, - забігала блондинка і так смикнула Стратіона за ноги, що той од болю в суглобах аж заревів. - Хто вас просив з отаким черевом у кватирку пхатися?
Людей ставало все більше й більше.
- А чого того пузаня у кватирку понесло? - допитувалися одні.
- Не знаєте чого? - відповідали інші. - Працювати не хочуть - звикли за чужий рахунок.
Комашка відчув грозу, яка ось-ось мала пронестися над ним, і, зібравши останні сили, загорлав
- Громадяни, я не винен!
- Винен не винен - міліція розбереться. Враз із гурту вийшов якийсь здоровань.
- Не пропадати ж чоловікові, - мовив докірливо. - Ану, хлопці, взяли! Р-ра-а-аз! Два-а-а! - ледь встиг скомандувати, як Комашка разом із віконною рамою гепнувся об землю.
Опритомнів аж у лікарні, коли хтось заходився розпилювати віконну раму, що тугим обручем вп'ялася у Стратіонове черево.

«ДУЕЛЬ» З ОЧКАРИКОМ

Погода була не льотною, і Комашка їхав в одне з північних міст поїздом. Віз з роботи термінові замовлення на якийсь завод. Сидів у вагоні, а з голови й досі не виходило нагадування начальника


- Ви ж там, Стратіоне Лукичу, оперативно щоб одна нога тут, а друга - там. Самі знаєте, як це для нас важливо!
Скориставшись нагодою, Комашка прихопив з собою здоровенного чемоданюру з часником.
- Там його, - напучувала дружина, - з руками хапають!
Зійшов на невеликій залізничній станції - треба було пересідати на інший поїзд. Як і передбачав, чекати довелося цілих чотири години. За цей час, згідно з розробленою дружиною програмою, треба було на базарі купити кілька пухових хусток, щоб потім, збувши їх удома, виручити гроші за дорогу.
«Воно то так, а як же з чемоданом? - оглядався на всі боки Стратіон. - Понаставляли цих автоматів. А хто гарантію дасть, що все буде ціле?»
Та робити було нічого - мусив тягти чемодан до камери схову, бо часу лишалося обмаль. Уже біля самих камер впала підозра на юнака в окулярах.
- Бач, очкарик! Удає, ніби газету читає, а сам очима так і стриже. Думає, мудріший усіх! - Стратіон скидає плаща й прикріплює його до ручок двох автоматів - вийшло щось на зразок намету. Залазить туди і шепоче - Скажімо, наберу я цифру, але ж це з успіхом може зробити й очкарик. Гм! Хіба що зашифрую спочатку кожну літеру числовим значенням. Затим помножу отримане число на роки дружини, тоді поділю на свою зарплату! Ну що ти на це скажеш, очкарику? - зловтішне вигулькує з-під плаща. - Слідкуй, слідкуй, я такий ребус утну, що в носі засвербить!
Довгі математичні комбінації привели до десяткових дробів.
- Ану, вилазьте громадянине! - пошкрябав хтось по плащі. - Чим займаємося? - козирнув міліціонер, коли Стратіон виповз із-під плаща.
- Як бачите - кладу речі в камеру схову.
- Куди їдете?
Комашка назвав станцію призначення.
- Ваш поїзд годину тому відійшов.
- Не може бути! - закричав Комашка.
- Чого ви його слухаєте? - обурювалися пасажири. - Такому здорованю каміння вергати, а він по камерах нишпорить!
Наступного дня Комашка сідав на поїзд із порожнім чемоданом (часник довелося здати в магазин) і лаяв хлопця в окулярах на чім світ стояв.

РОЗПРАВА

Таких бурхливих зборів у цій установі ще не було. Воно й не дивно, бо Комашка і до цього добряче в'ївся в, печінки співробітникам. А коли прислали листа з міліції, терпець увірвався.


- Ганьба! Дожитися до того, що лізти в камери зберігання за чужими речами! - докоряли з усіх боків.
Рішення зборів було одностайним - винести Комашці громадський осуд і позбавити квартальних преміальних.
Громадський осуд Комашка ще сяк-так міг стерпіти, а преміальні- ні! Такого він не прощав нікому і ніколи. Прийшовши додому, одразу склав список критиканів. Першим значилося прізвище
Юхима Шкварочки, того самого, котрий запропонував зборам не виплачувати йому преміальних.
Якось Комашка із Шкварочкою зійшли з автобуса і пішли центром міста.
- Що там гріха таїти, - веде своєї Комашка, - носив я каменя за пазухою після отих зборів, переконався, що дарма, - добрий ти, Юхиме, чоловік. Як собі хочеш, а мушу нині тебе почастувати.
- Не гнівайся, чоловіче, але я скоро повинен бути в аеропорту син з невісткою прилітають.
- Тож чудово, годинку посидимо - й поїдеш, - рішуче взяв його під руку і повів додому.
Випили.
- Як настоєчка? - підливаючи в чарки, допитувався Комашка.
- Нічого.
- Домашня, на двадцяти травах настояна, - Комашка знав, яку настойку приготувати.
По хвилі Юхим підводиться з-за стола і невпевненим кроком прямує до виходу.
- Е-е, ні! .Я тебе, приятелю, одного не відпущу! - доганяє його Комашка вже надворі і веде у скверик. - Сідай отут, а я таксі впіймаю.
Через якийсь час недалеко від скверика зупиняється спецавтомобіль. До лавочки, на якій сидить Юхим Шкварочка, прямують міліціонери
- То що, чоловіче, поїхали? - беруть того під руки.
- Мені не по дорозі...
- Громадянине, не будемо розводити дискусії - розберемося на місці.
- Тепер, голубе, доводитимеш на роботі, що ти не верблюд, - зловтішне хихикнув Комашка. І коли переконався, що Шкварочку таки повезли, преспокійно побрів додому.

ЗАТЬМАРЕНА РАДІСТЬ

Суботній день застав Стратіона в розчудесному настрої і досі в очах сценка, як міліціонери ведуть Шкварочку.


Взявся рукою за край, аж там щось хрусь - вода фонтаном до стелі. Наліг грудьми на кран, де там - вода ще дужче б'є. Біжить до телефону
- Негайно висилайте слюсаря - кран вирвало!.. Що? Театр, кажете? До дідька мені ваші спектаклі! У мене свій кра-ан!.. Алло-о, жек? Громадянин Комашка турбує...
Кидає трубку і біжіть на кухню назустріч йому пливе «ескадра» кухонного причандалля. Поки все виловив, з'являється на дверях чолов'яга з цигаркою в зубах - представився слюсарем Цвіркуном.
- М-да! - скрушно похитує головою. - Треба міняти, а тепер цих кранів із свічкою не знайдеш.
- Таке скажеш - їх у магазинах хоч греблю гати!
- Милості прошу - ідіть, купляйте.
- Ну-ну, не гарячкуй, - примирливо кладе руку слюсареві на плече. - Я ж задарма не хочу.
- Ну, хіба вже, як для вас... Є тут у мене бронзовий - думав собі -поставити. Затягне на п'ятірку.
- Бери трояка і ні копійки більше! - взяла злість Стратіона.
- Трояка за бронзового крана?
- Бери, поки даю!
- Не дасте ви - інші дадуть, - слюсар починає складати інструменти.
А тим часом вода в квартирі прибуває і прибуває.
- Ставиш чи ні? - задирає голову Комашка, щоб вода в рот не налилася.
- Не на лякливого натрапили, - виплюнув воду Цвіркун і вплав побрів до дверей. Розчинив їх - з бурхливим потоком вилетів надвір.
- Ну, паразит! Ти мене запам'ятаєш! - погрозив кулаком Стратіон і побіг до сусідів викликати... міліцію.

ЧАРІВНА КУПЮРА

Одного разу лихий підсунув Комашці на очі невикористаний автобусний проїзний квиток, що випадково потрапив у сміття.


- Мільярдерша! - накинувся Стратіон на дружину. - Так усе хазяйство піде догори дном! Ану, підрахуй, скільки ми з тобою грошей проїздили! - І Комашка сам засів за підрахунки.
Вийшла кругленька сума. Відтоді він «урізав» витрати на харчі, наклав табу на проїзд комунальним транспортом. Правда, не ходив на роботу пішки, а їздив, як і раніше, автобусом. Тільки тепер він винайшов оригінальний спосіб у стосунках з кондукторками.
Коли якось кондукторка запропонувала взяти квиток, Комашка поважно простягнув їй купюру вартістю у сто карбованців.
- Ви що? - здивувалася та. - Шукайте дрібніші - у мене немає здачі.
- А в мене не водиться дріб'язку, - гордо пояснив Стратіон.
- Заплатите іншим разом, - примирливо мовила кондукторка.
Наступного разу Комашка старався сісти в інший автобус.
Тепер він чувся, як у бога за пазухою. Правда, час од часу завдавало клопоту конопате дівчисько, котре нещодавно стало їздити цим маршрутом. Та Комашка не з лякливих - кілька разів присоромив її, і тепер уже й ця тримає язика за зубами. Здавалося б, можна святкувати тріумф. Та раптом сталося несподіване. Якось під час чергової зустрічі з тим дівчиськом Комашка звичним рухом простиг легендарну купюру, а кондукторка взяла її. Натомість витягла з кабіни водія целофановий мішечок з мідяками.
- Візьміть здачу, тут дев'яносто дев'ять карбованців, дев'яносто п'ять копійок. Можете не рахувати! - іскрився у її очах глузливий усміх.
Такий поворот справи ошелешив Комашку. Він отетеріло лупав очима то на целофановий мішечок, то на кондукторку. Опам'ятався, коли пасажири вибухнули дружним реготом.
- То ви трудову людину на глум берете! - кинувся Стратіон до дівчини. - Поверніть мої гроші!
- Хіба ж вони в мішечку чиї? - і оком не моргнуло дівча.
- Оддайте мою сотню!
В автобусі зчинився рейвах. Поки пасажири боронили кондукторку, водій викликав міліцію.
«За хуліганські вчинки у громадському місці громадянина Комашку Стратіона Лукича оштрафувати на п'ятдесят карбованців. Матеріали про його поведінку направити за місцем роботи», - Рішення було одностайним,

НОВОСІЛЛЯ

Стратіон задоволене робив оглядини кімнат нової квартири, що виміняв.


- Красота! - гукнув він з балкона. - Тепер заживемо, як у раю!
- Добре, що отих клятих сусідів позбулися, - зраділа дружина.
Того ж вечора Комашка зробив зауваження сусідці, щоб пса тримала в кімнаті, бо він тявкає під його дверима. Іншому сусідові в найкатегоричнішій формі заборонив користуватися магнітофоном, третього, поверхом вище, попередив щоб той не човгав пантофлями по підлозі, бо в Комашки нерви розхитані.
Одним словом, за кілька тижнів увесь під'їзд обурювався
- Де оцей тип на наші голови взявся?!
Тоді Комашка вирішив їх провчити - дванадцять півнів поприпинав на балконі, а сам, наче бог на хмарині, возгсідав біля них. Наступного ранку півні навперебій вдарили своє голосисте «Ку-ку-рі-і-ку-у-у!» Першим, кому здали нерви, був поет Гіленко. До нього з вранішньою зорею любила завітати муза. Півняче галасування явно сполохало богиню, й обурений поет постукав до Комашки в двері.
- Я людина інтелігентна, і курники мені заважають, - почав лагідно.
- Ах, пардон, - ковзнув Стратіон у відповідь глузливим поглядом. - Завтра я влаштую солов'їний гай - для вашої музи.
Нахабство Комашки підняло на ноги всіх сусідів - вранішній штурм його дверей чимось нагадував взуттєвий магазин, де тільки-но подали на прилавок наймодніше жіноче взуття.
Коли гамір ущух, - сусіди розійшлися на роботу, - Комашка апетитно поснідав і подався до міста. Повернувся додому в піднесеному настрої, розкрив коробку, витяг зелену гумову жабу й поклав на балконі. Ефект перевершив усі його сподівання. Ледь він качнув повітря- жаба застрибала. Перелякані півні зчинили такий лемент, що перехожі мимоволі дерли голови на балкон.
Відтоді, перш ніж іти на роботу, Стратіон лякав щоденно лівнів жабою і довів сусідів до того, що ті поскаржилися куди слід.
Товариський суд був невблаганним - Комашку знову оштрафували і зобов'язали ліквідувати птахоферму на балконі.
Та недалекозорі сусіди святкували перемогу ранувато, бо не знали, що Стратіон не з того десятка, який легко здається. Він записав півнячий лемент на магнітну плівку і щоранку «транслював» концерт через динамік. А сам лежав на дивані - і тоді щасливішої од нього людини не було ні на одному материку нашої планети.

КОМАШКА ЗАЛИШАЄ АВТОГРАФ

Худий, виснажений, з забинтованою рукою, сидить Комашка в скверику й розповідає


- Карпатські гори - це вам не наші горбочки за містом, там такі висоти, що як глянеш - одна гора аж під хмари сягає, друга ще вище. Щоб не збрехати, Говерла кілометрів зо три з гаком заввишки...
- Географія свідчить - дві тисячі п'ятнадцять метрів над рівнем моря, - поправляє Комашку дідусь, котрий сидить на лавочці поруч.
- Де Крим, де Рим, а де попова груша! - приндиться Стратіон. - Одна справа рівень моря, друга - подивитися на неї там.
- Там вона ще нижча, - взявся доводити дідусь, але на нього зацитькали.
- А візьміть ви камінь - там камінь твердіший од нашого, факт! Вийшло таке як приїхав я туди, то найбільше вподобав екскурсії. Раз повезли нас аж на Закарпаття, у старовинний замок. Величезна така кам'яниця - не знаю, якому дідькові стрельнуло в голову стільки цегли на неї вгатити! Так ото якраз у цьому замку й трапилося таке, чого я ніколи собі не можу простити. Ледь встигли переступити поріг замку, як наша братва кинулась по залах той на стіні своє ім'я видряпує, інший шмат штукатурки одколупує на сувенір, третій зі стіни мозаїку здирає. Стою я, дивлюся, і горло жаль стискає ну що було прихопити бодай паршивенького цвяха. В одного типа я мало не на колінах ножа просив - не дав. Так я тоді і поїхав додому з ні з чим. А- як хотілося залишити про себе згадку хай би знали, що Стратіон Лукич по світу білому роз'їжджає, до культури, можна сказати, горнеться. Ось тоді-то я зробив для себе серйозний висновок і вже наступного разу придбав у магазині зубило, сокиру та молоток... З цим інструментом уже не розлучався в жодній екскурсії. І як то кажуть, на висоті. Поки наші екскурсанти іконостас роздивлялися, я встиг під бородою Миколи-чудо-творця своє прізвище вирізьбити.
- Зі всього видно, ви активно відпочивали, - мовив хтось глумливо.
- Го-го, у мене бували і ще вищі злети! У горах, скажімо, я не такий номер одколов. Бачу - на височенній крутій скелі крейдою написано «Тут побував Зюзик Тютька зі Львова!» Ну й дурисвіт ти, Зюзику, - спершу подумав собі. - Піде дощ - і з твоїх «мемуарів» біла юшка потече! А потім стало брати і мене за живе. Якийсь там Зюзик на видному місці, а ти, Стратіоне, - в тінії Не місце на скелі якомусь Зюзику! - поклявся я собі. Придбав альпіністське причандалля, запасся харчами і за роботу взявся. Риск великий - один необережний порух - і ніхто кісточок не позбирає. Тижнів зо два довбав гранітну породу - он ще й досі мозолі не зійшли. А вийшло так, як і задумав. Замість Зюзикового напису тепер навічно викарбуваний у граніті мій «Од Стратіона Лукича Комашки привіт прийдешнім поколінням!» Були наміри ще й лев'ячу голову внизу додовбати, та путівка закінчилася.
- Наступного року поїдете і додовбайте, - глузливо радили Комашці.
- Обов'язково, - відповідав Стратіон Лукич. - Я вже й зараз сплю неспокійно - у думках довбаю...

НЕБЕЗПЕЧНО ОТРУЙНИЙ

Ощасливити прийдешнє покоління лев'ячою головою перешкодив Комашці наглий випадок. На заміській дачі він обніс свій город дротом, а як достигали полуниці, для певнішої безпеки підвів туди ще й струм високої напруги.


Кілька днів тому пішов нарвати полуниць, - на базарі вони якраз у ціні, - і ненароком торкнувся дротів. Поки «швидка» мчала до лікарні Стратіонів прах, його душа у вигляді Комашки номер два влетіла до приймальної Саваофа з направленням, де чорним по білому писалося «...За неблаговидні діла мирськії направляється у геєну огненну строком на півстоліття. Опісля чого протягом двох віків вишкварювати на чавунній сковорідці. Витоплений жир, як небезпечно отруйний, закупорити в герметичний посуд і додавати до смоли найзапеклішим грішникам за особливим розпорядженням Вельзевула...»
Для секретарки Марії Магдалини відвідувачі з отакими направленнями - не дивина. Чого-чого, а подібних типів бачила. Вона лінивим поглядом зиркнула на папір, та
- Ви переплутали адресу геєна огненна у пеклі, тридцять шостий корпус.
- Спасибі, розрадили, - зміїлася усмішка в кутиках Стратіонового рота. - Ніби я сам того не знаю.
- Чого ж ви хочете?
- Як незаконно ображений, прошуся на прийом до Саваофа!
Позіхаючи, Марія Магдалина пояснила
- Вседержитель велів нікого не пускати. - І вона відвернулася до вікна, даючи цим зрозуміти, що розмови на цю тему ні до чого не приведуть мовляв, чоловіче, не стовбич тут, а шуруй, доки трамваї ходять, як кажуть земляни.
Комашка, як бувалий із бувалих, уперся на своєму
- Скажіть йому, що Стратіон Лукич Комашка з землі прибув і на єдиного отця, сина та святого духа уповає...
- Я вам, здається, нормальною мовою відповіла - бог зайнятий.
- Ну, це ми ще побачимо! - кинувся до дверей Стратіон, та секретарка спритно, як і на землі, перетяла йому шлях.
- Хочете, щоб я райську охорону викликала? - вороже дивилася вона на Комашку. Комашка круто змінив тактику.
- Тоді, рибонько, - заграв Стратіон улесливою посмішкою, - замовте за мене слівце Саваофу. Я задарма не схочу, - ми, земляни, вміємо віддячувати симпатичним секретаркам.
Потік його красномовства перебив дзвінок, і Марія Магдалина зникла за дверима.
Саваоф сидів на підвищенні й дивився метеорологічну карту планети Земля.
- Знову понаплутували, - шкріб п'ятірнею густу сиву бороду. - Доведеться преподобного Ферапонта на пенсію відсилати - геть службу водопостачання занедбав... Ну куди ж це годиться в одні місця стільки води поналивав, що аж жаби крякають, а в інші - ні крапельки. Сам же ходить та галасує про перевиконання плану! - Марія Магдалина мовчала, бо знала, що старий мусить виговоритися. Так воно й було. Саваоф ще довго бурмотів над картою, аж тоді перевів ласкавий погляд на секретарку - Підготуй, Марисю, наказ про попередження Ферапонта, а святому Петру - вліпи догану з попередженням.
- А цьому за віщо, господи?
- Та он доповіли тільки-но знову біля райської брами заснув. І що мені робити з оцим склеротиком? Звільнив би, та шкода... А ти, Марисю, усе квітуєш? - ласо подивився на стрункі ноги секретарки. - Нікого немає? - кивнув у бік приймальної.
- Там якийсь чоловік на прийом проситься, - Марія Магдалина лукаво блимнула небесними очима. - Стратіоном Лукичем назвався, ще й Комашкою.
Саваофа з підвищення наче вітром здуло.
- Хто-о-о? Комашка?! - заблимав розширеними зіницями. - Гоніть! У три шиї гоніть його звідсіля! - А коли Марія Магдалина вийшла, зв'язався з райським міністерством транспорту - Ілля-пророк? Катай сюди на колісниці з архангелом Гавриїлом - і Комашку прямо в пекло! Під розписку здай його, розпроклятого!
 Як не грозився, як не впирався Стратіон Лукич, та його силою запхнули в огненну колісницю і доставили в пекло. Чорти ніжно взяли Комашку на вила та й бовтнули у спеціальний казан з горячою смолою під інвентарним номером 65285/18-ГИ.
- Харцизяки! - сплюнув гарячою смолою Стратіон. - Ну, постривайте! - погрозився у бік чортів кулацюрою. - Я вам тут жизню влаштую!
Довго Комашка не давав про себе знати зачаївся і потай од чортячого ока гриз зубами край казана. А як вигриз дірку настільки, що мав неабияке поле зору, став спостерігати, його погляду не уникнув жоден чортячий порух, повз його вуха не пройшло кожне необережно сказано чортами слово. І вже через місяць на столі Вельзевула з'явилася отака заява «Ввірену вам установу під широковідомою назвою пекло роз'їдають безпорядки
а) про яку продуктивність праці можна вести мову, як графік роботи в пеклі не існує, здача вахт не реєструється, та й чорти під казанами палять, коли їм прибандюриться;
б) зверніть найсерйознішу увагу на техніку безпеки - не зреагуй я на вила, котрими пришелепкуватий чортяка мішав смолу, - залишився б без очей;
в) не все гаразд і з кадрами. Судіть самі, що це за спеціалісти, котрі цілими днями грають
в азартні ігри та підперчують свій лексикон такими зворотами, що під казанами вогонь гасне;
г) а постачання! Хіба це умови? Раз я вже в казані - попрошу обслуговувати на належному рівні! Що виходить насправді є смола, немає дров. Те й друге знайшли - за вогнем бігають, мов чорти;
д) звертаю увагу на грубість як попросив у старшого чорта, начальника зміни, книгу скарг, той тицьнув мені дулю під самісінький ніс;
е) не секрет, що в пеклі процвітає хабарництво. В казан, інвентарний номер 65283/19-ГИ, із мого взяли чотири відра гарячої смоли. Внаслідок цієї махінації температура в моєму казані впала до плюс 865 градусів по Цельсію, що є грубим порушенням пекельної технології... Дивись пекельний статут параграф 126, абзац 2. 754. 276 у редакції інквізитора Антоніо від 2485 року...»
Далі Вельзевул читати не міг - ним почало трясти, як у пропасниці. Шпурнув паперами
- Дідька до мене! - гримнув ратицями по столу. - Живим чи мертвим!
- Слухаю вас, ваша чортяча превелебність, - трясся по хвилі заступник Вельзевула, передчуваючи грозу, бо таким лютим ще свого повелителя не бачив.
А той кресав пекельними очима й наступав на свою жертву
- Хто смів споганити мої володіння оцим смердючим Комашкою? - вхопив дідька за бороду і смикнув до себе.
- Ілля-пророк з архангелом Гавриїлом привезли. Вони клялися, що мають на те ваше усне розпорядження.
- Клялися! А в твоєму казанку щось вариться? - втелющив Вельзевул свого заступника ратицею межи роги. - Щоб за хвилину цього типа в пеклі не було!
- Куди ж його, ваша чортяча превелебність? - врешті вдалося дідькові вивільнити свою бороду.
- У рай негідника! - затупав ратицями Вельзевул і так заскреготав зубами, що заступника наче вітром здуло.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка