Любко Дереш Культ



Сторінка16/17
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.55 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Раптом у голові з'явився голос.

9.

Банзай

"Ну от, настала та хвилина, а я й досі не знаю, що мені робити! Підкажіть, гей, ви! Ну де ж ви?!!" — Банзай перебував у граничному стані паніки. Голос із трансценденції наказував чекати, чекати і бути уважним, бо він сам усе зрозуміє, але вже пізно чекати! Вже прийшла та година, Година для Маґії, справжньої Маґії, і всі ставки зроблено, а фігури на Полях Всевишнього давно готові зробити свої ходи, АЛЕ ВІН ВСЕ ЩЕ НЕ ЗНАЄ, ЯК МАЄ ПОБОРОТИ КОРІЯ!

Корій вигукнув своє сакральне прокляття, і Дарця зникла. Зникла, незважаючи на його обійми, він не вберіг, не вберіг, не вберіг її, хоча обіцяв...

— Ну що, Банзаю, — поцікавився Корій, наблизившись майже впритул до Юрка. — Ти готовий? Ти готовий побачити мого пана?



Не встиг він відкрити рота, як Корій блискавично, наче ракета, подолав останні два метри, заперечуючи всю ньютоно картезіанську модель Всесвіту одним рухом. Він сильно штовхнув Банзая, але не фізично, а на якомусь тоншому рівні.

(дике ревіння вітру)

Банзай / Азатот

Навколо них розстелився хаос, рухливий динамічний хаос, що затікав через пори в центр мозку і перевертав усі уявлення про порядок. Банзай загорланив зі всієї сили, бо хаос розривав його на атоми, заперечував існування внутрішньої структури.

[ну, як, Банзаю? Подобається? Зараз стане іще краще!]

(Пгн'гул мгу'улнаф Йог Сотот! Вар'гар Йог Сотот й'аи'нг'нгах! Х'і л'геб!!! Вах'г г'нлах Йог Сотот геб'л и'х! Ая нга'а гтха'ат огтхд'аі'ф 'нгахн'г аі'й)

Диявольське носове наспівування древніх заклинань літаній чавило його. Ці звуки дивним чином володіли Силою, Юрко відчував, що вони викликають реальні зміни довкола нього.

Зненацька відбулося ЩОСЬ — немов пробій діелектрика. Азатот витягнувся трубою, як хобот, але витягнутись трубою — це лише метафора, бо насправді витягувався він не у трьохвимірному просторі, а десь крізь реальність, попід реальністю, сполучаючи мостом Око Хаосу і новий, невідомий йому світ.

Юрко відчув, як щось

(Корій)

схопило його у тісні кліщі й поволокло вглиб труби. Від колосальної енергії, що бушувала у покрученому вимірі, він ледь не позбавлявся глузду. Енергія затікала у свідомість і прагнула розірвати його на шмаття.

(ну де ж ви, друзі? ШО МЕНІ, НА БІСА, РОБИТИ?)

('кталфв Йог Сотот гій'я'гі! Гій'ягі! Гій'ягі!!! )

Він кулею був вистрелений у чужий світ далекої погаслої зірки, де мешкав в екзилі Великий Хробак Йог Сотот.

Банзай / болота Гтха'ата

[Ти на болотах Гтха'ата, Банзаю! Тішся, бо ти побачиш мого пана!]

Банзай далі й далі кричав, бо жах, що сковав усе його ка, був найчистішою, найрафінованішою емоцією, що будь коли переповнювала так само сильно, як тепер. Те хворе, неправильне та прогниле місце, ці болота Гтха'ата були вимочені у квінтесенції страху, і Банзай, позбавлений тіла, будучи чистою свідомістю, відчував це у десятки тисяч разів сильніше. Але, крім того, він сходив з розуму від паніки, він не мав уявлення, що повинен робити, як повинен витримати цей процес, Бій між Відкриваючими й Закриваючими, коли супроти нього такий збожеволілий чаклун. Він летів над безконечними просторами боліт, затягуваний Силою Корія,

(стань чародієм, стань ним, і ти зможеш чинити йому опір)

летів під багряним небом, небом, на якому не було видно ані зірок, ані Сонця, ані жодного іншого небесного тіла, лише вбивча червінь, що кольором нагадувала свіжоздерту шкіру. Внизу тьмяніли лихі болота, де ворушився мул, а повітря в цьому світі прорізав низький гуркіт, а водночас — і високий писк, наче соло на електрогітарі.

(н'ган на'а хфро' гн'гаа)

Титанічний поштовх миттю випхав його з червоних небес у паруюче місиво рухомого багна. Банзай зненацька відчув знайоме роздвоєння: нагадав собі, що якось уже лежав так, тонув у цьому мулі, але чоловік у військовій формі миротворчих сил врятував його.

Тепер не було ніякого чоловіка. Свідомість кричала в паніці, у безвиході, хочеш чинити Корієві опір, стань чародієм, повір у це все, але для Юрка це був не більше ніж панічний крик розуму.

(встань)

Він наказав піднятися собі, і щось відірвало його від липучого болота. Він висів у повітрі, оповитий міазмами, він чув запах тварини, великого звіра, що вийшов на полювання. Корій десь сновигав навколо, а Банзай наказав собі

(я можу літати за власним бажанням, куда хачу, туда й лєчу)

летіти.

[де ти? Вийди, Корію!]

[розплющ очі, кретине! Ти можеш мене бачити!]

Юрко напружив свідомість (це виявилося дуже важко — звуки розсіювали увагу, вони несли тривогу й жах), уявив собі, що має в голові м'яз, який здатен напружуватись. І справді, перед його очима постав у мерехтливому польоті Корій, ніби випущений з підземелля демон.

Звук наростав, і болото, здавалося, пульсує.

10.

Дарця / сновидіння

[Дарцю, ти повинна відчинити Двері у свідомості. Ти їх бачиш, напружся достатньо — і ти їх відкриєш]

[хто ти, чому я маю тобі вірити?]

[я друг, повір на слово, ми вже зустрічалися, тисячі років тому]

[як мені потрапити до коледжу? Я мушу допомогти Банзаєві]

[це сновидіння, а ти вмієш підкоряти сновидіння. Підкори його]

Дарця напружила свідомість, збираючи у кулак усю свою силу волі; вона уявила так чітко, як могла, вхідні двері до "Шкури Оленя".

[а тепер іди туди]

Образ перед заплющеними очима чіткішав, набирав кольорів і гостроти зображення. Дарця розплющила очі, і перед її носом була точнісінько та ж картина, що й перед внутрішнім зором.

(Двері, далі Двері в голові)

— БанзА А А А Ай!!! БанзА А А А Ай!!! — заверещала вона, вбігаючи в коледж.



11.

Банзай / болота Гтха'ата

Банзай відчув, як перескочив на вищий щабель сприйняття, у гіперпростір, підреальність боліт Гтха'ата. Він відчував, що тоне без відповідей у голові, паніка здавила йому горло.

Корій вдарив його, від чого сприйняття знову повернулася на звичний рівень. Вони обоє кружляли в повітрі, підбираючись один до одного, Корій — з перемогою в душі, Банзай — весь у паніці.

Корій ще раз ударив його, від чого Банзай випав у непроникну темряву на кілька секунд.

Болото під ними задрижало і випустило зі свого черева Потвору.

Отямившись від удару, Банзай відчув, що його накриває хвилею незбагенного ляку. Корій своїми безупинними атаками (кожен удар звучав у свідомості, як постріл грому, дуже болісно й виснажуюче) не давав можливості напружити погляд і роздивитися бодай щось. Але враз старий зник.

Юрко озирнувся. Ним безбожно теліпало від безпричинного переляку, а повітря набирало нечуваної наелектризованості. Потужні розряди проскакували між небом і болотом, блакитні та німі. Повітря темніло. Не небо від заходу сонця (його тут не було), а саме повітря, стаючи важчим, густішим, напруженішим.

Банзай глянув назад і дико заревів від жаху.

Із болота вилазив сам Йог Сотот, Ткач Тіней, Великий Причинний Хробак, що біду накликає. Він не міг добре бачити потвору, тому що форма вислизала від сприйняття, людська свідомість, що постійно інтерпретувала кожну річ, перетворюючи на щось зрозуміліше та доступніше, уперше зіткнулася з проблемою, і відразу ж дала збій. Він відчував, що насправді бачить лише вершину чогось КОЛОСАЛЬНОГО, що, можливо, займає цілу зорю, а може, у мільярди разів більше, — можливо, сама є цілою реальністю водночас.

Мозок оскаженів від страху, тому що бачив велетенського блідого хробака, нескінченного у часі й просторі, живу, кошмарну вічність, блідо прозору, покриту щетинками потвору хробака, представника окремої раси, цивілізації, раси настільки чужої людині й чомусь живому взагалі, наскільки це можливо.

Банзай відчував СВІДОМІСТЬ, РОЗУМ тієї істоти, набагато вищої, древньої, яка сама по собі була богом, вічністю і началом Зла. Він кричав, кричав, КРИЧАВ, незважаючи ні на що, тому що один вигляд цього пожирача вимірів підсував розум на небезпечну відстань до прірви безумства.

(щоробитищоробитиНУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ МЕНІ НАСТАВ КІНЕЦЬ Я НЕ СПРАВИВСЯ НЕ ЗРОЗУМІВ ЩО МАЮ РОБИТИ НУ ПОРЯТУЙТЕ МЕНЕ!!!)

Його паразілувало в екзальтації жаху, неземному релігійному екстазі перед цим потворним, незбагненним та неймовірним богом.

Йог Сотот злинув,

(який же він величезний!!!)

і Банзай був певний, що це всього лиш верхівка мега айсбергу, що заточений тут у вигнанні.

Корій раптово скрутив його, а сам і далі вигукував свої прадавні заклинання. Банзай силкувався вирватись, але марно.

(НУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ???)

Несподівано Юрко відчув дивне клацання в голові, дуже голосне і справжнє. Ніби він до цього пробував читати книжку в повній темряві, а хтось клацнув вимикачем, і в кімнаті запалало світло. Він зрозумів.

Йог Сотот кинувся на скручену жертву, притриману для зручності капланом. Зараз він проковтне Закриваючого і вийде в новий світ.

За пару секунд до того, як Великий Хробак зжер Юрка Банзая, той осяяно і з дивною полегкістю збагнув: це не мав бути він, не йому судилося бути Закриваючим, далеко не йому, Закриваючим був...

Але Йог Сотот пошматував його ка і зжер.

12.

Корій / болота Гтха'ата

Він шаленів з дикої радості, і навіть флюїди жаху, що струменіли від його пана, не могли зашкодити цим веселощам. Банзай мертвий, ніщо і ніхто не перешкодить Великому Хробаку Йог Сототу вилізти у буденну, тривіальну реальність і привнести у неї нотку паніки та жаху.

Корій намагався не дивитись у бік пана (від цього у старого траплялися психози), але почув його Голос, повну протилежність

(і яку спорідненість!)

до того Голосу, який траплялось чути різним пророкам.

[ТО НЕ БУВ ВІН!!! ТО НЕ ВІН!!! НЕ ВІН, КРЕТИНЕ!!! ТО НЕ БУВ ЗАМИКАЮЧИЙ!!!]

Що?

Корієву радість враз відсікли ножем. Він задер голову до кривавих небес і прокричав:

— ТІ ПАДЛЮКИ ГРАЛИ НЕЧЕСНО! ВОНИ ПІДСТАВИЛИ НЕ ТОГО! ВОНИ МУХЛЮВАЛИ, МЕРЗОТНИКИ!



"А хто ж тоді?" — подумав Корій.

Ну звичайно ж — наше ціпятко!

Він залишив відкритим прохід в Азатот для пана, залишалось прочинити Двері в підвалі, в уявному коридорі поза простором — і Йог Сотота не зупиниш.

Корій, лютий, як диявол ("Ніхто, тим паче такі старі пердуни, не сміє мене ДУРИТИ!"), обріс іскорками блакитних розрядів, перетворюючись на живу комету, роздер тканину реальності, викривлюючи простір між болотами Гтха'ата й Азатотом, і чимдуж рвонув туди у пошуках Дарці.

13.

Дарця / сновидіння

[ми не могли сказати до останньої хвилини, хто буде Закриваючим, тому робили вигляд, що ним стане твій товариш]

[що зараз із ним? Де він?]

Однак голос уже замовк, тільки Двері в голові немовби розбухали, ставали реальнішими, живішими.

Дарця чула біду, велику біду, і знову розмазувала сльози по щоках.

Не грало ролі, у сновидінні вона чи в реальному житті, той коридор, який вони бачили, і так існував, незалежно від коледжу, у позачассі. Вона бігла коридорами, достоту як сам Корій; не усвідомлюючи, Дарця залишала по собі розбиті жарівки. Вікна вибухали назовні й осипалися скляним дощем там, де щойно вона пробігала, зарюмсана і залякана, але з єдиною думкою: застати десь там її Банзая.

Дарця вбігла у дівчачий гуртожиток і влетіла у підвал.

Коридор був там, звичайно ж, він повинен там бути. Коридор між нашим Всесвітом й Оком Хаосу, Азатотом, куди зараз перелізав Йог Сотот.

Дарця вбігла туди, і невідомо було — вчасно, а чи запізно. Велетенські двері в кінці коридору під коледжом були відчинені навстіж — ожила метафора, через яку пролазили товсті щупальця Йог Сотота.

Вона перелякано закричала, бо із воріт тягнулися товстенні мацаки, покриті великими присосками; у щілину поміж воротами і мацаками зазирало прездорове сіре каламутне око.

Дарця кинулась назад, до виходу, і потрапила прямісінько до рук старого Корія.

1.

Дарця / сновидіння

Корій стис її за руки й виштовхнув. Дарця миттю перенеслася поверхом вище, в коридор дівчачого гуртожитку.

— От так, ціпятко! Так помирають курочки! — злісно вигукнув Корій, притуливши до Дарці палець. Блакитна іскорка перестрибнула на неї і відкинула до кінця коридору. Дарця застогнала, бо, на відміну від Корія, була із плоті й крові.



[Дарцю, привідкрий Двері в голові, лише трішки]

Вона довірилась голосу і подумки ледь ледь зрушила двері. Крізь щілину почало витікати біле світло. Дарця уявила собі, що міцно тримає Корія довгими руками. Вони перенеслись іще на один поверх вище. І ще на один,

[що ти намагаєшся витворити, ціпятко моє? Татко зараз скрутить тобі карк]

наступним рівнем виявився дах. Вона стискувала Корія уявними руками так міцно, як лиш могла. У сновидінні так само лютувала шалена хуртовина, замітаючи все на біло. Площа перед коледжем добре продувалася, і весь сніг був розметеним попід стіни, оголюючи зацементовану землю.

Дарця заплющила очі й прочинила Двері ще на якихось півпальця.

Їй ставало погано, тому що енергії з за Дверей виходило забагато. Корій шарпався, бурмочучи древні слова.

(геб'л г'гхех н'гая Йог Сотот нг'нгая гій'я нхоф'л)

Корій вивільнився з Дарчиних пут і кинувся на неї.

Він відірвався у затяжному стрибку від землі, збираючись наскочити їй на груди і вирвати серце.

[тепер гратимемо в мої ігри!]

Вони зісковзнули у

Сновидіння / глибше

Корієве сновидіння, яке він тримав напоготові. Ті ж Мідні Буки, той же коледж, але не більше — довкола старого будинку була непроглядна темрява порожнечі.

[ну як? Мені прикро, але ти помреш молодою, моє ціпятко!]

Старий стрибнув на неї, але не долетів, розтанувши у повітрі.

Дарця злякано озирнулась. Вона чула його присутність, десь тут, коло неї, він причаївся, невидимий простому оку.

Несподівано Корій вилетів із порожнечі, весь окутаний чорною пеленою, як сутаною, і кинувся на неї. Дарця запищала й мимоволі Двері в її голові на мить, не більше, відчинилися навстіж. Сновидіння Корія розтануло, а

Дарця / сновидіння

сам він безпорадно був зажбурений у дальній шмат даху.

Дивне біле світло в голові по особливому діяло на Дарцю. Здавалося, що вона, нарешті, відчинила велику, напхану добром комору, до якої ніяк не могла підібрати ключа. Світло допомогло знайти потрібний ключ. Дарця розчинилась у повітрі, з'явившись відразу за Корієвими плечима. Вона вся зайнялася холодним білим світлом, освітлюючи темряву та віхолу довкола.

Вони танцювали на вершечку даху посеред досконалої асиметрії сніжинок. Від її світляної оболонки відривалися невеличкі блискавиці, які вражали Корія в голову. Дарця напружилася сильніше, і все довкола задрижало, опливаючи, немов воскові фарби.

Корій закричав в аґонії. Він глянув на Дарцю, спопеляючи її поглядом. Її світло згасло, проте

2.

Дарця / коледж

довкола було вже не Корієве сновидіння, а буденна реальність. Корій також обріс м'язами і шкірою, судини і нервові волокна проросли крізь м'ясо, мов коріння пирію, він був змушений зробити це, підкоряючись нестримній силі, що стояла за дівчиськом, яка рвалася до нього Ззовні.

Він гнучко кинувся на Дарцю, але та подумки відчинила Двері приблизно на чверть, і білосніжна сфера вибухнула довкола неї німим спалахом, осліпюючи Корія. Каплан стрибнув у її керунку, але чиїсь невидимі руки підхопили його і вистрілили вперед, як гарматним ядром, за межі даху, на студене бетонне подвір'я.

Повністю виснажена, Дарця впала на коліна і залишками сили повернула

3.

Дарця / сновидіння

сновидіння. Вона спустилася на саме дно — в тунель.

Дарця зазирнула у корієвий коридор. Від побаченого продер шкіру мороз: ворота для Йог Сотота виросли до нечуваних розмірів, високі й широкі, наче багатоповерховий будинок.

Великий Хробак протискувався крізь них, розсіюючи довкола себе кристалізуючий жах, розмахуючи блідими волохатими мацаками. Він уже заповнив дві третіх коридору, і пролазив далі. І далі. І ДАЛІ.

Дарця — втомлене, знесилене дівча у мокрому від налиплого снігу светрику — міцно заплющила очі й добре добре роздивлялася двері.

А потім одним порухом думки відчинила їх навстіж.

Вибухова хвиля білого світла змела спершу всю її свідомість, а потім прорвалася крізь очі, рот, ніздрі, кожну пору її тіла назовні.

І Дарця побачила, як осипається реальність — немов розбите дзеркало, що опадає шматками, зникаючи у вічності. Вони перенеслися у простір поза всіма реальностями, у місце, де відбуваються Ігри на Полях Всевишнього, у
4.

Битва / макрокосм

макрокосм.

Дарця була стороннім глядачем, а точніше — ДВЕРИМА, які випустили у макрокосм незвідану силу, що жила в білому світлі.

У просторі поза всякими стінами і дерима, просторі в Не Бутті зійшлися дві сили. Вона бачила енергії (вона втратила відчуття будь яких меж, меж між внутрішнім та зовнішнім, собою та Ними, тими надпотужними силами), протилежні одвічно ворогуючі енергії, що в черговий раз зійшлися у двобої.

Вона бачила Йог Сотота, Великого Хробака, бачила його остаточну форму безконечності, блідого нескінченного щетинистого Хробака, Ткача Реальності і Володаря Тіней.

І ще Дарця бачила Волинкаря при Воротах Зорі, бачила Його правдиву форму також, зрозуміла протилежність Його енергії.

Була битва Сил, і вона бачила, як проносяться довкола них у шаленому вирі галактики, туманності, Всесвіти та Реальності, усе Буття оберталося довкола цієї битви, неначе довкола єдиноіснуючої Осі у всіх часах і вимірах.

А потім потік білосніжного світла посилився, шматуючи Дарцю своєю колосальною потугою, і Волинкар при Воротах Світанку почав танцювати свій древній танець, Танець Створення Світу, і біле світло вибухнуло, руйнуючи, змиваючи і очищаючи геть усе,

даючи народження нової зірки, і нового світанку. І Дарця бачила Його, у вирі ангельських звуків хору, що гучнішав у передчутті Дива,

бачила Волинкаря при Воротах Зорі.

5.

Дарця / коледж

Вона була повністю знеможена, лежала на холодній, мокрій цементній підлозі закритої дівчачої душової підвалу. Вона віднайшла тіло Банзая — білки очей чорні від потрісканих судин, кров із вух, кров із носа й рота. Дарця лягла тут же, коло Юрка, заклавши його холодну руку на себе, так, наче він її обіймає. Вона голосно плакала, ревіла, як мале дитя, притулялась до Банзая, але той чомусь не відповідав взаємністю. Дарця цілувала його в губи, але ті посіріли, стали сухими і холодними, як і руки.

6.

Корій

Ромко Корій дуже повільно приходив до тями. Він підніс голову (шалений біль прострілив наскрізь шию, віддаючи у груди), змів з одежі уцілілою рукою наметений сніг і спробував піднятися.

Засичав від болю, але все ж таки став на рівні ноги. Усе підборіддя було залите тепер уже засохлою кров'ю; Корій не відчував тіла, лише гарячі імпульси болю, то з руки, то зі спини чи карку. Волосся (воно стало сивим сивим, як осінній дим) злиплося разом із намерзлим снігом у важку крижану кірку.

(Дарця)

Так, треба було за будь яку ціну віднайти Дарцю, те ціпятко, якому сам час скрутити карк. Сила залишила його, пішла у землю, поки він лежав на цьому холодному бетоні, вмерзаючи у нього, розливаючи по його сірій поверхні власну кров. Його власну кров, чорт забирай!

Він рушив усередину коледжу. Було вже пізно, перша ночі, не раніше; усі повтікали, дізнавшись про карантин, тож ніхто не заважатиме. Гріш тому ціна, хто не може завершити почате.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка