Люблю Вітчизну я свою, вона найкраща в світі



Скачати 95.43 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір95.43 Kb.
Урок на тему:

Люблю Вітчизну я свою, вона найкраща в світі

Загальнопізнавальні цілі:

  • поглибити знання учнів про нашу державу – Україну;

  • збагатити знання дітей про символи та звичаї, обряди українського народу;

  • ознайомити з народними символами, їх значенням;

  • пробуджувати пізнавальні інтереси щодо історії рідного краю;

  • сприяти розширенню світогляду дітей;

  • вчити бачити красу рідного краю;

  • вчити примножувати, шанувати здобутки українського народу;

  • збагачувати словниковий запас;

  • виховувати любов до рідного слова, народної мудрості;

  • виховувати патріотичні почуття до рідної землі і її народу.


Вчитель: Коли ви, діти, тільки народилися, то першим побачили усміхнене обличчя матері, відчули ніжність її погляду і тепло її рук. У перші хвилини, у перші дні життя - це було для вас все – весь всесвіт. Та пройшли тижні, місяці і навколо материнського світу почав виростати інший світ. Ви почали впізнавати інших членів родини, згодом ви пізнали свою кімнату, хату, садок і рідне подвір’я. А далі світ для вас ставав все більшим і більшим: ви побачили красу своєї вулиці, свого села та сусідніх сіл. І ви вже зрозуміли, що світ з кожним днем стає все більшим і багатшим, ніж був учора. І настав той час, коли ви зрозуміли, що те все, що вас оточує, то є Україна - ваша Батьківщина.

(На середину виходять мати з дитиною)


Дитина. Моя Україна – широкі простори,

Поля і левади, долини і гори…

Молитва і пісня, і слово натхненне


  • Матусю, з чого ж почалась Україна для мене?

Чи з пісні тієї, що в небо злітає?

Чи з рідної мови, що звуками грає?

А чи з Отченаша, що мати навчає?
Мати. – І з пісні, дитино, що в небо злітає,

І з рідної мови, що звуками грає,

З тієї молитви, що мати навчає

Твоя Україна тебе починає.


1

Я хотів, шановні знати: Україною , що звати?

Я нікого не питавсь, сам узяв і здогадавсь.

Україна - це Карпати, це Дніпро й біленькі хати,

Сад у нашому дворі, ліс та річка вдалині.

Зайчик, що стрибає в лісі, рижа білка на горісі,

І мої усі казки, і з малюнками книжки.

Україна – мама й тато, інших ще людей багато.

То виходить, що і я – Україна є моя.
Моя Батьківщина – це хата й калина,

Що виросла біля вікна.

Моя Батьківщина – це вся Україна,

Що в цілому світі одна!

Моя батьківщина – це села й містечка,

Й верба, що спустила гілля.

І річка красива від нас недалечко…

Уся наша рідна земля.


Моя Батьківщина – це вишеньки цвіт,

І верби над ставом, й калина.

Моя Батьківщина – це мрії політ,

Це рідна моя Україна!


Моя Батьківщина – це наша сім’я,

Затишний куточок і хата.

Це мама, татусь, бабця, братик і я.

Всі рідні і друзів багато.


Моя Батьківщина – ліси і поля.

Від них в нас і радість, і сила.

Це та найсвятіша і рідна земля.

Що кожного з нас народила.


На землі, де шумлять ліси,

Де гаї і родючі ниви,

Де в саду в сонці і росі

Зріють вишні, черешні і сливи.

Де калина цвіте біло-біло,

Верба коси свої розпустила.

Сонце пестить землю в блакиті

І синіють волошки в житі.

Тут домівка моя і родина,

Це моя, це моя Україна! 2

В мене в серці – Україна.

Тут – мій дім, моя родина,

Перше слово, перший крок,

Перший погляд до зірок.

Тут біжить моя стежина,

Посміхається калина.

Тут мені співає гай.

Україна – рідний край.



Вчитель. Батьківщина для вас, діти, починається з рідного села, якому цьогоріч виповнилося 600 років. Ви маєте радіти і пишатися тим, що живете і зростаєте саме тут, адже наше село дуже красиве і багате.
Багато гарних міст і сіл на світі,

Але мені миліш за все

Скоморохи – рідне село моє.

Таке прекрасне й дороге.

Живуть в нім люди: добрі, працьовиті,

І скажу по правді, всі талановиті.

Землю засівають і пісні співають,

Сади садять, тварин доглядають,

Вишиванки вишивають і вірші складають

Про ліси і гори, і про синє море.


Я так люблю своє село, що потопає у садах!

Куди б мене не занесло, сюди прилину, наче птах. Йому в любові я клянусь, його не зраджу, обіцяю.

Поїду десь та повернусь, бо місця кращого не знаю.

Тут Західного Бугу сплеск і солов’я спів невгамовний.

Глянь Господи! Яка краса! Щасливий вік дай всім і довгий.
Ой селом –селом зелено кругом:

У садках село втонуло,

Кожне дерево вдягнуло зелений шолом.

Ой селом–селом гомінко кругом:

Кожна пташечка співає,

Над квітками бджілка грає золотим крилом.

Вийду на поля: ой пахтить земля!

Мов співає рідна скиба

Пісню праці, пісню хліба, серце звеселя.
3

Вчитель. Україна – наша земля, наш рідний край. Вона в усьому, що нас оточує: в місяці, зорях, в кожному камінчику, деревці. Це – і зелена трава у дворі біля нашої хати, і сині волошки на пшеничному полі, і вигін худоби на зеленому лузі, це і червона калина під вікном, і багатство вишиванок і різноманітність милозвучних пісень. На сьогоднішньому уроці ми з вами будемо говорити саме про народні символи України та українців.

Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. Верба і калина – невіддільні атрибути українського народу. Нема України без верби і калини, говорять у народі. Верба – символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча, здавна це дерево українці вважають святим. Калина – символ рідної землі, символ крові та невмирущого роду, символ нескореності українського народу тому й на сорочках, весільних рушниках вишивали саме кетяги калини. Це ще й символ краси, кохання, щастя. Її використовували й використовують у багатьох народних обрядах, у народній медицині (плоди калини вживають при нервовому збудженні гіпертонічній хворобі, при застуді; свіжий сік використовують у дерматології та косметології; настоєм з квіток лікують захворювання горла, загоєння ран), про калину є багато загадок і прислів’їв, пісень і повір’їв, оповідань, легенд і віршів. Відомий український поет Т.Г. Шевченко настільки любив цю рослину, що у своєму «Кобзарі» слово «калина» ужив аж 385 разів. Його вірш, який став піснею ми зараз й заспіваємо: «Зацвіла в долині»

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Любо-любо стало, пташечка зраділа,

Пташечка зраділа і защебетала.

Калина втілює красиве і корисне. Отож посадіть калину хай прикрашає Україну.
Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.


Посадіть калину на городі,

Щоб заквітнула земля,

Із роси пречиста врода,

З неба – почерк журавля.


Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

Буде честь їй і хвала.

4

Посадіть калину коло хати,



Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.
Посадіть калину в чистім полі,

Хай вона освятить час!

Рід наш любить дуже Волю,

Хай же й Воля любить нас!

Посадіть калину біля школи,

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.
Вчитель: Рідна хата! Вона оспівана в піснях, оповита легендами і переказами, змальована майстрами пензля та слова. В одному з віршів такі слова: «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна…». Це образ колишньої української оселі. Зараз ми живемо у сучасних будинках, та біленька хата завжди залишиться символом добра і надії. У перлинах народної мудрості про отчий дім ми читаємо таке: - Дорога мені хата, де родила мене мати.

- Чим хата багата, тим і рада.

- Люди добі, то й хата тепла.

( Прослуховування та обговорення пісні «Мамина хатина» )

- Кожна людина не має права забути, безслідно покинути рідний поріг батьківської хати, з якого вона пішла у широкий світ.
Вчитель: Чи можемо ми говорити про Україну, не згадавши величезне розмаїття милозвучних пісень. Це зараз ми їх слухаємо хіба що по радіо, телевізору, на концертах. А раніше співучий український народ цілий день з піснею не розлучався. Ідучи працювати, працюючи і натомлені, повертаючись додому, люди співали народних пісень. Вкладаючи дитину спати, мама обов’язково співала колискову. Чи то вишиваючи на вечорницях, чи то працюючи на полі, чи пораючись біля кухні жінки співали про кохання, про любов до батьків, до рідної землі, про важку долю тощо.

Послухайте легенду про пісні України.

Легенда: «Соловей»

Повідали старі люди, що колись давно тая гарна птаха не жила на наших землях. Гніздилася вона в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов’ї дуже співучими, то літали по всьому світу, збираючи пісні різних народів для індійського царя, у саду якого вони жили. 5

Залетів колись один із солов’їв на Україну і сів спочити в якомусь селі. Всі люди на той час були в полі і село було німе.

- Що то за люди тут живуть, - подумав соловей, - ні тобі пісні, ані музики не чути?!

Але зайшло сонце і люди гуртом поверталися з поля додому. То тут, то там чулися пісні і соловей звеселів. Але пісні були сумними, бо тяжка праця за день забрала багато сил.

Тут соловей заспівав і звеселив тих людей. Забули вони про втому і так заспівали своєму заморському гостеві, що він сам собі не повірив.

З усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому принесені пісні. Але все те вже було знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікном заспівав соловей з України і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув і велів тому солов’ю співати день і ніч.

Зачудовані солов’ї навесні всі гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далекі краї. Саме на Україні вони висиджують своїх пташенят, щоб ті від самого свого народження чули найкращі у світі пісні.

(Діти разом з батьками співають віночок українських пісень)
Вчитель: Стародавніми оберегами дому були вишиванки, особливо рушники. Все життя українців пов’язане з рушниками. Колись не було жодної хати на Україні, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників, - казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї, любов до рідної землі, до любої мами. Старі люди говорили: «Не лінуйтеся, дівоньки, рушники вишивати, будете мати чим гостей зустрічати». Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності родини. Чим більше жінка вишила рушників, тим працьовитішою її вважали у народі.

Велика наша Україна і рушники в різних куточках по різному вишивають: хрестиком, насилуванням, гладдю, мережкою. У нас на Сокальщині прийнято вишивати геометричний орнамент хрестиком, різними кольорами та найбільш популярні рушники вишиті червоними і чорними нитками.

Рушники, щоб ви знали, є різні за своїм призначенням: побутові – ними користувались у побуті, для прикрашання – ними прикрашали оселю, та обрядові – їх вішали над образами і використовували в обрядах. Побутові мали такі назви: утирач – ним витиралися, стирачем витирали стіл, лавки, посуд. Обрядові були такі: божник або покутник (бо ікони колись вішали у кутку) – вішали над образами, кілковими прикрашали портрети, картини, фотокартки, дзеркала будь-що. До обрядових належать і весільні рушники.

Без вишитих рушників на Україні не обходився ні один обряд: він був і в обряді будівництва хати, і в хліборобських обрядах; його, як оберіг, дарували, виряджаючи в далеку дорогу; ним вшановували народження дитини, проводжали людину в останню путь. Хай цей прекрасний народний символ ще довго живе у наших хатах, як ознака великої любові до дітей, до батьків, до Бога, до всіх хто не черствіє душею.

(Прослуховування пісні «Ой, рушник-рушничок»)
Вчитель: Україна - найдорожча, наймиліша і найрідніша земля, на якій ви народились і живете; зустрічаєте росяні світанки, спостерігаєте захід сонечка ввечері. Це для вас тут навесні співають невгамовні солов’ї, цвітуть білесенькі сади, а чарівна осінь дарує найщиріші подарунки. Це для вас зима-чарівниця все обсипає інеєм, щоб здивувати і причарувати, наповнити серце любов’ю до рідного краю.
Люблю я в рідному краю

Пропахлі вітром колоски –

Таке чіпке безмежне поле,

І мамин хліб, і ті стежки,

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті.

Люблю Вкраїну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.
Я народилась в краю барвінковім,

Тут вперше глянула у небо голубе.

Тут дарувала мама колискові…

Як не любити, краю мій, тебе?

Мій рідний краю, я – твоя дитина,

Твій колосочок і промінчик я.

Цвіти красою, земле, Україно,

Моя чарівна сонячна земля!


Різні в світі є країни, різні люди є на світі,

Різні гори, полонини, різні трави, різні квіти…

Є з усіх одна країна, найрідніша нам усім.

То – прекрасна Україна, нашого народу дім.

Тут шумлять степи безкраї, наче вміють говорити.

Тут ясніше сонце сяє, тут солодше пахнуть квіти…

Різні в світі є країни, гарні є, є і багаті,

Та найкраще в Україні, бо найкраще в рідній хаті.




7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка