М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка2/18
Дата конвертації18.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

А



Абстракція (лат. abstractio - видалення, відволікання) - процес пізнавальної діяльності, який полягає в уявному виділенні одних властивостей предметів та явищ і відволіканні від інших. Абстракцією називають також і результат абстрагування. Абстрагування лежить в основі процесів узагальнення й утворення понять; існує також у виді чуттєво-наочного образу (креслення, діаграми, схеми, моделі і т.п.). Абстракція – момент цілісного процесу пізнання, спрямованого в остаточному підсумку на досягнення конкретного, тобто всебічного, повного знання. Процес формування абстракції відбувається в єдності з аналізом, синтезом, узагальненням, конкретизацією й іншими розумовими операціями.
Автоматизм (грец. automatos – самодіючий) - у психології єдиний безупинний розумовий, мовний чи руховий акт, що відбувається без участі свідомості. За рахунок автоматизму окремих дій людина одержує можливість зосередити увагу на якості виконуваної діяльності. Необхідна риса навичок до виконання досконало засвоєної дії.
Авторитарне виховання - виховна концепція, що передбачає підпорядкування вихованця волі вихователя. Придушуючи ініціативу і самостійність, авторитарне виховання перешкоджає розвитку індивідуальності в дітей і юнацтва. Часто призводить до виникнення конфронтації між вихователем і вихованцями.
Авторитет (нім. Autoritat, від лат. autoritas – влада) - беззастережне значення і вплив будь-якої особи, чи групи організації, засноване на знаннях, моральних достоїнствах, життєвому досвіді і традиціях. Розрізняють авторитет релігійний, політичний, науковий, педагогічний і т.п. У вузькому значенні – одна з форм здійснення влади. Для завоювання і зміцнення авторитету педагога вирішальне значення має єдність слова і діла у діяльності. Авторитет виражається у здатності носія авторитету направляти, не вдаючись до примусу, думки, почуттів і вчинків своїх студентів. У визнанні студентством за викладачем - носієм авторитету права на керівництво, у готовності виконувати його вказівки і поради.

Агресивне поводження (франц. agressif - зухвалий, войовничий, від лат. aggredior – нападаю) - дії, що мають метою заподіяння морального чи фізичного збитку іншим. Зустрічається з боку окремих зухвалих студентів і, навіть, деяких неврівноважених та слабко контрольованих викладачів. Мусить бути повністю вилучене із навчально – виховного процесу у вищій школі.
Адаптація (від середвіч. лат. adaptatio – пристосування, приладжування) - здатність організму пристосовуватися до різних умов зовнішнього середовища. В основі адаптації лежать реакції організму, спрямовані на збереження сталості його внутрішнього середовища (т.зв. гомеостаз). Адаптація педагога до аудиторії – це свого роду її подолання, оволодіння її увагою й інтересом, завоювання її поваги. Дуже рідко це вдається зробити без попередньої підготовки. Тут необхідна серйозна робота молодих викладачів з добору й осмислення матеріалу до занять, а також внутрішня робота, пов’язана з емоційним настроєм, формуванням переконаності в необхідності й правильності своїх дій.
*Акмеологія (грец. akme – пік, вершина, вища ступінь чого-небудь, що цвіте сила) - галузь наукового знання, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці її саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах самореалізації. Предмет акмеології - творчий потенціал людини, закономірності й умови досягнення суб’єктом діяльності ( індивідом чи об’єднанням індивідів) різних рівнів розкриття творчого потенціалу, вершин самореалізації. Задача акмеології – озброєння суб’єкта діяльності, що формується під час навчання у вищій школі, знаннями і технологіями, які забезпечують можливість його успішної самореалізації в різних сферах життєдіяльності, у тому числі й у галузі обраної професії чи професій. Специфічним методом акмеології є порівняльне моделювання поведінки і професійної діяльності в різних областях роботи, характерних для самореалізації творчого потенціалу зрілої людини на різних рівнях успішності. Для оцінки досягнутого рівня самореалізації суб’єкта діяльності в різних областях акмеологія розробляє спеціальні критерії, оціночні норми, що відповідають методам вимірювань.
*Аксіологія - теорія, що описує і пояснює людські цінності. Становлення аксіології як самостійної дисципліни було пов’язане з витісненням ціннісної проблематики з науки нового і новітнього часу. Для сучасної науки, основні ознаки якої оформилися після робіт Галілео Галілея (дослідження й експеримент, неодмінно пов’язані з процедурою вимірювання чого-небудь), світ позбавлений ціннісних визначень. Сам по собі для науки він не поганий і не гарний; чиста наука не говорить мовою цінностей; схвалювати і засуджувати, захоплюватися і жахатися – не її справа. Одначе в останні роки педагогічна практика прагне сприяти становленню у молодої людини гуманістичних цінностей (поваги до іншої позиції, необхідності рахуватися із обґрунтованою протилежною думкою, прагненням до пошуку компромісу тощо), позитивно ставиться до засвоєння студентством християнських заповідей.
Активна життєва позиція - свідоме, що ґрунтується на засвоєних моральних, цивільних і професійних переконаннях ставлення до громадського обов’язку, коли єдність слова і діла стають повсякденною нормою поведінки. Важливий орієнтир у навчально – виховній діяльності закладів вищої освіти. При активній життєвій позиції наявні здатність, воля й уміння проводити свої переконання у життя. Трансформуючи думки людей у вчинки, така позиція є найважливішим критерієм об’єктивної оцінки соціальної ролі особистості громадянина і фахівця, їх моральних і ділових якостей.
*Активні форми і методи навчання. Під активізацією навчальної діяльності мається на увазі цілеспрямована діяльність викладача, спрямована на розробку і використання таких форм, прийомів і засобів навчання, котрі сприяють підвищенню зацікавленості, самостійності і творчої активності студентів у засвоєнні знань, у формуванні умінь і навичок їхнього практичного застосування, а також у формуванні здібностей прогнозувати виробничу ситуацію і приймати самостійні рішення. Форма заняття - це система організації, внутрішня структура заняття, певний порядок його проведення. Метод проведення заняття – це спосіб передачі учням і студентам знань і їхнього засвоєння. Форми і методи діалектично пов’язані один з одним. З одного боку, за допомогою методів форми наповняються конкретним змістом; з іншого боку – форми впливають на якість самих методів. Активні методи, це такі способи і прийоми впливу, що спонукають студентів до розумової активності, до прояву творчого, дослідницького підходу у засвоєнні знань і умінь; викликають у них прагнення пізнати складну діалектику дійсності; домагатися самостійності в науковій оцінці явищ, фактів і подій та пов’язаних з ними практичних проблем. Приклади активних методів – проблемний метод, методи логічних і практичних завдань, а також діалог і дискусія. Активні форми навчання – це такі форми організації навчального процесу, що розраховані на колективне, публічне обговорення проблем. На активну взаємодію педагога та його учнів, живий обмін думками між ними. Вони націлені на вироблення правильного розуміння змісту досліджуваної теми, її зв’язку з практикою. Серед цих методів також відомі: лекція-діалог, проблемна лекція, ділова гра, ігрове виробниче проектування, мозковий штурм, диспут, проблемна співбесіда, проблемний семінар, тематична консультація (індивідуальна чи групова). Мета активних форм і методів навчання – глибоке засвоєння знань, вироблення стійких навичок їхнього застосування, формування на цій основі компетентної і діяльної особистості. Необхідна умова їхнього плідного застосування – висока теоретична підготовка, творчість і методична майстерність педагога. В ідеалі, в умовах вищої школи усі використовувані педагогами форми і методи навчання повинні бути активними. Тоді як інші (не активні) потрібно цілком виключати.
Активність особистості (лат. activus – діяльний) - діяльне ставлення людини до світу, здатність людини робити суспільно значимі перетворення матеріального і духовного середовища на основі освоєння суспільно-історичного досвіду людства; виявляється у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні. Інтегративна характеристика активності особистості – активна життєва позиція зрілої людини, що виражається в її принциповості і послідовності у відстоюванні поглядів, у єдності слова і діла.
Альтруїзм (франц. altruisme, від лат. alter – інший) - моральний принцип, що передбачає християнське ставлення до інших людей, безкорисливе служіння їм і готовність до самозречення в ім’я їхнього блага.
Аналіз (грец. analysis – розкладання, розчленовування) – прийом у процесі навчання, який полягає у вивченні кожного елемента чи сторони явища як частини цілого, розчленовуванні досліджуваного предмета чи явища на складові елементи, виділення в ньому окремих сторін. Взагалі аналіз існує у двох формах: розумових операцій і практичної дії.
*Аналогія в навчанні (грец. analogia – відповідність), вид розумової діяльності; виявлення властивостей одного предмета на підставі його подібності з іншим. Аналогія – один із загальнонаукових методів теоретичного й емпіричного дослідження. Метод, заснований на встановленні подібності між об’єктами (предметами, явищами, поняттями, процесами), за якими-небудь ознаками чи відносинам. За аналогією робляться висновки про властивості об’єктів. Порівнюючи далекі від життєвого досвіду студентів явища, з фактами, близькими їхньому досвіду, педагог допомагає їм засвоювати деякі важливі ознаки і властивості. У дидактиці розрізняють аналогію, що роз’яснює, каузальну, ілюстративну, аналогію відповідності, структурно-функціональну, а також аналогію систематичного характеру. Роз’яснююча - виконує пояснювальну функцію в навчально-виховному процесі, конкретизує знання, робить їх більш зрозумілими. Каузальна – сприяє встановленню причинно-наслідкових зв’язків між явищами, поняттями і предметами. При використанні ілюстративної аналогії застосовуються наочні схеми і моделі. Аналогія відповідності дозволяє переносити відносини з однієї системи в іншу на основі певного зв’язку між елементами систем. Структурно-функціональні аналогії застосовуються тоді, коли висновок може йти від подібностей окремих структур до подібності функцій і навпаки. Аналогія, що систематизує, спирається на спільність родової природи аналога й об’єкта вивчення, що входять при цьому в єдину систему. Аналогія застосовується в жорстко обумовлених, обґрунтованих ситуаціях і, певною мірою, щоб не спотворювати сутності досліджуваних явищ.
Андрагогіка (від грец. aner, род. падіж andros – доросла людина і agoge - керівництво, виховання) - одне з позначень галузі педагогічної науки, що охоплює теоретичні і практичні проблеми освіти, навчання і виховання дорослих. Поряд з андрагогікою у спеціальній літературі використовуються терміни «педагогіка дорослих» (внутрішньо суперечлива), «теорія освіти дорослих» і т.д. Вперше термін «Андрагогіка» застосував німецький історик освіти К.Капп у книзі про педагогічні погляди Платона (1833). У трактуванні теоретиків андрагогіка покликана розкривати закономірності, соціальні і психологічні фактори ефективної освіти, навчання і виховання дорослих, розробляти методичні системи навчально-виховної роботи з індивідами і групами індивідів у віці від 18-20 років до глибокої старості. Особливості розробки проблематики визначені характером педагогічного керівництва (керування) дорослими: сформованістю рис їхньої особистості, наявністю в них власного життєвого досвіду, культурними, освітніми, професійними запитами, перевагою процесів самоосвіти і самовиховання та ін. Як видно з наведеного, андрагогіка має пряме відношення до навчання і виховання студентства.
Антипатія - складне почуття індивіда, спрямоване на конкретну особу (вірніше, проти неї), що виражається у глибокій неповазі до об’єкта уваги. Антипатія – перший крок до більш сильного негативного почуття – ненависті. Вона веде в підсумку до серйозних конфліктів, тому що не буває однобічною – вона, як правило, обопільна. Тому педагога повинна насторожувати поява, у його стуентів, відкритої і стійкої антипатії один до одного. У той же час, антипатія – це, мабуть, єдиний афект, що властивий усім без винятку людям, але в різному ступені зовнішнього прояву. Почуття, протилежне антипатії – симпатія.
Аперцепція - залежність сприйняття нових відчуттів і вражень від минулого досвіду, запасу знань і загального змісту попереднього психічного життя людини, що у свою чергу є результатом впливу на неї зовнішнього середовища. Розрізняють аперцепцію стійку і тимчасову. Стійка – являє собою залежність сприйняття від світогляду, цінностей, рівня освіти, стійких інтересів людини, її психічного складу і т.п. Тимчасова характеризує залежність сприйняття від психічного стану людини в даний момент (її настрою, стану чекання і т.д.). Приклад аперцепції у навчанні – встановлення зв’язку нових знань зі старими в процесі оволодіння ними.
Афективна дія - дія, визначальною характеристикою якої є певний емоційний стан суб’єкта: його любовна пристрасть чи ненависть, гнів чи наснага, жах чи відвага. На відміну від ціле-раціонального поводження і подібно до ціннісно-раціонального, афективна дія має сенс не у досягненні якої-небудь зовнішньої мети, а у визначеності (у даному випадку чисто емоційному) самої поведінки, її характеру, пристрасті (афекту). Головне у такій дії – прагнення до негайного (чи максимально швидкого) задоволення пристрасті, що володіє індивідом: прагнення помститися, бажання «зняти напругу» та ін. За М. Вебером, така поведінка знаходиться «на межі» осмисленої і свідомо орієнтованої людської дії. Однак саме її «прикордонний характер» і позначає «граничний випадок» реальної людської поведінки, що ніяк не може бути запропонований як загальнообов’язковий зразок. Він лише дозволяє Веберові теоретично сконструювати «ідеальний тип» соціальної дії. Фіксує міру мінімальної свідомості індивіда, за якої дія перестає бути соціальною, людською.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка