М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка5/18
Дата конвертації18.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

З



*Забування - процес, що призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у пам’яті матеріалу, неможливості відтворити, а в крайніх випадках навіть пригадати те, що було відомо з минулого досвіду. Забувається в першу чергу те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини істотним. Деталі забуваються швидше. Довше зберігаються в пам’яті загальні положення і висновки. Матеріал, який закріплюється механічно, без достатнього розуміння й особистісного ставлення, забувається швидше.
*Завдання навчальне - вид доручення викладача студентам, у якому міститься вимога виконати які-небудь навчальні (теоретичні і практичні) дії. Систематичне виконання завдань сприяє засвоєнню навчального матеріалу.
*Задача діяльності - мета діяльності, що поставлена у певних умовах і може бути досягнута в результаті визначеної структури діяльності, до якої входить:

- предмет діяльності (праці) - те, що суб’єкт має до початку своєї діяльності і що підлягає трансформації у кінцевий продукт;



- засіб діяльності (праці) - об’єкт, через який відбувається вплив суб’єкта на предмет діяльності, чи на те, що звичайно називають «знаряддям праці», і стимули, які використовуються, наприклад, у діяльності керівництва;

- процедура діяльності (праці) - технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми чи алгоритму на яких-небудь матеріальних носіях;

- умови діяльності (праці) - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності (температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови та час);

- продукт діяльності (праці) - те, що отримано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності.
*Задача пізнавальна - навчальне завдання, що припускає пошук нових знань, способів (умінь) і стимуляцію активного використання в навчанні зв’язків, відносин і доказів. Система задач супроводжує весь процес навчання, що складається з послідовних, таких, що поступово ускладнюються за змістом та способами розв’язання, пізнавальних задач.
*Закони і закономірності навчання. Закон необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між різними явищами. Під закономірностями навчання в сучасній педагогіці маються на увазі об’єктивні, істотні, стійкі, повторювані зв’язки між складовими частинами та компонентами процесу навчання. Закономірності навчання виступають проявом основних законів дидактики, знаходять своє конкретне вираження в дидактичних принципах і педагогічних правилах, що випливають з них. Закономірності, закони і принципи навчання – основні нормативні елементи дидактики як науки. До числа основних законів навчання належать наступні. Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, форм і методів навчання. Соціальний лад і суспільно-економічні відносини впливають на основні елементи домінуючих у педагогічній практиці дидактичних систем. Закон взаємозв’язку творчої самореалізації учня й освітнього середовища. Ступінь реалізації творчого потенціалу учня залежить від умов, засобів і технологій, що включаються в забезпечення освітнього процесу. Вибір студентом мети навчання, відкритий зміст освіти, новітні технології навчання, можливість індивідуальної траєкторії, темпу і форм навчання – ці умови підвищують його творчу самореалізацію. Закон взаємозв’язку навчання, виховання та розвитку. Будь-яка діяльність, спрямована на навчання, сполучена з розвитком в студентові його особистісних якостей, з його вихованням як члена суспільства. Результативність позначеного у законі взаємозв’язку визначається наявністю в освітньому процесі спеціальних цілей виховання і розвитку, а також наявністю вимірювачів щодо діагностики й оцінки їхнього досягнення. Закон обумовленості результатів навчання характером освітньої діяльності учнів. Найбільший вплив на результати навчання студентів мають застосовувані технології, форми та методи навчання. Закон цілісності та єдності освітнього процесу. Даний закон встановлює необхідність внутрішнього узгодження між собою всіх елементів навчання у співвідношенні з відповідними педагогічними і дидактичними компонентами освітньої системи. Наприклад, неможливо домогтися ефективних результатів навчання, якщо розглядати в якості його основи тільки зміст освіти окремо від мети, технологій і засобів навчання. Закономірності навчання виявляються, як правило, емпіричним шляхом як результат рефлексивного аналізу зв’язків між темпом навчання та суспільних процесів (зовнішні закономірності), а також між різними компонентами самого освітнього процесу (внутрішні закономірності). Так, продуктивність навчання залежить від суспільних та економічних чинників це зовнішня закономірність навчання; чим більше педагог враховує бажання та цілі студента в організації занять, тим більш активною та продуктивною виявляється його навчальна діяльність – внутрішня закономірність. Закономірності цілей навчання можуть бути представлені так:

- ефективність освітнього процесу визначається гармонією і збалансованістю цілей різних рівнів: загальнолюдських, державних, суспільних, національно-регіональних, установ освіти, педагогічних, студентських, батьківських та ін.;

- освітня продуктивність студентів зростає, якщо вони свідомо беруть участь у визначенні цілей навчання, виборі його технологічних елементів, у створенні особистісного компонента змісту освіти;

- цілі кожного нового етапу навчання визначаються рівнем досягнення цілей попереднього етапу й особистісних особливостей студентів, динаміки їхнього розвитку.



Закономірності змісту навчання:

- ефективність навчання визначається способами структурування змісту освіти. Наявністю концентрів, співвідношенням і взаємозумовленістю їхніх частин, чергуванням інтеграційних елементів з детальним розглядом їх складових, а також наявністю в цілісній системі компонентів індивідуального студентського змісту освіти;

- зміст вищої освіти, який відіграє роль середовища, великою мірою визначає можливість індивідуальної освітньої траєкторії студентів, ніж зміст, який розуміється як переданий для засвоєння навчальний матеріал;

- включення в навчальний процес предметного змісту освіти виводить студента за межі навчального предмета і приводить до встановлення ним особистісно-значущих зв’язків з іншими освітніми областями, що визначають цілісність змісту його освіти;

- особистісне пізнання студентом фундаментальних освітніх об’єктів (дисциплін та їх окремих розділів) закономірно призводить до побудови особистісної системи знань, адекватної досліджуваній дійсності й освітнім стандартам;

- освітні результати студентів залежать не від обсягу досліджуваного ними матеріалу, але від змісту створюваної ними освітньої продукції (розвинутих здібностей, знань, умінь та навичок).



Закономірності технологій, форм і методів навчання:

- ефективність навчання залежить від відповідності видів і способів діяльності, вікової та інших індивідуальних особливостей студента;

- первинність одержання студентом особистого освітнього продукту стосовно аналогічних зовнішніх освітніх стандартів веде до підвищення навчальної мотивації і продуктивності освіти;

- збільшення в навчальному процесі частки відкритих завдань, що не мають однозначно визначених рішень і відповідей, збільшує інтенсивність і ефективність розвитку креативних якостей студентів;

- рівень освітньої продукції студентів визначається їхніми індивідуальними здібностями та ступенем освоєння ними технологій освітньої діяльності.

Закономірності використання засобів навчання:



- використання як засобів навчання реальних об’єктів пізнання (прилади, експонати і т.п.) забезпечує ефективний характер навчання, який виявляється для студентів більш доступним та ефективним, ніж пізнання, яке починається з теоретичних абстракцій;

- побудова підручників на практичній основі, коли передбачені в них види діяльності відповідають комплексу спеціально підібраних особистісних якостей студента, припускає посилення розвиваючого компонента навчання;

- інтерактивний характер комп’ютерних програм, електронних гіпертекстових підручників на базі CD-Rom, а також телекомунікаційні засоби мережі Інтернет (чати, веб-форуми, телеконференції) значною мірою підвищують продуктивність навчання в порівнянні з технічними засобами без організації зворотного зв’язку (відеофільми, діапозитиви і т.п.).

Закономірності системи контролю й оцінки результатів навчання:



- динаміка творчих досягнень студентів випереджає динаміку підвищення рівня засвоєння базових освітніх стандартів;

- творча результативність навчання в більшій мірі впливає на розвиток особистісних якостей студентів, ніж на рівень засвоєння ними освітніх стандартів;

- зміни зовнішніх освітніх продуктів студента відбивають його внутрішні освітні зміни – розвиток креативних та когнітивних якостей особистості;

- діагностика особистісного освітнього зростання студента робить вплив на якість освіти більш ефективним, ніж діагностика і контроль його освітніх результатів стосовно із зовні заданих стандартів.


*Закріплення знань, умінь і навичок студентів - діяльність педагога, спрямована на міцне засвоєння знань. Проводиться на всіх етапах навчання. Закріплення умовно можна розділити на наступні види: відтворююче запам’ятовування (студенти вдруге осмислюють відомий їм навчальний матеріал і можуть його переказати, письмово оформити й узагальнити); тренувальне запам’ятовування (спочатку набуті уміння та навички доводяться до необхідної досконалості); творче запам’ятовування (студенти не тільки відтворюють і удосконалюють знання, уміння та навички, але й розкривають нові сторони досліджуваних питань, по-новому ставлять і вирішують їх).
Занедбаність педагогічна - стійкі відхилення від норми в моральній свідомості і поведінці дітей, підлітків і юнацтва, обумовлені негативним впливом середовища та помилками у вихованні. Розрізняють поняття “занедбаність педагогічна” та “складність у вихованні”.
*Заохочення - вид моральної санкції; позитивний вплив авторитетної особи, якого-небудь державного чи суспільного органа на людину з метою закріплення досягнутих нею результатів (дії, поведінки, позиції і т.п.) і публічного схвалення. Заохочення виявляється у визнанні (як правило, публічному) заслуг. У вихованні заохочення – це метод, який стимулює розвиток юнака. У практиці заохочення дає набагато більш сильний ефект, ніж покарання. Заохочення викликає позитивні емоції, сприяє формуванню почуття власної гідності, дисциплінованості, відповідальності та ін. Заохочення здійснюється в різних словесних формах (подяка, схвалення та ін.), нагородах, подарунках залежно від віку особи, інтересів, схильностей, цілей виховання та конкретних ситуацій.
*Запам’ятовування - один з основних процесів пам’яті, який полягає у закріпленні відчуттів, образів сприйняття, представлень, думок, дій і переживань. Запам’ятовування – основа накопичення, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Розрізняють логічне та механічне запам’ятовування, випадкове та довільне. Необхідною умовою випадкового запам’ятовування яких-небудь об’єктів є дія з ними. Найбільш продуктивне довільне (навмисне) запам’ятовування. Його продуктивність визначається гостротою мотивів і цілей, особливостями мнемічних (мислитель них) дій. Запам’ятовуванню сприяє диференціація мнемічних дій (запам’ятати головне у матеріалі, запам’ятати повно, точно, надовго і т.п.).
*Засвоєння - процес прийому, переробки та збереження отриманих знань і застосування їх у нових ситуаціях вирішення практичних і теоретичних задач. Тобто використання знань у формі уміння на основі цих знань вирішувати нові задачі. За визначенням С.Л. Рубінштейна, «процес міцного засвоєння знань – центральна частина процесу навчання. За своїм механізмом це психологічно дуже складний процес. Він аж ніяк не зводиться до пам’яті чи до міцності запам’ятовування. До нього входять сприйняття матеріалу, його осмислення, його запам’ятовування і те оволодіння ним, яке дає можливість вільно ним користатися в різних ситуаціях, по-різному ним оперуючи» (Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології, 1989, т.2, с.84). Представляє собою основний шлях набуття індивідом суспільно історичного досвіду. У процесі засвоєння людина опановує соціальні значення предметів і явищ та способи дій з ними, моральні підстави поведінки та форми спілкування з іншими людьми. Процес засвоєння є психологічною стороною навчання, що показує, як педагогічні впливи відбиваються у свідомості у студентів, у їх навчальній і практичній діяльності, якою мірою навчання служить цілям всебічного розвитку і виробленню в них наукового світогляду. За своєю внутрішньою структурою процес засвоєння представляє аналітико-синтетичну діяльність і похідні процесів абстракції, узагальнення та конкретизації. Наприкінці правильно побудованого процесу засвоєння аналіз і синтез носять згорнутий характер. Виконання окремих розумових операцій, які входять до складу складної дії, перестає усвідомлюватися студентами як самостійна задача; застосування знань, оперування поняттями перестають вимагати розгорнутих міркувань – відбувається автоматизація розумових дій. У результаті раціонально організованого процесу засвоєння вони опановують систему знань, яка відбиває реальні зв’язки і залежності предметів і явищ дійсності, опановують матеріал на рівні узагальненого понятійного мислення.
*Засоби навчання - обов’язковий елемент оснащення освітнього процесу, який складає разом зі змістом освіти його інформаційно-предметне середовище. Поряд із цілями, змістом, формами і методами навчання засоби навчання є одним з головних компонентів дидактичної системи. До основних груп засобів навчання належать натуральні об’єкти, зображення і відображення, описи предметів і явищ, технічні засоби навчання (див. Технічні засоби навчання). Система засобів навчання – сукупність предметів навчального устаткування, яка відзначається визначеною цілісністю, автономністю та призначена для вирішення освітньо-виховних задач. Структурно-компонентний склад системи засобів навчання за окремими навчальними предметами має свої особливості, обумовлені специфікою змісту, методів, формами організації занять і їх функціональних можливостей. Натуральні об’єкти (оригінали) у залежності від освітнього напряму включають зразки і колекції мінералів, гірських порід, опудала тварин, гербарії, консервовані вологі препарати, мікропрепарати, реактиви, матеріали й ін. До цієї групи відносять технічні засоби й інструментарій для демонстраційного і лабораторного відтворення явищ, їхньої якості і кількості, а також для дослідження (посуд і приналежності, верстати, машини, технічні пристосування, апарати й установки, які також є об’єктами вивчення). Зображення і відображення складають групу, до якої входять моделі, муляжі, таблиці, ілюстративні матеріали (малюнки, фотоматеріали, картини, портрети) та екранно-звукові засоби (діафільми, серії діапозитивів, кінофільми, транспаранти, відео- і звукозаписи, радіо- і телепередачі). Існують також описи предметів і явищ умовними засобами (слова, знаки, графіки), які включають текстові таблиці, схеми, діаграми, плани, карти і навчальні книги. Дидактична роль і функції кожного засобу навчання закладаються в них на етапі проектування і виготовлення. Основні дидактичні функції засобів навчання: компенсаторність, інформативність, інтегративність та інструментальність. Компенсаторність – полегшення процесу навчання, зменшення витрат часу, сил та здоров’я педагога й студентів. Інформативність – передача необхідної для навчання інформації. Інтегративність – розгляд досліджуваного об’єкта чи явища окремо і в цілому. Інструментальність – безпечне і раціональне забезпечення визначених видів діяльності студентів і педагога. У вузі, на кафедрах повинна існувати відповідна система засобів навчання – сукупність предметів навчального устаткування, яке відзначається цілісністю, автономністю і призначене для вирішення освітніх задач.
*Застосування знань, умінь та навичок - найважливіша умова підготовки студентів до життя, шлях встановлення зв’язку теорії з практикою у навчально-виховній роботі. Застосування стимулює навчальну діяльність, викликає впевненість у своїх силах. Знання стають засобом впливу на предмети і явища дійсності, а уміння й навичкизнаряддям практичної діяльності тільки в процесі їхнього застосування. Найважливіша функція застосування – одержання за його допомогою нових знань, тобто перетворення їх в інструмент пізнання. У цій якості застосування може іноді означати лише уявне перетворення деяких вихідних моделей дійсності з метою одержання нових, більш повних. Характерний приклад такого застосування – так зване уявне експериментування. Здатність використовувати засвоєні знання для одержання нових знань називають інтелектуальними уміннями і навичками. Застосування – один з етапів засвоєння знань, умінь і навичок. Його можна педагогічно організувати шляхом виконання вправ, лабораторних робіт, практичної діяльності. Особливо глибоким за своїм впливом є застосування знань до вирішення дослідних та учбово-дослідних задач. Застосування знань підсилює мотивацію до навчання.
*Звичка - автоматизована дія, виконання якої у визначених умовах стало потребою. Формується в результаті кількаразового виконання дії на тій стадії засвоєння, коли при її виконанні вже не виникає яких-небудь труднощів вольового чи пізнавального характеру. При цьому вирішальне значення набуває спричинене самим функціонуванням дії фізичне та психічне самопочуття, яке створює позитивний емоційний тон. Утворення багатьох звичок починається в ранньому віці, причому велику роль відіграє наслідування старшим. Від їхнього поводження в значній мірі залежить, які звички набуде дитина. Звички можуть виникати в будь-якій сфері діяльності й охоплювати різні сторони поведінки людини. Наприклад, студентам, що створюють власну сім’ю, треба знати велику роль спільних фізкультурних занять батьків з дітьми, активного відпочинку і рекреаційних заходів – усі вони можуть стати звичкою особистості дитини, яка формується, до здорового способу життя. Варто розрізняти корисні і шкідливі звички. Формування корисних звичок і боротьба зі шкідливими звичками – найважливіші задачі виховання. Звички додають стійкість системі виховання, є важливою частиною становлення особистості в цілому.
*Здатність - психічний і фізичний стан індивіда, завдяки якому він готовий до успішного виконання визначеного виду продуктивної діяльності. Здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання визначеної діяльності. Розрізняють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності – це властивості розуму, що лежать в основі різноманітних спеціальних здібностей, виділених відповідно до тих видів діяльності, у яких вони виявляються (техніці, музиці, художні здібності і т.п.). Визнаючи вирішальну роль діяльності і виховання в розвитку здібностей, неправомірно недооцінювати їхньої природної основи. Ефективним може бути лише те виховання, яке враховує своєрідність природних особливостей людини та її обдарованість. Високий ступінь обдарованості, що є передумовою видатних досягнень у діяльності, називається талантом. Геніальністьвищий ступінь обдарованості; вона виявляється у творчості, що має історичне значення для суспільства.
Злочинність неповнолітніх - складова частина злочинності, одне з джерел формування злочинності дорослих. Рівень злочинності неповнолітніх розглядається як один з показників морального здоров’я суспільства. Злочинність неповнолітніх має свої особливості. За характером злочинів підлітки частіше роблять крадіжки, розбої та зґвалтування, рідше наносять тяжкі тілесні ушкодження та вбивства. Насильницькі злочини підлітків (особливо зроблені в групі) відрізняються особливим цинізмом. У групах вони скоюють до 70-75% злочинів. Основну частину неповнолітніх злочинців складають особи чоловічої статі (90-95%). Найбільша питома вага серед неповнолітніх правопорушників у підлітків 16-17 років, але більшість з них ще до досягнення віку кримінальної відповідальності (14 років) характеризувалися провинами кримінального характеру, вживали спиртні напої, тікали від батьків, виховних установ, рано починали сексуальне життя. Дійсне число підлітків-наркоманів, на думку фахівців, у 4-5 разів більше, ніж офіційно перебувають на обліку у правоохоронних органах і медичних установах. Серед неповнолітніх злочинців кількість, не зайнятих роботою, та учнів ПТУ складає 60-70 відсотків. Простежується тенденція зростання кількості злочинів серед учнів технікумів, а також студентів.
*Зміст освіти - педагогічно адаптована система знань, умінь і навичок, а також досвіду творчої діяльності й емоційно-ціннісного ставлення до світу, засвоєння якої забезпечує розвиток особистості. Зміст загальної освіти забезпечує участь школярів у соціальній, непрофесійній діяльності; формує їхній світогляд, систему цінностей та ідеалів, що обумовлюють громадянську позицію кожного індивіда, його ставлення до світу і визначення свого місця в ньому. Фахова освіта дає людині знання й уміння, необхідні в конкретній галузі діяльності. В даний час виділяється кілька рівнів розгляду і формування змісту освіти. На теоретичному рівні зміст освіти фіксується у вигляді узагальненого системного уявлення про склад (елементи), структуру і суспільні функції переданого підростаючому поколінню соціального досвіду в його педагогічній інтерпретації. На рівні навчальної дисципліни представлені визначені частини змісту освіти, які виконують специфічні функції в загальній структурі освіти. Сукупність навчальних предметів із відведеним на них навчальним часом представляє навчальний план, а до складу кожного навчального предмета чи курсу входять знання, алгоритмізована діяльність по засвоєнню умінь, завдання різного типу на творче застосування знань і умінь, емоційна діяльність, що формує ціннісні відносини до об’єктів засвоєння. Все це реалізується на рівні навчального матеріалу, у якому даються конкретні, зафіксовані у підручниках і навчальних посібниках елементи змісту освіти, що входять до курсу навчання. Таким чином, зміст освіти розкривається у навчальних програмах, навчальних планах і підручниках. Головним фактором при конструюванні змісту освіти є потреби суспільства та цілі, які воно ставить перед навчанням. Зміст освіти репрезентує світогляд суспільства, спрямований на формування у тих, кого навчають, не тільки загальної картини світу, але й відношення до світу (інтелектуального, ціннісного та емоційно-ціннісного). Так, для визначення змісту освіти важливо розкрити роль фундаментальних знань як принципів пізнання світу (через фізику, хімію, біологію, суспільствознавство і т.д.), реалізації відносин (літературу, історію, музику і живопис) і соціальної діяльності (історію, суспільствознавство, економічну географію і позакласну роботу). На різних рівнях формування змісту освіти світогляд відбивається по-різному: на теоретичному рівні – як обґрунтування підходу до складу змісту освіти; на рівні навчального предмета – як певні ідеї, що підлягають засвоєнню; на рівні навчального матеріалу – як добір видів знань. Головні принципи формування змісту освіти: відповідність у всіх його елементах і на всіх рівнях потребам суспільства; єдність змістовної і процесуальної сторін навчання; структурна єдність змісту освіти на різних рівнях її формування при русі від загальних до більш часткових і, у кінцевому рахунку, – до конкретних форм його реалізації в процесі навчання. Загальним принципом добору змісту освіти є співвідношення знань, способів діяльності, функцій громадянина і системи суспільних цінностей, що підлягають засвоєнню, з урахуванням задоволення специфічних потреб індивіда і права його на вибір розмаїтості предметного змісту. Відповідно до поглядів представників гуманістичної освіти, критеріями конструювання змісту освіти повинні служити прагнення до самовизначення, спілкування й особистісної незалежності учнів.
*Знання - результат процесу діяльності пізнання, перевірене суспільною практикою і логічно оформлене його відображення у свідомості людини. Знання - категорія, що відбиває зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень та образів, орієнтованих дій та ін., що має визначений обсяг і якість. Знання можна ідентифікувати за умови їх прояву у вигляді умінь виконувати відповідні розумові чи фізичні дії. Наукові знання можуть бути передані шляхом організованого цілеспрямованого навчання і характеризуються осмисленням фактів у системі понять даної науки. Саме тому знання неправомірно ототожнювати з інформацією. Наукові знання, засвоювані в процесі навчання, повинні бути систематичними, охоплювати все основне в досліджуваній області, бути взаємозалежними, мати визначену логічну структуру і засвоюватися у визначеній послідовності. Основою засвоєння знань є активна розумова діяльність студентів, яка скеровується викладачами. Істотна роль у цьому процесі приділяється запам’ятовуванню. Практичне застосування знань у процесі їх «присвоєння» і закріплення, а одна з головних особливостей знань полягає в тому, що ними можна користуватися як знаряддям - найбільш дієвий засіб подолання формалізму в їхньому засвоєнні. Особливо це стосується засвоєння фундаментальних знань (загальних положень, принципів, закономірностей).
*Знання фундаментальні - знання про соціальні та професійні норми діяльності особистості, основа її освіти та професійної підготовки. Фундаментальні знання формують здатність особистості опановувати нові знання, орієнтуватися в існуючих проблемах, вирішувати ті задачі діяльності, що прогнозуються як можливі. Фундаментальні знання є інваріантними у відносинах напрямків підготовки у визначеній галузі освіти.
*Зона найближчого розвитку - розбіжності між рівнем актуального розвитку (він визначається ступенем труднощів задач, розв’язуваних студентом самостійно), і рівнем потенційного розвитку (якого студент може досягти, вирішуючи задачі під керівництвом викладача й у співробітництві з однолітками). Зона найближчого розвитку – наслідок становлення вищих психічних функцій, що формуються в студента спочатку у співробітництві з іншими людьми і поступово стають внутрішніми психічними процесами суб’єкта. Це важливий спосіб діагностики й оцінки потенційних можливостей студентів, який дозволяє обґрунтовано індивідуалізувати процес їхнього навчання та виховання.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка